Смекни!
smekni.com

Хмельницький (стр. 1 из 4)

Державний національний

медичний університет ім. О.Богомольца

Реферат

по історії України на тему:

“Богдан Хмельницький і оцінка його діяльності в історичній літературі”

Виконав:

Студент 3-ї групи І курсу

військового факультету

Струменський Дмитро

Олексійович

Київ – 2000

План роботи

І. Вступ.

ІІ. Життя і діяльність Б.Хмельницького.

1. Козак-шляхтич (1595-1646).

- Дитячі й юнацькі роки. Освіта. Перший військовий досвід. Турецький полон. Бурхливі 30-ті роки.

2. Керманич національної революції (1647-1657).

- Напередодні революції. Кампанія 1648 року і галицький похід. Розпал повстання.Зборівська битва – тріумф і трагедія. Берестечко – Біла Церква – Батіг. Чорний 1653 рік. Переяславська угода. Останні роки гетьманування і спроби завершити справу національної революції.

ІІІ. Оцінка особи Хмельницького в історичній літературі.

Вступ

Ким був Хмельницький для України, безперечно, відомо всім. Я маю на увазі не Хмельницького-людину з її вадами й чеснотами, дивакуватими звичками чи без них. Ні, я говорю про Великого Хмеля, про символ, що народився під гуркіт гармат і дзвін шабель, коли тільки-но сформована нація українська звільнялася з-під лядської неволі, створюючи першу власну державу. Відчувши, хоч ненадовго, себе вільними, українці, ким би вони не були – малоросами, русинами чи роксоланами, не змогли забути про цю кількадесятирічну мить. І в кожній пісні чи думі, що розповідала про славетну козацьку республіку, майорів образ Хмеля, який закликав боронити й далі все українське, створене тяжкою ратною і хліборобською працею. Такий Хмельницький був відомий усім, тож не дивно, що він закрив від наших очей справжнього гетьмана, політичного й воєнного діяча, який, попри свою велич, був лише людиною, а не легендарною постаттю. Справжні історичні дослідження, присвячені виключно Богданові, що намагалися розкрити дійсну роль, яку відігравала у подіях 1648-1676 років ця постать, розпочались не так уже й давно, у другій половині ХІХ сторіччя. Цих праць було небагато – десь кільканадцять, і як на диво, вони зобразили десь кільканадцять різних Хмельницьких, не схожих один на одного. Мабуть, складнішої історичної особи не знала ще ні вітчизняна, ні закордонна історіографія. Спроби зібрати всі факти до купи, проаналізувати їх та зв’язати більш-менш логічним зв’язком, глянути на вчинки Хмельницького з позиції тогочасної, а не сучасної нам людини, історики почали робити лише нещодавно, після 1991-го року. Виключенням, мабуть, є лише деякі історики тридцятих років, зокремаІ. Крип’якевич та ще Дмитро Дорошенко з його “Нарисом історії України”, який вперше побачив світ 1932 р. у Львові. Тому питання історіографії Хмельницького і Хмельниччини ще не вичерпано, а тема “Оцінка особи Б.Х. в історичній літературі” є надзвичайно актуальною і цікавою. І реферат, присвячений цій темі, я побудую ось як: першою частиною буде біографія Богдана з точки зору істориків різних часів (В.Смолія, Д.Дорошенка, Ю.Тис-Крохмалюка), а другою – загальний огляд тенденцій, згідно з якими історіографія намагалася розповісти читацькому загалу про великого гетьмана. Отже, почнемо.

Життя й діяльність Б.Хмельницького

Народився славетний гетьман і визволитель України, найімовірніше, 27 грудня 1595-го року. Принаймні, так каже В.А.Смолій. Точних даних про дату народження немає, проте шляхом математичних розрахунків і вивчення побічних джерел вираховано, що Богдан народився приблизно в цей час. Тому в усіх довідниках і історичних працях пишеться: “нар. близько 1595 р.”. Батьком його був дрібний український шляхтич Михайло Хмельницький, який займав посаду чигиринського підстарости, був тісно пов’язаний з козацьким середовищем і часто очолював їх у боротьбі з татарами. Матір’ю майбутнього гетьмана була козачка. Звісно, що маючи таких батьків, малий Богдан виховувався у любові й шані до рідної землі. Він чудово опанував розмовну українську мову, вивчив чимало народних пісень, дум, легенд, навчився с повагою ставитися до свого народу. Помітивши в сина яскраво виражені розумові здібності, батько вирішив дати йому освіту. Тому майже всі дитячі й юнацькі роки були заповнені школярством: спочатку була чи то Київська чи то Чигиринська церковна школа, згодом – приблизно в 1610-1617 р. – Богдан навчається у Львівському ієзуїтському колегіумі. За цей час він опановує польську і латинську мови. Пізніше до них приєднається і французька. Звісно, така досить значна на той час освіта допомогла згодом Хмельницькому зі стану звичайного реєстрового козака піднятися до гетьманської булави. Звернемо також увагу на твердість Богданових переконань – навіть хитромудрі єзуїти не змогли спольщити й окатоличити молодого напівшляхтича.

У 1618 році Богдан розпочинає самостійне доросле життя, вступивши до складу Чигиринської сотні реєстрових козаків і стає професійним військовим. Воєнна служба тоді зовсім не була спокійною, тож на 1620 р. Хмельницький, мабуть, уже мав чималий військовий досвід. Але справжні випробування були ще попереду. Батько наважився узяти його з собою у небезпечний похід польського війська до Молдавії. У вересні під Цецорою 10-тисячна армія Станіслава Жолкевського була вщент розбита турками й татарами під проводом Іскендер-паші. Михайло Хмельницький загинув (хоч є непідтверджені дані про його смерть у полоні 1627 р.), а Богдан на два роки потрапляє в бусурманську неволю. Як він з неї вирвався, залишається невідомим. Та близько 1625 р. Хмельницький вже знову служить чигиринським козаком, самостійно господарює в Суботові й одружується з Ганною Сомківною, дочкою заможного переяславського міщанина. На половину 40-х років у них було шестеро дітей: 2 сина (Тиміш і Юрась) і 4 доньки (Катерина, Степанида, імена інших не встановлено). Та навряд чи енергійний 30-річний Богдан міг задовольнитися спокійним сімейним життям. Не виключено, що він брав активну участь у боротьбі з татарами протягом 20-х років (розгром Кантемира-мурзи 1626 р., походи М.Дорошенка). Чи не з цього часу він упевнився у можливості порозуміння з кримською верхівкою, що так згодиться йому в 48-у році?

1630-ті роки стали важливим етапом у формуванні суспільно-політичних поглядів Б.Хмельницького. Окремі, фрагментарні дані джерел дозволяють висловити здогад, що Богдан належав до патріотично настроєних кіл козацтва. Так, відомий польський історик другої половини XVIIст. В.Коховський засвідчує його участь у повстанні 1630 р. під проводом Тараса Федоровича, під час якого вперше було сформульовано програму, що поєднувала вимоги соціально-економічного й національно-визвольного характеру. Якщо тоді він найімовірніше перебував серед рядових козаків, то в повстанні 1637-1638 рр. під проводом П.М.Бута (Павлюка) уже виступив, як представник старшини. Він займав дуже відповідальну посаду військового писаря й треба гадати, що саме тоді Хмельницький навчився всім тонкощам організації повстання. Принаймні, можна побачити надзвичайну схожість у діяльності штабу Павлюка навесні 1637 р. і в заходах Хмельницького взимку 1648 р. Взагалі, треба сказати, що Богдан жодної краплини своєї величезної енергії не витрачав дарма. Подивимось лише, яку дивовижну кар’єру він зробив за десять років: з рядового козака, напівшляхтича-напівплебея він став настільки значним представником реєстрової старшини, що навіть участь у повстанні не скомпрометувала його перед польським урядом. Незабаром Хмельницький становиться чигиринським сотником і залишається ним до 48-го року. У 40-х роках він грав не останню роль у польській політиці: восени 1644 р. відвідує Варшаву й має розмову з французьким послом. Трохи пізніше супроводжує Івана Сірка в подорожі до Франції (у Фонтенебло), можливо, приймає участь в облозі Дюнкерка восени 1645 р. разом з 2600 іншими козаками, що їх найняли французи. Проте не забував Хмельницький і про інтереси звичайного козацтва, якими після поразки повстання Польща завзято нехтувала. Він негативно сприйняв «Ординацію війська Запорозького», прийняту в травні 1638 р. на сеймі. “Ординація” передбачала ліквідацію козацького стану та його юрисдикції, оскільки всі козаки, за винятком 6 тис. реєстровців, «оберталися у хлопів». Та й ті перетворювались на одну з складових частин польського війська: раніше виборних полковників і осавулів тепер призначали з-поміж шляхти, ліквідовувався козачий суд, Територія проживання обмежувалася Черкасами, Чигирином, Корсунем та іншими прикордонними містами. Хоча цей документ є скоріше свідченням короткозорості польського уряду, який замість умиротворення козаків, важливого знаряддя його зовнішньої політики, тільки роздратовував їх, усе-таки полякам вдалося здійснити розкол у лавах повстанців і переманити старшину на свій бік. Наслідки цього будуть набагато більшими, ніж розгром повстання 1637 р. Лояльність чи навіть пропольська орієнтація реєстрової старшини ще зіграють свою негативну роль під час революції. Хмельницький їх також відчує на собі, та поки його авторитет серед «черні» неухильно росте.

У той час, як Богдан здійснював кар’єру козацького ватажка, Україна переживала один зі спокійних періодів власної історії. Проте спокій цей був лише затишшям перед бурею. Поляки силою змусили українців тихо нести ярмо, але така ситуація не могла довго залишатися незмінною. Народ наш не заслуговував на такі умови життя, а іноземне гноблення настільки сильно гальмувало його розвиток, що у 1648 році передумови національної революції вже були повністю сформовані. У різних сферах розвитку українського суспільства визріли гострі суперечності з існуючим статусом України в складі Речі Посполитої, її політикою в українському питанні, з усталеними в ній суспільно-політичним ладом і системою соціально-економічних відносин.

По-перше, український народ фізично не міг довго існувати у складі Польщі, як самостійна етнічна спільнота, бо таке існування було несумісне з польською імперською доктриною. Згідно з нею, Люблінська унія 1569 р. була лише поверненням до складу Речі Посполитої відірваних від неї земель. Щойно сформована українська нація до половини XVII ст. уже була напівзнищена – її шляхта, природна еліта, “політичний народ” була майже повністю спольщена і якби не феномен козацтва, народ, принаймні, згідно з феодальним світосприйняттям, позбавився б права на існування. Тож козацтво поступово набуває функцій “носія української державності”, замінюючи собою шляхту. Це була, звісно, неповноцінна заміна, проте нова еліта не могла зтерпіти тієї наруги, яку поляки здійснювали над козацтвом після 1637 р. Вона будь якої хвилини могла зважитись на боротьбу за свої права, бракувало лише найменшого приводу.