Оскільки дослідження етнічного складу міського населення є міждисциплінарною проблемою, воно вимагає інтеґрального підходу, тобто залучення методів різних наукових дисциплін: етнічної географії, етнічної картографії, історичної географії, етнічної демографії, етносоціології та ін.
Одними з найважливіших при вивченні етнічного складу міського населення є географічні методи, оскільки місто як особлива й складна форма просторового розселення населення виникає, функціонує й розвивається передусім під впливом географічних факторів. Суть географічного підходу полягає в тому, що його застосування обов’язково передбачає зв’язок з територією, а також комплексність, конкретність та глобальність мислення. Використавши географічний підхід і проаналізувавши просторові особливості етнічного складу міського населення певного реґіону, можна пов’язати результати досліджень різних наукових дисциплін і досягнути цілісного бачення проблеми.
Окремо зупинимося на картографічному методі. Картографування власне етнічного складу міського населення найчастіше залежить від його співвідношення з етнічним складом навколишньої сільської місцевості та від мети картографування. Найпоширенішим способом картографування етнічного складу населення міст є спосіб людності з використанням: а) знаку-сфери, пропорційної, де N - чисельність населення міста; б) квадрата, розбитого на рівновеликі квадратні клітинки, де площа квадрата дорівнює площі проекції куба, об’єм якого відповідає людності міста. Зручність другого способу свого часу довів В. Наулко, який склав карту етнічного складу населення України за результатами перепису населення 1959 р.
Складністю досліджуваного об’єкта та тривалістю його еволюції пояснюється необхідність використання при етногеографічному вивченні міста історичного та логічного підходів. Суть історичного підходу полягає в дослідженні історичних особливостей динаміки етнічного складу населення міст у їхньому конкретному розмаїтті, у виявленні найважливіших історичних фактів, та на цій основі такому відтворенні історичного процесу, при якому б розкривалися логічні закономірності його розвитку. Використання історичного підходу значно ускладнює наукове дослідження, тому він завжди поєднується з логічним підходом. Останній не передбачає безпосереднього розгляду ходу історії, а розкриває її логіку шляхом вивчення історичного процесу на вищих стадіях його розвитку. Основою підходу є особливість складних об’єктів, яка полягає в тому, що вони на вищих стадіях розвитку у своїй структурі й функціях у стислому вигляді відображають усі риси попередньої еволюції.
При використанні історичного підходу в географічних дослідженнях неодмінно застосовуються методи, які традиційно пов’язуються з історичною географією - науковою дисципліною на стику історії та географії, яка останнім часом набула значного розвитку. Це, зокрема, методи історико-географічних зрізів, синхронного та діахронного аналізу. Метод історико-географічних зрізів полягає у вивченні вузлових моментів у розвитку досліджуваного об’єкту, при проходженні яких відбувалися якісно нові зміни основних його характеристик. Історико-географічні зрізи можуть бути компонентними та інтеґральними. За допомогою перших вивчаються окремі сторони досліджуваного об’єкта в той чи інший вузловий момент, тоді коли другі передбачають комплексне дослідження об’єкта. Необхідною умовою при проведенні історико-географічного зрізу є одночасне дослідження взаємовідносин різних компонентів об’єкта та їх зіставлення, тобто використання методу синхронного аналізу. Щоб пов’язати різночасові зрізи й визначити тенденції розвитку об’єкта за увесь історичний період, застосовується діахронний аналіз.
Оскільки найчастіше основним джерелом відомостей про етнічний склад населення міст є матеріали переписів населення, то для їх аналізу обов’язково використовують найрізноманітніші математичні та статистичні методи: табличний метод, аналіз рядів динаміки, метод індексів тощо. Суть цих методів детально описана в працях зі статистики, соціології, демографії; тому зупинимося лише на деяких кількісних показниках.
Вище вже йшлося про задачу етнічної мозаїчності міста, яка є частиною ширшого питання типології етнічних середовищ. Свого часу відомий географ В. Покшишевський сформулював таку задачу: етнічний склад населення якого з міст є складніший, що має співвідношення частки трьох національностей 50: 30: 20 чи 40: 35: 25? Пізніше науковцями було запропоновано декілька варіантів розв’язання цієї задачі. Найвідомішими з них є обчислення індексів етнічної мозаїчності Л. Моногарової та Б. Еккеля.
Вивчаючи етнічні процеси у місті, доцільно використовувати так звані показники етнокультурного домінування. Їх суть полягає в тому, що “культурні особливості одних етнічних спільнот сприймаються представниками контактуючих з ними етносів більш активно, а інших - менш активно". Отже, показники етнокультурного домінування відображають ступінь сприйняття культурних особливостей різними етнічними спільнотами. Одним із видів етнокультурного домінування є етнолінґвістичне домінування, тобто сприйняття етнічними спільнотами різних мов (на пострадянському просторі найчастіше мови корінної національності та російської мови). Показники етнолінґвістичного домінування можна визначити на підставі матеріалів переписів населення, тоді як для інших видів домінування для того, щоб отримати вихідні дані, потрібно здійснювати етносоціологічні дослідження. При вивченні етнолінґвістичного домінування найчастіше використовують два підходи:
а) аналіз мовної взаємодії населення корінної національності (тобто в Україні - українців) та росіян;
б) ступінь сприйняття іншими, менш численними національностями української та російської мов. Ці коефіцієнти можна обчислити також на підставі даних про другу мову, якою вільно володіють представники різних національностей.
Крім коефіцієнтів етнолінґвістичного домінування, існують й інші етнолінґвістичні показники, наприклад показник різномовності Дж. Ґрінберґа, видозміною якого, до речі, є згаданий вище показник етнічної мозаїчності Б. Еккеля.
Підсумовуючи дослідження напрямків та методів етногеографічного дослідження міського населення зазначимо таке. Взаємозв’язки між містом і етнічною спільнотою мають велику кількість аспектів. Значна частина з них є предметом етногеографічних досліджень. Зокрема, на сучасному етапі розвитку етнічної географії виділено наступні напрямки вивчення етнічного складу міського населення: етнодемографічний, етнопроцесуальний, етномікрогеографічний, етнолінгвістичний, етнокультурний. У процесі етногеографічного дослідження міських поселень доцільно використовувати показники етнічної мозаїчності міського населення, етнолінґвістичного домінування, інтегральний, історичний та логічний підходи.
Для України потреба в геоетноурбаністичних дослідженнях є особливо великою. Адже характерною рисою міських поселень України є те, що вони тривалий період розвивалися в колоніальних умовах. Тому міста України поступово втратили український характер, і тривалий період були багато в чому чужими для навколишнього українського сільського оточення. Протистояння між українським селом і неукраїнським містом - одна з найважливіших проблем української історії. Певною мірою в деяких реґіонах України це протистояння відчувається і тепер. Актуальність дослідження етнічного складу міського населення зросла на початку ХХІ ст., після проведення Всеукраїнського перепису населення. З оприлюдненням його підсумків з’явилася можливість простежити зміни, які відбулися в етнічному складі міського населення України у постсовєтський період, після кардинальної зміни суспільно-політичної та економічної ситуації.
1. Алаев Э.Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. - Москва: Мысль, 1983. - 350 с.
2. Арутюнов С.А. Процессы и закономерности вхождения инноваций в культуру этноса // Советская этно-графия, 1982. - № 1. - С.34-48.
3. Брук С.И., Козлов В.И., Левин М.Г. Современное состояние исследований по этнической географии в СССР // География населения в СССР. Основные проблемы. - Москва: Географгиз, 1964. - С.81-94.
4. Гринберг Дж. Определение меры разноязычия // Новое в лингвистике: Пер. с англ. - Вып.6. - Москва: Прогресс, 1972. - С. 204-212.
5. Дубова Н.А. Антропологические аспекты урбанизации // Советская этнография. - 1987. - №1. - C.80-85.
6. Жекулин В.С. Историческая география: предмет и методы. - Ленинград: Наука. Ленингр. отд., 1982. - 224 с.
7. Лаппо Г.М. География городов с основами градостроительства. - Москва: Изд-во МГУ, 1969. - С.16.
8. Лозинський Р. Групування міст сучасної Галичини за національною ознакою населення // Вісник Львівського університету. Серія географічна. - Випуск 22. - Львів, 1998. - С.56-60.
9. Лозинський Р. Територіальні особливості змін національного складу міського населення Галичини у міжвоєнний період (1919-1939 рр) // Вісник Львівського університету. Серія географічна. - Випуск 26. - Львів, 2000. - С.221-225.
10. Моногарова Л.Ф. Комплексная типология городов СССР в свете проблем этнической мозаичности их населения // Советская этнография. - 1972. - № 6. - С.52-63.
11. Наулко В.І. Карта сучасного етнічного складу населення Української РСР. - К.: Наукова думка, 1966.