Смекни!
smekni.com

Організація ресурсної бази банків в Україні (стр. 14 из 16)

Для розумного регулювання дуже важливим є питання про мінімальність капіталу. У зв’язку з мобілізацією банківської справи різко зріс ступінь мінливості пов’язаних з цим ризиків, а враховуючи призначення капіталу - згладжувати наслідки неочікуваних втрат, дане питання набуло особливої гостроти.

Раніше на капітал дивились як на засіб захисту вкладників, а тому встановленими правилами вимагалося від тих, хто тримає депозити, підтримувати свій капітал у певному співвідношенні до суми депозитів.

В основі сучасного підходу, який рекомендується Базельським комітетом, лежить розгляд капіталу як амортизатора, який сприяє подоланню зниження реальної вартості активів. Сучасні інформаційні технології надають підвищений ризик майже усім категоріям активів і збалансованих зобов’язань, настільки умови достатності власного капіталу обґрунтовані на мінімально придатній відсотковій частині виважених за ризиком активів, треба надати перевагу умові, що виходить із суми депозитів.

Базельський комітет встановив мінімальний стандарт капітальної достатності 8%, виважений за ризиком активів банку. У Великобританії цей показник називається Risk Asset Ratio (коефіцієнт ризику активів) з мінімальним рівнем 8%. У Німеччині достатність власного капіталу визначається за відношенням до ризикових активів, які не можуть перевищувати його більш ніж у 18 разів, тобто мінімальне співвідношення дорівнює 5,56%. В Україні даний показник називається співвідношення власних коштів з урахуванням коефіцієнту ризику [50].

Згідно до Базельської угоди, складовими частинами капітальної бази є стрижневий і додатковий капітал. Стрижневий капітал визначається основною частиною власних коштів, до нього належать випущені та повністю сплачені звичайні акції та некумулятивні безстрокові привілейовані резерви, на відміну від прихованих, формуються з чистого прибутку після сплати податків.

Додатковий капітал зарубіжних банків включає такі елементи [67, с.124]:

а) неопубліковані, або приховані резерви;

б) переоцінені резерви;

в) загальні банківські резерви;

г) гібридні інструменти позикового капіталу;

д) терміновий субординований борг.

Власним капіталом (тобто капіталом, яким банки несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями) у Німеччині вважається сума сплаченого статутного капіталу і страхових фондів за відрахування власних акцій, які залишаються у банках, чи частин капіталу; пільгових чи виданих під менші, ніж звичайно, гарантії кредитів засновникам і акціонерам, які мають більше 25% капіталу або голосів [33].

У Великобританії Банк Англії вважає, що банківське кредитування має фінансуватися переважно вкладниками, а списування збитків - наприклад, неповернення кредитів - повинні сплачувати акціонери, а не вкладники. Для захисту вкладників від збитків банки повинні мати достатній капітал [33].

Згідно з Базельською угодою для розрахунку зваженого за ризиками відношення капіталу до активів (показник капітальної достатності) з капітальної бази відраховуються такі складові:

ділова репутація, яка як актив вираховується з серцевинного капіталу;

інвестиції у філії, що займаються банківською та фінансовою діяльністю.

Більша частина ресурсів зарубіжних банків формується за рахунок залучених та запозичених коштів, а не власних.

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків. Операції, пов’язані з залученням грошових коштів на вклади, мають назву депозитних.

Практично усі клієнтські рахунки зарубіжних банків називають депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити до запитання, термінові або строкові депозити, умовні депозити.

Одним із способів стимулювання внесків є застосування процентної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на вкладі.

З метою компенсації інфляційних втрат зарубіжних банків, можуть пропонувати вкладнику виплату процентів на перед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми внеску. Важливе значення для стимулювання внесків має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягнути шляхом страхування депозитів. В Україні проблема страхування депозитів залишається актуальною, для вирішення цієї проблеми необхідно враховувати зарубіжний досвід, на чому ми зупинимося докладніше у наступній главі [10].

До запозиченого капіталу зарубіжних банків належать кошти, отримані від емісії та продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків.

Банк може випускати облігації для залучення кредитних коштів лише за умови повної сплати усіх випущених ним акцій. Реалізація облігації може відбуватися або на основі їх продажу за договорами з покупцями або шляхом обміну на раніше випущені облігації та цінні папери. Погашаються облігаційні пкредити банками після закінчення терміну обігу облігацій за їх номінальною вартістю. Банківські облігації на сьогодні не дістали розвитку.

Одним із джерел поповнення ресурсів зарубіжних банків є міжбанківський кредит. Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. Враховуючи світову практику досить активно використовуються міжбанківські кредити терміном на один день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку. У Великобританії у структурі запозичених коштів міжбанківські кредити займають 18,6%, у Франції - 40% [10].

Ресурси кожного зарубіжних банків мають конкретну структуру, тобто співвідношення між власними, залученими та запозиченими коштами. Ця структура складається насамперед під впливом конкретних умов: універсалізації чи спеціалізації банку, його кредитної тактики і стратегії, позицій на грошово-кредитному ринку, обсягу продуктів і послуг, які пропонуються клієнтам. Під впливом змін у регулюванні банківської діяльності, зрушень у макро- й мікроекономічній динаміці, можливості формування ресурсної бази банку не залишаються стабільними. Враховуючи це, актуальним є моделювання кожним банком шляхів і джерел ресурсного забезпечення його діяльності.

Структура пасивів банків Великобританії на кінець 1997 р. становила: 39,3%- строкові депозити; 24,1%- кошти клієнтів на розрахункових та поточних рахунках у національній валюті; 21,7%- фонди банків; 6,1%- прибуток; 3,5%- кредитори; 3,3%- кошти клієнтів у іноземній валюті; 2,0% - кореспондентські рахунки інших банків [10].

Аналіз структури пасивних операцій банку може бути якісним і кількісним і включає аналіз структури власних коштів і аналіз структури залучених та запозичених коштів.

Якісний аналіз структури власних коштів банку дозволяє виділити джерела їх формування. Власні кошти банків складаються із фондів: статутного, резервного, страхового, інших фондів та нерозподіленого прибутку. Аналіз власних коштів має важливе значення, бо вони служать забезпеченням зобов’язань банку. Окрім власних банк широко використовує залучені кошти, за рахунок яких формується більша частина активів.

Аналіз власних і залучених ресурсів починають з оцінки їх структури в цілому і по кожній групі. При цьому слідкують, як складається співвідношення між власними та залученими ресурсами і темпами їх росту. Наступним етапом аналізу є оцінка стану власних коштів банку та їх складових частин.

Для забезпечення фінансової стійкості банку дуже важливо нарощувати найбільш стабільну частину власних коштів - статутний фонд і резервний капітал.

При аналізі залучених коштів враховують наступні їх види: залишки на розрахункових, поточних рахунках клієнтів; залишки на рахунках по обліку боргових зобов’язань випущених банком, що обертаються на ринку; строкові депозити юридичних та фізичних осіб; міжбанківські кредити. Збільшення суми залучених ресурсів свідчить про збільшення депозитної бази банку. Чим більша доля залучених коштів клієнтів банку на довгостроковій основі, тим стабільніша частина ресурсів банку, що задовільно впливає на його ліквідність і зменшує залежність від міжбанківських позик [55, с.219].

Слід підтримувати таку структуру пасивів, яка б забезпечувала певне співвідношення власного та позикового капіталу, що дає змогу підтримати ефективність банківської діяльності.

Управління банківськими ресурсами - це діяльність, яка пов’язана з залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначенням величини та відповідної структури джерел грошових коштів і їх розташування.

У практиці зарубіжного менеджменту управління пасивами є самостійним напрямком, в процесі якого вирішуються наступні завдання [10]:

не допускати наявності в банку коштів, які не приносять доходу, окрім тієї частини, яка забезпечує формування обов’язкових резервів;

сформувати необхідні кредитні ресурси для виконання банком відповідних зобов’язань перед клієнтом і розвитку активних операцій;

забезпечити отримання банком прибутку за рахунок залучення “дешевих” ресурсів.

Кожне із цих завдань має свої особливі способи і методи вирішення. В управлінні операцій по залученню вільних грошових коштів важливе значення має якість обслуговування клієнтів - наявність інформації про умови залучення грошових коштів у вклади, швидкість обслуговування, добре відношення до клієнта. Якісне обслуговування, на думку А. Даугласа, багато в чому залежить від кваліфікації апарату банку, який повинен врахувати не лише свої власні інтереси, а й інтереси клієнтів. Важливе місце серед них належить депозитному проценту, його диференціації в залежності від строку вкладу [44].