регистрация / вход

Іван Липа - спадщина митця

Епістолярна спадщина Івана Липи Ім`я Івана Липи залишається на наш час майже невідомим як в історії України, так в літературі і культурі. Хоча у свою добу він був видатним громадським діячем, письменником і лікарем. Іван Липа залишив по собі великий творчій доробок, у який входять казки, притчі, повісті, вірші.

Епістолярна спадщина Івана Липи

Ім`я Івана Липи залишається на наш час майже невідомим як в історії України, так в літературі і культурі. Хоча у свою добу він був видатним громадським діячем, письменником і лікарем. Іван Липа залишив по собі великий творчій доробок, у який входять казки, притчі, повісті, вірші. Багато творів, на жаль, залишаються ненадрукованими і на сьогоднішній день, бо на початку ХХ століття заборонялося друкувати українською мовою. Залишалась невеличка купка періодичних видань, таких, як «Зоря», «Правда», «Літературно-Науковий Вісник», «Досвітні огні», альманах «За красою», в яких вміщено незначну кількість поетичних і прозових творів Івана Липи. Його творчість має величезне значення у розвитку української літератури і культури.

Невід`ємною складовою частиною творчого доробку письменника, безумовно, є його епістолярна спадщина. Адже і в написанні листів Іван Липа залишається насамперед митцем. Із епістолярію письменника можна довідатись не лише про цікаві автобіографічні факти, більшість листів Івана Липи самі по собі є довершеними творами. Саме в листах, у спілкуванні із своїми родичами та друзями, ми можемо побачити внутрішній світ митця, його думки та мрії: «У листах письменника відбивається духовний світ, складність і неповторність його особистості. Якщо твори письменника звернені до всіх, то у приватному листуванні своєму адресату він звіряє часто найпотаємніші задуми та мрії»[12,3].

Листи Івана Липи були не лише засобом спілкування, а мали також велике творче значення, оскільки в них ми бачимо значну кількість художніх тропів і синтаксичних конструкцій, властивих художньому твору.

Мета дослідження: проаналізувати листи Івана Липи, довести їх значущість у творчому доробку письменника, викликати у читачів інтерес до постаті митця для того, щоб ім`я та творчість із забуття.

Іван Липа був дуже активним у громадському житті України, свідомим громадянином. Він спілкувався із видатними діячами культури і літератури своєї доби, деякі з них були для письменника справжніми друзями, що ми можемо побачити із його листів. В архівах і відділах рукописів можна знайти листи Івана Липи до І.Франка, М.Вороного, Б.Грінченка, М.Грінченко, Н.Грінченко (дружина і дочка Б.Грінченка), Єфремова, О.Кобилянської, О.Кониського, О.Маковея, Г.Хоткевича, Панаса Мирного, а також листи до редакцій «Літературно-Наукового Вісника» і «Мети».

Із листів ми бачимо, що І.Липа по-братському ставився до М.Вороного, про це також свідчить їх сучасник Ілько Гаврилюк, цитуючи слова письменника: «Це мій побратим. Розумієте, Ілько Івановичу? Це однаково, що ми рідні брати. Ми прийняли побратимство по українському звичаю; з таким рідним почуттям і помремо»[2,7]. Про щиру дружбу свідчать листи Івана Липи до родини Грінченків. Не можна не згадати також про той факт, що Марія Грінченко була сестрою письменника. Він навіть приїздив у гості до родини Грінченків, коли вони мешкали у селі Олексіївка (Луганська область). Саме до М.Грінченко адресована найбільша кількість листів, на її відповідь митець чекав із нетерпінням.

Із листів Івана Липи до Івана Франка можна побачити, що у них були дружні стосунки. Ми зупинимось на більш детальному аналізі листів І.Липи до родини Грінченків та до Івана Франка. Саме у листуванні з цими прогресивними громадськими діячами його доби найбільш розкриваються політичні та суспільні переконання автора, його естетика і поетика. Читаючи ці листи, ми становимось свідками подій того часу, свідками уболівань автора за український народ, свою Батьківщину, полеміки Івана Липи з іншими літераторами.

Епістолярна спадщина І.Липи характеризується стильовою різноманітністю: він писав листи у розмовному, публіцистичному, художньому стилях, в залежності від того, до кого він звертався.

Найбільш поетичними, довірливими і щирими є листи Івана Липи до його сестри Марії Грінченко. Деякі з них написані у віршовій формі. Він завжди ласкаво звертається до дружини Б.Грінченка: сестра; сестриченька; дорога сестро, кохана сестро, люба сестро; хороша сестро; дорога сестриченько, моя хороша; сестро! Рідна!

На найбільшу увагу заслуговують листи, написані у віршовій формі, бо через призму саме цих листів митець звертається до своєї сестри, бідкаючись на долю, на неможливість втілення у життя своїх мрій, закликає її скоріше відповісти:

Ой то не громи на небі загуркотали,

То не моря заревіли, застогнали, -

То з вуст мої крилаті слова вилетали,

То мої рученьки папір біленький хапали

Листи до сестри у город Чернігів писали

Долю свою проклинали:

«Ой доле ж моя, доле вередлива,

Без міри неправдива!

Чом ти, доле неправдива, ти дала

Мені всього три талани?

Що один талан – моє чуле серденько,

Ще другий талан – мій розум ясненький,

А ще й третій талан – то нічому забуття не маю,

Свої рани до віку у серці ховаю?

Та ж дала мені, доле, хоч одного нещастя!

До кого пригортатися чулим серденьком?

Перед ким похвалитися розумом ясненьким?

У того друга - подружжя, що б йому забуття не мати

До віку у серці своєму ховати?

Нещастя-недолі

А тепер я без того погибаю,

Мов у неволі конаю.

Що приходе ніч – то забуття не маю

Своє лихо бурлацьке присипляю.

Та не присплю – не забуваю,

Що приходе день – то до роботи важкої беруся

І не перед ким своєю працею не хвалюся. [8].

Цей лист яскраво ілюструє вплив народних пісень і фольклорної поезії на творчість автора. Вживання вигуку ой на початку строф, магічне число три, плеоназм і тавтологія – це риси, притаманні народній творчості.

Лист-вірш вражає багатством і яскравістю тропів і стилістичних фігур, за допомогою яких мова письменника становиться чіткою, художньо виразною та емоційно піднесеною.

Часто Іван Липа вдається до такого різновиду тропів, як порівняння:

…А тепер я без того погибаю,

Мов у неволі конаю…[8].

Лист також багатий на художні означення, за рахунок використання яких автор досягає образності мови: крилаті слова; доля вередлива; доля неправдива; розум ясненький;водяна пустиня [8, ].

Епістолярію письменника властива метафоричність. За допомогою метафор митець образно описує процес написання листа:

…То не моря заревіли, застогнали, -

То з вуст мої крилаті слова вилетали…[8].

Своє життя автор порівнює який не може дістатися берега, бо йому заважають перешкоди.

Серед численних стилістичних фігур митець широко використовує антитезу. На протиставленні талан – нещастя побудовано весь лист. За допомогою цієї антонімічної пари автор яскраво підкреслює минущість і змінність життя. Цим досягається контрастність поезії.

Цікавою є синтаксична побудова листа. Взагалі вся епістолярна спадщина багата на синтаксичні засоби увиразнення мовлення. Емоційною мову вірша робить зворотній порядок слів, тобто інверсія:

…Що приходе ніч – то забуття не маю…

… Що приходе день – то до роботи важкої беруся…

Інверсовані слова письменник ставить на початку речення, тобто в інтонаційно сильні місця фрази, за рахунок чого читач мимоволі звертає увагу на ці місця.

Широко використовує митець таку стилістичну фігуру, як плеоназм, що доводить тяжіння автора до народнопоетичної творчості та увиразнює мову листа:

…Аж там гори-скелі невилазимі…

…Аж там ліси-терни непроходимі…

…Аж там болота-багнища непроїздимі…[8].

Ці рядки також яскраво ілюструють вживання Іваном Липою іншої стилістичної фігури – анафори. Цей анафоричний повтор не є єдиним у вірші.

Епістолярій багатий на риторичні фігури. Автор використовує риторичні звертання, коли звертається до своєї долі:

…Ой ти ж доле моя, доле вередлива,

Без міри неправдива!.. [8].

Всі листи, адресовані родині Грінченків, відрізняються щирістю почуттів, емоційною забарвленістю та довірливим ставленням до адресата. Автор пише не лише про свої громадські погляди, роботу лікарем, творчі пошуки, а й про своє особисте життя. Багато листів присвячені його коханій дружині, Марії Шепель-Шепеленко. Іван Липа натхненно пише про початок стосунків між ним і його обраницею серця, про щасливе подружнє життя, дуже тяжко переживає її хворобу і смерть. В одному із своїх листів до сестри він називає Марію соколицею:

…Ой летіла соколиця

В негоду лиху,

Сіла-пала, умирала

В моєму садку…

Цей лист підписано псевдонімом Петро Шелест.

З повагою Іван Липа пише доньці Бориса Грінченка, Насті, вітаючи з новосіллям; алегорично називає її пташкою, що символізує волю: «Вилетіла пташка з гніздечка. Та й щебече на вольній волі і аж сюди долетають звуки того веселого щебетання» [10]. З сумом звертається автор до редакції газети «Мета» після смерті Насті, закликаючи надрукувати згадку про неї, бо, на думку Івана Липи, вона була «цвітом вкраїнського жіноцтва» [9].

Цікаві листи Іван Липи до Бориса Грінченка. Вони свідчать про щиру дружбу та товариські стосунки між двома письменниками. Але їх пов`язувала не тільки дружба. Вони обидва були справжніми синами своєї Батьківщини. Доля народу і його добробут стояв для них на першому місці, був понад усе, навіть понад власне життя. Про це свідчать наступні рядки з листа: «Тим Ви тепер щасливі, бо спокійні за долю свого народу, бо бачите навіть, що не даремне Ви йшли іменно тією дорогою, звідки Вам назустріч показалось сонце світле.»[11]. Патріотизм підкреслюється у зверненні Липи до Грінченка: «Славному Синові України» [11].

Липа просить пробачення у Бориса Грінченка за те, що не зміг своєчасно привітати його з ювілеєм, вказує причини. Дружні стосунки переплітаються з письменницькою діяльністю.

Лист насичений тропами, що робить його схожим на справжній витвір мистецтва. Використання епітетів і метафор увиразнює мову, робить її яскравішою і емоційнішою. Найбільшою силою у світі автор вважає силу сонця: «Нехай сонце і тисячу років стоїть у хмарах, але Ви знайте, що воно стоїть там, над тими чорними хмарами і знайте ще Ви, що над силу сонця нема на нашій землі сили більшої!» [11].

З любов`ю згадує Іван Липа у листах свого сина, у майбутньому відомого письменника, Юрія Липу:«Живемо по старому: у день я на роботі, а у вечері в хаті нашій школа, вчимо Юрка. Маруся вчить його по програмі другого класу, а я прохожу з ним українську мову, історію України та натуральні науки. По історії на завтра у нас йде уже Богдан Хмельницький, а по натуральним наукам добуваємо кисло род, углевий квас, робимо досліди, словом й тепер став справжнім химиком. Юрко хлопець дуже здібний, розвинений не по літах (йому десятий рік), енергійний. Одна біда – нема що йому читати. Уже перечитав сливе все, що було можно, між іншим і Н.Левицького, Б.Грінченка, Франка, навіть з

Л. Н. Вісника, як от «Беніта», а все не можу настачити», - писав він у листі до Бориса Грінченка 21.11.1904 року.

Не менш поетичні, хоч і написані у прозовій, а не у віршовій формі, є листи Івана Липи до Миколи Вороного. «Дорогий брате Миколо!» - звертається автор до одного з найвідоміших письменників в українській літературі початку ХХ століття. У цьому листі ми бачимо згадку про таких діячів культури і літератури, як Коцюбинська, Чупринка, Грінченко та Грушевський. Втім, Іван Липа ставився до Грушевського не дуже приязно: «…серце Грушевського не тільки не поважаю, а призираю». [7]. Це погане ставлення до себе тим, що не дав місця у таких періодичних виданнях, як «Літературно-Науковий Вісник» і «Село» Б.Грінченку для його творів. Лист, хоч і написаний у прозовій формі, містить у собі багато тропів: порівнянь (так проминуло все, як сон [7]), метафор (холера почне косити без розбору [7]), епітетів (пара холодних слів, гаряча кров [7]). Автор з іронією розповідає Хвильовому про наближення страшної хвороби холери: «Розумієш: холера і чума?.. Тобі, Іване, танцюй і приспівуй [7].

Відомі листи Івана Липи до Івана Франка. Якщо до родини Грінченків і до Миколи Вороного письменник звертався по-дружньому, то листи до І.Франка написані в більш офіційному стилі. Іван Липа звертався до Каменяра із проханням прислати що-небудь із своєї «духової продукції» [7] для надрукування в альманасі «Багаття». Липа дуже поважав Франка не тільки як письменника, але й як людину. Із епістолярію ми дізнаємося, що Каменяр рецензував Липині твори. Про щире ставлення письменника до Франка свідчать звертання до Каменяра: «високоповажному Іванові Франкові [6], «вельми Поважний Пане Докторе» [5].

Не можна не відзначити, що кожен із листів Івана Липи пронизаний гуманізмом, патріотизмом і любов`ю до українського народу. Письменник тяжко вболівав, коли наближалась епідемія холери і чуми. До того ж Липа сам був лікарем, все життя рятував життя іншим людям. Його сучасники згадують, що доктор Липа лікував усіх, незалежно від того, була оплаченою його праця, чи ні. Тяжко переживав людське горе: «Дитина слабка вже кілька тижнів, а вони з «шепетухами» возились! Отто прибігли, а що я тепер вдію, коли спасіння майже неможливе. Зробив, що міг, заспокоїв трохи, але в самого спокою нема, бо бачу що посувається на людей горе, мабуть помре хлопчина.» [2,11], - згадує Ілько Гаврилюк.

Таким чином, ім`я Івана Липи повинно бути відомим не тільки вузькому колу літературознавців, а й широкому колу читачів. Із епістолярію ми бачимо, що він був у свій час відомим громадським діячем, письменником та лікарем, спілкувався з відомими митцями своєї доби, які визнавали його письменницький талант і прихильно ставились до нього.


ЛІТЕРАТУРА

1. Богдан С. Формули етикету в українській епістолярії // Урок української. – 2003. - № 1. – С. - 30 – 34.

2. Гаврилюк І. Незабутній. Пам`яті Івана Липи. – Одеса; Каліш, 1926. – 39 с.

3. Галич О., Назарець В., Васильєв В. Теорія літератури. – К.: «Либідь», 20001.

4. Липа-Гуменецька М. Листи Євгена Маланюка до Юрія Липи // Дзвін. – 1997. - № 11 – 12. – С. - 101 - 106.

5. Липа І. Лист до Франка Івана Яковича. Відділ рукописів та текстології бібліотеки Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України.

6. Липа І. Лист до Франка Івана Яковича. Відділ рукописів та текстології бібліотеки Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України.

7. Липа І. Лист Вороному М. 31 травня 1910 р. Відділ рукописів Національної бібліотеки імені В.І.Вернадського.

8. Липа І. Лист до Марії Грінченко. Відділ рукописів Національної бібліотеки імені В.І.Вернадського.

9. Липа І. Лист до редакції газети «Мета». Відділ рукописів Національної бібліотеки імені В.І.Вернадського.

10. Липа І. Лист до Насті Грінченко. Відділ рукописів Національної бібліотеки імені В.І.Вернадського.

11. Липа І. Лист до Бориса Грінченка. Відділ рукописів Національної бібліотеки імені В.І.Вернадського.

12. Ляхова Ж. За рядками листів Тараса Шевченка. – К.: Дніпро, 1984. – 134 с.

13. Найрулін А., Шарпило Б. Епістолярій – один із резервів гуманітаризації // Дивослово. – 1996. - № 11. – С. - 22 – 24.

14. Огієнко І. Світлій пам`яті Івана Липи // Кур`єр Крив басу. – серпень. – 1998. – С. – 124 – 133.

15. Словарь литературоведческих терминов / Под ред. З.В.Михайловой. – М.: «Просвещение», 1974. – 509с.

16. Янчук О. Три музи Івана Липи // Українське слово. – 2 липня 1998. – С. – 3.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий