регистрация / вход

Російський цар Олександр ІІ

Реферат на тему: “Російський цар Олександр ІІ” Олександр II 855-1881) молодий, ліберальних поглядів вихованець поета В. Жуковського, бачив усі вади режиму Миколи І. Року 1856 Кримська війна закінчилася мировим конгресом у Парижі, і в Російській імперії поча

Реферат на тему:

“Російський цар Олександр ІІ”

Олександр II 0 855-1881), молодий, ліберальних поглядів вихованець поета В. Жуковського, бачив усі вади режиму Миколи І. Року 1856 Кримська війна закінчилася мировим конгресом у Парижі, і в Російській імперії почал ися кардинальні реформи. Першою відчула нову добу У країна. Уже 1855 року

Олександр ІІ дав амністію членам Кирило-Мефодіївського Братства, які пе ре бували на засланні. Видатні члени його — П. Куліш, М. Костомаров, В. Білозерський, а трохи пізніше Т. Шевченко — зібралися в Петербурзі

1856 року цар Олександер II офіційно заявив представникам дворянства, що кріпацтво має бути скасовано, і що ліпше зробити це « зверху, ніж дочекатися, коли воно почне скасовуватися знизу».

З того часу розпочалася підготова до скасування кріпацтва. По губерніях створено комітети, які розробляли пляни звільнення селян, враховую чи місцеві умови, і передавали свої прое кти на розгляд головного комітету в Петербурзі. Членами головного комітету були представ ники від губерніяльних комітетів. Було там два українських дідичі, Василь Терновський та Григорій Галаґ ан, обидва з родин, дружніх із Шевченком, обидва твердо боронили інтереси селян. Проте, настрої членів комітетів були розбіжні: одні бажали дати якомога менше землі селянам або зовсім не давати, інші стояли за справедливе рішення справи й достатні забезпечення селянам землею . Чутки про ці суперечки доходили до селян, хви лю вали їх. У багатьох місцях, особливо в Катеринославськ ій та Чернігівській губерніях, селяни самовільно припинили працю на дідичів. Будо багато повст ань, переваж но на Правобе режній Україні, де поміщицьке господарство переходило на капіталістичні основи, і лідичі хот іл и звільнити селян зов сім без землі, щоб забезпечити себе ро бітниками. На Лівобережжі, зокрема на Полтавщині, хотіли да ти селянам тільки садибні землі, а в Південній Україні, де робітних рук було мало, дідичі вирішили затримати панщину ще на 10-12 років, а селян звільнити без землі. Ці прое кти свідчать, як тяжке було працювати комітетам.

19 лютого 1861 року проголошено маніфест про скасування кріпацтва, але звільнення селян мало наступити тільки через два роки. У маніфесті селян названо «тимчасово зобов'язаними» , а самий стан — переходовим . Селяни діставали персональну свободу, незалежність від дідича та двір із садибною землею, але орну землю мали одержати тільки через 20 років, після викупу її у дідича. Цей реченець закінчувався 1881 року. «Положення про звільнення селян від кріпацтва» було укладене дуже неясно. Насамперед — не встановлено однакового наділу на душу: розмір цей вагався у зв'язку з різними причинами в різних губерніях і залежно від якости землі; крім того в залежності і від розмірів поміщицького має тку. Врешті, якщо понад надільною нормою залишалас я земля, якою до реформи користувалися селяни, то вона переходила до дідича.

Становище селян в Україні в цілому було гіршим, ніж у Росії, бо в Україні наділи їх до реформи були більші, ніж ті, які вводила реформа. Загалом у Полтавській і Катеринославській губерніях селяни втрачали по реформі 40% свого попереднього наділу, а в Харківській — 31%. У всіх губерніях України наділи після реформи різко зменшилися. У правобережних губерніях наділ був нижчий, ніж встановлювали «Бібіковські інвентарі» 1848 року. Унаслідку реформи наділи на ревізійну душу, себто на селянина, що був записаний по ревізії і платив податок державі, зменшилося.

Наслідком реформи було катастрофічне збільшення числа малоземельних селянських гос подарств; що мали до 3-х десятин. На Лівобережній Україні таких господарств було 43,3%, на Південній Україні— 27,6%.

Нагляд над сільськими та волосними управами був переданий «мировим посередникам», яких губернатор призначав із місцевих дідичів. Це була посада тимчасова — до введення «уставних грамот», що встановлювали відносини між дідичами і селянами.

Селянська реформа була першою в ряді інших реформ. Року 1862-го зреформовано фі нансове господарство держави й зосереджено все управління фінансами в руках міністра фінансів.

Того ж 1862 року розпочато військову реформу: проведено переозброє ння армії, вдосконалено постачання, управління — в ади, що їх виявила з такою силою катастрофа Кримської кампанії. Військову реформу завершено 1874 року запровадженням загальної військової повинности для всіх чоловіків у віці 21 року. Реченець військової служби зменшено з 25 років до 6-ти.

В 1864 р. проведено судову реформу. Суд встановлений був 3-ох ступенів: мирові, суди, що їх обирало населення, та державні . (окружний суд і судова палата). Державний суд поділявся на цивільний і кримінальний , в якому питання вини підсудного вирішували присяжні судді, обрані населенням. Судові засідання були відкриті, і в них брали участь сторони, прокурор та оборонці.

1864-го року впроваджено земське самоуправління . Один із найкращих знавців земства в Україні, О. Моргун, писав так: «Земське - самоурядування було одним із найвидатніших явищ у суспільному, економічному й культурному житті України кінця XIX ст Земське самоуправління охоплювало все економічне та культурне життя губерній. У ньому брало участь все населення, що мало земе льну власність: дворянство, духовенство, міщанство та селяни. Ця вимога обмежувала участь у самоуправлінні пості йних мешкан ців повіту. Раз на рік на загальних зібраннях депутатів об иралось земську повітов у управу, яка діяла постійно. Повітові земські управи обирали губерніяльну управу. Функції земств були дуже широкі, а їх кошти складалися з «самообкладання» населення з кожної десятини. Земств а дба ли про санітарію та гігіє ну, утримували шпиталі, , лікарі в, фельдшерів, -акушерок. Медична допомога була безплатною : для всіє ї людносте, незалежно від того, чи паціє нт платив земські податки, чи ні. Протягом майже 50-літнього існування земс тва зразково поставили справу медичної обслуги в українських губерніях.

Другою великою галуззю діяльности земств була освіта. Земства органі зували школи: чотирорічні, початкові, гімназії, професійні, технічні, курси для підвищення освіти вчителів, курси українознавства. Земські школи користалися доброю славою. Земства поставили своїм завданням — повністю охопили освітою молодь, і в ба гатьох повітах це було досягнене наперед одні революції. Треба додати, що в справі шкільної осв іти з фінансовою допомогою земству приходило міністерство освіти, яке властиво передало земству все шкільництво на селі.

Але була ще дуже важлива ри са. Протягом 50-ти років діяльности земств у різних їх установах вла штовувались люди, які з причини політичної не-благонадійности» не могли знайти праці в державних установах: лікарі, вчителі; статистики, ветеринари і т. п. Земства були тісно пов'язані з українськими громадами. Видатними земськими діячами були: проф. І. Лучицький, родина Дорошенків, В. Тарновський, О. Русов (земський статистик), І. Піраг, Б. Грінченко, В. Самійленко, М. Коцюбинський, О. Лашкевич та сотні інших. Земську роботу голов ним чином вели-середні землевласники-дворяни, серед яких наприкінці XIX ст. було багато революційне настроє них свідомих українців. Кращий історик земств, Б. Веселовський, підкреслив, що «тут не було місця для злісної боротьби кляс».

Не можна випускати з ока, що найбільші податки на земство платили великі землевласники, бо податки, як згадано вище, йшли з десятини, але користь від земських установ мали передусім селяни та дрібні землевласники.

Була ще важлива заслуга земств: вони сприяли піднесенню національної свідомостк, а з другого боку — стали тіє ю школою, яка привчала лю дність до самоуправління. З початком революції це виразно виявилося, бо саме і земськи х установ вийшло багато громадських і політичних діячів.

В 1864-му році земст ва були засновані тільки на Лівобережній та Південній Україні. На Правобережжі, яке тількищо пережило польське повстання, земства поширились щойно в 1911 році, бо уряд боявся дати можливі сть польському шляхетству впливати на самоуправління цього краю. Брак земських установ протягом 37-ми років нег ативно відбився на освіті, економіці, а головно на національній свідомості насе лення правобережних губерній.

Останньою реформою була міська — у 1870 році. У міст ах встановлювалося міські ради — "думи», членів яких обирало все населення, що платило податки, себто власни ки будинків, крамниць, підприє мств і т. п. Виконавчим органом рад и була управа з міським головою на чолі.

Компетенція міської ради була дуже широка: вона повинна була с тежити за господарством міста, станом ринків, міської торгівлі, промисловістю, охороною здоров'я, санітаріє ю, школами.


Список використаної літератури

Будзіновський А. Аграрні відносини Галичини // Зап. Наук. т-ва ім. Шевченка. 1894. Кн. 4.

Виішичепко В. Відродження нації. Київ; Відень, 1920. Витанович 1. Історія Українського кооперативного руху. Нью-Йорк, 1964.

Волощечко А. Нариси з історії суспільно-політичного руху на Україні в 70-х — на початку 80-х років XIX ст. К., 1974.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий