Смекни!
smekni.com

Створення програми для автоматизації процесу нарахування заробітної плати (стр. 2 из 11)

Вартість робочої сили має якісну і кількісну сторони. Якісна характеристика вартості робочої сили полягає в тім, що вона виражає визначені виробничі відносини, а саме продаж робітником своєї робочої сили і покупку її з метою збільшення прибутку. З кількісної сторони вартість робочої сили визначається вартістю життєвих засобів, необхідних для того, щоб зробити, розвити, зберегти й увічнити робочу силу

На думку Мочерного С. В. розмір заробітної плати встановлюється на ринку робочої сили і ринку праці. Розмір заробітної плати встановлюється, з одного боку, залежно від вартості робочої сили, а з другого — від ефективності праці. Залежність заробітної плати від цих складових не є рівнозначною. Внаслідок входження ринку праці у ринок робочої сили як певної підсистеми, вирішальну роль у встановленні величини заробітної плати відіграє власність на робочу силу та її вартість.

Проте в економічній літературі існує і протилежний погляд, який, до того ж, у працях західних науковців є домінуючим. Його підтримують окремі українські та російські вчені. Так, на думку Я. Певзнера та С. Брагінського (що відображає теорію загальної рівноваги, розроблену, переважно А. Маршаллом та Л. Вальрасом), за умов рівноваги попиту та пропозиції вартість послуг усіх чинників (у тому числі робочої сили) відповідає їхній граничній продуктивності, тобто внескові у виробництво продукту (вартості). Саме цю вартість і виплачують робітникові — продавцю послуг праці. Більш конкретно ця величина визначається не тим, як оцінює підприємець потреби робітника для підтримки його життє- і працездатності, а результатами праці, тобто плідністю праці кожного власника робочої сили зокрема. Позитивним у такому підході є спроба оцінити вартість товару з погляду не лише суспільних витрат виробництва, а й корисного ефекту.

Цей конструктивний підхід вони застосовують не повністю, розглядаючи вартість робочої сили (або послуг робочої сили, послуг праці). Я. ПевзнертаС. Брагінський підходять до розв'язання цього питання лише з погляду корисного ефекту праці, нехтуючи при цьому суспільно необхідними витратами виробництва на відтворення робочої сили. Вони, здебільшого, розв'язують проблему з погляду капіталіста, ігноруючи при цьому інтереси найманого робітника, якому потрібні засоби для відтворення власних життє- і працездатності та життєздатності членів його сім'ї.

Намагаючись обґрунтувати більшу доцільність застосування категорії "вартість послуг праці", ці вчені посилаються на те, що на підтримку відтворювального процесу сучасна держава змушена витрачати майже третину національного доходу. Але ж цей факт саме й доводить пріоритетність вживання категорії "вартість робочої сили". Він показує, що вартість цього товару (навіть якщо пристати на погляд авторів концепції "факторів виробництва") не знаходить адекватного виміру лише з огляду на його граничну корисність, що вирішальну роль тут відіграє підхід з боку вартості суспільно необхідних витрат для відтворення робочої сили нормальної якості (нормальної щодо рівня розвиту продуктивних сил, суспільного характеру виробництва). Щоб постійно відтворювати таку робочу силу, суспільство, яке неспроможне зробити це У межах корпоративної власності, в особі держави витрачає значну частину національного доходу на соціальні цілі. Такий підхід слід доповнити оцінкою вартості товару "робоча сила" з огляду на корисний ефект.

Хоча капіталіст з погляду юридичної власності купує робочу силу (складовою якої є ринок праці), на поверхні економічних явищ створюється видимість продажу праці. Це зумовлене тим, що робітник отримує заробітну плату після завершення процесу праці, що величина заробітної плати змінюється залежно від тривалості робочого дня, а індивідуальні відмінності у заробітній платі зумовлені неоднаковою інтенсивністю праці робітників.

Купівля-продаж робочої сили об'єктивно постає у формі купівлі-продажу праці, тому вартість (а також і ціна) робочої сили перетворюється на заробітну плату, тобто набуває перетвореної форми. Перетворена форма, оскільки заробітна плата приховує купівлю-продаж робочої сили і стирає межі між необхідною і додатковою працею, приховує наявність експлуатації. Вартість робочої сили, виражена в грошах, набуває форми ціни робочої сили. З урахуванням цього заробітну плату у загальноекономічному контексті можна визначити як грошове вираження вартості та ціни товару "робоча сила" та частково результативності функціонування робочої сили.

Проте таке визначення недостатньо враховує політекономічний аспект, зокрема наявність об'єктно-суб'єктних відносин. Із його урахуванням комплексно заробітну плату можна визначити як грошове вираження тимчасового відчуження власності на робочу силу, а також вартості та ціни робочої сили та відносини між капіталістами і найма­ними працівниками з приводу формування умов праці, ефективності її функціонування та привласнення необхідного продукту. Внаслідок цього категорія "заробітна плата" є конкретизацією низки таких попередніх категорій, як "трудові відносини", "наймана праця", "робоча сила", "ринок робочої сили", "ринок праці", "власність на робочу силу", "ціна робочої сили" та ін. Це підкреслює, що конкретне (яким стосовно до названих категорій є заробітна плата) є єдністю різноманітного, синтезом багатьох визначень

З усього зазначеного можна зробити висновок, що заробітна плата - це об'єктивно необхідний для відтворення робочої сили та ефективного функціонування виробництва обсяг вираженої в грошовій формі основної частини життєвих засобів, що відповідає досягнутому рівневі розвитку продуктивних сил і зростає пропорційно підвищенню ефективності праці трудящих.

Заробітна плата існує у двох основних формах: почасовій і відрядній.

Почасова заробітна плата - це оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Для визначення рівня оплати робочої сили з'ясовують погодинну ставку заробітної плати, яку називають ціною праці. Відрядна або поштучна заробітна плата - це оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу. Витрати робочої сили за цієї форми заробітної плати вимірюється кількістю і якістю виробленої продукції.

В сучасній економічній системі застосовують такі системи заробітної плати: тарифні, преміальні, колективні форми оплати. Їх вибір залежить від трьох основних факторів: а) ступені контролю робітником кількості і якості виробленої продукції; б) ретельності, з якою продукція може бути врахована; в) рівня витрат, пов'язаних із впровадженням тієї чи іншої системи оплати праці.

Тарифна система є основою організації оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівники - залежно від їх кваліфікації за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. За тарифної системи заробітна плата залежить від безперебійної роботи устаткування, від складності праці, яка виражена відповідним розрядом і ставкою.

Преміальні система заробітної плати пов'язують тарифні ставки з нормами витрат праці певною функціональною залежністю. Вони застосовуються там, де робота має характер одноманітних операцій, може бути виміряна і виконується в темпі, який підлягає контролю окремої особи або групи робітників. Поточний контроль за робітником зведено до мінімуму. Застосування преміальних форм оплати праці ґрунтується на прийомах відрядної і погодинної заробітної плати.

Відрядно-преміальна система передбачає сплачування робітникові певної суми за кожен виріб. За норматив береться найменш можливий обсяг виробітку, завдяки чому він поширюється на більшість робітників.

Найпоширенішою формою колективної оплати праці є система "участі у прибутках". Вона передбачає, що за рахунок заздалегідь встановленої частки прибутку формується преміальний фонд, з якого робітники отримують виплати. У межах системи "участі у прибутках" робітникам нерідко виплачують премії або їх частину у формі певних цінних паперів (акцій).

Організація оплати праці була розглянута Калініной А. В. На її думку організація оплати праці - це процес, що складається з чотирьох складових і визначеного кількості елементів (рис. 1.1). Як видно з рис. 1.1, основними складовими організації оплати праці є: тарифна система, форми і системи заробітної плати, нормування праці і преміювання.

Заробітна плата також розділяється на номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата - це грошова сума, яку отримує робітник за продаж капіталістові своєї робочої сили. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати не можливо обчислити реальної заробітної плати. Реальна заробітна плата - це кількість споживання вартостей ( товарів і послуг), яку робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після сплати податків. Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: 1) номінальної заробітної плати; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя); 3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування.