Смекни!
smekni.com

Криміногенна ситуація та стан економіки в аграрному секторі України (стр. 1 из 5)

Криміногенна ситуація та стан економіки

в аграрному секторі України

Перехід України до ринкових умов господарювання через відсутність відповідного досвіду його здійснення і чітких методик щодо вибору раціональних форм діяльності підприємств агропромислового комплексу є складним процесом, сповненим рядом протиріч. Безперервні реформування, зміна правового поля, ринкові перетворення, перехід від одних схем управління до інших, створення нових господарських структур шляхом роздержавлення і приватизації, формування багатоукладної економіки в аграрному секторі, заснованої на різних формах власності, поки що не дали відчутних результатів та призвели до виникнення кризового стану у галузі.

Останнім часом намітилася тенденція прогресуючого спаду виробництва всіх видів продукції сільського господарства. У 1999 році обсяг всієї продукції порівняно з 1990 роком скоротився на 51,5 %, у тому числі продукції рослинництва на 47,1 % і тваринництва на 55,8 %.

Валовий збір зернових культур за цей період зменшився у 2,1 рази (з 51 009 тис. т до 24 581 тис. т), у тому числі пшениці — у 2,2 рази (з 30 374 тис. т до 13 585 тис. т), цукрових буряків — у 3,1 рази (з 44 264 тис. т до 14 064 тис. т).

Широкого розповсюдження набула негативна тенденція скорочення посівних площ сільськогосподарських культур у господарствах усіх категорій.

Поряд зі скороченням посівних площ сільськогосподарських культур та валового збору сільськогосподарської продукції, знизилась урожайність зернових культур з 35,1 ц з 1 га у 1990 р. до 17,7 ц у 1999 р., у тому числі озимої пшениці — з 40,2 ц до 23,2 ц, ярої — з 30,2 ц до 17,0 ц, цукрових буряків — з 276 ц до 156 ц, соняшника — з 15,8 ц до 10,0 ц, картоплі — з 117 ц до 82 ц, овочів — з 149 ц до 111 ц.

Відмічається спад виробництва основних видів сільськогосподарської продукції на душу населення, зокрема, зерна у 2 рази, цукрових буряків — у 3, м’яса — у 2,5, молока — у 1,7, яєць — у 1,8.

Для України буряківництво було провідною і, що найголовніше, прибутковою галуззю сільського господарства. У 1986 — 1990 рр. вихід сировини у середньому становив 43,8 млн т щорічно. Для прикладу, Франція на той час вирощувала 26,3; США — 21,3; ФРН — 19,1; Польща — 10,1 млн т.

Найбільші площі посіву буряків припадали на Вінницьку, Полтавську, Хмельницьку, Черкаську, Кіровоградську, Сумську, Тернопільську та Київську області.

Україна, яка протягом багатьох років виробляла цукор не тільки для забезпечення внутрішніх потреб, але й для поставок на експорт, що давало значні надходження до державного бюджету, з 1990 р. почала втрачати позиції лідера буряківництва в Європі. Якщо у 1998 р. Україна експортувала цукру на 36 522,3 тис дол. США, то у 1999 р. — на 14 895 тис. дол. менше. Проте, імпорт цукру-сирцю за цей період збільшився на 33 156,3 тис. дол. США. Сьогодні ця важлива галузь опинилася у критичному становищі, основними причинами якого є повна втрата державного впливу на економічні процеси у цукробуряковому виробництві та контролю за випуском і реалізацією продукції; відсутність обгрунтованої державної економічної політики у цукровій та суміжних підгалузях промисловості, а також недосконалість законодавства щодо ефективного функціонування виробництва у ринкових умовах; недостатнє фінансування технічних і матеріальних ресурсів; бартеризація економічних взаємовідносин між виробниками сировини і заводами; значне подорожчання енергетичних і матеріальних ресурсів, а також техніки для вирощування, збирання, транспортування і переробки цукрових буряків. Крім того, завезення до Росії та інших країн СНД сировини з тростини і вироблення з нього більш дешевого цукру сприяє витісненню з внутрішнього ринку вітчизняного цукру.

Через відсутність достатньої кормової бази (посівні площі кормових культур зменшилися у 1,4 рази), поголів’я великої рогатої худоби скоротилося у 2,3 рази (з 24 623 тис. голів у 1991 р. до 10 620 тис. голів на початок 2000 р.), що є нижчим за рівень 1941 р. (10 996 тис. голів). Зрозуміло, що збільшення виробництва м’яса у цей період не відмічалося, навпаки, спостерігався щорічний його спад. Якщо у 1990 р. було вироблено 4 358 тис. т м’яса, то у 1999 р. лише 1 695 тис. т. Одночасно зменшився експорт живих тварин та продукції тваринництва з 438 662,3 тис. дол. США у 1997 р. до 274 107,6 тис. дол. у 1999 р., або на 62,5 %.

Різко знижується рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції. У 1990 р. рівень рентабельності зерна складав 275,1 %, цукрових буряків — 29,5 %, м’яса великої рогатої худоби — 20,6 %.

Останнім часом сільськогосподарські підприємства всіх форм власності продають менше зерна заготівельним організаціям та переробним підприємствам, у 1990 р. їм було продано 11 520 тис. т зерна пшениці, 3 700 тис. т кукурудзи, 1 615 тис. т ячменю, 178 тис. т гречки, 571 тис. т зернобобових та ін; у 1999 р., відповідно, — 977, 7, 250, 4, 6 тис. т. Проте, більшість зерна реалізується на ринку та за бартерними угодами. У 1995 році 37,5 % зерна (від загального обсягу реалізації) продавалося заготівельним організаціям, 19,2 % — на ринку, 30,3 % — населенню та 12,8 % — за бартерними угодами. Тепер 33,7 % зерна продається за бартерними угодами, 30,2 % — населенню, 25,2 % — на ринку і лише 10,7 % — заготівельним організаціям та переробним підприємствам. За таких умов в окремих регіонах України виникають проблеми з хлібом. У Дніпропетровській області на виробництво хліба у 2000 р. прогнозувалося використати на 389 тис. т зерна менше, Донецькій області — на 326, Луганській — на 90, Чернігівській — на 79. У цих регіонах необхідність у продовольчому зерні порівняно з 1998 р. скоротилася на 20–50 %.

Вартість продукції харчової промисловості, відвантаженої за бартерними угодами, тільки за перший квартал 2000 р., склала 403,6 млн грн. Високий рівень товарообмінних операцій зберігається на підприємствах тракторного та сільгоспмашинобудування (63,9 %), цукрової (62,4 %) та рибної (52,1 %) промисловостей.

На фоні занепаду рослинництва і тваринництва у сільському господарстві скорочується парк тракторів, зернозбиральних комбайнів та вантажних автомобілів. Якщо у 1990 році сільські господарства мали 495 тис. тракторів, 107 тис. зернозбиральних комбайнів та 296 тис. вантажних автомобілів, то у 1999 р., відповідно, — 347, 70, 245 тис.

Спостерігається значний спад обсягів виробництва у тракторному та сільськогосподарському машинобудуванні. Якщо у 1998 році в Україні вироблялося 136 тис. тракторів, 75,2 тис. тракторних сівалок, 73,3 тис. бурякозбиральних машин, то вже у 1999 р., відповідно, — 5,0, 1,2, та 0,1 тис. Україні необхідно негайно відновити виробництво тракторів, автомобілів, енергетичного устаткування і т.ін. Задіяна при цьому індустрія дозволить відкрити інші виробництва і надасть знаряддя праці й технічні ресурси для всіх форм економіки.

Для того щоб господарські структури могли нормально функціонувати у ринкових умовах, має бути створено адекватне ринкове середовище. Серед фінансових важелів, які значно впливають на формування такого середовища, важливе місце належить кредитам. Без належного фінансового забезпечення ця галузь як товаровиробник існувати не може. Однак, сьогодні абсолютна більшість сільськогосподарських товаровиробників взагалі не одержує кредитів. Ні держава, ні банки, ні комерційні структури не бажають кредитувати вітчизняного госпвиробника. За даними Мінагрополітики України, лише для збирання врожаю 2000 р. потреба АПК у кредитах складала 600 млн грн, у тому числі цукрова промисловість — понад 400 млн грн, масложирова — 233 млн грн, пивоварна — 4,7 млн грн, харчова — 6,7 млн грн. Станом на 11.05.2000 р. комерційні банки видали аграріям кредити на суму 350,4 млн грн, або 77 % погоджених обсягів і 54 % від потреби.

Складається ситуація, коли, з одного боку, сільськогосподарські товаровиробники через свою специфіку не можуть здійснювати господарську діяльність без кредитів, а, з іншого боку, — банки не можуть надавати їм кредити на прийнятних умовах. Вийти з такої ситуації без втручання держави, особливо в умовах кризи, на думку більшості економістів, практично неможливо.

У країнах Європейського Співтовариства існує декілька видів державної допомоги фермерам відповідно до базових принципів надання фінансової допомоги аграрному сектору. Зокрема, допомога при інвестуванні для розвитку господарств (фермерств) складає 40 %, витрати у відсталих районах — до 50 %, при вкладанні грошей фермером у переробку або реалізацію продукції — 40 %, у районах з несприятливими кліматичними умовами — 50 %, а також для покращання довкілля, при намірах зайнятися фермерством, створенні груп виробників (кооперативів та ін.), стихійних лихах, епідеміях тварин, підвищенні якості продукції.

Окрім перерахованого, допомога надається на проведення наукових досліджень, сприяння рекламі. Передбачено надання короткострокових позик. В усіх інших випадках фермери ЄС можуть звертатися за кредитами до комерційних банків.

Як показує світовий досвід, у ринкових умовах доцільно мати різні джерела фінансових надходжень. З огляду на це та на необхідність впливу на окремі види діяльності, держава не повинна обмежуватися тільки непрямим (через комерційні банки) впливом на процес формування сільськогосподарськими підприємствами фінансових ресурсів, потрібні й інші джерела та можливості. На період становлення ринкових відносин не слід відмовлятися від практики надання державних кредитів цільового призначення та кредитування готової продукції, особливо зерна. Кредитну підтримку сільськогосподарського товаровиробника держава може здійснювати шляхом своєї активної участі в реалізації його продукції.

Перелічені заходи при їх запровадженні можуть певною мірою поліпшити становище з кредитним забезпеченням сільськогосподарського товаровиробника. Але без залучення до цієї справи банківських структур кардинально змінити ситуацію практично неможливо.

Як свідчить досвід Німеччини, Данії, Бельгії, Франції, Нідерландів і США, для вирішення цієї проблеми необхідно створити спеціалізований аграрний банк, котрий би здійснював свої функції з обслуговування сільськогосподарських товаровиробників і бути конкурентноспроможним, оскільки агропромисловий комерційний банк “Україна” практично втратив зв’язок з аграрним сектором.