регистрация / вход

Володимир Ілліч Ленін

Реферат на тему: Володимир Ілліч Ленін План Початок революційної діяльності В. І. Леніна Ленінський «Союз боротьби» Ленінська «Іскра» Використана література

Реферат на тему:

Володимир Ілліч Ленін

План

1. Початок революційної діяльності В. І. Леніна

2. Ленінський «Союз боротьби»

3. Ленінська «Іскра»

4. Використана література

1. Початок революційної діяльності В. І. Леніна

Володимир Ілліч Ленін виріс в передовій для свого часу сім’ї: його батьки належали до різночинної інтелігенції. Батько, Ілля Миколайович Ульянов, «виходець» з народу був талановитим педагогом, всі свої сили і знання він віддавав справі народного просвітництва: організовував школи по селах, щоб навчати грамоті християнських дітей. Ця людина, безпосередньо віддана обов’язкам, високим ідеалам, скромна, суворо відносилася до себе і своїх обов’язків. Багато уваги І. Н. Ульянов присвячував просвітництву пригноблених царизмом неросійських народів Поволжя, невтомно дбав про організації шкіл для них. Все життя батька, його енергія, здатність повністю віддаватися улюбленій справі, уважне відношення до людей були прикладом для юного Леніна.

Мати Володимира Ілліча – Марія Олександрівна, людина високої культури, дуже талановита, володіла декількома іноземними мовами та була чудовою музиканткою. Вона виросла в селі в сім’ї лікаря. Чутлива до потреб народу, вона мріяла про його просвіту, екстерном склала іспит на звання вчительки.

В дружній сім’ї Ульянових було шестеро дітей. Батьки виховували любов до знань , ростили їх чесними, працелюбними. Великий вплив на Володимира оказав його старший брат Олександр – обдарований юнак, відрізнявся твердою волею і великою дієздатністю. Олександр гостро переживав різну несправедливість. Володимир старався бути схожим на свого брата у всьому

Дитинство і юність В. І. Леніна минули в Симбірську (тепер Ульянівськ). Він рано почав задумуватись про навколишнє життя. Юнак бачив, яким безправним було положення робочих людей та християн, про приниженому положенні неросійських народів. Все це визивало презирство і гнів юнака.

Одного разу Володимир Ульянов дізнався про те, що один дуже здатний чувашский вчитель не може поступити в університет, тому що не має атестату зрілості. Самостійно підготовитись до екзамену з грецької і латинської мов він не міг, а на репетитора не мав грошей. Володимир Ульянов взявся безкоштовно підготовити вчителя-чуваша до екзамену на атестат зрілості. Вони займалися на протязі 1,5 року. Учень юного Леніна успішно здав екзамен і поступив в університет.

Володимир Ульянов багато читав. Він добре знав Пушкіна і Лермонтова, Гоголя і Тургенєва, Некрасова, Салтикова-Щедріна, Толстого. Твори революційних демократів Бєлінського, Герцена, Чернишевського, Писарєва, Добролюбова пробуджували у ньому ненависть до самодержавства, він жадно поглинав революційний дух цих книг. Не виносячи брехні і ханжества, Володимир у 16 років був вже впевненим атеїстом. Революційні настрої юнака виявлялися навіть в його гімназійських роботах. Якось директор гімназії, який викладав російську мову, повертаючи Володимиру зошит, сказав незадоволеним тоном: «Про які це пригнічені класи ви тут пишете, при чому це тут?»

В юні роки Володимир Ілліч мусив пережити важкі часи. У п'ятнадцять років він залишився без батька, а в сімнадцять – без старшого брата. Олександр Ульянов був революціонером. Весною 1887р. його арештували і стратили за участь в підготовці замаху на царя. Страта брата, якого дуже любив Володимир, дуже на нього вплинула. Разом з тим вона заставила юнака ще більше задуматись про шляхи боротьби. Він переконався, що, борючись поодинці, хоча і проявляючи героїзм, неможливо досягнути цілі. Склоняючись перед світлою пам’ятю брата, його самоутвердженістю і мужністю, Володимир відкинув вибраний ним шлях терору. «Ні, ми підемо не таким шляхом, - твердо вирішив він, - не таким шляхом потрібно йти».

Володимир на той час вчився в останньому класі гімназії. Не дивлячись на його горе, він блискуче здав екзамен на атестат зрілості і отримав золоту медаль.

Твердо вирішивши присвятити себе революційній діяльності, він поступив в Казанський університет на юридичний факультет, де вивчались громадянські науки. В університеті він установив зв'язок з передовими студентами і став активним учасником революційного студентського гуртка. На початку грудня 1887 року за участь в студентських хвилюваннях Володимира Ульянова було заарештовано і виключено з університету, а невдовзі вигнаний з Казані в село Кукушкіно Казанської губернії під наглядом поліції. Коли юнака везли до в’язниці, між ним і супроводжуючим його міліціонером була розмова. «Ну чого ви бунтуєте, юначе, – стіна ж!» - говорив наглядач. «Стіна, але гнила, – пихни і розвалиться!» - сміло відповів Ленін. І в тюремній камері на питання товаришів, що він буде робити після виходу на волю, Володимир заявив, що перед ним один шлях – революційна боротьба.

У засланні Ленін посилено займався. Пізніше він згадував, що ніколи так багато не читав, як тоді: «Це було читання з самого ранку до пізнього вечора». Особливо глибоко Володимир Ленін вивчав творчість Чернишевського і Добролюбова, складав конспекти, робив виписки. Роман Чернишевського «Що робити?» перечитав п’ять разів, находячи в ньому все нові хвилюючі думки.

Осінню 1888 р. Володимир Ілліч зміг пересилитися в Казань. Тут він вступив в нелегальний (таємний) гурток, який вивчав творчість К. Маркса та Ф. Енгельса. Молодий Ленін шукав відповідь на питання: які мусять бути шляхи визволення працюючих? Цю відповідь він знайшов у вченні Маркса. Юнак з захопленням оволодіває марксистською теорією, вивчає головну справу Маркса – «Капітал», в якій геніально доведена перемога соціалізму і загибель капіталізму. Маркс говорив про найвеличнішу роль робочого класу, який взяв владу в свої руки, створить нове, соціалістичне товариство. Але Ленін не тільки вивчав творчість Маркса і Енгельса, він з позицій марксизму оцінював положення в Росії. В робочому класі Росії молодий Ленін побачив ту силу, яка здатна визволити себе і весь народ від гніту царизму, від капіталістичної експлуатації.

«З самого початку революційної діяльності Ленін твердо став на позиції марксизму, прийняв його революційно-критичний дух, творчий і діяльний характер, пролетарський інтернаціоналізм. Все своє життя він присвятив справі визволення робочого класу, всього трудового народу від експлуатації і пригнічення, справі соціалістичної революції і побудови нового, комуністичного товариства»

Осінню 1889 р. сім’я Ульянових поселилася в Самарі (зараз Куйбишев). Тут Володимир Ілліч установлює зв'язок з месними революціонерами, вступає в нелегальний гурток. Цей гурток друкував і розповсюджував революційні видання, вів роботу серед навчаючоїсь молоді, мав зв'язок с іншими революційно настроєними робочими. Серед учасників самарських революційних гуртків були широко розповсюджені тоді народні погляди. На зборах гуртка, в доповідях, статтях Ленін показував шкідливість народності для розвитку революційного руху в Росії.

Ленін організував перший в Самарі гурток марксистів, в якому вивчали творчість К.Маркса і Ф.Енгельса, роботи Плеханова. Члени цього гуртка стали активними пропагандистами марксизму. Володимир Ілліч перевів з німецької на російську «Маніфест Комуністичної партії» К.Маркса і Ф.Енельса. Рукопис цього переводу читали в гуртках революційної молоді. Ленін установив зв’язки й з марксистами ряду міст Поволжя.

Царська влада не дозволила Володимиру Леніну продовжувати заняття в університеті. Лише після довгих клопотань він добився дозволу здати екзамен за університетський курс екстерном. Через півтора року Ленін самостійно підготовився до екзамену і у 1891 р. здав їх при Петербурзькому університеті, отримавши високі оцінки по всіх предметах. Він отримав диплом першого ступеню.

Після здачі екзаменів за юридичний факультет Ленін як адвокат виступав в Самарському суді. Він старався вести справи в головному бідних християн. Однак основною справою залишалася все ж революційна робота.

Життя в провінціальній Самарі, де промислового пролетаріату майже не було, не вдовольняла Володимира Леніна. Він хотів у Петербург – самий великий промисловий центр, головний очаг робочого руху в Росії.

2 . Ленінський «Союз боротьби»

31 серпня 1893 р. В. І. Ленін приїхав в Петербург. Незабаром він стає помічником одного з столичних адвокатів, але не адвокатська практика була його головною справою. В місті тоді діяло декілька нелегальних марксистських гуртків. Володимир Ілліч вступив в групу «старих», що складалась переважно із студентів Технологічного інституту. До неї входили С.І.Радченко, П.К.Запорожець, Г.М.Кржижановський, В.В.Старков, А.А.Ванєєв та інші.

В 23 роки Ленін був вже досвідченим марксистом і мав досвід революційної праці. Незабаром він став признаним начальником петербурзьких марксистів.

Після приїзду Леніна «старики» значно розширили свої зв’язки з робочими великих підприємств столиці. Ленін, як і інші члени групи, почав вести пропаганду в робочих гуртках по Невській заставі, на Петербурзькій і Виборгскій стороні. Згадуючи про те, як Володимир Ілліч знайомив працівників з вченням Маркса, один з учнів Леніна – видний працівник-революціонер І. В. Бабушкін писав: «Лектор викладав нам цю науку наче, без всякого зошита, часто намагаючись визвати у нас відразу чи бажання створити спір…» наші лекції носили характер дуже живий, цікавий»

Сіть марксистських гуртків в столиці збільшувалась, посилювався їхній вплив на робочих.

Робочий рух швидко ріс. Це поставило перед марксистами нове завдання: від пропаганди в вузьких гуртках робочих-передовиків перейти до агітації в широкій масі робочих. По ініціативі Леніна важливою формою революційної агітації стали листівки. В грудні 1894 р. захвилювались працівники Семяниковського судобудівного заводу: їм не виплатили зароблені гроші. Ленін при участі І. В. Бабушкіна написав листівку працівникам. Такі листівки ленінська група видавала для працівників і других підприємств Петербургу.

За дорученням петербурзьких марксистів Ленін 25 квітня 1895 р. виїхав за кордон. Головною ціллю поїздки було встановлення зв’язку з групою «Звільнення праці». В Швейцарії він зустрівся з Г. В. Плехановим, В.І.Засулич, договорився з ними про присилці в Росію марксистської літератури, про сумісне видання за кордоном збірника «Працівник». Згодом Франція, Німеччина: зустрічі з П. Лафаргом – видним діячем міжнародного робочого руху, зятем К. Маркса, з В. Лібкнехтом – одним із керівників соціал-демократії. Ленін хотів зустрітися з Ф. Енгельсом, який в той час жив в Лондоні, але зустріч не відбулася: Енгельс був хворим.

7 вересня 1895 р. Володимир Ілліч повернувся в Росію. «По самому тщательному досмотру его багажа ничего предосудительного не обнаружено» - доповів жандарм з кордону. Но «предосудительное» - нелегальна література – в багажі все-таки була. Тільки запакована вона була в чемодані с подвійним дном. По дорозі в Петербург Ленін відвідав Вільно, Москву, Орєхово-Зуєво, де провів збори з марксистами.

Після приїзду в Петербург Ленін розвинув діяльність. Осінню 1895 р. вдалося об’єднати марксистські гуртки столиці в соціал-демократичну нелегальну організацію «Союз боротьби за свободу робочого класу». Головою «Союзу боротьби» була центральна група з 17 чоловік і її керуючий центр – В. І. Ленін, Г. М. Кржижановский, В. В. Старков, А. А. Ванєєв и Ю. О. Мартов.

На великих заводах та фабриках створювались робочі гуртки – низові представники «Союзу боротьби», а на інших підприємствах виділялись організатори для інформації і розповсюдження літератури. В робочих районах Петербургу були створені районні групи. Ця структура послужила прикладом при створенні соціал-демократичних організацій в інших великих містах Росії.

В листопаді 1895 р. «Союз Боротьби» возглавив текстильників на суконній фабриці Торнтона. Тут робочий день продовжувався 14 годин, зарплата була дуже низькою. Коли на фабриці почалися хвилювання, Ленін написав листівку «До працівників і працівниць Торнтона». Листівка призивала працівників: «…будем помнить, что улучшить свое положение мы можем только общими дружными усилиями».

Поява листівок на заводах налякало царську владу. На фабрику Торнтона і на другі підприємства виїжджали представники міліції і жандармерії. Царська міліція арештовувала кидала до в’язниці і висилала революціонерів. За Леніним та іншими членами «Союзу боротьби» слідкували шпигуни й поліція. Міністр внутрішніх справ доповідав царю: «Обстановка последних стачек позволяла заключить, что они происходят не без влияния извне со стороны лиц, занимающихся в столице преступной пропагандой среди рабочих» Зимою 1895-1896 рр. Ленінським «Союзом боротьби» було випущено в столиці більше 70 листівок.

Крім того, готовилось видання газети «Робоча справа». Був вже підготовлений перший номер. Ленін написав для нього передову статтю, статтю-некролог «Фрідріх Енгельс» і статтю «Про що думають наші міністри». Але в світ він не вийшов. В ніч на 9 грудня 1895 р. за скаргою провокатора були арештовані голови «Союзу боротьби» та група робочих-активістів. 5 січня 1896 р. відбулися нові арешти.

В. І. Ленін, Г. М. Кржижановскій, А. А. Танєєв, В. В. Старков та голови «Союзу» були кинуті за грати. Однак арешти не перервали діяльності «Союзу боротьби». Ленін й з тюрми правив його роботою. У в’язниці він написав листівку «Царському правительству», в якій виявляв дике свавілля царизму, брошуру про «страйки», почав працювати над книгою «Розвиток капіталізму в Росії». Трохи між рядків книги Володимир Ілліч написав проект програми соціал-демократичної партії і направив її на волю.

В травні 1896 р. в Петербурзі спалахнув грандіозний страйк текстильників, в якій брало участь більше 30 тис. працівників. Завдяки начальству «Союзу боротьби» вона відрізнялась великою організованістю та дисципліною.

За участь в страйку арештували близько 1000 працівників. Були арештовані й ті хто лишився на волю начальники «Союзу боротьби»

Про страйк текстильників стало відомо за кордоном. Англійські, французькі, німецькі, австрійські працівники присилали страйкуючим Петербургу поздоровлення та зібрані для них гроші.

«Петербургские события, – писала 27 червня 1896 р. німецька робоча газета «Вперед» - свидетельствуют об успешном проникновении социализма в массы… Главная заслуга в этом принадлежит петербургскому «Союзу борьбы за освобождение рабочего класса», который неутомимо работает над делом распространения основ социализма в России». Слідом за петербурзькими текстильниками почали забастовку працівники Іваново-Вознесенська, Москви, Орєхово-Зуєва, промислових центрів Прибалтики й Польщі.

Літні страйки 1896 р. показали силу робочого класу, управляючого марксистами. Правительство мусило видати 2 червня 1897 р. закон, за яким робочий день на фабриках та заводах не міг перевищувати 11,5 годин, в той час як раніше він продовжувався 13-14 годин.

В другій половині 90-х років на прикладі Петербургу «Союзи боротьби» були створені в Москві, Києві, Саратові, Самарі, Ярославлі, Твері, Харкові, Катеринославі, Іваново-Вознесенські та багатьох інших містах Росії. Петербурзький «Союз боротьби» посилав по містах своїх представників, налагоджував переписку, обмінювався листівками, літературою та навіть передавав гроші для страйкуючих, як це він робив, наприклад, для Іваново-Вознесенська.

В лютому 1897 р. після 14 місяців тюремного ув’язнення, Ленін був засланий в село Шушенське Єнісейської губернії. В ту ж губернію була заслані керівники «Союзу боротьби».

Велика заслуга Леніна та його товаришів по «Союзу боротьби» в тому, що вони ділом почали здійснювати ідею Маркса про з’єднання соціалізму з робочим рухом. «Союз боротьби» вперше в Росії став управляти масовими робочим рухом, поєднуючи боротьбу пролетаріату за економічні вимоги з політичною боротьбою проти царизму та капіталістичної експлуатації. Ленін першим висунув завдання про об’єднання революційних гуртків в єдину політичну партію робочого класу Росії. «Союз боротьби» представляв собою початок партії, спираючоїсь на масовий робочий рух – в цьому його історичне значення.

3. Ленінська «Іскра»

Починався 1900 рік. Росія вступала у нове ХХ століття. Як і раніш в ній царювала феодально-кріпосницька династія Романових. Але у країні зріли могучі сили, здатні скинути царське самодержавство. Революційна буря неминуче наближалася.

У далекому сибірському селі Шушенському відбував заслання Володимир Ілліч Ленін. Довгими зимовими вечорами він напружено обмірковував план створення марксистської партії робочого класу, здатного підняти народ на революцію, стати на чолі її. Без такої партії неможливе було визволення трудящих від рабства. «Перед нами стоїть у всій своїй силі ворожа фортеця, - писав В.І.Ленін, - з якої осипають нас хмари ядер і куль, знищуючі кращих борців. Ми повинні взяти цю фортецю, і ми візьмемо її, якщо всі сили пробуджуючого пролетаріату з’єднаємо з усіма силами російських революціонерів в єдину партію, до якої потягнеться все, що є в Росії живе та чесне».

З чого почати організацію такої партії? З створення всеросійської політичної газети, відповідав Володимир Ілліч. Така газета стане центром будівництва партії.

Вона допоможе об’єднати у всеросійську організацію соціал-демократичні комітети, гуртки і групи, які існували в Петербурзі, Москві, Києві, Тифлисі, Одесі, Нижньому Новгороді і в багатьох інших містах. Газета дасть цим організаціям загальний план діяльності, однакове розуміння шляхів і засобів боротьби пролетаріату. Навколо газети виникне мережа революціонерів-агентів. Вони будуть розповсюджувати газету серед робочих, постачати її матеріалами. Вони складуть ядро, костяк будучої партії. Ленін вважав, що газету треба видавати за кордоном, тому, що в Росії вона була б швидко розгромлена поліцією.

В лютому 1900 року закінчився строк заслання Леніна і він виїхав у Європейську Росію. На шляху Володимир Ілліч провів ряд нарад з соціал-демократами в Уфі, Москві, Петербурзі. Пізніше, проживаючи в Пскові, він виїздив на наради в Ригу та інші міста. Обговорювався план видання газети, її перевезення, шифри для таємної переписки, адреси, явки , способи одержання кореспонденції та грошових засобів з місць.

В серпні 1900 року, вже в Швейцарії, Ленін вів переговори по цьому питанню з групою «Звільнення праці». Газету назвали «Іскра».

В грудні 1900 року вийшов перший номер «Іскри» з епіграфом «З іскри розгориться вогонь». Ці визначні слова, взяті з широковідомої відповіді декабриста Одоєвського на послання Пушкіна «В глибині сибірських руд», говорили, що «Іскра» продовжує традиції попередніх поколінь російських революціонерів.

«Іскра» почала видаватися в Німеччині. Але на початку 1902 р. німецькою міліцією разом з агентами російської охорони вдалося виявити існування іскрівської організації. Після цього, в квітні 1902 р. друк «Іскри» було перенесено в Лондон, а весною 1903 р. – в Женеву.

До редколегії «Іскри» входило 6 чоловік і основним її редактором та автором був Ленін. В газеті постійно з’являлися його статті та замітки. Ленін організував доставку газети в Росію, налагоджував зв’язки з російськими революціонерами. Йому допомагала Н. К. Крупська, яка була секретарем редакції та вела всю величезну переписку з російськими соціал-демократичними організаціями. Тираж «Іскри» складав 8-10 тис. екземплярів.

Віддруковану на тонкому папері газету перевозили в Росію в чемоданах з подвійним дном, в переплетах книг й іншими способами. Таємний вантаж доставляли на явки. Звідси «Іскра» розповсюджувалась по всій Росії. В Батумі пачки газети та іншої революційної літератури, завернуті в брезент, нерідко викидали з паровозів в море в назначених місцях, а потім робочі діставали ці тюки з дна. Доставка «Іскри» була важкою працею, пов’язаною з великим ризиком: за розповсюдження газети правительство жорстоко карало.

Номера «Іскри» передруковувались і в Росії – в Баку, Кишиневі.

Кругом «Іскри» склалася ціла сіть агентів, які розповсюджували газету в багатьох містах країни, направляли в редакцію кореспонденції, організовували іскрівські комітети та групи, установлювали зв’язки, таємні явки і т.д. Ця робота була для них серйозною революційною школою. Багато агентів «Іскри» стали потім видатними діячами партії: І. В. Бабушкін, Н.Е.Бауман, Р. С. Землячка, М. І. Калінін, Л. Б. Красін, Г. М. Кржижановскій, Н.П.Лепешинській, М. М. Литвинов, В. П. Ногін, Е. Д. Стасова, А. Д. Цюрупа, та інші.

Дуже гарно Володимир Ілліч сказав про агентів «Іскри» - чудового революціонера І. В. Бабушкіна. «Посмотрите первые 20 номеров «Искры», - писав Ленін, - все эти корреспонденции из Шуи, Иваново-Вознесенска, Орехово-Зуева и других мест центра России. Почти все они проходили через руки Ивана Васильевича, старавшегося установить тесную связь между «Искрой» и рабочими. Иван Васильевич был самым Усердным корреспондентом «Искры» и горячим ее сторонником».

«Іскра» постійно друкувала статті, кореспонденції про життя працівників, християн, солдатів, студентів; замітки про страйки, масовки, демонстрації, про права царизму з революціонерами. Газета відкликалась на всі важливі пригоди в країні. На її сторінках розкривалася широка картина життя Росії. «Іскра» допомагала працівникам та християнам правильно розібратися в різних ситуаціях0 відбувавшихся в Росії, та виховувала в них бойовий, революційний, інтернаціональний дух.

Газета придбала великий авторитет серед передових робочих та революційної інтелігенції. Один ткач в листі до редакції розповідав, що номер «Іскри» він показував багатьом товаришам, так що газета вся розійшлась. «Вона дуже дорога нам. В ній розповідається про всю нашу російську справу… Я минулої неділі зібрав 11 чоловік та читав «З чого почати?», тож ми до ночі не розходились. Як все правильно сказано, як до всього дойдено… Хочеться нам лист в цю саму «Іскру» написати, щоб вона тільки вчила, як почати, як жити, як помирати… Тепер вже нам не каси непотрібні, ні гуртки, навіть не книжки, тепер просто вчи, як в бій йти, я в бою воювати».

«Іскра» стала ідейним та організаційним центром російських революціонерів, політичним керуючим органом російського робочого руху.

Редакція «Іскри» після гострої полеміки між Леніним та Плехановим виробила марксистську програму партії, яка була опублікована в газеті в червні 1902 р.

Поступово більшість соціал-демократичних комітетів визнали ленінську «Іскру» своїм керуючим ідейним органом. «Весь цвет сознательного пролетариата стал на сторону «Искры», - писав В. І. Ленін.

Ленінська «Іскра» зіграла велику роль в підготовці // з’їзду РСДРП та в створенні більшовикової партії. З’їзд в спеціальному постановленні відмітив виняткову роль «Іскри» в захисті революційних марксистських поглядів, в боротьбі за створення партії та проголосив її центральним органом РСДРП.

З’їзд вибрав редакцію «Іскри» в складі Леніна, Плеханова та Мартова.. Останній демонстративно відказався увійти до редакції. З 45-го до 51-го номера газета редактувалася Леніним та Плехановим. Плеханов потребував включити до складу редакції інших минулих редакторів – меншовиків, з якими у Леніна були неузгодження по основних політичних питаннях. Ленін на початку листопада 1903 р. був змушений піти з редакції.

З 52-го номера «Іскра» перестала бути бойовим органом революційного марксизму, стала меншовистською газетою. Вона виходила до жовтня 1905 р. Більшовики з 1904 р. стали видавати газету «Вперед».

Використана література:

1. Дитяча енциклопедія 8 « Из истории человеческого общества» ст.467- 474.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий