регистрация / вход

Історія селища Червоноармійськ

Перші історичні відомості про Червоноармійськ. Село Пулини в добу козацтва, участь мешканців у визвольній війні 1648-1654 рр. Село в часи після другого поділу Польщі. Прихід Радянської влади на територію селища, його розвиток за часів Радянського Союзу.

Зміст

Вступ

1. Перші історичні відомості

2. Село в добу козацтва

3. Селище в часи після другого поділу Польщі

4. Прихід Радянської влади на територію селища

5. Розвиток економіки в Червоноармійську за часів Радянського Союзу

Висновок

Список літератури


Вступ

Червоноармійськ (Пулини), як і кожен населений пункт має свою історію. В різні часи мав різну долю. З часів створення, тоді село, мало чудове географічне положення і тому часто привертало увагу ворога, за що жителі села часто страждали. Однак неодноразово розграбоване і знищене завжди поставало з руїн і продовжувало своє життя показуючи, цим самим право на існування. Селище пройшло великий історичний шлях розвитку. Воно пройшло польський переділ земель, Визвольну війну Богдана Хмельницького, часи панування російського царизму та радянської влади. Однак, жителі незламним духом продовжували будівництво села перетворюючи його в сильну адміністративну одиницю. У всі історичні періоди жителі селища боролися за виживання і долали перешкоди які їм ставило життя на їхньому шляху.

В часи Радянського союзу жителі селища намагалися показати свою достатність конкурентно-спроможності на рівні виробничого змагання яке було характерне для всіх населених пунктів Радянського Союзу.

І на сучасному етапі жителі Червоноармійська не перестають дивувати своєю завзятістю та працелюбністю, добротою та привітністю, прагненням створення найкращих умов життя та майбутнього їхніх дітей.


1. Перші історичні відомості

Червоноармійськ (до 1935 року – Пулини) – селище міського типу, центр району. Розташований за 40 км. від Житомира і за 7 км. від автошляху Київ – Львів. До залізничної станції Куренів 18 км.

У перше село згадується в середині XII століття під назвою Чортоліси. В літописах зазначено, що існував так званий Чортів ліс (звідси й назва), через який пролягав старовинний шлях з Києва на Житомир і Чорноліси до Звягеля (тепер – Старий шлях). В 1240 роціпід час походу Батия Чортоліси в числі інших сіл були спустошені.

Наступні згадки про село стосуються 1545 року, коли воно дісталося поміщикові Тишкевичу. 31 серпня 1583 року поселення згадується вже як Пулини (в той час воно перебувало під владою шляхетськох Польщі) в скарзі воєводи Ф.Ф. Тишкевича не феодала Пронського, який вчинив збройний напад на Пулини, пограбував і побив його підлеглих. Через рік Ф. Тишкевич заставив Пулини старості Звягеля В. Ільїнському за 390кіп грошей. 1593 року в Пулинах було 50 будинків. У 1602 році пулинських селян пограбував озброєний загін острозького воєводи. Через три роки на село напав загін пана м. Маховського, урядника Грижанського та брестського воєводи. Вни побили багатьох селян, спалили частину села. В 1617 році пулинців пограбували загони А. Ліщинського. Соціально-економічне гноблення посилювалося національно-релігійними утисками.

2. Село в добу козацтва

Мешканці села взяли участь у визвольній війні 1648-1654 рр. За адміністративно-територіальним поділом село ввійшло до Київського полку. Але за Андрусівським перемир’ям 1667 року воно лишилося за Польщею. У жовтні 1750 року в Пулинах та навколишніх селах діяв загін гайдамаків на чолі з Іваном Подолякою. Пулинці, Г. Нечай з сином, П. Шанін, П. Коновалов та інші взяли участь у Коліївщині.

3. Селище в часи після другого поділу Польщі

1793 року правобережні землі України, в тому числі й Пулини, об’єднано з лівобережними у складі Росії. Село Пулини увійшло до Житомирського повіту. Основними заняттями мешканців були землеробство, ремісництво, торгівля.

Побоюючись зростання народного гніву, намагаючись привернути селян на свій бік у боротьбі проти польського визвольного руху, царський уряд 1848 року провів інвентарну реформу, яка практично полегшила їх становища.

У пореформений період у Пулинах дещо прискорився розвиток промисловості.

1866 року село стало волосним центром. Зростало його населення. Якщо в 1870 році в ньому було 130дворів, то 1899 тут налічувалося 334 двори з населенням 2125 чоловік. Працювали свічковий завод, фабрика гнутих меблів, дві слюсарні майстерні, де лагодили землеробське знаряддя. Найбільшим підприємством була сірникова фабрика. Протягом 1907-1912 рр. стали до ладу чавуноливарний завод.

Під час буржуазно-демократичної революції жителі села вдалися до масових потрав панських посівів і сінокосів (травень 1906 року). Коли ж викликані стражники хотіли забрати худобу, селяни закидали їх камінням.

Столипінська аграрна реформа загострила суперечності на селі. селяни змушені були продавати свої наділи місцевим землевласникам і йти на заробітки до міста чи виїздити до інших губерній Росії. Частина селян, шукаючи кращої долі, переселилися до Сибіру. За період 1906-1912 рр. туди переселилося 16 селянських сімей (82 чол.)

Лише з 1878 року почали працювати дільнична лікарня на 2 ліжка та аптека. Лікарню обслуговував один лікар. Після революції 1905-1907 рр. тут відкрили земську лікарню, яку обслуговували два лікарі. Не кращим було становище в галузі народної освіти. в 1872 році в Пулинах було однокласне народне училище де 1887 року навчалося 67 учнів гроші на утримання вчителя та школи вносили селяни. 1909 року однокласне народне училище перетворилося на двокласне. В училищі 5 учителів навчали 139 учнів. Закінчили його далеко не всі. У 1909-1910рр. воно випустило лише 9 учнів, а в 1914-1915рр. – 10.

Напередодні першої світової війни в Пулинах налічувалось 4630 жителів. За 15 років (1899-1914рр.) кількість мешканців села збільшилась майже на 2,5 тис. чол. Війна завдала нового лиха. Навесні 1915 року почалися епідемії холери, тифу, віспи. Понад 100 уроженців села загинули на війні, багато повернулися до дому каліками.

4. Прихід Радянської влади на територію селища

Населення з надією сприйняло Лютневу буржуазно-демократичну революцію 1917 року. Тимчасовий уряд не виправдав їхніх сподівань з березня по листопад 1918 року в Пулинах хазяйнували австро-німецькі війська. Після краху окупантів село захопили ставленики директорії, які були вигнані в березні 1919 року. В Пулинах відновилася радянська влада.

Однак у двадцятих числах вересня радянські війська вибили ворога з Пулин. У визволені села від петлюрівців брала участь 2-а бригада 45 стрілецької дивізії під командуванням Г.І. Косовського. 23 вересня 1919 року в Пулинах почав діяти волосний ревком. У жовтні оформився партійний осередок. До його склоду входило 5 комуністів.

19 червня 1920 року село було визволене від польських інтервентів. У цій операції особливо відзначилась 6-а кавалерійська дивізія під командуванням С.К. Тимошенка.

У квітні 1921 року відбулися вибори до Рад. 21 червня в Пулинах був скликаний волосний з’їзд Рад робітничих та селянських депутатів та комнезамів, на який прибуло 85 делегатів від робітників, селян і службовців. Дізнавшись про відкриття з’їзду, куркулі вирішили зірвати його. До Пулин з’їхалися контрреволюційні елементи. Опівдні близько 250 бандитів перебили міліцію і оточили будинок, де відбувався з’їзд. Для придушення куркульського заколоту з Житомира до Пулин прибули озброєний загін на чолі з секретарем повіткому Д.С. Березовським і загін червоноармійців 54-го кавалерійського полку. Заколот було придушено.

Пулинці, як і всієї волості, на зборах 4 березня 1923 року одностайно схвалили рішення І Всесоюзного з’їзду Рад про утворення багатонаціональної соціалістичної держави – СРСР, як добровільного Союзу рівноправних і суверенних республік.

1923 року відповідно до змін в адміністративному районуванні УРСР створено Пулинський район. Почали діяти райком КП(б)У. райвиконком. Весною 1923 року засновано комсомольську організацію.

1924 року стала до ладу електростанція, Пулини одержали перший струм. Відкрилася прокатна станція сільськогосподарського реманенту.

Великий авторитет серед безпартійних мас мав партосередок, який об’єднував у 1925 році 28 комуністів. Комуністи спрямовували роботу КНС, комсомольської організації, проводили виховну роботу серед мас. У робітничому клубі, сельбуді, хаті-читальні, бібліотеці працювали гуртки політнавчання, влаштовувалися диспути, голосні читання газет і книжок. 1925 року на Всеукраїнському конкурсі сельбудів пулинський сельбуд одержав республіканську премію.

5. Розвиток економіки в Червоноармійську за часів Радянського Союзу

Радянські та партійні органи приділяли увагу поширенню серед селянської бідноти ідей кооперування, залученню її до громадської діяльності. На початку червня 1925 року створено виробниче та споживче товариства. У вересні 1926 року в Пулинах виникло машинне товариство, в яке входило 193 селянські господарства, 1927 року в селі було три земельні громади, що об'єднували 322 двори, 2830 чоловік і обробляли 2897 десятин землі.

У липні 1935 року за клопотанням трудящих Пулини були перейменовані на Червоноармійськ.

Завдяки піклуванню Комуністичної партії і Радянського уряду за роки другої п'ятирічки значно зміцніла технічна база МТС. Станція мала 70 тракторів ХТЗ, 35 тракторів ЧТЗ, 35 зернозбиральних комбайнів, 16 льонобралок, 28 молотарок, 10 двигунів.

В лютому 1936 року колгоспники Червоноармійська підтримали ініціативу хліборобів сусіднього господарства ім. Р. Люксембург про оголошення стахановської декади підготовки до весняної сівби. 1940 року багато ланок, бригад колгоспів порадували Батьківщину високими врожаями.

За роки першої та другої п'ятирічок докорінні зміни сталися н побуті жителів Червоноармійська. Райцентр електрифікували, центральні вулиці його вкрилися бруківкою. Населення обслуговували 6 спеціалізованих магазинів, їдальня, 5 побутових майстерень. Працював дитсадок на 35 місць. Поліпшувалося медичне обслуговування населення, лікарня мала вже 60 ліжок.

Помітний крок уперед було зроблено в галузі культурного будівництва. 1932 року в Пулинах було дві семирічки та одна початкова школа, в них навчалося 450 учнів. Центром культосвітньої роботи став клуб, де працювала бібліотека та гуртки художньої самодіяльності. 1937 році зведено нову двоповерхову середню школу, будинок культури з кінозалом, кімнатами для гурткової роботи, бібліотеки для дорослих і дітей.

В Червоноармійську було створено 9 первинних парторганізацій, які налічували 104 комуністи.

Під час Великої Вітчизняної війни селяни Червоноармійська, як і весь радянський народ, стали на захист, соціалістичної Батьківщини.

10 липня 1941 року Червоноармійськ захопили окупанти. Зразу ж почалися масові репресії.

30 грудня 1943 року війська 1-го Українського фронту визволили Червоноармійськ від німецько-фашистських загарбників.

Одразу після визволення відновили свою роботу райком КП(б)У, райком ЛКСМУ, виконкоми районної і сільської Рад депутатів трудящих. Селяни взялись за відбудову народного господарства й культурно-освітніх закладів. Робітники МТС зібрали деталі і відремонтували кілька тракторів. Сільськогосподарські машини колгоспам виділила держава. До весняної сівби 1944 року Червоноармійська МТС мала вже 215 тракторів, 24 тракторні плуги, 13 сівалок, 2 автомашини; укомплектовано 9 тракторних бригад. Колгоспи «12-річчя Жовтня», «За комунізм» активно готувалися до весняної сівби. З особистих заощаджень колгоспники здавали насіння ярих культур, зносили на колгоспний двір реманент. Трудовий ентузіазм проявили колгоспники, зокрема жінки, під час весняної сівби й збирання врожаю 1944 року. В артілі «За комунізм» самовіддано працювала бригадиром і заступником голови колгоспу А. С. Плотницька. Зразки сумлінної праці подавали Т. П. Білова, В. Г. Ткаченко, Г. С. Удюк, М. А. Тузюк та інші. Жінки косили сіно, збирали хліб, працювали механізаторами. Трактористки Червоно армійської МТС К. Войтенко, К. Вакуленко річний план тракторних робіт виконали на 238 %. Тракторна бригада В. В. Теслі план виробітку на трактор виконала на 180 %. Колгоспники обох артілей зібрали врожай за 20 днів, достроково виконали план здачі хліба державі та до фонду допомоги фронту.

Трудящі Червоноармійська внесли на будівництво танкової колони «Радянська Житомирщина» 68 тис. крб., передплатили 3-ю державну воєнну позику на суму 86 500 крб. допомагали сім'ям фронтовиків та інвалідам Вітчизняної війни заготовляти паливо, ремонтувати будинки. Організації й установи Червоноармійська здійснювали шефську допомогу госпіталю.

На кінець 1944 року в Червоноармійську було 18 членів та кандидатів у члени ВКП(б). Вони очолили найвідповідальніші ділянки господарського й культурного будівництва. Хоч не вистачало робочої ї тяглової сили, трудівники колгоспів успішно справилися з поставленими завданнями. В 1944 році зібрано урожай пшениці по 9,8 цнт з га, жита по 11,5 цнт, хмелю по 11 цнт. Червоноармійський район до війни славився хмельовими плантаціями, окупанти знищили 16 га хмільників. Протягом 1944 року хмелярі колгоспів відновили 5,8 га. Наполегливо працювали робітники промкомбінату.

На початку 50-х років відбуваються помітні зміни в розвитку економіки села. В колгоспи прийшли два агрономи з вищою освітою, 2 економісти-плановики, зоотехнік. Поліпшувалось оснащення МТС технікою. Вжиті партією й урядом заходи допомогли колгоспам збільшити на кінець 50-х років виробництво зернових і технічних культур.

Рішення XXIV з'їзду КПРС сприяли дальшому економічному й культурному розвиткові Червоноармійська. Зростає урожайність сільськогосподарських культур, продуктивність тваринництва. Високих виробничих показників досягли колгоспники селища у виконанні соціалістичних зобов'язань, взятих на честь 50-річчя утворення Союзу РСР.

За успіхи, досягнуті в піднесенні економіки колгоспів, у збільшенні виробництва й продажу державі сільськогосподарської продукції, голова колгоспу «Заповіт Ілліча» І. Д. Прищенко (згодом заступник голови райвиконкому), телятниця цього колгоспу М. Й.. Кравченко, голова колгоспу ім. XXIII партз'їзду С. А. Гаврилюк та доярка О. П. Гомон у квітні 1971 року нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. За успіхи, досягнуті в збільшенні виробництва й продажу державі зерна та інших продуктів землеробства в ювілейному 1972 році, бригадир комплексної бригади колгоспу «Заповіт Ілліча» М. Ф. Мельник удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора.

Помітні зміни відбулися в промисловості. В 1961 році почало працювати районне об'єднання «Сільгосптехніки». На його території зведено нові майстерні, гаражі, склади. Райоб'єднання «Сільгосптехніки» виконує роботи щодо меліорації земель, добування та вивезення органічних добрив, механізації тваринницьких ферм, ремонту техніки. Успішно виконали робітники райоб'єднання соціалістичні зобов'язання, взяті на честь XXIV з'їзду КПРС. Колектив тричі був удостоєний перехідного Червоного прапора Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС та Всесоюзного об'єднання «Сільгосптехніки» і кілька разів — республіканського та обласного об'єднання «Сільгосптехніки». Ремонтна бригада, очолювана В. Д. Байдилюком, систематично виконує виробничі завдання на 120—130 проц. У квітні 1971 року керуючий об'єднанням 3. А. Гарлінський і тракторист М. С. Травников нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. За успіхи в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя утворення Союзу РСР колектив райоб'єднання «Сільгосптехніки» нагороджено Ювілейною Почесною Грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради профспілок. На території райоб'єднання «Сільгосптехніки» посаджено великий сад, на постаменті встановлено колісний трактор «ХТЗ». Хороших виробничих показників рік у рік добивається колектив міжколгоспного цегельного заводу, збудованого в 1957 році. Вже 1958 року це підприємство виробило 2140 тис. штук цегли, 16 тис. штук черепиці, що створило сприятливі умови для розширення колгоспного будівництва. Робітники «Міжколгоспбуду» взяли участь у спорудженні Очеретянської міжколгоспної електростанції, Курнен-ського овочесушильного й Червоноармійського льонозаводів. В роки восьмої п'ятирічки робітники «Міжколгоспбуду» здали 33 приміщення тваринницьких ферм колгоспів, 2 гаражі, 4 зерносховища та ряд інших виробничо-господарських споруд. Крім цього, будівельники звели 2 будинки культури, 2 середні школи, 2 будинки дитячих ясел, здали 345 кв. метрів житла.

Первинна організація товариства «Знання», в складі якої 92 лектори — працівники освіти, культури, медицини, спеціалісти сільського господарства — організовує читання лекцій, кінолекторій, роботу університету культури.

Урочисто відзначаються в селищі радянські, революційні свята. Входять в життя такі нові традиції та обряди, як щедрівки, свято першої борозни, свято урожаю, посвячення молоді в механізатори, проводи до Радянської Армії та інші.

26 грудня 1972 року на районній нараді передовиків виробництва переможцям змагання, що відбувалися на честь 50-річчя утворення Союзу РСР, були вручені Ювілейні свідоцтва.


Висновок

На сучасному етапі Червоноармійськ прогресує у своєму розвитку збагачуючи своєю славою навколишній світ. Його жителі все такі ж привітні та завжди прагнуть до процвітання свого селища.

Таким чином, за часи існування селища в ньому відбуваються історичні процеси різнопланового характеру (Від польської окупації до побудови незалежності). За весь історичний період розвитку Червоноармійська його жителі показали, їхнє селище має право на існування. Незламний дух полинців (червоноармійців) переборов всі труднощі які поставали ні їхньому шляху підтвердивши цим самим свою значимість в історичному процесі.


Список літератури

1. Газ. “Радянська Волинь”, 19 травня 1925р

2. Житомирщина у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр.

3. Архів Юго-Западной Росии, ч. 6 т. 1. стр. 226

4. Актова книга Житомирського міського уряду кінця XVIст.(1582-1588).К.1965р.

5. Газ. “Вісті” (Червоноармійськ), 9, 13 січня 1973р.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий