регистрация / вход

Гуни в історії Миколаївщини

Найперші звістки про гунів як народність, безплідні намагання дослідників знайти їх етнічні і географічні корені. Свідчення про слов’янську етнічну приналежність гунів у дослідженні грека Прокопія Кесарійського. Схожість звичаїв гунів із слов’янами.

Найпершу звістку про гунів, що жили між аланами і бастармами (останні мешкали в Карпатах), ми дістаємо від давньогрецького географа Птоломея, який жив у II ст. На своїй мапі Птоломей помістив їх в околиці Дніпра. Інший географ II ст. (т. зв. Діонісій Періеґета) поміщає “Уннів” (Ού̃ννοι) на західному березі Каспійського моря. Вірменські письменники знають гунів під іменем “Гунк”.

Михайло Грушевський пише, що “найповніші вісті про Гунів з’являються тільки після їхнього нападу на Ґотів: письменники уміщують тоді Гунів уже недалеко Дону, на північному Сході і просто на Сході від нього. Десь коло 370 p. Гуни знищили Алянів, що сиділи коло Меотиди і на лівім боці Дону, силу їх вирізали, інших прилучили до себе і зі збільшеними силами кинулись на Остроґотів”.

В останніх сучасних дослідженнях (особливо, в англомовних) впевнено заявляють, що намагання знайти етнічні і географічні корені гунів залишаються безплідними.

Поки що вважалося, що це тюрко-монголо-фіно-угорсько-єнісейсько-тунгусько-кавказько-іранська суміш народів центрально-азійського походження , яка якось пов’язана з кочовою імперією Хунну (Xiongnu) і проти якої китайці збудували Велику Китайську стіну. Буцімто гуни є залишками Хунну, яких було розгромлено імперією Хань і витіснено на захід.

З тих пір, як французький вчений Жозеф де Гуінь (Joseph de Guignes) у 18 столітті ототожнив гунів з Хунну, гунів розглядали (і тепер часто розглядають) лише як азійських нащадків. Але цьому немає твердих обґрунтувань, так само, як і тому, що гуни з’явилися зразу ж після того, як зникла Хунну. І навіть якщо це так, до імперії гунів входили найрізноманітніші народи зі своїми культурами. Але всі вони були під тоталітарним управлінням однієї аристократії.

Припускається, що мовою гунів була тюркська мова, але існують також свідчення, що вказують на використання германських мов, які були рідними на тих землях, що завойовували гуни.

Цікаво, що за 150-літній проміжок часу, який минув відколи гуни покинули Китай і прибули в Європу, немає жодних записів і згадок того, що з ними за цей час відбулося. The Columbia Encyclopedia, Sixth Edition (2001-05) так і каже, що походження гунів – справжня таємниця. Енциклопедія пише, що етнологічна якість гунів невідома, але повторює традиційні уявлення істориків про гунів: це кочовий і скотарський народ, який географічно походить з Центральної Азії, а в Європі з’являється в IV столітті і створює там могутню військову імперію. При цьому зауважує, що гунів безпідставно пов’язувати з мадярами та тюрками.

Поява на дунайських обріях «нового» народу — гунів — примусила тодішніх істориків шукати їхні корені повсюди. Зокрема, Філосторгій, який народився приблизно 365 року, писав: «Ці гуни — напевно, народ, якого давні називали неврами»? Євстафій, який жив в XII ст. пише, що «унни або тунни — каспійський народ із племені скіфів». Інший пізно римський історик Амміан Марцеліан, хоч і жив у ці часи (IV ст.) про походження гунів нічого конкретного також не знає: «Плем’я гунів, про яке мало відомо з давніх пам’яток, живе за Меотійським болотом біля Льодовитого океану і переважає всяку міру дикості».

Принагідно відзначимо, що для римлян всі неримські народи були дикими і називалися ними варварами.

Свідчення про слов’янську етнічну приналежність гунів можна відшукати у грека Прокопія Кесарійського. Прокопій з Кесарії, автор книги "Війна з готами", брав безпосередню участь у візантійських військових акціях, які проводилися в різних кінцях імперії. На той час у візантійську армію досить часто брали найманців з північних країв, серед яких було немало й антів.

Стикаючись з вихідцями із слов’янського середовища, Прокопій дуже добре вивчив їх побут і звичаї, і ось, описуючи антів і склавінів, він зауважує, що і ті, і другі у всій чистоті зберігають гунські звичаї (!). «Мартін і Валеріан привели з собою тисячу шістсот вершників, більшість із яких були гуни, склавіни і анти, які мають свої домівки з цієї сторони Дунаю», – пише він про слов’яно-сарматські племена Антського союзу.

У Прокопія є ще один твір – «Таємна історія». Ось дві цитати звідти, гл. 18: «...майже кожен рік, як Юстініан (527—565 рр.) став володіти Римською державою, робили набіги і творили жахливі справи супроти римського населення гуни, склавіни і анти». Глава 23: «... мідійці і сарацини розграбували більшу частину Азії, а гуни, склавени і анти — всю Європу, руйнуючи до основи одні міста, а інші прискіпливим чином обібрали грошовими контрибуціями».

Прокопій, характеризуючи антів і склавінів писав, що «... вони зберігають гунський норов, і ім’я в склавенів і антів було одне й теж». Якщо гуни належали до кочівників-тюрків, то яким чином анти мали триматися їхніх звичаїв? Але найголовніше, що за Прокопієм, анти зберігають гунські звичаї також у військових звитягах - під час кожного нападу антів на імперію (а ці напади здійснювались щороку) бувало перебито і забрано в полон до 200 тисяч ромеїв.

У своїй книзі Прокопій описує могутній похід антів і склавінів на Балкани в 551-552рр., коли вони страшенно розорили Іллірію та Фракію і підійшли до Константинополя. В іншому місці знову повертаючись до описаних подій, він називає учасників походу ... гунами.

Цікавим видається те, що пише Йордан про похорон Аттіли, ватажка і правителя гунів: «Після того, як він був оплаканий такими стогнаннями, вони (гуни) справляють на його кургані «страву», так називають це вони самі, супроводжуючи її величезним бенкетом...» Як зазначає Г. Василенко у «Великій Скіфії», слово «страва» збереглося лише в українській та совацькій мовах.

Чи міг народ, ховаючи свого видатного представника, називати частину похоронної процесії чужим словом?

Істориків також дивує, чому так по-дружньому гуни вирішили допомогти антам в боротьбі з готами. Деякі дослідники вважають, що анти — це осілі слов’яни, а гуни — кочові.

Чи могла б існувати більше 150 років спільнота гунів, склавінів, антів, якби у них не було спільних коренів?! Якби різниця в звичаях, побуті, мові цих народів була великою — вороги давно б це використали для розвалу цього союзу. Геродот, пишучи про скіфів, виділяв серед них скіфів-орачів, скіфів-землеробів, скіфів-кочівників. Може щось подібне було з антами і гунами?

Як пише в своєму дослідженні Олесь Бабій, гуни сприймалися як “уни”, тобто “союзники” (від “унія”, “уніон”, що означає “союз”), гуни – це “союзники”.

Отже виходить, що гуни і анти (представники Антського союзу) – слова-синоніми, різні назви того ж самого поняття. Так само, як руси і тавроскіфи – назви того ж самого народу, який атакував Візантійську імперію в 10 столітті і який візантійськими істориками називався по-різному: в одних джерелах – читаємо “тавроскіфи”, в інших – “руси”, хоча описується той самий історичний період. Відомо, що до гунської армії, яка атакувала Римську імперію в середині V ст., входили сарматські і слов’янські племена - ті самі анти, які входили до Антського союзу. За повідомленнями істориків Прокопія та Йордана, основним населенням Дунайського регіону є слов’яни. Вони заселили цю територію як раз в кінці ІV і протягом всього V століть.

І ще такий цікавий факт. В історії традиційно вважається, що в Дунайському регіоні велика зміна і переміщення народів були пов’язані із завойовницькими походами гунів. Але коли у II-й половині V століття остроготи, які раніше були васалами гунів, покинули береги Дунаю і вирушили до Італії, то домінуючою силою тут залишилися ... анти та склавіни(!). Куди ж тоді поділися гуни?

У Олеся Бабія є ще друга версія походження слова “гуни”: гуни могли означати те ж саме, що й куни. “Куна” на древньоскандинавській мові означає “дружина”. Отже назва військової верстви та правлячої еліти слов’янських племен для північних германців поширювалось на весь народ. Тим більше, що у Середньовіччі скандинави вживали щодо України назву Кунагард.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий