Смекни!
smekni.com

Вияв менталітету українців у виборі та творенні народних назв лікарських рослин (стр. 1 из 2)

Вступ

Вияв менталітету українців у виборі та творенні народних назв лікарських рослин

Тема «Вияв менталітету українців у виборі та творенні народних назв лікарських рослин» у науковій літературі розглянута недостатньо. Зокрема, можна знайти фрагментарні звернення до цього питання у книзі «Українське народознавство» за редакцією С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва.

У більшості наукових доробок, де розглядається питання про лікарські рослини, мова йде про їх цілющі властивості, а народні назви подаються лише як додаткові до основних, щоб дати читачеві можливість швидше зорієнтуватися у великому розмаїтті рослин, при цьому особливості вибору та творення назви, як правило, взагалі не згадуються і не пов’язується із особливостями менталітету. Однак треба відмітити, що народна спостережливість, дотепність, мудрість, вірування створили багато незвичайних назв рослин, які є цінним матеріалом для мовно-етнографічного дослідження.

У цій роботі розглянуто принципи, покладені в основу творення назв рослин, а також зроблено спробу з’ясувати мотиви, якими керувались у виборі назви, та способи деривації цих назв.

Проведені дослідження поєднують відомості з народознавства, мовознавства, біології, фармацевтики. Оскільки тема раніше майже не розглядалася, то деякі твердження виведені гіпотетично, в результаті спостереження над окремими групами рослинних назв, їх морфемною будовою, способом творення, спорідненістю з іншими спільнокореневими словами.

Варто зауважити, що ми використовували різні джерела: наукові посібники про лікарські рослини, етимологічні словники з української мови, а також записані від жителів Овруччини місцеві назви рослин. Це дало можливість встановити певні закономірності у творені народних назв рослин.

Проведена робота допоможе краще зрозуміти словотворчі можливості української мови, етнічний світогляд українців, сприйняття ними навколишнього cвіту (зокрема рослинного середовища) і, отже, глибше усвідомити особливості менталітету нашого народу.


І розділ

Варто зауважити, що тлумачення слова «менталітет» є лише у сучасних тлумачних словниках. Так, «Великий тлумачний словник української мови» пояснює: «Менталітет – сукупність психічних, інтелектуальних, ідеологічних, релігійних, естетичних особливостей мислення народу, що проявляються у мові, культурі, поведінці.»

У виборі та творенні назв лікарських рослин проявилися різні сторони менталітету та глибокі знання наших предків про зілля (бо у народі лікарські рослини здавна називали словом «зілля», яке утворилося від дієслова «ллє» префіксальним способом і означає засіб, який може зілляти (знищити) хворобу); у першу чергу, це прагнення зробити світ «зручним», «під лаштованим» під потреби людини.

Народні назви лікарських рослин мають широкий діапазон відтінків. Як зазначає Валерій Войтович у книзі «Українська міфологія»: «У народних назвах трав і поезія, і гумор, і тиха печаль: нечуй-вітер, сон-трава, зозулині черевички, плакун-трава, трава-мурава, розмай-зілля, чорнобривці та ін.» [3]

Перше мовне явище, яке відразу впадає в око, - це поширена тенденція до полісемантики багатьох назв.

Розглянемо це явище на прикладі рослини, відомої як «підмаренник справжній». Корінь цього слова -мар- вказує на спорідненість іменника «підмаренник» з іменем язичницької богині зими, ночі, марення і смерті – Марени чи Мари. На чому ґрунтується вибір такої назви рослини?

Можливо, на тому, що рослина утворює цілий ряд гібридних, часто разюче різних, форм. Здавна, якщо хтось не міг впізнати знайому місцевість чи раніше бачений об’єкт (скажімо, дерево або рослину), то це пов’язували з чарами Мари, бо саме ця зла богиня могла одурити людину, зробити оточуючий її світ зміненим до невпізнання.

Так і рослина підмаренник, утворивши ряд гібридів, зовнішньо змінюється і ніби стає невпізнанною. Гадаємо, що зроблене нами припущення підтверджує й інша народна назва підмаренника справжнього - «тай-зілля». Перша частина цього слова утворена від дієслова «тане» («тає»), що означає «зникає», «змінюється».

В основу інших народних назв підмаренника справжнього покладене порівняння за схожістю, тому ця рослина ще відома як «батіжки» (бо зовні рослина нагадує ремінець, прикріплений до держака, яким поганяють худобу) та «бобачик» (від слова «біб»).

Отже, можна простежити, що назви лікарських рослин творилися за одним із таких принципів, який і виявляв певні ментальні риси:

- зовнішні ознаки та подібність до чогось;- лікувальне застосування;- використання у побуті;- посилання на звичне для рослини місце проростання;- яскраво виражені смакові, ароматичні чи інші властивості;- асоціативно-міфологічний підхід- гумористично-практичний вибір. · Спостережливість· Знання рослинного світу· Практичність· Практичність· Практичність· Вірування· Гумор

Для творення кожної такої групи назв є і свої характерні їй способи деривації.

ІІ розділ

Розглянемо кожну групу назв рослин окремо і проілюструємо на прикладах, чому саме було зроблено такий вибір назви та як вона утворена.

І. Так, найчастіше рослина отримувала свою назву за певними зовнішніми ознаками, це й зрозуміло, бо лікувальні властивості рослини людина виявила пізніше, а деякі встановлює і до цього часу, а ще в цьому проявилася споконвічна практичність українців – так рослину було легше запам’ятати і, при необхідності, відшукати.

Цікаво, що відкриття нових цілющих властивостей рослини часто веде і до появи нової назви. До прикладу можна згадати ехінацею пурпурну, яка за своїми імуностимулюючими властивостями, виявленими у кінці ХХ століття, не поступається багатьом, уже давно відомим, засобам, і тому отримала народну назву «женьшень поліський», яка вказує на кілька прихованих особливостей українського менталітету: «женьшень» - знання про силу рослини, «поліський» – не лише вказівка на місце поширення, а й гордість за «своє», «дивовижне».

Багато рослин за зовнішніми ознаками отримали «ім’я» залежно від кольору чи подібності до чогось, що говорить про спостережливість українців, так, певним словам чи навіть словосполученням надавалась багатозначність. Розглянемо це явище у ряді прикладів.

1. Квіти цмину піскового пухнасті і м’які, чим нагадують хутро котиків, тому народ назвав їх «жовті котики» або «жовті котячі лапки».

2. Купина лікарська своїми квітами нагадує дзвіночки, тому й має назву «дзвіночки».

3. Народна назва рослини бобівника трилистого – це «бобок», «боб’янка», «бобичник», «бібник» - свідчить про подібність листків рослини до листків бобу. Ще ця рослина має промовисту назву, утворену способом складання, «трой-зілля», бо на стеблах по три листки; ця назва також об’єднує слово «зілля», що вказує на цілющі властивості, з магічним числом «три».

4. Такий поширений на Поліссі верес звичайний має свою особливість: чашечка квіточок не зелена, як у більшості рослин, а рожева, тому й рослину ще називають «чашечка».

5. Гірчак зміїний має вигнуте вузлувате кореневище – звідси і багато специфічних назв: криве зілля, ужик, ужовник, рак-трава, рачки, криве зілля.

6. Рослину «гірчак почешуйний» за формою та шерстливим опушенням листків називають ведмежим вухом, бороданем, баранячим хвостиком, сорочиними лапками.

7. Синюха блакитна зовні особливо гарна рослина, за що й отримала назву – красотка.

8. Копильник – це народна назва хвоща польового, бо пагони цієї рослини дещо подібні до кінського хвоста.

9. Рослина, відома під назвою «ірис», що в перекладі з латинської означає «райдуга», у народі називається «півники», бо її квіти – яскраві і хохлаті, наче півнячий гребінь.

10. Один із видів полину на Україні називається «чорнобиль», що пов’язано із темним стеблом рослини, «чорнобиль» - «чорна билина».

Отже, можна відмітити, що ця група назв рослин особливо поширена, причому назви творилися із слів, які вже були у мові, різними способами – здебільшого суфіксальним чи складанням, що підкреслювало зовнішню схожість рослини з конкретними об’єктами, а також надаванням багатозначності словам, які вже були в мові.

ІІ. Друга поширена група назв, пов’язаних із лікувальними властивостями рослини. Такі назви ніби «говорять» самі за себе, що допомагало швидко відшукати рослину із потрібною лікувальною здатністю. Наведемо приклади.

1. Шанований у народі за свої цілющі властивості перстач білий, що в перекладі з латинської означає «сила», «могутність», використовується при лікуванні багатьох захворювань, вважається, що він має п’ять лікувальних сил, тому народна назва рослини – «п’ятисил», «п’ятипал», «п’ятипальник», до того ж квітка перстачу білого має п’ять пелюсток.

2. Перстач прямостоячий – калган – у народі називають «дубрівка», «дубрівник», «дерев’янка», що безпосередньо вказує на наявність у рослини дубильних речовин; їх використовували для тамування зубного болю, зуби наче німіли від відвару калгану – дерев’яніли, звідси і назва «дерев’янка».

3. Дуже поширена на Україні рослина пижмо звичайне, назва походить з грецької мови і означає «довго жити». Пижмо звичайне здавна використовують як протигільмітний і жовчогінний засіб, настій квіток рекомендують при глистяних інвазіях, захворюваннях печінки, звідси народні назви – «глисник», «глистник», «богова горобина».

4. Ряд народних назв деревію звичайного пов’язані із кровоспинними та загоювальними властивостями рослини. Це такі назви: «кривавиця», «кровоспинник», «кровоспин», «серпоріз», «серпій» (це вказує, що рослина допомагала загоювати болючі поранення серпом).

5. Інша рослина із такими ж лікувальними властивостями – родовик лікарський – у перекладі з латинської означає «кров», мається на увазі лікувальне використання рослини. До того ж у народі вона називається «кровостяг», «сильник», «кровоголовка», «стягни- кров».

6. Для лікування пошкоджених кісток використовували чорнокорінь лікарський, народна назва рослини «живокіст» закріпилася в медичній літературі.