Смекни!
smekni.com

Виробництво силосу (стр. 1 из 4)

Міністерство аграрної політики України

Миколаївський державний аграрний університет

Кафедра годівлі та розведення

сільськогосподарських тварин

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з дисципліни «Годівля сільськогосподарських тварин»

на тему «Годівля корів» (завдання № 65)

Виконав:

студент ІІІ курсу 3 групи

денної форми навчання

Кравченко А.В.

Номер і дата реєстрації

проекту на кафедрі ___________________

Дата захисту проекту ________________

Оцінка ____________________________

Миколаїв – 2006


Зміст

Завдання для виконання курсового проекту

Вступ

1. Огляд літератури

1.1. Способи силосування

1.2. Фази дозрівання силосу.

1.3. Буферні властивості.

1.4. Недостатнє ущільнення і погане приховування силосних буртів.

1.5. Силосні добавки.

1.5.1. Інгібітори ферментації.

1.5.2. Стимулятори ферментації.

1.6. Роль молочнокислих бактерій в силосних добавках.

1.7. Додаткові вимоги до мікробіологічних добавок

1.7.1. Пропіонові бактерії в силосуванні.

1.8. Виробничі рекомендації.

Література

Вступ

Мистецтво приготування силосу як спосіб збереження соковитих кормів було відомо тисячі років, хоча складні біохімічні і мікробіологічні зміни, які відбуваються при процесах силосування, сталі зрозумілі порівняно недавно.

Силосування, або закваска, - спосіб консервації зеленого корму, при якому рослинну масу зберігають у вологому стані в ямах, траншеях або спеціальних спорудах - силосних баштах. Корм, більш менш спресований і ізольований від доступу повітря, піддається бродінню, набуває кислого смаку, стає м'якше, декілька змінює колір (буре забарвлення), але залишається соковитим.

Силосування має ряд переваг в порівнянні з іншими способами консервації корму.

У основі силосування лежить переважно молочнокисле бродіння. При зброджуванні цукру, наявного в сировині, що силосується, в готовому кормі накопичуються молочна і оцтова кислоти. У хорошому силосі молочної кислоти міститься приблизно в 2—3 рази більше оцтової. В процесі дозрівання силосу в незначній кількості утворюються і інші органічні кислоти, а також спирт, який є кінцевим продуктом зброджування вуглеводів дріжджовими клітками. Оскільки в достатньо кислому середовищі за анаеробних умов шкідливі бактерії (гнильні, маслянокислі і деякі інші) розвиватися не можуть, то правильно приготований і добре ізольований від зовнішнього середовища силос не псується впродовж тривалого періоду зберігання.

Утворення оптимальної кількості молочної кислоти в силосі визначається перш за все характеристикою сировини і умовами силосування. Молочнокисле бродіння інтенсивно йде в анаеробних умовах при достатньому вмісті в масі цукру, що силосується, як основного джерела енергії для розвитку молочнокислого бродіння. Чим вище вміст цукру (але не надлишок) в зеленій сировині, тим краще умови для розвитку молочнокислих бактерій[3].


1. Огляд літератури

1.1. Способи силосування

Є два способи силосування: холодний та гарячий.

При холодному способі силосування дозрівання силосу йде при помірному підвищенні температури, що доходить в деяких шарах корму до 40°С; оптимальною температурою вважається 25-30°С. При такому силосуванні скошену рослинну масу, якщо потрібно, подрібнюють, укладають повністю в кормосховище, утрамбовують, зверху якомога щільніше вкривають для ізоляції від повітря.

При гарячому способі силосну споруду заповнюють по частинах. Зелену масу на один - два дні рихло укладають шаром близько 1-1,5 м. При великій кількості повітря в ній розвиваються енергійні мікробіологічні і ферментні процеси, внаслідок чого температура корму піднімається до 45-50°С. Потім укладають другий шар такої ж товщини, як і перший, і він, у свою чергу, піддається розігріванню. Рослини, що знаходяться внизу і розм'якшені під впливом високої температури, спресовуються під тяжкістю нового шару корму. Це викликає видалення повітря з нижнього шару силосу, чому аеробні процеси в ньому припиняються і температура починає знижуватися. Так шар за шаром заповнюють всі силососховище. Самий верхній шар корму утрамбовують і щільно прикривають для захисту від повітря. У зв'язку з тим, що силососховище при гарячому способі силосування звичайно роблять невеликих розмірів, на верхній шар корму, що силосується, поміщають вантаж. Розігрівання рослинної маси пов'язане з втратою іноді значної частини живильних речовин корму. Зокрема, різко зменшується перетравність білків. Тому гаряче силосування не може вважатися раціональним способом збереження рослинної маси. Загальні втрати сухих речовин корму при холодному силосуванні не повинні перевищувати 10-15%, в другому досягають 30% і більш.

Холодний спосіб силосування найбільш поширений, що пояснюється як порівняльною його простотою, так і хорошою якістю корму, що виходить. Гарячий спосіб силосування допустимий лише для квашення грубостебельчастих, малоцінних кормів, які після розігрівання краще згодовується тваринами.

Британські фермери прибирають трави, поки вони ще знаходяться в щодо ранньої стадії зростання, з високим вмістом ферментуючих цукрів (водорозчинних вуглеводів - БРЕШУ) і низьким змістом волокон. Чи збирають культуру негайно або залишають на полі в'янути декілька годин, залежить від погодних умов під час косовиці, але в ідеалі фермер хоче закладати на силос культуру із змістом сухої речовини 25-30%. У багатьох країнах з помірним кліматом, таких як Великобританія, дощі пізніше весною і раннім літом не завжди дозволяють підсушити траву, і тому при силосуванні трав, що містять менше 25% СВ, завжди використовуються силосні добавки, щоб досягти хорошої ферментації і зменшити втрати силосу. [11].

1.2. Фази дозрівання силосу.

Розглянемо динаміку дозрівання силосу. Процес квашення можна умовно розбити на три фази.

Перша фаза дозрівання заквашуваного корму характеризується розвитком змішаної мікрофлори. На рослинній масі починається бурхливе розмноження різноманітних груп мікроорганізмів, внесених з кормів в силосне приміщення. Силосування пов'язане з накопиченням в кормі кислот, що утворюються в результаті зброджування мікробами-кислотоутворювачами цукристих речовин, що містяться в рослинах. Основну роль в процесі силосування грають молочнокислі бактерії, що продукують з вуглеводів (в основному з моно- і дисахаридів) молочну і частково оцтову кислоти. Дані кислоти мають приємні смакові властивості, добре засвоюються організмом тварини і порушують у нього апетит. Молочнокислі бактерії знижують реакцію середовища корму до pH 4.2...4.0 і нижче. Накопичення молочної і оцтової кислот в силосі обумовлює його збереження, оскільки гнильні та інші небажані для силосування бактерії не здатні розмножуватися в середовищі з кислою реакцією (нижче за рН 4.5...4.7 ). Самі ж молочнокислі бактерії відносно стійкі до кислот.

Звичайно перша фаза бродіння буває короткочасною. Спочатку захоплений атмосферний кисень в сировині використовується рослинними ферментами в ще дихаючих рослинах, але кисень незабаром кінчається, і далі бродіння відбувається в анаеробних умовах. В цей час молочнокислі бактерії, присутні спочатку в невеликій кількості, починають швидко розмножуватися до концентрації 109 -1010 кліток/г, використовуючи цукру, звільнені із зруйнованих рослинних кліток, як основне джерело енергії.

В другій фазі - головного бродіння - основну роль грають молочнокислі бактерії, що продовжують підкисляти корм. Більшість не спороносних бактерій гинуть, але бацилярні форми у вигляді спор можуть тривалий час зберігатися в заквашеному кормі. На початку другої фази бродіння в силосі звичайно переважають коки, які пізніше змінялися паличкоподібними молочнокислими бактеріями, що відрізняються великою кислотостійкістю. За ідеальних умов рН стабілізується на рівні 3.8 - 4.2, залежно від змісту сухої речовини, і силос ефективно консервується за декілька тижнів. Проте, коли зміст СВ скошеної трави менше 25%, умови не ідеальні, процес консервації може пройти погано, особливо якщо рівень БРЕШУ також низок (як часто буває у трав, що виросли в помірному кліматі). Для нормального силосування нормальних кормів потрібне неоднакове підкислення, залежно від різного прояву буферних властивостей деяких складових частин рослинного соку. [4].

Механізм дії буферів полягає в тому, що в їх присутності значна частина іонів водню нейтралізується. Тому не дивлячись на накопичення кислоти, реакція середовища майже не знижується до тих пір, поки не витрачений весь буфер. У силосі утворюється запас так званих зв'язаних буферами кислот. Роль буферів можуть грати різні солі і деякі органічні речовини (наприклад, протеїни), що входять до складу рослинного соку.

Для підвищення в силосі змісту сирого протеїну, а також поліпшення ферментації корму в період закладки до маси додають мелясу, сечовину, соєвий шрот. Дрібне подрібнення стрижнів і обгорток качанів підвищує на 30% згодованість силосу. [1].

Більш буферний корм для отримання хорошого силосу повинен мати більше цукрів, чим менш буферний. Отже, силосування рослин визначається не тільки багатством їх цукрами, але і специфічними буферними властивостями. Ґрунтуючись на буферній соку рослин, можна теоретично обчислити норми цукру, необхідні для успішного силосування різної рослинної сировини.

Буферна соку рослин знаходиться в прямій залежності від кількості в них білків. Тому більшість бобових рослин важко силосуються, оскільки в них відносно мало цукру (3...6%) і багато білка (20...40%). Прекрасна силосна культура - кукурудза, в стеблах і качанах її міститься 8...10% білка і близько 12% цукру. Добре силосується соняшник, в якому багато білка (близько 20%), але і досить вуглеводів (більше 20%). Приведені показники розраховані на СВ. [1].