Свобода уважать или не уважать себя есть сегодня у каждого. Именно из этой свободы со временем вырастают и все остальные свободы.Николай Чхартишвили
Слобожанщина
1. Слобожанщина
2. Заселення Слобожанщини
3. Природа Слобожанщини
4. Побут слобожан
5. Живий світ Слобожанщини
6. Шляхи та броди Слобожанщини
7. Чумаки
8. Ярмарки Слобожанщини
9. Михайлівська цілина - одне з чудес України.
10. Кіннота Слобожанщини
11. Ескадрон гусар летючих...
12. Яблуня-колонія
1. Слобожанщина
Слобідська Українаабо Слобожанщина - частина України, розташована на північному сході нашої країни.До Слобідської України належать такі області: південь Сумської, Харківська, Луганська, Донецька, а також східні райони Полтавщини та північ Дніпропетровщини.
Археологи знаходять тут сліди життя ще з часів палеоліту. На цих землях перебували племена кіммерійців, скіфів, сарматів, булгар, хозарів, печенігів, половців.
Колись, у 11 столітті, ця територія входила до складу Київської держави.
Після татарської навали, яка хвилею прокотилася слов'янськими землями у 13 столітті, Слобожанщина спустошіла.
Протягом 300 років це було "дике поле", мало заселена земля, небезпечна для життя.
Полчища монголо-татарів пересувалися слобожанським Муравським шляхом, щоб обкладати даниною слов'янські народи. Вони забирали в полон жителів, грабували їх оселі.
Проте наші предки були людьми мужніми і сильними, не тільки воювали за свою незалежність, але й освоювали нові землі.
Далі дізнаймося як Слобожанщина перетворилася на квітучий, багатий край.
2.Заселення Слобожанщини
Заселення Слобідською України відбувалося поступово. Починаючи з 15 століття Слобожанщину освоювали українські промисловці, яких називали "уходники" або "добичники". Вони заходили глибоко в степ. Основними заняттями їх були бджільництво, мисливство, рибальство.
Землі Слобожанщини належали московському царю, проте залишалися незаселеними.
Поштовхом до великого переселення з Правобережжя на земліСлобожанщини стало повстання проти польської шляхти під проводом Якова Остряниці. Після поразки повстання він у 1638р. привів на північний схід 865 сімей, які заснували місто Чугуїв.
Переселенці мали право зберігати свій козацький устрій. Вони повинні були підкорюватися московському начальству та охороняти московські кордони від татарських нападів. Досить скоро козаки збунтувалися проти московського воєводи, вбили Остряницю і повернулись назад на Правобережжя.
Розгром військ гетьмана Богдана Хмельницького під Берестечком у 1651році був причиною нового переїзду з України на схід. Тисячі козаків з родинами посунули за московський кордон. 1652 року полковник Іван Дзиковський з-під міста Острога перейшов на Слобожанщину з тисячею козаків. Вони прийшли з родинами, майном, худобою. Переїхала уся полкова старшина: обозний, суддя, писар, сотники, навіть два священики. Ці козаки заснували місто Острогозьк. Того ж року Герасим Кондратьєв заклав місто Суми. У 1654 році засновані міста Харків і Охтирка.
Царський уряд Росії змушений був визнати тих козаків вільними мешканцями краю. Саме тому козацькі поселення назвали „слободами”(«свободами»), а сама ця земля стала називатись Слобідською Україною, або Слобожанщиною.
3.Природа Слобожанщини
Слобожанщина – степовий край. Тільки на кордоні Донецької області, на сході, степи змінюються пагорбами і невисокими горами.
Переселенці з Лівобережжя та інших частин України зазвичай оселялися біля води. Усі найбільші міста Слобожанщини були побудовані на річках. Харків – на річках Лопань і Харків, Суми – на Пслі.
Західні землі краю заселилися раніше, ніж східні, тому що на сході було менше річок. Річки Слобожанщини у давні часи мали зовсім інший вигляд, ніж сьогодні. Більшість з них були судоходні. Тобто по них сплавлялися великі човни-байдаки з хлібом по усій Україні. Притоки Дніпра Псьол, Сула і Ворскла зв’язували Слобідську Україну з Полтавщиною. Річка Вир, яка вливається у іншу річку Сейм, надавала можливість спілкуватися з Чернігівщиною.
Але з 18 ст. слобожанські річки щороку міліли. Люди вирубували дерева для будівництва своїх осель. Ліси зменшилися, порідшали і перестали захищати воду від посухи.
Землі Слобожанщини дуже родючі, чорноземні. Клімат теплий - повітря добре прогрівається протягом цілого року. На баштанах визрівають кавуни і дині. У місті Чугуєві колись навіть вирощували виноград для царського столу. У широких степах легко було розводити і випасати табуни коней, отари овець, гурти волів, череди корів та телят.
На Слобожанщині видобували сіль, а тоді чумаки розвозили її по усіх усюдах. Також добували камінь, з якого робили жорна. Ще були поклади білої крейди, нею білили хати-мазанки. З гончарської глини виробляли посуд.
Отже, ця місцевість завжди забезпечувала слобожанам заможне життя.
1524
4.Побут слобожан
Загляньмо ж до господи слобожанина!
В давні часи у Слобожанщині будували різноманітні будинки. Окремі райони зберігали традиції тих земель, звідки були переселені їхні мешканці. Хати не завжди були обмазані та побілені. Будували так звані «миті» хати, тобто з вимитими до блиску стінами. Розчин для миття називався луг — це тепла вода, проціджена через шар попелу. Деревину обробляли лугом для того, щоб вона не псувалася.
Подвір'я облаштовували просторі, з повітками, господарськими приміщеннями, курниками. В хатах було багато рушників, килимарських виробів, розписних стільців, ліжок, різних шафочок, скринь, полиць для посуду. Рублені дерев'яні хати з коморою через сіни будували у східних районах Слобожанщини. Це один з найстаровинніших типів житла, котрий існував ще в Київській Русі.
Жіночий одяг прикрашали вишивкою гладдю, переважно білими, коричневими і синіми нитками. Жінки носили спідниці-плахти. Рушники вишивалися червоними та синіми нитками. Чоловічий одяг мав свої особливості. Верхній суконний одяг для негоди називався лига. Взимку чоловік надягав смушеву шапку, а влітку солом'яний бриль.
На Слобожанщині поруч із землеробством здавна розвивалися різні промисли. Жителі виробляли дьоготь і смолу. Мали великий попит керамічний посуд і килими. Славилися слобожанські вишиті кожухи і сап'янові чоботи. Ткалися гарусні тканини. Гарус – це тканина зі скляною ниткою, яка надає блиску і святкового вигляду. З цупкого гарусу заможні міські жінки шили спідниці і плаття.
Ось так і жили наші предки на Слобожанщині.
5.Живий світ Слобожанщини
Природа щедро наділила Слобожанщину. Живий світ цього краю надзвичайно різноманітний. Ізюмський, Теплинський та Черкаський ліси були багаті диким звіром. У лісах паслися зубри, лосі, вепрі. На них чатували вовки, ведмеді. Було багато пушного звіру: соболів, лисиць, куниць тощо. У степах пересувалися сайгаки і дикі коні.
Місцеві річки і ставки були повні риби. Слобожани полювали на диких птахів: тетерваків, качок, стрепетів, перепелів та інших. Не дивно, що саме тут знаходилися "цареві лови". Тобто цар приїздив полювати саме на Слобожанщину.
Наразі кількість тварин у лісах Слобожанщини значно поменшала. Ліси вирубані. Деяких тварин і пташок, таких як сайгаки чи стрепети, можна побачити тільки на малюнках в Червоній книзі. Червона книга – це книга, куди записують відомості про тварин, яких знищила людина або які живуть на грані вимирання.
736
5.Шляхи та броди Слобожанщини
Брід – це мілке місце на річці, яке можна перейти пішки або «перебрести» конем. Життя людей було тісно пов'язане із водою, тому потрібно було знати, як переходити з одного боку річки на інший.
Особливо зналися на цьому татари і навіть давали бродам свої назви. Древня "Книга великого Чертежа" перелічує одинадцять таких бродів - Каганський, Абашкин, Шебелинський, Їзюмський, Татарський та ін.
Велике значення мали прокладені людьми шляхи – найзручніші або найкоротші дороги. Багато відомих шляхів було прокладено татарами. Славетний Муравський Шлях проходив від Кримського Перекопу аж до Тули (наразі це Російська Федерація) поміж річками Дніпром і Доном. Сама назва шляху - татарська, в древньому документі згадується татарин на прізвище Муравський. Від Муравського відокремлювалися Ізюмський й Кальміуський шляхи, вони проходили територією Харківщини. Були також шляхи менші. Їх поділяли на московські та українські: Старий та Новий Посольські, Ромодан (на честь московського боярина Ромодановського), Сагайдачний (на честь українського гетьмана).
Найбільші шляхи допомагали слобожанам підтримувати торгівельні зв’язки з іншими частинами України, Росією та іншими країнами. 1209
569
7.Чумаки
Слобожанський край своїм процвітанням завдячує і тим людям, які займалися перевезенням вантажів. Таких людей називали чумаками, а ще солениками і коломийцями. Цей промисел був поширений на Україні з 15 століття.
Вчені вважають, що слово «чумак» походить від слова «чум». Так називалася дерев'яна скриня для солі та риби.
Чумаки торгували сіллю, котру привозили в Україну з Криму, чорноморського й азовського узбереж, з Галичини, Донеччини, Поволжя(наразі це у Російській Федерації). Також продавали різні вироби, дерево, дьоготь, мед тощо.
Товари чумаки возили на дерев'яних возах-мажах, запряжених парою або четвіркою волів сірої масті з довгими рогами. На пароволову мажу вантажили до 60 пудів(один пуд - це аж 16 кг) солі.
Їздили чумаки валками до 100 і більше возів.Валку очолювали виборні отамани.
Чумакування було найбільше поширене серед козаків та селян. Побут чумаків та козаків був подібний. Запорозькі козаки часто супроводжували валки чумаків і обороняли їх від татар, зокрема при переправах через Дніпро.
В Україні було багато чумацьких шляхів, які з'єднували Лівобережжя та Слобожанщину з Запоріжжям і Кримом, Доном та Азовським морем.Інші шляхи вели з Правобережжя і Лівобережжя до Галичини й Молдавії. Головні шляхи мали назви: Чорний,Царгородський, Бакаїв, Муравський, Харківський.