регистрация / вход

Поняття проблеми та перспективи розвитку середніх міст України

Поняття міста як місця складної концентрації - демографічної, соціальної, економічної, матеріально-технічної і інформаційної. Виділення категорій середніх міст. Фактори які впливають на утворення міста. Суспільно-географічна характеристика міста Лозова.

ПОНЯТТЯ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СЕРЕДНІХ МІСТ УКРАЇНИ


РОЗДІЛ I. СЕРЕДНІ МІСТА:ПОНЯТТЯ ТА ФАКТОРИ РОЗВИТКУ

1.1. Понятійно-термінологічний апарат дослідження

Під поняттям міста розуміється місце складної концентрації - демографічної, соціальної,економічної,матеріально-технічної, інформаційної, основі якої знаходиться поділ галузей праці на міські та сільські.

Існує наступна класифікація міст: малі міста – до 50 тис. осіб, середні міста – 50-100 тис. осіб, великі міста – 100-250 тис. осіб, крупні міста – 250-500 тис. осіб, найкрупніші – більше 500 тис. осіб.

Середні міста – це міста з чисельністю населення від 50 тис. до 100 тис. осіб.

Відповідно до затвердженої Законом України Генеральної схеми планування території України виділяються такі типи середніх міст:-міста, що прилягають до центрів систем розселення;-міста, що мають значні рекреаційний та оздоровчий потенціали;-міста, що мають значні природний та історико-культурний потенціали;- міста - центри сільськогосподарських районів;- монофункціональні міста.За питомою вагою населення, зайнятого в різних сферах економічної діяльності, можна виділити такі категорії середніх міст:- міста з переважно промисловими функціями;- транспортні вузли;- санаторно-курортні та рекреаційні центри;- історичні, історико-архітектурні, культурні та туристичні центри;- адміністративні центри районів;- господарські центри місцевого значення;- центри низових локальних систем розселення, що виконують функції з надання соціально-культурних, комунально-побутових та інших послуг населенню.

Станом на 1 січня 2009 року в Україні нараховувалося середніх міст 55. В проживає 11,3% міського населення країни.

1.2. Фактори розвитку середніх міст.

Існує багато факторів які впливають на утворення міста. Головні з них: історичний, транспортний, промисловий, міграційний, адміністративно-соціальний.

Історичний фактор. Як відомо, місто є результатом історичного процесу заселення території, який відбувається під дією ряду чинників: природних, соціальних, економічних, політичних тощо, які мають суттєвий вплив на особливості заселення та розміщення поселень, їх взаємозв’язок тощо.

Таким чином, процес формування та розвитку міста обумовлюється історичним процесом заселення регіону та розселення населення по його території. На заселення території регіону впливали різні чинники, серед яких форми рельєфу та річки які течуть в межах регіону. Поселення розміщувалось по території регіону в місцях де був рівнинний рельєф, оскільки це сприяло розвитку сільського господарства. Що давало людям змогу годувати сім’ї і жити. Також важливо було розміщуватись біля річок, тому що вони відіграють важливу роль у житті та господарстві людини. На час заселення річки сприяли розвитку рослинництва та тваринництва, що складали основну ланку господарства людини того періоду.

Отже, степ не був перешкодою для розселення осілого люду, але разом з тим не захищала його від загарбників. Інша справа ліс. Він злегка гальмував процес заселення, але одночасно служив захистом переселенцям від ворожих нападів. Ліс був справжнім скарбом для поселенців, бо з нього виготовляли як фортеці і замки, так і все, що потрібний було в господарстві, зокрема буди, гуті, бурті, вітряні і водяні млини, а також винокурні. Можна зробити висновок, що багатий природно-ресурсний потенціал створював всі необхідні умови для заселення території, подальшого розвитку господарства і виникнення і розвитку міста.

Міграційний фактор. Сьогодні міграція є важливим фактором у виникненні та розвитку міста. Оскільки вона змінює чисельність населення, його етнічний склад. В середніх містах з процесом міграції пов’язані незначні темпи росту, а часто скорочення населення і відносне зменшення населення середніх міст в загальній чисельності міського населення країни. В основному цей процес, викликаний концентрацією нового будівництва в великих містах і пояснюється невеликими темпами приросту робочих місць в середніх містах. Але певна самостійність міграційних процесів по відношенню до розвитку виробництва призводить до того , що відтік населення часто відбувається і в тих малих містах, де відчувається недостатня кількість робочих місць.

Існує багато мотивів які спричиняють міграцію. Найголовнішими є мотиви пов’язані з питаннями зайнятості, поліпшення житлово-побутових умов, трудовою діяльністю, поліпшення особистого життя. Великий вплив на структуру мотивів спричиняє рівень освіти мігруючих. З ростом освіти значно зменшується кількість мотивів пов’язаних з поліпшенням житлових умов населення, і навпаки, зростає значення різних аспектів трудової діяльності.

Та проте міграція населення утворює багато наслідків. В середніх містах вони полягають в зміні співвідношень між потребою в робочій силі та її наявністю в окремих формах поселень. В цілому міграція сприяє вирівнянню трудозабезпечення різних форм поселень, і в цьому , безумовно, її позитивне значення. Однак існує економічно не обґрунтована різниця в рівні життя сільського та міського населення, з однієї сторони, і міського в містах різної величини, а з іншої сторони, в кінцевому підсумку сприяє збільшенню концентрації населення в великих містах.

В результаті чисельного відтоку з середніх міст населення молодого віку змінюється статево-вікова структура міського населення, знижується рівень молоді, зменшується природний приріст населення. Що спричиняє ряд проблем.

В результаті міграційного руху молоді з більш високою загальноосвітньою підготовкою середні міста опиняються в менш сприятливих умовах при вирішенні питання про розміщення нового виробництва в порівнянні з тими містами, де концентрується молодь.

Також результатом міграції молоді є старіння нації міста. Що в свою чергу може призвести до зникнення міста з адміністративно-територіальної карти держави. Сьогодні ця важлива проблема стосується сільського сектору. Вже багато сіл зникло з карти країни і кількість таких показників не перестає зменшуватись, а тільки збільшується. Якщо своєчасно не зупинити цей процес то він торкнеться і малого міста. Що в свою чергу може підвергнути під сумніви існування цілої держави.

Транспортний фактор. Транспортна система відіграє велику містоутворюючу роль. Вдало розташовані транспортні вузли перетворюються на великі міста. Насамперед це стосується портових міст, де масові вантажі перевалюються з одного виду транспорту на інший. Здебільшого частину вантажів, які проходять через вузлові транспортні центри, вигідно переробляти на місці. Так суто транспортний вузол перетворюється на багатофункціональне місто. На території України більшість міст перетворились переважно з залізничних вузлів. Оскільки це більш розвинутий вид транспорту, він має найгустіше прокладену транспортну мережу по території країни.

Промисловий фактор. Відіграє одну з важливих ролей в утворенні міста. Оскільки саме промисловість є економічною базою міста. Саме промисловість надає імпульс до виникненню міста і стимул до його розвитку.

Промисловість, як фактор утворення міста поділяють на дві сфери: матеріального виробництва та невиробничу сферу. Під фактором матеріального виробництва утворення міста розуміють групу підприємств і організацій по виготовленню певного (однорідного) виду продукції які навколо себе утворюють певне поселення, а фактор невиробничої сфери – по виду суспільної та соціальної діяльності, якому притаманні зовнішні чи внутрішні функції в економічній ролі міста. Зовнішні функції складаються в виготовленні продукції для інших галузей і регіонів країни і придбанні їх продукції , в використанні природних надр і суспільних ресурсів. Внутрішні функції полягають в виготовленні продукції для невиробничої сфери та для населення, в реалізації різного роду послуг, в здійсненні планових, організаційних та господарських функцій. Співвідношення між зовнішньою та внутрішньою функціями в цілому дає змогу визначити ступінь розвитку міста та його участь у вирішенні господарських завдань населення в країні. Отже можна зробити висновок, що місто утворюється і розвивається завдяки промисловості. Якщо збудувати великий завод на незаселеній ділянці землі, то потрібно звести і житлові будинки для трудових кадрів заводу. А це в свою чергу буде сприяти збільшенню чисельності населення і існує потенціал, в подальшому, до виникнення міста.

Соціальний фактор. Соціальний фактор безпосередньо має вплив на формування міста та рівень життя населення. Місто в цьому факторі можна розглядати як наступні підсистеми: а) народногосподарської основи; б) сукупність технічної та соціальної інфраструктури (Комунальне господарство, сфера послуг населення).

Народногосподарська основа може створюватись цілеспрямовано як взаємообумовлене поєднання різних виробництв відповідно до теорії терріторіально-віробничих комплексів

Технічна і соціальна інфраструктура покликані забезпечувати функціонування і розвиток міста як елемента географічного розподілу праці, і як життєвого середовища населення, його відтворення, формування людської особи.

Місто постає як життєве середовище, зручність зв'язків житла з місцями праці і підприємствами обслуговування, витрати часу на пересування, умову спілкування, організацію системи обслуговування


РОЗДІЛ ІІ. СЕРЕДНІ МІСТА ХАРКІВЩИНИ.

Харківська область розділена на 27 територіально-адміністративних районів, у неї входять 17 міст (з них - 7 міст обласного підпорядкування й 10 міст районного підпорядкування, 62 селища міського типу й 1694 сільських населених пункту. Найбільші міста - півторамільйонний Харків, Ізюм і Лозова. Серед інших найбільш значні - Куп'янськ, Чугуїв, Балаклея, Богодухів, Зміїв. Харківська область - одна із самих урбанізованих в Україні. Система міст Харківської області пройшла складну історію формування й істотно відрізняється від міських систем інших областей країни. Це насамперед стосується їхньої розмірності. Відповідно до прийнятого в Україні класифікації міст по їхній людності в області є: малі - 14 міст, середні - 2 міста й одне найбільше місто.

На території Харківської області нараховується 2 середніх міста – це Ізюм і Лозова. Вони як і всі інші міста підпорядковуються дії містоутворюючих факторів. Які дуже сильно вплинули на їх розвиток і економічний, соціальний і транспортний потенціали.

2.1. Суспільно-географічна характеристика міста Лозова

Місто Лозова, розташоване у степовій зоні за 148 км на південь від Харкова, є одним із 7 міст обласного значення та центром однойменного району.

В адміністративному підпорядкуванні Лозівської міської ради знаходяться м.Лозова, смт.Панютине, с.Домаха, с.Хлібне, с.Дмитрове, с.Герсеванівське і с.Лісівське.Площа міста дорівнює 18,1 кв.км, у ньому мешкають близько 70 тис. осіб.

Досить велику дію на формування і подальший розвиток мав транспортний і історичний фактор.Біографія міста тісно пов’язана із залізницею. 23 грудня 1869 року було відкрито рух по Московсько-Курсько-Азовській залізниці і на території теперішнього Лозівського району було засновано невелику станцію, яку найменували Лозова. У 1875 році відкрився рух на лінії Лозова-Севастополь, кінцева станція отримала назву Лозова-Севастопольська. Станція ж Лозова, яка виникла трохи раніше, була названа Лозова-Азовська. Тож Лозівський залізничний вузол складався з двох станцій, які розвивалися паралельно, але обслуговували різні залізниці й пункти призначення. Досить часта плутанина з вантажами і поштою викликала необхідність їх перейменування, що і було зроблено у 1893 році. Так Лозова-Азовська стала Панютиним, а Лозова-Севастопольська просто Лозовою. Залізнична магістраль з’єднала хлібні райони з морськими портами, вона ж сприяла і розвитку нашого краю. Лозова стала пунктом закупівлі та відвантаження хліба на Лівобережжі, тож тут почали з’являтися торговельні склади, хлібні елеватори і борошномельні підприємства, а пізніше й банки.

З відкриттям у 1869 року руху на станції Лозова вважається роком заснування Лозової. Вступивши в дію, залізнична магістраль з’єднала хлібні райони з морськими портами, вона ж і сприяла розвитку цього регіону. Лозова стала пунктом закупівлі та відвантаження хліба на Лівобережжі. В місті почали з’являтися торгові склади, хлібні елеватори, борошномельні підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, контори, банки. Наприкінці ХІХ століття у пристанційному селищі вже налічувалося 246 дворів і 2135 жителів.

У 1902 році було завершено будівництво лінії Полтава-Лозова, яка зв’язала Донбас із західними регіонами держави. Лозова перетворилася на важливий залізничний вузол із залізничними майстернями.

Під час революції та громадянської війни 1917-1921 рр. селище-станція переживало чимало подій, що було пов’язано, звичайно ж, із його географічним і транспортним розташуванням.

У 1926 р. відбулася зміна в адміністративному статусі Лозової. У зв’язку з ліквідацією Павлоградського округу Лозова ввійшла до складу Харківського округу, а в серпні 1928 року Харківський окружний виконком постановив віднести селище Лозова до категорії міст із населенням 12 тис. осіб.

У грудні 1917 року, коли на Україну почався наступ 30-тисячного корпусу російських більшовицьких частин під командуванням В.Антонова-Овсієнка. Після взяття Харкова, червоноармійські загони під командою О.Єгорова і М.Руднєва взяли напрямок на Павлоград. 14 грудня вони наблизилися до станції Лозова. Але на підступах до станції їх зустрів запеклий спротив невеликих загонів Лозівського Гайдамацького куреня і Павлоградського Вільного козацтва. Попри значну перевагу в чисельності й озброєнні червоні змогли розгромити оборонців станції лише на 3-й день безперервних боїв. Вибиті зі станції рештки гайдамаків і козаків продовжували оборонятись і затримували просування більшовиків на південь. Останній бій воїнів УНР відбувся 17 грудня 1917 року на місці сучасного парку Перемоги і тривав кілька годин. За спогадами, тоді ніхто з гайдамаків і козаків не лишився живим. Близько 10 українських воїнів були поховані в шанцях на місці останнього бою.

В квітні 1918р. Лозова була звільнена українськими військами генерала Всеволода Петріва. В кінці 1918р. вівся братовбивчий бій між військами Армія УНР та махновцями. В січні 1919р. Лозову захопили червоні війська Павла Дибенка. Влітку того ж року селище захопили російські білі війська. Того ж року їх змінили червоні, встановивши тут радянську владу. Проти неї боролися загони повстанських отаманів та українське підпілля.

В 1926 році почали функціонувати паровозне депо, дві електростанції, млини, маслобойні, завод безалкогольних напоїв, хлібопекарні. До кінця 1927 року селище вже налічувало понад 12 тисяч жителів. В 1928 році Лозова стала великим залізничним вузлом. Через Лозову в промислові райони держави йшло вугілля із Донбасу, нафта та сільськогосподарські продукти з півдня. В серпні 1928 року Харківський окружний виконком постановив віднести селище Лозова до категорії міст. До початку 40-х були відстроєні промислові підприємства: масловий, цвяховий та дротяний заводи. Збудовано водопровід, засновано парк культури та відпочинку, споруджено будинок культури, стадіон. Восени 1941 року Лозова була захоплена німецькими військами. Фашистське командування надавало великого значення місту, яке було воротами до Донбасу. Під час війни місто шість разів переходило з одних рук до інших. Місто було сильно зруйноване. В 1944 році в місті лишилося біля 7 тисяч населення.

Друга світова війна перешкодила соціально-економічному розвитку Лозівщини. Вигідне її розташування відповідало статегічним інтересам і радянських, і окупаційних військ, у результаті чого через Лозову неодноразово проходила лінія фронту. Всі підприємства були зруйновані, а кількість населення скоротилася із 24 тис. до 7 тис. чол. (1944 рік).

Втім, як і вся Україна, місто і район, завдяки зусиллям людей були відбудовані, затяглися рани, нанесені війною. А з 1963 року, від початку будівництва Лозівського ковальсько-механічного заводу, який згодом став містоутворюючим підприємством, значення міста значно зросло.

Лозова має зручне транспортно-географічне розташування, є однією з найбільших вузлових станцій не тільки Південної залізниці, але й усієї України. У чотирьох напрямках на Харків, Полтаву, Крим і Донбас розходяться звідси залізничні магістралі.

Отже як зазначалось вище також на утворення міста Лозова мало будівництво ковальсько-механічного заводу. Завдяки його відкриттю Лозова почала розвиватись не лише як потужний транспортний вузол, а й як промисловий. З його будівництвом почали відкриватись і інші заводи.

Промисловий комплекс (станом на 01.10.2009 р.) нараховує 11 підприємств (без підприємств малого бізнесу). Загальний обсяг випуску продукції з початку року - 493,4 млн. грн., темп зростання до минулого року - 135,74 %.Обсяг реалізованої продукції складає 746,6 млн. грн.

ЗАТ "Лозівський ковальсько-механічний завод" є унікальним підприємством з обробки металів. Потужна виробнича база підприємства забезпечує замкнений цикл ковальського, механообробного, зварювального, інструментального, ремонтного виробництв. Лозівський ковальсько-механічний завод, найбільше ковальсько-штампувальне підприємство України, що входить до Індустріальної групи УПЕК, приступив до організації випуску повного спектра багатоопераційних причіпних агрегатів.

Виробляєма продукція: гаряча штамповка, тракторокомплекти до тракторів типа “Т-150”, запчастини до тракторів, авто- і сільгосптехніки, оригінальні мости ОДМ, мости до комбайну „Єнісей”, гепоїдні мости для мікроавтобусів, сільськогосподарська техніка (зчіпки, культиватори та ін.), полотно кришки люків для вагонів, запчастини до тракторів, авто- і сільгосптехніки

Завод є унікальним виробником прогресивної грунтообробної техніки, яка агрегатується з технікою (імпортною та вітчизняною) лідерів тракторобудування:

- борони пружинні гідрофіковані ЗПГ-24 и ЗПГ-15, котра виконує наступні операції;

- вирівнювання поверхнірілля;

- закриття вологи;

- додавання мінеральних добрив;

- прополювання технічних тазерновых культур;

- культиватори лемешно-дискові КЛД-3,0; КЛД-2.0.

Збут і сервіс машинобудівної продукції для аграріїв організовано через ділерську мережу, що охоплює Україну, Росію та Казахстан. Найближчим часом підприємство має намір також вийти на ринки Білорусі і Молдови.

УДЦ “Укрспецвагон” у наш час є одним з потужніших підприємств міста, що забезпечує роботою велику кількість людей. Рік заснування - 1869 (до 1996 року – Панютинський вагоноремонтний завод.

Виробляєма продукція : ремонт вантажних вагонів, виробництво вагонів-обкотишовозів, ремонт та формування колісних пар, з 1996 року – експлуатація та обслуговування спеціалізованих вагонів, гумовотехнічні вироби на вантажні вагони, модернізація мінераловозів під перевезення сипучих вантажів та візків вантажних вагонів, комплекси спеціалізованих машин для вирощування цукрового буряка, товари народного споживання (будівельні матеріали з шлакобетону). На підприємстві за рік освоєно новий вид продукції, а саме: будівництво піввагонів.

АТЗТ “Лозівський молокозавод”. Є головним підприємством харчової промисловості в місті. Рік заснування : з 1970 року завод функціонує в теперішньому вигляді.

Виробляєма продукція: молоко згущене з цукром, масло тваринне, продукція з незбираного молока, сир твердий.

ЗАТ “Лозівський завод “Трактородеталь”. Рік заснування – 1959 та приватизован – 2003.

Виробляєма продукція: диски муфт зчеплення до тракторів, сільськогосподарчої техніки, вантажних та легкових автомобілів, гальмові стрічки, втулки, вузли та деталі для гальмових систем та рульового управління до тракторів Т-40, Т-25, дт-75, прокладки до тракторних і автомобільних двигунів. В серійне виробництво запущені фільтруючі елементи паливних, масляних та повітряних систем двигунів, шланги високого тиску, шкворні поворотного кулака. Вся продукція сертифікована в системі Укрсепро, маркована товарним знаком підприємства.

ВАТ “Лозівський завод металоконструкцій”. Виготовляє продукцію в основному продукцію для машинобудування. Рік заснування: 1930, рік приватизації: 1995.

Виробляєма продукція : металоконструкції, зерносховища, модулі, криті площадки, метизи, секції огорожі, ворота опори для басейну, двері, товари народного споживання з металу та пластмаси.

ВАТ ”Лозівський авторемонтний завод”. Виробляєма продукція : завод спеціалізувався на ремонті агрегатів автомобілів ГАЗ-53 та виробництві гаражного обладнання. В теперішній час виробляє пересувні та стаціонарні автоматичні установки для миття та сушіння автомобілів, поїздів метрополітену, установка для миття трамваїв, установки зворотного водопостачання, підйомники на автомобілі, електрогідравлічні преса зусиллям 50 т, плуги до тракторів, плющили зерна, установки очисних споруд.

Завод “Електродвигун”( відділення філії управління магістральних газопроводів “Харківтрансгаз” ДК “Укртрансгаз”). Рік заснування 1989.

Виробляєма продукція: завод спеціалізується на виробництві електродвигуна КД-60 до складно-побутової техніки (річна потужність – 25 тис. шт.) В теперішній час виробляє на замовлення УМГ “Харківтрансгаз” станції катодного захисту для трубопроводів, контрольно-вимірювальні колонки, блоки захисту комунікацій, високовольтні блок-бокси, трансформатори ОМП 10/10, ПТКЗ-А (з мікропроцесором).

Провідною галуззю економіки Лозової є сільське господарство, річний обсяг якого становить 123 млн. грн. Близько 79% сільськогосподарського виробництва припадає на рослинництво, а 21% - на тваринництво. Площа сільськогосподарських угідь (по всіх товаровиробниках, включаючи підсобні господарства) складає 80,1 тис. га, або 5,0 % угідь області, з яких:

· ріллі 74,3 тис.га;

· пасовища 5,8 тис. га.

Основні напрямки виробництва у рослинництві - вирощування зернових і технічних культур. В тваринництві - вирощування великої рогатої худоби м'ясо-молочного напрямку й свинарство.

У результаті реформування аграрного сектора в Лозівському районі створено 15 приватно-орендних сільськогосподарських підприємств, 1 закрите акціонерне товариство, 8 товариств з обмеженою відповідальністю, 2 державних підприємства, 35 фермерських господарств, 2 підприємства з переробки промислової продукції, 61 підприємство малого бізнесу. 730 фізичних осіб займається підприємницькою діяльністю. З метою захисту майнових прав власників землі в районі було проведено заміну земельних сертифікатів на державні акти на право власності на землю.

Транспортна мережа насичена залізничними і автомобільними дорогами, трубопроводами. Протяжність доріг із твердим покриттям складає 476 км. Загальна протяжність газопроводів становить 391,7 км. В районі газифіковано 31 населений пункт. Транспорт розширює економічний та промисловий потенціал міста. Він дозволяє безперервному та безперебійному перевезенню продукції до підприємств або міст які потребують продукцію. З будівництвом і розширенням транспортної мережі стали задовольнятись потреби в перевезенні населення. В перевезеннях як і продукції так і населення переважає залізничний транспорт, на другому місті автомобільний. Також велике значення мають трубопроводи. Адже це великий промисловий і транспортний вузол, то продукцію яка поступає на станцію необхідно розвантажити і доправити до пункту призначення. І в цьому дуже допомагають трубопроводи.

В місті проживає 70 тис. осіб, велику частку займає працездатне населення і молодь. Більшість з людей працює і навчається в обласному центрі. Створюючи тим самим маятникову міграцію.

Маятниковаміграція—церегулярнеепереміщеннянаселенняізодногонаселеногопунктувіншийнароботуабонавчаннябеззмінимісцяпроживання. Маятникові міграції зумовлюються невідповідністю між розміщенням виробництва і розселенням населення. Головнийнапрямцихміграцій—ізселавмісто,ізмалогомістаувеликемісто.Найбільшемаятниковіміграціїспостерігаютьсявприміськихзонахвеликихміст,вміськихагломераціях. Ці міграції поширені і в зоні середніх і малих міст, в сільській місцевості урбанізованих територій.

З відкриттям ковальсько-пресового заводу люди почали мігрувати з села в місто задля задоволення своїх фінансових та житлових проблем. І це сприяло утворенню Лозової як середнього міста. Зараз рівень міграції підтримують на ряду з цим підприємством ряд інших які забезпечують робочими місцями багато людей які прибули до міста з села. Соціальний фактор утворив потужну мережу по обслугованою населення і тим самим забезпечує збільшення чисельності населення тому, що їх робота сприяє задоволенню потреб населення і може спричинити великий потік міграції.

У місті функціонує 30 загальноосвітніх навчальних закладів, загальну середню освіту, в яких отримують 4297 учнів, з них 173 вихованці відвідують районну заочну школу. У 2008 році відкрито багатопрофільний ліцей в смт. Краснопавлівка, в якому навчається 698 учнів. У міжшкільному навчально-виробничому комбінаті 264 старшокласники отримують професії за п'ятьма спеціальностями.

В освітніх установах міста працює 532 педагогічних працівника (486 вчителів та 46 вихователів).

25% загальноосвітніх закладів міста оснащені сучасними комп'ютерними класами.

У спортивних секціях дитячо-юнацької спортивної школи "Спартанець" тренується 404 вихованця. 840 учнів шкіл району відвідують гуртки, які працюють при районному Будинку дитячої та юнацької творчості.

Дошкільною освітою, яку здійснюють 9 навчальних закладів та 3 навчально-виховні комплекси, охоплена більш ніж 380 дітлахів.

У районі працює 34 клубних, 34 бібліотечних заклади і Краснопавлівська дитяча музична школа. У роботі 147 гуртків художньої самодіяльності бере участь понад 1199 чоловік. Самодіяльні артисти району - неодноразові учасники і переможці обласних оглядів художньої самодіяльності.

Охорона здоров'я Лозівщини представлена розгалуженою мережею лікувально-профілактичних закладів: працює центральна районна лікарня з поліклінікою на 375 відвідувань та стаціонаром на 255 ліжок у складі якої: терапевтичне, хірургічне, травматологічне, урологічне, пологове та гінекологічне відділеня. У селищах Краснопавлівка та Орілька функціонують поліклінічні відділення ЦРЛ. В районі працює 6 амбулаторій сімейної медицини та 26 ФАП-ів. У травні 2006 року в Лозівському районі створено Міжрайонну лікарняну касу, як перший крок до страхової медицини. В районі діє територіальний центр з обслуговування одиноких і непрацездатних громадян з 5 відділеннями соціальної допомоги, які обслуговують майже 817 одиноких громадян і інвалідів. Жителі району мають можливість дивитися телепередачі УТ-1, Студия "1+1", Інтер, ICTV, Новий канал, ТЕТ, НТН, ТРК "Україна", СІГМА (ТОНІС). Найбільш популярною та впливовою районною газетою є міськрайонна газета "Голос Лозівщини".

2.2. Суспільно-географічна характеристика міста Ізюм

Ізюм розташований в південно-східній частині Харківської області. Місто обласного підпорядкування. Територія міста Ізюм займає 43,6 квадратних кілометра (друге за розмірами місто області), центр Ізюмського району, знаходиться в 130 кілометрах від Харкова на автотрасі Харків-Ростов та залізничній дільниці перегону Харків-Донбас.На сьогодні в місті проживає 62,6 тисячі чоловік.

Дуже велика місто утворююча роль належить історичному фактору. Оскільки, територія Ізюмщини була заселена з давніх-давен. Археологічними розкопками були виявлені залишки стародавніх поселень, майстерня кременевих виробів на березі річки Сіверський Дінець. На території краю мешкали різні кочові народи. Перші слов'янські поселення з'явились в VI столітті по Різдву Христову.

Вперше в літописах сторожова Ізюмська сакма згадується в 1571 році. Пізніше, аж до 1651 року, в різних джерелах описується Ізюмський окоп, як невелике укріплення, споруджене на горі Крем'янець у другій чверті XVII століття.

В 1111 році на річці Сальниці, в межах сучасного Ізюму, стародавні русичі на чолі з князем Володимиром Мономахом вщерть розбили половецьке військо. З цією річкою пов'язані і події 1185 року, коли тут табором стояла бойова дружина Новгород-Сіверського князя Ігоря.

В другій чверті ХІІІ століття наш край, після татаро-монгольської навали, обезлюднів і на тривалий час здобув назву "Дикого поля".

В ХVІ столітті землі Ізюмщини ввійшли до складу Московської держави. На них була організована сторожова служба проти набігів кримських татар. Ізюмська сторожа вважалась найважливішою, бо стояла на Ізюмському шляху біля двох бродів – Ізюмського та Кам'яного. В 1599 році на місці теперішнього села Червоний Оскіл за наказом царя Бориса Годунова було побудоване перше місто Слобідської України Цареборисів. Поступово територія краю заселилась українськими козаками та селянами – вихідцями з Правобережної України. В 70-х роках ХVІІ століття тут оселилась невелика група українських переселенців, які під керівництвом балаклійського полковника Якова Чернігівця спорудили дерев'яний острожок. У документі 1680 року це поселення мало назву Ізюмського містечка.

В наступному році в ході будівництва Ізюмської оборонної лінії місто було перенесене на правий високий берег Дінця. В 1685 році Ізюм стає полковим містом – центром Ізюмського слобідського козацького полку, якому були підпорядковані 13 навколишніх населених пунктів: Остропілля, Двурічне, Новий Перекоп, Сеньково, Купецьке, Бишкин, Андріївка, Балаклія, Савинці, Цареборисів, Кам'янка, Лиман. Дещо пізніше були приєднані Печеніги, Мохнач, Зміїв, Співаківка, Куп'янка і Тор (Слов'янськ). З цього часу умовно можна розпочати літопис Ізюмського району.

Полковий устрій і зумовив особливості адміністративного управління Ізюмщини. В Ізюмі, як полковому місті, була створена полкова канцелярія для військово-громадського управління краєм. Та насправді вся влада була в руках однієї людини – полковника Ізюмського слобідського козацького полку.

Після реформи 1765 року, проведеної Катериною ІІ, сталися зміни і в адміністративному устрою Слобожанщини. Територія полку була перетворена в Ізюмську провінцію, що входила до складу Слобідсько-Української губернії. В свою чергу провінція поділялась на п'ять комісарств. У 1780 році було утворене Харківське намісництво, разом з яким створюється і Ізюмський повіт.

Замість Харківського намісництва, у 1796 році, була створена Слобідсько-Українська губернія (з 1835 року Харківська) до складу якої, поряд з іншими, ввійшов і Ізюмський повіт. В1797 році всі повіти були поділені на волості, кожна з населенням близько 3 тисяч чоловік.

В 1923 році Ізюмський повіт згідно з новим адміністративно-територіальним поділом був реорганізований в округ, до якого входили Ізюмський, Петрівський, Барвінківський і Савинський райони. Ізюмський район включав Ізюмську та Червонооскільську волості колишнього Ізюмського повіту і був утворений постановою Президії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету №315 від 7 березня 1923 року. Слід зазначити, що напередодні цих подій за успішну господарську роботу Президія ВУЦВК нагородила Ізюмський повітовий виконавчий комітет орденом Трудового Червоного Прапора УРСР. Це відбулося 15 березня 1922 року. В липні 1930 року округи були ліквідовані і встановлений районний адміністративний поділ, що відповідав новим умовам, які склалися на Україні. Замість Ізюмського округу було встановлено кілька районів. За новим поділом Ізюмський район спочатку безпосередньо підпорядковувався центру, а з 1932 року – області.

Багато випробувань випало Ізюмському району. Революція, громадянська війна, період колективізації, страшні часи голодомору, буремні роки Великої Вітчизняної війни.

Щедро политі солдатською кров'ю землі Ізюмщини, по якій двічі прокотився руйнівний воєнний вал Великої Вітчизняної, не обминувши жодного, навіть найменшого населеного пункту. Понад 12 тисяч ізюмчан приймали участь в боях з німецько-фашистськими загарбниками, 8105 з них так і не повернулись додому.

Після війни почалося відродження району. Зусиллями трудівників у селах споруджено тисячі будинків, школи, клуби, лікарні, магазини, дитячі садки. Було збудовано сучасні ферми і тракторні стани, механізовані токи і сховища для продукції. На поля прийшли потужні трактори і комбайни та продуктивні сільгоспмашини для сівби та обробітку грунту. З кожним роком почали більше вносити добрив, підвищилась культура землеробства, внаслідок чого зросла продуктивність праці, підвищилась урожайність зернових і технічних культур. Збільшилося валове виробництво молока і м'яса. Ці зміни в основному сталися в селах Ізюмщини в період з 1960 по 2001роки.

Походження назви міста Ізюм.

В походженні назви міста «Ізюм» історики та краєзнавці, здається, так і не дійшли єдиної точки зору. Одні стверджують, що місто одержало назву від річки Ізюмець (притоки Дінця) та давнього Ізюмського броду, біля якого й виникло саме поселення.

Інші вважають, що Ізюм одержав свою назву від трохи зміненого татарського слова «гузун», що в перекладі означає переправа. Дійсно, Ізюмський брід або переправа був відомий задовго до заснування міста. І, нарешті, третя версія, що Ізюм — це змінене татарське слово «іззун», яке означає — довгий, витягнутий, по асоціації з зовнішнім виглядом гори Крем'янець. Та як би там не було, назва міста Ізюм — сьогодні викликає асоціацію з найсолодшим містом на Україні.

Дуже велику роль відіграє промисловий фактор, а саме сільське господарство краю було дуже потужно розвинуте за весь час існування і розвитку міста. На сьогодні провідною галуззю є сільськогосподарська. Основні напрямки виробництва в галузі рослинництва: вирощування зернових, технічних культур, овоче-баштанних та картоплі, кормових культур. Основні напрямки виробництва в галузі тваринництва: вирощування великої рогатої худоби, свинарство, птахівництво, розведення та вилов ставкової риби.

Загальна площа агропромислового комплексу складає 98058 га, із них:

· ріллі 74186 га (75,7%);

· сінокосів - 5469 га (5,6%);

· пасовищ - 17680 га (18%);

· ліси та інші лісовкриті площі - 45808 га (46,7%).

В галузі працює 46 сільськогосподарських підприємств, з них:

· фермерських господарств - 20;

· приватних сільськогосподарських підприємств - 8;

· товариств з обмеженою відповідальністю - 15;

· акціонерних товариств - 2;

· сільськогосподарських кооперативів 1;

Ранні зернові культури складають 22% серед усіх інших видів зернових. Середня урожайність складає 22,8 ц/га в тому числі урожайність озимих - 25,1 ц/га, кукурудзи– 24,9 ц/га.

Соняшник складає 25% питомої ваги за сіяння полів. Середня урожайності - 17,8 ц/га.

Цукрові буряки переважають серед інших культур і складає 34% урожайність має досить великі показники 56% і складає 205 ц/га в заліковій вазі. Протягом останніх років площа посіву буряків в районі скорочується. Це викликано тим, що затверджена мінімальна ціна на цукрові буряки в розмірі 170 грн. за тонну, на цукор - 2500 грн. за тонну не гарантує покриття витрат на вирощування цієї культури і, як результат, не спонукає до її вирощування. І як наслідок цього, на 2008 рік господарствами району підготовлено на 25% менше площі під посів буряку.

Під озимі зернові виділено 17954 га площі, що складає 19% від всієї території краю.

Тваринництво. Із 31 підприємства тваринництвом займається лише чотири. Поголів’я ВРХ утримується в 2-х господарствах: ПП «Золота Нива-1» та СК «Восток». Поголів’я свиней утримується в одному господарстві району - ТОВ «Агрофірма Юг-М». Поголів’я овець утримується в ФГ «Агромікс». По господарствах району сьогодні в наявності 5776 голів ВРХ , а поголів’я корів навіть зросло, порівняно з минулим роком, на 6% і складає сьогодні 2872 голів, поголів’я свиней складає 404 голови – на 61% менше, та 52 голови овець - на 10% більше минулого року.

За 2007 рік господарствами району вироблено 735 тонн м’яса, що на 10% (67 тонн) більше минулого року. Значно підвищилися середньодобові прирости на відгодівлі та вирощуванні молодняку, які склали: 498 гр. на ВРХ, що в 1,5 рази більше минулорічних; 272 гр. свиней –теж в 1,5 рази більше минулого року.

Не в повному обсязі виконані заходи по реалізації м'яса на забій в живій вазі, реалізовано всього 303 тонни м'яса – на 30% менше минулого року, з причини збитковості вирощування худоби на м'ясо, як ВРХ так і свиней, та відсутності відгодівельного поголів’я в господарствах району. З цієї ж причини СК «Восток» було змушене відмовитись від відгодівлі молодняку ВРХ (бичків) і на протязі всього 2007 року реалізовувало поголів’я бичків в 2-х, 5-ти денному віці народження.

За 2008 рік господарствами району вироблено 11,1 тис. тонн молока, що на 9% менше минулого року, з яких 9,5 тис. тонн вироблено в СК «Восток». Але тут не зайве підкреслити , що це третій показник серед районів області , хоча все ж таки продуктивність корів зменшилась на 12% в порівнянні з минулим роком і становить 4085 кг молока. Це пов’язано з нестачею зелених кормів влітку, викликаною посухою.

Провідними галузями промисловості міста є приладобудування та оптична промисловість, транспортне машинобудування, переробна промисловість.

На території району працює 309 суб'єктів малого підприємництва, з них 273 - фізичні особи та 36 - діючі малі підприємства. Кількість працюючих на цих підприємствах становить 340 чоловік, всього в сфері малого бізнесу зайнято 799 чоловік - це 9,3% від загальної кількості зайнятого населення у всіх сферах економічної діяльності.

Промисловість району представлена такими підприємствами:

· Ізюмський комбінат хлібопродуктів, дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України";

· ВАТ "Ізюмське ремонтно-транспортне підприємство";

· Ізюмське державне лісогосподарське підприємство;

· ТОВ "Закомельське";

· "Науково-виробниче об`єднання "Сільгосптехніка

На сьогодні в місті проживає 62,6 тисячі чоловік з них понад 22 тисячі працюючих, понад 18 тисяч пенсіонерів і близько 22 тисяч дітей та підлітків до 6 років, які навчаються в загальноосвітніх школах, училищах та технікумах. Всі вони створюють дію міграційного фактора. Він відіграє велику роль, адже знаходження міста в харківській агломерації дозволяє багатьом людям працевлаштуватися в обласному центрі. Найбільш розповсюджена маятникова міграція.

Маятникові міграції сприяють збалансованому і раціональному використанню трудових ресурсів міських і сільських поселень. Вонивпливаютьнасоціальнумобільністьнаселення,назмінусоціальноїструктурисільськогонаселення,наподоланнясуттєвих відмінностейз містоміселом.


РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СЕРЕДНІХ МІСТ

Спад виробництва, дестабілізація соціально-економічного та фінансового стану в Україні протягом 1991-2001 років послабили економічну базу середніх міст. Найбільш гострими загальними проблемами розвитку середніх міст є:- недостатній рівень соціального розвитку;- відсутність необхідних фінансових ресурсів;- недостатній рівень фінансування з бюджету;- одностороння спеціалізація підприємств і недостатня завантаженість їх потужностей;- низькі темпи будівництва житла, об'єктів соціальної інфраструктури;- недостатні економічні можливості містоутворюючих підприємств, обмеженість вибору професій, нерозвинутість сфери обслуговування, що ускладнює ситуацію у сфері зайнятості населення та породжує демографічні проблеми малих міст;- недостатньо розвинута система водо-, енерго-, теплопостачання та каналізаційних мереж;- аварійний стан об'єктів систем водо-, енерго-, теплопостачання в багатьох середніх містах;- незадовільний стан ресурсозбереження;- незадовільний стан дорожнього господарства;- низький рівень розвитку міської інфраструктури, сфери соціальних послуг, об'єктів культури- недостатній розвиток транспортних зв'язків із сільськими населеними пунктами в зоні впливу малого міста;- недостатнє забезпечення телефонним зв'язком;- незадовільний благоустрій міст, незадовільна ситуація із збиранням та знешкодженням твердих побутових, а в деяких з них –і промислових токсичних відходів;- недостатній рівень професійно-кваліфікаційної підготовки кадрів;- недостатні можливості комп'ютеризації шкіл;- недостатній рівень інженерного захисту територій від виявів небезпечних екзогенних геологічних процесів;- обмежені можливості населення в одержанні освіти.За характером динаміки соціально-економічного розвитку середні міста поділяють на:- міста, що інтенсивно розвиваються та протягом останніх трьох років мають позитивні показники зростання виробництва;- міста, які мають недостатні темпи розвитку;- депресивні малі міста.Порядок віднесення середніх міст до категорії депресивних та механізм надання державної підтримки для їх розвитку встановлюються відповідно до закону.Місто Лозова має великі перспективи в розвитку оскільки є інвестеційно привабливою. Адже вона має такі об’єкти промисловості які сприяють її подальшому розвитку, якщо в них вкладати гроші можуть принести добрий прибуток.

Дуже сильно сприяє інвестуванню вигідне географічне розташування (близькість російського кордону, рівновіддаленість від п’яти обласних центрів), наявність якісно розвинутого залізничного транспортного сполучення;

Має наступні переваги в інвестуванні:

Наявність вільної кваліфікованої робочої сили;

Є освітня база для підготовки спеціалістів потрібних напрямків для потенційних інвесторів, можливість використання освітньої бази м. Харків;

Наявність вільних земельних ділянок для розміщення виробничих потужностей;

Наявність „браунфілдів” - промислових споруд, які не використовуються, наявність об’єктів незавершеного будівництва;

Наявність проектних потужностей електро-, водо-, газопостачання;

Позитивне ставлення до інвесторів з боку міської влади та громади.

В місті вже розроблен план розвитку, який сприяє інвестуванню та поліпшує рівень життя населення в місті. Головні його положення такі:

1. Створення інвестиційного продукту та підвищення інвестиційного потенціалу

1.1 Створити базу даних інвестиційних пропозицій, земельних ділянок та будівель та розмістити її в мережі Інтернет

1.2 Моніторинг можливостей залучення інвестицій і використання виробничих площ «браунфілдів»

1.3 Створення та підготовка промислової зони регіонального значення.

1.4 Коригування Генерального плану міста

2. Підвищення інституційної спроможності міста в залученні інвестицій

2.1 Розробка та впровадження окремої політики залучення прямих іноземних інвестицій до міста

2.2 Створення ефективного механізму залучення, підтримки і супроводу інвестора на території міста

2.3 Створення окремого структурного підрозділу із залучення інвестицій.

3. Створення іміджу та промоція бізнес-клімату міста.

3.1 Розробка та підтримка чіткої системної бізнес-інформації

3.2 Підготовка промоційних матеріалів та інформаційних засобів для залучення інвестицій в місто Лозова (реклама, буклети, каталоги, довідники, сувенірна продукція).


Список використаної літератури

Гараган П. А. Лозова: краєзнавчий нарис. — Харків: Прапор, 1999. — 91 с.

Історія міст і сіл України. Харківська область. — К.: АН , 2003. — 1002 с.

Історія рідного краю (Лозівський район). — Лозова:Лозівська районна рада, Лозівський краєзнавчий музей,2008. — 113 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий