Організація виробництва в підприємствах агропромислового комплексу (стр. 59 из 67)

В умовах адміністративно-командної системи застосовувалась головним чином виробнича інтеграція, основними завданнями якої була оптимізація розмірів сировинних зон переробних підприємств, транспортних потоків сировини та технологічних відходів переробки, поліпшення використання побічної продукції, сприяння процесам спеціалізації та концентрації, вирішенню соціальних проблем. В умовах ринкової економіки традиційні завдання інтеграції зберігаються, але

виникають дуже серйозні завдання щодо стабілізації ринкового середовища шляхом його організації. І саме завдяки цьому інтеграція виступає одним із важливих напрямів реформування аграрного сектору України.

Обвальний спад рівня виробництва та споживання сільськогосподарської продукції в Україні засвідчив нереальність та нежиттєздатність "шокової" лібералізації обмінних процесів як основного методу здійснення аграрної реформи. Потрібна системна, всебічна перебудова економічних відносин з урахуванням як світового досвіду, так і національних особливостей. Одним із головних напрямів створення передумов забезпечення успіху аграрних перетворень є організація сільськогосподарського (аграрного, продовольчого) ринку. Він виступає ареною взаємодії продавців та покупців сільськогосподарської продукції та продовольства і постійно зазнає кількісних та якісних змін. Сучасною домінуючою світовою тенденцією розвитку сільськогосподарського ринку є перехід від стихійних неорганізованих обмінних процесів до їх свідомої організації. Стихійний вільний ринок та вільна конкуренція при сучасних масштабах високо інтенсивного агропромислового виробництва можуть дестабілізувати не лише аграрний сектор, а й всю національну економіку. На противагу дестабілізуючому впливу стихійного ринку ще в рамках капіталістичного способу виробництва і виникла організація ринкових відносин.

Для успіху аграрної реформи в Україні рекомендується доповнити приватизаційні процеси дієвими заходами цілеспрямованої організації сільськогосподарського ринку. її складовими виступають:

• структуризація ринку;

• формування фізичної ринкової інфраструктури;

• раціональна побудова продуктових, ринків;

• державне регулювання обмінних процесів. Структуризація сільськогосподарського ринку означає

виділення в його складі продуктових секторів, виходячи з маркетингових властивостей окремих товарних груп та характеру обмінних процесів. Відповідно до цього виділяють ринки сировини та кінцевої продукції (продовольства), продуктові ринки (зерна, м'яса, молока і т. ін.), ринки наявного товару та ф'ючерсних контрактів.

Ринкова фізична інфраструктура ~ це загальна основа безпосереднього здійснення обмінних процесів, фізичне місце контактування, взаємодії ринкових контрагентів, операторів ринку, тобто покупців та продавців. її основними формами виступають біржі, оптові ринки, аукціони, торгові доми, ярмарки, міські ринки, магазини дрібнооптової та роздрібної торгівлі. Ринкові ціни як ціни попиту та пропозиції генеруються елементами інфраструктури з високою концентрацією попиту та пропозиції - біржами, аукціонами, ярмарками.

Раціональна побудова продуктових ринків означає свідоме і цілеспрямоване формування складу його операторів, покупців та продавців. Головним напрямом і принципом раціональної побудови продовольчого ринку є біполяризація. Вона означає всемірне скорочення, зведення до мінімуму будь-яких ланок (виробничих, переробних, посередницьких, збутових, сервісних та інших), які відділяють виробника сільськогосподарської продукції від її кінцевого споживача. Завдяки біполяризації всі ланки агропромислово-торгівельно-го ланцюга потрапляють в зону оцінок кінцевого споживача і саме він визначає міру успіху підприємства чи об'єднання на ринковій арені. При цьому створюються передумови і для нормалізації пропорцій розподілу кінцевих результатів агропро-мислово-торгівельного ланцюга між його ланками, тобто забезпечення еквівалентності обміну між партнерами агропромислового комплексу.

Державне регулювання ринкового середовища - це втручання держави в обмінні процеси, яке здійснюється нею в потрібний час, у потрібному місці, в необхідних розмірах і переважно ринковими засобами. В Україні рекомендується застосовувати дві головні його форми: інтервенції та експортно-імпортне. Грошові інтервенції застосовуються державою при падінні ринкових цін шляхом закупівлі продукції з метою підтримки виробника. Товарні інтервенції сприяють зниженню цін і полягають у продажу раніше закупленої продукції з метою збільшення пропозиції в інтересах споживача. В рамках експортно-імпортного регулювання застосовуються експортні субсидії для компенсації перевищення внутрішніх цін над світовими та протекційні митні тарифи для захисту внутрішнього ринку. В окремих випадках держава прямо фінансує виробників сільськогосподарської продукції - в рамках цільових програм державного регулювання аграрного сектору.

Формування фізичної ринкової інфраструктури та здійснення заходів державного регулювання потребують значних коштів. В Українні перший з названих елементів організації сільськогосподарського ринку на сучасному етапі може здійснюватись на недержавній основі, тобто в рамках економічних можливостей самих підприємств агропромислового комплексу. Саме для цього і потрібна їх тісна інтеграція. Налагодження внутрішнього механізму інтеграційних процесів слід також розглядати і в контексті стратегічної перспективи як обов'язковий елемент входження України в сучасну систему світогосподарських зв'язків.

В удосконаленні організації сільськогосподарського ринку інтеграційні процеси відіграють значну роль, але по кожній із її складових вона неоднакова. Зокрема, на становлення структури продовольчого ринку вони справляють досить відчутний вплив. Вертикальна інтеграція сприяє більш чіткому відокремленню продуктових підкомплексів як специфічних частин національного продовольчого комплексу. Продуктові ринки функціонують найбільш успішно на базі саме продуктових підкомплексів. Якщо підприємства продуктового підкомплексу інтегровані за схемою вертикальної та горизонтальної інтеграції, то цим самим створюються передумови і для прояву інших організаційних чинників, перш за все створення об'єднань (союзів) виробників за ознакою, яка в зарубіжній практиці іменується професійною, але до профспілок не має ніякого відношення. Мова йде про об'єднання виробників окремих продуктів: цукрових буряків, молока, тварин певного виду та віку на м'ясо і т. д. Ці професійні союзи не є суб'єктами конкурентних відносин. Вони представляють і відстоюють інтереси виробників як в рамках інтегрованих структур, так і в рамках системи державною регулювання окремої галузі. Саме вони могли б на повну силу вимагати захисту вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції та продовольства, орієнтуючись на досвід країн Європейського Союзу.

При цьому одночасно створюється чітко відокремлений канал передачі дії інструментів державного регулювання організаційних форм ведення виробництва, його обсягів та підтримки доходів виробників з метою стабілізації продуктових ринків.

Дуже велику роль відіграють інтеграційні процеси у створенні елементів ринкової інфраструктури, оскільки більшість із них є продуктом самоорганізації операторів ринку. Значення фізичної ринкової інфраструктури надзвичайно велике. Ринок як такий неможливо організувати за рахунок лише закликів, гасел чи навіть досконалої законодавчої бази. Фундаментальна ідея ринкової економіки - це ідея вільної конкуренції. Саме завдяки конкуренції ціни повною мірою виконують як стимулюючу, так і селективну функції. Для цього вони повинні формуватись лише під впливом попиту та пропозиції, що, в свою чергу, потребує не будь якої, а певної технології обмінних процесів. Зокрема торги повинні бути публічними і гласними та за наявності конкуренції як з боку продавців, так і з боку покупців. Такого характеру їм і надає фізична ринкова інфраструктура: біржі, аукціони, ярмарки, оптові ринки, заклади дрібнооптової та роздрібної торгівлі. Всі елементи ринкової інфраструктури створюються самими товаровиробниками і лише в деяких випадках держава ініціює та частково фінансує ці процеси в стартовий період, продаючи в подальшому свою частину власності. Об'єднання товаровиробників з метою створення та забезпечення функціонування ринкової інфраструктури і є не чим іншим, як їх інтеграцією.

Ключове, вирішальне значення в наданні ринку соціальної орієнтації має його побудова, яка забезпечується вертикальною інтеграцією. Агропромислово-торгівельне виробництво має багато ланок: аграрних виробничих, транспортних, заготівельних, заготівельних з функціями зберігання, переробних, сервісних, торгівельних та інших. Через них послідовно і проходить вироблена в сільському господарстві продукція на шляху до кінцевого споживача. За таких умов може існувати два принципово різних варіанти організації обмінних процесів: 1) продаж та купівля продукції суміжним ланкам з виходом на кінцевого споживача кінцевої торгівельної ланки; 2) об'єднання всіх ланок агропромислового ланцюга і перетворення їх на своєрідного сукупного продавця кінцевого продукту кінцевому споживачеві (при цьому одна з ланок - переробна або збутова - бере на себе функції координації та узгодження діяльності всіх учасників агропромислового виробництва та збуту кінцевої продукції, тобто функції інтегратора).