регистрация / вход

Кадрові зміни в керівництві Збройних Сил СРСР напередодні перебудови

КАДРОВІ ЗМІНИ В КЕРІВНИЦТВІ ЗБРОЙНИХ СИЛ СРСР НАПЕРЕДОДНІ ПЕРЕБУДОВИ Де­ся­та п’я­ти­рі­ч­ка (1981—1985) за­па­м’я­та­ла­ся пред­ста­в­ни­кам стар­шо­го і се­ре­д­ньо­го по­ко­лін­ня як “п’я­ти­рі­ч­ка уро­чи­с­тих по­хо­вань”. І не­да­ре­м­но: за пе­рі­од з кі­н­ця сі­ч­ня 1982 р. до се­ре­ди­ни бе­ре­з­ня 1985 р. по­ме­р­ли, пе­ре­бу­ва­ю­чи в скла­ді По­літ­бю­ро ЦК КПРС і на ви­со­ких пар­тій­них і дер­жа­в­них по­са­дах, М.

КАДРОВІ ЗМІНИ В КЕРІВНИЦТВІ ЗБРОЙНИХ СИЛ СРСР

НАПЕРЕДОДНІ ПЕРЕБУДОВИ

Де­ся­та п’я­ти­рі­ч­ка (1981—1985) за­па­м’я­та­ла­ся пред­ста­в­ни­кам стар­шо­го і се­ре­д­ньо­го по­ко­лін­ня як “п’я­ти­рі­ч­ка уро­чи­с­тих по­хо­вань”. І не­да­ре­м­но: за пе­рі­од з кі­н­ця сі­ч­ня 1982 р. до се­ре­ди­ни бе­ре­з­ня 1985 р. по­ме­р­ли, пе­ре­бу­ва­ю­чи в скла­ді По­літ­бю­ро ЦК КПРС і на ви­со­ких пар­тій­них і дер­жа­в­них по­са­дах, М. А. Су­с­лов, Л. І. Бре­ж­нєв, А. Я. Пе­ль­ше, Ю. В. Ан­д­ро­пов, Д. Ф. Усти­нов і К. У. Че­р­не­н­ко. Са­ме на се­ре­ди­ну 1980-их рр. ста­ла оче­ви­д­ною вну­т­рі­ш­ньо­по­лі­ти­ч­на ста­г­на­ція в Ра­дян­сь­ко­му Со­ю­зі, об­тя­же­на за­го­с­т­рен­ням від­но­син з кра­ї­на­ми За­хі­д­ної Єв­ро­пи, США і Ка­на­до­ю. КПРС втра­ти­ла трьох Ге­не­ра­ль­них се­к­ре­та­рів ЦК, го­ло­вно­го іде­о­ло­га, го­ло­вно­го ко­н­т­ро­ле­ра. Але тіль­ки смерть Д. Ф. Усти­но­ва (мі­ні­с­т­ра обо­ро­ни СРСР) без­по­се­ре­д­ньо впли­ну­ла на по­да­ль­шу вну­т­рі­шню і зо­в­ні­ш­ню по­лі­ти­ку СРСР. Адже зна­чен­ня ар­мії для ке­рі­в­ни­ц­т­ва пар­тії та дер­жа­ви бу­ло над­зви­чай­но ва­ж­ли­вим. Ра­дян­сь­кий Со­юз в кі­н­це­во­му ра­ху­н­ку три­ма­в­ся са­ме на ній. На­ці­о­на­ль­ні ре­с­пу­б­лі­ки ма­ли вла­с­ні Ком­па­р­тії, ор­га­ни про­ку­ра­ту­ри, су­ду, вну­т­рі­шніх справ і дер­жа­в­ної без­пе­ки, на­віть ма­рі­о­не­т­ко­ві Мі­ні­с­тер­с­т­ва за­ко­р­дон­них справ. Не ви­ста­ча­ло тіль­ки Зброй­них Сил.

22 гру­д­ня 1984 р. га­зе­та “Пра­в­да” (ор­ган ЦК КПРС) по­мі­с­ти­ла по­від­ом­лен­ня про те, що “20 гру­д­ня 1984 р. на 77-му ро­ці жит­тя пі­с­ля тя­ж­кої хво­ро­би по­мер член По­літ­бю­ро ЦК КПРС, Мі­ністр обо­ро­ни СРСР, де­пу­тат Вер­хо­в­ної Ра­ди СРСР Ге­рой Ра­дян­сь­ко­го Со­ю­зу, дві­чі Ге­рой Со­ці­а­лі­с­ти­ч­ної Пра­ці, Ма­р­шал Ра­дян­сь­ко­го Со­ю­зу Дми­т­ро Фе­до­ро­вич Усти­нов. В йо­го осо­бі Ко­му­ні­с­ти­ч­на пар­тія і ра­дян­сь­кий на­род, Зброй­ні си­ли СРСР втра­ти­ли чі­ль­но­го ді­я­ча КПРС і ра­дян­сь­кої дер­жа­ви”. Та­кий вступ до не­к­ро­ло­гу був не­ви­па­д­ко­вим — са­ме Д. Ф. Усти­нов у 1941—1965 рр. очо­лю­вав вій­сь­ко­во-­про­ми­с­ло­вий ком­плекс Ра­дян­сь­ко­го Со­ю­зу по дер­жа­в­ній лі­нії (на­р­ком, мі­ністр озбро­єнь, мі­ністр обо­рон­ної про­ми­с­ло­во­с­ті, за­сту­п­ник Го­ло­ви РМ СРСР, го­ло­ва Ви­щої Ра­ди на­род­но­го го­с­по­дар­с­т­ва СРСР), а в 1965—1976 рр. — по пар­тій­ній (се­к­ре­тар ЦК КПРС). У 1952 р. він став чле­ном ЦК КПРС, в 1965 р. — ка­н­ди­да­том у чле­ни Пре­зи­дії (По­літ­бю­ро) ЦК КПРС, а з 1976 р. — чле­ном По­літ­бю­ро ЦК КПРС. Ма­ю­чи вій­сь­ко­ве зван­ня “ге­не­рал-­по­л­ко­в­ник” (1944), до­сві­д­че­ний ор­га­ні­за­тор ВПК зу­мів пе­ре­хо­пи­ти у вер­хі­в­ки Зброй­них Сил СРСР по­са­ду мі­ні­с­т­ра обо­ро­ни (пі­с­ля сме­р­ті на­при­кі­н­ці кві­т­ня 1976 р. мі­ні­с­т­ра обо­ро­ни СРСР (1967—1976), Ма­р­ша­ла Ра­дян­сь­ко­го Со­ю­зу (1955), чле­на По­літ­бю­ро ЦК КПРС (1973—1976) А. А. Гре­ч­ка).

Зро­зу­мі­ло, що на­при­кі­н­ці 1984 р. роз­по­ча­ли­ся ка­д­ро­ві змі­ни в ке­рі­в­ни­ц­т­ві Зброй­них Сил СРСР. Але пе­р­шим утра­тив у ве­ре­с­ні 1984 р. свою по­са­ду на­ча­ль­ник Ге­не­ра­ль­но­го Шта­бу Зброй­них Сил СРСР (1977—1984), Ма­р­шал Ра­дян­сь­ко­го Со­ю­зу (1977) М. В. Ога­р­ков, член ЦК КПРС з 1971 р. Са­ме він ра­зом з В. О. Крю­ч­ко­вим (на­ча­ль­ни­ком Пер­шо­го Го­ло­вно­го управ­лін­ня КДБ СРСР (зо­в­ні­ш­ня роз­ві­д­ка) у 1974—1988 рр.). за сві­д­чен­ням Оле­га Го­р­ді­єв­сь­ко­го спла­ну­вав і ко­ор­ди­ну­вав про­ве­ден­ня роз­ві­ду­ва­ль­ної опе­ра­ції сві­то­во­го ма­с­ш­та­бу під ко­до­вою на­звою “Ра­ке­т­но-­яде­р­ний на­пад”. Впе­р­ше хо­ча б фо­р­ма­ль­но спів­ро­бі­т­ни­ча­ли ПГУ КДБ СРСР та ГРУ Ге­не­ра­ль­но­го Шта­бу Зброй­них Сил СРСР, яке в 1963—1983 рр. очо­лю­вав ге­не­рал ар­мії (1971) П. І. Іва­шу­тін. На се­ре­ди­ну 1980-их рр. По­літ­бю­ро ЦК КПРС, до­б­ре по­ін­фо­р­мо­ва­не Між­на­ро­д­ним від­ді­лом та Від­ді­лом між­на­ро­д­ної ін­фо­р­ма­ції ЦК КПРС і МЗС СРСР, бі­ль­ше не по­ді­ля­ло ду­м­ки ор­га­ні­за­то­рів опе­ра­ції “РЯН” від­но­с­но за­гро­зи ра­п­то­во­го яде­р­но­го на­па­ду з бо­ку США чи Ве­ли­ко­бри­та­ні­ї. Не­ви­па­д­ко­вим бу­ло і те, що М. В. Ога­р­ков був пе­ре­мі­ще­ний на по­са­ду ко­ман­ду­ю­чо­го При­во­л­зь­ким вій­сь­ко­вим окру­гом як­раз че­рез рік пі­с­ля то­го, як 9 ве­ре­с­ня 1983 р. на пре­с-­ко­н­фе­ре­н­ції з при­во­ду за­ги­бе­лі 1 ве­ре­с­ня 1983 р. 269 па­са­жи­рів пі­в­ден­но­ко­рей­сь­ко­го авіа­лай­не­ра “Бо­інг-747” він ого­ло­сив про на­яв­ність не­спро­с­то­в­них до­ка­зів що­до роз­ві­ду­ва­ль­но­го ха­ра­к­те­ру вто­р­г­нен­ня лі­та­ка “Ко­рей­сь­ких авіа­лі­ній” у по­ві­т­ря­ний про­с­тір СРСР.

Ге­не­ра­ль­ний Штаб Зброй­них Сил СРСР очо­лив пе­р­ший за­сту­п­ник на­ча­ль­ни­ка (1979—1984), Ма­р­шал Ра­дян­сь­ко­го Со­ю­зу (1983), член ЦК КПРС з 1983 р. С. Ф. Ах­ро­мє­єв. В свою чер­гу, пе­р­шим за­сту­п­ни­ком на­ча­ль­ни­ка Ге­не­ра­ль­но­го Шта­бу Зброй­них Сил СРСР став ге­не­рал ар­мії (1978) В. І. Ва­рен­ні­ков, який у 1979—1984 рр. за­ймав по­са­ду на­ча­ль­ни­ка Го­ло­вно­го опе­ра­ти­в­но­го управ­лін­ня. Ці­ка­во, що за­мі­ни­ти М. В. Ога­р­ко­ва на С. Ф. Ах­ро­мє­є­ва ба­жав ще Ю. В. Ан­д­ро­пов, і та­ка за­мі­на, зре­ш­тою, від­бу­ла­ся. Но­вим Мі­ні­с­т­ром обо­ро­ни СРСР був при­зна­че­ний ба­га­то­рі­ч­ний пе­р­ший за­сту­п­ник за А. А. Гре­ч­ка та Д. Ф. Усти­но­ва (1967—1984), Ма­р­шал Ра­дян­сь­ко­го Со­ю­зу (1978), член ЦК КПРС з 1968 р., С. М. Со­ко­лов. Од­ра­зу бу­ла зве­р­ну­та ува­га на гла­в­ко­мів військ та ко­ман­ду­ю­чих вій­сь­ко­ви­ми окру­га­ми.

На кі­нець 1985 р. се­ре­д­ній вік гла­в­ко­мів (Су­хо­пу­т­них військ, Вій­сь­ко­во-­Мор­сь­ко­го фло­ту, Вій­сь­ко­во-­По­ві­т­ря­них сил про­ти­по­ві­т­ря­ної обо­ро­ни та Ра­ке­т­них військ стра­те­гі­ч­но­го при­зна­чен­ня) ста­но­вив 68 р. В се­ре­д­ньо­му во­ни за­йма­ли свої по­са­ди по 13 ро­ків. Один з них на­віть по­мер на по­ча­т­ку гру­д­ня 1984 р. (гла­в­ком ВПС РСР (1969—1984), Го­ло­вний ма­р­шал авіа­ції (1972), член ЦК КПРС з 1971 р. П. С. Ку­та­хов). Гла­в­ком Су­хо­пу­т­них військ (1980—1985), Ма­р­шал Ра­дян­сь­ко­го Со­ю­зу (1983), член ЦК КПРС з 1976 р. В. І. Пе­т­ров пе­ре­йшов на по­са­ду пер­шо­го за­сту­п­ни­ка Мі­ні­с­т­ра обо­ро­ни СРСР. Ад­мі­рал фло­ту Ра­дян­сь­ко­го Со­ю­зу (1967), член ЦК КПРС з 1961 р. С. Г. Го­р­ш­ков та Го­ло­вний ма­р­шал ар­ти­ле­рії (1983), член ЦК КПРС з 1976 р. В. Ф. То­лу­б­ко бу­ли від­ря­дже­ні до Гру­пи ге­не­ра­ль­них ін­спе­к­то­рів Мі­ні­с­тер­с­т­ва обо­ро­ни СРСР. За­мість них від­по­ві­д­но ВМФ та РВСП СРСР очо­ли­ли Ад­мі­рал фло­ту (1983), ка­н­ди­дат у чле­ни ЦК КПРС з 1981 р. В. М. Че­р­на­він і ге­не­рал ар­мії (1982) Ю, П. Ма­к­си­мов, та­кож ка­н­ди­дат у чле­ни ЦК КПРС з 1981 р. Остан­нє при­зна­чен­ня озна­ча­ло іс­то­т­не зме­н­шен­ня ти­с­ку яде­р­но­го ло­б­бі на зо­в­ні­ш­ню по­лі­ти­ку СРСР (Ю. П. Ма­к­си­мов у 1979—1984 рр. ко­ман­ду­вав вій­сь­ка­ми Тур­ке­стан­сь­ко­го вій­сь­ко­во­го окру­гу, а в 1984—1985 рр. пе­ре­бу­вав у Мі­ні­с­тер­с­т­ві обо­ро­ни СРСР і не був по­в’я­за­ний зі сво­їм по­пе­ре­дни­ком). Мо­ж­на бу­ло спо­ді­ва­ти­ся на від­ве­р­нен­ня за­гро­зи яде­р­ної вій­ни, ко­т­ра на­ви­с­ла з кі­н­ця бе­ре­з­ня 1983 р. Пі­с­ля аме­ри­ка­но-­ра­дян­сь­ких су­пе­ре­чок з при­во­ду про­гра­ми СО­І. Єди­ним з гла­в­ко­мів, хто утри­ма­в­ся на по­са­ді, був гла­в­ком ВПС (1978—1987), Го­ло­вний ма­р­шал авіа­ції (1984), член ЦК КПРС з 1981 р. О. І. Ко­л­ду­нов. (Йо­го чер­га на­ста­ла в се­ре­ди­ні 1987 р. у зв’я­з­ку з без­пе­ре­ш­ко­д­ною по­са­д­кою ні­ме­ць­ко­го спор­ти­в­но­го лі­та­ка на Че­р­во­ній пло­щі в Мо­с­к­ві). Те­пер се­ре­д­ній вік гла­в­ко­мів військ (на по­ча­т­ку 1985 р.) ста­но­вив 62 р.

Се­ре­д­ній вік ко­ман­ду­ю­чих вій­сь­ко­вих окру­гів (від При­ка­р­пат­сь­ко­го на за­хо­ді до Да­ле­ко­схі­д­но­го на схо­ді та від Ле­нін­град­сь­ко­го на пів­но­чі до Тур­ке­стан­сь­ко­го на пів­дні — ра­зом 16) ста­но­вив 60 р. В се­ре­д­ньо­му во­ни пе­ре­бу­ва­ли на сво­їх по­са­дах по п’ять ро­ків. На­при­кі­н­ці 1984 р. на по­ча­т­ку 1985 р. 9 з 16 вій­сь­ко­вих окру­гів отри­ма­ли но­вих ко­ман­ду­ю­чих, а їх се­ре­д­ній вік зни­зи­в­ся до 55 р.

Так пе­ре­ста­но­в­ки в ке­рі­в­ни­ц­т­ві Зброй­ни­ми Си­ла­ми СРСР, що три­ва­ли з ве­ре­с­ня 1984 р. до кві­т­ня 1985 р. вклю­ч­но, іс­то­т­но впли­ну­ли на по­да­ль­шу вну­т­рі­шню і зо­в­ні­ш­ню по­лі­ти­ку СРСР. Як ві­до­мо, в пі­з­ньо­бре­ж­нєв­сь­кі ча­си (1976—1982 рр.) іс­ну­ва­ло не­фо­р­ма­ль­не об’­єд­нан­ня все­ре­ди­ні По­літ­бю­ро ЦК КПРС Ан­д­ро­пов—­Гро­ми­ко—­Ус­ти­нов. Пі­с­ля Л. І. Бре­ж­нє­ва та М. А. Су­с­ло­ва во­ни ма­ли най­бі­ль­ший ав­то­ри­тет у ЦК КПРС. Те­пер же за­ли­ши­в­ся тіль­ки А. А. Гро­ми­ко, ба­га­то­рі­ч­ний мі­ністр за­ко­р­дон­них справ СРСР (1957—1985), член По­літ­бю­ро ЦК КПРС з 1973 р. Са­ме він і за­про­по­ну­вав ка­н­ди­да­ту­ру М. С. Гор­ба­чо­ва на по­са­ду Ге­не­ра­ль­но­го се­к­ре­та­ря ЦК КПРС на по­за­че­р­го­во­му Пле­ну­мі ЦК КПРС у се­ре­ди­ні бе­ре­з­ня 1985 р. Тим са­мим бу­ла обі­йде­на ка­н­ди­да­ту­ра Г. В. Ро­ма­но­ва, се­к­ре­та­ря ЦК КПРС з обо­рон­ної про­ми­с­ло­во­с­ті з 1983 р., а до то­го — пер­шо­го се­к­ре­та­ря Ле­нін­град­сь­ко­го об­ко­му у 1970—1983 рр. (член По­літ­бю­ро ЦК КПРС з 1976 р.). Для ньо­го смерть Д. Ф. Усти­но­ва озна­ча­ла втра­ту під­три­м­ки при бо­ро­ть­бі за най­ви­щу пар­тій­ну по­са­ду. Зро­зу­мі­ло, що для ор­га­ні­за­то­ра ра­дян­сь­ко­го ВПК більш при­йн­я­т­ною бу­ла ка­н­ди­да­ту­ра се­к­ре­та­ря ЦК КПРС з обо­рон­ної про­ми­с­ло­во­с­ті, ніж з пи­тань сіль­сь­ко­го го­с­по­дар­с­т­ва. Ка­н­ди­да­ту­ра Г. В. Ро­ма­но­ва не прой­ш­ла і з об’­єк­ти­в­них при­чин: йо­го по­са­да обу­мо­в­лю­ва­ла не­мо­ж­ли­вість від­но­в­лен­ня роз­ря­д­ки в умо­вах, ко­ли світ вже тре­тій рік зна­хо­ди­в­ся на ме­жі яде­р­ної вій­ни. На­впа­ки, слід бу­ло че­ка­ти ос­та­то­ч­но­го (вже не на 80%, а на всі 100%) під­ко­рен­ня всі­єї про­ми­с­ло­во­с­ті СРСР по­тре­бам ВПК, а в яко­с­ті на­с­лід­ку цьо­го — не­ми­ну­чий зброй­ний кон­ф­лікт з кра­ї­на­ми НА­ТО за три­ва­ю­чої вже шо­с­тий рік вій­ни в Аф­га­ні­с­та­ні. Тіль­ки за умо­ви об­ран­ня М. С. Гор­ба­чо­ва Ге­не­ра­ль­ним се­к­ре­та­рем ЦК КПРС Ра­дян­сь­кий Со­юз міг пі­ти на від­но­в­лен­ня роз­ря­д­ки з кра­ї­на­ми За­хі­д­ної Єв­ро­пи, США і Ка­на­до­ю. А. А. Гро­ми­ко ро­зу­мів, що при цьо­му не­ми­ну­че від­бу­деть­ся за­мі­на і мі­ні­с­т­ра за­ко­р­дон­них справ СРСР, а то­му пра­г­нув отри­ма­ти по­са­ду Го­ло­ви Пре­зи­дії Вер­хо­в­ної Ра­ди СРСР як га­ра­н­тію збе­ре­жен­ня сво­го член­с­т­ва в По­літ­бю­ро.

Та­ким чи­ном, смерть Д. Ф. Усти­но­ва при­ско­ри­ла ка­д­ро­ві пе­ре­ста­но­в­ки в Мі­ні­с­тер­с­т­ві обо­ро­ни СРСР та Ге­не­ра­ль­но­му Шта­бі Зброй­них Сил СРСР. За йо­го від­су­т­но­с­ті не бу­ло ко­му ви­су­ну­ти на най­ви­щу пар­тій­ну по­са­ду Г. В. Ро­ма­но­ва, ко­т­рий не мав сут­тє­вої під­три­м­ки в ЦК КПРС че­рез те, що на­при­кі­н­ці 1970-их — на по­ча­т­ку 1980-их рр. до­пу­с­тив по­ру­шен­ня Ста­ту­ту КПРС і це на­бу­ло ши­ро­ко­го роз­го­ло­су (при змі­щен­ні в се­ре­ди­ні 1983 р. з по­са­ди пер­шо­го се­к­ре­та­ря Ле­нін­град­сь­ко­го об­ко­му йо­го вря­ту­ва­ло тіль­ки член­с­т­во в По­літ­бю­ро ЦК КПРС. Л. М. Зай­ков, який за­йняв цю по­са­ду пі­с­ля Г. В. Ро­ма­но­ва, у 1976—1983 рр. очо­лю­вав Ле­нін­град­сь­кий міськ­ви­кон­ком і не на­ле­жав ра­ні­ше до пра­ців­ни­ків Ле­нін­град­сь­ко­го об­ко­му). Ка­д­ро­ві вій­сь­ко­ві по­ве­р­ну­ли со­бі по­са­ду Мі­ні­с­т­ра обо­ро­ни СРСР, але в кві­т­ні 1985 р. но­вий мі­ністр обо­ро­ни С. Л. Со­ко­лов був об­ра­ний ли­ше ка­н­ди­да­том у чле­ни По­літ­бю­ро ЦК КПРС. Но­во­му ра­дян­сь­ко­му ке­рі­в­ни­ц­т­ву вда­ло­ся по­сла­би­ти яде­р­не ло­б­бі в Зброй­них Си­лах СРСР і пі­ти на від­но­в­лен­ня роз­ря­д­ки (при­пи­ни­в­ши при цьо­му по­да­ль­ше про­ве­ден­ня хі­ме­р­ної опе­ра­ції “РЯН”. От­же, в “п’я­ти­рі­ч­ку уро­чи­с­тих по­хо­вань” Д. Ф. Усти­нов ви­яви­в­ся, об­ра­з­но ка­жу­чи, хо­ча і не остан­нім з мо­гі­кан, але ті­єю осо­бою, втра­та якої для вій­сь­ко­во-­про­ми­с­ло­вих, ка­д­ро­вих вій­сь­ко­вих і кон­се­р­ва­ти­в­них кіл ви­яви­ла­ся фа­та­ль­но­ю. Адже в се­ре­ди­ні 1987 р. по­ста­ло пи­тан­ня про стру­к­ту­р­ну пе­ре­бу­до­ву еко­но­мі­ки СРСР, а в лю­то­му 1988 р. офі­цій­но роз­по­ча­ла­ся кон­ве­р­сі­я. Не­мо­ж­ли­во бу­ло да­лі те­р­пі­ти ста­но­ви­ще, ко­ли 70% ра­дян­сь­ко­го ВВП бу­ли під­ко­ре­ні по­тре­бам Вій­сь­ко­во-­про­ми­с­ло­во­го ком­пле­к­су.

Зре­ш­тою, іс­то­т­ні ка­д­ро­ві змі­ни в ке­рі­в­ни­ц­т­ві Зброй­них Сил СРСР від­бу­ли­ся в се­ре­ди­ні 1987 р. і на­при­кі­н­ці 1988 р. — на по­ча­т­ку 1989 р., але во­ни вже здій­с­ню­ва­ли­ся за прин­ци­по­во но­вих вну­т­рі­шньо- і зо­в­ні­ш­ньо­по­лі­ти­ч­них умов.

Ан­д­рій КИ­С­ЛИ­ЦЬ­КИЙ,

ма­гістр іс­то­рі­ї.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий