Реферат
на тему:
Японія у другій половині XX століття
1. Демократичне реформування державного устрою й економіки.
У боротьбі за "Велику Східну Азію" в 1937-1945 рр. Японія втратила убитими 2,5 млн. чол., майже повністю була зруйнована промисловість, вичерпано стратегічні запаси країни. Винятково важким був моральний стан населення, яке після десятиліть ультрапатріотичної пропаганди зіткнулося із принизливою поразкою і втратило всі колонії, в т.ч. Курильські острови й Сахалін (нині площа країни – 375 тис. кв. км). Водночас програна війна підштовхнула значну частину населення країни до переосмислення традиційного суспільного укладу та усвідомлення необхідності реформ.
На відміну від Німеччини, в Японії склалася своєрідна система окупаційної влади: продовжував існувати апарат імператорського кабінету, а виконання рішень створеної у Токіо із представників СРСР, США, Китаю та країн Британської Співдружності Союзницької комісії не було обов'язковим для військової адміністрації генерала ДугласаМакартура. 5 жовтня 1945 р. він оголосив про відновлення обмежених тоталітарним режимом громадянських свобод. Водночас, ліквідуючи підґрунтя тоталітаризму, американці заборонили 148 організацій, діяльність яких була визнана незаконною, у держапараті було звільнено 200 тис. чиновників. Міжнародний військовий трибунал у Токіо 12 листопада 1948 р. засудив 7 осіб, включно з екс-прем'єрами Хіротою Кокі та Тодзіо Хідекі, до смертної кари, ще 16 підсудних дістали пожиттєве ув'язнення. Згодом відбулася низка процесів, які розглянули справи 5 тис. осіб, звинувачених у військових злочинах, за вироками було страчено понад 900 осіб (у 1960 р. у Нагої збудували пам'ятник страченим). СРСР та Китай вимагали усунення імператора Хірохіто, але США не погодилися на такий крок. Незважаючи на військову поразку, імператор не втратив авторитету, а в країні навіть розгорнулася кампанія всенародної спокути перед імператором за недостатні зусилля, прикладені під час війни для здобуття перемоги.
Для подолання повоєнних економічних труднощів США протягом 1945-1951 рр. надали Японії фінансової допомоги на 2,5 млрд. дол. Швидко провівши відбудову найважливіших підприємств, уже в 1950 р. Японія відновила довоєнний рівень виробництва важкої промисловості. З метою вирішення продовольчої проблеми та створення внутрішнього ринку окупаційна адміністрація 11 жовтня 1946 р. розпочала проведення аграрної реформи. До 1949 р. у власність 4,7 млн. селян за викуп було передано земельні наділи площею до 3 га (на о.Хоккайдо максимум землеволодіння був установлений у 12 га), зменшено орендну плату і замінено натуральні податки грошовими. У результаті наступних демографічних процесів частка сільських мешканців Японії протягом 1945-1975 рр. зменшилася з 48 % до 8 % (нині чисельність населення країни – 126,5 млн. чол.).
За участю американців було розроблено нову японську конституцію, що було проголошена 3 листопада 1946 р. і вступила в силу 3 травня 1947 р. Вона гарантувала демократичні свободи, обмежила статус імператора до "символу держави і єдності нації", і також установила норму, за котрою Японія назавжди відмовилася від створення власних Збройних Сил, війни, як суверенного права нації, та загрози чи застосування збройної сили як інструмента зовнішньої політики. У результаті перших повоєнних виборів у травні 1946 р прем'єром став колишній дипломат СігеруІосіда, який свого часу був ув'язнений за демократичні та пацифістські погляди. Очолювана ним Ліберальна партія (створена в листопаді 1945 р.) оголосила про наміри лібералізувати економіку країни й ліквідувати монополістичні об'єднання дзайбацу, замінивши їх фінансово-промисловими концернами. Наступного року вступили в силу закони про заборону монополій і забезпечення справедливих угод та закон про заборону надмірної концентрації економічної могутності. Уряд планував розбудовувати економіку країни за рахунок переробки привізної сировини і строго дотримуватися в політичних питаннях союзу із США. Тоді ж була здійснена реформа системи освіти, із шкільного навчання усунена шовіністична пропаганда, а навчальний процес поставлений під контроль виборних шкільних комісій за участю представників населення.
У 1948 р., зважаючи на поразки Гоміндану в Китаї й посилення міжнародного протистояння, США зважилися на надання Японії більшої самостійності в питаннях її внутрішньої політики. Навесні наступного року Д.Макартур припинив демонтаж і вивезення устаткування з японських машинобудівних підприємств, яке здійснювалося в рахунок накладених на Японію репарацій. Заборговані ж за репараційними платежами суми було вирішено погасити за рахунок японських активів у нейтральних та союзних імператорському урядові країнах. Вирішення репараційного питання позитивно вплинуло на інвестиційний клімат і розвиток приватної підприємницької ініціативи. У розвиток економіки почали вкладатися засоби, які раніше приховувалися з огляду на ризик конфіскації. З 1947 р. американці дозволили японцям проводити самостійні зовнішньоторговельні операції.
У зв'язку із загостренням становища на Корейському півострові, в Японії посилилися антикомуністичні настрої, по-екстремістськи налаштована частина КПЯ виступила за негайне розгортання збройного антиурядового підпільного руху, який, на її думку, мав привести до всенародного повстання. Тоді штаб американських окупаційних військ 6 червня 1950 р. закрив орган КПЯ газету "Асахі" й заборонив 24-м членам її ЦК займатися політичною діяльністю. Бажаючи вивільнити сили для війни у Кореї, американська адміністрація дозволила в липні того ж року створити Корпус національної безпеки чисельністю 75 тис. солдат і офіцерів.
Позитивне значення для японської економіки мали спричинені війною збільшення морських перевезень у регіоні, розміщення замовлень на ремонт американської техніки та створення на островах структури побутового сервісу для обслуговування військовослужбовців США. Упродовж 1950-1952 рр. прибутки японських підприємств від виконання спецзамовлень для ЗС США зросли в 5,4 рази й сягнули 824 млн. дол. на рік. Продумана експортно-імпортна політика, створення сприятливого інвестиційного клімату, а також кредити МБРР дали змогу тоді Японії зібрати 1 млрд. дол. валютного резерву. Починаючи з жовтня 1953 р. у країні відбувалася постійна дефляція та зменшення цін.
2. "Японське економічне диво" 60-80-х рр.
З другої половини 50-х рр. економіка Японії вступила у смугу інтенсивного розвитку, що перетворив її у високорозвинену державу, один із центрів світового господарства. "Японське економічне диво" було сплановане й детально розроблене, у 1955 р. в якості офіційного урядового документа був прийнятий 5-річний план економічної незалежності, а через 2 роки СабуроОкіта - творець японських реформ - очолив роботу над новим довгостроковим планом економічного розвитку, що мав забезпечити найвищі темпи зростання, структурну модернізацію й економічну стабільність, включно із практично повною зайнятістю та стійким підвищенням рівня життя в країні. "Економічне диво" базувалося на використанні здобутків НТП: електронізації економіки й суспільства в цілому, широкомасштабній автоматизації праці, створенні й застосуванні принципово нових матеріалів і речовин, форсованому розвиткові науки про життя, зокрема, біологічних і біотехнологічних процесів. Першою у світі Японія налагодила масове серійне виготовлення побутових відеомагнітофонів і відеокамер, промислових роботів, кремнієвих мікросхем тощо. Здійснення аграрної реформи привело до значного розширення внутрішнього ринку, появи на селі великої кількості господарств селян-власників, що сформували зростаючий попит на сільськогосподарські машини й знаряддя, хімічні добрива, гербіциди та ін.
У промисловості відбувалося форсоване накопичення капіталу, колосальна економія коштів на розвиткові власних науково-дослідних робіт, яка стала можливою завдяки вільному придбанню американських та західноєвропейських патентів і ліцензій на запровадження наукових відкриттів, зниження цін на світових ринках сировини й палива, відсутність значних військових видатків - усе це дозволило японським компаніям зекономити й спрямувати на розвиток промисловості величезні додаткові засоби. Економічне зростання стимулювали й американські кредити. Варто відзначити й такий фактор, як достатньо висока ефективність державного регулювання економічного розвитку країни, високий ступінь координації зусиль між державою та приватним бізнесом на стадії вироблення принципових рішень із питань економічного розвитку, що полегшувало їхню практичну реалізацію.
Завдяки всьому цьому, а також перевагам місцевого ринку праці (системі пожиттєвого і спадкового найму, винятковому патріотизму щодо фірми та відносно недорогій робочій силі) зростання японської економіки у 50-і - на поч. 70-х рр. було найбільшим у світі, становлячи щорічно в середньому 11%. Практично не маючи запасів паливно-сировинних ресурсів (за винятком кам'яного вугілля), Японія вже наприкінці 60-х рр. посіла друге місце в капіталістичному світі за обсягом промислового виробництва, а на поч. 70-х рр. і за обсягом ВНП. Причому за масштабами використання станків із цифровим програмним управлінням, роботів, гнучких виробничих систем Японія значно випередила США та інші країни. Протягом 1965-1985 рр. номінальна зарплата у Японії зросла більш ніж у 8 разів, а реальна -утричі, за рівнем погодинної реальної зарплати у 1986 р. (9,2 дол. або 18 дойчмарок) Японія упритул наблизилася до США (9,5 дол.) і перегнала ФРН (16,2 дойчмарки), а через 2 роки обійшла на 5 % і США.
З політичного боку "японське економічне диво" забезпечувалося фактичною монополією на владу Ліберально-демократичної партії, що виникла в листопаді 1955 р. у результаті об'єднання Ліберальної й Демократичної партій. Нова партія спиралася на фінансово-підприємницькі кола і включила до своєї програми завдання створення "держави загального благоденства", урегулювання міжнародних відносин, "удосконалення самостійності й незалежності країни". Ліберальні демократи прагнули здійснювати економічну політику, "засновану на принципах індивідуальної думки й свободи підприємництва". Одним із наріжних каменів внутрішньої політики ЛДП є слідування принципові парламентської демократії, що передбачає збереження в країні конституційної монархії.