Касир після перевірки правильності операцій в ощадній книжці й ордері підписує їх, виплачує гроші.
Закритий особовий рахунок вкладають у картотеку закритих рахунків поточного року, на алфавітній картці роблять позначку „Рахунок закрито”, ставиться дада, підпис контролера, і картку перекладають в архівну картотеку.
Якщо операції з приймання і видачі вкладів автоматизовано, контролер перевіряє правильність операцій тільки в ордерах і ощадній книжці, підписує ці документи і передає касиру, який приймає чи видає готівку [16, c.54].
Вклади до запитання приймають також і комерційні банки. Але порядок оформлення операцій і правила нарахування процентів можуть мати свої особливості.
Установи комерційних банків приймають від фізичних осіб строкові і цільові вклади, режим яких обумовлюється угодами. Документи і порядок їх оформлення за цими вкладами такий же, як і за вкладом до запитання. Але часткові видачі тут не здійснюються. Проценти нараховуються за термін, протягом якого вклад зберігається в банку. Видача доходу (процентів) проводиться згідно з умовами договору – щомісяця (щокварталу) чи при закритті рахунку.
1.3 Депозитна політика банку
Депозитна політика комерційного банку – це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення нацефективнішої комбінації їх джерел. Оптимізація депозитної політики банку – не просте завдання, при його вирішенні необхідно врахувати інтереси економіки країни в цілому, комерційного банку як суб’єкта економіки, клієнта і персоналу банку. Цілком зрозуміло, що їх інтереси далеко не завжди збігаються, тому оптимальна політика має на меті перш за все узгодити їх. Депозитна політика підпорядковується загальним банківським вимогам, тобто поєднанню ліквідності, дохідності й ризику. Можна навести загальні критерії оптимальності депозитної політики:
зв’язок депозитних, кредитних та інших операцій банку між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;
диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;
сегментування депозитного портфеля (за клієнтами, послугами, ринками);
диференційований підхід до різних груп клієнтів;
конкурентоздатність банківських депозитних продуктів тощо.
Специфічні критерії оптимізації депозитної політики визначаються кожним банком індивідуально (залежно від розміру банку, кваліфікації його персоналу, собівартості операцій і послуг, що ним виконуються).
У роботі комерційних банків із залучення депозитів (вкладів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання доходів від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом до активізації внесків. Процентна політика є одним з показників надійності і стабільності ресурсної бази комерційного банку і повинна вкладатися в рамки двох протилежних граничних вимог: по-перше, процентна ставка за депозитами повинна бути достатньо привабливою для потенційних вкладників; по-друге, процентна ставка не повинна різко перевищувати нижню межу процентної маржі між активними і пасивними операціями банку. Розмір депозитного процента комерційний банк встановлює самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики [10].
Можна зробити висновок про те, що більш стійкі у фінансовому плані банки, які турбуються про підтримку своєї ліквідності і платоспроможності, пропонують процент за депозитами не вищий за середньогалузевий (зазвичай, середньогалузевим береться процент за вкладами в Ощадному банку).
Високий процент за строковими депозитами юридичних осіб і вкладами фізичних осіб свідчить, насамперед, про те, що комерційний банк володіє нестабільною ресурсною базою, недостатньою для ефективних кредитних вкладень. Такий банк намагається розширити і стабілізувати свої ресурси шляхом залучення депозитів, пропонуючи вкладникам підвищену процентну ставку. Але залучення ресурсів за такою процентною ставкою вимагає здійснення вкладень під вищий процент, тобто вкладення, як правило, більш ризиковані, і вкладники замість доходу можуть втратити і сам депозит у разі банкрутства банку.
Рівень доходів за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Нижчі проценти комерційні банки сплачують за рахунками до запитання. Відсутність або незначні доходи стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них, тому деякі банки намагаються стимулювати клієнтів виплатою премій або безплатним обслуговуванням цих рахунків. При встановленні розміру процентної ставки за строковими депозитами визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Що триваліший термін, то вищі процентні ставки. Процентна ставка за строковим депозитом може залежати і від частоти виплати доходу (що рідше здійснюються виплати, то вищий рівень процентної ставки) [14, c. 54].
Також важливе значення відіграє політика банку щодо дострокового припинення договору, має поєднувати в собі інтереси не тільки банку, але й клієнта. Несприятливі для клієнта умови дострокового повернення вкладу, які закладено депозитному договорі, можуть відштовхнути потенційних споживачів депозитних послуг. Ефективне вирішення цієї проблеми можливе при балансуванні інтересів сторін депозитної угоди. З точки зору лояльності банку до випадків передчасного зняття коштів з депозитного рахунку існує два підходи: жорсткий та помірний. Прикладом жорсткого підходу може бути пункт депозитного договору „при достроковому знятті коштів з клієнта стягується 2 проценти від суми вкладу в доход банку і за поточний період проценти не нараховуються”.в умовах економічної нестабільності, слабкої довіри до фінансово-кредитних установ подібне становище відштовхує потенційних клієнтів і, відповідно, ніяк не сприяє зміцненню ресурсної бази банку.
Привабливим, лояльним для потенційних клієнтів підходи слід вважати виплату процентів за зменшеною, порівняно з договірною, ставкою за фактичний термін розміщення коштів в установі банку. В іншому випадку можлива виплата вкладнику нарахованих процентів за зберігання вкладу протягом повних місяців,а за місяць, протягом якого було розірвано угоду – проценти нараховують як за вкладом „до запитання”.
2. Аналіз ефективності проведення операцій комерційних банків з депозитами
2.1 Порядок нарахування та сплати відсотків по вкладах населення
При визначенні умов функціонування рахунків фізичних осіб слід враховувати:
термін залучення коштів;
процентну ставку по депозитах;
порядок нарахування та сплати процентів;
мінімальну суму внеску на депозитний рахунок.
Найбільш складним є визначення трьох останніх позицій.
Максимальна сума вкладу не обмежується, визначається тільки його мінімальна величина. Такий підхід обумовлений тим, що залучення великої кількості вкладників з малою сумою внеску призводить до зростання операційних витрат банку. Кожна установа банку самостійно визначає мінімальну суму внеску, виходячи із стану ресурсної позиції, можливостей щодо залучення коштів населення, ціни ресурсів відносно вартості інших джерел поповнення пасивів установи банку, терміну вкладу тощо.
Розрахунок процентної ставки потребує врахування таких факторів, як:
ставка рефінансування НБУ;
максимальний розмір процентної ставки по депозитах, визначений тарифами банку;
розмір процентної ставки по депозитах в основних банках-конкурентах у регіоні;
статус клієнта, кошти якого банк залучає (наскільки вигідним є потенційний клієнт з точки зору доходності від усіх видів обслуговування в установі банку);
питома вага вкладів клієнтів (окремого клієнта) у формуванні ресурсів банку;
рентабельність депозитних операцій.
У разі потреби та економічної доцільності керівникам регіональних установ необхідно дозволити самостійно встановлювати тарифи на банківські послуги, виходячи з умов регіону та інтересів банку. Вони повинні мати право у разі необхідності переглядати процентні ставки по вкладах з урахуванням фінансових можливостей та впроваджувати нові види вкладів, умови яких були б розроблені самостійно. Для клієнта, який має в установі банку декілька видів вкладів на певну суму, можна запропонувати систему бонусів [17, c. 20].
У разі наявності широких повноважень установи щодо визначення ціни на депозитні продукти у межах загальної цінової політики банку мова іде про децентралізований порядок ціноутворення. Такий підхід виправданий при розвинутій збутовій мережі банку, при використанні методу спільного збуту, комплексному (пакетному) обслуговуванні приватних клієнтів та у разі роботи з численними цільовими ринками. Звичайно такий метод водночас є і найбільш ризикованим і найбільш ефективним, оскільки вимагає прийнятття від установ банку самостійних рішень.
Най поширенішою на сьогоднішній день у практиці діяльності комерційних банків України є централізована система ціноутворення. Вона передбачає щорічне затвердження процентних доходів вкладників правліннями банків та періодичне їхнє коригування. Не важко помітити, що у цьому випадку неможливо реалізувати концепцію гнучкого ціноутворення з урахуванням комплексу відносин клієнта з банком і регіональних особливостей збуту депозитних продуктів.
Одним з варіантів ціноутворення може бути змішана система, що поєднує в собі централізований процес установлення цін на депозитні продукти з можливістю у разі потреби та економічної доцільності переглядати процентні ставки на місцях та впроваджувати нові види вкладів. Цей варіант є найбільш оптимальний в умовах переходу від централізованого до децентралізованого порядку визначення ціни. Він дає можливість враховувати специфічні умови діяльності установ банку в регіонах.