Кредитний ризик та методи управління ними

Поняття кредитного ризику, його сутність і особливості, актуальність у сучасній банківській системі України. Сутність методів управління кредитними ризиками, їх цілі, структура та стадії. Інструменти хеджування ризиків, їх використання на даному етапі.

Останнім часом банки різних країн усе гостріше відчувають проблему управління кредитним ризиком. Вона ще більш актуальна для вітчизняної банківської системи, рівень простроченої позичкової заборгованості в якій протягом останніх 5-7 років мав стійку тенденцію до зростання.
Часто ефективність кредитних угод, про яку ми можемо судити за показниками рентабельності вкладень, рівнем проблемних кредитів у портфелі банку й іншими критеріями, залежить як від факторів зовнішнього середовища, так і від сукупності методів управління кредитним ризиком. Оскільки впливу зовнішніх факторів уникнути практично неможливо, першочерговим завданням банків повинна стати розробка системи методів управління, адекватних потенційному кредитному ризику, з урахуванням внутрішніх можливостей.

У публікаціях останніх років увага концентрується на прикладних аспектах управління кредитним ризиком. Теоретичної ж сторони питання практично не застосується. Однак теорія управління ризиками вже зараз представляється набагато ширшою, ніж просто теорія. Визнаючи її обмеженість, багато банківських фахівців вважають, що вона, натомість, сприяє кількісному виміру ризиків, визначенню ступеня їх імовірності і прийняттю правильних рішень.

Спираючись на загальноприйняте визначення поняття «управління ризиком», слід зазначити, що управління банківським кредитним ризиком — це суворо формалізований процес з чіткою послідовністю етапів, механізмів і методів управління. Також заслуговує на увагу теза про те, що керувати ризиком — починати дії, спрямовані на підтримку такого його рівня, який відповідає цілям, пріоритетним у даний момент управління. Управління ризиком як процес містить у собі етапи планування стратегії у сфері ризику, реалізацію стратегічних орієнтирів банку за допомогою сукупності тактичних методів, ідентифікацію ризику, визначення й аналіз факторів ризику, розробку і здійснення заходів, спрямованих на попередження, вимір, оцінку, прогнозування, зниження, запобігання, мінімізацію наслідки реалізації ризику. Тому методи його оцінки, вимірювання і прогнозування є невід'ємним елементом системи методів управління кредитним ризиком банку, іншими словами, якщо процес управління містить у собі стадію аналізу кредитного ризику, методи його здійснення логічно віднести до сукупності методів управління кредитним ризиком банку.

Під методом управління банківським кредитним ризиком розуміють сукупність прийомів і способів впливу на керований об'єкт (кредитний ризик) для досягнення поставлених банком цілей.

Можна виділити три основні цілі управління банківським кредитним ризиком:

1. Попередження ризику. Дана мета досягається шляхом ліквідації передумов виникнення кредитного ризику в майбутньому.

2. Підтримка ризику на визначеному рівні. Ця мета припускає дотримання банком вимог щодо рівня ризику, що встановлюється центральним банком, а також визначається самим банком відповідно до власної ризикової стратегії.

3. Мінімізація ризику при деяких заданих умовах, що охоплює комплекс заходів прямого впливу на кредитний ризик.
Характеризуючи методи управління банківським кредитним ризиком, необхідно розкрити їх спрямованість, зміст і організаційну форму.
Спрямованість методів управління орієнтована на об'єкт управління — кредитний ризик у всіх його проявах. Специфіка прийомів і способів впливу на об'єкт управління складає зміст методів управління кредитним ризиком. Організаційна форма визначає характер впливу на ризикову ситуацію. Це може бути прямий (безпосередній) і непрямий (створення відповідних умов) вплив.

В економічній літературі найчастіше говорять про чотири загальні методи управління фінансовим ризиком: запобігання, зниження (мінімізація), страхування, усунення. Стосовно управління кредитним ризиком комерційного банку досить добре вивчені такі методи регулювання ризику як диверсифікація портфеля активів, аналіз платоспроможності позичальника, створення резервів для покриття кредитного ризику, аналіз і підтримка оптимальної структури кредитного портфеля, вимога забезпеченості позичок і їх цільового використання.

Разом з тим методи вимірювання й оцінки кредитного ризику, як правило, розглядаються відокремлено від усієї системи методів управління. А методологія попередження, запобігання й усунення кредитного ризику дотепер не знайшла належного відображення в роботах учених-економістів.

У зв'язку з цим доцільно заповнити даний пробіл у теорії управління банківським кредитним ризиком, представивши методи управління кредитним ризиком, розкривши їх зміст і організаційну форму.

Дослідження причин виникнення кредитного ризику доводить, що адміністративні і персональні причини його виникнення стають усе більш важливими. Традиційно банки велику увагу приділяють конкретним інструментам хеджування ризиків, методам розрахунку лімітів і контролю за ними, новим підходам у нагляді з боку центрального банку, розробці систем внутрішнього контролю. Рідше розглядаються такі проблеми як організація управління кредитним ризиком у взаємозв'язку з управлінням персоналом, Саме ця сфера кредитних відносин є об'єктом регулювання, що здійснюється за допомогою методів попередження банківського кредитного ризику.

Заходи щодо попередження чи профілактики кредитного ризику зорієнтовані в першу чергу на роботу з персоналом банку, а також на розвиток взаємин між кредитними фахівцями і клієнтами банку. За формою організації ці дії відносяться до методів непрямого впливу, що припускає створення співробітникам більш сприятливих умов діяльності. Зміст методів попередження банківського кредитного ризику складають такі заходи:

• добір і оцінка висококваліфікованих фахівців (кредитних менеджерів, керівників кредитних відділів);

• оптимізація трудових процесів у частині розгляду заявок, процедур оформлення необхідних документів, прийняття рішень про кредити;

• постійний розвиток персоналу;

• вивчення потенційного клієнта;

• постійний моніторинг клієнта.

Здійснення перерахованих попереджувальних дій дозволяє значною мірою усунути передумови виникнення кредитного ризику банківської установи.

Показники кредитного ризику банку (індивідуального і сукупного), отримані в результаті аналізу ризикової ситуації, є основою для застосування тих чи інших методів регулювання ризику. Оцінку кредитного ризику розподіляють на два взаємодоповнюючих види: якісну і кількісну. Перша являє собою ідентифікацію всіх можливих факторів кредитного ризику, а також стадій кредитного процесу, при виконанні яких ризик виникає, друга — вираження передбачуваних втрат у балах, цифрах, грошових одиницях.

Іноді якісну і кількісну оцінки здійснюють на основі аналізу впливу зовнішніх і внутрішніх факторів, коли визначається питома вага кожного фактора в їх сукупності і ступінь їх впливу на показник кредитного ризику. Хоча цей метод є досить працемістким, його застосування приносить позитивні результати.

Коли результати вимірювання кредитного ризику не відповідають прийнятному рівню, суперечать обраній ризиковій стратегії банку, створюючи реальну загрозу його платоспроможності, найбільш дієвим методом управління вважається запобігання кредитного ризику.
Методи запобігання кредитного ризику припускають відмову від розширення кола клієнтів і фінансування проектів, реалізація яких викликає серйозні побоювання. Дані методи орієнтують банк на роботу тільки з клієнтами, які підтвердили свою надійність. Однак у більшості випадків відхилення від ризику означає втрату можливостей одержання прибутку, котрий часто сполучений з потенційним ризиком.

Тому найбільш широко застосовуються методи зниження (мінімізації) кредитного ризику, зміст яких складають такі заходи:

• раціоналізація кредитів;

• резервування коштів на покриття можливих збитків по сумнівних боргах;

• диверсифікованість кредитів;

• структурування кредитів.

Раціоналізація кредитів припускає встановлення лімітів. Як відомо, певні обмеження на кредитну діяльність банку накладають вимоги центрального банку, такі як максимальний ризик на одного чи групу пов'язаних позичальників, ліміти кредитування акціонерів, керівників та ін. Проте доцільним для банківської кредитної установи є створення системи лімітів кредитної діяльності, що встановлюються і змінюються самим банком. До них можна віднести ліміти повноважень по прийняттю рішень про видачу кредитів, ліміти кредитування одного позичальника, галузі, регіону, обмеження на видачу великих кредитів у рамках вже існуючих обмежень центрального банку.

Особливе значення для банку має метод зниження ступеня кредитного ризику, що припускає створення за рахунок внутрішніх ресурсів банку власного резервного фонду. Такі резерви, хоча і знижують розмір прибутку, що залишається в розпорядженні банку, дозволяють оперативно переборювати тимчасові складності в його діяльності у випадку виникнення проблем з поверненням кредиту.

Ключовим інструментом тактичного управління ризиком у сфері зниження кредитного ризику є методи диверсифікації кредитів. Вони припускають розподіл, з одного боку, позичок банку між широким колом клієнтів (населенням і суб'єктами, що господарюють, підприємствами різних форм власності, з різних галузей, використання різних видів забезпечення), а з іншого боку — відповідальності між учасниками угоди.

Методи страхування кредитного ризику банку представлені двома видами:

• страхування кредитного ризику за допомогою страхової організації;

• страхування кредитного ризику з використанням похідних фінансових інструментів. Страхування, чи передача ризику страхової організації, являє собою передачу ризику від одного суб'єкта управління (страхувальника) до іншого (страховика). Страхування кредитного ризику можливе також на фінансовому ринку при укладенні угод з використанням похідних фінансових інструментів (опціонів, свопів та ін.).

Методи усунення кредитного ризику означають, що всю відповідальність за проект, що кредитується, банк залишає за собою. Ризик мінімізують власними силами, роблячи ставку на професіоналізм менеджерів. З метою утримання кредитного ризику на визначеному рівні банк може скористатися такими заходами: припиненням на певний час діяльності у високоризикових галузях; пошуком нових секторів кредитного ринку, проведенням робіт зі створення нових кредитних продуктів; створенням невеликого структурного підрозділу, завданням якого стане повернення проблемних кредитів. Усунення ризику варто визнати економічно доцільним, якщо можливі збитки по кредитах можуть бути компенсовані за рахунок власних коштів без збитку для фінансового стану кредитора.

Таким чином, проблема управління банківським кредитним ризиком набуває трохи іншого змісту, оскільки сукупність методів управління в ній розглядається як система заходів непрямого і прямого впливу на керований об'єкт — кредитний ризик. Вивчення цього питання виявило недостатнє застосування в практиці вітчизняних банків окремих методів управління (попередження, страхування, усунення ризику), що відносяться до методів непрямого впливу. Безсумнівно, що при виникненні серйозних проблем з поверненням кредитів переважного значення набувають методи прямого впливу. Проте застосування непрямих методів, основу яких складають методи попередження ризику, дозволяє значною мірою ліквідувати передумови виникнення в банку подібних ситуацій кредитного ризику.