регистрация / вход

Аналіз і прогноз кон’юнктури ринку зерна

Пшениця як основна продовольча культура світу. Характеристика, класифікація, біологічна цінність і технології вирощування зернових культур, рекомендації щодо скорочення їх недобору. Методика прогнозування виробництва зерна. Основи регулювання ринку зерна.

Курсова робота

на тему: “Аналіз і прогноз кон’юнктури ринку зерна”


Зміст

Вступ

1. Характеристика та біологічні особливості зернових культур

2. Прогресивні технології вирощування зернових культур і скорочення недобору зерна

3. Прогнозування виробництва зерна

4. Регулювання ринку зерна

Висновок

Література


Вступ

Серед сільськогосподарських культур за площею посіву і валовим збором перше місце в світі і нашій країні займає пшениця. Загальна світова посівна площа пшениці становить близько 240 млн. га. Великі площі пшениця займає в Китаї (26 млн.га), США. (22 млн.га), Канаді (10 млн.га), Україні (7-8 мл. га). Вирощують її майже в усіх країнах світу.

Пшениця належить до найдавніших культур на земній кулі. У країнах Азії та Європи її вирощували вже за 5-6 тис. років, а в Єгипті - за 10 тисяч років до нашої ери. З стародавнього Риму вона поширилась у країни Західної Європи. На Україні зерно її знаходять в скіфських могилах.

Пшениця - основна продовольча культура в нашій країні і у багатьох країнах світу. Зерно пшениці має велику поживну цінність і краще, ніж зерно інших культур, відповідав вимогам харчування. Пшеничне борошно використовують для випікання хліба, виготовлення макаронів, печива та інших виробів. Якість пшеничних білків дуже висока, і вони добре засвоюються.

Пшеничні висівки є цінним концетрованим кормом для всіх видів тварин. Пшеничну солому і полову використовують як грубий корм і на підстилку. Висівають озиму пшеницю у зеленому конвеєрі, для забезпечення тварин зеленою масою на початку вегетації. Озима пшениця є добрим попередником для інших культур сівозміни.

За біологічними особливостями пшениця має озиму і яру форми. Озима пшениця; має довший вегетаційний період, ніж яра, краще використовує вологу і поживні речовини ґрунту і дає вищий урожай, ніж ярі зернові культури. В умовах теплої осені вона розвиває міцну кореневу систему і у посушливу весну краще використовує зимову вологу, ніж навіть ранніх строків сівби. Крім того, осіння сівба озимої пшениці дає змогу краще використовувати робочу силу і засоби виробництва.

Середня врожайність озимої пшениці у 1990 р. на Україні становила 40.2 ц/га, зернових - 35.1 ц/га, у 1997 р. відповідно 28.3 і 24.5 ц/га.

Велике значення для підвищення врожайності озимої пшениці має правильний добір сортів з урахуванням їхніх вимог до ґрунтово-кліматичних умов. Для південно-східних районів потрібні сорти посухостійкі, а для західних районів достатнього зволоження - стійкі проти вилягання, випрівання та ураження грибковими хворобами. Саме тому на Україні вирощують багато сортів озимої пшениці. Найбільш поширені такі сорти: Альбатрос одеський, Безоста 1, Одеська 51. Миронівська 27,30,40,61, Поліська-90. Лютесценс 7, Донська напівкарлик, Збруч, Мерлебен, Ювілейна 75 тощо.


1. Характеристика та біологічні особливості зернових культур

Всі зернові культури належать до родини злакових, крім гречки. Зернові злаки - це однорічні рослини, які мають багато спільних ознак і біологічних властивостей. Але, крім спільних ознак, зернові злаки мають багато специфічних особливостей. Тому за господарським призначенням, морфологічними особливостями і способом вирощування зернові культури поділяють на дві групи:

1. Хлібні злаки першої групи (пшениця, жито, ячмінь і овес) - рослини довгого дня, мають озимі та ярі форми, досить холодостійкі, вологолюбиві. Зерно має борозенку, яка поділяє його вздовж на дві половини, проростає кілікома корінцями. На початку вегетації відзначаються швидким ростом, через 10-15 днів після появи сходів починають кущитися і менше пригнічуються бур'янами.

2. Хлібні злаки другої групи, або просовидні (просо, кукурудза, рис, сорго) рослини короткого дня, більш теплолюбиві і посухостійкі (крім рису). Зерно в них без борозенки і проростає одним корінцем. На початку вегетації рослини ростуть повільно, тому дуже пригнічуються бур'янами. Зернову культуру гречку теж відносять до хлібів другої групи, але вона за своїми біологічними особливостями істотно відрізняється від зернових злаків, хоча зерно їі зя хімічним складом близьке до зерна хлібних злаків.

Коренева система у зернових злаків мичкувата, добре розвинена, основна маса якої розміщується в орному і підорному шарах. Розвиток її залежить від вологості і родючості грунту, температури, сортових особливостей та інших факторів. Краще розвиваються корені при ранніх строках сівби.

Стебло - соломина, яка складається з 5-7 міжвузлів, а у кукурудзи до 25-30, циліндричне, здебільшого порожнє, тільки у кукурудзи виповнене серцевиною. Висота стебла за сприятливих умов росту досягає 1 -2 м, а у кукурудзи і сорго до 2—4 м. і більше.

Листок злакових культур лінійний і складається з піхви та пластинки. Листкова піхва захищає молоду частину стебла від пошкодження та надає йому стійкості проти вилягання. Там, де піхва переходить у пластинку, розвивається язичок, а в деяких злаків вушка.

Суцвіття у пшениці, жита, ячменю - колос, у проса, вівса, рису, сорго –волоть, у кукурудзи чоловіче суцвіття - волоть, жіноче - качан.

Квітка злакових має дві квіткові луски - зовнішню і внутрішню, три тичинки і маточку з верхньою зав'яззю та дволопатевою перистою приймочкою. Плід у хлібних злаків - зернівка, яка складається із зародка, ендосперму і двох оболонок: плодової і насінної. Зародок становить 2-3% маси зернівки і містить всі органи майбутньої рослини у зародковому стані.

Зернові злакові культури протягом вегетаційного періоду проходять такі фази росту і розвитку: проростання насіння, сходи, кущіння, вихід у трубку, колосіння, цвітіння, формування і достигання зерна.

Для проростання зернівки потрібні вода, повітря і тепло. Вода потрібна для набубнявіння зерен і розчинення в них запасних поживних речовин. При цьому потреба у воді така: вівса, жита - 60-65%, пшениці, ячменю - 48-55% ; кукурудзи - 37-44%, проса і сорго - 25-30% від маси сухого зерна.

Мінімальна температура проростання насіння злаків першої групи 1 -2°С, другої групи 8-10°С і більше.

Оптимальна температура для проростання насіння першої групи 20-25°С, а просо видних - 25-30°С.

При проростанні зерна спочатку з'являються зародкові корінці, а потім і зародкове стебло. На поверхню грунту зародкове стебло появляється у вигляді шильця, покритого тонким прозорим чохликом, який називають колеоптилем. Він захищає стебло і перший листок від пошкоджень при виході їх з грунту.

Хлібні злаки мають таку біологічну властивість як кущіння, тобто утворювати з вузла кущіння бічні пагони. Кущіння починається після утворення на рослині 3-4 листків. Енергія кущіння, або кількість пагонів, які розвиваються в середньому на одній рослині, залежить від забезпечення рослин вологою і поживними речовинами, температури, глибини загортання насіння.

В кінці інтенсивного росту стебла з листкової трубки верхнього міжвузля назовні з'являється колос або волоть. Початком фази колосіння вважається період, коли колос або волоть наполовину вийде з листкової піхви. В цій фазі посилено росте листя, стебло і формується суцвіття.

За колосінням настає цвітіння. У жита воно триває 6-8 днів, пшениці - 3-5, вівса 3-4 дні. У цій фазі припиняється ріст вегетативної маси, відбувається запилення квіток. Залежно від особливостей запилення розрізняють самозапильні зернові культури (пшениця, овес, ячмінь, просо) та перехреснозапильні (жито, кукурудза, сорго), у яких пилок переноситься приймочки маточок вітром.

Після запліднення починається формування зерна, утворюється зародок і нагромаджуються поживні речовини. Із стінок зав'язі утворюється оболонки плода. Триває фаза формування 10-15днів. Маса зерна збільшується, а вміст води в ньому поступово зменшується.

Після формування настає фаза достигання зерна. Ця фаза має три етапи стиглості: молочна, воскова і повна.

У молочній фазі рослини ще зелені, але нижні листки їх починають жовтіти. Зерно вже сформувалося, має зелене забарвлення, а якщо його роздавити, виділяється рідина, яка нагадує молоко, вологість його від 60 до 40%.

У восковій стиглості зерно за консистенцією нагадує віск, легко розрізується нігтем,, стає типовим за кольором, вологість його зменшується до 30-40%, стебла стають жовтими, листки підсихають і припиняється надходження поживних речовин у зерно. В цей період починають роздільне збирання хлібів.

При повній стиглості зерно твердіє і зменшується в розмірі, вологість знижується до 15-20% і втрачає зв'язок з материнською рослиною, легко обсипається. Стебла і листки засихають. В разі запізнення із збиранням врожаю найбільш цінне зерно, яке достигає раніше, обсипається.

2. Прогресивні технології вирощування зернових культур і скорочення недобору зерна

На найближчі роки збільшення виробництва зерна залишиться важливою проблемою розвитку сільського господарства нашої країни, яка може бути успішно вирішена лише при умові широкого впровадження нових сортів і гібридів, інтенсивних технологій і скорочення втрат зерна на всіх шляхах від поля до комори і до магазину.

Проблема зменшення втрат продукції від недоборів найтісніше пов'язана з проблемою інтенсивних технологій.

В останні роки в країні можна спостерігати тенденції інтенсифікації зернового виробництва: впроваджуються продуктивніші сорти, сучасні системи удобрення, засновані на об'єктивній інформації щодо вмісту в грунті поживних речовин, а також — умов живлення рослин.

У боротьбі з несприятливими явищами (бур'янами, хворобами та шкідниками) застосовують інтегрований захист рослин, який є основною ланкою в скороченні втрат зерна в процесі виробництва.

Повнішому використанню потенціалу продуктивності сучасних сортів повинна служити система агробіологічного контролю при вирощуванні зернових, яка включає уточнення строків проведення агротехнічних заходів, спостереження за процесом формування врожаю, появою бур'янів, шкідників і дає змогу організувати ефективний захист рослин. У кінцевому підсумку він сприяє систематичному застосуванню нових досягнень науково-технічного прогресу в умовах виробництва, підвищенню технологічної й виконавчої дисципліни.

Значні втрати зерна озимих культур виникають у зв'язку з незадовільними умовами зимівлі. В середньому несприятливі зими для озимих культур повторюються раз в чотири роки, а іноді й частіше. Причому ніякої циклічності, періодичності, закономірності в їх повторенні не виявлено.

Серед шкідливих факторів, які згубно впливають на посіви, низькі температури становлять 36 %, відлиги — 26, льодові кірки — 20 %.

Основним при впровадженні сучасних сортів озимої пшениці інтенсивного типу повинен бути їх підбір з високою морозо- і зимостійкістю. Нові високопродуктивні сорти можуть забезпечити найповніше виявлення своїх потенціальних можливостей лише на фоні відповідної сортової агротехніки, з урахуванням характерних для них біологічних особливостей.

Результати досліджень свідчать про те, що високопродуктивні сорти характеризуються підвищеною вимогливістю до умов вирощування, тобто виявляють свої можливості при високій культурі землеробства, до строків сівби, а короткостеблові інтенсивні— чутливі до глибини загортання насіння і до засміченості посівів. Тому через різницю в культурі землеробства в кожному господарстві слід висівати два-три сорти озимої пшениці, різних за інтенсивністю та іншими ознаками.

Щоб підвищити стійкість озимої пшениці під час зимівлі проти низьких температур, насіння обробляють препаратом тур з розрахунку 5 кг/т, який розчиняють у 15—20 л води. Обробляти зерно суспензією необхідно за 3—5 днів до сівби.

При сівбі таким насінням у рослин на 1—2,5 см глибше закладається вузол кущіння, формується сильніша коренева система, що підвищує стійкість їх проти несприятливих умов зимівлі.

Найбільше на морозо- і зимостійкість пшениці впливають строки сівби.

Озима пшениця краще всього зимує і забезпечує високу продуктивність, якщо до початку зими рослини добре розкущились і утворили по три-чотири пагони. Такі рослини мають достатній запас цукру і краще витримують несприятливі умови зимівлі. Щоб рослини досягли такого розвитку, їм в середньому потрібно 50—55 днів вегетації з сумою середньодобових температур від посіву до стійкого переходу через +5 °С — 550—580 °С.

Сівба озимини раніше оптимальних строків призводить до переростання, фізіологічного старіння й зниження зимостійкості рослин.

Наприклад, у східній частині Лісостепу ранні посіви сильно пошкоджуються гесенською і шведською мухами, а в північно-західних районах уражуються іржею. При пізній сівбі рослини не встигають нормально розкущитись і в окремі роки гинуть, а перезимувавши, як правило, пізніше виколошуються і часто потрапляють під «запал». У зв'язку з цим при встановленні черговості сівби необхідно враховувати сортові особливості. Так, сорт Харківська 63 характеризується високою стабільністю до строків сівби і негативно реагує як на ранні, так і на пізні. Тому цей сорт необхідно висівати в дуже стислі оптимальні строки.

Сорти Ахтирчанка, Одеська 51 менше реагують на подовження строків сівби. Особливо в цьому відношенні відрізняється Миронівська 808, яку можна висівати в кінці оптимальних, але в межах допустимих строків.

Для формування високого врожаю важливо витримувати оптимальну норму висіву, оскільки максимальний врожай можна одержати тільки при суворо визначеній (оптимальній) густоті посіву. При цьому рослини ефективно використовують елементи живлення, вологу та енергію сонця.

Важливу роль для забезпечення дружних і своєчасних сходів, нормального розвитку і перезимівлі, формування високих врожаїв відіграє глибина загортання насіння.

На досить зволожених, середніх за механічним складом грунтах насіння пшениці необхідно висівати на глибину 6—8 см. На важких запливаючих — глибину зменшують на 1—2 см. Якщо верхній шар землі сухий, а глибше вона добре зволожена, то повновагове насіння з високою енергією проростання і схожістю можна загортати на глибину 8—10 см при збільшенні норми висіву на 10 %.

Для захисту рослин від дії низьких температур у зимовий період і поповнення запасу вологи в грунті на посівах озимої пшениці проводять снігозатримання. Встановлено, що при висоті снігового покриву 10 см різниця в температурі повітря й грунту збільшується майже в 4 рази. Створення стійкого снігового покриву надійно захищає рослини від згубної дії притертої кірки.

Значним резервом скорочення втрат зерна є боротьба з бур'янами, шкідниками й хворобами. У найближчі роки істотних змін в технології вирощування зернових не передбачається, не можна також розраховувати на одержання сортів з підвищеною стійкістю проти патогенів та на розширення масштабів хімічного захисту. В зв'язку з цим необхідно в плановому порядку і послідовно використовувати на практиці всі елементи інтегрованого захисту рослин: економічні, генетичні, екологічні й токсикологічні засоби стримування поширення хвороб, шкідників і бур'янів нижче порогу економічної шкідливості.

Бур'яни пригнічують розвиток культурних рослин. Встановлено, наприклад, що 11 рослин осоту на 1 м2 знижують врожайність озимої пшениці на 19—20 %, а 18—20 — на 60—70 %.

При слабкій засміченості посівів втрати врожаю становлять 5—7 %, а при сильній — 25—30 %. При засміченості посівів зимуючими бур'янами (50— 70 шт. на 1 м2) врожайність знижується на 7— 8 ц/га, вміст білка в зерні — на 0,8—1,0 %.

При великій засміченості посівів кукурудзи осотом (понад 5 рослин на 1 м2) врожай її знижується на 50—70 %, при середній (від 1 до 5 рослин) — на 35—40, при слабкій (до 1 рослини) —на 20— 30 %. При механізованому догляді за посівами кукурудзи без застосування гербіцидів врожай зерна цієї культури на засмічених однорічними бур'янами ланах зменшується на 11—35 %. Серед них для кукурудзи найбільш шкідливими є мишій, лобода, щириця.

Врожай зерна гороху від заростання посівів бур'янами знижується на 30—50 %.

Дуже пригнічуються бур'янами посіви проса. Недобір врожаю через це становить 10—15 %, а при сильній засміченості — 50 % і більше.

Бур'яни виносять з грунту велику кількість поживних речовин і вологи. Підраховано, що осот з 1 га виносить таку кількість поживних речовин, яких достатньо для одержання 32 ц зерна озимої пшениці або 200 ц коренеплодів цукрових буряків. Для вирощування такого врожаю необхідно внести в грунт понад 11 ц мінеральних добрив.

На даному етапі система заходів щодо боротьби з бур'янами включає два основних заходи — агротехнічний та хімічний. Комплекс перших заходів складається з освоєння науково обгрунтованих сівозмін і правильної системи обробітку грунту в них, що сприятиме поряд з підвищенням родючості максимальному зниженню засміченості ланів. Наприклад, найпростіший і найефективніший метод боротьби з бур'янами на посівах гороху — боронування сходів. При одному досходовому боронуванні і одному-двох на сходах ліквідується до 60—80 % однорічних бур'янів.

Бур'яни не тільки стримують розвиток культурних рослин і знижують їх врожай, а погіршують його якість. Наявне в зерні насіння гірчиці, полину, гірчаку та інших надає неприємного запаху і смаку борошну, а таких отруйних бур'янів, як кукіль, блекота, дурман, може спричинити отруєння людей.

Великі втрати зерна й насіння допускаються на засмічених посівах при збиранні у зв'язку з поганим підсиханням, вимолочуванням і витрушуванням зерна. Доставлений на тік ворох у цьому випадку потребує термінового очищення і видалення різних домішок, оскільки це призводить до швидкого самозігрівання і псування зерна, проте лише агротехнічних заходів недостатньо, щоб ліквідувати бур'яни на посівах зернових. Слід застосовувати хімічні засоби. Гербіциди підбирають згідно з методичними вказівками щодо захисту рослин, часто застосовують їх разом з іншими пестицидами відповідно до фаз росту рослин. Для виконання агротехнічних запобіжних карантинних і хімічних заходів захисту рослин у кожному господарстві складають карти засміченості полів, в яких відповідно до ґрунтового аналізу і польового обстеження вказується ступінь засміченості та її видовий склад. Залежно від цього розробляють конкретні заходи боротьби з бур'янами. Правильне поєднання механізованого і хімічного обробітку є невід'ємною вимогою заходів боротьби з бур'янами.

Рівень врожайності зернових і якість продукції істотно залежать від ступеня ураженості посівів хворобами та пошкодження шкідниками. Встановлено, що втрати врожаю тільки озимої пшениці від ураження хворобами становлять 10—40 %. Наприклад, сильно уражені рослини озимої пшениці стебловою або лінійною іржею різко знижують врожайність і якість зерна, при ураженні кореневими гнилями — від 5 до 40 %. Снігова пліснява спричиняє зрідженість посівів, вражає не тільки кореневу систему, а й колоски, в яких формується низьконатурне зерно. У зв'язку з цим захист рослин від хвороб має винятково важливе значення. Нестача ефективних за дією пестицидів, збільшення їх вартості вимагає здійснення послідовної раціоналізації захисту рослин з таким розрахунком, щоб кожна одиниця маси хімічних речовин давала максимальну віддачу в пригніченні хвороб і шкідників.

Інтегрований захист рослин повинен враховувати вплив різних екологічних факторів на поширення хвороб і шкідників. До цих факторів слід віднести:

екологічні умови вирощування рослин;

кліматичні фактори, особливо суму опадів і їх розподіл протягом року, що впливають на появу збудника;

структура культур та їх чергування в сівозміні;

способи обробітку грунту;

мінеральні та органічні добрива;

строки сівби, швидкість росту та розвитку рослин;

видова й сортова стійкість проти хвороб і шкідників;

здоровий посівний матеріал і протруєння насіння;

способи та строки збирання тощо.

Поліпшенню фітосанітарного стану сприяють дотримання прийнятого порядку чергування культур в сівозмінах, правильне застосування систем удобрення і обробітку грунту, знищення бур'янів і підбір імунних сортів.

Підвищення врожайності, зумовленої систематичним застосуванням азотних добрив, неможливе без одночасного контролю за розвитком хвороб листя та колосків. У зв'язку з високою вартістю препаратів і можливістю нагромадження їх решток в навколишньому середовищі пестициди необхідно використовувати раціонально і ефективно. Для цього необхідна детальна ідентифікація шкідливих видів, точне визначення масштабів їх поширення, знання порогів шкідливості, вибір ефективнішого препарату, доз, строків і способів його внесення.

Перед прийняттям рішення про необхідність хімічного обробітку проводять обстеження посівів. На кожному полі оглядають по 10 рослин в 20 місцях. Індикатором загальної ураженості рослин озимої пшениці є третій або четвертий листок. При визначенні ступеня захворювання враховується знебарвлена площа листків (хлорозні плями) і відмерлі частини (некроз).

Ефективність багатьох препаратів значно підвищується при їх цілеспрямованому змішуванні, що дозволяє значно знизити витрати пестицидів і затрати праці на їх внесення. При цьому важливо знати схему змішування препаратів.

Велике значення має правильне внесення пестицидів. При збільшенні ширини захвату обприскувачів збільшуються ділянки, дворазово оброблені препаратом, що може призвести до небажаних наслідків. Водночас з необроблених (пропущених) смуг бур'яни, хвороби і шкідники поширюються на оброблені посіви, що вимагає повторного обробітку. Тому виправдане застосування обробки посівів зернових із впровадженням технологічної колії.

Вилягання хлібів не тільки знижує врожайність (недобір 20—30 %), а й значною мірою погіршує якість зерна, ускладнює збирання. Продуктивність комбайнів при збиранні полеглих хлібів знижується на 25—50 %, внаслідок чого подовжуються строки збирання, збільшуються втрати, погіршується якість наступного обробітку грунту. При виляганні, особливо ранньому, погіршуються умови фотосинтезу, знижується продуктивність рослин, збільшується ураження їх хворобами. Все це, за даними багаторічних досліджень, веде до значних втрат урожаю зерна (до 50 %).

Кардинально проблема запобігання виляганню озимої пшениці, жита, буде вирішена шляхом широкого впровадження у виробництво стійких проти вилягання високоврожайних короткостеблових сортів типу озимої пшениці Напівкарлик 3, озимого жита Харківське 78. Проте в найближчі роки основні посівні площі озимих культур будуть зайняті високоінтенсивними високостебловими сортами озимої пшениці Харківська 81, Ахтирчанка, озимого жита Харківське 60.

3. Прогнозування виробництва зерна

У Відповідності до Національної програми розвитку сільського господарства нарощування виробництва і поліпшення якості зерна здійснюватиметься на основі: розширення застосування інтенсивних технологій вирощування зернових культур на площі до 7 млн. га, у тому числі озимої пшениці до 5, кукурудзи - до 2 млн. га; впровадження нових сортів і гібридів; застосування високоефективної зернозбиральної техніки, створення мобільних госпрозрахункових загонів, що забезпечить скорочення строків збирання зернових культур до 10-12, а кукурудзи - до 15-20 днів і додаткове одержання 4 млн. тонн зерна; будівництва механізованих зерносховищ, критих токів та сушильного господарства; збільшення виробництва продовольчого зерна на експортні цілі до 5 млн. т. Організаційно-економічні, техніко-технологічні та інші заходи забезпечать одержання в 2005 році - 50 млн. тонн зерна.

Внутрішній ринок зерна і надалі формуватиметься на рівні близько 110 кг на душу населення або 5-6 млн. т. борошна і круп. Експортні можливості при заданих негативних тенденціях становлять 3 млн. т. зерна на рік, що в перерахунку на мінімальні ціни дасть більш як 2 млрд. дол. додаткової виручки. Для реалізації такої програми необхідно скоротити витрачання продовольчого зерна на фуражні цілі та втрати його на всіх стадіях виробництва і транспортування.

Оптимізація зернового господарства з урахуванням потенціальних можливостей сортів та природно-кліматичних регіонів може перевищити будь-які сподівання. Потенціальне, виробництво зерна в Україні можна програмувати на рівні до 120 млн. тонн і більше. Але такі програми потребують системних рішень. Серед ключових питань розвитку ринку зерна, які можуть вплинути на економічну ситуацію в АПК, слід назвати також збільшення виробництва пива та алкоголю із зерна, експорту ячменю.

Особливо важливо відновити товарне виробництво комбінованих (концентрованих) кормів, основними компонентами яких мають бути кукурудза, ячмінь і горох.

Єдино можливим для відтворення ринку кормів є розширення посівних площ кукурудзи на зерно. Можливості для цього є — через зменшення кормової групи (силосної кукурудзи). Від його розв'язання залежить проблема товарного виробництва продукції тваринництва, зокрема м'ясного свинарства і птахівництва.

Горох - один з небагатьох видів продукції в Україні, що може бути використаний для збалансування кормів за білком. Розв'язання проблеми білка лежить у площині стимулювання попиту на горох, якщо не поновлювати виробництво кормових дріжджів з нафтового парафіну.

Відносно оптового ринку зерна, можна відзначити, що зерно є традиційно біржовим товаром. Ринок зерна не потребує інтеграційних процесій і зайвих посередників. Однак, зважаючи на стратегічно значення ринку зерна, роль державного посередництва в ньому незаперечна.


4. Регулювання ринку зерна

Зернове господарство посідає важливе місце в економіці держави. Для забезпечення його ефективності рівень виробництва зерна повинен повністю задовольняти потреби внутрішнього попиту і забезпечувати зростання експортного потенціалу. У відповідності з Національною програмою розвитку сільського господарства на 2010 рік визначений обсяг виробництва має становити 40 млн. тонн.

Ринок зерна в Україні, з точки зору формування товарних ресурсів, докорінно відрізняється від західно-європейської моделі. Ці відміни зумовлює тип підприємства, а саме його багатогалузевість (крім фермерських господарств), де 70% вирощеного врожаю залишається у товаровиробника на господарські потреби (насіння, корми, натуральну оплату та ін.)

Характерна риса сучасного ринку - обмеженість як попиту, так і пропозиції. В середньому за останні роки склалася така структура каналів реалізації зерна : заготівельним організаціям продано 15% товарного зерна, населенню через систему громадського харчування (включаючи продаж і видачу натуроплати) - 29, на ринку - 23, за бартерними угодами - 33%. За структурою продукції пшениця складає 66% від загального обсягу реалізованого зерна, ячмінь - 16,6, жито - 4, просо, гречка - 2, кукурудза - 8, овес - 1,2 і зернобобові -1,4%.

Цінова кон'юнктура (1998 р) по окремих видах зерна суттєво різнилася і становила: по пшениці - 158 грн., житу - 165,7 , просу -175,7 , гречці - 285 , кукурудзі - 140,3, ячменю - 125,7 , вівсу - 141,2, зернобобових - 192,1 грн. за 1 тонну.

Умови ринку заставляють товаровиробників удосконалювати структуру виробництва зерна в напрямі розширення найбільш ефективних зернових культур. Суть проблеми передусім полягає у концентрації матеріально-технічних і фінансових ресурсів на конкурентоспроможних галузях, виходячи з місцевих грунтово-кліматичник умов. В одному випадку - це виробництво озимої пшениці, проса, кукурудзи, в іншому - озимої пшениці, жита, гречки, гороху і т.д.

З практичної точки зору (за будь-яких умов) вирішальне значеним і надалі матиме озимий клин господарства, ставка на парові попередники та інтенсивні технології, на раціональне поєднання озимини з тією чи іншою групою ярих.

Фактори ефективності галузі, на яку припадає близько 50% ріллі випливатимуть з контексту науковообгрунтованої системи землеробства, а їх першоосновою є комплекс заходів по підвищенню родючості грунтів.

Проблема збільшення виробництва зернових культур - стратегічна мета АПК держави, що зумовлює необхідність визначення його раціональної структури як з точки зору використання агрокліматичного потенціалу, так і щодо кон'юнктури ринку Підраховано, що в масштабах України оптимальною вважається така структура валового збору зерна: зерно озимих має займати 57-65%, з них пшениця-51-59%; ярі зернові - 43-45%, з них ячмінь - 14 – 18, овес - 2,6-3,8, просо - 0,7-1,3, гречка - 0,8-1,1, кукурудза –10-13, зернобобові - 5-6,5%.

Держава має стати на шлях регульованого ринку, забезпечити збут продукції (в межах 5-8млн.т. за державним контрактом ) і гарантовані мінімальні (граничні) ціни.

Відносини виробників зерна з партнерами в процесі його реалізації будуються залежно від напряму наступного використання зернопродуктів.

З урахуванням прибутковості кожної ланки ланцюга "виробництво-споживання" повинні укладатися двосторонні (контракти) між виробником зерна та його покупцем.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про подальший розвиток ринку зерна в Україні" передбачається: створення Зернової спілки України, Державного інвестиційного фонду стабілізації зернового ринку в Україні за рахунок державних ресурсів, ринкової інфраструктури, наближеної до товаровиробників; розробка стандартів на зернові культури з максимальним наближенням їх до світових стандартів; налагодження інформаційного забезпечення операторів ринку.

З жовтня 1997 р. відбулося заснування Зернової спілки України "ДАК "Хліб України". Засновниками Зернової спілки України виступили як комерційні структури так і виробники, переробники, біржі.

Зернова спілка створена для того, щоб можна було продавати за гроші врожай на кілька років уперед. По-друге, необхідно забезпечити стабільні умови для виробника і споживача зерна всередині країни, перевести виробництво і використання зерна в процес нормального регульованого ринку.

З метою стабілізації ринку зерна створено: Державний інтервенційним фонд стабілізації зернового ринку в Україні метою якого є: забезпечення поступового переходу до саморегульованого ринку продовольчого зерна; забезпечення продовольчої безпеки держави шляхом створення державних запасів продовольчого зерна, підтримка вітчизняних виробників зерна шляхом забезпечення стабільного рівня цін на ринку продовольчого зерна протягом року, сприяння збільшенню обсягів виробництва продовольчих чорнових регулювання регіональних зернових ринків, підтримання доступного для споживачів рівня цін на зерно і зернопродукти.

Для зручності викладу термінів регульованого ринку зерна прийнято такі поняття:

Ціна на біржах - середньозважена ціна на продовольче зерно, що склалася на біржових торгах відповідного регіону за спотовими контрактами.

Обсяги на біржах - середні обсяги продовольчого зерна, що були заявлені на біржових торгах відповідного регіону для продажу або купівлі за спотовими контрактами.

Умови, за яких проводиться втручання – умови, за яких спостерігається відхилення поточної ціни на біржах від ціни на біржах протягом періоду до початку втручання більш як на 15 ( п’ятнадцять ) відсотків.

Цільові ціни стабілізації — ціни, за якими Фонд здійснює стабілізаційні заходи, дорівнюють цінам на біржах протягом періоду до початку втручання.

Обсяги стабілізаційних заходів (купівлі або продажу) — визначаються шляхом обрахування різниці обсягів на біржах у період до початку втручання і обсягів на біржах, що склалися після настання умов, за яких проводиться втручання.

Майно інтервенційного Фонду складається із запасів зерна, грошових коштів та ресурсів державного резерву та шляхом його стабілізаційної закупівлі на біржовому та позабіржовому ринках.

Інтервенційний Фонд здійснює: дослідження, спостереження та аналіз ринку зерна в Україні; розробку прогнозів та надання пропозицій стосовно розвитку ринку зерна в Україні та її регіонах, стабілізаційну закупівлю та продаж запасів зерна, пов'язані з ними операції; підготовку обгрунтувань необхідності стабілізаційних дій та подання їх до розгляду Державній комісії по формуванню ринку продовольства.

Для функціонування фонду передбачені такі операції, що виконуються уповноваженими організаціями: зберігання запасів продовольчого зерна здійснюють підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" за діючими тарифами; транспортування запасів продовольчого зерна здійснюють підприємства Укрзалізниці за діючими тарифами; стабілізаційні закупівля та продаж здійснюються через уповноважені брокерські контори, які визначаються шляхом відкритого конкурсу. Уповноважені брокерські контори не можуть мати у числі своїх засновників державні організації. Послуги уповноважених брокерських контор оплачуються за діючими тарифами.

Втручання у ситуацію на ринку продовольчого зерна проводиться з метою запобігання різкій зміні цін на біржовому ринку, яка може зашкодити як виробникам, так і споживачам. Втручання відбувається шляхом купівлі або продажу на ринку відповідних регіонів зерна згідно з обсягами стабілізаційних заходів.

Стабілізаційне втручання (купівля або продаж) розпочинається після того, як умови, за яких проводиться втручання, спостерігалися впродовж проміжку часу, що перевищує 30 днів. Обсяги стабілізаційних заходів затверджуються Державною комісією по формуванню ринку продовольства за обгрунтованим поданням Міністерства агропромислового комплексу, погодженим з іншими зацікавленими міністерствами.

Стабілізаційна купівля здійснюється Фондом за цільовими цінами у разі зниження ціни. Стабілізаційний продаж здійснюється Фондом за цільовими цінами у разі зростання ціни. Стабілізаційні продаж або купівля здійснюються Фондом на товарних біржах відповідних регіонів через уповноважені брокерські контори відповідних регіонів.


Висновок

Для досягнення високих народногосподарських кінцевих результатів необхідно поліпшувати якість роботи. Ефективність є результатом якісних зрушень у виробництві. Якість виступає як комплексний фактор, який визначає виробничо-економічну, а на цій основі і соціально-економічну ефективність виробництва. Вона включає якість організації праці, виробництва, технології, управління, використання господарського механізму, господарської діяльності на всіх рівнях і в усіх галузях і ланках АПК. Основним є поліпшення якості самої продукції. Але її поліпшення немислиме без загальних якісних зрушень у виробництві. Працювати якісно означає виробляти продукцію високих споживчих властивостей, в необхідному для задоволення суспільних потреб обсязі, із найменшими питомими витратами виробництва.

Якість сільськогосподарської продукції оцінюють за показниками, які відображують фізичні властивості, хімічний склад, поживність, санітарні властивості, пошкодженість шкідниками і хворобами, сортову чистоту продуктів. Сукупність показників залежить від характеру використання і технологічних особливостей продукту.

В Україні якість сільськогосподарської продукції визначають за стандартами.

Стандарти на зернові культури враховують репродукцію, сортову чистоту, клас насіння, вологість, засміченість, а по пшениці — ще й належність до групи сильних і твердих пшениць, вміст клейковини.

Індустріальна технологія вирощування зернових культур передбачає: розміщення їх по найкращих попередниках, сівбу насінням високопродуктивних сортів, раціональне використання добрив, застосування ефективних препаратів для захисту рослин від шкідників і збудників хвороб знищення бур'янів, своєчасне і якісне проведення всіх технологічних операцій.


Література

1. А. М. Стельмащук. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. - Тернопіль: ТАНГ, 2000. – 315 с.

2. З. Ф. Бриндзя, І. О. Джула. Система технологій в рослинництві. Навчальний посібник. Тернопіль: Консультаційний центр. – 2000, 188 с.

3. Основи сільського господарства. Практикум. Під редакцією Польського Б. Н. – К.: Вища школа, 1983.

4. Бугай С. М. Рослинництво. К.: Вища школа 1987.

5. Зернові культури / за ред. Пікша Г. Р., Бондаренка В. І. – К.: Урожай, 1985. – 272 с.

6. Основи сільського господарства. Практикум. Польський Б. М., Стеблянко М. І., Чмир Р. Д., Яв орський В. С. – К.: Вища школа.

7. Довідник агронома / упоряд. В. А. Кононюк., та ін.; за ред. Л. Л. Зіневича. – К.: Урожай, 1985.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий