МIНIСТЕРСТВО ФIНАНСIВ УКРАїНИ
БУКОВИНСЬКА ДЕРЖАВНА ФIНАНСОВА АКАДЕМIЯ
ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЕКОНОМІЧНИХ ДИСЦИПЛІН
Індивідуальне навчально-дослідне завдання
з дисципліни
"Політична економія"
на тему:
"Державна підтримка сільського господарства та її форми в Україні"
Науковий керівник:
Круць А.В.
Виконавець:
студент ІІІ курсу групи КС-32
Колісник Б.Д.
Чернівці 2009
Вступ. 3
1. Проблеми розвитку сільського господарства в Україні в умовах ринкової економіки. 5
2. Сучасний стан сільського господарства в Україні 8
3. Форми державної підтримки сільського господарства. 14
Висновок. 22
Список використаних джерел та літератури: 24
Сільське господарство є одним із найважливіших секторів народного господарства України, тут зосереджено близько 30% основних виробничих фондів; працює майже третина загальної чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві; виробляється третина національного доходу, формується 70% роздрібного товарообігу. Продукція АПК є однією з основних статтей експорту. Порівняльні переваги української економіки зосереджуються головним чином у сільському господарстві. За оцінками експертів, Україна належить до числа країн із найвищим рейтингом щодо потенціальних можливостей у сільському господарстві. Основною складовою цього потенціалу є концентрація найродючіших у світі чорноземів (понад 65% грунтового покриву країни), достатньо висока кваліфікація і відома у всьому світі працелюбність українських селян. За умов інтенсифікації розвитку Україна має цілком реальні можливості приєднатися до групи країн – основних виробників сільськогосподарської продукції. Дослідження підтверджують, що використання значних наявних можливостей України для виробництва сільськогосподарської продукції може створити значний експортний потенціал країни. Як наслідок сказаного вище виникає об’єктивна необхідність у регулюванні та підтримці розвитку сільського господарства в Україні з боку держави та запровадження відповідних норм для реалізації державної політики у сфері сільського господарства.
Досвід розвинутих країн, система агробізнесу яких тривалий час формування під впливом держави, переконливо засвідчує, що в умовах ринкової економіки життєдіяльність сільськогосподарський підприємств, ефективність аграрного виробництва і відносна стабільність соціальної сфери в сільській місцевості значно зумовлені державним регулюванням.
Головним завданням державного регулювання в країнах з розвинутою ринковою економікою в аграрні сфері є:
підвищення прибутковості сільського господарства і розширення експорту основних видів продовольчих товарів;
попередження перевиробництва окремих видів сільськогосподарської продукції;
обмеження монополізму в суміжних із сільським господарством галузях промисловості.
Потребу й особливості державного регулювання сільського господарства визначають низка об’єктивних чинників, такі як: нестабільність цін і доходів в агропромисловому виробництві; конкурентне середовище в сільському господарстві і високий ступінь монополізації в ресурсних та переробних сферах; низька привабливість інвестування аграрного виробництва; різноманітність природно-кліматичних умов; потреба екологізації сільського господарства, проведення наукових досліджень; страхування сільськогосподарської діяльності; особливості формування соціальної інфраструктури села, тощо.
Розвинуті країни Європи і Америки щорічно надають дотації виробникам сільськогосподарської продукції більш ніж на 300 млрд. доларів. Політика держави відносно аграрного сектору не може бути раз і назавжди даною. Для кожної конкретної країни у певний період її історичного розвитку складається одна з трьох типових ситуацій: коли існує дефіцит сільськогосподарської продукції; коли попит на сільськогосподарську продукцію та її пропозиція відносно збалансовані; коли пропозиція сільськогосподарської продукції перевищує попит на неї.
Економіка сільського господарства України нині знаходиться в складному економічному стані. Для виходу з нього необхідне своєчасне прийняття ряду організаційно-економічних і законодавчих заходів, дієвість яких передусім залежить від економічної оцінки реального стану сільського господарства як у цілому по країні, так і по окремих галузях, підприємствах, регіонах тощо.
Стосовно сільського господарства, то в Україні є проблеми, які проявляються у відсутності або запізнілості необхідної економічної інформації, яка б характеризувала реальний стан речей.
На підтвердження сказаного слід визначити наступне.
1. Кожного року протягом перших 4-5 місяців існує лише попередня інформації про економічну ефективність виробництва основних видів сільськогосподарських культур. Так, станом на 01.05. 2008 року в Україні існувала інформація про ефективній сільськогосподарського виробництва за 2008 рік, яка свідчить, що виробництво великої рогатої худоби, свиней, молока, яєць було збитковим відповідно на 38,4%, 9,3% 4,3% та 10,8%, а м'ясо птиці рентабельним (9,3%). Цими даними за вказаний період користуються на всіх рівнях управління при розробці економічних заходів, направлених на усунення недоліків. Проте, ці дані рентабельності виробництва не враховують дотацій, які сільськогосподарські виробники одержують від держави. З урахуванням дотацій інформація надходить лише в червні, яка значною мірою відрізняється попередньої. Так, за 2005 рік рентабельність виробництва молока без дотацій становила 12,2%, а з дотаціями - 31,1%, свиней - відповідно 14,9% та 20,2%, м'яса - 25% та 53%, а великої рогатої худоби - збиток 25,5% і 6,6%. Отже, пропозиції що розробляються на основі цієї викривленої інформації, не можуть дати бажаного результату. Крім того, що ці дані мають бути своєчасними й достовірними, вони стосуються лише обмеженої кількості продукції. Відомо, що сільськогосподарських підприємств в Україні 13,5 тис. і на них припадає близько 20% виробництва молока, 37% м'ясних ресурсів, 50% яєць, 5% картоплі, 15% - овочів. При цьому формою 50-сг із 13,5 тис. господарств охоплені лише 8,5 тис. сільськогосподарських підприємств, які мають понад 50 найманих працівників. Отже, кількість продукції, яка відображена у формі 50-сг, ще менша тієї, що фактично вироблена всіма сільськогосподарськими підприємствами. Отже, ця інформація не репрезентативна показникам, наприклад, рентабельності відповідної продукції, виробленої в цілому по країні, тому що переважну більшість її виробляють в особистих селянських господарствах. В останніх показники ефективності виробництва продукції (рентабельність, собівартість, затрати живої та уречевленої праці тощо), де виробляється 80% молока, 63 м'ясних ресурсів, 50% яєць, 95% картоплі, 85% - овочів нині, на жаль, відсутні.
2. Існують недоліки у наявності даних стосовно структури собівартості основних видів продукції. Правда, з 2005 року структура собівартості по видах продукції відновлена, проте в попередні кілька років вона була представлена лише в середньому окремо по рослинницькій та тваринницькій продукції. При цьому слід відзначити, що ця структура собівартості знову ж таки представлена лише по сільськогосподарських підприємствах, яка не репрезентативна загальній сукупності виробництва по вищезгаданій причині. Крім того, в Україні вона значно меншою мірою деталізована по елементах витрат. Наявність такої детальної структури витрат у країнах з розвинутою ринковою економікою дала можливість пошуку зниження собівартості виробництва продукції у сфері безпосереднього виробництва, це зробило її конкурентоспроможною, що надзвичайно важливо для вітчизняного сільського господарства.
3. Наступною важливою проблемою є відсутність належної оцінки структури використання відповідних ресурсів сільськогосподарської продукції, визначення частки певного виду продукції, яка знаходиться у сфері товарно-грошових відносин та у сфері натурального виробництва.
Дослідженнями встановлено, що в структурі використання м'ясних ресурсів за 2005 рік, вироблених усіма категоріями господарств і придбаних за межами країни і межах товарно-грошових відносин знаходилося 60,2% (у тому числі за рахунок великотоварних господарств - 28,9%; імпорту - 16,9 та дрібнотоварних господарств - 14,4%), а за межами товарно-грошових відносин - 39,8% (у тому числі самозабезпечення 39,4% і витрат на корми 0,4%). Об'єктивно, основного впливу зазнають ті сфери, які знаходяться в товарно-грошових відносинах. Серед м'ясних ресурсів, насамперед, відбуватиметься скорочення дрібнотоварних підприємств, значну конкуренцію відчують вітчизняні великі підприємства, збільшиться частка імпорту м'ясної продукції. У галузі виробництва яєць також скорочуватимуться дрібнотоварні й жорстку конкуренцію мають витримати великотоварні підприємства. Проте особливої уваги чекають частки виробництв, які знаходяться за межами товарно-грошових відносин. На жаль, цьому сегменту виробництва мало приділяється уваги в наукових галузях, а він в Україні значний. Тому, натуральне виробництво відносно меншою мірою буде піддане впливу від входження в COT. Це обумовлено тим, що саме входження в COTне усуне ті причини, які призвели до значної частки натурального виробництва в сільському господарстві нашої країни. До головних причин слід віднести відсутність інфраструктури села (передусім доріг, торгової мережі тощо), безробіття та низьку ціну робочої сили в сільській місцевості, проблем) самовиживання.
4. Необхідно чітко визначити вплив диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію. Протягом останніх 10-11 років не відбувалося значного погіршенні у співвідношенні індексів цін на сільськогосподарську продукцію та промислову, яка надходить сільському господарству. Появляються думки, що при розрахунку диспаритету цін не слід за базу приймати 1990 рік, тому що він застарів, а пропонується брати 1995-й, або 2002 рік. Це в окремих дослідників стало підґрунтям стверджувати, що диспаритет ліквідований.