Смекни!
smekni.com

Жизнь и творчество С.В. Панасенко (стр. 7 из 8)

Романтична окриленість, ентузіазм шкільної молоді протиставляється селянському консерватизмові. Романтизм Васильченкових героїв радянського часу став, так би мовити, прикметою соціальною. Це, безумовно, нова властивість методу письменника, який дедалі впевненіше стає на позиції соціалістичного реалізму. У твір владно увійшли нові явища тогочасного життя. Написана більш як півстоліття тому, повість “Авіаційний гурток”, завдяки широкій масштабності авторського погляду на дійсність, сприймається як твір і про сучасну шкільну молодь. Повість Васильченка своїм щирим словом живить благородні поривання, кличе до творчості.

Порушена в “Авіаційному гуртку” тема трудового єднання міста й села дістала свою дальшу розробку в “Олив’яному персні”. Замінюючи початкову назву повісті “Гості із міста” (“Змичка”) на “Олив’яний перстень”, Васильченко, треба гадати, не хотів розкривати тему вже в назві (як це було в творах “Мати”, “Приблуда”, “Авіаційний гурток” тощо).

Життя давало для літератури колосальний матеріал, але, як відзначав А.Луначарський, у молодих класів при величезному багатстві змісту часто не вистачає художньо-оформлювальних засобів. У 20-х роках з’являється багато творів-агіток, в яких або нехтувався художній бік, або відшукувалась особлива, “пролетарська” форма. Шукання такої художньої форми призводило часто до формалістичних викрутасів. Виступаючи за розвиток нових художніх засобів передачі змісту, Васильченко обстоював необхідність вивчення досконалих форм дожовтневого мистецтва.

Він пише: “Нова форма, нові художні засоби – річ, виявляється, не така проста, по суті, ще не опановані форми Чехова, Короленка, Стефаника”.

Можна сміливо твердити, що повість “Олив’яний перстень” письменник увійшов у радянську літературу як новатор, причому новаторство його виявилось і в ідейному змісту твора, і в художній майстерності.

Творчості Степана Васильченка на всіх етапах був притаманний гумор. У дожовтневий час він був виявом співчутливо-доброзичливого ставлення письменника до маленьких героїв; у творах радянського часу, починаючи з “Приблуди”, гумор набув якісно нових рис, позбувшись мотивів трагізму і прихованого розпачу, заграв новими барвами, став засобом позитивної характеристики. У повісті “Олив’яний перстень” безліч гумористичних сцен. Ось наші мандрівники влаштовують суд над ступою. Ось школяр оголошує про свій намір одружитися з Настею, зворушений її піклуванням і гостинністю. Ось дід Маркіян з міною міжнародного оглядача веде бесіду про Чемберлена і Лігу Націй… всі ці епізоди перейняті м’яким, доброзичливим гумором, що служить засобом позитивної характеристики героїв.

Гумор в “Олив’яному персні” неодмінно поєднується з ліризмом. Лірична стихія владно входить у повість, проявляючись і в характерах героїв, і в змалюванні побуту радянського села, і в описі картин природи.

Тісний зв’язок з життям письменник виявляє своїм відчуттям самого духу часу, розумінням змін у людській психології. Тема трудового єднання міста і села була, без сумніву, історично далекосяжною. Своїм твором Васильченко стверджує моральне оздоровлюючий вплив на дітей фізичної праці, стверджує поетичну красу і моральну необхідність способу життя, який ведуть його юні герої в радянській школі.

У повісті “Олив’яний перстень” дістала своє дальше опрацювання тема колективної праці. Одним з перших в українській радянській літературі Степан Васильченко показав працю як творчість. Це вже не підневільна виснажлива робота селян, про яку писав Васильченко в “Мужицькій арихметиці”, у новелах “В темряві” та “Дощ”, - це праця-радість, праця-творчість. Письменник показує, що саме в колективній праці народжується нове радянське село, нове життя.

Носії того нового – це Валерій Ліщина, Вітя Барановський, Кость Ясинський, Василь і Настя Бондарі, піонерка Соня – повнокровні художні образи, які створив письменник.

“Олив’яний перстень” знаменував собою утвердження в творчості Васильченка таких рис і ознак, які засвідчили, що письменник оволодів методом соціального реалізму. В його творі поєдналися романтичне та реалістичне начало, і конкретно історично зображено процеси та явища радянської дійсності.

Отже, одна з найулюбленіших тем Васильченка – “дитяча”, “шкільна”, відбила зміни в його творчому методі особливо наочно й відчутно.

Проте в інших творах 20-х – початку 30-х років, написаних на матеріалі минулих часів, яскраво відчутний свіжий подих ідейно-творчого піднесення. Це особливо помітно у славнозвісному циклі “Осінніх новел”, тематично пов’язаних з подіями 1905 року. Тільки одна з новел – “Осінній ескіз” – написана і надрукована була в 1912 році. Всі інші – “Фіалки”, “Чайка”, “На калиновім мості”, “Лісова новела”, “Вітер” – друкувалися в радянський час, переважно в 1928-1932 роках. Можливо, задуми багатьох з них у письменника виникали раніше, але здійснити їх він зміг тільки після революції, коли збагатилась його творча уява і вдосконалився художній метод. Старі сюжети сприймала вже нова свідомість художника, і вони діставали нову інтерпретацію. Так проходив процес оновлення принципів відображення дійсності, викликаний тим, що ідейні засади митця стали чіткіше, а класові симпатії і антипатії – вирзливіші.

Змінюється передусім така постійна ознака Васильченкової новелістики, як ліризм. Лірика “Осінніх новел” – неспокійна, динамічна, перейнята відчуттям революційного перетворення землі. Не випадково за початковим задумом назву циклові мала дати новела “Вітер”. Символіка вітру, що в українській радянській літературі означала революційне оновлення (згадаймо, наприклад, тичинське “вітру вітровіння”), у Васильченка поширюється й на людину, котра, як назвав Тичина, “слухає революцію”. Герої письменника – Тася і Марко з новели “На калиновім мості”, сини матері Ковалихи з “Чайки”, оповідач з “Вітру” і “Фіалок – перебувають у стані душевного неспокою, гарячого бажання рішуче змінити своє життя.

Ідейна зрілість Васильченка виявилась у тому, що герої його “Осінніх новел” – революціонери. Письменник показує їх моральну чистоту, відданість своїй справі. Це люди, свідомі свого суспільного призначення і своєї життєвої мети. Вони вірять, що “буде правда на землі”. Однак Васильченко уникає зображення гостроконфліктних класових зіткнень, не змальовує революційного руху в його наочних проявах (як це ми бачимо у близькій Васильченкові знаменитій повісті О.М.Горького “Мати”), він обирає вужчу, але теж, без сумніву, дуже важливу сферу людської долі – сферу інтимну, і дає відчути, як у цій сфері відлунюються бурхливі події часу.

Одне з найпомітніших оповідань циклу – “Чайка”(1930).

…Багато незгод випало на долю простої української селянки, матері трьох синів. Усі троє “пішли в революцію” і зазнали тяжких випробувань: “Один село проти пана поставив – сидить у Києві, другий не пішов цареві служити – посадили в Катеринославі, а третій, той Андрійко безталанний, все дошукувався правди, поки дали йому правди такої, що тепер лежить у Лубнах у лікарні, помирає”. З жодним із ув’язнених синів не пощастило матері поговорити: один помер, до другого не пустили, третього світ за очі заслали. І віддалася мати-чайка своїй тузі, аж поки гніве Тарасове слово – “Буде правда на землі” – не вивело її з того стану.

До краю простий сюжет. Стефаників лаконізм розповіді. “Мозаїчна” побудова в дусі Коцюбинського. Але в кожній з цих прикмет – Васильченків стиль.

Ліричне забарвлення авторської розповіді досягається. Зокрема, найулюбленішим засобом письменника – введенням у твір пісні. Народно-пісенний лад позначився на самій манері авторського викладу.

Персонажі “Осінніх новел” (“На калиновім мості”, “Фіалки”, “Лісова новела”) – передові інтелігенти, вчителі – люди, що визначили своє місце в лавах революційних борців. Ні заслання, ні муки катувань, ні холод тюремних грат – ніщо не зупиняє мужніх Васильченкових героїв. Письменник розкриває їхній багатий духовний світ, оспівує нездоланну енергію народу, його велич, красу і силу.

В “Осінніх новелах” постійно перегукуються, перехрещуються і поєднуються тема революції і тема юності. Герої всіх новел – молодь, у якої думки про особисте щастя невіддільні від думок про щастя загальне. Навіть згадки автора про весілля Тасі і Марка (“На калиновім мості”) постійно супроводяться згадками про революційні події.

“…Так от весілля… Коні воронії, бубни, музики…

Загрібай, мати, жар-жар,

Буде тобі дочка жаль-жаль…

Разом: - Радість, воля… Маніфестації, співи, мітинги, організації…

А далі, як сніг серед літа, - драгуни!..

А далі козаки! А далі засвистіли лютим вітром нагаї, закружили вихрі. Ось тобі весілля! Ясну молодість, карі очі, співи – все закружило, понесло-понесло, як у бурю зорваний лист…”

Вміння в поразці побачити майбутню перемогу, яке чітко виявилося в “Осінніх новелах”, - це вміння розглядати події у їхньому “зв’язку з ходом життя”, вміння, яке ми помічали і в “шкільних творах” Васильченка, назвавши його серед найважливіших ознак методу соціального реалізму.

В останні роки життя Степан Васильченко звернувся до образу Т.Г.Шевченка. він хотів написати повість “Широкий шлях” – невелике полотно про генія українського народу, яке мало складатися з п’яти частин, але встиг завершити тільки першу частину – “В бур’янах”, що стала одним з найкращих художніх творів про дитинство Тараса Шевченка.