Смекни!
smekni.com

Проблема походження шумерів (стр. 1 из 5)

Зміст

Вступ

Розділ І. Джерела давньої історії Південної Месопотамії

1.1 Писемні пам'ятки як джерело для вивчення проблеми походження шумерів

1.2 Археологічні пам'ятники

Розділ ІІ. Утворення та розвиток шумерської цивілізації

2.1 Проблема розселення населення на території давньої Месопотамії

2.2 Особливості становлення та розвитку шумерської цивілізації

2.3 Культурні досягнення шумерів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В наш час історія шумерської цивілізації досить скоро стала предметом найбільш інтенсивного дослідження. Окрім природнього інтересу до такого важливого періоду древньої історії, увагу до історії шумерської цивілізації в більшій мірі відіграло надходження нових матеріалів, зокрема археологічних, які з’явилися в кінці ХІХ початку ХХ століть. Наявність нових документів дало змогу не тільки з більшою повнотою відтворити складну політичну історію шумерів, але і плодотворно дослідити різні аспекти цивілізації – соціально-економічні відношення, життя міських та сільських общин, політичні структури, тенденції і досягнення культурного розвитку. Цим пояснюється актуальність даного дослідження.

Якщо саме слово „цивілізація" узвичаїлося порівняно недавно, то інші лежали в основі аналізу природи цивілізації, їхнього підйому й занепаду, відносяться до ще більш близького минулого. Знадобилося майже тисячоріччя для розвитку еволюційної свідомості, тобто для виникнення інтересу до з'ясування тих процесів, що дозволило визначеним культурам еволюціонувати в більш складні системи. Філософи вже давно міркують над природою і тривалістю людського минулого, тоді як вік емпіричних даних, почерпнутих з археологічних розкопок, ледь досягає двох сторіч. Завдяки розвитку методики археологічних дослідженні та археологічному відтворенню цивілізацій стародавності історичні гіпотези та філософські концепції трансформувалися в більш емпіричну наукову дисципліну.

Відродження інтересу до історії Давнього світу почалося в Європі з епохи Ренесансу. Кілька сторіч треба було для того, щоб впритул підійти до розшифровки давно забутого шумерського клинопису. Тексти, написані шумерською мовою, були прочитані лише на рубежі ХІХ - ХХст., одночасно почалися й археологічні розкопки шумерських міст.

В 1889 американська експедиція почала дослідження Ніппура, в 1920-х роках англійський археолог сер Леонард Вуллі вів розкопки на території Ура, трохи пізніше німецька археологічна експедиція досліджувала Урук, британські й американські вчені знайшли царський палац і некрополь у Кіші, і, нарешті, в 1946 археологи Фуад Сафар і Сетон Ллойд під егідою іракського Керування старжитностей почали копати в Ериді.

Зусиллями археологів були відкриті величезні храмові комплекси в Урі, Уруке, Ніппуре, Еріду й інших культових центрах шумерської цивілізації. Звільнені від піску колосальні східчасті платформи-зіккурати, що служили підставами для шумерських святилищ, свідчать про те, що шумери вже в 4 тисячоріччі до н.е. поклали початок традиції культового будівництва на території Давнього Межиріччя. Аналогічний храмовий комплекс, споруджений у Вавилоні через сторіччя після зникнення шумерської цивілізації, ліг в основу знаменитої біблійної легенди про Вавилонську вежу.

Перші поселення на цій території стали з'являтися вже в VІ тис. до н.е. Звідки в ці землі прийшли шумери, серед яких розчинилися місцеві землеробські громади, дотепер не з'ясована. Їхні власні перекази говорять про східне або південно-східне походження. Найдавнішим своїм поселенням вони вважали Еріду – найпівденніше місто Межирічя, нині городище Абу-Шахрайн. Батьківщиною людства шумери називали острів Дільмун, що ототожнюється із сучасним Бахрейном у Перській затоці.

Знайдені клинописні архіви донесли до нас близько 150 пам'ятників шумерської літератури, серед яких є міфи, епічні сказання, обрядові пісні, гімни на честь царів, збірники байок, приказок, спори-діалоги й повчання. Хоча шумерська писемність була винайдена винятково для господарських потреб, перші писемні літературні пам'ятки з'явилися в шумерів дуже рано: серед записів уже є зразки жанрів народної мудрості, культові тексти й гімни. Шумерська традиція зіграла більшу роль у поширенні сказань, складених у формі суперечки - жанру, типового для багатьох літератур Древнього Сходу.

Сам винахід писемності був, безсумнівно, одним з найбільших і найбільш значних досягнень шумерської цивілізації. Шумерський лист, що пройшов шлях від ієрогліфічних, образних знаків-символів до знаків, якими стали записувати найпростіші склади, виявилося надзвичайно прогресивною системою, що запозичили й використали багато народів, що говорили на інших мовах. Завдяки цій обставині культурний вплив шумерів на давньому Близькому Сході був величезним і на багато сторіч пережив їхню власну цивілізацію.

Розділ І. Джерела давньої історії Південної Месопотамії

1.1 Писемні пам'ятки як джерело для вивчення проблеми походження шумерів

Писемні пам'ятки IV тисячоріччя до н.е. знайдені у давніх храмах Урука. Писець професіонал брав грудку багнисто відмученої глини, додавав їй форму гладкої подушечки площею в кілька квадратних дюймів і потім кінчиком очеретяної палички видавлював піктографічний малюнок на табличці. Після цього табличку обпалювали в печі або надовго залишали сушитися на сонцв, у результаті чого вона здобувала практично вічну міцність.

Протягом наступних п'ятисот років техніка письма продовжувала розвиватися, постійно змінюючись. До середини III тисячоріччя до н.е. еволюція завершилася виникненням дійсного клинчастого письма, або клинопису. Принцип письма був дуже простий: один предмет або одне поняття виражалися одним складом, що передавався одним знаком. Тому що деякі витиснені на табличці знаки розташовувалися в порядку, відомому тільки переписувачу, а також з тієї причини, що ряд знаків, що використовувалися в самий ранній піріод, вийшли з вживання, а їхнє фонетичне значення так і залишилося невідомим, лінгвістам не вдається прочитати багато що із самих ранніх текстів. Не маючи можливості прочитати тексти, ми все-таки можемо встановити, про що вони. Виявляється, усі вони являють собою економічні рахунки — розписки, посвідчення, що підтверджують власність або висновок угоди, списки працівників або товарів. На жаль, вони нічого не повідомляють нам про історичні події. Як це ні сумно, приходиться також визнати, що винахід писемності не мав ніякого відношення до поезії, епосу, легенд або до того, что можна було б назвати „літературою". Писемність була винайдена винятково для адміністративних цілей.[3, C. 134]

Зміни, що з часом переживала писемність, з одного боку, ускладнюють задачу розшифровки давніх текстів, з іншого боку, вони ж дозволяють палеографу датувати текст із тією же точністю, з якою археолог може датувати, наприклад, керамічний виріб. Самі давні тексти, які ми маємо, написані шумерською мовою, що не має споріднення ні із семітськими, ні з індоарійскими, узагалі з жодним із сучасних мов. Ця мова вимерла разом зі своєю цивілізацією.

Письмова історія на самих ранніх етапах її розвитку була далека від сучасних стандартів, тому ми досить смутно уявляємо собі послідовність подій, що відбувалися в III тис. до н.е. Для реконструкції хронології подій на Близькому Схід радіокарбонне датування ненадійне, а самі шумери, на жаль, не вели хроніку своєї історії на початку III тисячоріччя. В жодному з ранніх шумерських записів мова не йде про історичні події і тим більше про структуру або діяльність суспільних інститутів Шумеру. Протягом кількох сотень років шумерські таблички містили винятково економічні записи, потім (бл. 2600 р. до н. е.) починають з'являтися окремі (їх менш 10%) адміністративні і релігійні тексти, з яких можна витягти які-небудь свідоцтва політичного і військового характеру. Інформація, що утримується в цих табличках, підтверджується й обростає подробицями завдяки написам на монументах, а також на кам'яних і металевих предметах. Написи містять імена царів, що побудували ті або інші споруди, богів і богинь, яким присвячені ці споруди, і жреців-наглядачів.[6, C. 56]

Найбільш цінним з „історичних" документів є шумерський „Царський список", у якому зафіксовані послідовність зміни царів і тривалість їхнього правління. Правда, починається він з чистого вимислу: наприклад, окремі царі, якщо вірити списку, правили тисячі років. У „Царському списку" згадуються чотири знаменитих правителі Урука, герої більш пізнього шумерського епосу - Ен-Меркар, Лугальбанда, Думузі і Гільгамеш. Подібно героям Гомера, це історичні особистості, героїзировані наступними поколіннями.

Незважаючи на те що в „Царському списку" справжня давня історія перемішана з легендами, у відношенні більш „недавніх" події він може служити надійним джерелом інформації. Якщо вважати час з 2371 по 2316 р. до н. е. роками правління Сарготта Аккадського, то майже до 2900 р. ми маємо більш або менш відмінковий ретроспективний список царів Шумеру.

Ранньодинастичнкий період, що випливає за протописьмовим, датується приблизно 2900—2371 р. до н. е. і підрозділяється на три підперіода: Ранньодинастичний I, або РД-1 (бл. 2900-2750), Ранньодинастичний ІІ, або РД-ІІ (бл. 2750-2600) і Ранньодинастичний III, або РД-Ш (бл. 2600-2371).[5, C. 34]

Найдавнішим народом Месопотамії, про яке нам відомо з залишених їм же писемних пам'яток, були шумери. Ці пам'ятники були витягнуті ще в минулому столітті з піщаних пагорбів, що виникли на місці давніх міст. Але тільки в XX в. вдалося прочитати і зрозуміти шумерські тексти, що відкрили разючий світ шумерської культури. Тепер ні в кого не викликає сумнівів, що в цей світ ідуть коренями вирослі на території проживання шумерів (нижня течія Тигру і Євфрату, що впадають у Перську затоку) аккадська, вавілонська, ассірійська цивілізації, а слідом за ними культури всієї Передньої Азії.