регистрация / вход

Історико-культурне надбання Європи

План Вступ 1. Всесвітня спадщина - надбання всього людства 2. Поняття, характеристика та критерії об`єктів культурної спадщини 3. Історико-культурне надбання Європи

Історико-культурне надбання Європи

План

Вступ

1. Всесвітня спадщина - надбання всього людства

2. Поняття, характеристика та критерії об`єктів культурної спадщини

3. Історико-культурне надбання Європи

4. Використання історико-культурної спадщини для розвитку туризму

5. Історико-культурне надбання України

6. Історико-культурне надбання Іспанії

Висновок

Додатки

Список використаної літератури

Вступ

Кожна країна має успадковані від минулого витвори культури та природи, гідні того, щоб бути збереженими для нащадків. Кожний із таких рукотворних і нерукотворних пам'ятників має значення як для всіх жителів нашої планети, так і для кожної окремої людини.

Історико-культурні об’єкти всесвітньої спадщини є важливим орієнтиром для нашого світу. Вони символізують свідомість держав і народів, про значення цих місць і відображають їх прихильність до колективної власності і передачі цієї спадщини майбутнім поколінням.

Історико-культурна спадщина є ключовим елементом розвитку історичної свідомості, впливовим чинником формування єдиної національної ідентичності та утвердження об’єднавчих цінностей у суспільстві. Ефективне збереження, відновлення та відповідне використання історико-культурної спадщини потребує науково обґрунтованої державної стратегії та чіткої діяльності всіх органів влади щодо її втілення, тісної їх взаємодії з інституціями громадянського суспільства. Це підтверджено успішним досвідом активної й послідовної гуманітарної політики найрозвинутіших країн сучасної демократії.

Історико-культурна спадщина та мистецтво залишаються головною принадою для відвідувачів. Протягом останніх двадцяти років обсяги туризму в Європі майже подвоїлися і надходження від цієї галузі становить до 12% ВВП.

Використання історико-культурної спадщини в якості туристичних об’єктів стало головним джерелом доходів для багатьох громад та країн по всьому світу.

Cаме в Європі найбільше зосереджено об`єктів історико-культурної спадщини. Європа має багатовікове культурне надбання та є найпривабливішим у світі місцем для туристів. Європейські країни увібрала в себе безліч різних світів і стилів. Кожен куточок Європейських держав представляє своєрідну мозаїку історико-культурних та природних об`єктів, які включені в список всесвітнього надбання людства. Європа – це любов і скромність, Європа - найцінніша скарбниця досягнень та пам'ятників культури, Європа - це багаторічна історія, досвід, політичні, духовні традиції європейських народів.

Збереження історико-культурної спадщини людства є обов'язковим для існування та розвитку людської цивілізації.

Основна мета курсової роботи полягає у дослідженні об’єктів історико-культурної спадщини Європи.

Для поставленої мети необхідно вирішити низку завдань :

1. дослідити сутність проблем історико-культурної спадщини Європи;

2. розглянути підходи до аналізу об’єктів всесвітньої спадщини;

3. проаналізувати використання об’єктів історико-культурної спадщини для розвитку туризму;

4. виявити регіональні особливості розміщення об’єктів всесвітньої спадщини в Європі.


1. Всесвітня спадщина - надбання всього людства

Сутність проблеми культурної спадщини полягає в тому, що кожне нове покоління, яке вступає у життя, певною мірою переосмислює культурні цінності минулого порівняно зі ставленням до них попереднього покоління, водночас зберігаючи основні традиції вітчизняної й світової культури у найістотнішому. МогильнийА.П.

Всесвітня спадщина (англ. World Heritage, фр. Patrimoine Mondial) – це видатні культурні й природні цінності, що становлять надбання всього людства. Основна ціль Конвенції - залучення міжнародних інструментів для виявлення, охорони й всебічної підтримки видатних у світовомумасштабі пам'ятників культури й природних об'єктів. Для посилення ефективності роботи Конвенції в 1976 році були організовані Комітет і Фонд всесвітньої спадщини, а через два роки перші культурні й природні об'єкти були включені в Список всесвітньої спадщини.

За станом на жовтень 2009 року, у Списку всесвітньої спадщини 878 об'єктів (у тому числі 679 культурних, 174 природних і 25 змішаного типу) із 145 країн. Держави, на території яких розташовані об'єкти Світової спадщини, беруть на себе зобов'язання по їх збереженню. Конвенцію про охорону всесвітньої культурної й природної спадщини ратифікували 186 держав.

ЮНЕСКО – (англ. UNESCO – United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization, укр. Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури) спеціалізована установа ООН, що ініціює й координує міжнародну співпрацю в галузі освіти, науки й культури.

Об’єкти, включені до Списку всесвітньої спадщини позначаються меморіальною дошкою та емблемою разом з логотипом ЮНЕСКО, що ознаменовує це включення. Такі дошки призначені для інформування людей, громадян країни або іноземців, про те, що об’єкт, який вони відвідують, має особливе, визнане всією міжнародною спільнотою, значення. Дошку має бути розміщено в добре видному для глядачів місці, не порушуючи при цьому красу об’єкта, на ній повинна бути зображена емблема всесвітньої спадщини. Об’єкти повинні бути забезпечені дошками з текстом на декількох мовах: “На підставі Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, (назва цінності) занесено в Список всесвітньої спадщини.

Включення в цей Список закріплює виключне універсальне значення культурної чи природної цінності з метою її охорони на користь всього людства.”Емблема Світової спадщини ЮНЕСКО символізує взаємозалежність природних і культурних можливостей. Чотирикутник відображає форми, зроблені руками людини. Коло – ознака природи, яка знаходиться над людиною і водночас символізує землю та захист.

Регіон ЮНЕСКО Кількість обє`ктів Частка в загальній кількості %
Країни СНГ 33 4,5
Зарубіжна Європа 299 40,9
Зарубіжна Азія 151 20,6
Африка 94 12,9
Північна Америка 31 4,2
Латинська Америка 104 14,2
Австралія і Океанія 20 2,7
Всього 732 100,0

Основна мета створення цього списку: збереження, популяризації, використання в суспільному житті в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Статус об'єкту Світової спадщини дає наступні переваги:

· Додаткові гарантії збереження і цілісності унікальних природних і культурних комплексів.

· Підвищує престиж територій і керуючих ними установ.

· Сприяє популяризації включених в Список об'єктів і розвитку альтернативних видів природокористування (в першу чергу, екологічного туризму).

· Забезпечує пріоритетність в залученні фінансових коштів для підтримки об'єктів Світової культурної і природної спадщини, в першу чергу, з Фонду Світової спадщини.

· Сприяє організації моніторингу і контролю за станом збереження природних і культурних об'єктів.

Принципи охорони об’єктів всесвітньої культурної та природної спадщини

Держава несе відповідальність за збереження всесвітньої культурної і природної спадщини, що знаходиться на її території як перед своїм народом, так і перед усім міжнародним співтовариством базуючись на таких засадах:

- об’єкти всесвітньої спадщини розглядаються як єдине ціле з їхнім довкіллям (оточенням),

- всесвітня спадщина є визначальним чинником розвитку людської особистості, формування світогляду та ціннісних орієнтирів людини,

- управління об’єктами всесвітньої спадщини здійснюється на засадах економічного обґрунтування,

- співпраця державних органів, туристичний організацій, громадських організацій та населення участь в управлінні,

- поєднання науково розроблених методів з традиційними методами збереження об’єктів всесвітньої спадщини,

- забезпечення рівного доступу до об’єктів всесвітньої спадщини, що знаходяться на території всіх осіб,

- збереження автентичності об’єктів при здійсненні заходів охорони.

У 2001 р. Генеральна Асамблея ООН проголосила 2002 рік Роком охорони культурної спадщини, звернувши увагу на велике значення для людства окремих цінностей культури та природи, що вимагає їх збереження як частини всесвітньої спадщини саме з боку міжнародного співтовариства, оскільки заходи національної охорони таких об’єктів часто не спроможні забезпечити їх належний захист.

2. Поняття,характеристика та критерії об'єктів культурної спадщини

Вперше визначення культурних цінностей було подано в Гаазькій конвенції «Про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту», яка була ратифікована СРСР 5 квітня 1957 р. У ст. 1 зазначеної конвенції говориться про три категорії культурних цінностей:

а) цінності рухомі або нерухомі, які мають велике значення для культурної спадщини кожного народу, такі, як пам’ятники архітектури, мистецтва або історії, релігійні або світські, археологічні місце розташування, архітектурні ансамблі, що як такі являють історичний або художній інтерес, витвори мистецтва, рукописи, книги, інші предмети художнього, історичного або археологічного значення, а також наукові колекції або важливі колекції книг, архівних матеріалів або репродукцій цінностей, які вказані вище;

б) будівлі, головним та дійсним призначенням яких є збереження або експонування рухомих культурних цінностей, що вказані в п. «а» ;

в) центри, в яких міститься значна кількість культурних цінностей, що вказані в п. «а» та п. «б», так звані «центри зосередження культурних цінностей» [1,c. 418 - 419].

Стосовно охорони культурних цінностей від протиправних посягань більш чітке поняття культурних цінностей передбачене в конвенції ЮНЕСКО «Про міри, спрямовані на заборону та попередження незаконного ввозу, вивозу та передачі права власності на культурні цінності» від 14 листопада 1970 р., яка була ратифікована СРСР 2 лютого 1988 р., і в ст.1 якої зазначено, що культурними цінностями вважаються цінності релігійного або світського характеру, які розглядаються кожною державою як такі, що представляють значення для археології, доісторичного періоду, історії літератури, мистецтва і науки [2].

Згідно із конвенцією ЮНЕСКО « Про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини» від 16 листопада 1972 р., під поняттям «об’єкти культурної спадщини» розуміють:

- пам’ятки: твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери, та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки;

- ансамблі: групи ізольованих чи об’єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв'язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки.

- визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології [3].

У чинному законодавстві України поняття об’єктів культурної спадщини та охорони зазначених об’єктів міститься в Законі України «Про охорону культурної спадщини», у ст.1 якого подається визначення термінів, а саме:

- культурна спадщина – це сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культури;

- об’єкт культурної спадщини – це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їх частини, пов’язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об’єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

- нерухомий об’єкт культурної спадщини – це об’єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності;

- рухомі предмети , пов’язані з нерухомими об’єктами культурної спадщини – це елементи, групи елементів об’єкта культурної спадщини, що можуть бути відокремлені від нього, але становлять із ним єдину цілісність, і відокремлення яких призведе до втрати археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, архітектурної, мистецької, наукової або культурної цінності об’єкта [4].

Через прагнення до об'єктивності були складені оцінні критерії.

Культурологічні критерії:

1. Об'єкт являє собою шедевр людського творчого генія.

2. Об'єкт свідчить про значний взаємовплив людських цінностей у даний період часу або в певномукультурному просторі, в архітектурі або в технологіях, у монументальніммистецтві, у плануванні міст або створенніландшафтів.

3. Об'єкт є унікальним або, принаймні , винятковим для культурної традиції або цивілізації, яка існує дотепер або вже зникла.

4. Об'єкт являє видатний приклад конструкції, архітектурного або технологічного ансамблю або ландшафту, які ілюструють значимий період людської історії.

5. Об'єкт являє видатний приклад людського традиційного спорудження, із традиційним використанням землі або моря, будучи зразком культури (або культур) або людської взаємодії з навколишнім середовищем, особливо якщо вона стає вразливою через сильний вплив необоротних змін.

6. Об'єкт прямо або речовинно пов'язаний з подіями або існуючими традиціями, з ідеями, віруваннями, з художніми або літературними творами й має виняткову світову важливість (на думку комітету ЮНЕСКО, цей критерій переважно використовувати разом з яким-небудь ще критерієм або критеріями).

Слід також зазначити, що 17 жовтня 2003 року ЮНЕСКО була прийнята Конвенція «Про охорону нематеріальної культурної спадщини»,які також відіграють важливу роль у становленні культурної спадщини тієї чи іншої держави.

Формами зазначеної спадщини можуть бути:

- усні традиції та форми вираження, зокрема в мові, як носії нематеріальної культурної спадщини;

- виконавське мистецтво;

- звичаї, обряди, святкування,

- знання та практики, що стосуються природи та всесвіту;

- традиційні ремесла [5].

у становленні

Охорона нематеріальної культурної спадщини є необхідною умовою збереження культури будь-якої держави, в тому числі й України. Збереження тих чи інших форм зазначеної спадщини становить необхідну умову існування та розвитку будь-якої нації, оскільки саме ця форма спадщини виокремлює певні індивідуальні особливості народності.

Таким чином під «об’єктом культурної спадщини» необхідно розуміти будь-які рухомі або нерухомі об’єкти матеріального світу та нематеріальні форми, які мають історичну наукову або культурну цінність.

3. Історико-культурне надбання Європи

Європейська культурна самобутність полягає у розмаїтті національних культур. Кожен народ свято оберігає свою мову, традиції, і саме цим дбає про розвиток європейської культури.

Впродовж усієї історії Європи люди подорожували континентом, керуючись торговельними, культурними та релігійними мотивами. Відкриття та винаходи, ідеї та принципи, що зародилися в одній європейській країні, зазнавали поширення в Європі та цілому світі. Тому ми не можемо готику, як архітектурний стиль, або творіння Делакруа назвати «суто французькими». Європа жила і живе загальними динамічними процесами, особливо в сучасному суспільстві. Тому спільним надбанням європейської культури є культурна спадщина стародавньої Греції і Риму, Італійського відродження, італійського, французького і українського барокко. Як і спільним європейським надбанням давно вже стали твори іспанців Сервантеса і Веласкеса, австрійця Моцарта, поляка Шопена, ірландця Шоу, українців Гоголя і Довженка.

Аналізуючи об’єкти Всесвітньої спадщини, можна застосувати два підходи – хронологічний і хорологічний. Перший з них свідчить про те, що в Світі в цілому, і в окремих його регіонах більшість пам’ятників культурної спадщини відносяться до епохи Середніх віків, що тривала в Європі тисячу років. Широко представлені також пам’ятники, які відносяться до Нового часу, в яких нашли відбиття досягнення матеріальної та духовної культури останніх століть. Найменше у Всесвітній спадщині пам’ятників стародавнього світу та первісної епохи.

Що стосується Новітнього часу, ХХ ст.., то цей час знайшов дуже слабке відображення в Списку Всесвітньої спадщини. Та й об’єкти цього часу носять, як правило, особливий характер (наприклад, концтабір в Освінцимі, Меморіал Світу в Хиросимі).

Об`єкти Всесвітньої культурної спадщини зарубіжної Європи представляють всі історичні епохи і є майже в усіх країнах цього регіону, що наочно відображає роль європейської цивілізації в світовому розвитку. В зарубіжній Європі знаходяться також такі країни, які виділяються в усьому світі за кількістю об’єктів Всесвітньої спадщини: Іспанія (36), Італія (36), Франція (27), Німеччина (27). Природних об’єктів в цьому регіоні виділено порівняно менше.

Європейська культура багатогранна, вона дала світові безліч культурних пам’яток, мистецьких напрямків. Жоден з європейських народів не стояв осторонь від формування нових стилів і вносив свої особливості, мав своїх яскравих представників. Для європейців їхня спадщина є предметом гордості.

Отже, європейська культурна спадщина – це надбання і досягнення європейських народів, внесені ними у духовну скарбницю Європи та всього світу. Головне гасло сучасної європейської культури: «Єдність – у розмаїтті».

У 1991 році Рада Європи офіційно запровадила щорічні вересневі Дні європейської спадщини, які з 1999 року проводить спільно з Європейським Союзом. Кожна країна по-своєму привертає увагу громадськості до національних пам’яток культури, але є і спільні риси. У ці дні передбачено відкривати для відвідування пам’ятники, зазвичай недоступні для публіки; заходи мають освітній та єднальний характер. Незмінне гасло Днів європейської спадщини: «Європа: спільне надбання» – спрямовує до єднання через культуру. Україна, як член Ради Європи, бере участь у Днях, наша культурно-історична спадщина – невід’ємна частина спільного європейського надбання.

4. Використання історико-культурної спадщини для розвитку туризму

Використання історико-культурної спадщини для розвитку туризму є знаряддям, яке забезпечує економічне зростання шляхом залучення туристів з інших міст, країн, які цікавляться історією, мистецтвом, наукою або побутом даної громади, регіону, країни чи певним місцевих груп. Головною метою таких поїздок є знайомство із культурним середовищем, таким як живописний ландшафт, прикладне та театральне мистецтво, а також особливий побут, цінності, традиції та події.

Загальноприйнято, що культурні надбання генерують економічну життєздатність громади, мобілізуючи мешканців задля розвитку туризму, ремесл та збереження культурних пам`яток . Програми, що використовують це надбання, є наріжним каменем відбудови або культурного відродження та можуть відновити, відродити або зміцнити громаду та оточуючий регіон. Ці програми пожвавлюють громадське життя, що в поєднанні з привабливими природними умовами приводить до підвищення якості життя та розширюють можливості для розвитку бізнесу, покращують імідж країни, регіону та громади. Також культурні ресурси можуть стати у нагоді для формування «інноваційного середовища», приваблюючи бажаних високоосвічених робітників і створюючи умови для розвитку наукомісткого виробництва.

Європа є найпривабливішим у світі місцем для туристів. Історико-культурна спадщина та мистецтво залишаються головною принадою для відвідувачів. Протягом останніх двадцяти років обсяги туризму в Європі майже подвоїлися і надходження від цієї галузі становить до 12% ВВП.

Концепція використання культурної спадщини для розвитку туризму може включати в себе цілу низку напрямів та заходів, а саме:

Реклама території

Розвиток туризму історичної спадщини може розглядатися, як спосіб рекламування території. Як, правило в центрі такої рекламної кампанії опиняється якесь історичне місто, як-от Кейп Коуст у Ґані, Ґранада в Іспанії… В кожному випадку місце відоме своїми історичними подіями, спорудами, культурною спадщиною. Метою є залучення туристів, які цікавляться цією спадщиною, до відвідання громади, знайомства з музеями, участі в її подіях, фестивалях, які прославляють родовід громади та її історичну значимість. Реклама території є додатковим знаряддям для заохочення туристів.

Одним з механізмів реклами територій є співпраця з Світовою організацією міст культурної спадщини, яка складається з 215 міст, де розташовані об’єкти, занесені в реєстр Світової спадщини ЮНЕСКО. Сюди входять 7 міст в Африці, 38 в Латинській Америці, 20 в Азії та тихоокеанських країнах, 125 в Європі та Північній Америці і 25 в арабських країнах. Світова організація надає інформацію та навчальні послуги для посадовців муніципалітетів як з питань збереження історичної спадщини, так і розвитку туризму. Ще одним прикладом є програми « Європейське місто культури» або «Європейська столиця культури» , які відзначають громади міст, де відбулися «визначні культурні події європейського або міжнародного значення».

Дуже близьким до реклами території є створення бренду культурного міста, яке базується на масових заходах, як-от всесвітні виставки, спортивні події, або відомі щорічні фестивалі.

Культурні зони

Концепція культурної зони має на меті створення фізичного простору, де зосередженні як інституційні, так і пов’язані з місцевими традиціями туристичні можливості, наприклад, сувенірні та мистецькі ринки, театральні вистави, музеї та звісно ж культурна спадщина.

Подорожі до землі предків

Хоча туризм культурної спадщини є важливим, його межі не зовсім визначені. Спадщина може включати історію, мистецтво, науку, побут, архітектурною та краєвиди. Все це може бути частиною колективної історією і, таким чином, цікавить багатьох, але є один різновид, який називають подорожами до землі предків, де мандрівки здійснюють із бажання дослідити свою генеалогію, знайти інформацію або відчути зв'язок зі своїми предками та їхнім корінням. У цьому випадку слід розуміти мотиви туристів, аби найкращим чином задовольнити їхній попит і розвивати місцеві ресурси відповідним чином.

Маршрути культурної спадщини

Починаючи з 1987 року, Рада Європи надає допомогу в створенні культурних маршрутів як інструменту для підтримки туризму. За посередництва Європейського інституту маршрутів культури розробляється інформація та програми для культурного туризму. Надається підтримка як окремим туристам, так і гідам. Метою цієї програми є піднести усвідомлення самобутності європейської культури та приналежності до європейського громадянства на основі спільних цінностей та надати можливості для обміну та розвитку, сприяти діалогу між культурами та релігіями, зберегти та примножити культурну спадщину й надати культурному туризму високого статусу ( Рада Європи, 2007). Ці маршрути розроблялися таким чином, щоб дати змогу познайомитися з шляхами паломників, сільським укладом життя, історичними та легендарними постатями, історико-культурними об’єктами Європи тощо. Можна навести окремі приклади, такі як Віа Вранциґена, маршрут Моцарта, визначні місця Клунійського Ордену в Європі, маршрути вікінгів, маршрути європейської спадщини та десятки інших. Метою цих проектів є надання можливостей для окремих осіб та громад аналізувати глобальні зміни, збагачувати дискурс про майбутнє діалогу між культурами, сприяти новим формам співпраці, знайомитися з культурною спадщиною різних країн і робити внесок у економічний та гуманітарний розвиток.

Використання історико-культурна спадщини в якості туристичних об’єктів стало головним джерелом доходів для багатьох громад та країн по всьому світу. Це не лише створює нові робочі місця, але й має потенціал привнесення додаткових доходів з-поза меж громади та стимулювання місцевої економіки, що перевищує можливості своїх мешканців.

5. Історико-культурне надбання України

Для всіх ти мертва і смішна

Для всіх ти бідна і нещасна,

Моя Україно прекрасна,

Пісень і волі сторона!

Олександр Олесь

Україна - одна з найбільших європейських держав, яка має багатовікову культурну спадщину та містить значний потенціал туристичної та інвестиційної привабливості нашої країни на світовому ринку. Сьогодні говорити про належний державний менеджмент у сфері охорони та збереження культурних об’єктів, у просуванні культурно-рекреаційного бренду національної спадщини, на жаль не доводиться. Причиною тому слугує інерція адміністративного управління, відповідного фінансування галузі та брак актуальних інформаційних й інтелектуальних технологій. Джерела української культури сягають глибокої давнини - часів трипільців, скіфів, сарматів, праслов'ян.

Культурно-історична спадщина є ключовим елементом розвитку історичної свідомості, впливовим чинником формування єдиної української національної ідентичності та утвердження об’єднавчих цінностей у суспільстві. Ефективне збереження, відновлення та відповідне використання історико-культурної спадщини потребує науково обґрунтованої державної стратегії та чіткої діяльності всіх органів влади щодо її втілення, тісної їх взаємодії з інституціями громадянського суспільства.

Для України, яка протягом тривалого часу не мала власної державності, а її історико-культурна спадщина зазнавала цілеспрямованого нищення. За підрахунками фахівців, в Україні лише у ХХ столітті знищено близько 10 тисяч архітектурних об’єктів, які мали історико-культурну цінність. Після здобуття незалежності під охорону держави було передано понад 140 тисяч тільки нерухомих пам`яток історії та культури, а саме: понад 64000 пам`яток археології, понад 54000 пам`яток історії, близько 7000 пам`яток монументального мистецтва, понад 15600 пам`яток містобудування і архітектури [1,с. 180] Збереження та раціональне використання такого багатства потребує погоджених цілеспрямованих зусиль з боку держави і громадськості.

Вирішення комплексу зазначених питань сприятиме також формуванню позитивного іміджу України на міжнародній арені. Незважаючи на певні позитивні зрушення останніх років, загальний стан об’єктів історико-культурної спадщини в Україні залишається загрозливим та потребує термінових заходів для поліпшення ситуації. Необхідний передусім зважений, системний підхід до вирішення ключових проблем даного напряму. Основні проблеми:

1. недостатнє бюджетне фінансування;

2. нераціональний розподіл наявного бюджетного фінансування;

3.брак системності та координації у діяльності органів державної влади зі збереження історико-культурної спадщини;

4. недостатній контроль за виконання чинних законів, правових актів та прийняття рішень;

5. необхідність удосконалення нормативно-правової бази;

6. Відсутність стимулів для залучення приватних коштів;

7.низький рівень обізнаності з українськими пам`ятками у світі;

Зазначені вище проблеми не вичерпують існуючих загроз національній історико-культурній спадщині. Але успішне їх вирішення, створило б підґрунтя для запобігання іншим.

Ми успадкували надзвичайно цінні пам'ятки з минулого, деякі з них у кілька разів давніші за єгипетські піраміди. І наше завдання – донести їх, бодай у цьому вигляді, для наступних поколінь.

В списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні налічується 5 найменувань (станом на 2010 рік) з них:

культурні – “Софія Київська – Києво-Печерська Лавра” (внесено у 1990 р.),

ансамбль історичного центру Львів (внесено у 1998 р.),

об’єкт науково-культурної спадщини „Дуга Струве”, що включає 4 геодезичні пункти:

Баранівка (с. Баранівка, Хмельницька обл.),

Катеринівка (с. Катеринівка, Хмельницька обл.),

Старонекрасівка (с. Стара Некрасівка, Одеська обл.),

Фельштин (с. Гвардійське, Хмельницька обл.) (внесено в 2005 р.);

та природні – Одвічні букові ліси Карпат (внесено у 2007 р.).

Завдяки цим пам'яткам Україна є учасником престижного клубу 145 країн світу, чиї культурні або природні пам'ятки внесені до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В той же час відсутність чіткої державної політики відносно охорони культурних і історичних цінностей приводить до занепаду і знищення безцінної спадщини. Вже давно назріла необхідність врегулювати ці питання на державному рівні, адже крім усього іншого охорона культурно-історичної спадщини є не тільки внутрішньою справою країни, але і частиною міжнародних зобов'язань України, невиконання яких може закінчитися виключенням українських пам'яток з престижного переліку ЮНЕСКО. 30 січня 2008 р. у Верховній Раді був зареєстрований законопроект «Про збереження об'єктів культурної та природної спадщини, включених і запропонованих для включення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО».

Він передбачав:

1. Основні визначення термінів об'єктів культурної і природної спадщини, внесених і запропонованих до внесення до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО;

2. Розробку чітких механізмів взаємодії спеціально уповноваженого центрального органу з питань охорони культурної спадщини з іншими державними і суспільними організаціями щодо узгодження з Центром усесвітньої спадщини ЮНЕСКО будь-яких будівельно-ремонтних робіт на території об'єктів культурної і природної спадщини. Власне, другий аспект є одним з головних вимог ЮНЕСКО. Те, що до цих пір Україна не завжди виконує цю вимогу, свідчить про безвідповідальне відношення до своєї історичної спадщини. До цих проблем потрібно привертати увагу. Але врегулювати ці питання на державному рівні не вдалося і досі. Вищезгадуваний законопроект вже 10 квітня був відхилений Верховною Радою.

Внесення пропозицій до включення об’єкту до Списку всесвітньої спадщини відбувається за згодою місцевого населення. Місцевими радами можуть ініціюватися проведення громадських слухань з питань внесення об’єкту до Списку ЮНЕСКО.

Громадські організації та населення можуть засновувати благодійні фонди з метою підтримки заходів з охорони всесвітньої спадщини, що знаходиться на території України.

Крім того, до попереднього списку об’єктів (т.зв. Tentative List), які можуть претендувати на включення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО включено 11 українських об’єктів:

- Історичний центр м. Чернігів;

- Культурний ландшафт та каньйон м. Кам’янець-Подільський (Хмельницька обл.);

- Заповідник «Херсонес Таврійський» (м. Севастополь, АР Крим);

- Канівський заповідник «Могила Тараса Шевченка» (м. Канів, Черкаська обл.);

- Національний біосферний заповідник «Асканія-Нова» (Херсонська обл.);

- Уманський дендрологічний парк «Софіївка» (Черкаська обл.);

- Бахчисарайський ханський палац (с. Бахчисарай, АР Крим);

- Археологічний комплекс «Кам’яна могила» (с. Мирне, Запорізька обл.);

- Миколаївська астрономічна обсерваторія (м. Миколаїв);

- Комплекс архітектурно-археологічних пам’яток Судацької фортеці III-XVIII ст. (м. Судак, АР Крим);

- Резиденція митрополитів Буковини (м. Чернівці);- Астрономічні обсерваторії м. Київ, м. Одеса, м. Ялта.

Таким чином, мова йде про дуже серйозні речі, в першу чергу про імідж України на міжнародній арені. Якщо надалі держава крізь пальці дивитиметься на те, як знищуються історичні пам'ятки і не почне активну кампанію по їх захисту, то через декілька років ЮНЕСКО може виключити ці об'єкти із списку всесвітньої спадщини. Якщо на той час взагалі залишаться якісь об'єкти.

В даній таблиці об'єкти розташовані в хронологічному порядку внесення до списку Світової спадщини ЮНЕСКО


Зображення Назва Місцеположення Час створення Час внесення до списку Критерії
1 Київський Софійський собор Київ 11 століття 1990 527 I, II, III, IV
2 Києво-Печерська лавра Київ 1051 рік 1990 527 I, II, III, IV
3 Ансамбль історичного центру Львова Львів 1256 рік 1998 865 II, V
4 Пункти геодезичної дуги Струве Хмельницька і Одеська області 1816—1855 роки 2005 1187 II, III, VI
5 Букові праліси Карпат Українські та СловацькіКарпати 2007 1133 IX

Київський Софійський собор

Ніхто достеменно не знає, коли й як було засновано Софійський собор. За літописними свідченнями, Софійський собор збудував або в 1017, або у 1037 році Ярослав Мудрий на честь перемоги над печенігами на тому місці, де відбулася битва, як стверджує легенда. "Софія" у перекладі з грецької означає "премудрість Божа". Саме цю цитату й викладено мозаїкою на фронтоні собору, де написано "Божия сила та Божия мудрість Софія". І справді, Софія Київська стала символом світла і розуму. Софійський собор у давнину був не лише головним митрополичним храмом Київської Русі, а й головним культурним осередком. Тут князь Ярослав заснував першу на Русі бібліотеку, школу, тут велося літописання, переписування і перекладання книг, відбувались церемонії "посадження" князів на київський престол - коронації , прийоми іноземних послів. Софійський собор був також князівською усипальницею, де поховані князь Ярослав та його син Всеволод, князь Володимир Мономах та інші.

Фасади Софії оздоблені декоративними нішами, орнаментом, мозаїкою, живописом. Крім фресок і мозаїк, собор прикрашали численні різьблені деталі з мармуру та шиферу. Софійський собор став зразком для спорудження однойменних храмів у Новгороді та Полоцьку.

Древні стіни Софії ще й досі зберігають чимало таємниць, тому тут ведеться пошуково-дослідницька діяльність. Так, досі не вивчені складні підвали Софії та не знайдена славетна бібліотека Ярослава Мудрого, яка, за легендою, знаходилася саме у Софійському соборі.

Софія Київська протягом віків відігравала роль найбільшої святині Києва, тоді як Києво-Печерська лавра відігравала роль найбільшої святині України. У 1776 році імператриця Катерина ІІ своїм указом закрила Софійський собор та передала його митрополитові під резидецію. Через нецерковний стан Софії, у ХХ столітті їй вдалося уникнути долі інших великих соборів та церков.

Києво-Печерська Лавра

Заснована у 1051 році монахами Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої княжої резиденції Берестово поблизу Києва. Першим ігуменом монастиря став преподобний Варлаам Печерський, колишній боярин. В 1058 році, попросивши благословіння преподобного Антонія, преподобний Варлаам побудував над печерою дерев‘янну церкву в честь Успіння Пресвятої Богородиці.

В одинадцятому столітті монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі. У дванадцятому столітті монастир отримав статус «лаври» — головного великого монастиря. У вісімнадцятому столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом в Україні: їй належали три міста, сім містечок, біля двохсот сіл і хуторів, більше семидесяти тисяч кріпаків, дві паперові фабрики, одинадцять цеглових і шість скляних заводів, більше ста шестидесяти винокурень і вітряків, біля двохсот шинків, два кінних заводи.

На території Лаври поховано багато видатних осіб, зокрема, біля трапезної — генеральний суддя українського війська Кочубей Василь і полтавський полковник І. Іскра. У церкві Спас на Берестові — засновник Москви Юрій Долгорукий.

У музеях і фондах, розташованих на території Києво-Печерської лаври, можна побачити рукописи стародрукованих книг, колекцію тканин і вишивок. Особливий інтерес викликає колекція з дорогоцінних металів, стародавні гравюри і твори сучасних художників.

Ансамбль історичного центру Львова

Ансамбль історичного центру Львова чи Старе місто — територія у центральній частині міста Львова, що внесена до Світової спадщини ЮНЕСКО.

На 22-й конференції Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що відбувався у Кіото (Японія) з 30 листопада по 5 грудня 1998 року, Львів було прийнято до Світової спадщини. Комітет ЮНЕСКО подав наступні причини внесення Львова до Світової спадщини [1] та відповідність таким критеріям ЮНЕСКО:

· Критерій ІІ: За своєю міською побудовою та архітектурою Львів є видатним прикладом синтезу архітектурних і художніх традицій Східної Європи з такими ж традиціями Італії та Німеччини;

· Критерій V: Політична і торгівельна роль Львова завжди притягувала певну кількість етнічних груп з різними культурними і релігійними традиціями, які становили різноманітні та все ж взаємопов'язані спільноти міста, доказом чого завжди був і є міський архітектурний ландшафт.

Територія ансамблю історичного центру складається зі 120 га давньоруської та середньовічної частини міста Львова та території собору св. Юра на Святоюрській горі. Буферна зона Ансамблю історичного центру визначена межами історичного ареалу і становить близько 3000 га [2]

Україна по праву пишається своєю культурною спадщиною, яка відіграє важливу роль у розвитку національної самосвідомості, живить почуття любові до рідної землі, гордості за свою країну. Завдяки культурній спадщині кожна людина і суспільство в цілому може залучитися до досвіду попередніх поколінь.

6. Історико-культурне надбання Іспанії

Іспанія - країна з багатовіковою історією, що бачила епохи розквіту і занепаду декількох могутніх держав. Значимості культурної спадщини Іспанії красномовно говорить вже той факт, що ряд історичних пам'яток занесено в список світових визначних пам'яток «Надбання Людства». Де б не виявився мандрівник на своєму шляху по дорогах Іспанії, всюди його чекає зустріч із загадковим минулим, представленим значними пам'ятниками і монументами - мовчазними свідками слави і могутності імперій різних епох.

Іспанія пережила період Римського панування, про що свідчать римські акведуки, елементи античних театрів та арен, сторожові вежі та оборонні споруди. Значний слід в культурі півострова залишили араби, чиє панування тривало майже вісім століть, починаючи з VIII століття нашої ери. Найбільш стародавні пам'ятники культури на території Іспанії відносяться до епохи палеоліту. Це наскальні малюнки на стінах печери Альтаміра недалеко від Кантабрійського міста Сантильяна-дель-Мари. Від архітектури Іберів (стародавні племена, що населяли Піренейський півострів в I тисячолітті до н.е. ) залишилися руїни велетенських кам'яних стін в Таррагоне. Про римлян в Іспанії нагадують головним чином цивільні споруди - водопроводи, мости, акведуки, амфітеатри, арки. Чудово зберігся один з римських мостів - Алькантара на річці Тахо.

Міст має шість арок і посередині тріумфальна арка. Величні руїни римських амфітеатрів в Меріде і Сагунто на 6000 глядачів і арки в Медісанелі і Барі, побудовані в 107-102 роках до н.е.Світову популярність здобули палац Альгамбра в Гранаде, мечеть в Кордове, мінарет Ла-Хиральда в Севілье. З Франції до Іспанії прийшли романський і готичний архітектурні стилі. Перші романські церкви були побудовані в Каталонії і уздовж шляху до святинь Сантьяго-де-Компостела. Готика прийшла до Іспанії в кінці XII століття. Вона характеризується стрілчастими арками, завдяки яким зведення стали вищими, а вікна - ширше, зовнішніми опорами (контрфорсами), які прийняли на себе вагу зведень. Пізня готика відрізняється багатством кам'яного різьбленого орнаменту. Мавританські майстри, що залишилися в Іспанії, створили особливий змішаний християнсько-мусульманський стиль мудехар, що відрізнявся розвиненою декоративністю. Характерним прикладом готичного іспанського собору є собор XIII століття в Леоні.

Іспанія прославилася архітектурою епохи модерну, столицею якої по праву вважається Барселона. Каталонські архітектори - і, перш за все, Антоніо Гауді, створили власну неповторну мову форм, в якій до цих пір знаходять натхнення архітектори країн Старого і Нового світла. Одним з найвідоміших творінь Гауді є Будинок Мила (Каса Мила) в Барселоні.

У Іспанії збереглися численні середньовічні замки - парадори, в даний час зазвичай використовувані як готелі. Більшість парадор розташовуються в живописних, тихих і затишних куточках і надають прекрасні можливості як для відпочинку, так і для роботи. Зараз це цілий комплекс будівель і споруд, що поєднують строгі архітектурні лінії з сучасним інтер'єром номерів.Величезний інтерес представляє народна архітектура Іспанії, традиції якої сильно розрізняються в різних областях країни.

Ця сонячна країна уміє дивувати гостей. Вона дивовижної і багатоликої культури, що увібрала в себе безліч різних світів і стилів. Кожен куточок Іспанії представляє своєрідну мозаїку культурно-історичних пам'ятників, включених в міжнародний список пам'ятників Надбання Людства.

В списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО Іспанії налічується 41 найменування (станом на 2010 рік).

До списку включені:

· 36 культурних об'єктів ;

· 3 природних об'єктів ;

· 2 об'єкти змішаного типу .

З цих об'єктів 16 визнані шедеврами людського генія і 4 — природними феноменами виняткової краси і естетичної важливості.

В даній таблиці об'єкти розташовані в хронологічному порядку внесення до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Зображення Назва Місцеположення Час створення Час внесення до списку Критерії
1 Альгамбра, Хенераліфе і Альбасін в Гранаді‎‎ісп. La Alhambra, Generalife, Albayzín провінція Гранада XIV століття 1984, 1994 314 I, III, IV
2 Бургосський соборісп. Catedral de Burgos провінція Бургос 1221—1567 рр. 1984 316 II, IV, VI
3 Історичний центр міста Кордоваісп. Córdoba автономне співтовариство Андалусія VIII—XIV століття 1984, 1994 313 I, II, III, IV
4 Монастир в Ескоріаліісп. San Lorenzo de El Escorial провінція Мадрид 1563—1584 1984 318 I, II, VI
5 Творіння Антоніо Гаудіісп. Antonio Plácido Guillermo Gaudí y Cornetкат. Antoni Plàcid Guillem Gaudí i Cornet місто Барселона 1883—1910 1984, 2005 320 I, II, IV
6 Наскельні малюнки в печері Альтаміраісп. Cueva de Altamira автономне співтовариство Кантабрія Верхній палеоліт 1985, 2008 310 I, III
7 Пам'ятники міста Ов'єдо і королівства Астуріяісп. Oviedo, астур. Uviéu автономне співтовариство Астурія IX—XVI століття 1985, 1998 312 I, II, IV
8 Старовинне місто Авілаісп. Ávila провінція Авіла XI—XIV століття 1985, 2007 348 III, IV
9 Старовинне місто Сеговія з римським акведукомісп. Acueducto de Segovia провінція Сеговія I—II століття 1985 311 I, II, IV
10 Стара частина міста Сантьяго-де-Компостелаісп. Santiago de Compostela автономне співтовариство Галісія XI століття 1985 347 I, II, VI
11 Національний парк Гарахонай на острові Ла-Гомераісп. Parque nacional de Garajonay Канарські острови 1986 380 VII, IX
12 Історичне місто Толедоісп. Toledo провінція Толедо 192 рік до н.е. 1986 379 I, II, III, IV
13 Архітектура в стилі мудехарісп. Arquitectura mudéjar de Aragón Автономне співтовариство Арагон XII століття 1986, 2001 378 IV
14 Стара частина міста Касересісп. Cáceres провінція Касерес 25 рік до н.е. 1986 384 III, IV
15 Севільський собор, Севільський Алькасар і Архів Індійісп. Catedral de Sevilla, Reales Alcázares de Sevilla місто Севілья XIV—XVI століття 1987 383 I, II, III, VI
16 Стара частина міста Саламанкаісп. Salamanca провінція Саламанка III століття до н.е. 1988 381 I, II, IV
17 Монастир Поблеткат. Reial Monestir de Santa Maria de Poblet автономне співтовариство Каталонія XII століття 1991 518 I, IV
18 Археологічний ансамбль міста Мерідаісп. Mérida, естр.: Méria автономне співтовариство Естремадура 25 рік до н.е. 1993 664 III, IV
19 Шлях Святого Іакова або Шлях в Сантьяго-де-Компостелаісп. El Camino de Santiago північна Іспанія 1993 669 II, IV, VI
20 Королівський монастир Санта-Марія-де-Гуадалупеісп. Real Monasterio de Nuestra Señora de Guadalupe провінція Касерес XIII століття 1993 665 IV, VI
21 Національний парк Доньянаісп. Espacio Natural de Doñana плавні в гирлі річки Гвадалквівір 1994 685 VII, IX, X
22 Історичне місто Куенкаісп. Cuenca автономне співтовариство Кастилія — Ла-Манча XII—XVII століття 1996 781 II, V
23 Лонха-де-ла-Седаісп. La Lonja de la Seda місто Валенсія 1482—1548 1996 782 I, IV
24 Римські золоті копальні Лас-Медуласісп. Las Médulas автономне співтовариство Галісія I століття 1997 803 I, II, III, IV
25 Район гори Монте-Пердідо в Піренеяхісп. Monte Perdido, фр. Mont Perdu Піренеї 1997, 1999 773 III, IV, V, VII, VIII
26 Монастирі Юсо і Сузо в Сан-Мілан-де-ла-Коголаісп. San Millán de la Cogollaen:San Millán_de_la_Cogolla, La Rioja автономне співтовариство Ла-Ріоха середина VI століття 1997 805 II, IV, VI
27

Палау-де-ла-Музіка-Каталана і Шпиталь Сант-Паукат.

місто Барселона початок XX століття 1997 804 I, II, IV
28 Наскельні малюнки Середземноморського узбережжя Іспаніїісп. Arte rupestre del arco mediterráneo de la Península Ibéricaes:Arte rupestre del arco mediterráneo de la Península Ibérica південно-східна частина Іспанії приблизно 5500 рік до н.е. 1998 874 III
29 Алькала-де-Енарес — перше у світі університетське містечкоісп. Alcalá de Henares провінція Мадрид IX—XVI століття 1998 876 II, IV, VI
30 Острів і місто Ібіцакат. Eivissa, ісп. Ibiza Балеарські острови 1999 417 II, III, IV, IX, X
31 Місто Сан-Крістобаль-де-ла-Лагунаісп. San Cristóbal de La Laguna острів Тенеріфе, Канарські острови XVI—XVIII століття 1999 929 II, IV
32 Археологічний комплекс Таррако в місті Таррагоналат. Tarraco, Tarragoісп. Tarragona, кат. Tarragona автономне співтовариство Каталонія I століття до н.е. 2000 875 II, III
33 Печери в горах Атапуерка (район міста Бургос)ісп. Sierra de Atapuercaen:Atapuerca провінція Бургос 1 млн років тому — наша ера 2000 989 III, V
34 Романські церкви з долини Буїісп. Iglesias románicas del Valle de Bohí автономне співтовариство Каталонія XI—XII століття 2000 988 II, IV
35 Пальмовий ліс в Ельчеісп. Palmeral de Elche, кат. Palmerar d'Elx провінція Аліканте кінець X століття 2000 930 II, V
36 Римські стіни міста Лугоісп. Lugo автономне співтовариство Галісія III століття 2000 987 IV
37 Королівський палац в Аранхуесіісп. Palacio Real de Aranjuez автономне співтовариство Мадрид XVII століття 2001 1044 II, IV
38 Пам'ятники ренесансу в місах Убеда і Баесаісп. Úbeda, Baeza автономне співтовариство Андалусія XVI століття 2003 522 II, IV
39 Біскайський мостбаскс. Bizkaiko Zubiaісп. Puente de Vizcaya провінція Біскайя 1893 2006 1217 I, II
40 Національний парк Тейдеісп. Parque Nacional del Teide острів Тенеріфе, Канарські острови 2006 1258 VII, VIII
41 Вежа Геркулесаісп. Torre de Hércules автономне співтовариство Галісія II століття, XVIII століття 2009 1312 III

Історичний центр міста Кордови

Культурно-архітектурний розквіт Кордови почався в 8 столітті з приходом на територію Іспанії арабів. Було зведено 300 мечетей, незліченну кількість палаців і інших будівель і будинків, які є твором мистецтва. У 13 столітті, під час правління Фернандо III El Santo., головна Мечеть Кордови стала Кафедральним Собором міста, також були побудовані Алькасар Католицьких королів і Кріпосна башта де ла Калаорра.

Кафедральний собор Бургоса

Будова цього Собору почалася в 13 столітті, а закінчилося між 15 і 16 століттями. Собор виконаний в готичному стилі, наочним прикладом тому служить колекція вівтарних прикрас, скла і ряд архітектурних споруд Собору.

Альгамбра, Хенераліфе і Альбайсин, Гранада

Ці унікальні пам'ятники були зведені на горбах міста Гранади в середньовіччі. Поєднання стилів не порушує архітектурну гармонію будівель (з'єднання арабського і традиційного стилю Андалусії 13 і 14 століть). Поряд з Альгамброй розкинулися дивовижні сади Хенераліфе.

Старе місто Сантьяго-де-Компостела, Ла Корунья

Це відоме місто для паломників, місце на північному сході Іспанії перетворилося на символ боротьби християнства з ісламським світом. Зруйноване в кінці 10 століття арабами, століттям пізніше було відновлене. У старій частині міста Сантьяго зосереджена найбільша кількість будівель, виконаних в готичному стилі і бароко. Стародавні пам'ятники культури згуртовані в місці біля Кафедрального Собору Сантьяго, чий фасад Святої Глорії вражає своєю красою і неповторністю.

Висновок

Історико-культурна спадщина – це сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об’єктів історико-культурної спадщини. Цей об’єкт являє собою шедевр людського творчого генія, свідчить про значний взаємовплив людських цінностей у даний період часу або в певному культурному просторі, в архітектурі або в технологіях, у монументальнім мистецтві. Історико-культурне надбання Європи є багатогранним. Для європейців історична спадщина є предметом гордості. Європейська історико-культурна спадщина – це надбання і досягнення європейських народів, внесені ними у духовну скарбницю Європи та всього світу. Головне гасло сучасної європейської культури: «Єднісь - у розмаїтті».

Використання історико-культурної спадщини в якості туристичних об’єктів стало головним джерелом доходів для багатьох громад та країн по всьому світу. Це не лише створює нові робочі місця, алей має потенціал привнесення додаткових доходів з-поза меж громади та стимулювання місцевої економіки, що перевищує можливості своїх мешканців.

Культурні багатства, які належать усьому людству, об’єктів всесвітньої спадщини та пам’ятників є важливим орієнтиром для нашого світу. Вони символізують свідомість держав і народів, про значення цих місць і відображають їх прихильність до колективної власності і передачі цієї спадщини майбутнім поколінням. Основною метою створення списку Всесвітньої спадщини є: захист, престиж та фінансова підтримка Світової культурної спадщини, яка є унікальною у своєму роді.

Культурно-історична спадщина є ключовим елементом розвитку історичної свідомості, впливовим чинником формування європейської єдності та утвердження об’єднавчих цінностей.

Тож ми, молоде покоління повинні дбати про культурні багатства. Вони є важливим орієнтиром для нашого світу та для майбутнього покоління.

Список використаної літератури:

1. Літопис відродження пам`яток // Пам`ятки України. – 1998. - №1. – с. 180

2. Про охорону культурної спадщини: Закон України від 6 червня 2000 р. №1805 – ІІІ // Відомість Верховної Ради. – 2000. - №39. Ст. 333

3. ЮНЕСКО и использование культурного наследия человечества на благо мира и согласия // Новый Курьер ЮНЕСКО. – 2002. – № 5. – С.12.

4. Культурна спадщина людства: збереження та використання: Навчальний посібник / Акуленко В.І. Магазинщикова І.П., Моздир М.І., Тарасенко О.О. – Львів: Істина, 2002. – С. 17.

5. Культурна спадщина людства: збереження та використання / Акуленко В.І. Магазинщикова І.П., Моздир М.І., Тарасенко О.О. – Львів: Істина, 2002. – С. 25.

6. Пресуйер Леон. Конвенція про всесвітню спадщину – через 20 років // Кур'єр ЮНЕСКО. – 2002. – № 1. – С. 43.

7. Природа и культура: наследие человечества // Курьер ЮНЕСКО. – 1980. – № 9. – С. 4.

8. Мельничук О.І. Всесвітня культурна та природна спадщина як складова концепції загальної спадщини людства // Право України. – 2003. – № 12. – С. 97.

9. Офіційний вісник України. – 2004. – № 52. – Т. 1. – С. 258.

10. Культурна спадщина людства: збереження та використання / Акуленко В.І. Магазинщикова І.П., Моздир М.І., Тарасенко О.О. – Львів, 2002. – С. 44.

11. ВР України, Закон "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 N 1805-III)

12. L'viv – the Ensemble of the Historic Centre, UNESCO — World Heritage.

13. Львів у UNESCO, www.lviv.ua

Додатки

Схема заповідника Софійський собор

Умовні позначення:

1. Софійський собор

2. Дзвіниця

3. Будинок митрополита

4. Трапезна церква

5. Братський корпус

6. Бурса

7. Консисторія (хлібня)

8. Південна в'їзна вежа

9. Брама Заборовського

10. Келії

11. Монастирський готель

12. Пам'ятна стела бібліотеці Ярослава Мудрого

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий