Кафедра історії держави і
права зарубіжних країн
(курсова робота)
Курсова робота з історії держави і права зарубіжних країн
студента I курсу, денної форми навчання
_____________________________________
_____________________________________
науковий керівник____________________
_____________________________________
дата захисту_________________________
оцінка_______________________________
Івано-Франківськ, 1998 р.
ПЛАН
Вступ
1. Загальна характеристика історії та суспільні відносини Стародавнього Єгипту
2. Розвиток держави у Стародавньому Єгипті
а) Раннє царство;
б) Стародавнє царство;
в) Середнє царство;
г) Нове царство.
3. Основні риси права Стародавнього Єгипту
а) право власності;
б) договірне право;
в) шлюбно-сімейні відносини;
г) кримінальне право і процес.
Висновки
Література
Вступ
Знання історії держави і права потрібні перш за все для того, щоб краще і глибше зрозуміти сучасну державність і вміти прогнозувати основні тенденції її розвитку в найближчому майбутньому.
Сучасна дійсність невіддільна від минулого і майбутнього. Вона тільки нова, важлива віха в історії. Сучасність, втілюючи в собі часом різносторонні, складні, під час протирічливі тенденції минулого, заперечує відживше, та наділяє новими якостями все перспективне, створюючи тим самим нові явища та тенденції, що формують передумови майбутнього.
Таким чином, щоб зрозуміти сучасну державу і право необхідно знати як вони виникли і розвивалися, які причини впливали на їх утворення, становлення, розвиток, зміну їх форми та змісту.
Дослідження історії держави і права Стародавнього Єгипту актуальне по тій причині, що тут раніше, ніж в інших країнах сформувалося класове рабовласницьке суспільство і вперше в світі виникла держава. Коли саме вона виникла достеменно невідомо, однак вже в III тисячолітті до нашої ери держава в Єгипті існувала. Зокрема, в даній роботі, автором робиться спроба дослідити та проаналізувати історію виникнення та розвитку держави і права Стародавнього Єгипту. Для розкриття поставленої мети автор зупинилася на таких питаннях: загальна характеристика історії та суспільні відносини в Стародавньому Єгипті, де робиться стислий огляд історії Єгипту даного періоду, а також висвітлюються суспільні відносини. У другому питанні "Розвиток держави у Стародавньому Єгипті" простежується процес формування держави, та управлінського апарату в різні періоди історії Стародавнього Єгипту. Характеристика правових відносин і розвитку права у Стародавньому Єгипті відображена у третьому питанні "Основні риси права Стародавнього Єгипту".
При роботі, автор використала мауково-методичну літерату та джерела з історії держави і права зарубіжних країн.
1. Загальна характеристика історії та суспільні відносини в Стародавньому Єгипті.
Процес утворення стародавніх держав на території Єгипту відбувався поступово. На початку IV тисячоліття до нашої ери населення Єгипту проживало окремими громадами, ради і старійшини яких займалися розподілом води, створенням ірригаційних систем. Громади об’єднювались в області (на грецькій мові - ном), які протягом століть зберігали свої давні назви ("Сокіл", "Зміїна гора", "Шакал", "Заєць", "Чорна корова"), свою замкненість. Давньою базою нома, на думку багатьох вчений, очевидно, було плем’я. На чолі кожного нома був "цар", він же верховний жрець місцевого релігійного культу, мав також титул "начальника каналу".
На рубежі IV-III тисячоліття до нашої ери у Єгипті існувало 40 номів. Їх об’єднання проходило у III тисячолітті до н. е. Спершу виникають два царства - Верхній і Нижній Єгипет. У період так званого Раннього царства (XXX - XXVIII ст. ст. до н. е.) вони об’єднюються. Це сталося у період правління фараона Нармера (Менеса).
Утворення і розвиток Стародавнього царства (2800 - 2400 р.р. до н. е.) свідчило про значний розвиток економіки, культури та військової могутності Єгипту. У цей період розширюється і удосконалюється зрошувальна система, значного розвитку сягають ремесла, зокрема, обробка дерева, каменю, металу, глини, папіруса, вичинення шкіри.
Головною господарською і суспільною ланкою Стародавнього царства залишилася сільська громада. Існували особливі громадські ради, які були органами судової, господарської і адміністративної влади на місцях. Вони реєстрували акти купівлі-продажу, стежили за станом зрошувальної системи та виконували деякі судові функції, зокрема, розглядали справи, пов’язані з сімейним правом, в тому числі і спори про спадщину. У вирішенні таких справ брали участь і родичі як позивача так і відповідача.
Розвиток виробництва веде до розподілу праці, й у зв’язку з цим стає не тільки вигідно, але й необхідно залучати додаткову робочу силу. Цю додаткову робочу силу давали головним чином війни. Військові полонені, яких раніше вбивали, набувають вартості, їх залишають живими і використовують як робочу силу. Так виникає рабство.
Загарбницькі війни, зростання продуктивності праці, а також використання рабської сили ведуть до майнового розшарування єгипетського суспільства. Це веде до загострення протиріч у суспільстві, до значних конфліктів. Так, наприклад, у кінці існування Середнього царства (кінець III тис. до н. е. - XVII ст. до н. е.) сталося переможне повстання збіднілих мас населення. Повстанці захопили владу у державі, перерозподілили майно, знищили документи, що забезпечували права і привілеї заможніх осіб. Це повстання значно послабило державу, і Єгипет став легкою здобиччю азіатських племен гіксосів, які панували над ним більше ста років. Перемога над ними фіванського царя Яхмоса I призвела до об’єднання Єгипту: утворення Нового царства (XVI - XII ст. ст. до н.е.).
У період існування Нового царства досить часто проводились релігійно-соціальні реформи. Під час царювання Ехнатона (Аменхотепа IV) (1419 - 1400 рр. до н. е.) багатобожжя було замінене на віру в одного бога Атона. Проте за час правління наступників Тутанхамона (1400 - 1392 рр. до н. е.), Хоремхеба (середина XIV ст. до н. е.) цю реформу було ліквідовано. Це був період боротьби жерців і родової номової аристократії проти царської влади. У цій боротьбі гору взяла царська влада, і номархи змушені були повністю підкоритися фараонові. Країна була розділена на два великих адміністративних округи на чолі з намісником фараона. Округи ділились на області на чолі з особливим чиновником, при якому був писар. На чолі міст і фортець стояли начальники, що назначались фараоном. Управляв всією країною верховний чиновник - візир (джаті).
У період Нового царства великого значення набувають загони найманців, на чолі яких стоять кадрові офіцери. Досить часто військові командири наділяються функціями цивіоьних чиновників. В одному із джерел зазначається, що "начальник воїнів керує спорудженням каналів", а його заступник постачає каміння для будівництва і перевозить статуї"[1].
Розвиток ремесла, торгівлі і земельних відносин вів до подальшого майнового розшарування, загострював відносини в суспільстві. Єгипетські фараони прагнули вжити заходів, спрямованих на усунення причин, що вели до відкритої боротьби у суспільстві. За фараона Бокхоріса (732 - 726 р. до н. е.) було заборонено перетворювати у рабів єгиптян - неспроможних боржників. За Ямоса II було проведено реформи, що обмежували свавілля чиновників. Він, за словами грецького історика Геродота, "видав для єгиптян закон, за яким кожен єгиптянин був зобов’язаний щорічно повідомляти обласному начальнику усі свої засоби до життя; той, хто цього не зробить, або хто не може доказати, що він живе на законні засоби карався на "смерть"[2].
Єгипетська держава перестала існувати після могутніх ударів перських завойовників. У 525 році до нашої ери перський цар Камбіз у битві при Пелузіумі розбив єгипетські війська і завоював Нове царство.
Панівним класом у єгипетському суспільстві були жерці, цивільні і військові чиновники. Жерці ділились на групи у відповідності із кількістю культів. На чолі кожної групи стояв верховний жрець, який керував усім персоналом, що служив даному богу. особливий розряд складали царські жерці, які завідували культом царя - бога. Жерці не тільки відправляли релігійні культи, але й займали важливі посади у державі.
Єгипетські жерці одержували прибутки у вигляді податей і дарунків фараонів. Жерці, наприклад Фів, щорічно у вигляді податей одержували біля 52 кг золота, біля 1090 кг срібла, 289530 штук птахів, 847 великих тварин і т. і.[3] Фараон Рамзес V подарував їм 421362 штук різних тварин, 864168 арур орної землі (арура - 2735 м2), 433 ділянки садів,83 кораблі, 65 міст у Єгипті та Сірії. Фараон Тутмос III (1503 - 1491 рр. до н. е.) пожертвував храмові Амона велику кількість орних земель, садів, тварин..., а також 878 голів полонених азіатів і негрів, три підкорені ним міста, "які мали платити щорічну данину Амонові"[4].
Жерці звільнялись від усіх робіт на користь царя, від сплати будь-яких податків, від утримання царських гінців і такого іншого.
Привілейовану верхівку у єгипетському суспільстві становила аристократія, що складалася із нащадків родоплемінної знаті, а також із вищих військових і цивільних чинів, писарів, із рядів яких виходили вищі сановники Єгипту. Жалування чиновники одержували натурою. Крупні чиновники одержували і земельні наділи, що передавались у спадщину. Вже у III тисячолітті до н. е. відбувається зростання великого землеволодіння. Із автобіографії царедворця Метена (біля 2900 року до н. е.) видно, що він успадкував після свого батька тільки малих тварин. Але ставши спочатку писарем, а потім перебуваючи на посаді номарха різних номів, він придбав 200 арур родючої землі, будинок довжиною 200 і шириною теж 200 ліктів, а також чисельну кількість працівників. Деякі помістя, таким чином, передавались у спадщину, а деякі знаходилися у тимчасовому користуванні у зв’язку із заняттям певної посади.