Орендні відносини в сільському господарстві України. Проблеми і перспективи розвитку (стр. 1 из 7)

Міністерство аграрної політики України

Дніпропетровський державний аграрний університет

Кафедра економічної теорії та економіки сільського господарства
КУРСОВА РОБОТА

З МАКРОЕКОНОМІКИ

НА ТЕМУ «Орендні відносини в сільському господарстві України.

Проблеми і перспективи розвитку »

Виконав(ла): студент(ка)

гр. _______

__________

Перевірив: к.е.н., доцент

_______________

Дніпропетровськ-2007


ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРЕНДНИХ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

1.1. Земельне законодавство України

1.2. Сутність оренди землі

1.3 Зарубіжний досвід розвитку орендних земельних відносин

РОЗДІЛ 2. ОРЕНДНІ ЗЕМЕЛЬНІ ВІДНОСИНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

2.1 Структурні зміни, що відбулися у формах власності на землю за період проведення земельної реформи

2.2 Фактори й умови формування орендних земельних відносин

2.3 Соціально-економічна спрямованість орендних відносин

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОРЕНДНИХ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

3.1 Напрями підвищення ефективності використання орендованих земель у сільському господарстві

3.2 Удосконалення нормативно-правового забезпечення орендних земельних відносин

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

У результаті проведення земельної реформи на селі створені агроформування ринкового типу, землекористування яких базується на основі оренди у громадян земельних ділянок і земельних часток (паїв), отриманих при паюванні земель колективної власності. На даному етапі орендні земельні відносини сприяють адаптації сільських товаровиробників до умов ринкової економіки та вирішенню соціально-економічних питань. Однак затяжний характер перехідного періоду й відсутність аналогічних перетворень у світовій практиці ускладнюють їх розвиток і породжують ряд проблем у формуванні добробуту сільського населення та продовольчого забезпечення країни.

Актуальність теми курсового проекту, його наукове та практичне значення обумовлене необхідністю вивчення процесу розвитку орендних земельних відносин, проблем, які при цьому виникають, і пошуком шляхів їх вирішення.

Теоретичні аспекти розвитку орендних земельних відносин досліджувались вітчизняними та зарубіжними вченими. Значну увагу даній тематиці приділили відомі вчені економісти-аграрники: П.І. Гайдуцький, Д.С. Добряк, І.І. Лукі-нов, П.Т. Саблук, В.Я. Месель-Веселяк, О.М. Онищенко, В.М. Трегобчук, Л.Я. Новаковський, В.Г. Андрійчук, В.В. Юрчишин, М.Й. Малік, М.М. Федоров, С.М. Плетенецька, В.З Мазлоєв, В.Д Яровий та ін.

Водночас потребують подальшого дослідження питання розвитку орендних земельних відносин у напрямі формування конкурентного середовища, відпрацювання взаємовигідних правил гри між суб'єктами договору оренди: встановлення оптимального розміру орендної плати, форм її виплати, термінів оренди, реалізація суб'єктами їх правомочностей, зокрема, запровадження застави права оренди. Крім того, існує ряд дискусійних питань, які потребують додаткових досліджень.

Метою дослідження є обґрунтування і розробка пропозицій щодо удосконалення орендних земельних відносин у сільському господарстві України.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

- проаналізувати законодавче поле, сутність та суттєвість орендних земельних відносин в Україні;

- дослідити структурні зміни, що відбулися у формах власності на землю та їх вплив на ефективність її використання;

- проаналізувати сучасний стан розвитку орендних земельних відносин в Україні та вивчити вплив основних факторів і регіональних особливостей на процес їх формування;

-оцінити соціально-економічну спрямованість орендних земельних відносин;

- розробити пропозиції щодо удосконалення орендних земельних відносин, обґрунтувати напрями їх подальшого розвитку.

Об’єктом дослідження є законодавчі, нормативні документи в галузі орендних земельних відносин та статистичні дані по сільському господарству України в 1991 – 2007 роках.

Предметом дослідження є теоретичні, правові та практичні аспекти розвитку орендних земельних відносин у сільському господарстві.

У процесі дослідження використовувались такі методи: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення і формування висновків), статистико-економічний (аналіз сучасного стану орендних земельних відносин, процесів перетворення земельної власності).

Основними джерелами інформації були відповідні нормативно-правові документи, офіційні матеріали Державного комітету статистики України, Державного комітету по земельних ресурсах України, дані річних звітів сільськогосподарських підприємств, спеціальні літературні джерела тощо.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРЕНДНИХ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

1.1 Земельне законодавство України

Аграрне право України — одна з найважливіших галузей національного права. Аграрні правовідносини як предмет суспільного права являють собою взаємопов'язані інтегровані відносини майнового, земельного, членського, учасниць-кого, корпоративного, управлінського й трудового характеру в усій багатогранності їх прояву в процесі здійснення завдань діяльності суб'єктів аграрного підприємництва.

Правове регулювання орендно-підрядних взаємин здійснюється локальними внутрішньогосподарськими актами, якими регулюються своєрідні внутрішньогосподарські організаційні, майнові, трудові, соціально-побутові та інші відносини. Внутрішньогосподарські орендно-підрядні відносини між кооперативними, колективними, акціонерними і державними підприємствами в особі їхніх органів управління, з одного боку, і колективом орендно-підрядного підрозділу або окремим працівником, з іншого, — є внутрішньогосподарськими аграрними відносинами організації праці незалежно від того, яку форму господарського розрахунку вони використовують. З впровадженням і функціонуванням у сільському господарстві внутрішньогосподарської та інших видів оренди виникли нові майнові, трудові, земельні й відповідно — організаційно-управлінські, виробничо-господарські відносини, які за своїм характером і змістом є аграрними і являють собою предмет аграрного права.

Земельні правовідносини в Україні регулюються Земельним Кодексом України [2], згідно якому земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно статті 22 глави 5 Земельного Кодексу [2] землі сільськогосподарського призначення визначаються за наступними категоріями:

1. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

2. До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

3. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства.

4. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

5. Державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

6. Державні і комунальні сільськогосподарські підприємства, установи і організації можуть орендувати земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб.


Copyright © MirZnanii.com 2015-2018. All rigths reserved.