регистрация / вход

Виникнення українського козацтва та заснування Запорізької Січі

Національний аграрний університет Ніжинський агротехнічний інститут Кафедра історії України Реферат на тему : „ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА ТА ЗАСНУВАННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ“

Національний аграрний університет

Ніжинський агротехнічний інститут

Кафедра історії України

Реферат на тему : „ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА ТА ЗАСНУВАННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ“

Виконав : студент групи БМ – 041

Ю. В. Радченко

Перевірив : викладач

В. Ю. Коновальчук

Ніжин 2004

Відтоді як у 1240 р. було зруйновано Київ , головною ареною подій української історії стали Га­личина й Волинь . Проте на кінець 16 ст. центр подій знову переміщується на схід у Придніпров’я , яке протягом тривалого часу лишалося малозаселеним . На широких просторах , котрі тоді називали Україною , тобто землями на порубіжжі цивілізованого світу , з новою гостротою розгорілася давня боротьба між осілим людом та кочовиками , посилювана затятим протистоянням християнства та іс­ламу . Гніт , що поширився у заселених західних районах , породжував численних утікачів , які нада­вали перевагу небезпекам пограничного життя перед кріпацтвом . Унаслідок цього з’являється но­вий стан – козацтво , що селилося на порубіжних землях .

Слово „ козак “ прийшло зі сходу . У давніх тюрків козаками називали молодих хлопців , які від­бували складний і небезпечний обряд посвячення в повноправні члени племені : юнаки йшли в степ і мусили там прожити кілька місяців , змагаючись з ворогами й доводячи своє вміння виживати за ва­жких природних умов . Пізніше це слово набуло кількох значень й перекладалося здебільшого як „ вільна озброєна людина “.

Спочатку козаки ставили собі за мету від­бивати напади татар , сприяючи в такий спосіб осво­єнню окраїн . Але в міру того як козаки вдос­коналювали свою військову майстерність та організацію , здобуваючи щораз переконливіші пере­моги над татарами та їхніми сюзеренами – оттоманськими турками , українське суспільство стало дивитися на них не лише як на борців проти мусульманської загрози , а й як на оборонців від націо­нально – релігійного та суспільно економічного гноблення польської шляхти . Поступово вихо­дячи на провідне місце в українському суспільстві , козаки стали брати дедалі активнішу участь у розв’язанні цих ключових питань українського життя , на кілька на­ступних століть забезпечивши українське суспільство тим проводом , який воно втратило внаслідок полонізації української знаті .

Спочатку козаки мешкали здебільшого на півдні Київщини – в районі Канева , Черкас , Чигирина , а також на Східному Поділлі . Поступово просуваючись у глиб степів , вони звичайно селилися по­над Дніпром і Південним Бугом , Кальміусом та їхніми численними притоками . Особливо вабили козаків багаті рибою та дичиною місця понад Дніпровими порогами від гирла Самари , тобто від су­часного Дніпропетровська , до Хортиці ( в межах сучасного міста Запоріжжя ) та Великого Лугу – низинних берегів Дніпра нижче порогів . Ось чому українських козаків називали запорозькими .

У другій половині 15 – на початку 16 ст. там виникає чимало козацьких слобод і хуторів . Із року в рік кількість козаків на Наддніпрянщині зростає . „ Де байрак – там і козак “,- говорила народна приказка .

Козаки заводили оранку , займалися „ уходництвом “ : мисливством , рибальством , бджільницт­вом . Вони активно освоювали нові землі , піднімаючи цілину , прокладаючи шляхи , споруджуючи мости тощо .

Перші відомості про походи українських козаків датуються 80 – ми роками 15 ст. У 1489 р. , пи­сав польський хроніст Марцін Бєльський , син Казимира 6 Ян Альбрехт пішов на Брацлавщину проти татар . Польське військо успішно просувалося на південь в подільських степах , бо його про­водирями були місцеві козаки , добре обізнані з умовами краю . В російських документах під цим же роком є згадка про козаків , які , очолювані „ ватагами “- отаманами Богданом , Голубцем і Жилою , билися з татарами біля Таванської переправи на Дніпрі .Влітку ватаги козаків вирушали на Сіверсь­кий Донець , де займалися промислами і разом з донськими козаками ходили на ногайців . У 1492 р. козаки напали на татарські кораблі під Тягинкою на Дніпрі . В 1494 , 1496 і 1498 рр. українські ко­заки і донці здійснили ряд походів проти татар , завдавши їм поразки біля Дніпра . Кримське ханство змушене було звести на Дніпрі та перекопі фортеці . Однак козаки нападали навіть на турецькі фор­теці . В 1521 р. козацькі ватаги здійснили похід у Молдавію ; у 1523 р. ходили в Крим та спалили Очаків , захопивши при цьому велику кількість коней та овець . У 1545 р. велике козацьке військо на кількох десятках човнів напало на Очаків і здобуло його .

На нових землях , де поселялися козаки , як їм здавалося , вже ніколи не з’являться державні уря­довці , не виникне кріпосна неволя . В дійсності ж серед козацтва на „ волості “ зростала й поглиб­лювалась соціальна нерівність . Козацька голота добувала собі засоби до існування наймитуванням у заможних козаків , службою в найманих загонах при замках , „ добичництвом “. Чимало козаків вели власне господарство . Виділялася і вельми заможна верхівка ( „ дуки “ ) , що володіла хуторами , угіддями , табунами коней тощо .

Особливу групу становили міські козаки , складаючи значну частку населення міст Подніпров’я : Чигирина , Канева , Корсуня , Черкас . Їх ще звали „ непослушними “ , оскільки вони , займаючись торгівлею та промислами , не підпорядковувалися магістратам і не виконували повинностей . Склад козаків – городян поповнювався за рахунок „ покозачення “ міщан . Добре обізнані з військовою справою , маючи зброю , вони брали активну участь у народних виступах проти сваволі старост і воєвод .

Польський уряд намагався залучити до себе на службу міське козацтво чи принаймі певну його частину . В 1572 р. король Сигізмунд Август санкціонував утворення загону з 300 оплачуваних коза­ків на чолі з польським шляхтичем Бадовським , який формально не підпорядковувався урядовим чиновникам . І хоч цей загін незабаром розформували , його поява стала важливим прецедентом : уперше польський уряд визнав козацтво чи принаймні його представників як окрему соціальну верс­тву , що аналогічно іншим мала право на самоврядування .

Друга , більш вдала спроба створення санкціонованого урядом козацького загону мала місце у 1578 р., за правління короля Стефана Баторія . Король встановив плату шести сотням козаків і до­зволив їм розташувати у м. Терехтемирові свій арсенал і шпиталь ; за це козаки погоджувалися ви­знати за старшин призначених шляхтичів та стримуватися від „ самочинних нападів на татар “, що часто ускладнювали зовнішні стосунки Речі Посполитої . Завдання цих негайно внесених до реєстру ( реєстрових ) козаків полягало в охороні кордонів і , що не менш важливо , в контролі за нереєстровими козаками . До 1589 р. реєстрових козаків налічувалося 3 тис. В основному це були вихідці з місцевих мешканців , що остаточно сформувалися як козаки й мали значну власність . Так , заповіт реєстрового козака на ім.’я Тишко Волович включав будинок у Чигирині , два маєтки зі став­ками для риби , ліси й пасовиська , 120 вуликів , 3 тис. золотих злитків ( із них тисяча в позичці під великі проценти ).

Відносно заможне реєстрове козацтво різко відрізнялося від нереєстрових козаків , які рідко коли мали більше , ніж прості селяни . Відтак стосунки між 3 тис. реєстрових і близько 40 – 50 тис. нереє­стрових козаків часто досягали крайнього напруження . Проте ці відмінності не перешкоджали си­нам заможніших козаків іти на Січ у пошуках долі або вступати до реєстрових тим козакам , що спромоглися нажити собі багацтва .

На нових землях склався своєрідний козацький лад . Козаки об’єднувалися у громади і всі важ­ливі питання обговорювали та розв’язували на радах . Тут же обирали старшину : отаманів , осавулів , суддів . Кожен козак мав право брати участь у радах , користуватися землею , ловити рибу , полю­вати на звіра . Однак влада в громадах поступово зосереджувалася в руках заможних козаків .

Поява козацтва на „ кресах “ Польсько – Литовської держави непокоїла уряд , адже внаслідок втеч панство втрачало своїх підданих . Разом з тим новоосвоєні землі на Наддніпрянщині приваблювали панів – магнатів . Острозькі , Вишневецькі , Ружинські , Лянцкоронські , Претвичі отримували від великих князів грамоти на „ окраїнні “ землі , будували там свої замки – двори . Чи­мало таких земель було віддано князям – магнатам „ у державу “ з наданням , за службу великому князеві , права збирати з місцевого населення чинші та накладати на нього повинності на свою ко­ристь . На захоплених магнатами землях козаки змушені були давати „ державцям “ мед , хутра , сплачувати сім грошей „ з диму “ . На Брацлавщині частина козаків сплачувала панам – князям „ по­клін “ – копу грошей , решта платила старостам „ колядку “ – по шість грошей , косила сіно . Побори з козаків брав і київський воєвода .

Державці руйнували козацьку громаду : змушували заможних козаків відбувати за власний кошт службу при замках ( щоправда , звільняючи їх при цьому від чиншу ) . Ці козаки ставали старостинськими служебниками . Пани – магнати набирали козаків у власні „ надвірні корогви “ . Так , князь К. Острозький набрав полк надвірних козаків - „ людей правдиво от борних “ – на чолі із „ старшим “ – Шахом . Такі ж корогви набирали Лянцкоронський , Шашкевич , Ружинський , Виш­невецький .

Однією з головних форм визиску козацької голоти як на „ уходах “ , так і під час походів на татар і турків була кабала . Старости , магнати , заможні козаки давали голоті зброю , харчі , одяг , заби­раючи за це половину продуктів „ уходництва “ та військової здобичі . На козацьких походах особ­ливо наживалися прикордонні старости ( канівський і черкаський ) , які не рідко самі організовували й очолювали ці походи , привласнюючи „ што льпшее “ з військової здобичі .

Чимало козаків не бажало коритися старостам і панам – магнатам і йшло далі на південь – до дніпровських порогів і за пороги . Постійна загроза напажів ординців спонукувала козаків до ство­рення надійної системи укріплень . Основу їй становили січі . Дослідники пов’язують походження слова січ із засіками – укріпленнями з дерев . Великого значення надавали козаки місцю розташу­вання січі . Найчастіше то був річковий острів . Можливо , за більш давніх часів розрізнені невеликі січі існували в багатьох місцях . Згодом за порогами утворилася одна головна Запорозька Січ – своє­рідна столиця запорозьких козаків .

Природні укріплення козацької твердині підсилювалися 3 – 10 метровим валом і ровом . Вал змі­цнювався частоколом із баштами , в яких містилися бійниці . Усередині фортеці був майдан із пра­вославною церквою . Навколо церкви стояли великі довгі будинки – курені , де жили січовики , а та­кож оселі старшини , канцелярія . Трохи далі – склади , арсенали , ремісничі майстерні , торгові ла­вки .

Відомо 8 дніпрових січей . Перша розташовувалася на острові Мала Хортиця ( нині на території міста Запоріжжя ) . Вона була зведена 1556 р. українським православним князем Дмитром Вишневецьким й слугувала опорною військовою базою козацтва на пониззі Дніпра . Звідси протягом 1556 р. було організовано численні походи запорожців у володіння кримського хана й на турецькі фортеці . Одначе восени 1557 р. запорозька фортеця була зруйнована ордою кримського хана .

Від 60 – х років 16 ст. по 1593 рр. Запорозька Січ розташовувалася на острові Томаківка , 1593 – 1638 рр. – на острові Базавлук , 1638 – 1652 рр. – на Микитиному Розі , 1652 – 1709 рр. –на річ ці Чо­ртом лик , 1709 – 1711 рр. – на річці Кам’янка , 1711 – 1734 рр. – в Олешках , 1734 – 1775 рр. – на рі­чці Підпільна .

Розташована в недосяжності для урядової влади , Запорозька Січ навіть після смерті свого засно­вника продовжувала процвітати . Протягом 16 – 18 ст. вона набуває ознак держави : вона контролює величезну територію степової України , має свій уряд , військово – адміністративний устрій , влас­ний суд , самостійні дипломатичні відносини з іншими країнами .

Запорізька Січ дуже відрізнялася від більшості тогочасних феодальних держав . Кожен христия­нин чоловічої статі незалежно від свого соціального стану міг прийти до цього острова – фортеці з його непримітними куренями з дерева та очерету й приєднатися до козацького братства . Міг він при бажанні й покинути Січ . Жінок і дітей сюди не приймали , оскільки вважали , що в степу вони бу­дуть зайвими . Відмовляючись визнати авторитет будь – якого правителя , запорожці здійснювали самоврядування згідно з тими звичаями та традиціями , що формувалися протягом поколінь . Усі мали рівні права й могли брати участь у досить бурхливих радах , у яких частіше перемагала сторона , що найголосніше кричала .

На цих стихійних зборах обирали і з такою ж легкістю скидали козацьких ватажків – гетьмана чи отамана , осавулів , писаря , обозного та суддю . Кожен курінь ( це слово згодом стали вживати як назву військової одиниці , що жила в курені ) обирав аналогічну групу вищих офіцерів , або стар­шину . В період військових походів старшина користувалася абсолютною владою , включаючи право застосування смертної кари . Але в мирний час її влада була обмеженою .

Територія козацької держави називалася землями Війська Запорозького або Вольностями Війська Запорозького й простягалася від Південного Бугу на заході до Кальміуса в Надазов’ї на сході . На півночі її межа проходила по річках Орелі ( на Лівобережжі ) та верхів’ях Інгулу й Інгульця ( на Правобережжі ) .

Взагалі запорожців налічувалося 5 – 6 тис., з яких 10 % , зміняючись , служили січовою залогою , в той час як інші брали участь у походах чи займалися мирним промислом . Січове господарство пе­реважно спиралося на полювання , рибальство , бортництво , солеваріння в гирлі Дніпра . Замість феодального примусу , якій ґрунтувався на закріпаченні й примусовій праці , у ній утвердилися принципи найманої праці . За внутрішнім устроєм козацька держава була своєрідним військовим то­вариством .

Для Січі , що лежала на торгових шляхах між Річчю Посполитою та Чорноморським узбережжям , важливу роль відігравала також торгівля . Попри засади братерства та рівності , якими керувалися запорожці , між козацькою старшиною та рядовими козаками ( черню ) поступово виникли соціально – економічні відмінності та напруженість , які час від часу виливались у заворушення .

Основну частину козацького війська становила піхота , кіннота ж була нечисленною . Військо мало гармати . Рядовий козак був озброєній рушницею ( мушкетом ) , пістолем , шаблею , ножем , списом , келепом ; використовувалися також лук і стріли . Січовики славилися як добрі гармаші , влучні стрільці , вправні рубаки .

Січ мала свій флот з великих човнів – чайок . Основу чайки – цього , по суті , корабля ( 20 м. за­вдовжки , 3-4 м. завширшки , осадка 2,5 м , швидкість до 15 км на годину ) – становило днище з ли­пового дерева , на яке набивалися бортові дошки ; він був оснащений однією – трьома щоглами з ві­трилами , веслами , двома кермами і ніс на борту чотири – шість гармат . Число гребців досягало 20 -30 чоловік , бойовий екіпаж складався з 50 – 70 козаків , озброєних рушницями та мушкетами . Ко­рогва для морських походів була біла із зображенням Св. Михаїла або корабля на червоному полот­нищі .

Перша звістка про похід козаків на чайках датована 1492 р. З початку 16 ст. козаки „ з волості “ та січовики вже постійно ходять морем на Крим і Туреччину . У 1510 р. розлютований хан наказав навіть „ замкнути “ Дніпро залізним ланцюгом . У походи вирушали до 80 , а в 20 – х роках 17 ст.- понад 100 – 150 чайок . Наскочивши на турецькі галери , козаки сміливо нападали на них і дуже ча­сто перемагали в бою .

Не відмовляючись від походів проти Туреччини та Криму , з 80 – 90 – х років 16 ст. запорожці почали брати активну участь у народних повстаннях на „ волості “ , як правило , очолюючи їх .

Таким чином , на початок 17 ст. існувало три чітко не розмежованих категорії козаків : заможні реєстрові козаки , які пішли на службу до уряду , запорожці , що жили поза межами Речі Посполитої , та величезна більшість козацтва , яка мешкала у прикордонних містах , вела козацький спосіб життя , але не мала офіційно визнаного статусу .

Козацтво на Україні – явище самобутнє , національне , суто народне . Воно виникло і сформува­лося як форма протесту українського народу проти зростаючого соціального та національно – релі­гійного гноблення , посилення кріпацтва і розвитку кріпосного права .

Козацька християнська республіка Запорозька Січ – відіграла винятково важливу роль в історії українського народу , насамперед у його національно – визвольній боротьбі , в розвитку збройних сил України та військового мистецтва , в освоєнні та заселенні степових просторів Центральної та Південної України .

Список літератури

1. Субтельний Орест Україна : історія ∕ Пер. З англ.. Ю. І. Кульчицького. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К .: Либідь , 1993. 720 с.: іл..

2. Історія України Курс лекцій у двох книгах . Книга 1 Від найдавніших часів до кінця 19 ст. Київ „ Либідь “ 1991

3. Уривалкін О. М., Конончук І. М. Історія України від стародавніх часів до сьогодення .- К.: Т-во „ Знання “ Україна 2001. – 240 стр., 22 карти.

4. Гайдуков Л. Ф., Крушинський В. Ю. Історія України : Посібник для старшокласників та абіту­рієнтів. К.: Либідь , 1999. – 272 с.

ПЛАН

1. Виникнення та еволюція козацтва на території України .

2. Створення Запорозької Січі .

3. Політико – соціальний та військовий устрій Січі .

4. Роль Запорозької Січі в історії українського народу .


ььььььььььСПИСОК ЛІТНРАТУРИ

ББББББ

Національний аграрний університет

Ніжинський агротехнічний інститут

Кафедра української мови

Реферат на тему :

„ Гетьманат “ на Україні у квітні – грудні 1918 р.

Виконав :

студент групи БМ – 041

Ю. В. Радченко

Перевірив : викладач

В. І. Хомич

Ніжин 2004

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий