регистрация / вход

Організація діловодства в музеї

Музейні фонди: види, напрямки та призначення. Основи організації діловодства в музеї. Реєстрація нових надходжень. Інвентаризація музейних предметів. Організація звірення предметів з обліково-фондовою документацією музею.

Міністерство освіти та науки України

Луганський національний педагогічний університет

імені Тараса Шевченка

Кафедра української філології

ДИПЛОМНА РОБОТА

з предмету «Діловодство»

на тему:

«Організація діловодства в музеї»

Виконала студентка 5 курсу

спеціальності «Діловодство»

Семіонова Е.

Перевірив:

доц. к.н Шевчук О.В.

Луганськ 2007

Зміст

Вступ..........................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ НА УКРАЇНІ

1.1.Історія розвитку музейної справи..............................................................8

1.2. Нормативно-правова та законодавча база музеїв на Україні.................9

1.3. Основні напрямки музейної політики.....................................................13

РОЗДІЛ 2. МУЗЕЙНІ ФОНДИ: ВИДИ, НАПРЯМКИ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ

2.1. Поняття та призначення музейних фондів..............................................16

2.2. Основний музейний фонд.........................................................................17

2.3.Науково-допоміжний фонд........................................................................22

2.4. Фонд сировинних матеріалів....................................................................23

РОЗДІЛ 3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЛОВОДСТВА В МУЗЕЇ

3.1. Облік музейних фондів..............................................................................24

3.2.Порядок приймання музейних предметів (на постійне зберігання).......27

3.3. Реєстрація нових надходжень...................................................................34

3.4. Організація інвентаризації музейних предметів.....................................36

3.5. Організація обліку музейних предметів...................................................42

3.6. Організація обліку інших фондів..............................................................46

3.7. Організація обліку музейних предметів у філіях та відділах.................47

3.8. Допоміжні форми та додаткові описи......................................................48

3.9. Організація звірення предметів з обліково-фондовою документацією музею.........................................................................................................................49

3.10. Зберігання обліково-фондової документації музею.............................53

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗБЕРІГАННЯ МУЗЕЙНИХ ФОНДІВ

4.1. Сховища музейних фондів та іх обладнання...........................................54

4.2. Режим музейного зберігання.....................................................................57

4.2.1. Температурно-воложистний режим.................................................57

4.2.2. Світловий режим................................................................................65

4.2.3. Забруднення повітря..........................................................................70

4.2.4. Біологічний режим.............................................................................74

РОЗДІЛ 5. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ НА УКРАЇНІ....................................................................................................................88

Висновки та пропозиції............................................................................................92

Список використаних джерел..................................................................................93

Вступ

Музеї - це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини.

Основними напрямами музейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'яткоохоронна робота.

Актуальність даної теми полягає у тому, що з розвитком музейної справи на України, виникає необхідність детального вивчення обліку музейних фондів та предметів, а також у зв´язку з поповненням фонду виникає необхідність вивчення таких питань, як інвентаризація та реєстрація нових надходжень.

Об´єктом вивчення даної теми являється система діловодства в музеях – методи обліку фондів, методи та способи складання основних документів.

Мета дипломної роботи – дослідження системи діловодства в музеях: основні вимоги до складання документів (інвентарна картка, інвентарна книга, топографічний опис, складання актів і т.д.), організація обліку та інвентаризації музейних предметів, реєстрація нових надходжень, та деяки інші питання.

Визначимо завдання роботи:

-Визначення нормативно-правової та законодавчої бази музейної справи;

-Визначення напрямків роботи музеів – пріорітети музейної політики;

-Зробити дослідження у системі обліку музейних фондів (організація інвентаризації, реєстрації) а також визначити основні вимоги до складання документів ( актів, карток реєстрації тощо) та навести приклади складання поточних та основних документів обліку музейної справи.

-Визначити основні вимоги щодо зберігання документів;

-У кінці роботи зробити висновки на навести пропозиції щодо вдосконалення системи музейного діловодства на Україні.

У даній роботі використовуються наступні терміни:

Ìóçåéíèé ôîíä Óêðà¿íè – öå ñóêóïí³ñòü ðóõîìèõ ïàì’ÿòîê ïðèðîäè, ìàòåð³àëüíî¿ ³ äóõîâíî¿ êóëüòóðè, ÿê³ ìàþòü õóäîæíº, ³ñòîðè÷íå, åòíîãðàô³÷íå òà íàóêîâå çíà÷åííÿ íåçàëåæíî â³ä ¿õ âèäó, ì³ñöÿ ñòâîðåííÿ ³ ôîðìè âëàñíîñò³, òà çáåð³ãàþòüñÿ íà òåðèòî𳿠Óêðà¿íè, ñêëàäàºòüñÿ ³ç äåðæàâíî¿ ³ íåäåðæàâíî¿ ÷àñòèíè.

Äåðæàâíà ÷àñòèíà Ìóçåéíîãî ôîíäó Óêðà¿íè – öå ìóçåéí³ ç³áðàííÿ òà îêðåì³ ïàì’ÿòêè, ùî º äåðæàâíîþ âëàñí³ñòþ. Ìóçåéí³ ïðåäìåòè òà êîëåêö³¿, ÿê³ º â ìóçåÿõ, ïåðåäàíèõ ³ç äåðæàâíî¿ âëàñíîñò³ ó êîìóíàëüíó, º äåðæàâíîþ âëàñí³ñòþ ³ íàëåæàòü äî äåðæàâíî¿ ÷àñòèíè Ìóçåéíîãî ôîíäó Óêðà¿íè.

Ïàì‘ÿòêè – îᑺêòè ïðèðîäè, ìàòåð³àëüíî¿ ³ äóõîâíî¿ êóëüòóðè, ùî ìàþòü õóäîæíº, ³ñòîðè÷íå, åòíîãðàô³÷íå òà íàóêîâå çíà÷åííÿ ³ ï³äëÿãàþòü çáåðåæåííþ, â³äòâîðåííþ òà îõîðîí³ â³äïîâ³äíî äî çàêîíîäàâñòâà .

Ìóçåéíèé ïðåäìåò – ïàì’ÿòêà, ÿêà ìຠ³ñòîðè÷íó ³ êóëüòóðíó ö³íí³ñòü ³ íàëåæèòü äî ìóçåéíîãî ç³áðàííÿ. Ìóçåéí³ ïðåäìåòè ï³äëÿãàþòü îáîâ’ÿçêîâîìó îáë³êó, ÿêèé âåäåòüñÿ ó ïîðÿäêó, âñòàíîâëåíîìó ̳í³ñòåðñòâîì êóëüòóðè ³ òóðèçìó Óêðà¿íè.

Ìóçåéíà êîëåêö³ÿ – ñóêóïí³ñòü (êîìïëåêñ) ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â ó ñêëàä³ îñíîâíîãî ìóçåéíîãî ôîíäó, îá’ºäíàíèõ çà îäí³ºþ àáî ê³ëüêîìà ñï³ëüíèìè îçíàêàìè, ùî ìຠíàóêîâå çíà÷åííÿ ÿê ºäèíå ö³ëå (êîëåêö³ÿ ìîæå áóòè îñîáèñòà, ìåìîð³àëüíà, òåìàòè÷íà, ñèñòåìàòè÷íà).

Ïðåäìåò ìóçåéíîãî çíà÷åííÿ – ïðåäìåò, ÿêèé ìຠìóçåéíó ö³íí³ñòü, àëå íå âõîäèòü äî ñêëàäó ìóçåéíîãî ç³áðàííÿ, ³ âèÿâëåíèé â ïåð³îä íàóêîâîãî êîìïëåêòóâàííÿ ìóçåéíèõ ôîíä³â. Ïðåäìåò ìóçåéíîãî çíà÷åííÿ, ÿêèé âêëþ÷åíî äî ìóçåéíîãî ç³áðàííÿ ³ ïðîéøîâ âñ³ ñòà䳿 íàóêîâî¿ îáðîáêè, íàáóâຠñòàòóñ ìóçåéíîãî ïðåäìåòà

Åêñïîíàò – ìóçåéíèé ïðåäìåò, ÿêèé âèñòàâëåíî äëÿ îãëÿäó, º ñòðóêòóðíîþ îäèíèöåþ åêñïîçèö³¿ ³ ñêëàäຠîñíîâó ìóçåéíî¿ êîìóí³êàö³¿. Åêñïîíàòîì ó ìóçå¿ ìîæå áóòè ÿê ñïðàâæí³é (îðèã³íàëüíèé) ïðåäìåò, òàê ³ â³äòâîðåííÿ, ìàêåòè-ìîäåë³ àáî íàóêîâî-äîïîì³æí³ ìàòåð³àëè.

Ìóçåéíèé îáë³ê ïàì‘ÿòîê (ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â ³ êîëåêö³é) – öå âèçíà÷åííÿ ê³ëüêîñò³, ñêëàäó ³ ñòàíó â îäèíèöÿõ îáë³êó òà â³äîáðàæåííÿ ¿õ ó ôîíäîâî-îáë³êîâ³é äîêóìåíòàö³¿ ìóçå¿â. ³í ô³êñóº ¿õ íàëåæí³ñòü äî ïåâíèõ êëàñèô³êàö³éíèõ ãðóï, çàáåçïå÷óº ¿õ îðãàí³çàö³éíó óïîðÿäêîâàí³ñòü, ìîæëèâ³ñòü àäðåñíîãî ïîøóêó òà êîíòðîëü çà ¿õ íàëåæí³ñòþ ³ ñòàíîì. Ìóçåéíèé îáë³ê ñêëàäàºòüñÿ ç äâîõ ñòàä³é: ïåðâèííî¿ ðåºñòðàö³¿ ³ íàóêîâî¿ ³íâåíòàðèçàö³¿.

Îäèíèöÿ îáë³êó – ïðåäìåò àáî ãðóïà ïðåäìåò³â (êîëåêö³ÿ, êîìïëåêò), çàðåºñòðîâàíèé â ôîíäîâî-îáë³êîâ³é äîêóìåíòàö³¿ ï³ä îäíèì íîìåðîì.

Îáë³êîâà äîêóìåíòàö³ÿ – ñèñòåìà äîêóìåíò³â, ÿêà ñêëàäàºòüñÿ ç äîêóìåíò³â ïåðâèííî¿ ðåºñòðàö³¿ (àêòè ïðî ïðèéìàííÿ ³ âèäà÷ó) òà ³íâåíòàðíèõ êíèã – êíèã íàäõîäæåíü îñíîâíîãî ôîíäó, íàäõîäæåíü íàóêîâî-äîïîì³æíîãî ôîíäó, òèì÷àñîâèõ íàäõîäæåíü, îáë³êó ñèðîâèííèõ íàóêîâèõ ìàòåð³àë³â, ðåºñòðàö³¿ àêò³â ³ äîêóìåíò³â íàóêîâî¿ ³íâåíòàðèçàö³¿, êîòð³é ï³äëÿãàþòü ìóçåéí³ ïðåäìåòè îñíîâíîãî ôîíäó, ùî íàä³éøëè íà ïîñò³éíå çáåð³ãàííÿ. Äî îáë³êîâî¿ äîêóìåíòàö³¿ íàëåæàòü òàêîæ êíèãè ðåºñòðàö³¿ ñàìèõ îáë³êîâèõ äîêóìåíò³â.

Ðåºñòðàö³ÿ ïåðâèííà – ïåðøà ñòàä³ÿ îáë³êó ìóçåéíèõ ôîíä³â, ï³ä ÷àñ ÿêî¿ ô³êñóþòüñÿ îñíîâí³ â³äì³íí³ îçíàêè ïðåäìåò³â ìóçåéíîãî çíà÷åííÿ â êíèç³ íàäõîäæåíü (ÊÍ) îñíîâíîãî àáî íàóêîâî-äîïîì³æíîãî ôîíäó íà ï³äñòàâ³ ðåçóëüòàò³â éîãî ïîïåðåäíüîãî âèâ÷åííÿ.

²íâåíòàðèçàö³ÿ íàóêîâà – äðóãà ñòàä³ÿ îáë³êó îñíîâíîãî ôîíäó, êîëè ô³êñóþòüñÿ ðåçóëüòàòè âèâ÷åííÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â ç ìåòîþ þðèäè÷íîãî çàêð³ïëåííÿ ïðåäìåòà çà â³äïîâ³äíîþ ìóçåéíîþ çá³ðêîþ ³ îõîðîíè íàóêîâèõ äàíèõ ïðî íüîãî.

²íâåíòàðíèé íîìåð – ïîðÿäêîâèé íîìåð îáë³êó ìóçåéíîãî ïðåäìåòà çà ³íâåíòàðíîþ êíèãîþ. ²íâåíòàðíèé íîìåð ïðîñòàâëÿºòüñÿ íà ïðåäìåò³ â ïðîöåñ³ íàóêîâî¿ ³íâåíòàðèçàö³¿, ñêëàäຠ÷àñòèíó îáë³êîâîãî ïîçíà÷åííÿ.

Ñêëàä ìóçåéíèõ ôîíä³â – ñóêóïí³ñòü êîíêðåòíèõ ïðåäìåò³â ³ ìàòåð³àë³â, ùî óòâîðþº ïåâíó ìóçåéíó çá³ðêó. Ñòðóêòóðà ìóçåéíèõ ôîíä³â âèçíà÷àºòüñÿ çã³äíî ç ïðîô³ëåì òîãî ÷è ³íøîãî ìóçåþ ³ ðåãóëþºòüñÿ ïðîöåñîì êîìïëåêòóâàííÿ òà âèâ÷åííÿì ìóçåéíèõ êîëåêö³é, à òàêîæ îñîáëèâîñòÿìè ¿õ çáåðåæåííÿ.

Наукова та практична цінність полягає у тому, що з розвитком музейної справи на України, виникає необхідність детального вивчення обліку музейних фондів та предметів, але ця галузь діловодства – музейне діловодство - не достатньо розвинуто на Україні, тому виникає потреба у вивченні та досліженні системи діловодства (організації діловодства) в музейній справі.

Дипломна робота складається з 4 розділів, переліка використаної літератури, та додатків.

У першому розділі висвітлюються такі важливі питання, як нормативно-правова та законодавча база музеїв (визначення основних законів, що регулюють музейну справу на Україні, визначення Центральним органом виконавчої влади у сфері музейної справи) а також висвітлені основні приорітетні напрямки музейної політики.

Другий розділ присвячен музейним фондам (надаються основні визначення, та описуються основні фонди – основний, науково-допоміжний та сировинних матеріалів).

У третьому розділі наведені основні вимоги обліку фондів, організація інвентаризації та реєстрації, вимоги до складання документів – актів, карток надходження та ін. Цей розділ присвячен темі дипломної роботи – організації діловодства, у цьому розділі визначаються основні питання обліку.

Четвертий розділ присвячен перспективам розвитку музейної справи, а також обліку документів та наведена Програма розвитку.

Далі наведені висновки та закінчує дипломную роботу перелік використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ НА УКРАЇНІ

1.1. Історія розвитку музейної справи

На певному етапі стали зберігати предмети, пов'язані з релігійними уявленнями та естетичними потребами. Давні цивілізації, спочатку східні, а потім і античні, мали розвинуті колекції музейного типу: давньоєгипетські "будинки життя", колекції Ура (держава шумерів), античні музейони. У середні віки особливо активну роль у зібранні та зберіганні пам'яток відіграли церкви. У монастирях, замках, храмах з'являлися і прамузейні колекції – з творів мистецтв, історичних і наукових цінностей. З епохи Відродження музейні зібрання вже розглядаються як першоджерела науки, які використовуються для освіти і задоволення естетичних потреб: кунсткамери, натуралієнкамери, мюнцкабінети, музеуми.

У більш пізні часи музейні зібрання формуються з метою фіксації суспільного історичного досвіду, який передається від покоління до покоління, а музеї – як хранителі цього досвіду. Виникнення сучасних музеїв як спеціальних закладів датовано другою половиною XVII ст. Саме в цей період, коли в країнах Європи відзначався розквіт науки, мистецтва, літератури, техніки, з'явились різні колекції, що відобразили цілий ряд історичних аспектів розвитку суспільства. Перші музеї виникли на основі приватних колекцій, що збиралися однією людиною або представниками різних поколінь однієї родини. Вони були відкриті для публіки і відтворювали смаки та інтереси окремих колекціонерів. Публічні музеї були не чим іншим, як приватним зібранням, яке дозволяли оглядати в певні часи і на певних умовах ("у понеділок, вівторок та п'ятницю відчинено для всіх, у кого чисте взуття" – Хофбург, Відень, 1792 р.; "у середу та суботу, за виключенням дощових днів" – Прадо, Мадрид, 1820р.).

Для залучення відвідувачів у музеях іноді виставляли на показ кістки відомих злочинців. Наступний важливий крок у розвитку музеїв був зроблений у другій половині XVIII ст. В цей період відбувалося становлення ряду суспільних дисциплін одночасно з накопиченням та систематизацією зібрань відповідних джерел. Таким чином, діяльність музею вперше почала набувати наукового характеру. Музеї стали розглядатись як сховища культурно-історичної спадщини, наукових цінностей, технічного досвіду. В Україні попередниками музеїв були в княжу добу бібліотеки і ризниці церков і монастирів, скарбниці князів, згодом у XVI-XVIII ст. – колекції гетьманів, козацьких старшин, монастирів. Музеї ж як спеціальні заклади почали з'являтися у першій половині XIX ст. Це були переважно археологічні та історико-краєзнавчі музеї.

Протягом ХХ ст. музейна справа в Україні розвивалась, шукала нові методи та підходи в роботі, завдяки чому стали змінюватись і самі музеї. Із сховищ приватних колекцій вони поступово перетворювалися на центри наукових досліджень, а з часом – і просвітницької роботи. Не втрачаючи при цьому своїх попередніх функцій, музеї були визнані як заклади культури та дозвілля. В той же час складається концепція музею як багатофункціонального закладу, який спроможний різними шляхами слугувати суспільству з урахуванням інтелектуального рівня його членів. Історія музейної справи – це історія людства. Historia est vitae magistra (історія – вчитель життя). Цей вислів видатного давньоримського політичного діяча та оратора Цицерона.

Основним призначенням музеїв є збереження пам'яток минулого для майбутніх поколінь, а розвиток музейної справи є найбільш перспективним напрямком для досягнення цієї мети. У статті другій першого розділу Закону України "Про музеї та музейну справу", прийнятому у 1995 році, музейна справа характеризується як спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивчення і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури.

Музейна справа уособлює національну музейну політику, музеєзнавство і музейну практику.

1.2.Нормативно-правова та законодавача база музеїв на Україні

Закон України “Про музеї та музейну справу” від 29.06.1995р. зі змінами та доповненнями регулює суспільні відносини в галузі музейної справи, встановлює правові, економічні, соціальні засади наукового комплектування, вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, діяльності музейних закладів в Україні.

Законодавство України про музеї та музейну справу базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про культуру, цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про музеї та музейну справу,то застосовуються правила міжнародного договору.

За своїм профілем музеї поділяються на такі види: історичні, археологічні, краєзнавчі, природничі, літературні, мистецькі, етнографічні, технічні, галузеві тощо.На основі ансамблів, комплексів пам'яток та окремих пам'яток природи, історії, культури та територій, що становлять особливу історичну, наукову і культурну цінність, можуть створюватись історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Музейні колекції та музейні предмети, віднесені до державної частини Музейного фонду України, не підлягають відчуженню за винятком обміну на інші музейні колекції та музейні предмети.

Рішення про обмін музейних колекцій та музейних предметів, що належать до державної частини Музейного фонду України, приймається Міністерством культури і мистецтв України.

Музейний фонд України є національним багатством України, невід'ємною складовою частиною культурної спадщини України, яка охороняється законом. Положення про Музейний фонд України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Формування Музейного фонду України здійснюється згідно з чинним законодавством шляхом:

¨придбання пам'яток Міністерством культури і мистецтв України, іншими центральними органами виконавчої влади, їх органами на місцях, органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень - за рахунок коштів Державного бюджету України і коштів місцевих бюджетів та музеями - за рахунок власних коштів.

¨передачі музеям у встановленому порядку пам'яток, виявлених під час археологічних, етнографічних, науково-природничих та інших експедицій, будівельних, ремонтних або реставраційних робіт, у тому числі з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, та скарбів;

¨безплатної передачі музеям пам'яток підприємствами,установами, організаціями і громадянами;

¨передачі музеям пам'яток, конфіскованих згідно з чинним законодавством;

¨повернення в Україну розшуканих пам'яток, які були незаконно вивезені;

¨передачі пам'яток, вилучених на митниці;

¨поповнення музейних зібрань іншими способами, що не суперечать чинному законодавству.

Центральним органом виконавчої влади у сфері музейної справи є Міністерство культури і мистецтв України, яке здійснює організаційно-методичне керівництво у цій сфері. Міністерство культури і мистецтв України реалізує національну музейну політику в Україні; формує вимоги щодо державного статистичного обліку музеїв, створених на території України; визначає державні потреби щодо музейного обслуговування та нормативи, що гарантують його належний рівень; створює спеціалізовані організаційні структури для науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення музеїв; здійснює координацію робіт по об'єднанню музеїв в єдину інформаційну систему; організує навчання та фахову перепідготовку музейних працівників; здійснює контроль за діяльністю музеїв, заснованих на державній та комунальній формах власності, обліком і збереженням Музейного фонду України; організує наукові дослідження в галузі музеєзнавства

Інші центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють керівництво підвідомчими їм музеями.

Держава гарантує захист майнових прав музеїв усіх форм власності. Вилучення державою у музеїв їх фондів та іншого закріпленого за ними майна може здійснюватися лише у випадках,передбачених законами України.

В музеях історія повинна подаватися як сторінка історії культури країни, а не як опис розвитку тієї чи іншої дисципліни або епізодів з життя тої чи іншої людини, тому в історії культури музеї відіграють особливу роль. На ниві історії України працювало багато вчених, досягнення яких сприяли її розвитку і залишили глибокий слід в історії. В музеях України широкі кола громадськості можуть наочно ознайомитись з усіма етапами її розвитку, визначити її місце в загальнокультурному процесі. Тому проблема історичних музеїв як осередків нашої історичної і культурної пам'яті, історичного та культурного виховання фахівців і всього населення має важливе значення. В основу фондової, експозиційної, просвітницької діяльності музеїв України покладені загальні принципи та методичні рекомендації, які розроблені музеєзнавцями, але вони мають і свої особливості, пов'язані як з характером самих українських музеїв, так і з специфікою музеїв різного профілю.

Взагалі створення будь-якого історичного музею неможливе без знання законів і принципів музеології, без вивчення пам'яток історії , які є основою науково-експозиційних комплексів і визначають профіль музею та його "філософію". Евристика (мистецтво знаходження істини, визначення пам'ятки), семантика (вивчення внутрішнього змісту предмета), джерелознавство, основні та допоміжні історичні дисципліни, психологія сприйняття, архітектурно-художнє проектування озброїли музеологію наших днів численними спостереженнями та методиками, які дають можливість створювати науково обгрунтовані програми комплектування фондів музеїв, вести наукове проектування експозицій, удосконалювати свою наукову діяльність. Всі ці методики повинні бути взяті до уваги людьми, які створюють музеї.

Богатограніша роль музею як наукового історичного закладу, в якому українську спадщину зосереджено не тільки для зберігання та експонування, але й для проведення науково-дослідної роботи, з подальшим періодичним виданням праць з історії України. Таким чином, музеям України притаманний багатомасштабний зв'язок соціальних функцій. Він задовольняє суспільну потребу у збереженні та використанні предметів оточуючого світу як елементів історичної пам'яті, документальних засобів соціальної інформації, естетичних цінностей та розповсюджує інформацію у вигляді експозицій та виставок.

1.3. Основні напрямки музейної політики

Національна музейна політика - це сукупність основних напрямів і засад діяльності держави і суспільства в галузі музейної справи.

Основними напрямами національної музейної політики є:

¨збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність;

¨повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами;

¨забезпечення соціально-економічних, правових і наукових умов для ефективної діяльності музеїв;

¨сприяння формуванню сучасної інфраструктури музейної справи;

¨підтримка і розвиток мережі музеїв;

¨забезпечення підготовки та підвищення фахової кваліфікації

музейних кадрів, їх правовий і соціальний захист;

¨бюджетне фінансування (у тому числі на дольових засадах) і пріоритетне матеріально-технічне забезпечення розробки і реалізації державних, регіональних і місцевих програм розвитку музейної справи;

¨забезпечення охорони музеїв;

¨підтримка фундаментальних і прикладних наукових досліджень,пов'язаних з музейною справою;

¨сприяння міжнародному співробітництву в галузі музейної справи.

Музей діє на підставі статуту (положення), що затверджується його засновником чи засновниками.

У статуті (положенні) музею визначаються:

1)назва музею, його статус, склад засновників, їх права та обов'язки;

2)організаційна структура, основні завдання та напрями діяльності;

3)джерела надходження коштів і їх використання, склад майна музею, порядок його реорганізації та ліквідації, умови збереження музейного зібрання у разі ліквідації музею;

4)інші умови діяльності музею.

Відповідно чинного законодавства, Музейний фонд України - це сукупність рухомих пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, які мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення , незалежно від їх виду, місця створення і форм власності, та зберігаються на території України, а також нерухомих пам'яток, що знаходяться в музеях України і обліковані в порядку, визначеному Законом України “Про музеї і музейну справу”

Згідно з даним Законом до Музейного фонду України можуть належати також пам'ятки, що знаходяться за межами України і відповідно до міжнародних договорів підлягають поверненню в Україну.

Музейний фонд України складається з державної і недержавної частин.

До державної частини Музейного фонду України належать музейні зібрання та окремі пам'ятки, що є державною власністю.Музейні колекції та музейні предмети, що знаходяться в музеях, переданих із державної власності у комунальну власність, є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України. При передачі музеїв державної форми власності у комунальну власність музейні колекції та музейні предмети залишаються у державній власності і належать до державної частини Музейного фонду України. Порядок віднесення музейних колекцій та музейних предметів, а також окремих пам'яток до державної частини Музейного фонду України визначається Положенням про Музейний фонд України. Контроль за станом обліку, збереження, використання та переміщення державної частини Музейного фонду України здійснюється Міністерством культури і мистецтв України. Перелік музеїв (в тому числі музеїв системи Національної академії наук України, Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, Педагогічного товариства України, інших самоврядних організацій), в яких зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України, затверджується Кабінетом Міністрів України.

До недержавної частини Музейного фонду України належать музейні колекції та музейні предмети, що не віднесені або не підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, в тому числі пам'ятки, що є власністю громадських та релігійних організацій, окремих громадян та їх об'єднань.

Музеї, а також підприємства, установи, організації, громадяни, які є власниками музеїв, зобов'язані забезпечувати збереження Музейного фонду України та сприяти його поповненню.

РОЗДІЛ 2. МУЗЕЙНІ ФОНДИ: ВИДИ, НАПРЯМКИ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ

2.1. Поняття та призначення музейних фондів

Згідно з даним Законом до Музейного фонду України можуть належати також пам'ятки, що знаходяться за межами України і відповідно до міжнародних договорів підлягають поверненню в Україну.

Музейний фонд України складається з державної і недержавної частин.

До державної частини Музейного фонду України належать музейні зібрання та окремі пам'ятки, що є державною власністю.Музейні колекції та музейні предмети, що знаходяться в музеях, переданих із державної власності у комунальну власність, є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України. При передачі музеїв державної форми власності у комунальну власність музейні колекції та музейні предмети залишаються у державній власності і належать до державної частини Музейного фонду України. Порядок віднесення музейних колекцій та музейних предметів, а також окремих пам'яток до державної частини Музейного фонду України визначається Положенням про Музейний фонд України. Контроль за станом обліку, збереження, використання та переміщення державної частини Музейного фонду України здійснюється Міністерством культури і мистецтв України. Перелік музеїв (в тому числі музеїв системи Національної академії наук України, Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, Педагогічного товариства України, інших самоврядних організацій), в яких зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Музейні зібрання усіх музеїв складаються з основного та науково-допоміжного фондів. У науково-природничих музеях, відділах природи краєзнавчих музеїв та відповідних музеях навчальних закладів, крім основного та науково-допоміжного, є фонд сировинних матеріалів.

2.2. Основний музейний фонд

До основного фонду належать такі музейні предмети:

У науково-природничих музеях або відділах природи краєзнавчих музеїв – музейні предмети, які відображають розвиток природи та історію розвитку природничих дисциплін. У їх числі:

• зразки природи, оброблені і законсервовані для тривалого зберігання

• предмети і колекції археології, геології, палеонтології, мінералогії, ґрунтознавства, ботаніки, антропології, зоології та інші природничі матеріали

• унікальні об'єкти живої та неживої природи, рідкісні види тварин і рослин, метеорити, кристали незвичайної форми тощо

• колекції, зібрані видатними природознавцями, та мають наукове або меморіальне значення

• зразки техніки препарування та наукової таксидермії

• біогрупи і ландшафтні діорами, що науково з точністю відтворюють вигляд природничих ділянок і засновані на оригінальних, науково оброблених матеріалах

• писемні, образотворчі, речові, кіно-, відео-, фото-, фонопам'ятки, що відтворюють історію природничих наук та характеризують природні умови

• матеріали, пов'язані з перетворенням природи людиною, збагаченням флори і фауни, виведенням нових культур, сортів рослин, порід тварин тощо.

У музеях або відділах історичного профілю – музейні предмети, які документують історію і розвиток людського суспільства. У їх числі:

· речові пам’ятки. А це є: речові предмети і колекції, пов'язані з важливими подіями в житті України та інших країн, розвитком суспільства і держави, історією національно-визвольних, революційних рухів та громадянських воєн, боротьбою за збереження миру, розвитком науки і техніки, культури та побуту народів, життям і діяльністю політичних, державних, військових діячів, діячів науки, літератури, мистецтва, народних героїв, учасників історичних подій предмети і колекції, виявлені під час проведення археологічних розкопок, окремі випадкові знахідки окремі предмети нумізматики і нумізматичні колекції: монети, боністика (паперові грошові знаки), фалеристика (ордени, медалі нагородні), медальєрика (медалі ювілейні, пам'ятні), сфрагістика (печатки), геральдика (гербові знаки міст, окремих родин)

· образотворчі пам’ятки – твори образотворчого мистецтва (живопис, графіка, скульптура) і декоративно-прикладного мистецтва (вишивка, набійка, мереживо, ткацтво, килимарство, різьблення, розпис, карбування, кераміка, скло, порцеляна та ін.) пам'ятки монументального мистецтва, їх складові частини і фрагменти (мозаїка, фреска, частини скульптурного декору), які мають документальне, меморіальне або художнє значення

· писемні пам’ятки – рукописні і друковані документи: рукописи, рукописні книги, стародруки, рідкісні видання усіх видів друку (періодичні видання та ілюстрації до них, відозви, листівки тощо), автографи, щоденники, листування, мемуари картографічні матеріали: карти, атласи, глобуси, плани, креслення, пов'язані з історичними подіями

· фотопам’ятки – дагеротипи, негативи з натури на склі, плівці та інших матеріалах позитиви на папері, кераміці, металі та інших матеріалах діапозитиви на склі та плівці

· фонопам’ятки – речові і музичні (воскові валики для фонографа, платівки для грамофонів, патефонів, електрофонів (моно, стерео або квадро, магнітні стрічки та диски)

· кінопам’ятки та відеопам’ятки – кінофільми, документальні і художні (негативи і позитиви на роликових плівках, відеомагнітні стрічки).

У музеях театрального, музичного та кіномистецтва та їх відділах – музейні предмети, які документують розвиток театрального та кіномистецтва, музичної культури. У їх числі:

- речові пам’ятки – меморіальні предмети, особисті речі, які належали видатним діячам музичного, театрального та кіномистецтва, а також предмети побуту, які характеризують епоху музичні інструменти, театральні костюми

-образотворчі пам’ятки – твори образотворчого мистецтва, які характеризують діяльність творчих колективів, особистість діячів театру, кіно, музики, епоху, у яку вони жили ескізи і макети декорацій, ескізи театральних костюмів ілюстрації до літературних творів

- писемні пам’ятки – документи, які характеризують діяльність творчих колективів, життя і діяльність акторів театру і кіно, режисерів, композиторів, лібретистів, музикантів, театральних художників, театрознавців, музикознавців, кінознавців та їх оточення

- фотопам’ятки – дагеротипи, негативи з натури на склі, плівці та інших матеріалах позитиви на папері, кераміці, металі та інших матеріалах діапозитиви на склі та плівці

- кінопам’ятки та відеопам’ятки – кінофільми, документальні і художні (негативи і позитиви на роликових плівках, відеомагнітні стрічки).

У літературних музеях – музейні предмети, які характеризують розвиток літератури. У їх числі:

- речові пам’ятки – меморіальні предмети, що належали видатним літературним діячам або їх оточенню предмети побуту, що характеризують епоху, у якій жив і творив літературний діяч

- образотворчі пам’ятки – твори образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, що є ілюстраціями літературних творів або за допомогою яких мистецькими засобами відтворюється образ автора, його епохи та оточення

- писемні пам’ятки - твори художньої і документальної літератури, драматургії, публіцистики (рукописи, друковані видання з правками або автографами, рідкісні видання – стародруки, перші видання відомих авторів, твори відомих авторів) документи, що характеризують діяльність літературного діяча, формування його особистості і дають змогу відтворити його оточення та епоху

- фотопам’ятки – негативи, позитиви, дагеротипи, діапозитиви, які відтворюють особистість літератора, його оточення та епоху, в якій він жив і творив

- фонопам’ятки – речові і музичні, що належали літераторові і характеризують його уподобання

- кінопам’ятки та відеопам’ятки – документальні і художні стрічки, на яких зафіксовано літературних діячів, їх оточення, епоху, а також ті, у яких використано сюжети літературних творів.

У меморіальних музеях – меморіальні предмети, які належали видатній особі, її оточенню, а також ті, що відтворюють епоху, у якій жила і творила ця особа. У їх числі:

- речові пам’ятки – власні предмети видатної особи або її найближчого оточення, чи ті, що належать до визначної події пам'ятки, що не є меморіальними, але відтворюють історичну обстановку, у яких жила і діяла видатна особа, або відбувалась визначна подія, а також результати діяльності видатної особи, долю її творчих здобутків у наступні епохи

- образотворчі пам’ятки – твори образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, які відтворюють образ видатної особи, її родини, найближчого оточення або відображають визначну подію

- писемні пам’ятки – рукописи, автографи, відозви, щоденники, листування, книги всіх видів друку та інші рукописні і друковані пам'ятки, які мають безпосереднє відношення до видатної особи або її оточення пам'ятки літератури (документальної, художньої), що присвячені видатній особі або визначній події

- фотопам’ятки – негативи, позитиви, дагеротипи, діапозитиви, які відтворюють життя і творчість видатної особи, фіксують її оточення та побут

- фонопам’ятки – речові і музичні, які належать видатній особі або є результатом її діяльності, а також ті, що присвячені визначній події

- кінопам’ятки та відеопам’ятки – документальні і художні, які створені видатною особою, або присвячені їй, а також ті, що відтворюють визначну подію.

У технічних музеях – музейні предмети, що відображають історію розвитку техніки. У їх числі:

речові пам’ятки – машини, механізми, прилади тощо

образотворчі пам’ятки – твори образотворчого мистецтва, які відтворюють життя і діяльність учених, винахідників, окремі технічні процеси та ін.

писемні пам’ятки – технічна документація, документи, пов'язані з життям і діяльністю вчених, винахідників та ін.

фотопам’ятки – негативи, позитиви, дагеротипи, діапозитиви, які відтворюють історію розвитку техніки

фонопам’ятки – речові і музичні, які пов'язані з життям і діяльністю видатних вчених етапами розвитку техніки

кінопам’ятки та відеопам'ятки – документальні і художні, що пов’язані з життям і творчістю видатних вчених, історією видатних технічних винаходів.

У художніх музеях та картинних галереях – твори усіх видів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. У їх числі:

живопис: монументальний (мозаїка, фреска, настінний розпис у спосіб різних технік) станковий (іконопис, світський живопис) графіка (малюнок, гравюра, плакат) скульптура (кругла і плоска) художнє килимарство художнє ткацтво художня вишивка художня набійка художнє скло художній метал художня кераміка художня порцеляна художній фаянс художнє різьблення декоративний розпис та ін.

Архівні документи, що зберігаються в фондах музеїв і мають історичну та культурну цінність, визнану в установленому законом порядку, і є надбанням української нації, входять до складу Національного архівного фонду.

2.3. Науково- допоміжний фонд

Науково-допоміжний фонд – частина музейного зібрання, що складається з різноманітних матеріалів, які не мають властивостей музейних предметів, але допомагають їх вивченню та експонуванню.

До науково-допоміжного фонду належать:

різного роду відтворення (діорами, копії, макети, моделі, муляжі, репродукції, наукові реконструкції, схеми, таблиці, плани, графіки та ін.), розроблені або придбані в процесі комплектування, вивчення та експонування музейних предметів і музейних колекцій фотокопії і фотографії масового виготовлення дублетні примірники друкованих матеріалів масового випуску (плакати, афіші, листівки та ін.) при наявності цих матеріалів у п'яти примірниках в основному музейному фонді матеріали сувенірного характеру, які не мають художньої, історичної або значної матеріальної цінності зразки сільськогосподарських культур та інших натуральних продуктів, що швидко псуються і потребують частої заміни натуральні матеріали – об'єкти природи, які не мають музейного значення, але використовуються для наочного показу деяких особливостей природи та її явищ (наприклад, різноманітна овочева і фруктова консервація, їжа космонавтів, продукти переробки нафти та ін.).

В окремих випадках науково-допоміжні матеріали можуть бути переведені до основного фонду (наприклад, точні копії втрачених унікальних предметів).

2.4. Фонд сировинних матеріалів

До фонду сировинних природничо-наукових матеріалів належать:

об'єкти неорганічної та органічної природи, що є наслідком лабораторних досліджень і препарування (шкурки тварин, вологі експедиційні матеріали, зразки сільськогосподарських культур нетривалого зберігання тощо), матеріали, підготовлені для тривалого зберігання та ін.

Сировинні природничо-наукові матеріали (в залежності від наслідків подальшої обробки) реєструють у основному або науково-допоміжному фонді.

Належність предметів до певного фонду підтверджується рішенням фондової закупівельної комісії музею і оформлюється протоколом, який затверджується керівником та скріплюється печаткою музею.

З основного фонду може бути виділений обмінний фонд, який складається із музейних предметів, що не відповідають профілю музею, а також із зайвих дублетних екземплярів (понад п’ять). Музейні предмети з обмінного фонду можуть передаватися на постійне зберіганням іншим музеям в порядку обміну з дозволу (наказу) Мінкультури або для тимчасового користування. Музейні предмети з обмінного фонду при надходженні до музею реєструються як предмети основного фонду, а їх належність до обмінного фонду фіксується в картотеці чи в графі “Примітка” книги обліку. Обмінний фонд як самостійна облікова структура не існує.

З науково-допоміжного фонду також може виділятися обмінний фонд, який фіксується у книзі обліку.

РОЗДІЛ 3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЛОВОДСТВА В МУЗЕЇ

3.1. Облік музейних фондів

Облік музейних предметів і колекцій забезпечує систему збирання даних і реєстрації необхідної інформації (відомостей) про пам’ятки, які є національно-культурним надбанням. Музейні предмети і колекції підлягають музейному обліку, який забезпечує охорону та створює необхідні умови для їх вивчення і використання. Державний музейний облік здійснюється шляхом включення кожного музейного предмета і колекції до державної частини Музейного фонду України.

Усі пам’ятки історії та культури (речові, об’єкти природи, твори всіх видів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, пам’ятки писемності, фото-, фоно-, кіно-, відеопам’ятки), що зберігаються в музеях і заповідниках, бухгалтерському обліку не підлягають, їх відображення на балансі юридичної особи, в користуванні якої вони знаходяться забороняється.

Музейний облік музейних предметів і колекцій передбачає дві стадії:

первинна реєстрація – облік предметів, які надійшли до музею. Фіксуються основні відмінні ознаки предметів в актах приймання, книзі обліку надходжень (основного фонду) або книзі обліку науково-допоміжних матеріалів на підставі результатів їх попереднього вивчення (первинної атрибуції)

наукова інвентаризація – облік основного фонду. Фіксуються результати розгорнутої атрибуції музейних предметів в інвентарних та спеціальних інвентарних книгах з метою юридичного закріплення предметів за певною музейною колекцією та охорони наукових даних про предмети.

Основними документами обліку музейних предметів і колекцій є акти приймання і акти видавання, книги надходжень (КН), інвентарні книги, спеціальні інвентарні книги. Науковий інвентар є найбільш повним за обсягом документом, що характеризує музейний предмет і фіксує наслідки його наукового вивчення. Категорично забороняється зберігання і використання в музеях предметів і колекцій, не оформлених юридичними документами.

Книги надходжень(КН), інвентарні та книги спецобліку до заповнення мають бути пронумеровані, прошнуровані, опечатані печатками музею та центрального органу виконавчої влади для музеїв державного підпорядкування (місцевого органу виконавчої влади для музеїв комунальної власності), завірені підписами головного зберігача, завідувача відділу або матеріально відповідальної особи.

Фондово-облікова документація друкується за встановленими формами (див. додатки) і заповнюється від руки чорною чи синьою пастою, чорнилом або тушшю.

Акти, книги надходжень, інвентарні та спеціальні інвентарні книги музею заповнюються розбірливо, чітко, без помилок, підчисток і необумовлених виправлень. Виправлення записів у фондово-обліковій документації допускаються лише на підставі рішення фондово-закупівельної комісії, про що фіксується у протоколі. Виправлення у фондово-обліковій документації робляться червоними чорнилом, тушшю або пастою, помилкові записи закреслюються однією лінією. Нові записи вписуються чітко. Правильний запис вписується над закресленим текстом, затверджується підписом головного зберігача фондів або матеріально відповідальної особи і скріплюється печаткою музею.

Усі суттєві виправлення атрибуції (стан збереженості, розміри, матеріал та ін.), що вносяться до книг надходжень, інвентарних та спеціальних інвентарних книг, завіряються особою, яка відповідає за облік на підставі спеціального акта (додаток 14), який підписується керівником або його заступником з наукової роботи, головним зберігачем фондів і реєструється у спеціальній книзі (додаток 19).

Оформлення облікової документації за допомогою автоматизованих інформаційних систем передбачає обов’язкову наявність рукописного примірника книги надходжень. Інвентарні книги і спеціальні інвентарні книги можуть заповнюватися у спосіб комп’ютерного набору за наявності рукописного примірника книги надходжень і паспорта музейного предмета (як зразок для ідентифікації і захисту інформації про предмет, виконаного у електронний спосіб). В роздрукованому вигляді ця інформація має бути в формі тому інвентарної книги чи спеціальної інвентарної книги, ступінь захисту якої визначається цією інструкцією.

Музеї обліковують і зберігають документи, які належать Національному архівному фонду України, та використовують їх згідно із Законом України “Про Національний архівний фонд та архівні установи”.

Музеї щорічно подають до державних архівних установ відомості про склад і обсяг документів Національного архівного фонду України за формами, встановленими Держкомархівом України (відомості про зміни у складі та обсязі фондів, картка музею, архівний опис).

Відомості про об’єм, склад, зміст і стан документів Національного архівного фонду України вводяться в облікові книги та картотеки основного фонду музею.

3.2. Порядок приймання музейних предметів (на постійне зберігання)

Усі предмети, що надійшли до музею, підлягають обов’язковому документальному обліку. Оформлення приймання і видача предметів здійснюється при їх надходженні або видаванні за відповідними актами. Акт про приймання і акт про видачу є первинними юридичними документами обліку музейних фондів. Зберігання в музеях предметів і колекцій, не оформлених актами приймання, категорично забороняється.

Акти про приймання або акти про видачу предметів заповнюються за допомогою друкарської машинки, комп’ютера, або від руки чорним чи синім чорнилом (пастою).

Акти про приймання складаються за встановленою формою (див. додатки). Якщо на предметі є старі облікові позначення (з виставок, з іншого музею), вони проставляються у графі “Примітка”. Нові облікові позначення, що присвоєні предмету за книгою надходжень, проставляються у відповідній графі. У разі закупівлі або попередньої експертної оцінки в акті про приймання зазначається вартість предмета. Акти підписуються особами, що здають і приймають предмет. Акти затверджують керівник музею або особа, яка його заміщує, скріплюються печаткою музею та видаються особам, які його підписали.

Акти про приймання складаються у декількох примірниках (не менше трьох). Перший примірник залишається у головного зберігача фондів або у відділі /секторі/ обліку другий – передається у відділ, до якого предмет переданий на зберігання або з якого виданий (якщо зберігання відбувається за відділами) третій – особі, яка здала або прийняла предмет. Якщо головний зберігач фондів є матеріально відповідальною особою, перший примірник акта зберігається у керівника. До акта додається історична довідка (легенда) про історію предмета, його походження, час і місце побутування, перебування на виставках та ін.

Якщо предмет потребує особливої атрибуції, до акта додаються висновки експертів, завірені і скріплені печаткою відповідної установи, що проводила його експертизу. У разі надходження до музею матеріалів з археологічних, геологічних та інших експедицій акти про приймання складаються на підставі польових або колекційних описів, або списків предметів, завірених начальником експедиції.

У разі передавання предметів на постійне зберігання їх власником, – спочатку науковий співробітник складає акт про приймання предметів у тимчасове зберігання (додаток 2). Одночасно між власником предмета і музеєм укладаються договори: у разі дарування предмета – договір про дарування (додаток 4), у разі закупівлі – договір про купівлю-продаж (додаток 5), у разі благодійництва – договір про благодійний внесок (додаток 6). Якщо предмет надходить до музею або видається з нього на тимчасове зберігання, укладається договір про схов (додаток 7). У разі організації виставки – договір про організацію і проведення виставки. У разі позитивного рішення фондово-закупівельної комісії щодо включення предмета до музейного зібрання, предмет залишається у музеї на постійному зберіганні, а колишній власник предмета згідно з договором передає музею усі права власності на предмет: майнові, економічні, зокрема й авторські. Договори підписуються обома сторонами. У разі укладення договору між юридичними особами – договір скріплюється печатками обох сторін. Якщо одна сторона договору є фізичною особою, договір складається в присутності двох свідків. Під договором ставляться підписи фізичної особи та двох свідків, з одного боку, і печатка юридичної особи (музею), з другого боку. Без печатки договір не дійсний. Акт про приймання не дійсний без договору.

У разі рішення фондово-закупівельної комісії про недоцільність включення предмета до музейного зібрання, предмет за актом про видачу в постійне зберігання повертається власнику, про що робиться запис у книзі реєстрації актів про видачу на постійне зберігання та книзі реєстрації актів про приймання на тимчасове зберігання.

Відповідальність за предмети, прийняті на тимчасове зберігання, до розгляду їх на фондово-закупівельній комісії несе особа, яка отримала їх від юридичних або фізичних осіб за актом і договором.

Згідно з протоколом фондово-закупівельної комісії співробітник відділу /сектора/ обліку або головний зберігач фондів оформлює акт про приймання предметів на постійне зберігання (додаток 3). Цей акт може бути одночасно й актом про передачу музейних предметів на матеріально відповідальне зберігання і підписується головним зберігачем фондів, зберігачем, який зберігав ці предмети до рішення фондово-закупівельної комісії, і зберігачем фондів, який прийняв їх на матеріально відповідальне зберігання. Підписи осіб, які здають і приймають предмети, в акті обов’язково прописуються повністю в дужках.

Приймання та видавання предметів, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння проводиться відповідно до Інструкції “По учету и хранению музейних ценностей из драгоценных металлов и драгоценных камней, находящихся в государственных музеях СССР”, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 15.12.1987 № 513.

Приймання державних нагород музеями здійснюється у відповідності до Закону України «Про держвні нагроди України» від 16.03.2000 № 1549-11122. Зберігання, охорона та використання державних нагород, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння- згідно із Інструкцією “По учету и хранению музейних ценностей из драгоценных металлов и драгоценных камней, находящихся в государственных музеях СССР”, затвердженої наказомвакультури СРСР від 15.12.1987 № 513.

Ордени, медалі України та інших країн, нагрудні знаки до почесних звань України та інших країн, нагороджених померлих громадян і громадян, нагроджених посмертно, а также документи про їх нагородження можуть передаватись на постійне зберігання музям за згодою спадкоємців.

Державні нагороди України та інших країн, передані музеям на постійне зберігання, пройшли всі форми обліку і стали складовою державної частини Музейного фонду України, власникам нагород та спадкоємцям померлого (нагородженого посмертно) не повертаються.

Музеї можуть приймати на постійне зберігання безіменні нагороди.

Державні нагороди, документи про нагородження громадян, діючих підприємств, установ, організацій, військових частин і підрозділів передаванню до музеїв на постійне зберігання не підлягають.

Порядок приймання, обліку, зберігання, охорони, перевезення музеями зброї (в тому числі такої, що містить дорогоцінні метали і каміння) регламентується Інструкцією “Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів”, затвердженої наказом МВС України від 21.08.98 № 622, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7 жовтня 1998р. № 637/3077 (зі змінами) та здійснюється з дозволу органу виконавчої влади, якому підпорядковано музей, а також органів Міністерства внутрішніх справ.

Підставою для надання дозволу музеям на приймання вогнепальної зброї є:

- клопотання директора музею органам дозвільної служби Міністерства внутрішніх справ України, у якому зазначаються кількість одиниць зброї, що передається до музею, номер документа та термін дозволу на право зберігання зброї

- акт про придатність приміщення, де зберігається зброя, який складається комісією з представників органів Міністерства внутрішніх справ, пожежного нагляду та музею

- наказ директора музею про призначення особи, відповідальної за придбання та зберігання зброї (прізвище, ім'я та по батькові, дата, місце народження і проживання), довідка (висновок) медичної установи (ЛКК), що така особа за станом здоров’я може виконувати цю роботу, сертифікат про проходження профілактичного, наркологічного огляду на відсутність протипоказань до виконання вказаних функціональних обов’язків

- копія документа на одержання (придбання) зброї та бойових припасів

- платіжне доручення (квитанція) банку про оплату послуг, пов'язаних з видачею дозволу на придбання зброї.

Передання музейних предметів і колекцій на постійне зберігання іншим музеям у межах України здійснюється за згодою музеїв, у яких вони зберігаються:

- за рішенням (наказом) Міністерства культури і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, – для музеїв, заснованих на державній формі власності

- за рішенням (наказом) Міністерства кульутри і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, та за погодженням з відповідним структурним підрозділом місцевого органу виконавчої влади – для музеїв, заснованих на комунальній формі власності.

Для одержання дозволу Міністерства культури і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, подаються такі документи:

а) клопотання структурного підрозділу місцевого органу виконавчої влади: Міністерства культури і мистецтв Автономної Республіки Крим, Головного управління культури і мистецтв Київської міської державної адміністрації, Севастопольської міської державної адміністрацій, до сфери управління яких належить музей, з якого передаються музейні предмети і колекції

б) лист-згода музею, з якого передаються музейні предмети і музейні колекції, витяг з протоколу фондово-закупівельної комісії

в) клопотання музеїв, установ, організацій або фізичних осіб, до яких передаються музейні предмети і музейні колекції

г) списки музейних предметів у п'яти примірниках із зазначенням їх каталожних даних (інвентарного номера, назви предмета, матеріалу, техніки, розмірів, маси, проби).

В разі передання музейних предметів на постійне зберігання, у книгу надходжень, інвентарні книги та іншу фондово-облікову документацію у графу “Примітка” червоним чорнилом або тушшю вписується відповідний запис з посиланням на документ (наказ), що дозволяє видавання. Запис підтверджується підписом головного зберігача фондів і скріплюється печаткою музею.

Використання вилучених номерів предметів за книгою надходжень та інвентарною книгою для запису інших музейних предметів забороняється.

Передання музейних предметів і колекцій на постійне зберігання може здійснюватися як обмін між музеями, які зберігають державну частину Музейного фонду України на рівноцінні предмети, що відповідають профілю музейного зібрання. Порядок обміну та оформлення фондово-облікової документації здійснюється згідно з пп.2.1.18, 2.1.19 данної Інструкції.

Внутрішнє передання предметів з одного відділу музею до іншого, від однієї матеріально відповідальної особи до іншої проводиться за заявкою (додаток 36) з дозволу головного зберігача і оформлюється актом про внутрішнє музейне передння (додаток 12). Акт затверджується керівником музею або особою, яка його заміщає і скріплюється печаткою музею.

Передання музейних предметів з відділів у фотолабораторію або для наукової роботи в межах музею відбувається з дозволу головного зберігача фондів та завідувача відділу або матеріально відповідальної особи і оформлюється актом та реєструється у спеціальній книзі.

Передання музейних предметів на реставрацію відбувається з дозволу керівника музею за погодженням з головним зберігачем фондів, завідувачем відділу або матеріально відповідальною особою, оформлюється актом про видачу на тимчасове зберігання або актом про внутрішнє музейне передання із зазначенням стану збереженості та терміну, на який видається музейний предмет.

Акти про приймання на постійне зберігання нумеруються порядковими номерами. Окремо пронумеровані акти для постійного зберігання підшиваються в різні справи (акти приймання або акти видачі) в хронологічному порядку.

Усі акти підлягають реєстрації у спеціальних книгах реєстрації актів (додатки 15,17). Музеї мають вести окремі книги реєстрації актів: приймання на постійне зберігання, видачі на постійне зберігання.

Наприкінці року акти нумеруються за сторінками, шнуруються, опечатуються печаткою і залишаються на зберіганні в музеї.

Записи в кожній з книг реєстрації актів продовжуються з року в рік (до заповнення книги), при цьому щорічна нумерація актів приймання і видачі предметів повинна починатися з першого номера.

Акти про передання предметів на матеріально відповідальне зберігання нумеруються підряд, без розподілу за роками та підшиваються окремо і реєструються в спеціальній книзі.

Фондово-облікова документація музею на зберігання в архівні установи не передається.

3.3. Реєстрація нових надходжень

Усі предмети, що надійшли до музею на постійне зберігання, після складання акта та первинної атрибуції (виявлення основних ознак, що визначають назву, призначення, будову [структуру], матеріал, техніку виготовлення, розміри, авторство, хронологію і географію створення та побутування предмета) протягом місяця розглядаються фондово-закупівельною комісією музею.

У разі рішення фондово-закупівельної комісії щодо недоцільності включення предмета до музейного зібрання, предмет повертається власнику, про що складається акт про видачу предметів на постійне зберігання (додаток 10).

У разі рішення фондово-закупівельної комісії щодо включення предметів до музейного зібрання, складається акт про приймання предметів на постійне зберігання, і предмети протягом місяця реєструється у книзі обліку надходжень музейних предметів на постійне зберігання (далі: книга надходжень додаток 20) або книзі обліку науково-допоміжних матеріалів (додаток 22).

У разі закупівлі предмета у фізичної особи, він реєструються у книзі надходжень тільки після перерахування музеєм коштів власнику.

У книзі надходжень як документі охоронного порядку – реєструється предмет, що надійшов, під певним порядковим номером, який одночасно проставляється на ньому, і дається стислий опис предмета, який унеможливлює його підміну, а в разі втрати або крадіжки – сприяє розшуку предмета.

Кожний музейний предмет, заноситься до книги надходжень під окремим номером, який одночасно проставляється в акті його приймання на постійне зберігання.

Предмети, які входять до складу окремих цілісних скарбів, матеріалів експедицій або конфіскованих пам’яток, заносяться до книги надходжень у повному складі.

Предмети, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, до книги надходжень записуються кожний окремо.

Предмети, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння та надійшли до музею у складі скарбу, матеріалів з археологічних, етнографічних, геологічних та інших експедицій або іншим шляхом, обліковуються за окремим номером, а його належність до скарбу або матеріалів експедицій зазначається у графі “Назва та стислий опис предмета”.

Матеріали, які надійшли до музею внаслідок діяльності археологічних, етнографічних, геологічних та ін. експедицій, обліковуються спочатку комплексами за колекційними або польовими описами (додатки 8, 9). Якщо зазначені комплекси передаються з експедицій інших організацій, то передання їх до музею здійснюється за актами з предметними описами, у яких однотипні предмети записуються групами, а унікальні – окремо.

У разі одночасного надходження великої кількості однорідних предметів, їх систематизують, розподіляють на основний і науково-допоміжний фонд. Такі однорідні предмети отримують єдиний номер за книгою надходжень з відповідними до кількості предметів дробовими номерами. Наприклад: КН-48021/1-735.

Запис колекції у книгу надходжень або у книгу науково-допоміжного фонду допускається за наявності предметного опису її складу (колекційного опису).

Перед реєстрацією у книгу надходжень археологічні предмети систематизують, розподіляють на основний і науково-допоміжний фонд.

Польовий або колекційний опис підписується особою, яка його склала, завіряється підписом начальника експедиції, нумерується та опечатується печаткою музею. Реєструють польові або колекційні описи у книзі реєстрації польових та колекційних описів.

У зв’язку з необхідністю попередньої систематизації та камеральної обробки експедиційних зібрань археологічних, етнографічних, геологічних та інших колекцій, а також нерозібраних архівів меморіального характеру терміни їх запису до книги надходжень визначаються фондово-закупівельною комісією музею з урахуванням складності та обсягу робіт.

3.4. Організація інвентаризації музейних предметів

Наукова інвентаризація – це друга, основна стадія обліку музейних предметів і колекцій основного фонду, на якій фіксуються наслідки вивчення та наукової атрибуції з метою закріплення предметів за певною музейною колекцією.

Науковій інвентаризації підлягають усі предмети основного фонду музею.

Музейні предмети систематизуються у відповідності до класифікації основного фонду за найбільш суттєвими ознаками та окремими групами в залежності від складу зібрання. Музейні предмети поділяються на типи або джерела: речові, образотворчі, писемні, кіно-(відео-), фото-, фономатеріали. Кожний тип (джерело) поділяється на види, види на різновиди, різновиди на групи, групи на підгрупи. Наприклад: тип “образотворчий”, вид “живопис”, різновид “мініатюра”, група “портрет”.

У музеях з великим зібранням і різноманітними колекціями, таких як краєзнавчі музеї, музейні предмети і колекції систематизуються за типами, колекціями, видами матеріалу, технікою виконання, призначенням. Наприклад: речові пам’ятки (природа, археологія, нумізматика, етнографія, зброя, годинники, вироби з тканини, металу та ін.) образотворчі пам’ятки (живопис, графіка, скульптура) пам’ятки декоративно-прикладного мистецтва писемні пам'ятки (рукописні, друковані) кіно- та відеопам’ятки (документальні і художні) фотопам’ятки (негативи, діапозитиви, фотовідбитки) фонопам’ятки (речові і музичні).

У музеях художнього профілю музейні предмети систематизуються:

за видами мистецтва (образотворче мистецтво та декоративно-прикладне) за матеріалом і технікою (дерево, кістка, метал, папір, гравірування, малюнок), іноді за призначенням (меблі та ін.).

Для музеїв художнього профілю з великим зібранням використовується така систематизація:

живопис іконопис мініатюра графіка скульптура художні меблі декоративно-прикладне мистецтво пам'ятки монументального мистецтва (фреска, мозаїка, архітектурні деталі і фрагменти).

У музеях художнього профілю з невеликим зібранням кількість груп може бути зменшена до 3 – 4:

живопис графіка скульптура декоративно-прикладне мистецтво.

У художніх зібраннях музеїв доцільно вести окрему інвентарну книгу для художніх рам, у якій, крім загальних даних, необхідно дати опис профілю рами, а також інвентарний номер картини, яка оформлена цією рамою.

Сучасні багетні рами масового виробництва та музейне обладнання, що не мають художньої цінності, обліковуються господарською частиною музею у господарських інвентарях.

Після встановлення кількості груп зберігання, музейні предмети і колекції розподіляються між відповідними розділами, яким надається шифр.

Музейні предмети і колекції відповідно до розділів реєструються до окремих інвентарних книг (додаток 25) з встановленим шифром. Наприклад: книга обліку предметів археології може мати шифр “А”, нумізматики – “Н”, скульптури – “С” та ін.

У музеях з великим зібранням, де музейні предмети і колекції розподіляються за відділами, кожній групі, крім основного шифру, надається шифр відділу. Наприклад, предмет археології з відділу античної археології може мати шифр “Ар/А”.

Науковий співробітник музею, який одержав предмет для інвентарного опису, у найкоротший термін вивчає музейний предмет, виявляє основні ознаки: назву, авторство, хронологію і географію створення та побутування, призначення, устрій, матеріал, техніку виготовлення, розміри предмета тощо, з метою підготовки його для різнобічного музейного використання, визначає його наукову, художню, історичну, етнографічну та меморіальну цінність і заносить дані про предмет до інвентарної книги.

Попередньо зазначені дані вписуються в науково уніфікований паспорт (додаток 24). Науково уніфікований паспорт музейного предмета – документ, що фіксує усі етапи інвентаризації, вивчення, наукового визначення, реставрації, публікації і використання предмета на всьому відрізку часу його знаходження в певному музеї.

Науково уніфікований паспорт заповнюється від руки, при допомозі друкарської машинки або комп’ютера, завіряється підписом фахівця, що його складає та візується матеріально відповідальною особою. Обов’язковим для науково уніфікованого паспорта є наявність фотографії (9 х 13 см) або, як виняток, замальовки.

Науково уніфікований паспорт складається на унікальні предмети згідно з додатком № 1 до “Порядку занесення унікальних пам’яток Музейного фонду України до Державного реєстру Національного культурного надбання”, затвердженого наказом Міністерства культури і мистецтв України від 25.10.2001 р. № 653, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.02.2002 р. за № 144/6432.

Кожний музейний предмет реєструється в інвентарній книзі під порядковим номером. Порядковий номер є одночасно інвентарним номером музейного предмета, який проставляється на ньому. Шифр та інвентарний номер музейного предмета заноситься у відповідну графу книги надходжень для досягнення взаємозв’язку між книгою надходжень та інвентарною книгою.

Предмети, що складаються з декількох частин, заносяться до інвентарної книги за одним номером, а кожна його складова частина нумерується окремо. Наприклад: кубок з кришкою – інвентарний номер М-910, кубок – М-910/1, кришка – М-910/2.

У комплектах предметів (наприклад, сервізи) кожний предмет інвентаризується за окремим номером, а належність його до комплекту обумовлюється у графі “Назва та розгорнутий опис предмета” (інвентарна книга, додаток).

Альбоми гравюр, малюнків, фотографій, клясер з марками, що об’єднані тематично, та ін. записуються під одним інвентарним номером, при цьому зазначається загальна кількість аркушів альбому, кількість пустих чи відсутніх аркушів або гнізд до фотографій, а також кількість предметів (гравюр, малюнків, фотографій). Кожний предмет з альбому підлягає інвентаризації і відповідно отримує окремий інвентарний номер. Належність предмета до альбому зазначається у графі “Назва та розгорнутий опис предмета” (додаток ).

Монетні скарби записуються до інвентарної книги в повному складі (монети з дорогоцінних та монети з недорогоцінних металів). Кожна монета записується під окремим інвентарним номером, а її належність до скарбу зазначається у графі “Назва та розгорнутий опис предмета”.

Предмети зі скарбів, які належать до різних типів і видів музейних предметів і музейних колекцій, систематизуються згідно з класифікацією основного фонду за окремими групами відповідно до складу музейного зібрання і записуються до різних інвентарних книг. Належність їх до скарбів зазначається у графі “Назва та розгорнутий опис предмета”.

У графі “Назва та розгорнутий опис предмета” у інвентарній книзі, як і в книзі надходжень, назву предмета починають з головного предметного слова, наприклад: комірець білий, шабля козацька. При потребі зазначається: чучело, модель, сухий препарат та ін.

При описі художніх творів враховується наявність художнього постаменту, окладу, рами, які також вписуються в інвентарну книгу, як і сам предмет.

Опис природничих предметів починається з видової назви українською та, латинською мовами (наприклад: горобець хатній – Passer domesticus) і включає усі дані польових етикеток.

Опис документальних матеріалів починається з даних про автора або укладача документа, а за відсутності таких – з назви самого документа.

Опис фотографії починається з прізвища особи, зображеної на ній (для портрета), та року, до якого належить фотографія. Указується тип зображення (голова, погруддя, поясний, на повний зріст та ін.). Опис фотографій з груповими зображеннями починається із загального найменування групи, далі перераховуються усі зображені на фотографії особи. Опис фотографій, що відтворюють різні події, виробничі процеси, види місцевості, починається з назви сюжету. При описі фотовідбитків і негативів зазначаються, якщо відомо, час і місце фотозйомки та прізвище особи, яка проводила фотозйомку.

Розміри зазначаються в сантиметрах (для графіки, нумізматики) і у міліметрах (для предметів, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння) у такій послідовності:

а) для об’ємних предметів: h – висота, а – ширина, l – довжина /глибина/

б) для прямокутних предметів: h – висота, а – ширина

в) для круглих та еліпсоподібних – найбільший діаметр або d-діаметр (у планах, технічних кресленнях).

Висота скульптури вказується разом з плінтом, якщо вони становлять єдине ціле. Розміри ваз визначаються їх висотою та найбільшим діаметром. Для творів графіки зазначаються два розміри: аркуша та зображення, для творів живопису – розміри підрамника або дошки. Для костюмів - ширина плеч або пояса та довжина.

При встановленні розмірів небажано користуватися м’яким сантиметром.

Графа “Маса” (інвентарна книга, додаток) заповнюється найменуваннями музейних предметів, які містять дорогоцінні метали (у грамах), дорогоцінного каміння (у каратах), дорогоцінного каміння органогенного утворення (у грамах), а також для предметів нумізматики незалежно від матеріалу та для зразків цінних мінералів і великих друз кристалів (у грамах).

Графа “Стан збереженості” у інвентарній книзі заповнюється за схемою: без пошкоджень, задовільний, незадовільний. У графу вписуються усі дефекти: пошкодження, втрати, тріщини, сколи, осипи фарбового шару, відсутність будь-якої частини або фрагмента та ін. Дані про наступні зміни, стану збереженості музейного предмета вписуються в інвентарні книги на підставі акта їх обстеження.

Вартість предмета визначається на підставі Інструкції “Про порядок визначення оціночної та страхової вартості пам'яток Музейного фонду України” від 13.07.98р. № 325, зареєстрованої Міністерством юстиції України 6 серпня 1998р. за № 496/2936 (зі змінами).

Після реєстрації в інвентарних книгах музейних предметів, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, їх обліковують у спеціальних інвентарних книгах.

3.5. Організація обліку музейних предметів

Передання музейних предметів і колекцій на тимчасове зберігання за межі України здійснюється за згодою музеїв, у яких вони зберігаються на підставі договору, укладеного між двома сторонами, страхового полісу та з дозволу (наказу) Міністерства культури і туризму України на погоджений термін.

Для одержання дозволу до Міністерства культури і туризму України подаються такі документи:

а) клопотання центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, – для музеїв, заснованих на державній формі власності

б) клопотання місцевого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, – для музеїв, заснованих на комунальній формі власності

в) клопотання музеїв, юридичних осіб, до яких передаються музейні предмети і колекції

г) гарантійний лист приймаючої сторони

ґ) лист-згода музею, з якого передаються музейні предмети і колекції

д) списки музейних предметів у п'яти примірниках із зазначенням: назви предмета, інвентарного номера, матеріалу, техніки, розмірів, маси, проби, стану збереженості, страхової вартості

е) страховий поліс з урахуванням усіх видів ризику на час транспортування та експонування або державні гарантії повного фінансового покриття страхових витрат.

Музейні предмети, які передаються на тимчасове зберігання за межі України, обов‘язково супроводжуються реставратором та матеріально відповідальною особою, яка призначається наказом керівника музею.

Передання музейних предметів і колекцій на тимчасове зберігання іншим музеям, юридичним і фізичним особам у межах України здійснюється за згодою музеїв, у яких вони зберігаються, та на підставі угоди, укладеної між двома сторонами:

а) за рішенням МКТ України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, – для музеїв, заснованих на державній формі власності

б) за рішенням структурного підрозділу місцевого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, – для музеїв, заснованих на комунальній формі власності.

Для одержання дозволу подаються такі документи:

а) клопотання місцевого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, – для музеїв, заснованих на комунальній формі власності

б) клопотання музеїв, установ, організацій, до яких передаються музейні предмети, що містить гарантію дотримання умов зберігання, експонування та вчасного повернення

в) лист-згода музею, з якого передаються музейні предмети

г) списки музейних предметів у п'яти примірниках із зазначенням їх каталожних даних і страхової вартості

Музейні предмети, що надійшли в музей на тимчасове зберігання, реєструються у книзі обліку надходжень на тимчасове зберігання (додаток 21).

Передання предметів на тимчасове зберігання, що надійшли до музею, але ще не набули статусу музейних предметів і не зареєстровані у книзі надходжень, інвентарній та спеціальній інвентарній книгах, не дозволяється.

Категорично забороняється передання музейних предметів, що перебувають на тимчасовому зберіганні, без згоди їх власника.

Керівник музею має право продовжити термін видавання на тимчасове зберігання, але не більше ніж на рік.

Пакування і передання музейних предметів здійснюється у присутності особи, яка їх приймає та за наявності доручення та гарантійний листа приймаючої сторони. Відправлення і транспортування музейних предметів здійснюється у супроводі матеріально відповідальної особи (представника сторони, яка приймає або передає).

До акта видачі або приймання додаються залізничні, авто- або авіанакладні на відправлення вантажу.

Повернення музеєм предметів, одержаних на тимчасове зберігання від юридичної чи фізичної особи, відбувається за розпорядженням керівника музею, який їх повертає, і оформлюється актом про повернення предметів до фондів музею з тимчасового зберігання (додаток 13), підписаного головним зберігачем фондів, завідувачем відповідного відділу (якщо зберігання здійснюється за відділами), а також матеріально відповідальною особою, під контролем якої зберігалися ці предмети.

Використання музейних предметів з метою копіювання може здійснюватися з науковою, учбовою цілями, а також як авторське. У всіх зазначених випадках ці роботи виконується за згодою музеїв та дозволу органів виконавчої влади, у підпорядкуванні яких вони знаходяться.

Копіювання музейних предметів образотворчого мистецтва студентами художніх навчальних закладів здійснюється на підставі угоди про співпрацю між музеєм і навчальним закладом під наглядом музейних працівників. Копії виконані студентами залишаються в навчальному закладі.

Тимчасове видання творів авторам з метою копіювання здійснюється за згодою музею, на підставі дозволу органу виконавчої влади, у підпорядкуванні якого знаходиться музей та за наявності клопотання місцевого відділення Національної Спілки художників України. У цих випадках складаються акти про тимчасове видання, угода з автором, обумовлюються терміни виконання роботи та повернення твору до музею, розміри авторської копії, яка не може співпадати з оригіналом (більша або менша) .

Копіювання музейних предметів, занесених до Державного реєстру національного культурного надбання України з метою їх використання у виставковій діяльності музеїв, погоджується з Міністерством культури і туризму України.

Акти про приймання або видачу на тимчасове зберігання нумеруються порядковими номерами із зазначенням додаткового шифру “ТЗ” роздільно, наприклад: ТЗ № 71. Окремо пронумеровані акти про тимчасове зберігання підшиваються в різні справи (акти приймання або акти видачі) в хронологічному порядку.

Усі акти підлягають реєстрації у спеціальних книгах реєстрації актів (додатки 16,18). Музеї мають вести окремі книги реєстрації актів: приймання на тимчасове зберігання, видачі на тимчасове зберігання.

Наприкінці року акти нумеруються за сторінками, шнуруються, опечатуються печаткою і залишаються на зберіганні в музеї.

3. 6. Організація обліку інших фондів

Матеріали, які віднесені фондово-закупівельною комісією до науково-допоміжного фонду, оформлюються актом про приймання та заносяться до книги обліку науково-допоміжних матеріалів (додаток 22).

Наукова інвентаризація матеріалів науково-допоміжного фонду не ведеться.

Переведення матеріалів з науково-допоміжного до основного фонду здійснюється за рішенням фондово-закупівельної комісії та за наказом керівника музею. Переведення матеріалів з основного до науково-допоміжного фонду здійснюється за рішенням Міністерства культури і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей.

Передання матеріалів науково-допоміжного фонду на постійне зберігання іншим музеям здійснюється на підставі дозволу Міністерства культури і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, для державних музеїв та структурного підрозділу місцевого органу виконавчої влади – для комунальних музеїв.

Передавання матеріалів науково-допоміжного фонду з музеїв на тимчасове зберігання за межі України здійснюється за наказом Міністерсва культури і туризму України.

У музеях художнього і меморіального профілів використання предметів науково-допоміжного фонду ведеться за правилами використання музейних предметів основного фонду.

Сировинні матеріали вписуються в книгу обліку сировинних матеріалів (додаток 23) на підставі акту про приймання.

3.7. Організація обліку музейних предметів у філіях та відділах

Порядок обліку музейних предметів і колекцій у музейних об'єднаннях, філіях та окремо розташованих від музею відділах проводиться відповідно до загальних вимог.

Питання обліку музейних предметів у філіях музею та в окремо розташованих від музею відділах в кожному конкретному випадку вирішується центральним музеєм. У музейних об’єднаннях облік музейних предметів проводиться кожним музеєм самостійно згідно з цією Інструкцією.

У філіях музею та відділах, розташованих окремо від музею, облік здійснюється в центральному музеї. У філіях та відділах зберігаються: другі примірники актів приймання предметів на матеріально відповідальне зберігання актів приймання та видавання предметів на постійне і тимчасове зберігання науково уніфікованих паспортів на музейні предмети, а також картотеки.

У окремих випадках, якщо філії мають значні зібрання, сформованих протягом багатьох років, то облік музейних предметів здійснюється самостійно. При цьому філії зобов’язані направляти до центрального музею по одному примірнику актів приймання та видавання, а також науково уніфікованого паспорта.

У фондово-обліковій документації, крім шифру центрального музею, проставляється шифр філії.

Щорічні звіти відповідно до установленої форми музейні об’єднання, філії та окремо розташовані відділи подають центальному музею.

3.8. Допоміжні форми обліку та додаткові описи

Допоміжний музейний облік здійснюється для оперативної та наукової роботи з колекціями музею і має переважно довідковий характер. Облік проводиться за допомогою карток та різноманітних допоміжних описів, які юридичних документів не замінюють.

У музеї можуть створюватися такі картотеки: облікова інвентарна топографічна картотека збереженості систематична тематична предметна хронологічна іменна географічна.

Для кращого контролю за своєчасним поверненням тимчасово виданих з музею предметів створюються спеціальні контрольні картотеки актів видавання, систематизованих за датами повернення (за місяцями). На картку записуються: номер акта, дата, кому видано, термін видавання.

Метою додаткових описів є об’єднання музейних предметів та музейних колекцій у групи за тими або іншими ознаками (тематичними, топографічними, систематичними та ін.).

На всі місця зберігання (сейф, вітрина, шафа, стелаж, полиця та ін.) у фондосховищах та експозиційних залах складаються топографічні описи (штандорти) таким чином: порядковий номер, номер за книгою надходжень, номер за інвентарною книгою, номер за спеціальною інвентарною книгою, найменування предмета, кількість та комплектність, примітка. Переміщення предметів відмічаються у графі “примітка” і фіксуються у контрольному талоні, який знаходиться на місці постійного зберігання предмета. У разі зміни місцезнаходження предмета – останній викреслюється з топографічного опису, а в топографічній картці робиться спеціальна позначка. У разі повернення предмета – контрольний талон знищується. Топографічні описи підписуються матеріально-відповідальною особою. Топографічний опис складається у двох примірниках: один залишається у матеріально-відповідальної особи, другий, – прикріплюється на місце зберігання музейного предмета. Обов’язково проставляється дата. Компактною і зручною формою додаткового опису є надрукована в друкарні “Книжка музейного зберігача” .

3.9. Організація звірення предметів з обліково- фондовою документацією

З метою контролю за станом ведення фондово-облікової документації та фактичної наявності музейних предметів музеї щорічно зобов'язані проводити перевірку наявності і стану збереженості музейних предметів і колекцій, звірення їх з актами, книгами надходжень, інвентарними, спеціальними інвентарними книгами та іншою фондово-обліковою документацією.

Звірення музейного зібрання здійснюється у відповідності до затвердженого керівником плану, яким передбачаються черговість, терміни звірення кожної групи зберігання музейних предметів і колекцій.

Музеї з невеликим (до 3000 предметів) зібранням щорічно проводять повне звірення їх наявності. Музеї з великим зібранням щорічно проводять перевірку з окремих груп зберігання предметів згідно з планом.

Звірення музейних предметів і колекцій з фондово-обліковою документацією проводиться комісією у складі не менше трьох осіб, призначеної наказом, і з обов’язковою участю зберігача фондів (матеріально відповідальна особа) даної групи музейних предметів і колекцій.

Підсумки звірення фіксуються в окремих актах, що підписуються головним зберігачем фондів (матеріально відповідальна особа) та членами комісії, і затверджуються керівником музею. На підставі актів звірення за групами зберігання складається підсумковий акт про повне звірення наявності всього музейного зібрання, який підписується керівником і головним зберігачем фондів (матеріально відповідальна особа додатки 26, 27).

Завершення звірення музейного зібрання обговорюється на засіданні фондово-закупівельної комісії музею. Підсумковий акт, протокол фондово-закупівельної комісії, пояснювальна записка керівника музею в разі втрати предмета і вжиті заходи, висновки реставраторів та інша необхідна документація надсилаються органу виконавчої влади, якому підпорядкований музей для розгляду та затвердження.

Повне звірення наявності основного фонду музею дає можливість упорядкувати основний фонд шляхом звільнення від музейних предметів, які є непрофільними, втратили музейне значення через незадовільний стан збереження, підлягають обліку у науково-допоміжному фонді, номерів помилково наданих двом різним предметам, або навпаки, двох облікових номерів - одному предмету, музейних предметів, які не знайдені, викрадені, втрачені під час аварій. Розмір збитків від розкрадання , нестачі, знищення (псування) музейних предметів і колекцій, в тому числі занесених до Державного реєстру національного культурного надбання, визначається фондово-закупівельними комісіями музеїв (заповідників) на підставі їх оціночної вартості, зафіксованої в актах про приймання на постійне зберігання.

Вилучення зареєстрованих музейних предметів у інвентарній книзі здійснюється лише у разі крадіжки (після закриття справи), невиявлення музейного предмета під час звірення, втрати ним музейного значення на підставі наказу Міністерство культури і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, за погодженням з Міністерства культури і туризму України.

Для одержання дозволу на вилучення музейних предметів до Міністерства культури і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, подаються такі документи (в залежності від конкретного випадку):

а) клопотання та витяг з протоколу колегії відповідного структурного підрозділу місцевого органу виконавчої влади, – для музеїв, заснованих на комунальній формі власності

б) витяг з протоколу фондово-закупівельної комісії музею

в) підсумковий акт про звірення наявності музейних предметів з фондово-обліковою документацією

г) висновок реставратора про стан предмета і неможливість його реставрації

ґ) акт, у якому зафіксовано обставини крадіжки

д) документи про вжиття заходів дирекцією музею до розшуку викрадених предметів, притягнення винних до відповідальності у відповідності до законодавства України

е) документи органів Міністерства внутрішніх справ України про розшук або припинення розшуку викраденого музейного предмета

є) акт про значні пошкодження музейного предмета.

При вилученні музейного предмета із зібрання музею у полі “Примітка” в книзі надходжень, інвентарній та спеціальній інвентарній книзі робиться спеціальна позначка із посиланням на назву, номер і дату документа, що дозволяє вилучення предмета. Позначка про вилучення предмета з книги надходжень, інвентарної та спеціальної інвентарної книги завіряється підписами керівника музею, головного зберігача фондів (матеріально відповідальної особи) та скріплюється печаткою музею.

Категорично забороняється використання номерів, які звільнилися після вилучення музейних предметів, для записів інших музейних предметів.

Переведення музейного предмета з однієї інвентарної книги до іншої (наприклад, з інвентарної книги “графіка” до інвентарної книги “акварелі”) і відповідно до зміни його інвентарного номера та шифру проводиться за рішенням фондово-закупівельної комісії музею та за наказом керівника музею за умови, якщо предмет залишається в основному фонді музею. Книги надходжень, інвентарні книги та спеціальні інвентарні книги заповнені до видання цієї Інструкції залишаються дійсними, за умови, якщо вони містять усі необхідні відомості про предмет та належним чином оформлені. Заміна книг надходжень, інвентарних та спеціальних інвентарних книг на нові відбувається у виняткових випадках з обов'язкового дозволу Міністерства культури і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей. Після завершення роботи з переписування старих фондових книг і оформлення порівняльної відомості складається акт про погашення старих книг обліку (додаток № 29). Цей акт і порівняльна відомість розглядаються на засіданні фондово-закупівельної комісії музею. Музеї, засновані на державній формі власності, акти про погашення старих книг обліку, порівняльні відомості разом з випискою з протоколу фондово-закупівельної комісії надсилають до Міністерства культури і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, на розгляд та затвердження. Музеї, засновані на комунальній формі власності, вищезгадані документи надсилають на розгляд колегії відповідного структурного підрозділу місцевого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, та разом з рішенням колегії – до Міністерства культури і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, на розгляд та затвердження. До затвердження акта заміни старих книг обліку фондів на нові чинними вважаються старі книги. В акті заміни старих книг з обліку фондів зазначаються: дата, за чиїм розпорядженням здійснено заміну, причина заміни, а також кількість номерів та предметів, що перенесені до нових книг, кількість номерів та предметів, які були раніше вилучені, кількість номерів, що не зазначені. У разі заміни книг обліку – до них переносяться усі музейні предмети із старих книг, крім тих, які вилучені на підставі відповідних документів. У нових фондових книгах проти кожного музейного предмета робляться посилання на шифр і номер за старою книгою, так само як і в старій книзі проставляються новий шифр і номер. При складанні нових книг обліку категорично забороняється знищення або порушення цілості старих книг. Старі книги надходжень, інвентарні та спеціальні інвентарні книги постійно зберігаються в музеях поряд з іншою фондово-обліковою документацією. Акт на погашення старих книг обліку (додаток 29) складається у чотирьох примірниках: перший – залишається у діловодстві музею, другий – закладається у погашену фондову книгу, третій – передається до структурного підрозділу місцевого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, що затвердив цей акт, четвертий – надсилається до Міністерства культури і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей.

3.10. Зберігання обліково – фондової документації музею

Основні фондово-облікові документи – акти про приймання, про видачу, книги надходжень, інвентарні книги, спеціальні інвентарні книги, книги обліку музейних предметів на тимчасове зберігання – підлягають реєстрації у книзі реєстрації фондово-облікової документації музею згідно зі списком, затвердженим наказом керівника музею, і постійному зберіганню під контролем у матеріально відповідальних осіб.

Основні фондово-облікові документи – акти про приймання, про видачу, книги надходжень, інвентарні книги, спеціальні інвентарні книги, книги обліку музейних предметів на тимчасове зберігання – зберігаються у вогнетривких шафах у закритому, опломбованому (у неробочий час) приміщенні і стороннім особам не видаються.

Забороняється винесення усіх перерахованих облікових документів і книг з приміщення музеїв. Співробітники музею користуються обліковою документацією лише за службової необхідності і в присутності матеріально відповідальної особи.

Співробітникам музею і зберігачам фондів перераховані документи видаються для чергових записів і позначок у спеціально призначеному приміщенні. Для більш тривалої роботи із зазначеними документами вони можуть бути винесені до іншого приміщення у межах відділу, але кожного разу з особливого дозволу головного зберігача фондів (матеріально відповідальна особа).

У кінці робочого дня документи обов'язково здаються відповідальним за їх зберігання особам і на ніч залишаються у місцях їх постійного зберігання.

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗБЕРІГАННЯ МУЗЕЙНИХ ФОНДІВ

4.1. Сховища музейних фондів та іх обладнання

Ìóçåéí³ ôîíäè ðîçì³ùóþòüñÿ â ñïåö³àëüíî îáëàäíàíèõ ïðîñòîðèõ, ñâ³òëèõ ïðèì³ùåííÿõ, ç ðåãóëüîâàíèìè ñèñòåìàìè âåíòèëÿö³¿ ³ îïàëåííÿ, â³äïîâ³äàòè óìîâàì íîðìàòèâíîãî çáåð³ãàííÿ, à òàêîæ ñïðèÿòè âèâ÷åííþ ìóçåéíèõ ö³ííîñòåé ³ ¿õ ð³çíîá³÷íîãî âèêîðèñòàííÿ.

Äëÿ íåâåëèêèõ ìóçå¿â ðåêîìåíäóþòüñÿ îá’ºäíóâàííÿ òà îðãàí³çàö³ÿ îêðåìèõ ñõîâèù çà òèïîëîã³÷íî-ìàòåð³àëüíèìè îçíàêàìè ç óðàõóâàííÿì êàòåãîð³é áåçïå÷íîãî çáåð³ãàííÿ äëÿ âåëèêèõ ìóçå¿â – çà òåìàòè÷íèìè, à âñåðåäèí³ – çà ìàòåð³àëüíèìè îçíàêàìè. Ñõîâèùà ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â, ùî â³äð³çíÿþòüñÿ çà êàòåãîð³ºþ á³îëîã³÷íî¿ íåáåçïåêè, ðîçòàøîâóþòü â îêðåìèõ ãðóïàõ ïðèì³ùåíü.

Ñõîâèùà ìàþòü ìàêñèìàëüíî â³äïîâ³äàòè âèìîãàì ïðîòèïîæåæíî¿ áåçïåêè, ìàòè çàïàñí³ âèõîäè ³ â³äïîâ³äíå ïðîòèïîæåæíå îáëàäíàííÿ. Ïðèì³ùåííÿ ñõîâèù ïîâèííî ïåðåâ³ðÿòèñÿ îðãàíàìè òåõí³÷íîãî íàãëÿäó ç ìåòîþ âèçíà÷åííÿ ïðèïóñòèìîãî íàâàíòàæåííÿ íà ï³äëîãó.

Ó ñõîâèùàõ äëÿ òêàíèí, áîòàí³÷íèõ, åíòîìîëîã³÷íèõ ³ çîîëîã³÷íèõ êîëåêö³é ðîáî÷å ì³ñöå îõîðîíöÿ ïîâèííî ðîçì³ùóâàòèñÿ â îêðåìîìó ïðèì³ùåíí³, ³çîëüîâàíîìó â³ä ñõîâèùà.

Ñõîâèùà ïîâèíí³ áóòè îáëàäíàí³ ³çîëÿòîðîì ç îïàëåííÿì, îêðåìèì âõîäîì, ïîäâ³éíèìè äâåðèìà òà ñêëàäàòèñÿ ç ïðèì³ùåíü:

• äëÿ ðîáîòè ñï³âðîá³òíèê³â

• äëÿ ïðèéìàííÿ ïðåäìåò³â, ðîçïàêóâàííÿ òà ïåðâèííîãî îãëÿäó

• äëÿ ïðîâåäåííÿ äåç³íñåêö³¿ ÷è äåç³íôåêö³¿ (îáîâ’ÿçêîâî ç ïðèìóñîâîþ âåíòèëÿö³ºþ)

• äëÿ âèòðèìóâàííÿ ïðåäìåò³â ï³ñëÿ îáðîáêè

• äëÿ åêñïîíàò³â, ùî íàäõîäÿòü, äå ¿õ ðîçïàêîâóþòü, ðîçáèðàþòü, îãëÿäàþòü ³ äå âîíè ïðîõîäÿòü ³çîëÿòîð òà äåçêàìåðó

• ñïåö³àëüíó êîìîðó äëÿ çáåð³ãàííÿ ãîñïîäàðñüêîãî ³íâåíòàðþ, ïàêóâàëüíîãî ìàòåð³àëó òà çàïàñó ìàòåð³àë³â êîíñåðâàö³éíîãî õàðàêòåðó

Äëÿ çáåð³ãàííÿ åêñïîíàò³â òèì÷àñîâèõ âèñòàâîê ïîâèííî áóòè îêðåìå ïðèì³ùåííÿ, îáëàäíàíå ç óðàõóâàííÿì çáåð³ãàííÿ ïðåäìåò³â ð³çíèõ âèä³â.

Ìóçåéíå îáëàäíàííÿ ó ñõîâèùàõ ðîçì³ùóþòü òàêèì ÷èíîì, ùîá ïðîð³çè äëÿ â³êîí ³ äâåðåé çàëèøàëèñÿ â³ëüíèìè. Øàôè ³ ñòåëàæ³ â ñõîâèùàõ ñë³ä ñòàâèòè âïðîäîâæ ñò³í àáî ïåðïåíäèêóëÿðíî äî íèõ, çàëèøàþ÷è öåíòðàëüíèé ïðîõ³ä íå ìåíøå í³æ 2,5 – 3,0 ì, à ïðîõîäè ì³æ íèìè íå ìåíøå í³æ 1,0 – 1,5 ì, çàëåæíî â³ä ãëèáèíè ïðèì³ùåííÿ ³ ðîçì³ð³â ïðåäìåò³â çáåð³ãàííÿ.

Ç ìåòîþ óñóíåííÿ ëîêàëüíèõ çàñò³éíèõ çîí ó ôîíäîñõîâèùàõ íåîáõ³äíî ï³äòðèìóâàòè äîñòàòíþ öèðêóëÿö³þ ïîâ³òðÿ: íå ïåðåâàíòàæóâàòè ïðèì³ùåííÿ ïðåäìåòàìè, íå ðîçì³ùóâàòè øàôè òà â³òðèíè áåçïîñåðåäíüî á³ëÿ çîâí³øí³õ ñò³í áóäèíêó. Ñòåëàæ³ äëÿ òâîð³â æèâîïèñó ïîâèíí³ áóòè ï³äíÿò³ â³ä ï³äëîãè íå ìåíøå ÿê íà 25 ñì. Çáåðåæåííÿ íåâåëèêèìè øòàáåëÿìè, ÿê³ ðîçì³ùóþòüñÿ íà ï³äñòàâêàõ, äîçâîëÿºòüñÿ òèì÷àñîâî. Òðåáà óíèêàòè êîíòàêòó äåðåâ’ÿíèõ ðàì ç öåìåíòíîþ ï³äëîãîþ, âèêëàäåíîþ ïëèòêîþ, óêðèòîþ ë³íîëåóìîì. Íåïðèïóñòèìèì º çáåð³ãàííÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â, çàãîðíóòèõ â ïîë³åòèëåíîâó ïë³âêó.

Ïðè ï³äâèùåí³é âîëîãîñò³ òðåáà óíèêàòè çáåð³ãàííÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â ó ù³ëüíî çà÷èíåíèõ øàôàõ, ùî ñòîÿòü äóæå áëèçüêî äî ñò³í. ³äñòàíü ì³æ ñò³íàìè òà îáëàäíàííÿì ìຠáóòè íå ìåíøå í³æ 10 – 15 ñì. Çàáîðîíÿºòüñÿ ðîçì³ùåííÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â íà ñò³íàõ ÷è ï³äëîç³ ç ï³äâèùåíîþ âîëîã³ñòþ. Îáëàäíàííÿ äëÿ çáåð³ãàííÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â ó ñõîâèùàõ ðîáëÿòü ³ç ìåòàëó àáî ñóõî¿ äåðåâèíè, îáðîáëåíî¿ àíòèñåïòè÷íîþ ðå÷îâèíîþ.

Äåðåâ’ÿíå îáëàäíàííÿ ïåð³îäè÷íî îãëÿäàºòüñÿ äëÿ ñâîº÷àñíîãî âèÿâëåííÿ øê³äíèê³â.

Äëÿ ðîçì³ùåííÿ ïðåäìåò³â ð³çíèõ êàòåãîð³é âèêîðèñòîâóþòüñÿ ð³çí³ òèïè ìåáë³â (äèâ. â³äïîâ³äí³ ðîçä³ëè ö³º¿ ²íñòðóêö³¿ çà êàòåãîð³ÿìè ìàòåð³àë³â).

Îáëàäíàííÿ áàæàíî ìàêñèìàëüíî ñòàíäàðòèçóâàòè çà âèäàìè ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â, ãðóïóþ÷è çà âèìîãàìè ñâ³òëîâîãî, òåìïåðàòóðíî-âîëîã³ñíîãî òà á³îëîã³÷íîãî ðåæèì³â.

Ïðè çáåð³ãàíí³ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â çàáåçïå÷óºòüñÿ ¿õ ³çîëÿö³ÿ â³ä ï³äëîãè íà â³äñòàí³ íå ìåíøå í³æ 15 ñì, â³ä á³÷íèõ ïîâåðõîíü ó ñåðåäèí³ îáëàäíàííÿ – íå ìåíøå í³æ 3 – 5 ñì, òàêà ñàìà â³äñòàíü – ì³æ ìóçåéíèìè ïðåäìåòàìè. Ïîëèö³ â øàôàõ ìàþòü ëåãêî çí³ìàòèñÿ, ïðîòèðàòèñÿ óñòàíîâëþâàòèñÿ íà ð³çí³é âèñîò³.

Äëÿ çáåð³ãàííÿ äîðîãîö³ííèõ ìåòàë³â òà äîðîãîö³ííîãî êàì³ííÿ ó ñõîâèùàõ óñòàíîâëþþòüñÿ ìåòàëåâ³ ñåéôè, ùî ö³ëîäîáîâî ï³äêëþ÷åí³ äî ïðèëàäó îõîðîííî¿ ñèãíàë³çàö³¿.

ʳëüê³ñòü ãîðþ÷èõ åëåìåíò³â â îáëàäíàíí³ ñõîâèù ìຠáóòè çâåäåíà äî ì³í³ìóìó ç ïåðñïåêòèâîþ ïîâíî¿ çàì³íè äåðåâ’ÿíîãî îáëàäíàííÿ íà ìåòàëåâå ç óðàõóâàííÿì âèìîã çáåð³ãàííÿ. Ôàðáóâàííÿ ìåòàëåâèõ åëåìåíò³â îáëàäíàííÿ äîïóñêàºòüñÿ ðå÷îâèíàìè, ùî íå âèä³ëÿþòü ïðè âèñèõàíí³ òà ï³ñëÿ âèòðèìêè ñïîëóê, ÿê³ õ³ì³÷íî âçàºìîä³þòü ç ìóçåéíèìè ïðåäìåòàìè.

4.2. Режим музейного зберігання

Íàéâàæëèâ³ø³ çîâí³øí³ ïðè÷èíè ðóéíóâàííÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â (êð³ì ðóéíóâàíü, ùî âèêëèêàí³ òåõí³÷íèìè àâàð³ÿìè òà ñòèõ³éíèìè ëèõàìè):

• çíà÷íà òà ð³çêà çì³íà òåìïåðàòóðè ³ âîëîãîñò³, â³äõèëåííÿ öèõ ïàðàìåòð³â â³ä íîðìàòèâíèõ

• øê³äëèâèé âïëèâ ñâ³òëà àáî íåñòà÷à éîãî

• çàáðóäíåííÿ ïîâ³òðÿ àãðåñèâíèìè ãàçîâèìè ñêëàäîâèìè, ïèëîì, ê³ïòÿâîþ, ñàæåþ

• á³îëîã³÷í³ øê³äíèêè

• âèêîðèñòàííÿ íåñò³éêèõ ìàòåð³àë³â (ôàðá, òêàíèí òîùî) òà íåäîñêîíàëèõ òåõíîëîã³é ïðè âèãîòîâëåíí³ ïðåäìåò³â, ùî çãîäîì óâ³éøëè äî ìóçåéíèõ êîëåêö³é

• íåäáàéëèâå ñòàâëåííÿ äî ïðåäìåòà, ùî ïðèçâîäèòü äî ìåõàí³÷íèõ ïîøêîäæåíü

• íåïðàâèëüíå çáåð³ãàííÿ ³ âèêîðèñòàííÿ öèõ ïðåäìåò³â äî ¿õ íàäõîäæåííÿ â ìóçåé òà â ñàìîìó ìóçå¿.

Ðóéíóâàííÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â ìîæå áóòè íàñë³äêîì íåâì³ëîãî àáî íåîáåðåæíîãî êîðèñòóâàííÿ, íåñâîº÷àñíîãî ïðîâåäåííÿ ðåñòàâðàö³¿.

4.2.1. Температурно-воложистний режим

Íàéâàæëèâ³øîþ óìîâîþ ïðàâèëüíîãî çáåð³ãàííÿ ìóçåéíèõ ôîíä³â º äîòðèìàííÿ íîðìàòèâíîãî òà ìàêñèìàëüíî ñòàá³ëüíîãî ðåæèìó òåìïåðàòóðè òà âîëîãîñò³ ïîâ³òðÿ â óñ³õ ïðèì³ùåííÿõ áóä³âë³ ìóçåþ. Âèìîãè äî òåìïåðàòóðíî-âîëîæèñòèõ óìîâ äëÿ êîìïëåêñíîãî çáåð³ãàííÿ òà åêñïîíóâàííÿ ìóçåéíèõ êîëåêö³é âêëþ÷àþòü:

• ïàðàìåòðè òåìïåðàòóðè òà â³äíîñíî¿ âîëîãîñò³ ïîâ³òðÿ

• äîïóñòèì³ ïåðåïàäè òåìïåðàòóðè òà âîëîãîñò³ ïîâ³òðÿ

• øâèäê³ñòü ðóõó ïîâ³òðÿ ó çîíó ðîçì³ùåííÿ åêñïîíàò³â.

Òåìïåðàòóðíî-âîëîæèñòèé ðåæèì ïðèì³ùåííÿ ìóçåþ ñòâîðþºòüñÿ òà çì³íþºòüñÿ ï³ä 䳺þ ðÿäó ôàêòîð³â:

• çàãàëüíèé ñòàí áóä³âë³ (äàõó, ñò³í, ã³äðî³çîëÿö³¿)

• íàÿâí³ñòü òà ñòàí ñèñòåì îïàëåííÿ, âåíòèëÿö³¿, êîíäèö³þâàííÿ ïîâ³òðÿ

• êë³ìàòè÷í³ óìîâè ì³ñöåâîñò³ (òåìïåðàòóðà òà âîëîã³ñòü çîâí³øíüîãî ïîâ³òðÿ), ïåðåâàæàþ÷èé íàïðÿì â³òðó, ñîíÿ÷íà ðàä³àö³ÿ, îïàäè

• îð³ºíòàö³ÿ áóä³âë³ â³äíîñíî ñòîð³í ñâ³òó

• ì³ñöå ðîçòàøóâàííÿ íà ì³ñöåâîñò³.

Íà ïîêàçíèêè òåìïåðàòóðè òà âîëîãîñò³ âïëèâàþòü áóä³âåëüíî-êîíñòðóêòèâí³ çàñîáè òà àðõ³òåêòóðíî-ïëàíóâàëüíå ð³øåííÿ âíóòð³øíüîãî ïðîñòîðó áóä³âë³.

Òåìïåðàòóðíî-âîëîæèñòèé ðåæèì çàëåæèòü â³ä çàñîá³â, ÿêèìè ñòâîðþºòüñÿ òà ï³äòðèìóºòüñÿ ïåâíèé ð³âåíü òåìïåðàòóðè òà â³äíîñíî¿ âîëîãîñò³ ïîâ³òðÿ, òîáòî â áóä³âë³ ìóçåþ ìîæå áóòè íåðåãóëüîâàíèé ðåæèì àáî ðåãóëüîâàíèé, ùî ï³äòðèìóºòüñÿ íåîáõ³äíèìè ³íæåíåðíî-òåõí³÷íèìè çàñîáàìè (íàÿâí³ñòü ñèñòåì îïàëåííÿ, âåíòèëÿö³¿ òà êîíäèö³þâàííÿ ïîâ³òðÿ).

Êàòåãîðè÷íî çàáîðîíÿºòüñÿ äîïóñêàòè ð³çê³ çì³íè òåìïåðàòóðè ³ âîëîãîñò³ ïîâ³òðÿ òà ðîáèòè ïåðåðâè â îïàëþâàíí³ â îïàëþâàëüíèé ñåçîí ó ìóçå¿. ̳íëèâ³ñòü òåìïåðàòóðè òà âîëîãîñò³ ïîâ³òðÿ º îäíèì ç âàæëèâèõ ôàêòîð³â ïðèðîäíîãî ñòàð³ííÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â.

 îïàëþâàíèõ òà íåîïàëþâàíèõ áóä³âëÿõ ìóçå¿â íà ñòàí ïîâ³òðÿíîãî ñåðåäîâèùà âïëèâàþòü ê³ëüê³ñòü â³äâ³äóâà÷³â òà ðåæèì ïðîâ³òðþâàííÿ.

Ïðè ñòâîðåíí³ ì³êðîêë³ìàòó ñë³ä óðàõîâóâàòè “äîïóñòèì³” òà “îïòèìàëüí³” ïàðàìåòðè òåìïåðàòóðè òà â³äíîñíî¿ âîëîãîñò³ ïîâ³òðÿ, ÿê³ âèçíà÷àþòüñÿ çì³íàìè, ùî â³äáóâàþòüñÿ â ìàòåð³àëàõ ïðè êîëèâàííÿõ òåìïåðàòóðè òà âîëîãîñò³ ïîâ³òðÿ.

Ó ä³àïàçîí³ äîïóñòèìèõ çíà÷åíü íå â³äáóâàºòüñÿ ³ñòîòíî¿ ðóéíàö³¿ ìàòåð³àë³â. Äîïóñòèìèì ä³àïàçîíîì ïîâ³òðÿíèõ ïàðàìåòð³â ó ìóçåéíèõ ïðèì³ùåííÿõ ïðè êîìïëåêñíîìó çáåð³ãàíí³ º: òåìïåðàòóðà ïîâ³òðÿ 15 – 240Ñ, â³äíîñíà âîëîã³ñòü – 40 – 65 %. Íèæíÿ ìåæà ä³àïàçîíó â³äíîñíî¿ âîëîãîñò³ ïîâ³òðÿ ìåíøå í³æ 40 % ïðèçâîäèòü äî çíåâîäíåííÿ ìàòåð³àëó, éîãî äåñòðóêö³¿ òà ïðèñêîðåíîìó ñòàð³ííþ. Âåðõíÿ ìåæà – 65 % – º ñïðèÿòëèâîþ äëÿ ðîçâèòêó ì³êðîîðãàí³çì³â.

Îïòèìàëüíèé ä³àïàçîí ïîâ³òðÿíèõ ïàðàìåòð³â çàáåçïå÷óº ñòàá³ëüíå ïîâ³òðÿíå ñåðåäîâèùå òà ïîñò³éíèé âîëîãîâì³ñò ìàòåð³àë³â. Îïòèìàëüíèìè ïàðàìåòðàìè ïîâ³òðÿíîãî ñåðåäîâèùà ïðè êîìïëåêñíîìó çáåð³ãàíí³ åêñïîíàò³â º òåìïåðàòóðà ïîâ³òðÿ 18?1(2)0Ñ, â³äíîñíà âîëîã³ñòü ïîâ³òðÿ – 50? 5 %.

ßêùî â ð³çíèõ ÷àñòèíàõ ìóçåéíîãî ïðèì³ùåííÿ òåìïåðàòóðíî-âîëîæèñòèé ðåæèì íåîäíàêîâèé, òî ïðè ðîçì³ùåíí³ ôîíä³â íåîáõ³äíî âðàõîâóâàòè ñïåöèô³÷í³ âëàñòèâîñò³ ìàòåð³àë³â.

Ó ïðèì³ùåííÿõ, ì³êðîêë³ìàò ÿêèõ áëèçüêèé äî íîðìè, ðîçì³ùóþòüñÿ êîëåêö³¿ îðãàí³÷íèõ ìàòåð³àë³â, æèâîïèñ, òêàíèíè, ãðàô³êà, äåðåâî, øê³ðà, ôîòîìàòåð³àëè, çîîëîã³÷í³ òà á³îëîã³÷í³ êîëåêö³¿ òîùî.

Ó ïðèì³ùåííÿõ ç ï³äâèùåíîþ âîëîã³ñòþ äîïóñêàºòüñÿ çáåð³ãàííÿ êàì³ííÿ (êð³ì ìàðìóðó, âàïíÿêó òà ³íøèõ ïîä³áíèõ äî íèõ ìàòåð³àë³â), êåðàì³êè, ôàðôîðó çà óìîâè çàäîâ³ëüíîãî ñòàíó ¿õ çáåðåæåíîñò³.

Ó ïðèì³ùåííÿõ ç³ çíèæåíîþ âîëîã³ñòþ äîö³ëüíî çáåð³ãàòè ìåòàë, ñêëî òà ã³ïñ.

Äëÿ çáåð³ãàííÿ ðÿäó ìàòåð³àë³â íåîáõ³äíèé îñîáëèâèé òåìïåðàòóðíî-âîëîæèñòèé ðåæèì:

à) äëÿ àðõåîëîã³÷íèõ ïðåäìåò³â, ùî ì³ñòÿòü ïðîäóêòè êîðî糿 ó âèãëÿä³ õëîðèñòèõ ñïîëó÷åíü, ïîòð³áíà îñîáëèâà ñóõ³ñòü ïðåäìåòè ç ì³äíèõ ñïëàâ³â çàëèøàþòüñÿ ñòàá³ëüíèìè íåâèçíà÷åíî òðèâàëèé ÷àñ ïðè â³äíîñí³é âîëîãîñò³ 37 %

á) ì³íåðàëè ãðóïè ñ³ð÷àíèõ ñïîëó÷åíü òà ñîë³ íåîáõ³äíî çáåð³ãàòè ïðè çíèæåí³é âîëîãîñò³, ó øèðîêîãîðëèõ ïîñóäèíàõ ç ïðèòåðòèìè ïðîáêàìè

â) îïòèìàëüí³ óìîâè çáåð³ãàííÿ ôîòîìàòåð³àë³â – â³äíîñíà âîëîã³ñòü 40–50% ïðè òåìïåðàòóð³ äëÿ ÷îðíî-á³ëèõ ìàòåð³àë³â íå ìåíøå +120Ñ, äëÿ êîëüîðîâèõ ìàòåð³àë³â íå âèùå + 50Ñ. ϳä ÷àñ çáåð³ãàííÿ ó çâè÷àéíîìó ñõîâèù³ äîïóñòèìà òåìïåðàòóðà íå âèùå +200Ñ ïðè â³äíîñí³é âîëîãîñò³ äî 53%. Òàêèé ðåæèì çàáåçïå÷óº çáåðåæåííÿ ôîòîìàòåð³àë³â â³ä ïë³ñíÿâè, çíåáàðâëåííÿ ³ çàãàëüìîâóº õ³ì³÷í³ ïðîöåñè ðîçïàäó îñíîâ

ã) íå ïðèïóñòèìå çáåð³ãàííÿ ïðåäìåò³â ç îëîâà, à òàêîæ ôîðìàë³íîâèõ ïðåïàðàò³â ó ïðèì³ùåííÿõ ç ïîíèæåíîþ òåìïåðàòóðîþ. Äëÿ çáåð³ãàííÿ òàêèõ ìàòåð³àë³â òåìïåðàòóðà ìຠáóòè íå íèæ÷å +180Ñ

´) ïðåäìåòè ç îëîâà ïðè òåìïåðàòóð³ íèæ÷å + 180Ñ ðóéíóþòüñÿ òàê çâàíîþ îëîâ’ÿíîþ ÷óìîþ. Íà ïðåäìåòàõ ç’ÿâëÿþòüñÿ ñïî÷àòêó ñ³ð³ ëèøà¿, çãîäîì ïîðîæí³ áîðîäàâêè. Ïîò³ì ïîøêîäæåí³ ì³ñöÿ ïåðåòâîðþþòüñÿ íà ïîðîøîê. Ïðè öüîìó ÷óìà øâèäêî ðîçïîâñþäæóºòüñÿ ³ ìîæå çàðàçèòè âåëèê³ ïàðò³¿ îëîâà. Ïîøêîäæåí³ îëîâ’ÿíîþ ÷óìîþ ïðåäìåòè òðåáà òåðì³íîâî ³çîëþâàòè â ïðèì³ùåííÿ ç òåìïåðàòóðîþ íå íèæ÷å 200Ñ

ä) ïðåäìåòè ç âîñêó ³ ïëàñòèë³íó ñë³ä çáåð³ãàòè â óìîâàõ ïîñò³éíîãî ðåæèìó. Îñîáëèâî âàæëèâî ñòåæèòè çà òåìïåðàòóðîþ: âîíà ìຠáóòè íå âèùå +25 0Ñ ³ íå íèæ÷å +16 0Ñ

å) çàáîðîíÿºòüñÿ çáåð³ãàòè â íåîïàëþâàíèõ ïðèì³ùåííÿõ àáî ïðè òåìïåðàòóð³ íèæ÷å 00Ñ äîðîãîö³ííå ³ íàï³âäîðîãîö³ííå êàì³ííÿ ³ âèðîáè ç áóðøòèíó

º) äëÿ ïðåäìåò³â ç ïåðë³â òà á³ðþçè îïòèìàëüíîþ º òåìïåðàòóðà +18–200Ñ ð³âåíü â³äíîñíî¿ âîëîãîñò³ äëÿ ïåðë³â 60–65 %, äëÿ á³ðþçè íå äîïóñòèìà âîëîã³ñòü âèùå 50% ï³ä ÷àñ ïðèáèðàííÿ íå äîïóñòèìî âîëîãå ïðîòèðàííÿ åêñïîíàò³â ç á³ðþçè, îáðîáêó ïðîâîäÿòü ò³ëüêè ñóõèì ñïîñîáîì.

Òåìïåðàòóðíî-âîëîæèñòèé ðåæèì ìຠáóòè ïîñò³éíèì òà ñòàá³ëüíèì. Íåñòàá³ëüí³ñòü òåìïåðàòóðíî-âîëîã³ñíîãî ðåæèìó, ð³çê³ ñåçîíí³ ³ äîáîâ³ éîãî çì³íè º îñíîâíîþ ïðè÷èíîþ ñòàð³ííÿ ìóçåéíèõ êîëåêö³é. Öå âïëèâຠïðàêòè÷íî íà âñ³ ìàòåð³àëè. ̳íëèâ³ñòü îñîáëèâî ðóéíóº îðãàí³÷í³ ìàòåð³àëè, ç íåîðãàí³÷íèõ ðóéíóþòüñÿ íàñàìïåðåä àðõåîëîã³÷í³ ïðåäìåòè.

̳íëèâ³ñòü âîëîãîñò³ âèêëèêຠó íèõ (êåðàì³êà, ì’ÿê³ ïîðîäè êàìåíþ) ïðîöåñ êðèñòàë³çàö³¿ ³ äåêðèñòàë³çàö³¿ ñîëåé, ùî ìîæå ïðèçâåñòè äî ïîâíîãî ðóéíóâàííÿ ïðåäìåò³â.

³äõèëåííÿ òåìïåðàòóðíî-âîëîæèñòîãî ðåæèìó â³ä ïàðàìåòð³â, ùî ðåêîìåíäóþòüñÿ äëÿ êîìïëåêñíîãî çáåð³ãàííÿ ìàòåð³àë³â, ó íàïðÿìêó ï³äâèùåííÿ àáî çíèæåííÿ âîëîãîñò³ âèêëèêຠòàê³ çì³íè: ïðè ï³äâèùåí³é âîëîãîñò³ âèíèêຠêîðîç³ÿ ìåòàë³â (íà çàë³ç³ – ³ðæà, íà áðîíç³ – äèêà ïàòèíà) äåôîðìàö³ÿ, ðîçòð³ñêóâàííÿ, çíåáàðâëåííÿ òà ïë³ñíÿâ³ííÿ øê³ðè, ñëîíîâî¿ òà ìîðæîâî¿ ê³ñòêè, ãåðáàð³þ àêòèâ³çàö³ÿ ëóæíèõ ïðîöåñ³â ñêëà (ïîÿâà ðàéäóæíèõ ðîçêîë³â ³ ðîçøàðóâàíü) ïîÿâà ÷åðâîíèõ ïëÿì, ùî º îêèñàìè çàë³çà, íà äåÿêèõ ïîðîäàõ ìàðìóðó ðîçøàðóâàííÿ ïîðèñòî¿ êåðàì³êè, íàáóõàííÿ åìóëüñ³¿, óòâîðåííÿ ñêëàäîê ³ áóëüáàøîê òà â³äîêðåìëåííÿ ôîòîìàòåð³àë³â â³ä ñêëà íàáóõàííÿ òà çàãíèâàííÿ êëåþ – ó æèâîïèñó, ïàïåð³ òîùî.

Ïåðåçâîëîæåííÿ òà âèñèõàííÿ, ùî ïîñò³éíî ïîâòîðþþòüñÿ ó ã³ãðîñêîï³÷íèõ ìàòåð³àëàõ, º îñíîâíîþ ïðè÷èíîþ ¿õ ðóéíóâàííÿ:

æèâîïèñ íà ïîëîòí³ âêëþ÷ຠñêëàäîâ³, ÿêèì âëàñòèâèé ð³çíèé âîëîãîâì³ñò: ì³íëèâ³ñòü â³äíîñíî¿ âîëîãîñò³ 䳺 ïåðåäóñ³ì íà ïîëîòíî, ó ðåçóëüòàò³ íàïðóæåííÿ íèòêè ïîëîòíà ðîçðèâàþòü ´ðóíò, ïðè öüîìó âèíèêàþòü çëîìè òà ðîçòð³ñêóâàííÿ, ÿê³ ïåðåõîäÿòü íà ôàðáîâèé øàð, ïîðóøóºòüñÿ çâ’ÿçîê ôàðáîâîãî øàðó ³ ´ðóíòó, âèíèêຠðîçøàðóâàííÿ æèâîïèñíîãî øàðó, éîãî îñèïàííÿ, â³äáóâàþòüñÿ çì³íè îïòè÷íèõ âëàñòèâîñòåé ëàêó, ïîëîòíî ñòà𳺠òà ðóéíóºòüñÿ

æèâîïèñ íà äåðåâèí³ – ð³çí³ âîëîãîîáì³í òà âîëîãîâì³ñò â îêðåìèõ êîìïîíåíòàõ âèðîáó (äåðåâî, ´ðóíò, æèâîïèñíèé øàð òà ³í.) ïðèçâîäÿòü äî ïîðóøåííÿ çâ’ÿçêó ì³æ íèìè, âèíèêàþòü òð³ùèíè, ç’ÿâëÿþòüñÿ çäóòòÿ ´ðóíòó òà ôàðáîâîãî øàðó, êðàêåëþð, â³äáóâàþòüñÿ â³äøàðóâàííÿ ´ðóíòó â³ä îñíîâè, äåôîðìàö³¿ äåðåâ’ÿíî¿ îñíîâè. Äåðåâèíà ðåàãóº íà çì³íè âîëîãîñò³ ëèøå ç ÷àñîì, ïîøêîäæåííÿ ³ ðóéíóâàííÿ ¿¿ ìîæóòü ç’ÿâèòèñÿ ï³çí³øå

ïàïåðîâà îñíîâà ïàì’ÿòîê – ï³äâèùåíà òåìïåðàòóðà òà çíèæåííÿ â³äíîñíî¿ âîëîãîñò³ ïîâ³òðÿ ïðèçâîäÿòü äî ïåðåñèõàííÿ ïàïåðó, à ïåðåçâîëîæåííÿ àêòèâ³çóº äåñòðóêö³þ. Ïðè ïîíèæåí³é âîëîãîñò³ ïîâ³òðÿ (íèæ÷å 50%) â³äáóâàºòüñÿ âòðàòà åëàñòè÷íîñò³ â óñ³õ ã³ãðîñêîï³÷íèõ ìàòåð³àëàõ (øê³ðè, äåðåâà, ïàïåðó, òêàíèíè òîùî), ïî÷èíàºòüñÿ ¿õ êîðîáëåííÿ, ðîçòð³ñêóâàííÿ, ðîçøàðóâàííÿ.

Îñîáëèâî çíà÷íèõ ðóéíóâàíü çàçíàþòü ïðåäìåòè, âèãîòîâëåí³ ç ìàòåð³àë³â, ÿê³ ìàþòü ð³çí³ êîåô³ö³ºíòè òåìïåðàòóðíîãî ðîçøèðåííÿ: ôàíåðí³ òà ³íêðóñòîâàí³ ìåáë³, íàá³ðíà ê³ñòêà, à òàêîæ ïðåäìåòè, ùî âêðèò³ ´ðóíòîì ³ ôàðáîâèìè øàðàìè (æèâîïèñ, ñêóëüïòóðà, ìåáë³, äåðåâ’ÿíå ð³çüáëåííÿ).

Ó ïðåäìåò³â ç ê³ñòêè àðõåîëîã³÷íîãî ïîõîäæåííÿ ñïîñòåð³ãàºòüñÿ ðîçøàðóâàííÿ òà ðîçòð³ñêóâàííÿ ìàñè. Îñîáëèâî ëåãêî ðóéíóþòüñÿ ê³íö³ äîâãèõ òðóá÷àñòèõ ê³ñòîê, õðåáòè òà çóáè.

Ó ìóçåéíèõ ïðèì³ùåííÿõ, ÿê³ íå îñíàùåí³ ñèñòåìîþ êîíäèö³þâàííÿ ïîâ³òðÿ, ñïîñòåð³ãàþòüñÿ äâà òèïè ì³íëèâîñò³ òåìïåðàòóðè ³ âîëîãîñò³: ñåçîíí³, ïîâ’ÿçàí³ ç³ çì³íàìè ïîðè ðîêó òà ïåð³îäàìè îïàëåííÿ, ³ äîáîâ³, ïîâ’ÿçàí³ ç ð³çêèìè çì³íàìè çîâí³øí³õ óìîâ ³ ê³ëüê³ñòþ â³äâ³äóâà÷³â.

Îïòèìàëüí³ ïàðàìåòðè òåìïåðàòóðè òà âîëîãîñò³ ïîâ³òðÿ ìîæóòü áóòè çàáåçïå÷åí³ ñèñòåìàìè êîíäèö³þâàííÿ ïîâ³òðÿ, à äîïóñòèì³ – ñèñòåìàìè îïàëåííÿ òà âåíòèëÿö³¿.

Ó áóä³âëÿõ, îáëàäíàíèõ ëèøå ñèñòåìàìè îïàëåííÿ â çèìîâèé òà ïåðåõ³äí³ îñ³íí³é òà âåñíÿíèé ïåð³îäè, òåìïåðàòóðíèé ðåæèì ï³äòðèìóºòüñÿ çàâäÿêè ïðàâèëüí³é ðîáîò³ îïàëþâàëüíî¿ ñèñòåìè. Ïîâ³òðÿíèé ðåæèì çàáåçïå÷óºòüñÿ çà ðàõóíîê îðãàí³çîâàíîãî ïðèðîäíîãî ïîâ³òðîîáì³íó (ïðîâ³òðþâàííÿ).

Íåäîïóñòèì³ ïåðåðâè â îïàëåíí³ ñèñòåìà îïàëåííÿ ìຠëåãêî ðåãóëþâàòèñÿ, ùîá íå äîïóñòèòè ïåðåãð³âàííÿ ïîâ³òðÿ â ïðèì³ùåíí³, ùî ïðèçâîäèòü äî ð³çêîãî ïîíèæåííÿ â³äíîñíî¿ âîëîãîñò³.

Íåîáõ³äíî ñòåæèòè çà ÷èñòîòîþ áàòàðåé, ïðîòèðàòè ¿õ âîëîãèìè ãàí÷³ðêàìè.

Äåðåâ’ÿí³ ðåø³òêè, ÿêèìè â ìóçåÿõ çàêðèâàþòü íàãð³âàëüí³ ïðèëàäè, ñë³ä äëÿ çðó÷íîñò³ çðîáèòè çí³ìíèìè ÷è ïðèñòàâíèìè.

. Ñèñòåìà îïàëåííÿ â áóä³âëÿõ – ïàì’ÿòêàõ àðõ³òåêòóðè, ÿê³ ðàí³øå íå îïàëþâàëèñü, ïîâèííà çàáåçïå÷èòè â çèìîâèé ïåð³îä òåìïåðàòóðó âñåðåäèí³ ïðèì³ùåíü íå âèùå + 50Ñ .

Òåìïåðàòóðíî-âîëîæèñòèé ðåæèì ïðèì³ùåíü çàëåæèòü â³ä ê³ëüêîñò³ â³äâ³äóâà÷³â, ÿê³ âèä³ëÿþòü ïåâíó ê³ëüê³ñòü òåïëà, âîëîãè, ãàç³â, òîìó äëÿ êîæíîãî ìóçåþ ïîâèííà áóòè âñòàíîâëåíà ãðàíè÷íîäîïóñòèìà ê³ëüê³ñòü â³äâ³äóâà÷³â. Ïðè öüîìó íåîáõ³äíî âðàõîâóâàòè çàáåçïå÷åí³ñòü ìóçåþ ³íæåíåðíèìè ñèñòåìàìè (îïàëåííÿ, âåíòèëÿö³¿, êîíäèö³þâàííÿ ïîâ³òðÿ). Ãðàíè÷íîäîïóñòèìà ê³ëüê³ñòü â³äâ³äóâà÷³â óñòàíîâëþºòüñÿ ÿê ð³÷íà, òàê ³ äîáîâà.

Äîñòóï â³äâ³äóâà÷³â ó íåîïàëþâàí³ ìóçåéí³ ïðèì³ùåííÿ äîçâîëÿºòüñÿ ò³ëüêè â òåïëèé ³ ñóõèé ïåð³îäè ðîêó.

Çì³íà òåìïåðàòóðíî-âîëîæèñòîãî ðåæèìó, ïðè ÿêîìó çáåð³ãàþòüñÿ ìóçåéí³ ïðåäìåòè, çä³éñíþºòüñÿ ïîâ³ëüíî ³ ïîñòóïîâî.

Ïðè íàäõîäæåíí³ ïðåäìåò³â äî ìóçåþ ç ³íøèõ ì³ñöü îñîáëèâå çíà÷åííÿ ìຠ¿õ ïîñòóïîâà àêë³ìàòèçàö³ÿ â óìîâàõ ïðîì³æíîãî ðåæèìó. ¯õ íå ìîæíà ðîçì³ùóâàòè â øàôàõ, ñêðèíÿõ òîùî äî ïîâíî¿ àêë³ìàòèçàö³¿.

ϳä ÷àñ ïåðåì³ùåííÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â ç îäíîãî áóäèíêó â ³íøèé àáî â ³íøå ì³ñòî íåîáõ³äíî ïåðåäáà÷èòè ñòâîðåííÿ óìîâ, ùî çàáåçïå÷óþòü ïîñòóïîâó àêë³ìàòèçàö³þ ïðåäìåò³â.

Áàæàíî ïåðåì³ùóâàòè ìóçåéí³ ïðåäìåòè çà íàéá³ëüø ñïðèÿòëèâèõ ïîãîäíèõ óìîâ.

Ó ïðèì³ùåííÿõ, ùî íå îïàëþþòüñÿ, çîêðåìà, ïàì’ÿòêàõ àðõ³òåêòóðè (ïàëàöàõ òà êóëüòîâèõ ñïîðóäàõ), à òàêîæ ó ïðèì³ùåííÿõ, äå â³äñóòí³ ñèñòåìè âåíòèëÿö³¿ äëÿ íîðìàë³çàö³¿ òåìïåðàòóðíî-âîëîæèñòîãî ðåæèìó òà âèäàëåííÿ çàñò³éíîãî ïîâ³òðÿ ç³ øê³äëèâèìè êîìïîíåíòàìè ñóâîðî äîòðèìóþ÷èñü ïðàâèë ïðîâ³òðþâàííÿ â ð³çí³ ïåð³îäè ðîêó. Ïðè öüîìó íå äîïóñòèìî áåçïîñåðåäíº ïîïàäàííÿ ïîâ³òðÿ íà ìóçåéí³ ïðåäìåòè. Ñë³ä ìàòè íà óâàç³, ùî íàäì³ðíå ïðîâ³òðþâàííÿ â çèìîâèé ÷àñ ìîæå ïðèçâåñòè äî ïåðåñóøåííÿ ïîâ³òðÿ, ùî íåáåçïå÷íî äëÿ ïðåäìåò³â ç îðãàí³÷íèõ ìàòåð³àë³â.

Ìîæëèâ³ñòü ³ î÷³êóâàíèé ðåçóëüòàò ïðîâ³òðþâàííÿ âèçíà÷àþòüñÿ íà îñíîâ³ àíàë³çó ñï³ââ³äíîøåííÿ ïàðàìåòð³â âíóòð³øíüîãî ³ çîâí³øíüîãî ïîâ³òðÿ. Íà ïî÷àòêó ïðîâ³òðþâàííÿ íåîáõ³äíî âèçíà÷èòè òåìïåðàòóðó, â³äíîñíó âîëîã³ñòü òà âîëîãîâì³ñò ïîâ³òðÿ ó ïðèì³ùåíí³ òà ³ç çîâí³øíüîãî áîêó ïðèì³ùåííÿ. Òåìïåðàòóðó ³ â³äíîñíó âîëîã³ñòü ïîâ³òðÿ âèçíà÷àþòü çà äîïîìîãîþ ïñèõðîìåòðà. Äëÿ âèçíà÷åííÿ âîëîãîâì³ñòó ïîâ³òðÿ êîðèñòóþòüñÿ J-d – ä³àãðàìîþ àáî ïñèõðîìåòðè÷íîþ òàáëèöåþ (äîäàòêè ¹¹ 39, 40, 41).

Ïðîâ³òðþâàííÿ íåîïàëþâàíèõ ïðèì³ùåíü íåîáõ³äíî ïðîâîäèòè â ïîãîæ³ äí³, òîä³, êîëè íåìຠð³çêîãî ðîçõîäæåííÿ ì³æ çîâí³øíüîþ òåìïåðàòóðîþ ïîâ³òðÿ ³ òåìïåðàòóðîþ âñåðåäèí³ ïðèì³ùåííÿ.

ϳäâèùåííÿ ³ çíèæåííÿ òåìïåðàòóðè ïîâ³òðÿ ó ïðèì³ùåíí³ â ïðîöåñ³ ïðîâ³òðþâàííÿ íå ïîâèííî áóòè á³ëüøå í³æ 20Ñ.

Ïðîâ³òðþâàííÿ íåîïàëþâàíèõ ïðèì³ùåíü âåñíîþ ïåðåäáà÷ຠïîñòóïîâå âèð³âíþâàííÿ âíóòð³øíüî¿ ³ çîâí³øíüî¿ òåìïåðàòóð. Ïðîâ³òðþâàííÿ ìຠïðîõîäèòè ïðè ïîñò³éíîìó êîíòðîë³ âèì³ðþâàëüíèìè ïðèëàäàìè. Òðèâàë³ ñëàáê³ ïðîâ³òðþâàííÿ êðàùå çáåð³ãàþòü ñòàá³ëüí³ñòü ðåæèìó â çàëàõ, àí³æ êîðîòê³ òà ³íòåíñèâí³.

Çàáîðîíÿºòüñÿ ðîçòàøîâóâàòè ïîáëèçó â³êîí òà êâàòèðîê â³äêðèò³ ìóçåéí³ ïðåäìåòè ç ã³ãðîñêîï³÷íèõ ìàòåð³àë³â (îë³éíèé òà òåìïåðíèé æèâîïèñ, äåðåâî, òêàíèíó, øê³ðó òîùî).

4.2.2. Світловий режим

Îäí³ºþ ç ãîëîâíèõ ïðè÷èí ñòàð³ííÿ ìàòåð³àë³â, ç ÿêèõ âèãîòîâëåí³ ìóçåéí³ åêñïîíàòè, º âïëèâ ñâ³òëà.

Øê³äëèâ³ñòü ð³çíèõ äæåðåë ñâ³òëà çà ñòóïåíåì ôîòîõ³ì³÷íîãî âïëèâó íà õóäîæí³ òâîðè âèçíà÷àºòüñÿ âåëè÷èíàìè êîåô³ö³ºíò³â óøêîäæåííÿ (êîåô³ö³ºíò â³äíîñíî¿ øê³äëèâîñò³ ÊÂØ):

• îñâ³òëåííÿ íåáà ÷åðåç â³êîííå ñêëî 11,4

• îñâ³òëåííÿ íåáà, ïîêðèòîãî õìàðàìè 5,0

• ëþì³íåñöåíòí³ ëàìïè äåííîãî ñâ³òëà, íà çðàçîê ËÄÖ 4,3

• ëþì³íåñöåíòí³ ëàìïè ç ïîäâ³éíèì øàðîì ëþì³íîôîðó 1,7

• ëàìïà ðîçæàðþâàííÿ 1,0

Íàéá³ëüø øê³äëèâèì çà ôîòîõ³ì³÷íîþ 䳺þ º ïðèðîäíå ñâ³òëî, õàðàêòåðèñòèêè ÿêîãî ³ñòîòíî çàëåæàòü â³ä ñòàíó õìàðíîãî ïîêðèâó, íàõèëó ñîíöÿ íàä îáð³ºì òà ³í. Ó çâ’ÿçêó ç öèì íåîáõ³äíî îáîâ’ÿçêîâî çàñòîñîâóâàòè ð³çí³ ñâ³òëîçàõèñí³ ïðèñòðî¿.

Çàñòîñóâàííÿ ëþì³íåñöåíòíèõ ëàìï, ùî ìàþòü âèñîê³ ñêëàäîâ³ óëüòðàô³îëåòîâîãî âèïðîì³íþâàííÿ òà ïîòðåáóþòü îáîâ’ÿçêîâî¿ ô³ëüòðàö³¿ êîðîòêîõâèëüîâî¿ ÷àñòèíè ñïåêòðà â ìóçåÿõ, êàðòèííèõ ãàëåðåÿõ, íà âèñòàâêàõ òîùî íå äîçâîëÿºòüñÿ, çà âèíÿòêîì îêðåìèõ âèïàäê³â, ïîãîäæåíèõ ç îðãàíàìè Äåðæàâíîãî ïîæåæíîãî íàãëÿäó.

Äëÿ øèðîêîãî çàñòîñóâàííÿ â ñèñòåìàõ øòó÷íîãî îñâ³òëåííÿ ìóçå¿â ðåêîìåíäîâàí³ ëàìïè ðîçæàðþâàííÿ çàãàëüíîãî ïðèçíà÷åííÿ (òèïó Â, Ã, Á ³ ÁÊ ) òà äçåðêàëüí³ (òèïó ÇÊ, ÇÑ ³ ÇØ). Ëàìïè ìîæóòü âèêîðèñòîâóâàòèñÿ ò³ëüêè ó ñâ³òèëüíèêàõ çàêðèòîãî òèïó, ùî óíåìîæëèâëþº âèïàäàííÿ ÷àñòèí ëàìïè ïðè ¿¿ ìåõàí³÷íîìó ðóéíóâàíí³ â ïðîöåñ³ åêñïëóàòàö³¿.

Äëÿ îñâ³òëåííÿ íàéá³ëüø ö³ííèõ ç õóäîæíüîãî áîêó åêñïîíàò³â âàðòî âèêîðèñòîâóâàòè äæåðåëà ñâ³òëà ç ï³äâèùåíèìè ³íàêòèâíèìè âëàñòèâîñòÿìè. Äëÿ öüîãî ðåêîìåíäóºòüñÿ çàñòîñîâóâàòè íèçüêîâîëüòí³ ãàëîãåíí³ ëàìïè ðîçæàðþâàííÿ ç ³íòåðôåðåíö³éíèìè â³äáèâà÷àìè, ùî ïðîïóñêàþòü ³íôðà÷åðâîí³, àëå äîáðå â³äáèâàþòü âèäèì³ âèïðîì³íþâàííÿ.

Îñîáëèâî øê³äëèâà ä³ÿ ñâ³òëà â ñóêóïíîñò³ ç âîëîãîþ àòìîñôåðîþ, êèñíåì òà àãðåñèâíèìè ñêëàäîâèìè ïîâ³òðÿ.

Ìóçåéí³ ïðåäìåòè çà ñòóïåíåì ñâ³òëîñò³éêîñò³ ìàòåð³àë³â, ç ÿêèõ âîíè çðîáëåí³, ïîä³ëÿþòüñÿ íà òðè îñíîâí³ ãðóïè:

I ãðóïà. Ìóçåéí³ ïðåäìåòè âèñîêî¿ ñâ³òëîñò³éêîñò³: ñêëî, ïîðöåëÿíà, åìàëü, êåðàì³êà, ì³íåðàëè, ìåòàëè ³ ¿õ ñïëàâè

II ãðóïà. Ìóçåéí³ ïðåäìåòè ïîì³ðíî¿ ñâ³òëîñò³éêîñò³: îë³éíèé æèâîïèñ, íàòóðàëüíà øê³ðà, äåðåâî, ñëîíîâà ê³ñòêà, êëåéîâ³ ôàðáè, ëàêè

III ãðóïà. Ìóçåéí³ ïðåäìåòè íèçüêî¿ ñâ³òëîñò³éêîñò³: àêâàðåëü, ïàñòåëü, òêàíèíà, ôàðáîâàíà øê³ðà, äåÿê³ âèäè ñò³ííîãî ðîçïèñó, ÷ó÷åëà, à òàêîæ óñ³ ìóçåéí³ ïðåäìåòè ç ïàïåðó, îñîáëèâî ðóêîïèñè ³ ôîòîãðàô³¿.

Äëÿ çàáåçïå÷åííÿ óìîâ çáåðåæåííÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â â åêñïîçèö³éíèõ âèñòàâêîâèõ çàëàõ, çàïàñíèêàõ òà ³í. íåîáõ³äíî äîòðèìóâàòèñÿ ³ñíóþ÷èõ íîðì îñâ³òëåííÿ (äîäàòîê 42).

Äëÿ çíèæåííÿ ðóéí³âíî¿ ä³¿ âèïðîì³íþâàííÿ ñèñòåì ìóçåéíîãî îñâ³òëåííÿ ïîâèíí³ çàïðîâàäæóâàòèñÿ òàê³ çàõîäè:

• âèá³ð ³ âèêîðèñòàííÿ äëÿ øòó÷íîãî îñâ³òëþâàííÿ íàéìåíø àêòèí³÷íèõ äæåðåë ñâ³òëà

• îáìåæåííÿ ³ íîðìóâàííÿ îñâ³òëåííÿ åêñïîçèö³éíèõ çàë³â é çàïàñíèê³â çàëåæíî â³ä ãðóï ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â

• ñòâîðåííÿ ëîêàë³çîâàíèõ ñèñòåì îñâ³òëþâàííÿ ç óðàõóâàííÿì ïðîñòîðîâîãî ðîçì³ùåííÿ çîí åêñïîçèö³é ó çàëàõ ç âèêîðèñòàííÿì ñïåö³àë³çîâàíèõ ïðèëàä³â ìóçåéíîãî îñâ³òëþâàííÿ.

Êîíòðîëü ð³âí³â îñâ³òëåíîñò³ âàðòî ïðîâîäèòè ëþêñìåòðîì. Ïåðåíîñí³ ôîòîåëåêòðè÷í³ ëþêñìåòðè ïðèçíà÷åí³ äëÿ âèì³ðó îñâ³òëåííÿ, ùî ñòâîðþºòüñÿ ëàìïàìè ðîçæàðþâàííÿ é ïðèðîäíèì ñâ³òëîì.

Ó ñèñòåìàõ ìóçåéíîãî îñâ³òëåííÿ îáîâ'ÿçêîâèì º äîäàòêîâà ô³ëüòðàö³ÿ ñâ³òëà äëÿ çíèæåííÿ éîãî øê³äëèâîãî âïëèâó íà ìóçåéí³ ïðåäìåòè.

Ó ñâ³òèëüíèêàõ ç ëàìïàìè ðîçæàðþâàííÿ íåîáõ³äíî âèêîðèñòîâóâàòè ÿê ô³ëüòð, ùî çíèæóº ³íôðà÷åðâîíå é óëüòðàô³îëåòîâå âèïðîì³íþâàííÿ, ñêëî ïîë³ðîâàíå òåïëîïîãëèíàëüíå ÏØ, ÒÓ 21-23 (54)-á53-80 çàâòîâøêè 3 ³ 5 ìì ç òîíàëüíèìè â³äò³íêàìè – áðîíçîâå, íåéòðàëüíå, áëàêèòíå.

Àõðîìàòè÷í³ çà âèäîâèìè âëàñòèâîñòÿìè ìóçåéí³ ïðåäìåòè (ðóêîïèñè, ôîòîãðàô³¿, ãðàô³êà, äðóêîâàí³ òåêñòè íà ïàïåð³ òà ³í.) âàðòî åêñïîíóâàòè ï³ä æîâòèì ô³ëüòðîì, ùî çð³çóº óëüòðàô³îëåòîâó ³ ñèíüî-áëàêèòíó îáëàñò³ ñïåêòðà âèïðîì³íþâàíü. Îñâ³òëåííÿ ìîíîõðîìíèõ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â ñâ³òëîì òîãî ñàìîãî êîëüîðó ð³çêî ï³äâèùóº ÿê³ñòü çîðîâîãî åôåêòó ³ ï³äâèùóº ñò³éê³ñòü äî âïëèâó ñâ³òëà ïðèáëèçíî â 10 ðàç³â.

Íîðìóâàííÿ ð³âí³â îñâ³òëåííÿ ð³çíèõ ãðóï ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â ³ ñòâîðåííÿ óìîâ çîðîâîãî êîìôîðòó ïîâèííî çä³éñíþâàòèñÿ çà ðàõóíîê âèêîðèñòàííÿ â ñèñòåìàõ îñâ³òëåííÿ åêñïîçèö³éíèõ çàë³â, êð³ì çàãàëüíîãî îñâ³òëåííÿ òà ñèñòåì ì³ñöåâîãî ï³äñâ³÷óâàííÿ. ̳ñöåâå îñâ³òëåííÿ âèêîðèñòîâóºòüñÿ äëÿ ñâ³òëîâîãî âèä³ëåííÿ îäíîãî ÷è ãðóïè ïðåäìåò³â îñîáëèâîãî õàðàêòåðó, îñâ³òëåííÿ çîí åêñïîçèö³é ç îäíîòèïíèìè çà ñâ³òëîñò³éê³ñòþ ïðåäìåòàìè, âèñâ³òëåííÿ ñòåíä³â, øàô òîùî.

Îñâ³òëåííÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â, ðîçòàøîâàíèõ ó â³òðèíàõ, çàáåçïå÷óºòüñÿ ñâ³òëîâèìè ïðèëàäàìè, âèíåñåíèìè ç êîðèñíîãî îáñÿãó â³òðèíè.

Îáìåæåííÿ òà ðåãóëþâàííÿ îñâ³òëåííÿ â åêñïîçèö³éíèõ çàëàõ òà ñõîâèùàõ ÷åðåç â³êîíí³ îòâîðè äîñÿãàºòüñÿ çà äîïîìîãîþ ñïåö³àë³çîâàíèõ êîíñòðóêö³é, ÿê³ ìàþòü íàçâó ñîíöåçàõèñíèõ ïðèñòðî¿â (äàë³ – ÑÇÏ).

Çàêîðäîííà ïðàêòèêà â³äð³çíÿºòüñÿ çàñòîñóâàííÿì øèðîêî¿ ðîçìà¿òîñò³ êîíñòðóêö³é ñâ³òëîçàõèñíèõ ïðèñòðî¿â, ìåõàí³çì³â ¿õ êåðóâàííÿ, çàñòîñóâàííÿì ñó÷àñíèõ ìàòåð³àë³â ç âèñîêèì òåõí³÷íèì äèçàéíîì. Ïðèêëàäîì ñó÷àñíèõ ÑÇÏ ìîæóòü áóòè:

• âåðòèêàëüí³ ïîâîðîòí³ ðåáðà ç ìåòàëó ³ ïëàñòìàñ ðîçì³ðîì â îäèí àáî ê³ëüêà ïîâåðõ³â, ç ìåõàí³÷íèì ÷è àâòîìàòè÷íèì ðåãóëþâàííÿì, íàïðèêëàä, ô³ðìè “Éîçåô”, ͳìå÷÷èíà “Ëåììåð”, ÑØÀ

• ðåãóëüîâàí³ ìàðê³çè ³ç ñèíòåòè÷íîãî ìàòåð³àëó ç ìåõàí³÷íèì ÷è ðåãóëþâàííÿì ç åëåêòðîïðèâîäîì, íàïðèêëàä, ô³ðìè “Éîõàí ̳ëëåð”, ͳìå÷÷èíà “Ïåðêî”, Øâåö³ÿ

• çîâí³øí³ ìåòàëåâ³ øòîðè-æàëþç³ ç åëåêòðîïðèâîäîì, íàïðèêëàä, ô³ðìè “Çâ³ð³”, Âåëèêîáðèòàí³ÿ “Òðåññåð”, Øâåéöàð³ÿ

• ì³æñêëÿí³ ³ âíóòð³øí³ ðåãóëüîâàí³ øòîðè-æàëþç³ ç àëþì³í³þ íà åëåêòðîïðèâîä³ ç ôîòîåëåìåíòîì, íàïðèêëàä, ô³ðìè “Õàð’ÿâàëëàí Êõàéä³í”, Ô³íëÿíä³ÿ òèï æàëþç³ “Êàòâå”

• âåðòèêàëüí³ ì³æñêëÿí³ øòîðè ç ïîë³ìåðíèõ ìàòåð³àë³â ç ìåõàí³÷íèì ðåãóëþâàííÿì, íàïðèêëàä, ô³ðìè “Êð³ëëàíä”, ͳìå÷÷èíà

• ãîðèçîíòàëüí³ ì³æñêëÿí³ ³ âíóòð³øí³ øòîðè ç ïîë³ìåðíèõ ìàòåð³àë³â ç ìåõàí³÷íèì ðåãóëþâàííÿì, íàïðèêëàä, ô³ðìè “Ìàðêê³íî³íò ʳâ³ñààð³”, Ô³íëÿíä³ÿ øòîðè Õàê-ìàíà ç ïë³âîê Ñîëàð Ñêðèí ³ ñèíòåòè÷íî¿ òêàíèíè Âåðàñîë.

Âèá³ð òîãî àáî ³íøîãî òèïó ÑÇÏ çàëåæèòü â³ä ö³ëîãî ðÿäó ôàêòîð³â: êë³ìàòè÷íî¿ çîíè ðîçòàøóâàííÿ ìóçåþ, îð³ºíòàö³¿ ñâ³òëîâèõ îòâîð³â, ô³çèêî-õ³ì³÷íèõ âëàñòèâîñòåé åêñïîíàò³â òà ³í.

Ãîðèçîíòàëüí³ ÑÇÏ (êîçèðêè, ìàðê³çè, æàëþç³) åôåêòèâí³ â ïåðøó ÷åðãó äëÿ â³êîí, îð³ºíòîâàíèõ ï³âäåíü, à òàêîæ ìîæóòü çàñòîñîâóâàòèñÿ ç ñõ³äíîãî òà çàõ³äíîãî áîêó. Âåðòèêàëüí³ ÑÇÏ (ðåáðà, æàëþç³) äîö³ëüí³ äëÿ ñâ³òëîâèõ îòâîð³â, îð³ºíòîâàíèõ íà ï³âí³÷íèé ñõ³ä ³ ï³âí³÷íèé çàõ³ä.

Äëÿ ïðèì³ùåíü ç íåñâ³òëîñò³éêèìè ìóçåéíèìè ïðåäìåòàìè ïîâèíí³ âèáèðàòèñÿ íàéá³ëüø åôåêòèâí³ ÑÇÏ.

Äëÿ çíèæåííÿ 䳿 óëüòðàô³îëåòà, òåïëî- òà ñâ³òëîïîñòà÷àííÿ ÷åðåç ñâ³òëîâ³ îòâîðè ðåêîìåíäóºòüñÿ âèêîðèñòîâóâàòè ³íø³ ð³çíîìàí³òí³ êîíñòðóêö³¿: åêðàíè ç ïîë³ìåðíèõ ïë³âîê, øòîðè òîùî.

Ïðè ê³íîçéîìêàõ, òåëåâ³ç³éíèõ ïåðåäà÷àõ òà ôîòîãðàôóâàíí³ â ìóçåéíèõ ïðèì³ùåííÿõ íåîáõ³äíî äîòðèìóâàòèñÿ çàñòåðåæíèõ çàõîä³â. Äæåðåëà ñâ³òëà ïîâèíí³ ðîçì³ùóâàòèñÿ íå áëèæ÷å í³æ 4 ì â³ä ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â, à ñâ³òëî ïîòð³áíî âìèêàòè íà ì³í³ìàëüíèé ÷àñ (íå á³ëüøå í³æ 3–5 õâ.). Íåïðèïóñòèìèì º ï³äâèùåííÿ òåìïåðàòóðè, äå ïðîâîäèòüñÿ çéîìêà, á³ëüøå í³æ íà 20Ñ.

Äîçâ³ë íà ê³íî-, ôîòî-, òåëåçéîìêè äàºòüñÿ ïðè îáîâ‘ÿçêîâ³é ïîïåðåäí³é çãîä³ ãîëîâíîãî çáåð³ãà÷à òà çã³äíî ç ïîðÿäêîì, óñòàíîâëåíèì ̳í³ñòåðñòâîì êóëüòóðè ³ òóðèçìó Óêðà¿íè.

Çéîìêè ³ãðîâèõ ô³ëüì³â ó ïðèì³ùåííÿõ ³ íà òåðèòî𳿠ìóçåþ òà âèäà÷à ñïðàâæí³õ åêñïîíàò³â íà ê³íîçéîìêè êàòåãîðè÷íî çàáîðîíÿºòüñÿ. Çéîìêè äîêóìåíòàëüíèõ ô³ëüì³â äîçâîëÿþòüñÿ ó âèíÿòêîâèõ âèïàäêàõ.

Äîçâ³ë íà ïîä³áí³ ðîáîòè äëÿ ³íîçåìíèõ ô³ðì ³ îðãàí³çàö³é äàºòüñÿ ̳í³ñòåðñòâîì êóëüòóðè ³ ìèñòåöòâ Óêðà¿íè.

ʳíî- ³ òåëåçéîìêè ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â ó íåçàäîâ³ëüíîìó ñòàí³ çáåðåæåíîñò³ çàáîðîíÿþòüñÿ.

Òåëå- òà ê³íîçéîìêè ïðîâîäÿòüñÿ áåç ïåðåì³ùåííÿ ³ ðîçáèðàííÿ åêñïîíàò³â.

Ïðè ïðîâåäåíí³ ê³íîçéîìîê, òåëåâ³ç³éíèõ ïåðåäà÷àõ ³ ôîòîãðàôóâàíí³ ç ìåòîþ çáåðåæåííÿ åêñïîíàò³â ìóçå¿ çîáîâ’ÿçàí³ çàáåçïå÷èòè ïðèñóòí³ñòü åëåêòðèêà, çáåð³ãà÷à ³ ðåñòàâðàòîðà.

4.2.3. Забруднення повітря

Êð³ì øèðîêîâ³äîìî¿ ä³¿ çì³í òåìïåðàòóðè ³ â³äíîñíî¿ âîëîãîñò³ ïîâ³òðÿ, âåëèêèé âïëèâ íà ñòàí ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â ìຠãàçîâèé ñêëàä ïîâ³òðÿ.

Çíà÷íó ÷àñòèíó äîì³øîê ïîâ³òðÿ ñêëàäàþòü ïèë, äèìè ð³çíîãî ïîõîäæåííÿ, ñàæà. Ïèë ç ä³àìåòðîì ÷àñòîê ìåíøå í³æ 15 ìê äîâãèé ÷àñ ïåðåáóâຠó çâàæåíîìó ñòàí³ ³ ëåãêî îñ³äຠíà âíóòð³øí³õ ïîâåðõíÿõ, ïðîíèêàþ÷è êð³çü íåçíà÷í³ ù³ëèíè øàô ³ â³òðèí. Öåé ïèë ì³ñòèòü âèñîêèé â³äñîòîê ñàæ³ ³ ñìîë, ùî ìàþòü â ðåçóëüòàò³ ñîðáö³¿ ñ³ð÷èñòîãî àíã³äðèäó ïîâ³òðÿ êèñëó ðåàêö³þ ìåòàë³â, ùî º êàòàë³çàòîðàìè ïðîöåñ³â äåñòðóêö³¿.

Óñåðåäèí³ ìóçåþ äæåðåëàìè ïèëó º ïðåäìåòè ³íòåð'ºðó ³ â³äâ³äóâà÷³, îäíàê öå ïèë ³íøîãî ñêëàäó – âîëîêíà ð³çíîãî ïîõîäæåííÿ, ÷àñòî÷êè òêàíèí, ãóìè, øê³ðè. Õ³ì³÷íî âîíè ìîæóòü áóòè íåøê³äëèâ³, àëå ÿâëÿþòü ñîáîþ æèâèëüíå ñåðåäîâèùå äëÿ ðîçâèòêó ì³êðîîðãàí³çì³â ³ êîìàõ.

Ñàæà ïîøêîäæóº êàì³íü. Íàäçâè÷àéíî øê³äëèâ³ ÷àñòî÷êè ê³ïòÿâè äëÿ òêàíèí, îñê³ëüêè ¿õ âàæêî âèäàëèòè. Ó ñòàðèõ òêàíèíàõ â³äáóâàºòüñÿ ìåõàí³÷íå ðóéíóâàííÿ ñòðóêòóðè âîëîêîí.

Ñë³ä ïàì’ÿòàòè, ùî ó íîâèõ áóä³âëÿõ ïðîòÿãîì äâîõ ðîê³â áåòîí ³ öåìåíò âèä³ëÿþòü àåðîçîë³. ¯õí³ ÷àñòêè ìàþòü ëàíöþãîâèé õàðàêòåð ³ ðîçì³ð ìåíøå í³æ 100 íì, ùî äຠçìîãó ¿ì â³ëüíî ïðîõîäèòè ÷åðåç ì³êðîïîðèñò³ ô³ëüòðè. Ìåõàí³çì óòâîðåííÿ öèõ àåðîçîëåé íå âñòàíîâëåíèé, àëå â³äîìî, ùî ¿õí³ ÷àñòêè ìàþòü ëóæí³ñòü, äîñòàòíþ äëÿ ðóéíóâàííÿ øîâêó, ùî âòðà÷ຠáëèñê òà ì³öí³ñòü, çíåáàðâëåííÿ ï³ãìåíò³â, çì³íè ñêëàäó îë³é, õâîðîáè ñêëà. Ëëÿíà îë³ÿ òâåðäíå, ñòຠêðèõêîþ òà íàáóâຠêîðè÷íåâîãî çàáàðâëåííÿ. Êð³ì òîãî, àåðîçîë³, ùî âèä³ëÿþòüñÿ ç âîãêîãî öåìåíòó, îñ³äàþòü íà ïîâåðõí³ ïðåäìåò³â, ïîøêîäæóþ÷è øê³ðó, æèâîïèñ, òêàíèíó, ïàï³ð.

Íàéíåáåçïå÷í³øèìè äëÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â ñåðåä ãàçîâèõ ñêëàäîâèõ ïîâ³òðÿ º äâîîêèñ ñ³ðêè, ùî óòâîðþºòüñÿ â àòìîñôåð³ ïðè ñïàëþâàíí³ ð³çíèõ âèä³â ïàëèâíèõ ìàòåð³àë³â: âóã³ëëÿ, ãàçó, îë³é, íàôòè òà ³í. Ãàçîïîä³áíèé äâîîêèñ ñ³ðêè çâ'ÿçóºòüñÿ ç òâåðäèìè ³ ð³äêèìè ÷àñòêàìè, çâàæåíèìè â ïîâ³òð³, ³ ñòຠñêëàäîâîþ ÷àñòèíîþ àåðîçîë³â. ßêùî ö³ ÷àñòêè ð³äê³ (òóìàí), ãàç ðîç÷èíÿºòüñÿ â íèõ, à íà òâåðäèõ ÷àñòêàõ àáñîðáóºòüñÿ. Òàêèì ÷èíîì, àåðîçîë³ ç äâîîêèñîì ñ³ðêè çäàòí³ ïðîíèêàòè ïðàêòè÷íî âñþäè.

ϳä âïëèâîì ñîíÿ÷íîãî ñâ³òëà òà ðàä³àö³¿ â³ä øòó÷íèõ äæåðåë ñâ³òëà â àòìîñôåð³ óòâîðþºòüñÿ òðèîêèñ ñ³ðêè (1:10 ùîäî äâîîêèñó ñ³ðêè). Ïðè âçàºìî䳿 ç âîëîãèì ïîâ³òðÿì äâîîêèñ é òðèîêèñ ñ³ðêè óòâîðÿòü ñ³ð÷èñòó ³ ñ³ð÷àíó êèñëîòè. Îêèñëþâàííÿ äâîîêèñó ñ³ðêè ³ ïåðåòâîðåííÿ ¿¿ â ñ³ð÷àíó êèñëîòó â³äáóâàºòüñÿ ÿê ó ïîâ³òð³, òàê ³ íà ïîâåðõí³ ïðåäìåò³â.

Îñ³äàþ÷è íà ïðåäìåòàõ, âîíà âðàæຠð³çí³ ìàòåð³àëè, àêòèâíî ðóéíóº æèâîïèñ, âèêëèêຠêîðîç³þ ìåòàë³â.

Âîëîã³ñòü ó ïîíàä 70% ïðèñêîðþº ðåàêö³¿ âçàºìî䳿 îðãàí³÷íèõ ìàòåð³àë³â (òêàíèí, ïàïåðó, øê³ðè òà ³í.) ³ç äâîîêèñîì ñ³ðêè â ïîâ³òð³, ïðîòå ö³ ïðîöåñè â³äáóâàþòüñÿ ³ ïðè â³äíîñí³é âîëîãîñò³ 30 – 60%. ϳä 䳺þ äâîîêèñó ñ³ðêè ïàï³ð, îñîáëèâî íèçüêîãî ´àòóíêó, æîâò³º, ðîáèòüñÿ êðèõêèì ïî êðàþ àðêóø³â. Óðàæàþòüñÿ ñ³ð÷àíîþ êèñëîòîþ óñ³ âèðîáè, ùî ì³ñòÿòü öåëþëîçó.

Âîëîêíà òâàðèííîãî ïîõîäæåííÿ (âîâíà, øê³ðà, ïåðãàìåíò) ïî-ð³çíîìó ðåàãóþòü íà ä³þ äâîîêèñó ñ³ðêè. Íàïðèêëàä, âîâíà âðàæàºòüñÿ ìåíøå, í³æ øîâê. Îñîáëèâî ÷óòëèâ³ äî 䳿 ñ³ð÷àíî¿ êèñëîòè ðîñëèíí³ äóáèëüí³ ðå÷îâèíè, ÿêèìè îáðîáëÿþòü øê³ðó. Á³ëüø³ñòü ñèíòåòè÷íèõ âîëîêîí ñò³éê³ äî öüîãî âïëèâó, àëå â³ñêîçà, äî ñêëàäó ÿêî¿ âõîäèòü áàâîâíà, ÷óòëèâà òàê ñàìî, ÿê ³ ðîñëèíí³ âîëîêíà.

Ïðèñóòí³ñòü äâîîêèñó ñ³ðêè â ïîâ³òð³ îáóìîâëþº ³íòåíñèâíó (ó 1000 ðàç³â ñèëüí³øå çâè÷àéíî¿) åðîç³þ öåãëè é øòóêàòóðêè, ùî ïîñò³éíî çðîñòàº, îñîáëèâî ñòðàæäຠìàðìóð. Ïðè öüîìó âàïíÿí³ ìàòåð³àëè ïåðåòâîðþþòüñÿ íà ã³ïñ.

Àì³àê – ãàç, ëåãêî ðîç÷èíÿºòüñÿ ó âîä³, ðåàãóº ³ç ñ³ð÷àíîþ êèñëîòîþ, ùî º â àòìîñôåð³, ïåðåòâîðþþ÷èñü íà ñóëüôàò àìîí³þ. Ñóëüôàò àìîí³þ ðóéíóº êàðòîí, âèêëèêຠ“ïîñèí³ííÿ” ëàêó íà êàðòèíàõ. ѳð÷èñò³ é àì³à÷í³ ñïîëóêè çãóáíî ä³þòü íà áàãàòî ôàðá, íàäçâè÷àéíî øê³äëèâ³ äëÿ áàâîâíè, ëëÿíîãî ïîëîòíà.

Ãóìîþ é ³íøèìè ìàòåð³àëàìè, ùî çàñòîñîâóâàëèñÿ ïðè âèãîòîâëåíí³ â³òðèí âèä³ëÿºòüñÿ çíà÷íà ê³ëüê³ñòü ñ³ðêîâîäíþ. ѳðêîâîäåíü óðàæຠìàéæå âñ³ ìåòàëåâ³ ïðåäìåòè, âèêëèêàþ÷è ¿õ ïîòåìí³ííÿ, âïëèâຠíà ñâèíöåâ³ á³ëèëà, ñóðì'ÿí³ ôàðáè.

Îçîí – íàéá³ëüø ñèëüíèé îêèñëþâà÷, ùî âèêëèêຠâèäèì³ çì³íè ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â. ³í óòâîðþºòüñÿ â ðåçóëüòàò³ ïðèðîäíèõ ÿâèù â àòìîñôåð³: ôîòîõ³ì³÷íèõ ðåàêö³é âèõëîïíèõ ãàç³â àâòîìîá³ë³â, à òàêîæ â ðåçóëüòàò³ ðåàêö³¿ êèñíþ ïîâ³òðÿ íà óëüòðàô³îëåòîâå âèïðîì³íþâàííÿ ëàìï äåííîãî ñâ³òëà.

Öåé ñèëüíîä³éíèé îêèñëþâà÷ ðóéíóº ìàéæå âñ³ îðãàí³÷í³ ìàòåð³àëè, 䳺 íà ìåòàëè ³ îñîáëèâî íà áàðâíèêè.

Ç óñ³õ îêèñë³â àçîòó, ùî º ó ïîâ³òð³, íàéíåáåçïå÷í³øèé äâîîêèñ àçîòó, ùî, ðîç÷èíÿþ÷èñü ó âîä³, óòâîðþº àçîòíó êèñëîòó. Ó ðåçóëüòàò³ 䳿 äâîîêèñó àçîòó â³äáóâàþòüñÿ çíåáàðâëåííÿ ôàðá, ðóéíóâàííÿ íåñò³éêèõ ëàê³â, à òàêîæ ã³äðîë³ç öåëþëîçè, êîðîç³ÿ ìåòàë³â, øâèäêå ñòàð³ííÿ ì³íåðàë³â ³ íàñò³ííîãî æèâîïèñó. Áàâîâíà, âîâíà, ð³çí³ áàðâíèêè íà òêàíèíàõ ðóéíóþòüñÿ â ïðèñóòíîñò³ ð³çíèõ îêèñë³â àçîòó, êîíöåíòðàö³ÿ ÿêèõ çá³ëüøóºòüñÿ ç ï³äâèùåííÿì ê³ëüêîñò³ òðàíñïîðòó.

Çàáðóäíåííÿ ïîâ³òðÿ ñïîëóêàìè õëîðó ìຠçâè÷àéíî ì³ñöåâèé õàðàêòåð. Íàïðèêëàä, ìîðñüêå ïîâ³òðÿ íåñå äð³áí³ ÷àñòî÷êè ñîë³, ùî îñ³äàþòü íà ïðåäìåòàõ. Çàâäÿêè ã³ãðîñêîï³÷íîñò³ ñ³ëü íàêîïè÷óº é óòðèìóº âîëîãó, ùî, ó ñâîþ ÷åðãó, ï³äñèëþº âîëîã³ñòü ñåðåäîâèùà, ñïðèÿº ïîÿâ³ ³ ðîñòó öâ³ë³. Öå ñåðéîçíà çàãðîçà äëÿ êíèã, ïàïåðó, àðõåîëîã³÷íîãî ìåòàëó, ì³ä³, ìàðìóðó òà ³í. ïàì’ÿòîê.

Âóãëåêèñëèé ãàç íåáåçïå÷íèé äëÿ ïðåäìåò³â ç ì³ä³ ³ ñâèíöþ, ç íåîðãàí³÷íèõ ìàòåð³àë³â.

Íàÿâí³ñòü ó ïîâ³òð³ êèñíþ âèêëèêຠïîñò³éíå íåìèíó÷å ñòàð³ííÿ îðãàí³÷íèõ ìàòåð³àë³â, ³íòåíñèâíå âèöâ³òàííÿ òêàíèí, áàðâíèê³â, îêèñëþâàííÿ îë³é, êîðîç³þ ìåòàë³â íàâ³òü ó ñóõ³é àòìîñôåð³. Îñîáëèâî íåáåçïå÷íà êîìá³íîâàíà ä³ÿ êèñíþ ³ ñâ³òëà äëÿ îðãàí³÷íèõ ìàòåð³àë³â. Íà ñâ³òë³ ïðè íàÿâíîñò³ êèñíþ òà çàáðóäíåíîãî ïîâ³òðÿ òüìÿí³þòü äåÿê³ ïîðîäè äåðåâà, ôàðáîâàíå äåðåâî âèöâ³òàº, â³äáóâàºòüñÿ æîâò³ííÿ î볿, ïîá³ë³ííÿ ëàêó, êëå¿ ñòàþòü êðèõêèìè ³ ñòèñêàþòüñÿ, çì³íþºòüñÿ êîë³ð äåÿêèõ íîâèõ ôàðá, ³íîä³ ì³íÿþòüñÿ êîë³ð ³ ïðîçîð³ñòü ñêëà, òêàíèíè âèöâ³òàþòü íåð³âíîì³ðíî.

Êð³ì ïåðåðàõîâàíèõ øê³äëèâèõ ñêëàäîâèõ ïîâ³òðÿ, àãðåñèâíèé âïëèâ íà ìóçåéí³ ïðåäìåòè âèÿâëÿþòü ³íø³ õ³ì³÷í³ ñïîëóêè, çîêðåìà îöòîâà, ñîëÿíà, ìóðàøèíà êèñëîòè, ôîðìàëüäåã³ä, ð³çí³ îðãàí³÷í³ ðàäèêàëè. Íåíîðìàòèâíå çáåð³ãàííÿ åêñïîíàò³â, âèêîðèñòàííÿ äëÿ ôîíäîñõîâèù òà åêñïîçèö³éíèõ çàë³â íåäîö³ëüíîãî óñòàòêóâàííÿ é îáðîáêè ïðèì³ùåíü íåâ³äïîâ³äíèìè ìàòåð³àëàìè òàêîæ ñïðèÿº íàãðîìàäæåííþ øê³äëèâèõ äîì³øîê, ùî âïëèâàþòü íà ñòàí ïðåäìåò³â.

Ó ñõîâèùàõ ç êîíòðîëüîâàíîþ â³äíîñíîþ âîëîã³ñòþ ïîâèíåí áóòè çíèæåíèé âì³ñò êèñíþ é àãðåñèâíèõ ãàçîâèõ ñêëàäîâèõ, ïèëó, ñàæ³, ì³êðîîðãàí³çì³â ³ ëè÷èíîê êîìàõ, ùî ïîøêîäæóþòü êîëåêö³¿. Äëÿ ìàêñèìàëüíîãî óïîâ³ëüíåííÿ ðåàêö³é ñòàð³ííÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â íåîáõ³äíî ïåðåäóñ³ì óñóíóòè êèñåíü ÿê îñíîâíèé ðóéí³âíèé ôàêòîð.

Äëÿ óïîâ³ëüíåííÿ ïðîöåñ³â ñòàð³ííÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â ç ïàïåðó ¿õ íåîáõ³äíî çáåð³ãàòè ó â³òðèíàõ.

³òðèíè âèãîòîâëÿþòüñÿ ç ìàòåð³àë³â, ùî íå ïðîïóñêàþòü ãàçè (îðãñêëî) çàáåçïå÷óþòü ãåðìåòè÷í³ñòü, ìàþòü íåâåëèêèé îòâ³ð, çàêðèòèé ô³ëüòðîì.

Äëÿ ïîãëèíàííÿ äèìó ³ øê³äëèâèõ ãàç³â ìîæíà ñòàâèòè ô³ëüòðè ç àêòèâîâàíîãî âóã³ëëÿ ç ðîçðàõóíêó 500 ì âóã³ëëÿ íà 1 ì. ×àñòêîâî äëÿ â³äô³ëüòðóâàííÿ øê³äëèâèõ ãàç³â ñëóãóº âèêîðèñòàííÿ ðå÷îâèí, ùî âñòóïàþòü ç íèìè â íåçâîðîòíó ðåàêö³þ. Íàïðèêëàä, äëÿ çàõèñòó â³ä êèñëîòíèõ çàáðóäíåíü ïîâ³òðÿ åôåêòèâí³ ïàïåðîâ³ ô³ëüòðè ïðîñî÷åí³ êàðáîíàòîì ìàãí³þ.

Ïðè âõîä³ â ìóçåé âñòàíîâëþþòüñÿ ñïåö³àëüí³ ù³òêè äëÿ î÷èùåííÿ âçóòòÿ â³ä áðóäó. Äîö³ëüíî ìàòè äëÿ â³äâ³äóâà÷³â ÷îõëè íà âçóòòÿ.

Ìóçåé âñòàíîâëþº îäèí ñàí³òàðíèé äåíü ùîì³ñÿöÿ.

4.2.4. Біологічний режим

Ñòàí ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â ³ êîëåêö³é çàëåæèòü â³ä îðãàí³çàö³¿ çàõèñòó ¿õ â³ä á³îëîã³÷íèõ ïîøêîäæåíü, ÿê³ ñïðè÷èíÿþòüñÿ ì³êðîñêîï³÷íèìè ãðèáàìè, áàêòåð³ÿìè, àêòèíîì³öåòàìè, êîìàõàìè òà ãðèçóíàìè.

Á³îïîøêîäæåíü ìîæóòü çàçíàâàòè îêðåì³ ìóçåéí³ ïðåäìåòè, êîëåêö³¿, ïîâåðõí³ êîíñòðóêö³é ìóçåéíèõ áóä³âåëü òà ïðèì³ùåíü.

Îñíîâíèìè ôàêòîðàìè, â³ä ÿêèõ çàëåæèòü ðîçâèòîê ì³êðîîðãàí³çì³â, º òåìïåðàòóðà òà â³äíîñíà âîëîã³ñòü ïîâ³òðÿ â ïðèì³ùåííÿõ, à òàêîæ ïðèðîäà ñàìîãî ñóáñòðàòó, íà ÿêîìó ðîçâèâàþòüñÿ á³îøê³äíèêè. Îäíèì ³ç äæåðåë íàäõîäæåííÿ ñïîð ì³êðîîðãàí³çì³â ó ìóçåéí³ ïðèì³ùåííÿ º ïèë. Ïðè ïîðóøåíí³ òåìïåðàòóðíî-âîëîæèñòîãî ðåæèìó ìîæëèâå çàðàæåííÿ òà ïîøêîäæåííÿ ì³êðîîðãàí³çìàìè âíóòð³øí³õ ïîâåðõîíü ìóçåéíèõ ïðèì³ùåíü (ñò³íè, ñòåëÿ, ï³äëîãà òîùî).

Íàéá³ëüøèõ çáèòê³â ìóçåéíèì ïðåäìåòàì çàâäàþòü ì³êðîñêîï³÷í³ ãðèáè (ì³êðîì³öåòè, ì³öåë³àëüí³ ãðèáè). Ãðèáè ïîøêîäæóþòü íàéð³çíîìàí³òí³ø³ ìàòåð³àëè, àëå íàéâðàçëèâ³øèìè º ïàì’ÿòêè ç îðãàí³÷íèõ ìàòåð³àë³â, òàê³ ÿê ãðàô³êà, æèâîïèñ, ôîòîìàòåð³àëè, êíèãè, òêàíèíè, ãåðáàð³¿, øê³ðà, äåðåâî, àðõåîëîã³÷í³ ïðåäìåòè.

Çà ñïðèÿòëèâèõ óìîâ ì³êðîñêîï³÷í³ ãðèáè ðîçâèâàþòüñÿ òàêîæ íà ïðåäìåòàõ ç íåîðãàí³÷íèõ ìàòåð³àë³â – íà ã³ïñ³, êåðàì³ö³, êàì’ÿí³é ñêóëüïòóð³, çîêðåìà êàðáîíàòíèõ ïîðîäàõ, êàìåí³ (âàïíî, ìàðìóð), ìîæóòü ðîçâèâàòèñÿ íà ñêë³, âèêëèêàþ÷è éîãî êîðîç³þ.

Îñåðåäêè ðîçâèòêó ãðèá³â ç’ÿâëÿþòüñÿ ïåðø çà âñå â ì³ñöÿõ ³ç ï³äâèùåíîþ âîëîã³ñòþ, çàïèëåí³ñòþ òà çíèæåíîþ øâèäê³ñòþ ïîâ³òðîîáì³íó. Ñë³ä çâåðíóòè óâàãó íà òå, ùî ïðè äîòðèìàíí³ ðåêîìåíäîâàíèõ ïàðàìåòð³â òåìïåðàòóðè òà âîëîãîñò³, â ïðèì³ùåííÿõ ìóçåþ ì³êðîñêîï³÷í³ ãðèáè ìîæóòü ïîâ³ëüíî ðîçâèâàòèñÿ â ì³êðîçîíàõ, ùî âèíèêàþòü óíàñë³äîê óòâîðåííÿ çàñò³éíèõ ÿâèù ïîâ³òðîîáì³íó â ïåðåïîâíåíèõ ñõîâèùàõ, óñåðåäèí³ øàô òà â³òðèí, ðîçòàøîâàíèõ áåçïîñåðåäíüî á³ëÿ çîâí³øí³õ ñò³í áóäèíêó. Çàñò³éí³ çîíè ç íàäì³ðíîþ âîëîã³ñòþ ïîâ³òðÿ ìîæóòü óòâîðèòèñÿ â ïðîì³æêàõ ì³æ îáëàäíàííÿì (ñòåëàæàìè, ïîëèöÿìè, øàôàìè) òà ñò³íàìè, çà óìîâ íåçàäîâ³ëüíîãî ñòàíó áóä³âë³: ïîðóøåííÿ ã³äðî³çîëÿö³¿, ïðîò³êàííÿ äàõó, íåñïðàâí³ñòü ÷è â³äñóòí³ñòü âîäîñòîê³â òîùî).

Íàéïîøèðåí³øèìè êîìàõàìè – øê³äíèêàìè º æóêè-òî÷èëüíèêè, âóñà÷³, äåðåâîãðèçè, øê³ðî¿äè, öóêðîâ³ ëóñêîâèö³, æóêè-îáëóäíèêè, à òàêîæ ê³ìíàòí³ ìóõè òà òàðãàíè, ÿê³ ìîæóòü ïîøêîäæóâàòè îáëàäíàííÿ, êîíñòðóêö³¿ áóä³âåëü, ìóçåéí³ ïðåäìåòè ç íàéð³çíîìàí³òí³øèõ ìàòåð³àë³â, êð³ì ìåòàëó, ñêëà, êåðàì³êè.

Êîìàõè-øê³äíèêè ïðîíèêàþòü äî ïðèì³ùåíü ìóçå¿â êð³çü â³ä÷èíåí³ â³êíà ³ äâåð³ àáî çàíîñÿòüñÿ ³ç çàðàæåíèìè ðå÷àìè òà åêñïîíàòàìè.

Çàðàæåííþ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â òà îáëàäíàííÿ êîìàõàìè ñïðèÿþòü òåìí³ ³ çàõàðàùåí³ ïðèì³ùåííÿ, ñêóï÷åííÿ ìóõ òà ³íøèõ çèìóþ÷èõ ³ ìåðòâèõ êîìàõ, íàÿâí³ñòü ÷ó÷åë, âèãîòîâëåíèõ áåç çàñòîñóâàííÿ â³äïîâ³äíèõ õ³ì³÷íèõ ñïîëóê, âèêîðèñòàííÿ äåðåâèíè, íåî÷èùåíî¿ â³ä êîðè áåç ñïåö³àëüíî¿ îáðîáêè, ñóñ³äñòâî ïðèì³ùåíü, äå çáåð³ãàþòüñÿ ïðîäóêòè, ãí³çä ïòàõ³â, äàõ³â, ùî ïðîò³êàþòü.

Íàéâàæëèâ³øîþ óìîâîþ çàáåçïå÷åííÿ çáåðåæåííÿ ìóçåéíèõ ôîíä³â òà çàõèñòó ¿õ â³ä ïîøêîäæåíü á³îøê³äíèêàìè º çä³éñíåííÿ ïðîô³ëàêòè÷íèõ çàõîä³â (êîìïëåêñíîãî á³îëîã³÷íîãî êîíòðîëþ, ñèñòåìè á³îëîã³÷íîãî ìîí³òîðèíãó).

Ãîëîâíîþ óìîâîþ çàïîá³ãàííÿ á³îëîã³÷íèõ ïîøêîäæåíü ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â º ñòâîðåííÿ òà ï³äòðèìàííÿ íîðìàòèâíîãî ³ ñòàá³ëüíîãî òåìïåðàòóðíî-âîëîæèñòîãî ðåæèìó (55 ? 5 % â³äíîñíî¿ âîëîãîñò³ ïîâ³òðÿ ïðè òåìïåðàòóð³ 18î ? 1(2)î Ñ).

Ó áóä³âëÿõ, ïðèçíà÷åíèõ äëÿ çáåð³ãàííÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â òà êîëåêö³é, íåîáõ³äíî çàáåçïå÷èòè ñòàá³ëüí³ñòü ì³êðîêë³ìàòó: óñ³ ïðèì³ùåííÿ ìóçåþ îáîâ‘ÿçêîâî çàõèùàþòüñÿ â³ä ïîïàäàííÿ àòìîñôåðíî¿ âîëîãè òà ´ðóíòîâèõ âîä.

Ïðîâ³òðþâàííÿ ôîíäîñõîâèù òà åêñïîçèö³éíèõ çàë³â ïðîâîäèòüñÿ çã³äíî ç ³ñíóþ÷èìè ñó÷àñíèìè ïðàâèëàìè òà ðåêîìåíäàö³ÿìè.

Ïðîâ³òðþâàííÿ øàô, ÿùèê³â, ñåéô³â, ó ÿêèõ çáåð³ãàþòüñÿ ïàì’ÿòêè ç îðãàí³÷íèõ ìàòåð³àë³â (ãðàô³êà, êíèãè, òêàíèíè, øê³ðà òà ³í.) ñë³ä íå ð³äøå îäíîãî ðàçó íà äåêàäó â³äêðèâàòè äâåðöÿòà, âèñóâàòè ïîëèö³ òà ëîòêè, çàëèøàþ÷è ¿õ â³äêðèòèìè íà ê³ëüêà ãîäèí. Ïðè ðàïòîâîìó ï³äâèùåíí³ â³äíîñíî¿ âîëîãîñò³ ïîâ³òðÿ â ñõîâèù³ â³ä ïðîâ³òðþâàííÿ øàô, ÿùèê³â òà ñåéô³â ñë³ä â³äìîâèòèñÿ. Íåîáõ³äíî ë³êâ³äóâàòè íàñë³äêè ïîðóøåííÿ òåìïåðàòóðíî-âîëîã³ñíîãî ðåæèìó, à çà óìîâ éîãî ñòàá³ë³çàö³¿ – â³äíîâèòè ïðîâ³òðþâàííÿ.

Íåîáõ³äíî ï³äòðèìóâàòè ÷èñòîòó ïðèì³ùåíü, îáëàäíàííÿ òà ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â, ïðîâîäèòè ¿õ çíåïèëåííÿ â³äïîâ³äíî äî ³íñòðóêö³¿. Âèçíà÷åííÿ ì³êðîá³îëîã³÷íîãî ñòàíó ïîâ³òðÿ ó ôîíäîñõîâèùàõ º ïîêàçíèêîì éîãî ñàí³òàðíî-ã³ã³ºí³÷íîãî ñòàíó, îäíèì ³ç çàñîá³â êîíòðîëþ ïèëîî÷èùåííÿ.

Ó ìóçåÿõ, îáëàäíàíèõ ñèñòåìàìè êîíäèö³þâàííÿ, íåîáõ³äíî ïåðåâ³ðÿòè ñòàí ïîâ³òðÿíèõ ô³ëüòð³â, îñê³ëüêè äåÿê³ ç íèõ ìîæóòü çíà÷íî çàáðóäíþâàòèñÿ êë³òèíàìè òà ñïîðàìè ãðèá³â.

Çàáîðîíÿºòüñÿ çáåð³ãàòè ìóçåéí³ ïðåäìåòè, çàãîðòàþ÷è ¿õ ó ïîë³åòèëåíîâó ïë³âêó.

Íåïðèïóñòèìèì º çàíåñåííÿ äî ôîíäîñõîâèùà íåïðîñóøåíèõ ïðåäìåò³â.

Ïðè çä³éñíåíí³ âèñòàâêîâî¿ ä³ÿëüíîñò³ íåîáõ³äíî îáîâ’ÿçêîâî âðàõîâóâàòè äàí³ ïàðàìåòð³â ì³êðîêë³ìàòó ï³ä ÷àñ òðàíñïîðòóâàííÿ ÷è åêñïîíóâàííÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â. Ó ðàç³ ïðîâåäåííÿ òèì÷àñîâèõ åêñïîçèö³é â ïðèì³ùåííÿõ ç íåñòàá³ëüíèì òåìïåðàòóðíî-âîëîã³ñíèì ðåæèìîì, ïðè òðàíñïîðòóâàíí³ òà â ³íøèõ âèïàäêàõ, êîëè ³ñíóº ³ìîâ³ðí³ñòü ì³íëèâîñò³ òåìïåðàòóðè, ÿêî¿ íåìîæëèâî óíèêíóòè, íåîáõ³äíî âæèòè â³äïîâ³äíèõ çàõîä³â ùîäî ñòàá³ë³çàö³¿ âîëîãîâì³ñòó ïîâ³òðÿ ó â³òðèíàõ òà êîíòåéíåðàõ ³ç çàñòîñóâàííÿì äîïîì³æíèõ ã³ãðîñêîï³÷íèõ ìàòåð³àë³â (ÿê³ á çàáåçïå÷óâàëè òåïëî- òà ïàðî³çîëÿö³þ) ñèë³êàãåëþ, êàêåíãåëþ òîùî.

Êàòåãîðè÷íî çàáîðîíÿºòüñÿ ïðèéìàòè äëÿ åêñïîíóâàííÿ êîëåêö³¿ ç ³íøèõ ìóçå¿â, â³ä ïðèâàòíèõ îñ³á, ÿêùî âèÿâëåíî, ùî ïðåäìåòè çàðàæåí³ á³îøê³äíèêàìè.

Îáîâ’ÿçêîâîþ óìîâîþ ïîïåðåäæåííÿ ïîøêîäæåíü ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â á³îøê³äíèêàìè º ïðîâåäåííÿ ðåãóëÿðíèõ îãëÿä³â ñòàíó êîëåêö³¿ òà ïðèì³ùåíü ìóçåþ.

Çä³éñíåííÿ ì³êîëîã³÷íîãî íàãëÿäó (êîíòðîëþ) ïîëÿãຠó ïðîâåäåíí³ ùîð³÷íèõ âèá³ðêîâèõ îãëÿä³â ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â ³ êîëåêö³é (íàâåñí³ òà âîñåíè) äëÿ çàïîá³ãàííÿ ïîÿâè îçíàê ðîçâèòêó ãðèá³â, çîêðåìà â ìóçåÿõ ç íåñïðèÿòëèâèì òåìïåðàòóðíî-âîëîã³ñíèì ðåæèìîì.

Ñóö³ëüíèé ì³êîëîã³÷íèé îãëÿä óñ³õ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â áåç âèíÿòêó ïðîâîäèòüñÿ 1 ðàç ó òðè ðîêè, à òàêîæ ï³ñëÿ çàê³í÷åííÿ ðîá³ò ç ë³êâ³äàö³¿ íàñë³äê³â àâàð³éíèõ ñèòóàö³é.

Îáîâ’ÿçêîâèé ðåòåëüíèé îãëÿä ìàþòü ïðîõîäèòè íîâ³ íàäõîäæåííÿ äî ìóçåéíèõ êîëåêö³é: ïðåäìåòè, ç³áðàí³ â åêñïåäèö³ÿõ, ùî íàäõîäÿòü ç ïðèâàòíèõ êîëåêö³é àáî ç âèñòàâîê.

Ïðè çä³éñíåíí³ îãëÿä³â çâåðòàþòü óâàãó íà âñ³ çì³íè ñòàíó çáåðåæåíîñò³ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â, ô³êñóþ÷è ¿õ ó â³äïîâ³äíèõ çàïèñàõ.

Íàéðåòåëüí³øèé îãëÿä ïðîâîäÿòü ó ïðèì³ùåííÿõ ç íåñòàá³ëüíèì òåìïåðàòóðíî-âîëîã³ñíèì ðåæèìîì, ó çàêðèòèõ øàôàõ, íà ñòåëàæàõ, ó êóòàõ ïðèì³ùåíü òà â ³íøèõ ì³ñöÿõ óòâîðåííÿ çàñò³éíèõ çîí.

Ç îñîáëèâîþ óâàãîþ òðåáà îãëÿäàòè ìóçåéí³ ïðåäìåòè íà íèæí³õ ïîëè÷êàõ ñòåëàæ³â, ó øàôàõ á³ëÿ çîâí³øí³õ ñò³í. Äóæå ðåòåëüíî îãëÿäàþòü ïðåäìåòè, ùî ìàþòü ñë³äè çâîëîæåíü, çàìîêàíü, äåôîðìàö³é òà ³í.

Ïåðåãëÿäàþ÷è êîëåêö³¿, íàéïèëüí³øó óâàãó ñë³ä çâåðòàòè íà ñòàí ãðàô³êè, ïàñòåë³, àêâàðåë³, êíèã, ïðåäìåò³â ³ç øê³ðè òà äåðåâà, òêàíèí, ôîòîäîêóìåíò³â.

Îãëÿä êíèã ðîçïî÷èíàþòü ç ïàë³òóðîê, îáð³ç³â, ïîò³ì ðîçãëÿäàþòü ïåðåäí³é òà çàäí³é ôîðçàöè, âíóòð³øí³ ïåðåãèíè ïàë³òóðîê. Êíèæí³ áëîêè ï³ñëÿ îãëÿäó ïîâåðõí³ ïåðåãëÿäàþòü ïî ñòîð³íêàõ, ïðè öüîìó îñîáëèâó óâàãó çâåðòàþòü íà ñòîð³íêè, íà ÿêèõ º ñë³äè çàìîêàíü.

Ïðè çä³éñíåíí³ îãëÿäó ãðàô³êè, ùî çáåð³ãàºòüñÿ ó ïàïêàõ, íà ëîòêàõ, óâàæíî ðîçãëÿäàþòü êîæåí àðêóø. Îáîâ’ÿçêîâî ïåðåâ³ðÿþòü â³äðåñòàâðîâàí³ ãðàô³÷í³ òâîðè, ó ïðîöåñ³ ðåñòàâðàö³¿ ÿêèõ âèêîðèñòîâóºòüñÿ êëåé ³ç áîðîøíà.

Ñòàíêîâèé æèâîïèñ íà ïîëîòí³ ïî÷èíàþòü îãëÿäàòè ³ç çâîðîòíîãî áîêó (îñîáëèâî óâàæíî ì³ñöÿ íà ïîëîòí³ ï³ä ï³äðàìíèêîì), ïîò³ì òîðöåâ³ ÷àñòèíè òà ëèöüîâèé á³ê. Äëÿ ðåòåëüíîãî îáñòåæåííÿ äîäàòêîâî âèêîðèñòîâóþòü, îêð³ì ïðÿìîãî, áîêîâå îñâ³òëåííÿ.

²êîíè íà ñòåëàæàõ òà â øàôàõ îãëÿäàþòü ³ç çâîðîòíîãî òà ëèöüîâîãî áîê³â, çâåðòàþ÷è îñîáëèâó óâàãó íà òîðöåâ³ ïîâåðõí³ òà øïîíêè.

Ó ôîíä³ òêàíèí ñêëàäåí³ ïðåäìåòè ðîçãîðòàþòü, îáñòåæóþòü ñêëàäêè, ì³ñöÿ äåôîðìàö³é, çàìîêàíü.

Ó êîëåêö³ÿõ êîìàõ äæåðåëîì âîëîãè òà ïðè÷èíîþ ðîçâèòêó ãðèá³â ìîæóòü áóòè òîðô’ÿí³ ïëàñòèíêè íà äí³ êîðîáêè àáî ÿùèêà ó ðàç³ ïîÿâè ì³êðîîðãàí³çì³â â åíòîìîëîã³÷íèõ ÿùèêàõ íåîáõ³äíî âèëó÷èòè ç íèõ êîìàõ, ñòàðàííî ïðîñóøèòè, à çãîäîì óñóíóòè øê³äíèê³â.

ßêùî ï³ä ÷àñ ïðîâåäåííÿ çàçíà÷åíèõ îãëÿä³â íà ïîâåðõí³ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â ÷è íà îáëàäíàíí³, âíóòð³øí³õ ïîâåðõíÿõ ìóçåéíèõ ïðèì³ùåíü âèÿâëåíî îçíàêè ðîçâèòêó ì³êðîîðãàí³çì³â – íàëüîòè ð³çíîãî êîëüîðó, ä³àìåòðà, êîíñèñòåíö³¿, ï³ãìåíòí³ ïëÿìè ÷è ³íø³ ïðîÿâè ðîçâèòêó ãðèá³â (çäóòòÿ, â³äøàðóâàííÿ, îñèïè ïîâåðõíåâèõ øàð³â ìàòåð³àë³â òîùî) – íåîáõ³äíî çðîáèòè â³äïîâ³äí³ çàïèñè òà âèêëèêàòè ñïåö³àë³ñò³â äëÿ ïðîâåäåííÿ ì³êðî- òà ì³êîëîã³÷íîãî äîñë³äæåííÿ.

Âèçíà÷åííÿ ñïåö³àë³ñòàìè-á³îëîãàìè âèä³â ì³êðîîðãàí³çì³â, ùî ðîçâèâàþòüñÿ ó ì³ñöÿõ ïîøêîäæåíü, ñïðèÿº ïðàâèëüíîìó âèáîðó åôåêòèâíèõ çàõîä³â çíåøêîäæåííÿ, ïðîâîäèòüñÿ òàêîæ ç ìåòîþ âèçíà÷åííÿ ñòóïåíÿ øê³äëèâîñò³ ì³êðîîðãàí³çì³â ùîäî ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â òà ìîæëèâîãî âïëèâó íà çäîðîâ’ÿ ëþäåé, ÿê³ ïðàöþþòü â ìóçå¿, òà â³äâ³äóâà÷³â.

Ó ðàç³ âèíèêíåííÿ åêñòðåìàëüíèõ ñèòóàö³é (àâà𳿠ñèñòåì òåïëî- òà âîäîïîñòà÷àííÿ, ïîæåæ³, ïîâåí³ òîùî) ó ìóçå¿ ìàþòü áóòè ðîçðîáëåí³ òà çàòâåðäæåí³ â³äïîâ³äí³ ïëàíè çàõîä³â ç ë³êâ³äàö³¿ ¿õ íàñë³äê³â. Íåîáõ³äíî çàçäàëåã³äü çàáåçïå÷èòè çàïàñ îáëàäíàííÿ òà ìàòåð³àë³â äëÿ ïðîâåäåííÿ öèõ çàõîä³â: ôåíè, âåíòèëÿòîðè, ô³ëüòðóâàëüíèé ïàï³ð, áàâîâíÿíó òêàíèíó òîùî.

Ìóçåéí³ ïðåäìåòè îáîâ’ÿçêîâî åâàêóþþòü ç àâàð³éíîãî ôîíäîñõîâèùà.

Ùîá ïîïåðåäèòè ðîçâèòîê ãðèá³â ïðè àâàð³éíèõ ñèòóàö³ÿõ, íåîáõ³äíî çàñòîñîâóâàòè ñïåö³àëüí³ ìåòîäè âèñóøóâàííÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â.

Ïðè çíà÷íîìó çàìîêàíí³ ïðåäìåò³â, êð³ì çâè÷àéíèõ ìåòîä³â âèñóøóâàííÿ øëÿõîì ðîçñòàíîâêè ïðåäìåò³â, âèêîðèñòàííÿ ôåí³â, âåíòèëÿòîð³â, ïðîêëàäîê òà ïðåñóâàííÿ (äëÿ ïàïåðó òà êíèã), ìîæëèâèì º çàñòîñóâàííÿ ìåòîäó çàìîðîæóâàííÿ (ó ìîðîçèëüíèõ êàìåðàõ ïðè òåìïåðàòóð³ áëèçüêî – 18îÑ) ïðåäìåò³â, ùî ïîñòðàæäàëè, ç ïîäàëüøèì ïðèñêîðåíèì âèñóøóâàííÿì ó âàêóóìí³é êàìåð³.

Âèðîáè ç òêàíèíè ï³ñëÿ ïðîñóøóâàííÿ î÷èùàþòü ì’ÿêîþ ù³òêîþ àáî ì’ÿêèì ïåíçëåì. Óñ³ ³íø³ âèäè îáðîáêè çä³éñíþþòüñÿ äîñâ³ä÷åíèì ñïåö³àë³ñòîì.

Ïðè ïîòðåá³ ïðîâîäÿòü äåç³íôåêö³þ ïðèì³ùåííÿ òà îáëàäíàííÿ (áåç ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â), âèêîðèñòîâóþ÷è â³äïîâ³äí³ çàñîáè.

 àâàð³éíèõ ôîíäîñõîâèùàõ (ï³ñëÿ çâ³ëüíåííÿ ¿õ â³ä ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â) âîëîãó âèäàëÿþòü øëÿõîì ï³ä³ãð³âàííÿ ç ïåðåõðåñíîþ âåíòèëÿö³ºþ, ïðîñóøóþòü îáëàäíàííÿ òà ñò³íè, âèïðàâëÿþòü äåôåêòè øòóêàòóðêè òà ôàðáè.

Íåîáõ³äíî çàïîá³ãàòè ïðîíèêíåííþ êîìàõ ó ïðèì³ùåííÿ ìóçåþ ³ç íàâêîëèøíüîãî ïðèðîäíîãî ñåðåäîâèùà. Äëÿ öüîãî íàâåñí³ òà âë³òêó âñ³ â³êíà, êâàòèðêè, âåíòèëÿö³éí³ îòâîðè ìàþòü áóòè çàõèùåí³ ñ³òêàìè ç ä³àìåòðîì îòâîð³â íå á³ëüøå í³æ 1,5 ìì. Ðàìè ó â³êíàõ ìàþòü áóòè áåç ù³ëèí.

Ïðåäìåòè, ùî íàäõîäÿòü ç åêñïåäèö³é, íå ñë³ä òðèìàòè ðàçîì ç îñíîâíèìè êîëåêö³ÿìè.

Ó ðàç³ ïðèäáàííÿ ïðåäìåò³â äëÿ ìóçåþ ó áóäèíêàõ, çàðàæåíèõ øê³äíèêàìè, íåîáõ³äíî âêàçàòè â äîêóìåíò³ íàäõîäæåííÿ íà ìîæëèâå çàðàæåííÿ ïðåäìåòà.

Äâ³÷³ íà ð³ê (âåñíîþ ïåðåä â³ä÷èíåííÿì â³êîí òà âîñåíè ï³ñëÿ çàëüîòó êîìàõ íà íî÷³âëþ òà çèì³âëþ) òðåáà âè÷èùàòè ïèëîñîñîì ì³ñöÿ ñêóï÷åííÿ çèìóþ÷èõ êîìàõ – ì³æ ðàìàìè, çà ïë³íòóñàìè òîùî.

Íå ìåíøå îäíîãî ðàçó íà ð³ê íåîáõ³äíî ïðîâîäèòè çàãàëüíèé ïðîô³ëàêòè÷íèé îãëÿä ìóçåþ äëÿ âèÿâëåííÿ çàðàæåííÿ êîìàõàìè. Îãëÿä ðîáëÿòü âåñíîþ, ïåðåä òèì, ÿê ðîçêðèòè â³êíà.

Áîòàí³÷í³ òà çîîëîã³÷í³ êîëåêö³¿ ñë³ä îãëÿäàòè òðè÷³ íà ð³ê: ó êâ³òí³–òðàâí³, ëèïí³ ³ âåðåñí³.

Îãëÿä íà çàðàæåííÿ êîìàõàìè-øê³äíèêàìè ïî÷èíàþòü ³ç â³êîí ³ ï³äëîãè ï³ä íèìè, ïîò³ì îãëÿäàþòü â³ääàëåí³ â³ä ñâ³òëà á³÷í³ òà çàäí³ ñò³íêè ìåáë³â, çîêðåìà çíèçó.

Ùîá çàïîá³ãòè çàðàæåííþ ìóçåéíèõ êîëåêö³é æóêàìè-øê³äíèêàìè äåðåâèíè (æóêàìè-òî÷èëüíèêàìè, âóñà÷àìè, äåðåâîãðèçàìè, äîâãîíîñèêàìè-òðóõëÿêàìè), ïðåäìåòè, ùî ïðèâîçÿòüñÿ ç åêñïåäèö³é, ìàþòü îáîâ’ÿçêîâî ïðîõîäèòè ÷åðåç ³çîëÿòîð. Äëÿ ïåðåâ³ðêè íà çàðàæåííÿ òî÷èëüíèêàìè ïðåäìåò òðåáà âèòðèìóâàòè â ³çîëÿòîð³ íå ìåíøå îäíîãî ë³òíüîãî ñåçîíó ç ìåòîþ âèçíà÷åííÿ íåîáõ³äíîñò³ ïîäàëüøî¿ ³íñåêòèöèäíî¿ îáðîáêè.

Ðåòåëüíèé îãëÿä ìàþòü ïðîõîäèòè ïðåäìåòè, ÿê³ íàäõîäÿòü ç ³íøèõ ìóçå¿â Óêðà¿íè, â³ä ïðèâàòíèõ îñ³á, ÷è ìóçå¿â ç-çà êîðäîíó, çîêðåìà ï³äñòàâêè, ïàêóâàëüíèé ìàòåð³àë òîùî. Íàéíåáåçïå÷í³øèé, à òîìó é íåáàæàíèé ÷àñ äëÿ ïðîâåäåííÿ âèñòàâîê – âåñíà-ë³òî, êîëè â³äáóâàºòüñÿ âèë³ò á³ëüøîñò³ æóê³â-øê³äíèê³â äåðåâèíè.

Ïðè îãëÿä³ äåðåâèíè ç ïðèâîäó çàðàæåííÿ æóêàìè-øê³äíèêàìè îñîáëèâó óâàãó íåîáõ³äíî çâåðòàòè íà íàäõîäæåííÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â îñòàíí³õ äâîõ-òðüîõ ðîê³â.

Ïðè âèÿâëåíí³ íà ïðåäìåò³ ñâ³æèõ îòâîð³â ç êóïêàìè àáî ö³âêàìè áóðîâîãî áîðîøíà éîãî íåãàéíî â³äïðàâëÿþòü â ³çîëÿòîð.

Ïðè âèêîíàíí³ ð³çíîìàí³òíèõ ðîá³ò ó ìóçå¿ àáî íà éîãî òåðèòî𳿠áóä³âåëüí³ ðèøòóâàííÿ, ñòåëàæ³ òîùî äîçâîëÿºòüñÿ âèãîòîâëÿòè ò³ëüêè ç ðåòåëüíî î÷èùåíîãî â³ä êîðè ³ âèñóøåíîãî äåðåâà, îñê³ëüêè ï³ä çàëèøêàìè êîðè º ëè÷èíêè âóñà÷³â, ðîãîõâîñò³â òà ³íøèõ äåðåâîòî÷èëüíèê³â.

Ç ìåòîþ ïðîô³ëàêòèêè ïîòðàïëÿííÿ æóê³â-äåðåâîòî÷èëüíèê³â äî äåðåâ’ÿíî¿ áóä³âë³ ìóçåþ òà çàïîá³ãàííÿ ¿¿ ïîøêîäæåííþ íåîáõ³äíî ðåãóëÿðíî òà ðåòåëüíî î÷èùàòè íàâêîëèøíþ ïàðêîâó çîíó â³ä ñóõèõ äåðåâ ³ ã³ëîê, ïðîâîäèòè ñâîº÷àñíèé ðåìîíò äàõó, çä³éñíþâàòè íàëåæíå òà ïðàâèëüíå âëàøòóâàííÿ ðèíâ, ïðîâ³òðþâàííÿ ï³äâàë³â, ïåð³îäè÷íî ïðîâîäèòè çíèùåííÿ êóù³â, ÿê³ ðîñòóòü áåçïîñåðåäíüî á³ëÿ áóä³âë³ ìóçåþ.

Ùîá óíèêíóòè ïåðâèííîãî çàðàæåííÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â ÷åðåç íåçàõèùåí³, íåôàðáîâàí³ äåðåâ’ÿí³ ïîâåðõí³ (òîðöåâ³ ÷àñòèíè, äð³áí³ âòðàòè çàõèñíîãî øàðó, ä³ðêè â³ä öâÿõ³â, ì³ñöÿ äîòèêó ïîâåðõîíü) íåîáõ³äíî äîäàòêîâî çàõèñòèòè ¿õ, ïîêðèâøè ëàêîì, îë³éíîþ ôàðáîþ, âîñêîì ³ç ñêèï³äàðîì òîùî. Äîáðå çàõèùຠäåðåâèíó ïðîñè÷åííÿ ¿¿ ñå÷îâèíî-ôîðìàëüäåã³äíîþ ñìîëîþ.

Îäíîðàçîâå ïîêðèòòÿ îë³ôîþ íå çàõèùຠâ³ä ïðîíèêíåííÿ æóê³â-øê³äíèê³â.

Ïðîô³ëàêòè÷í³ çàõîäè ùîäî çàðàæåííÿ ì³ëëþ ñïðÿìîâóþòüñÿ íà ñòâîðåííÿ óìîâ, ÿê³ ïåðåøêîäæàþòü ïðîíèêíåííþ ìîë³ äî ïðèì³ùåíü òà ¿õ ðîçâèòêó, äàþòü çìîãó ñâîº÷àñíî âèÿâèòè îñåðåäêè ðîçâèòêó ìîë³ íà ïî÷àòêîâèõ ñòàä³ÿõ.

Êàòåãîðè÷íî çàáîðîíÿºòüñÿ âèêîðèñòàííÿ òåõí³÷íî¿ ïîâñò³ äëÿ óòåïëåííÿ êîíñòðóêö³é àáî îïàëþâàëüíî¿ ñèñòåìè â áóä³âëÿõ ³ íà òåðèòî𳿠ìóçåþ.

Öåìåíòíà îáìàçêà ïîâñòÿíîãî ïîêðèòòÿ íå ìîæå ñëóãóâàòè çàõèñòîì, îñê³ëüêè âîíà ïðîáèâàºòüñÿ çñåðåäèíè ãóñ³ííþ ìîë³.

Êàòåãîðè÷íî çàáîðîíÿºòüñÿ âèêîðèñòàííÿ âîâíÿíèõ òà íàï³ââîâíÿíèõ òêàíèí äëÿ îôîðìëåííÿ åêñïîçèö³é.

Çàáîðîíÿºòüñÿ âèêîðèñòîâóâàòè äëÿ â³äâ³äóâà÷³â êàïö³ íà ïîâñòÿí³é ï³äîøâ³.

Íåîáõ³äíî âñþäè çàì³íèòè òåõí³÷íó ïîâñòü íà øòó÷í³ ìàòåð³àëè.

Òðåáà çàêðèòè ðåø³òêàìè â³êíà íà äàõó áóä³âë³ ìóçåþ äëÿ ïîïåðåäæåííÿ ãí³çäóâàííÿ ãîëóá³â (ï³ä ïîêð³âëåþ, íà äàõó), îñê³ëüêè ãí³çäà º äæåðåëîì çàðàæåííÿ ïðèì³ùåíü ìóçåþ ì³ëëþ.

Ïåðåä çàêëàäàííÿì ïðåäìåò³â íà çáåð³ãàííÿ, ¿õ íåîáõ³äíî äîáðå âè÷èñòèòè òà ïðîñóøèòè. Ïèòàííÿ ùîäî çàñîáó ÷èñòêè êîæíîãî êîíêðåòíîãî ïðåäìåòà âèð³øóº ðåñòàâðàòîð.

Ïðåäìåòè ç âîâíè ³ õóòðà, à òàêîæ âèðîáè ç ³íøèõ òêàíèí, ùî ðîçì³ùåí³ ïîðó÷ ç íèìè, íàïðèê³íö³ âåñíè – íà ïî÷àòêó ë³òà íåîáõ³äíî ïðîñóøóâàòè íà â³äêðèòîìó ïîâ³òð³ â òåïëó, ñóõó ïîãîäó íå ìåíøå 4 ãîäèí íà äåíü. ϳä ÷àñ ïðîñóøóâàííÿ ïðåäìåò³â ðåòåëüíî ÷èñòÿòü øàôè, äå âîíè çáåð³ãàþòüñÿ. ϳñëÿ ïðîñóøóâàííÿ âèðîáè òðåáà î÷èñòèòè â³ä çàëèøê³â ìîë³, ïîêëàñòè â øàôó, â ÿê³é ðîçêëàñòè àáî ï³äâ³ñèòè ì³øå÷êè ç ðåïåëåíòîì – ðå÷îâèíîþ, ùî â³äëÿêóº êîìàõ. Íàÿâí³ñòü ðåïåëåíòó ïåðåâ³ðÿþòü íå ìåíøå îäíîãî ðàçó íà êâàðòàë.

Ñë³ä ïàì’ÿòàòè, ùî ðåïåëåíòè, äî ÿêèõ íàëåæàòü ëàâàíäîâà îë³ÿ, êàìôîðà, äàëìàòñüêà ðîìàøêà, ïîëèí, ëèñòÿ ãîð³õà, ìàõîðêà òîùî ò³ëüêè â³äëÿêóþòü êîìàõ, àëå íå çíèùóþòü ¿õ. Äî òîãî æ ¿õ çàñòîñóâàííÿ ìîæå áóòè íåáåçïå÷íèì: âèñèõàþ÷è, ðîñëèíè âòðà÷àþòü àðîìàòè÷í³ âëàñòèâîñò³ ³ ñòàþòü õàð÷îâèì ñóáñòðàòîì äëÿ êîìàõ. Äåÿê³ ðîñëèíè ìîæóòü øêîäèòè ìóçåéíèì ïðåäìåòàì, íàïðèêëàä, ìàõîðêà âèêëèêຠïîæîâò³ííÿ õóòðà. Àíòèìîëåâ³ ïðåïàðàòè ôóì³ãàö³éíî¿ ä³¿ (“Àíòèì³ëü”, “Äåçì³ëü”, “Ìîëåìîð” òîùî) ïðèçíà÷åí³ íå äëÿ â³äëÿêóâàííÿ, à äëÿ çíèùåííÿ ìîë³ â ãåðìåòèçîâàíèõ îá’ºìàõ. Ó íèçüêèõ êîíöåíòðàö³ÿõ ¿õ ïàðè íå â³äëÿêóþòü ìåòåëèê³â ìîë³. ¯õ íå ñë³ä çàñòîñîâóâàòè ÿê ðåïåëåíòè â íåãåðìåòèçîâàíèõ ìóçåéíèõ ñõîâèùàõ.

Ìóçåéí³ ïðåäìåòè ç âîâíè òà õóòðà çà â³äñóòíîñò³ ãåðìåòè÷íèõ øàô íåîáõ³äíî çáåð³ãàòè â îêðåìèõ áàâîâíÿíèõ ì³øêàõ àáî ÷îõëàõ ç ðåãóëÿðíèì ïðîâåäåííÿì â³äïîâ³äíèõ îãëÿä³â.

Âèðîáè, äî ñêëàäó ÿêèõ âõîäÿòü âîâíÿí³ íèòêè, âîëîññÿ, õóòðî, øê³ðà ñë³ä çáåð³ãàòè îêðåìî â³ä ñóö³ëüíî áàâîâíÿíèõ, ëëÿíèõ ³ øîâêîâèõ. Ïðè ³çîëüîâàíîìó çáåð³ãàíí³ øîâêîâ³ âèðîáè, ÿê ïðàâèëî, ì³ëëþ íå ïîøêîäæóþòüñÿ.

Äëÿ ñâîº÷àñíîãî âèÿâëåííÿ îñåðåäê³â çàðàæåííÿ ì³ëëþ ìóçåéí³ ïðåäìåòè òðåáà îãëÿäàòè íå ð³äøå îäíîãî ðàçó íà ì³ñÿöü. Íà çàðàæåí³ñòü ì³ëëþ ñïî÷àòêó òðåáà ïåðåâ³ðÿòè çàáðóäíåí³ ³ çàêðèò³ â³ä ñâ³òëà ì³ñöÿ.

Ïðè çä³éñíåíí³ îãëÿäó íà çàðàæåííÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â øê³ðî¿äàìè òðåáà âðàõîâóâàòè, ùî âîíè ìîæóòü ïîòðàïëÿòè äî ìóçåþ ç ãîðèù, ï³äâàë³â, ãí³çä ïòàõ³â. Ó ïðèì³ùåííÿõ æóêè-øê³ðî¿äè ñêóï÷óþòüñÿ íà â³êíàõ, ëè÷èíêè øê³ðî¿ä³â æèâóòü íà çàõèùåíèõ â³ä ñâ³òëà ïîâåðõíÿõ òà çàëèøàþòü ó ì³ñöÿõ õàð÷óâàííÿ âîëîñàò³ ëèíî÷í³ øê³ðêè àáî (ï³ä êíèãàìè) êóïêè ïèëîïîä³áíî¿ ïîðîõí³.

Îáñòåæåííÿ ìóçåþ íà çàðàæåííÿ øê³ðî¿äàìè òðåáà ïî÷èíàòè ç îãëÿäó ï³äâ³êîííÿ, ïëàôîí³â ñâ³òèëüíèê³â, ó ÿêèõ ÷àñòî íàêîïè÷óþòüñÿ øê³ðî¿äè, ÿê³ ëåòÿòü íà ñâ³òëî.

Ó ôîíäîñõîâèùàõ òðåáà ïî÷èíàòè îãëÿä ç âîâíÿíèõ òà õóòðÿíèõ âèðîá³â, õðîìîâî¿ òà õðîìòàí³äíî¿ øê³ðè, ÷ó÷åë. Øêóðêè ëè÷èíîê æóê³â, ùî çàëèøèëèñÿ ï³ñëÿ ëèíÿííÿ, ìîæóòü ñâ³ä÷èòè ïðî ìîæëèâå çàðàæåííÿ øê³ðî¿äàìè.

Æèâèëüíèì ñåðåäîâèùåì äëÿ ðîçâèòêó øê³ðî¿ä³â òà îáëóäíèê³â ìîæóòü áóòè ìóõè, ùî çàë³òàþòü âîñåíè â ïðèì³ùåííÿ ìóçåþ íà çèì³âëþ.

Íå ðåêîìåíäóºòüñÿ çáåð³ãàòè ïðåäìåòè ç òêàíèí, îäÿã, øêóðè òâàðèí øàðàìè â øàôàõ òà ñêðèíÿõ. Òàê³ ìóçåéí³ ïðåäìåòè íåîáõ³äíî ðîçâ³øóâàòè.

Ñë³ä îáìåæèòè ÷è ïðèïèíèòè âèêîðèñòàííÿ äëÿ îçåëåíåííÿ òåðèòî𳿠íàâêîëî ìóçåþ òàêèõ ðîñëèí: ñï³ðå¿, ãîðîáèíè, ãëîäó, øèïøèíè, ÿãëèö³, êóïèðÿ, êâ³òè ÿêèõ ïðèòÿãóþòü æóê³â-øê³ðî¿ä³â òà ñïðèÿþòü ¿õ êîíöåíòðàö³¿.

×ó÷åëà òà øêóðè òâàðèí, ÿê³ ïðèçíà÷åí³ äëÿ äîâãîòðèâàëîãî çáåð³ãàííÿ, ï³äëÿãàþòü ïîâí³é îáðîáö³ òà âè÷èíö³.

Ó ðàç³ âèÿâëåííÿ ìóçåéíîãî ïðåäìåòà, ïîøêîäæåíîãî êîìàõàìè, éîãî ðîçì³ùóþòü â ³çîëÿòîð³ ç ìåòîþ óíèêíåííÿ çàðàæåííÿ ³íøèõ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â.

Îáãîðòàííÿ çàðàæåíîãî êîìàõàìè ïðåäìåòà ïàïåðîì íå çàõèùຠâ³ä ïîäàëüøîãî ðîçïîâñþäæåííÿ øê³äíèê³â ³ ìîæå çàñòîñîâóâàòèñÿ ëèøå ÿê òèì÷àñîâèé çàñ³á íà êîðîòêèé òåðì³í. Çàãîðòàííÿ ïðåäìåò³â ó ïîë³åòèëåíîâó ïë³âêó íå äîïóñêàºòüñÿ, îñê³ëüêè öå ìîæå ïðèçâåñòè äî ðîçâèòêó ì³êðîîðãàí³çì³â, çîêðåìà çà óìîâ íåñïðèÿòëèâîãî òåìïåðàòóðíî-âîëîã³ñíîãî ðåæèìó.

Ïðè ïîÿâ³ îçíàê ðîçâèòêó á³îøê³äíèê³â ïîøêîäæåíèé ïðåäìåò íåîáõ³äíî ïåðåíåñòè â ñóõå ³çîëüîâàíå ïðèì³ùåííÿ, ³çîëÿòîð ÷è ³çîëþâàòè çà äîïîìîãîþ ã³ãðîñêîï³÷íèõ ìàòåð³àë³â â³ä ³íøèõ íàâêîëèøí³õ ïðåäìåò³â, ùîá çàïîá³ãòè çàðàæåííþ ³íøèõ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â.

гøåííÿ ïðî ïðîâåäåííÿ äåç³íôåêö³¿ ÷è äåç³íñåêö³¿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â, ïðèì³ùåíü, îáëàäíàííÿ ìîæå ïðèéìàòèñÿ ëèøå çà íàÿâíîñò³ ðåçóëüòàò³â ì³êîëîã³÷íîãî ÷è åíòîìîëîã³÷íîãî îáñòåæåíü, îá´ðóíòîâàíèõ ðåêîìåíäàö³é òà âèñíîâê³â â³äïîâ³äíèõ ñïåö³àë³ñò³â.

Òðåáà âðàõîâóâàòè, ùî àíòèì³êðîáíà îáðîáêà ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â – êðàéí³é, âèìóøåíèé çàñ³á, ÿêèé ïðîâîäèòüñÿ ò³ëüêè çà íàÿâíîñò³ îá´ðóíòîâàíèõ ðåêîìåíäàö³é. Îñîáëèâó óâàãó íåîáõ³äíî çâåðòàòè íà âñ³ äàí³ ïðî ðåçóëüòàòè 䳿 äåç³íôåêòàíò³â íà ìàòåð³àëè ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â, äîñâ³ä ïðàêòè÷íîãî çàñòîñóâàííÿ òîãî ÷è ³íøîãî çàñîáó àáî ðå÷îâèíè, ö³íí³ñòü òà óí³êàëüí³ñòü ïðåäìåò³â, ÿê³ ìàþòü îáðîáëÿòèñÿ óìîâè ¿õ çáåð³ãàííÿ òà âèêîðèñòàííÿ ï³ñëÿ îáðîáêè òîùî.

Óñ³ äåç³íôåêö³éí³ ðîáîòè ìàþòü âèêîíóâàòèñÿ â îêðåìîìó ïðèì³ùåíí³-³çîëÿòîð³.

Äëÿ ïðîâåäåííÿ äåç³íôåêö³éíèõ òà äåç³íñåêö³éíèõ çàõîä³â äîçâîëÿºòüñÿ âèêîpèñòîâóâàòè påãëàìåíòîâàí³ äëÿ ìóçå¿â çàñîáè.

Áàãàòî ïðåïàðàò³â, ÿê³ âèïóñêàþòüñÿ ïðîìèñëîâ³ñòþ òà ðåêîìåíäîâàí³ äëÿ çàñòîñóâàííÿ ó ïîáóò³, íå ïðèéíÿòí³ â ìóçåéí³é ïðàêòèö³. Òîìó â êîæíîìó êîíêðåòíîìó âèïàäêó ïîòð³áíà êîíñóëüòàö³ÿ ñïåö³àë³ñò³â ùîäî ìîæëèâîñò³ çàñòîñóâàííÿ òàêèõ ïðåïàðàò³â ó ìóçåÿõ.

Àíòèì³êðîáíó îáðîáêó ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â çä³éñíþþòü ðåñòàâðàòîðè ÷è äîñâ³ä÷åí³ ôàõ³âö³, ÿê³ ïðîéøëè ñïåö³àëüíó ï³äãîòîâêó.

ϳñëÿ äåç³íôåêö³¿ íåîáõ³äíî ïðîâåñòè êîíòðîëüíå ì³êîëîã³÷íå îáñòåæåííÿ äëÿ ï³äòâåðäæåííÿ ìîæëèâîñò³ ïîâåðíåííÿ ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â äî ôîíäîñõîâèùà ÷è åêñïîçèö³éíî¿ çàëè, à äëÿ ïîïåðåäæåííÿ ðåöèäèâó ¿õ ðîçì³ùóþòü â óìîâàõ íîðìàòèâíîãî òåìïåðàòóðíî-âîëîã³ñíîãî ðåæèìó.

Çàñòàð³ë³ ïîøêîäæåííÿ ãðèáàìè íà ïîâåðõí³ ïðåäìåò³â (ð³çí³ ñòðóêòóðí³ ôðàãìåíòè ãðèá³â, ÿê³ çà íåñïðèÿòëèâèõ óìîâ ç ÷àñîì âèñîõëè) ìîæíà âèäàëÿòè ìåõàí³÷íî ç âèêîðèñòàííÿì ñïåö³àëüíîãî âàêóóìíîãî ïðèñòðîþ, çà äîïîìîãîþ ïèëîñîñ³â ³ç ñïåö³àëüíèìè íàñàäêàìè òà ïîòóæí³ñòþ, ùî ðåãóëþºòüñÿ, àáî â ñïåö³àëüíîìó âèòÿæíîìó ñòîë³.

×ó÷åëà, øêóðè ï³ñëÿ âèëó÷åííÿ á³îøê³äíèê³â îáðîáëÿþòüñÿ ó ñïåö³àëüíèé ñïîñ³á òà â³äïîâ³äíèì àíòèñåïòèêîì, ÿêèì äåç³íô³êóþòüñÿ øàôè, êîðîáêè, ÿùèêè òîùî, â ÿêèõ çáåð³ãàëèñÿ ïîøêîäæåí³ ïðåäìåòè.

Çíèùóâàëüí³ çàõîäè äî êîìàõ-øê³äíèê³â çàñòîñîâóþòüñÿ ó ðàç³, ÿêùî âèÿâëåíî çàðàæåííÿ êîëåêö³é. Ïðè öüîìó âàæëèâî âèçíà÷èòè ñïî÷àòêó ìîæëèâ³ñòü çàñòîñóâàííÿ íåõ³ì³÷íèõ ìåòîä³â çíèùåííÿ, àáî ïðàâèëüíî âèáðàòè õ³ì³÷í³ çàñîáè.

Çíèùåííÿ æóê³â-øê³äíèê³â äåðåâèíè ïðîâîäèòüñÿ ìåòîäîì ôóì³ãàö³¿ (îáðîáêà ãàçîì ó ñïåö³àëüíèõ êàìåðàõ) ïðîñî÷åííÿì ðîç÷èíàìè ñèëüíîä³þ÷èõ ³íñåêòèöèä³â ç äîâãîòðèâàëîþ çàëèøêîâîþ 䳺þ ô³çè÷íèìè ìåòîäàìè – âèìîðîæóâàííÿì àáî âèñóøóâàííÿì.

Âèá³ð çàñîáó â êîæíîìó êîíêðåòíîìó âèïàäêó çàëåæèòü â³ä ðîçì³ð³â çàðàæåííÿ, âèäó êîìàõè-øê³äíèêà, õàðàêòåðó çàðàæåííÿ. Ó äåÿêèõ âèïàäêàõ äîö³ëüíî çàñòîñîâóâàòè ö³ çàñîáè êîìïëåêñíî.

Çàñ³á îáðîáêè â³ä ìîë³ âèáèðàþòü â çàëåæíîñò³ â³ä âèäó ïîøêîäæåíîãî ìàòåð³àëó.

Äëÿ çàõèñòó â³ä ìîë³ òêàíèí, îäÿãó òà ³íøèõ ïðåäìåò³â âèêîðèñòîâóþòü ï³ðåòðî¿äí³ ïðåïàðàòè àáî ³íø³ ³íñåêòèöèäí³ ÷è ðåïåëåíòí³ ïðåïàðàòè, ÿê³ ðåêîìåíäîâàí³ äëÿ çàñòîñóâàííÿ ó ìóçåéí³é ïðàêòèö³.

Ïðîòèìîëüí³ ïðåïàðàòè ôóì³ãàö³éíî¿ ä³¿ çàáåçïå÷óþòü â³äïîâ³äíèé åôåêò ò³ëüêè ïðè âèêîðèñòàíí³ ãåðìåòè÷íèõ îá’ºì³â (äåçêàìåð), ó ÿêèõ ñòâîðþºòüñÿ íåîáõ³äíà äëÿ çíåøêîäæåííÿ ìîë³ êîíöåíòðàö³ÿ ïàð³â ïðåïàðàòó.

Ïðîòèìîëüí³ çàñîáè íåîáõ³äíî ïåð³îäè÷íî ì³íÿòè, îñê³ëüêè ì³ëü çâèêຠäî íèõ.

Ïðè çàðàæåíí³ ôîíäîñõîâèù øê³ðî¿äàìè ôóì³ãàö³éíà îáðîáêà ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â ó ñïåö³àëüí³é êàìåð³ ïîâèííà ïðîâîäèòèñÿ ç îäíî÷àñíîþ äåç³íñåêö³ºþ ïðèì³ùåííÿ.

Ôóì³ãàö³ÿ ìàòåð³àë³â, ÿê³ çàðàæåí³ øê³ðî¿äàìè, – íàéåôåêòèâí³øèé çàñ³á ¿õ çíèùåííÿ.

Ãåðáàð³¿, çàðàæåí³ õë³áíèì òî÷èëüíèêîì, ñë³ä îáðîáëÿòè ñïåö³àëüíèìè ïðåïàðàòàìè â äåç³íñåêö³éí³é êàìåð³.

Ïðè çàðàæåíí³ ñõîâèù æóêàìè-îáëóäíèêàìè (ïðèêèäàøêàìè, êðèõ³òíèìè áóðèìè æó÷êàìè 3 – 5 ìì äîâæèíîþ) – âåñíîþ, ïåðåä â³ä÷èíåííÿì â³êîí – ïîëèö³, íà ÿêèõ çáåð³ãàþòüñÿ çàðàæåí³ ïðåäìåòè, íàéáëèæ÷³ â³êíà, ñò³íè ³ ï³äëîãà ï³ä ïîëèöÿìè àáî øàôàìè òà á³ëÿ îáðîáëÿþòüñÿ äîâãîä³þ÷èìè êîíòàêòíèìè ³íñåêòèöèäàìè. Îáðîáêó ïîâòîðþþòü ó íàñòóïíèé ñåçîí.

Ó ðàç³ âèÿâëåííÿ îñåðåäê³â ðîçâèòêó ëóñêîâèöü (áåçêðèëèõ êîìàõ áëèçüêî 1 ñì äîâæèíîþ, ÿê³ ëþáëÿòü òåïëî òà âîëîãó ³ âè¿äàþòü îêðåì³ ì³ñöÿ âåðõíüîãî øàðó ïàïåðó òà âèá³ðêîâî – àêâàðåëüí³ ôàðáè) êîíòàêòíèìè ³íñåêòèöèäàìè îáðîáëÿþòü ñò³íè ³ ï³äëîãó íàâêîëî ìóçåéíîãî îáëàäíàííÿ, ïë³íòóñè ³ ù³ëèíè â ï³äëîç³, à òàêîæ ä³ëÿíêè á³ëÿ äæåðåë âîëîãè.

Ïðè çàðàæåíí³ ïðèì³ùåíü ìóçåþ òàðãàíàìè ³ áëîõàìè ñë³ä çâåðòàòèñÿ çà äîïîìîãîþ ó ì³ñüêó ÷è ðàéîííó ñàíåï³äåìñòàíö³þ.

Äåç³íñåêö³éíà îáðîáêà ìóçåéíèõ ïðåäìåò³â òà ïðèì³ùåíü, ó ÿêèõ âîíè çáåð³ãàþòüñÿ, ïîâèííà ïðîâîäèòèñÿ ò³ëüêè ñïåö³àë³ñòàìè, ÿê³ ïðîéøëè â³äïîâ³äíå íàâ÷àííÿ òà ³íñòðóêòàæ ùîäî ðîáîòè ç ìóçåéíèìè ö³ííîñòÿìè ³ òîêñè÷íèìè ðå÷îâèíàìè çà óìîâ íàÿâíîñò³ â³äïîâ³äíèõ ðåêîìåíäàö³é, íàäàíèõ ôàõ³âöÿìè-åíòîìîëîãàìè.

Ðå÷îâèíè àáî ñïîëóêè, ÿê³ çàñòîñîâóþòüñÿ äëÿ çä³éñíåííÿ çíèùóâàëüíèõ àáî ïðîô³ëàêòè÷íèõ çàõîä³â ó ìóçåÿõ, ùîäî á³îëîã³÷íèõ øê³äíèê³â ïîâèíí³ â³äïîâ³äàòè òàêèì îñíîâíèì âèìîãàì:

à) íå çì³íþâàòè ô³çèêî-õ³ì³÷íèõ õàðàêòåðèñòèê ìóçåéíèõ ìàòåð³àë³â

á) íå ïðèçâîäèòè äî ñòâîðåííÿ àãðåñèâíîãî ñåðåäîâèùà, ÿêå ïðèñêîðþº ñòàð³ííÿ êóëüòóðíèõ ö³ííîñòåé

â) íå øêîäèòè çäîðîâ’þ ëþäåé.

Ïðè ðîáîò³ ç á³îöèäàìè íåîáõ³äíî äîòðèìóâàòèñü îñîáèñòî¿ áåçïåêè: ïðàöþâàòè â ñïåöîäÿç³, ãóìîâèõ ðóêàâè÷êàõ (ïåðåâ³ðåíèõ äî îáðîáêè íà ö³ë³ñí³ñòü), í³ñ ³ ðîò çàõèùàòè â³ä ïîïàäàííÿ êðàïëèí ðîç÷èí³â ðåñï³ðàòîðîì àáî â³ëüíîþ ìàðëåâîþ ïîâ’ÿçêîþ ç âàòíîþ ïðîêëàäêîþ, î÷³ – îêóëÿðàìè, âîëîññÿ ïðèêðèâàòè ãîëîâíèì óáîðîì.

Îáîâ’ÿçêîâî âèêîíóâàòè ðåêîìåíäàö³¿ ùîäî òåðì³íó ïðîâ³òðþâàííÿ ï³ñëÿ ïðîâåäåííÿ çàõîä³â çíèùåííÿ á³îøê³äíèê³â.

Ðîáîòà ç ïðåäìåòàìè, îáðîáëåíèìè õëîð- òà ôîñôîðîðãàí³÷íèìè ³íñåêòèöèäàìè, âèêîíóºòüñÿ â ðóêàâè÷êàõ. Ïðè ïåðåì³ùåíí³ òàêèõ ïðåäìåò³â íåçàõèùåíèìè ðóêàìè ³ ï³ñëÿ ðîáîòè ç ³íñåêòèöèäàìè ñë³ä íåãàéíî ïîìèòè ðóêè ³ îáëè÷÷ÿ ç ìèëîì.

Ðîáî÷³ ì³ñöÿ çáåð³ãà÷³â ôîíä³â ÷è ðåñòàâðàòîð³â íå ïîâèíí³ ðîçì³ùóâàòèñÿ â ïðèì³ùåííÿõ, äå ïîñò³éíî çàñòîñîâóþòüñÿ ðåïåëåíòè ÷è ³íø³ ïðåïàðàòè, à òàêîæ ïðîâ³òðþþòüñÿ ïðåäìåòè ï³ñëÿ îáðîáêè á³îöèäàìè.

РОЗДІЛ 5. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ НА УКРАЇНІ

Музеєзнавство в Україні має багато проблем у всіх сферах діяльності: науково-дослідній, фондовій, науково-просвітницькій, видавничій. Існуючі музеї України накопичили великий досвід роботи, але поряд з тим, у них чимало недоліків та проблем: в ряді музеїв немає музейної ради, не розроблено єдиного списку та каталогу музеїв України, погано налагоджені зв'язки з музеями інших профілів, науково-дослідними інститутами, майже відсутній обмін спеціалістами, не проводяться спільні наукові дослідження, працівники музеїв майже не беруть участі в міжнародних конференціях, конгресах, симпозіумах, виставках. В багатьох музеях України працівники мають великий практичний досвід наукової роботи, і це дозволяє їм працювати на високому професійному рівні. Кожна "нова ідея" проходить всі етапи свого народження, перш ніж буде втілена в життя. Саме завдяки таким методам роботи музеям України приділяється важливе місце в системі музейної справи, бо вони не лише врахували світовий досвід, а багато в чому піднісли рівень музейної справи на вищий щабель.

Для подальшого якісного розвитку музейної справи в Україні треба затвердити программу програму розвитку музейної справи. Її мета - зміцнення матеріально-технічної бази музеїв та забезпечення збереження історико-культурної спадщини. Серед основних завдань даної програми - забезпечення соціально-економічних та правових умов для ефективної діяльності музеїв, історичних пам'яток та інших цінних культурних об'єктів; підтримка і розвиток мережі музеїв; забезпечення підготовки та підтвердження кваліфікації музейних кадрів, їх правовий та соціальний захист; сприяння формуванню сучасної інфраструктури музейної справи; впровадження у діяльність музеїв сучасних інформаційних технологій; створення новітньої реставраційної бази, оснащення музеїв сучасними науково-дослідними та реставраційними матеріалами тощо. Треба передбачити проведення ремонту та реставраційних робіт у всіх музеях столиці.

Від реалізації вищенаведених пропозицій очікується насамперед покращення стану музеїв України, створення умов для зміцнення та розвитку матеріально-технічної бази цих культурних закладів. Щодо соціального ефекту, то тут сподіваються на покращення умов зберігання пам'яток музейного фонду України, на збільшення відвідувачів, і тим самим залучення їх до національних та світових культурних надбань. Крім того, з її виконанням також підвищиться роль музеїв в освітянській сфері, вихованні молоді тощо. Також вона сприятиме пожвавленню міждержавного співробітництва, входженню музеїв України до міжнародних організацій.

На сьогоднішній день в Україні діє близько 400 державних та комунальних музеїв. У їх фондах зберігається понад 11 млн. пам‘яток. Протягом року музеї та заповідники відвідує близько 17 млн. чоловік. Згідно програми розвитку музейної справи, головною метою було розширити музейну мережу, зміцнити матеріально-технічну базу музеїв та заповідників, розробити науково-методичні та інструктивні матеріали, забезпечити охорону та збереження пам‘яток Музейного фонду, а також впровадити в діяльність музеїв сучасні автоматизовані інформаційні технології.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України, у державну власність і сферу управління Мінкультури передано Національний музей у Львові.

Як планувалося, Спільно з Національним музеєм історії України та Центром інформатики розроблено Порядок занесення унікальних пам‘яток Музейного фонду України до Державного реєстру національного культурного надбання, науково-технічне обґрунтування, комп‘ютерну програму та діючу модель реєстру на 1 тис. музейних предметів.

На реалізацію заходів Програми, розрахованих на музейні заклади, які підпорядковані Міністерству культури і мистецтв України на 2002-2005 рр. передбачено фінансування у сумі 37,4 млн. грн.

На зміцнення матеріально-технічної бази музейних закладів Програмою передбачено фінансування у сумі 24,9 млн. грн. Протягом 2002-2004 років фактично використано 10,3 млн. грн.

Обсяги видатків на утримання музейних закладів задовольняють мінімальну потребу і забезпечують тільки видатки на оплату праці, енергоносії, охорону та комунальні послуги. Не вистачає коштів на проведення ремонтно-реставраційних робіт, встановлення сучасної охоронно-пожежної сигналізації, оновлення музейного обладнання, поповнення музейних фондів.

Крім цього, недостатньо проводиться комплексне обстеження фондових приміщень та аналіз стану збереження пам‘яток державної частини Музейного фонду України. Повільно здійснюється комп‘ютеризація музейної галузі. Не виділені кошти на створення комп‘ютерної бази даних для проведення реставраційної наукової експертизи ННДРЦУ, головною проблемою якого залишається відсутність самостійного приміщення.

Відсутність фінансування не дозволяє розпочати реконструкцію Національного художнього музею України, завершити роботу по створенню Державного реєстру національного культурного надбання.

З метою координації виконання заходів Програми, розрахованих на музейні заклади, підпорядкованих місцевим органам виконавчої влади відділ аналізу та прогнозування музейної справи Міністерства культури і мистецтв України щорічно аналізує звіти відповідних управлінь культури, якими розроблено регіональні Програми розвитку музейної справи на період до 2005 року. В стані розробки програма «Музейний Фонд України».

Цілий спектр проблем відкривається по музейній справі.

Нагальним нині у музейній справі є внесення змін та доповнень до Закону України “Про музеї та музейну справу” для врегулювання проблем по наступних питаннях :

- Збереження цінностей у музеях різних форм власності (державної та недержавної);

- Збереження і передача церковного майна та предметів сакрального мистецтва;

- Заборона продажу складових музейних колекцій ( так званих “нераритетних пам’яток”), бо все, що перебуває у музеях і колекціях є національним надбання і мусить бути збереженим для майбутніх поколінь;

- Заборона відчуження музейних споруд, передання музейних земель під цивільне будівництво;

- Задіяння авторського права в музейній роботі,

- Залучення благодійних фондів,

- Гарантії іноземних інвестицій у розбудову українських музеїв;

- Потребує нагального вирішення проблема функціонування Національного науково-дослідного реставраційного центру, сьогодні позбавленого власного приміщення.


Висновки та пропозиції

Отже, облік має дуже велике значення в музейній справі. Для подальшого якісного розвитку музейної справи в Україні треба затвердити программу програму розвитку музейної справи. Її мета - зміцнення матеріально-технічної бази музеїв та забезпечення збереження історико-культурної спадщини. Серед основних завдань даної програми - забезпечення соціально-економічних та правових умов для ефективної діяльності музеїв, історичних пам'яток та інших цінних культурних об'єктів; підтримка і розвиток мережі музеїв; забезпечення підготовки та підтвердження кваліфікації музейних кадрів, їх правовий та соціальний захист; сприяння формуванню сучасної інфраструктури музейної справи; впровадження у діяльність музеїв сучасних інформаційних технологій; створення новітньої реставраційної бази, оснащення музеїв сучасними науково-дослідними та реставраційними матеріалами тощо. Треба передбачити проведення ремонту та реставраційних робіт у всіх музеях столиці.

Від реалізації вищенаведених пропозицій очікується насамперед покращення стану музеїв України, створення умов для зміцнення та розвитку матеріально-технічної бази цих культурних закладів. Щодо соціального ефекту, то тут сподіваються на покращення умов зберігання пам'яток музейного фонду України, на збільшення відвідувачів, і тим самим залучення їх до національних та світових культурних надбань. Крім того, з її виконанням також підвищиться роль музеїв в освітянській сфері, вихованні молоді тощо. Також вона сприятиме пожвавленню міждержавного співробітництва, входженню музеїв України до міжнародних організацій.

Список використаних джерел

1. Арутюнов СА., Жуковская Н.Л. "Святые" реликвии: миф и действительсность.- М.Высшая школа, 1987. – 390с
2. Бесстужев-Рюмин К.Н. Русская история. - СПб., 1991.- 580с.
3. Бондар М.М., Мезенцева Г.Г., Славін Л.М. Нариси музейної справи. - К., 1959. – 466с.
4. Брайчевський М.Ю. Скарби знайдені і незнайдені. - К., 1985.- 320с.
5. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. - К., 1991.- 470с.
6. Дукельский В.Ю. Музейный предмет // Советский музей. - №1. - М., 1986.- 600с.
7. Каргер М.К. Древний Киев.- М.-Л., 1958.- 480с.
8. Мезенцева Г.Г. Музей Украины.-К., 1959.- 650с.
9. Омельченко Ю.А. Предмет музейного значення на терені краєзнавства // VII Всеукраїнська наукова конференція "Історичне краєзнавство України: традиції і сучасність." - К., 1995.-422с.
10. Шмит Ф.И. Исторические, этнографические, художественные музеи. Очерки истории и теории музейного дела. - Харьков, 1999.- 378с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий