Резерв має бути сформовано щодо кожної групи кредитів у повному обсязі відповідно до сум фактичної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют.
Комерційний банк формує резерв під стандартну і нестандартну заборгованість в повному обсязі щоквартально. Якщо банк має філії, резерв формується окремо головним банком, окремо підвідомчими установами. Резерв під стандартну заборгованість за кредитами обліковується на балансі головного банку. Резерв під нестандартну заборгованість за кредитами обліковується на балансі установ банку, які зареєстровані як платники податку. За повноту формування резервів відповідальність несе головний банк (юридична особа).
Комерційний банк використовує резерви на погашення безнадійної кредитної заборгованості за основним боргом, яка обліковується на балансових рахунках як сумнівна.
Безнадійна кредитна заборгованість відшкодовується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому порядку, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість після прийняття арбітражним судом рішення про визнання позичальника банкрутом.
Заборгованість, яка забезпечена заставою, погашається у порядку, передбаченому Законом України «Про заставу». У разі, якщо частина кредитної заборгованості залишилась непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від реалізації майна позичальника, переданого у заставу, ця частина заборгованості списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість.
Реалізація майна, переданого у заставу, здійснюється лише через аукціони (публічні торги). Безнадійна заборгованість, яка виникла внаслідок неспроможності позичальника погасити кредитну заборгованість у зв’язку з дією обставин непереборної сили (форс - мажору), списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість у разі наявності будь-якого з нижче вказаних документів:
- підтвердження Торгово - промислової палати України про настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території України або підтвердження уповноважених органів іншої держави у разі настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха в цій державі;
- рішення Президента України про запровадження надзвичайної екологічної ситуації в окремих місцевостях України, затверджене Верховною Радою України, або рішення Кабінету Міністрів України про визнання окремих місцевостей України потерпілими від повені, посухи, пожежі, та інших видів стихійного лиха, включаючи рішення щодо визнання окремих місцевостей потерпілими від несприятливих погодних умов, які потягнули за собою втрату врожаю сільськогосподарських культур у обсягах, що перевищують 30% від середнього врожаю за попередні 5 календарних років.
Комерційні банки зобов'язані продовжувати роботу з клієнтами щодо повернення ними боргу, списаного за рахунок резервів, протягом строку позовної дії. На сьогодні цей термін становить три роки. Якщо протягом строку позовної давності комерційному банку не вдалося погасити безнадійну кредитну заборгованість, то вона вважається повністю безнадійною і списується з позабалансових рахунків.
Проблеми правового регулювання кредитних операцій.
Новий Закон „Про банки і банківську діяльність” значно поліпшив правове регулювання багатогранної діяльності банківських установ країни. Проте, як кажуть, досконалості немає меж. У статті розглядаються проблеми законодавчого регулювання кредитних операцій банків, які можуть виникати в ході застосування положень зазначеного вище закону.
Норми чинного законодавства України, якими регулюються кредитні відносини, на думку багатьох практиків банківської справи, ще не сповна відповідають потребам сьогодення. Не всі діючі законодавчі та нормативні документи, що регламентують проведення комерційними банками кредитних операцій, мають чіткий системний характер і тому не забезпечують постійного розвитку кредитного ринку в Україні. Крім того, положення багатьох чинних нормативно-правових актів мають суттєві розбіжності та протиріччя. Це гальмує процес нарощування комерційними банками кредитного портфеля, а отже, не дає змоги повною мірою задовольняти зростаючі потреби економіки держави.
Серед факторів, які стримують розвиток кредитування вітчизняної економіки, домінують кредитні ризики, що мають як системний, так і суб’єктивний (індивідуальний) характер. Системні кредитні ризики пов’язані передусім із правовими проблемами (вони в основному стосуються захисту прав кредиторів), загальним станом економіки (недостатньою ринковою активністю суб’єктів господарювання, доволі значним поза банківським обігом грошей тощо). Суб’єктивний, або індивідуальний характер мають, як правило, ризики, пов’язані з поведінкою конкретних позичальників.
Активізацію кредитування в Україні значною мірою стримують проблеми розвитку ринку застав, передусім – відсутність чіткого механізму застосування іпотеки. Суттєвими є й інші фактори: курсові ризики (особливо у разі кредитування іноземною валютою); необхідність виконання доволі жорстких вимог Національного банку щодо створення страхових резервів на покриття можливих втрат від проведення кредитних операцій; низький рівень капіталізації банківської системи; недостатня кількість банківських ресурсів для середньо- і довгострокового кредитування інвестиційних проектів; високий (порівняно з європейським) рівень процентних ставок; операційні ризики, пов’язані з недосконалістю технологій та відсутністю відповідного досвіду банківського персоналу; інші проблеми.
Слід наголосити, що останнім часом робляться активні спроби збільшити обсяги кредитування реального сектора економіки. Зокрема розробляються та приймаються відповідні законодавчі й нормативні акти. Важливим кроком у цьому напрямі стало прийняття наприкінці минулого року Закону „Про банки і банківську діяльність”. Ним, окрім іншого, запроваджено нові механізми регулювання кредитних відносин. Уперше юридично визначено місце і роль вітчизняних спеціалізованих банків – інвестиційних та іпотечних, тобто банківських установ, щонайменше 50% активів, в яких мають розміщуватися в інвестиції або в іпотечні кредити.
Проте для подальшого розвитку інвестиційної та іпотечної діяльності цього замало. Назріла гостра потреба створити й увести в дію кілька нових законодавчих актів (насамперед Закон „Про іпотеку”), державну агенцію гарантування кредитів для малого та середнього бізнесу. На початковому етапі функціонування спеціалізованих банків, на мою думку, варто було б надати їм деякі податкові пільги (наприклад, щодо оподаткування доходів, отриманих від інвестиційної діяльності), знизити норми формування обов’язкових резервів, запровадити практику часткової компенсації частини процентної ставки за кредитами, які надаються спеціалізованими банками або комерційними банками для іпотечного кредитування пріоритетних галузей економіки. Такий досвід банківська система уже має в галузі кредитування агропромислового комплексу. А Міністерство економіки не виключає можливості розширення практики компенсації частини процентних ставок за кредитами, які надаватимуться підприємствам інших галузей економіки.
Окремо хотілося б зупинитися на проблемах, які можуть виникнути у зв’язку з низкою передбачених Законом „Про банки і банківську діяльність” обмежень у сфері кредитування. Так, банкам заборонено прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Їх використання з метою забезпечення кредитів можливе лише з дозволу Національного банку. Таке обмеження, на нашу думку, незавжди є обґрунтованим, адже бувають випадки, коли клієнти зацікавлені в придбанні (зокрема за рахунок кредитних коштів) векселів, ощадних сертифікатів і облігацій банків для вкладення коштів зі збереженням можливості подальшого перепродажу цінних паперів на вільному ринку без суттєвої втрати дохідності.
Крім того, ні новим Законом „Про банки і банківську діяльність”, ні нормативними актами НБУ досі не врегульовано процес отримання комерційним банком дозволу на використання власних цінних паперів для забезпечення кредитів (не розроблено порядку подання та розгляду заяв, не визначено фактори, які можуть впливати на прийняття Національним банком відповідних рішень).
Новим законом заборонено банківським установам надавати кредити за процентними ставками нижчими від ставок за кредитами, які вони беруть самі, та ставок, за якими виплачуються відсотки за депозитами. Банкам, за деякими винятками, забороняється також встановлювати нижчі від собівартості банківських послуг процентні ставки та комісійні. Проте практика свідчить, що банківські установи, керуючись принципами корпоративного банкінгу (комплексного обслуговування клієнтів), за деякими видами послуг чи операцій досить часто все-таки застосовують мінімальні ставки, компенсуючи витрати за рахунок інших операцій із клієнтами. Наприклад, банк іноді встановлює мінімальну відсоткову ставку за кредитом за умови постійного розрахунково-касового обслуговування всіх оборотів клієнта, купівлі чи продажу для нього на міжбанківському валютному ринку іноземної валюти, впровадження на підприємстві, яке є клієнтом банку, проекту з автоматизації виплати заробітної плати за допомогою пластикових карток тощо.
Зважаючи на реалії практики, Національний банк у листі від 19.04.2001р. № 18-12/1467-2599 уточнив, що надання кредиту під процент, не вищий за відсоток, під який залучаються кошти, призначені саме для надання даного кредиту, не вважається порушенням закону. Пояснення зрозуміле, щоправда, не ясно, як можна ідентифікувати, який саме депозит є джерелом для надання конкретного кредиту, а відтак – оцінити правомірність дій банку.