регистрация / вход

Японія у другій половині XX століття

Реферат на тему: Демократичне реформування державного устрою й економіки. У боротьбі за "Велику Східну Азію" в 1937-1945 рр. Японія втратила убитими 2,5 млн. чол., майже повністю була зруйнована промисловість, вичерпано стратегічні запаси країни. Винятково важким був моральний стан населення, яке після десятиліть ультрапатріотичної пропаганди зіткнулося із принизливою поразкою і втратило всі колонії, в т.ч.

Реферат

на тему :

Японія у другій половині XX століття

1. Демократичне реформування державного устрою й економіки.

У боротьбі за "Велику Східну Азію" в 1937-1945 рр. Японія втратила убитими 2,5 млн. чол., майже повністю була зруйнована промисловість, вичерпано стратегічні запаси країни. Винятково важким був моральний стан населення, яке після десятиліть ультрапатріотичної пропаганди зіткнулося із принизливою поразкою і втратило всі колонії, в т.ч. Курильські острови й Сахалін (нині площа країни – 375 тис. кв. км). Водночас програна війна підштовхнула значну частину населення країни до переосмислення традиційного суспільного укладу та усвідомлення необхідності реформ.

На відміну від Німеччини, в Японії склалася своєрідна система окупаційної влади: продовжував існувати апарат імператорського кабінету, а виконання рішень створеної у Токіо із представників СРСР, США, Китаю та країн Британської Співдружності Союзницької комісії не було обов'язковим для військової адміністрації генерала Дугласа Макартура . 5 жовтня 1945 р. він оголосив про відновлення обмежених тоталітарним режимом громадянських свобод. Водночас, ліквідуючи підґрунтя тоталітаризму, американці заборонили 148 організацій, діяльність яких була визнана незаконною, у держапараті було звільнено 200 тис. чиновників. Міжнародний військовий трибунал у Токіо 12 листопада 1948 р. засудив 7 осіб, включно з екс-прем'єрами Хіротою Кокі та Тодзіо Хідекі, до смертної кари, ще 16 підсудних дістали пожиттєве ув'язнення. Згодом відбулася низка процесів, які розглянули справи 5 тис. осіб, звинувачених у військових злочинах, за вироками було страчено понад 900 осіб (у 1960 р. у Нагої збудували пам'ятник страченим). СРСР та Китай вимагали усунення імператора Хірохіто , але США не погодилися на такий крок. Незважаючи на військову поразку, імператор не втратив авторитету, а в країні навіть розгорнулася кампанія всенародної спокути перед імператором за недостатні зусилля, прикладені під час війни для здобуття перемоги.

Для подолання повоєнних економічних труднощів США протягом 1945-1951 рр. надали Японії фінансової допомоги на 2,5 млрд. дол. Швидко провівши відбудову найважливіших підприємств, уже в 1950 р. Японія відновила довоєнний рівень виробництва важкої промисловості. З метою вирішення продовольчої проблеми та створення внутрішнього ринку окупаційна адміністрація 11 жовтня 1946 р. розпочала проведення аграрної реформи. До 1949 р. у власність 4,7 млн. селян за викуп було передано земельні наділи площею до 3 га (на о.Хоккайдо максимум землеволодіння був установлений у 12 га), зменшено орендну плату і замінено натуральні податки грошовими. У результаті наступних демографічних процесів частка сільських мешканців Японії протягом 1945-1975 рр. зменшилася з 48 % до 8 % (нині чисельність населення країни – 126,5 млн. чол.).

За участю американців було розроблено нову японську конституцію, що було проголошена 3 листопада 1946 р. і вступила в силу 3 травня 1947 р . Вона гарантувала демократичні свободи, обмежила статус імператора до "символу держави і єдності нації", і також установила норму, за котрою Японія назавжди відмовилася від створення власних Збройних Сил, війни, як суверенного права нації, та загрози чи застосування збройної сили як інструмента зовнішньої політики. У результаті перших повоєнних виборів у травні 1946 р прем'єром став колишній дипломат Сігеру Іосіда , який свого часу був ув'язнений за демократичні та пацифістські погляди. Очолювана ним Ліберальна партія (створена в листопаді 1945 р.) оголосила про наміри лібералізувати економіку країни й ліквідувати монополістичні об'єднання дзайбацу, замінивши їх фінансово-промисловими концернами. Наступного року вступили в силу закони про заборону монополій і забезпечення справедливих угод та закон про заборону надмірної концентрації економічної могутності. Уряд планував розбудовувати економіку країни за рахунок переробки привізної сировини і строго дотримуватися в політичних питаннях союзу із США. Тоді ж була здійснена реформа системи освіти, із шкільного навчання усунена шовіністична пропаганда, а навчальний процес поставлений під контроль виборних шкільних комісій за участю представників населення.

У 1948 р., зважаючи на поразки Гоміндану в Китаї й посилення міжнародного протистояння, США зважилися на надання Японії більшої самостійності в питаннях її внутрішньої політики. Навесні наступного року Д.Макартур припинив демонтаж і вивезення устаткування з японських машинобудівних підприємств, яке здійснювалося в рахунок накладених на Японію репарацій. Заборговані ж за репараційними платежами суми було вирішено погасити за рахунок японських активів у нейтральних та союзних імператорському урядові країнах. Вирішення репараційного питання позитивно вплинуло на інвестиційний клімат і розвиток приватної підприємницької ініціативи. У розвиток економіки почали вкладатися засоби, які раніше приховувалися з огляду на ризик конфіскації. З 1947 р. американці дозволили японцям проводити самостійні зовнішньоторговельні операції.

У зв'язку із загостренням становища на Корейському півострові, в Японії посилилися антикомуністичні настрої, по-екстремістськи налаштована частина КПЯ виступила за негайне розгортання збройного антиурядового підпільного руху, який, на її думку, мав привести до всенародного повстання. Тоді штаб американських окупаційних військ 6 червня 1950 р. закрив орган КПЯ газету "Асахі" й заборонив 24-м членам її ЦК займатися політичною діяльністю. Бажаючи вивільнити сили для війни у Кореї, американська адміністрація дозволила в липні того ж року створити Корпус національної безпеки чисельністю 75 тис. солдат і офіцерів.

Позитивне значення для японської економіки мали спричинені війною збільшення морських перевезень у регіоні, розміщення замовлень на ремонт американської техніки та створення на островах структури побутового сервісу для обслуговування військовослужбовців США. Упродовж 1950-1952 рр. прибутки японських підприємств від виконання спецзамовлень для ЗС США зросли в 5,4 рази й сягнули 824 млн. дол. на рік. Продумана експортно-імпортна політика, створення сприятливого інвестиційного клімату, а також кредити МБРР дали змогу тоді Японії зібрати 1 млрд. дол. валютного резерву. Починаючи з жовтня 1953 р. у країні відбувалася постійна дефляція та зменшення цін.

2. "Японське економічне диво" 60-80-х рр.

З другої половини 50-х рр. економіка Японії вступила у смугу інтенсивного розвитку, що перетворив її у високорозвинену державу, один із центрів світового господарства. "Японське економічне диво" було сплановане й детально розроблене, у 1955 р. в якості офіційного урядового документа був прийнятий 5-річний план економічної незалежності, а через 2 роки Сабуро Окіта - творець японських реформ - очолив роботу над новим довгостроковим планом економічного розвитку, що мав забезпечити найвищі темпи зростання, структурну модернізацію й економічну стабільність, включно із практично повною зайнятістю та стійким підвищенням рівня життя в країні. "Економічне диво" базувалося на використанні здобутків НТП: електронізації економіки й суспільства в цілому, широкомасштабній автоматизації праці, створенні й застосуванні принципово нових матеріалів і речовин, форсованому розвиткові науки про життя, зокрема, біологічних і біотехнологічних процесів. Першою у світі Японія налагодила масове серійне виготовлення побутових відеомагнітофонів і відеокамер, промислових роботів, кремнієвих мікросхем тощо. Здійснення аграрної реформи привело до значного розширення внутрішнього ринку, появи на селі великої кількості господарств селян-власників, що сформували зростаючий попит на сільськогосподарські машини й знаряддя, хімічні добрива, гербіциди та ін.

У промисловості відбувалося форсоване накопичення капіталу, колосальна економія коштів на розвиткові власних науково-дослідних робіт, яка стала можливою завдяки вільному придбанню американських та західноєвропейських патентів і ліцензій на запровадження наукових відкриттів, зниження цін на світових ринках сировини й палива, відсутність значних військових видатків - усе це дозволило японським компаніям зекономити й спрямувати на розвиток промисловості величезні додаткові засоби. Економічне зростання стимулювали й американські кредити. Варто відзначити й такий фактор, як достатньо висока ефективність державного регулювання економічного розвитку країни, високий ступінь координації зусиль між державою та приватним бізнесом на стадії вироблення принципових рішень із питань економічного розвитку, що полегшувало їхню практичну реалізацію.

Завдяки всьому цьому, а також перевагам місцевого ринку праці (системі пожиттєвого і спадкового найму , винятковому патріотизму щодо фірми та відносно недорогій робочій силі) зростання японської економіки у 50-і - на поч. 70-х рр. було найбільшим у світі, становлячи щорічно в середньому 11%. Практично не маючи запасів паливно-сировинних ресурсів (за винятком кам'яного вугілля), Японія вже наприкінці 60-х рр. посіла друге місце в капіталістичному світі за обсягом промислового виробництва, а на поч. 70-х рр. і за обсягом ВНП. Причому за масштабами використання станків із цифровим програмним управлінням, роботів, гнучких виробничих систем Японія значно випередила США та інші країни. Протягом 1965-1985 рр. номінальна зарплата у Японії зросла більш ніж у 8 разів, а реальна -утричі, за рівнем погодинної реальної зарплати у 1986 р. (9,2 дол. або 18 дойчмарок) Японія упритул наблизилася до США (9,5 дол.) і перегнала ФРН (16,2 дойчмарки), а через 2 роки обійшла на 5 % і США.

З політичного боку "японське економічне диво" забезпечувалося фактичною монополією на владу Ліберально-демократичної партії, що виникла в листопаді 1955 р. у результаті об'єднання Ліберальної й Демократичної партій. Нова партія спиралася на фінансово-підприємницькі кола і включила до своєї програми завдання створення "держави загального благоденства", урегулювання міжнародних відносин, "удосконалення самостійності й незалежності країни". Ліберальні демократи прагнули здійснювати економічну політику, "засновану на принципах індивідуальної думки й свободи підприємництва". Одним із наріжних каменів внутрішньої політики ЛДП є слідування принципові парламентської демократії, що передбачає збереження в країні конституційної монархії.

Перебуваючи при владі в умовах багатопартійності у другій половині 50-х - 80-х рр., ЛДП великої уваги надавала збільшенню японського експорту, підвищенню конкурентноздатності вітчизняних товарів на світових ринках шляхом зниження податків із корпорацій, що виробляли експортну продукцію, зменшення митних тарифів на імпорт сировини й напівфабрикатів, надання пільгових державних кредитів для експортерів. На рубежі 70-80-х рр. японська економіка зміцнилася настільки, що країна змогла розпочати "економічні війни" - пряму боротьбу за ринки збуту у США. Тоді ж розгорнулася масштабна структурна перебудова японської економіки, внаслідок якої виникли виробництва й цілі галузі, породжені прогресом науки й техніки: виробництво мікроелектронної техніки, великих і надвеликих інтегральних схем, нових засобів зв'язку, промислових роботів, біотехнологія та ін.

Водночас із стрімким економічним зростанням у середовищі військових і консервативної інтелігенції визріла ідея підкріплення промислової могутності країни політичними претензіями. Численні військово-спортивні та історичні товариства час від часу вдавалися до пропаганди воєнної історії Японії, традицій вірності імператорові, потреби реваншу за поразку у Другій світовій війні. 25 листопада 1970 р. група молодих радикалів, очолена відомими письменником Юкіо Місімою , захопивши штаб однієї з частин столичного гарнізону, здійснила спробу військового перевороту. Але оскільки солдати й офіцери "Сил самооборони" відмовилися підтримати цей виступ, Юкіо Місіма та його найближчі сподвижники вчинили ритуальне самогубство харакірі.

Коли ж восени 1982 р. уряд очолив нетрадиційний політик із яскраво вираженим особистим стилем Ясухіро Накасоне , що виступав під гаслом "остаточного підведення підсумків повоєнної політики", радикальні сили сприйняли його як ознаку початку перетворення країни в державу світового масштабу не лише в економічному, а й у політичному плані. Прем'єр оголосив про намір перетворити Японію в "непотопляємий авіаносець" і створити могутні ЗС, відмінивши ст.9 конституції країни та 1-процентне (від ВНП) обмеження військових витрат, запроваджене у 1976 р. Я.Накасоне заявляв, що Японія має стати "наддержавою", залишивши в минулому пам'ять про поразку у війні, і подібно Р.Рейгану та М.Тетчер здійснив низку неоконсервативних заходів, зокрема, роздержавлення підприємств і зменшення оподаткування.

На 1 січня 2000 р. військовий бюджет Японії становив 41,1 млрд. амер. дол., а ССО налічували 236 тис. чол., 120 бойових кораблів і 450 літаків (для порівняння в’єтнамська армія налічує 484 тис. чол., індонезійська – 298 тис. чол.).

3. Фінансово-економічне становище і внутрішня політика Японії у 90-і рр.

У січні 1989 р. помер імператор Хірохіто, який правив країною з 1926 р. (епоха Сьова) і для багатьох людей старшого покоління асоціювався із традиційним укладом життя. Новий імператор Акіхіто , що обрав девізом свого правління "Хейсей" (досягнення загального миру), був більш відкритим, не приховував своїх симпатій до сучасних цінностей, а тому сприймався як символ нової Японії. Того ж року на липневих парламентських виборах до сенату ЛДП уперше втратила більшість, яка перейшла до опозиційної Соціалістичної партії (створена у 1945 р.). Хоча влада залишилася у ЛДП, її вразили центробіжні тенденції, порушилася система фракцій, усе це супроводжувалося скандальними випадками корумпування провідних партійних діячів. Не дивно, що на виборах до нижньої палати парламенту у серпні 1993 р. більшість голосів знову отримала опозиція, коаліційний уряд очолив представник родовитої аристократії Моріхіро Хосокава, а в червні наступного року - соціаліст Томіїті Мурояма. Прихід соціалістів до влади у Японії шокував західний світ, але новий прем'єр усупереч партійній програмі заявив, що продовжуватиме політичний курс ліберальних демократів. Однак спинити економічну рецесію не вдалося: за 1992-1996 рр. ВНП зріс лише на б % (у США - на 22 %), кількість безробітних до кінця 1996 р. збільшилася до 2,12 млн. чол. чи 3,3 % усього самодіяльного населення. Хоча цей рівень був значно нижчим, ніж у більшості інших західних країн, у Японії він викликав стурбованість. Тоді ж міністерство охорони здоров'я прийшло до висновку, що з 2007 р. населення Японії почне скорочуватися, головним чином, у віковому діапазоні від 15 до 65 років, в результаті чого буде гостро не вистачати робочої сили.

На початку 1996 р. Т.Мурояма за власним бажанням подав у відставку, у жовтні того ж року на парламентських виборах ЛДП відновила свою більшість, а однопартійний уряд очолив жорсткий політик і представник "нового консерватизму" Рютаро Хасімото. Він проголосив курс на поступову дерегуляцію економіки, скорочення кількості та повноважень органів державного управління, проведення загальної фінансової ревізії банківської системи країни. З метою упорядкування фінансово-кредитної сфери уряди Р.Хасімото та його наступника (із літа 1998 р.) Кейдзо Обуті провели кампанію перевірок банків, запідозрених у співпраці з кримінальними структурами та біржових спекуляціях.

Незважаючи на зменшення темпів економічного розвитку, Японія залишається однією з найбільших світових економічних могутностей, на неї припадає 12 % промислового виробництва планети і майже 15 % світового ВНП. Країна упевнено посідає перше місце у світі за будівництвом суден (52 % світового обсягу), автомобілів (30 %), тракторів, металообробного устаткування, побутової електроніки, роботів. Частка Японії у світовому виробництві кольорових телевізорів становить більше 60 %, сталі - більше 14 %, штучних волокон - більше 12 %.

Ще з середини 80-х рр. Японія стала найбільшим кредитором світу, загальна сума її закордонних активів перевищила 1 трлн. дол. Найбільший на планеті валютний запас Японії на сер. 1997 р. становив 218 млрд. дол., але на початку листопада того ж року її разом з іншими розвиненими країнами ПСА вразила гостра фінансова криза. Значною мірою вона була спричинена збільшенням оподаткування промислових кампаній за урядування Р.Хасімото, коли ті викинули за демпінговими цінами на азійські ринки товари, які неможливо було реалізувати вдома. Тоді через обвал курсу акцій припинила свою роботу Токійська фондова біржа, збанкрутувало чимало фінансових компаній та банків. Але вже на початок 1999 р., не вдаючись до великих зовнішніх запозичень, Японія власними силами ліквідувала наслідки фінансової кризи.

Та вже восени 2000 р. країну знову охопили економічні труднощі, що спричинило урядову кризу й призначення у квітні наступного року главою уряду відомого технократа Дзюньїтиро Коїдзумі . Проте широко розрекламована ним програма модернізації японської економіки протягом 10-ти місяців не дала бажаних результатів: оживити економічне зростання, оздоровити банківську систему, приватизувати корумповані та марнотратні корпорації в державному секторі на весну 2002 р. не вдалося.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 1.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий