Смекни!
smekni.com

Проблеми агропромислового комплексу в ринковій системі (стр. 1 из 6)

Міністерство освіти та науки

ВНЗ

Міжнародний університет розвитку людини „Україна”

Кафедра менеджменту організації

К У Р С О В А Р О Б О Т А

З дисципліни „РПС”

На тему:«Проблеми агропромислового комплексу в ринковій системі».

Виконала

Студентка 2 курсу Ф2

Керівник

М.Вознесенськ


З М І С Т

Вступ

Розділ 1. Проблеми інфраструктурного забезпечення агропромислового комплексу України.

Розділ 2. Ринок в агропромисловому комплексі.

2.1. Розвиток ринку матеріально-технічних ресурсів

2.2. Особливості ринку праці в аграрній сфері

Розділ 3. Агропромислові вільні економічні зони. Стратегія їх розвитку в Україні

Висновки

Література


Вступ.

Агропромисловий комплекс України – це сукупність галузей народного господарства об’єднаних спільною метою: забезпечити країну продовольством і сировиною.

Надійне забезпечення країни продовольством та сільськогосподарською сировиною важлива соціально-економічна проблема. Ця проблема багатопланова. Її виконання пов’язано з рішенням багатьох проблем. Але головним залишається всебічна інтенсифікація виробництва. А це припускає рішучу перебудову усіх боків виробництва – його техніки, технології, всього господарського механізму. Не тільки техніка, технологія, але і механізм господарювання повинен бути ресурсозберігаючим.

Щоб вести виробництво на принципах інтенсифікації, необхідно в корені перебудувати мислення кадрів, і насамперед керівників та спеціалістів управлінських органів підприємств агропромислового комплексу та їх підрозділів. Перехід до інтенсивного типу розвитку виробництва неможливий без рішучого подолання складених раніше стереотипів господарювання та економічного мислення. Ось чому надається таке велике значення підготовці кадрів, розвитку ініціативи та почуття господаря у керівників і всіх робітників агропромислового комплексу, формування у них сучасного типу економічного мислення та енергійності.

Важливу роль в рішенні цих питань призвано зіграти і економічній освіті. Вона повинна бути активною, діючою. Можна вивчити ті чи інші положення економічної науки, але працювати по старому, не при міняючи отримані знання на практиці. Користь від такого вчення невелика. Вчитись економіки – це означає, не тільки засвоювати економічні істини, але з’єднувати кожен крок в вченні з практикою.


Р О З Д І Л 1. Проблеми інфраструктурного забезпечення агропромислового комплексу України.

На сучасному етапі в агропромисловому комплексі України відбуваються прогресивні зміни кількісного і якісного характеру, які знаходять відображення у динаміці продукції та інституційних перетвореннях. З 1999 року динаміка виробництва продукції сільського господарства після тривалого спаду змінилася на позитивну, а обсяг її виробництва зріс за 1999-2002 роки понад 23%. Піднесення у харчовій промисловості та переробці сільськогосподарських продуктів було ще інтенсивнішим, а темп приросту за аналогічний період становив майже 57%.

Важливими проблемами агропромислового комплексу України залишаються його ефективність та рівень конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Розв’язання даних проблем зумовлюється можливістю національних підприємств раціонально використовувати економічні ресурси (природні, матеріальні, фінансові, трудові). Невід’ємною складовою збільшення таких можливостей є розвиток усіх видів інфраструктури комплексу – виробничої, ринкової, соціалістичної – синергетичний вплив яких на кількісні та якісні параметри агропромислового комплексу переоцінити неможливо.

Загальною функцією кожного виду інфраструктури є забезпечення належних умов діяльності підприємств сільського господарства, харчової промисловості та переробки сільськогосподарської продукції. Ця функція є критерієм віднесення тієї чи іншої галузі, виду виробництва або послуги до інфраструктури агропромислового комплексу. Разом з тим існують специфічні функції в інфраструктурному забезпеченні, які розрізняються за об’єктом впливу – системою виробничих відносин між суб’єктами комплексу та продуктивними силами конкретної його сфери, і проявляються в характері впливу на розвиток комплексу, ступені впливу та результативності.

Найважливішою функцією ринкового інфраструктурного забезпечення є створення умов розвитку конкурентного середовища та формування економічно обґрунтованих цін на продукцію кожного підрозділу агропромислового комплексу шляхом розвитку вільних ринкових інститутів і повноцінних оптових ринків продовольчої продукції. У процесі становлення ринкових відносин в економіці України цей вид інфраструктури повинен стати базовим елементом агропромислового комплексу, тобто таким, який визначає системність і робить кожного учасника діяльності рівноцінним партнером, що підтверджується його доходами, доступом до фінансових і матеріальних ресурсів країни, можливостями розширювати виробництво.

Елементами ринкової інфраструктури агропромислового комплексу є товарні й аграрні біржі, біржі сільгосптехніки, комерційні та акціонерні банки, оптові ринки сільгосппродукції і продуктів харчування, аукціони, торгові доми, електроні торги за допомогою найновіший комунікацій, ярмарки, торгово-посередницькі кооперативи, інформаційні центри, міські ринки, фірмові магазини підприємств харчової, легкої та хімічної промисловості.

Протягом усього періоду реформування економіки України, створенню ринкової інфраструктури агропромислового комплексу багато уваги приділялось з боку законодавчої влади. Визнання ролі даної сфери та необхідності впорядкування її діяльності підтверджує низка нормативно-законодавчих актів, затверджених Верховною Радою України та таких, що підлягають розгляду і затвердженню у найближчій перспективі. З 1991 року діє Закон України „Про товарну біржу”, з 1992 року – „Про біржі та біржову діяльність”, у 1995 році прийнята Постанова Кабінету Міністрів „Про прискорення організації біржового ринку” та „Про гарантування виконання угод, укладених на аукціонах сільськогосподарської продукції”. У Програмі Кабінету Міністрів від2003 року „Відкритість, дієвість, результативність” передбачено прийняття низки законодавчих актів, які сприятимуть удосконаленню інвестеційно-кредитного забезпечення аграрного сектора шляхом формування та затвердження інститутів ринкової інфраструктури, що гарантуватимуть виконання контрактів і майнову відповідальність суб’єктів господарювання через впровадження складських документів та іпотечного кредитування.

Результативність зазначених заходів інфраструктурного забезпечення агропромислового комплексу України відбивається у кількісних і якісних характеристиках ринку продовольчих товарів та ефективності функціонування всього комплексу. Так, кількість товарних і товарно-сировинних бірж за 1991-2003 роки збільшилась з 28 до 201, агропромислових – від 4 до 31. за масштабами діяльності агропромислові й товарні біржі України поділяються на загальнодержавні та регіональні. Останні відіграють важливу роль у реалізації державної регіональної політики, створенні регіонального економічного середовища на інформаційній основі й балансі інтересів виробників і споживачів продукції комплексу через організацію оптового ринку сільгосппродукції.

Обсяг укладених угод на продукцію сільського господарства зріс за останні вісім років майже у 30 разів і становив у 2003 році 6,5 млрд. грн., обсяг угод на продукти харчування збільшився за ці роки у 7,5 раза, а вартість їх у 2003 році склала 40 млн. грн. агропромислові біржі почали здійснювати „ціноформувальну” функцію, що збільшило дохідність сільськогосподарського виробництва через зростання цін реалізації продукції, особливо зернових і олійних культур.

У той час існує низка проблем, які необхідні розв’язати для забезпечення діяльності ринкової інфраструктури агропромислового комплексу з урахуванням трансформаційних процесів у даному ринковому сегменті розвинутих країн.

В Україні ж з моменту заснування аграрної біржі передбачалось оперування реальним товаром без передоплати і авансів. Такий підхід до організації ринкової інфраструктури на початковому етапі мав певне виправдання у зв’язку з нерозвиненістю нормативно-правової бази, низьким рівнем відповідальності за дотримання угод та розрахунки за ними, однак на сучасному етапі він став гальмувати розвиток цієї сфери і значною мірою зумовлює ступінь платоспроможності підприємств агропромислового комплексу, їх незадовільний фінансовий стан. В Україні тривалий час здійснювались операції з форвардними контрактами, які є етапом у переході до ф”черсно-опціонних, але через низьку дисципліну виконання, зловживання та нестабільність у зовнішньоекономічній і фінансовій політиці тепер такі контракти практично не укладаються.

Викликає занепокоєння і товарна структура біржової торгівлі, предметом якої найчастіше є зерно, олія, цукор, тоді як суттєвою проблемою у розвитку агропромислового комплексу залишається занепад тваринницької галузі. У цьому зв’язку в Рекомендаціях парламентських слухань про хід реформування та заходи щодо поліпшення ситуації на селі, схвалених Постановою Верховної Ради України 6.12.2003 року, передбачено сприяння подальшому розвитку аграрного ринку України шляхом створення аукціонів живої худоби і птиці. Визначальне місце в даному процесі повинне відводитися ліцензійним господарствам, які надаватимуть сільськогосподарські послуги тваринницьким підприємствам свого регіону в процесі підготовки до торгів.

Перспективним напрямом розвитку ринкової інфраструктури агропромислового комплексу залишається впровадження іпотечного кредитування, а також створення спеціалізованого банку з пріоритетного обслуговування комплексу, що розширить фінансові можливості підприємців усіх сфер агропромислового комплексу, надасть стабільності їх діяльності та зменшить підприємницькі ризики.