регистрация / вход

Ринок картоплі та овочів

Біологічні особливості та агротехніка вирощування картоплі. Овочівництво як важлива галузь сільського господарства. Агротехніка вирощування овочевих культур. Скорочення витрат при вирощуванні і збиранні врожаю картоплі. Методи зберігання картоплі.

Контрольна робота на тему:

Ринок картоплі та овочів

Зміст

Вступ

1. Біологічні особливості та агротехніка вирощування картоплі

2. Овочівництво, як важлива галузь сільського господарства

3. Агротехніка вирощування овочевих культур

4. Скорочення втрат при вирощуванні і збиранні врожаю картоплі

5. Застосування прогресивних методів зберігання картоплі

6. Скорочення втрат при вирощуванні і збиранні овочів

Література


Вступ

Серед сільськогосподарських культур картопля займає одне із перших місць за різноманітністю використання. Вона є одночасно продовольчою кормовою і технічною культурою.

Бульби картоплі мають високі смакові та поживні якості і сприятливий для здоров'я людний хімічний склад. Вони містять від 14 до 25% крохмалю,1.5-3% білка, 0,8-1.0% мінеральних речові багато вітамінів С, групи В, РР, каротиноїдів. Використовують картоплю для приготування більше двохсот страв. Крохмаль використовують в кондитерському, ковбасному, текстильному та іншому виробництві.

Картопля має велике значення як кормова культура. У багатьох країнах вонає важливим кормом для годівлі свиней, птиці.

За виходом кормових одиниць картопля поступається лише перед кормовими буряками та кукурудзою. Для великої рогатої худоби на корм використовуються відходи технічної переробки бульб - барда, вичавки тощо.

Бульби картоплі цінна сировина для виробництва крохмалю, спирту, глюкози, декстрину та іншої продукції. З 1 тонни бульб одержують в середньому 1.4ц крохмалю, до 95л спирту, 1 ц декстрину.

Велике й агротехнічне значення картоплі, бо як просапна культура очищає поле від бур'янів, під неї вносять органічні добрива і тому є кращим попередником для зернобобових, зернових, льону-довгунця та інших культур.

Вирощують картоплю майже у в всіх країнах світу на площі більше 23млн.га. Найбільші площі картоплі мають Росія, Німеччина, Польща, Франція, США, та прибалтійські країни. На Україні картопля займає близько 6% від загальної площі посівів. Більшість площі картоплі зосереджена на Поліссі та західних областях України.


1. БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА АГРОТЕХНІКА ВИРОЩУВАННЯ КАРТОПЛІ

В культурі картопля відома як однорічна рослина. Розмножується вегетативним способом - бульбами та їх частинами, а для одержання нових сортів і насінням. Коренева система картоплі мичкувата, слабо розвинена і розміщується переважно у верхньому шарі ґрунту до 40-70 см, тільки окремі корені проникають на глибину 150-200 см.

Бульби - це потовщені закінчення підземних стебел, які називаються столони. На бульбах, як і на стеблах, єбруньки, що розміщуються у вічках. У кожному вічці, як правило, є три бруньки, з яких проростає одна, а іншізалишаються в стані спокою і проростають при обламуванні перших проростків.

Кількість і характер проростання вічок залежить від сорту та посівних якостей бульб.

Під впливом сонячного проміння у бульбах картоплі утворюється хлорофіл і нагромаджується отруйна речовина соланін. При запарюванні картоплі соланін руйнується. Вміст соланіну в бульбах, призначених для садіння, корисний, так як він підвищує стійкість їх проти ураження хворобами.

Стебла картоплі трав'янисті, висотою 50-100 см і більше, розгалуженні та опущені. Кількість стебел у кущі залежить від розміру бульб і кількості вічок, які проросли.

Квітки правильного п'ятірного типу, зібрані в суцвіття. Пелюстки білі, сині, фіолетові, червоні і є однією з сортових ознак. Картопля самозапильна. Деякі сорти зовсім не утворюють плодів.

Плід картоплі - двогніздна багатонасінна ягода, маса 1000 насінин близько 0,5 г. Насіння використовується у селекційній практиці.

Картопля - рослина помірного клімату. У розвитку картоплі розрізняють три періоди. У першому періоді, який триває від сходів до початку цвітіння, збільшується маса бадилля, у другому періоді, від початку цвітіння до припинення росту бадилля, найбільш інтенсивно наростає маса бульб, у третьому періоді, від припинення росту до в'янення бадилля, маса бульб наростає менш інтенсивно. Таким чином, бульби ростуть від початку цвітіння до повного в’яненн я бадилля.

Картопля - вибаглива до світла. При затіненні рослини, як правило, жовтіють, витягуються, у них порушується фотосинтез і ґрунтове живлення. Кращий розвиток вегетативних органів і вищий урожай картоплі спостерігаються в районах з довгим світловим днем та прохолодною погодою при температурі 17-18 0 С.

Бульби проростають при прогріванні ґрунту до 8-10°С. Найбільш сприятливою температурою для проростання бульб і насіння є 18-20 0 С, при якій сходи з'являються на 12-1З-й день. Якщо в період бульбоутворення ґрунт прогрівається до 25°С ріст бульб затримується, а при 29-30°С він припиняється і можливе проростання вічок із з'явленням еталонів, на кінцях яких утворюються маленькі бульби. Треба відзначити, що високі температури не тільки затримують ріст бульб, а й призводять до виродження картоплі.

Рослина дуже чутлива до незначних приморозків. Наприклад, 6ульби її при зниженні температури до мінус 1 -2 0 С, а бадилля - при мінус 2-3°С. До вологи картопля досить вибаглива. Висока продуктивність її спостерігається лише при вологості ґрунту в період вегетації біля 80-85% ПВ. Проте надмірне зволоження ґрунту шкідливе для картоплі. Якою в період бульбоутворення випадають часті дощі й вологість ґрунту перевищує 85% ПВ, передчасно відмирає бадилля, припиняється ріст бульб і вони масово загнивають.

Найбільш придатними для картоплі с достатньо удобренні супіщані й суглинкові ґрунти та легкі за механічним складом чорноземи. Вона добре росте на окультурених некислих торфовищах і в заплавах річок, де створюються сприятливі умови зволоження і температурний режим. Малопридатні для неї глинисті ґрунти, особливо з близьким заляганням підгрунтових вод. Тут формуються дрібні бульби з пониженим вмістом крохмалю. Погано родить картопля на солонцюватих ґрунтах, де бульби сильно уражується паршею.

Найвищий урожай картоплі формується при слабокислій реакції ґрунтового розчину.

Картопля засвоює з ґрунту багато основних елементів живлення. Так, при врожаї 150 ц/га бульб з ґрунту виноситься азоту 85-90 кг/га, фосфору - 30-40, калію 110-120 кг/га, при врожаї бульб 300-350 ц/га - відповідно 150-200; 60-70 і 200-300 кг/га. Тому бідні ґрунти для неї малопридатні.

Отже, картопля засвоює найбільше калію. Однак не всі форми калійних добрив позитивно впливають на врожай і якість бульб. Добрива, що містять хлор, знижують урожай і вміст крохмалю в бульбах, погіршують смакові якості.

По селекції картоплі ведеться велика робота і виведено багато сортів. Залежно від використання сорту бульби картоплі поділяють на чотири групи: столові, кормові, технічні та універсальні. Це поділ досить умовний, бо на якість бульб впливають умови вирощування. Але до названих груп сортів ставляться різні вимоги.

Столові сорти повинні мати бульби високих кулінарних і смакових якостей швидко розварюватись, але не розсипатись, мати круглу або овальну форму і небагато мало заглиблених вічок.

Кормові сорти повинні мати високий вміст сухих речовин і білка, високу врожайність добре зберігатись, бути стійкими проти пошкодження хворобами.

Технічні сорти картоплі мають високий вміст (18-25%) крупнозернистого крохмалю і м'якоть їх не чорніє при розварюванні.

Універсальні сорти займають проміжне місце між столовими і технічними. Використовують їх залежно від потреби - як, столові, технічні або кормові.

Залежно від тривалості вегетаційного періоду сорти картоплі поділяють на ранньостиглі -65-90 днів, середньостиглі - 90-120 днів і пізньостиглі - 120-150 днів. Щоб мати столову картоплю у ранні строки вирощують ранньостиглі сорти. На технічні та кормові цілі використовують переважно пізньостиглі сорти.

Картопля відноситься до культур, які добре витримують беззмінні посіви. Проте при вирощуванні в беззмінних посівах картопля більше уражується різними хворобами і шкідниками, менш продуктивно використовує поживні речовини ґрунту.

Тому найвищі врожаї картоплі одержують при розміщенні її в сівозмінні після кращих попередників. Найвищі врожаї картоплі одержують після озимих культур по пласту багаторічних трав, зернобобових культур та однорічних трав. На Поліссі кращими попередниками для картоплі є люпин на зерно, льон-довгунець.

У лісостепових районах України добре росте картопля також, післякукурудзи на силос, а в умовах достатнього зволоження - після цукрових буряків.

У південних районах високі врожаї картоплі збирають лише на зрошуваних ділянках, в заплавах річок, на низинних землях.

Картоплю часто садять першою культурою після освоєння болотних, заплавних і торфових ґрунтів. На цих ґрунтах картопля є добрим попередником для багатьох культур, особливо для багаторічних трав, які висівають для залуження.

Картопля є одним з кращих попередників для ранніх ярих зернових культур і льону-довгунця.

Внесення добрив під картоплю є обов'язковою умовою одержання високих врожаїв бульб. Вона засвоює з ґрунту значно більше елементів живлення, ніж інші сільськогосподарські культури, за винятком бур'янів.

Найбільш цінним добривом для картоплі є органічне, зокрема гній. Вона добре реагує на внесення високих норм гною до 60-80 т/га Але при збільшенні норми гною понад 50 т/га знижується їх ефективність та підвищується собівартість картоплі. Тому вносять під картоплю залежно від ґрунтово-кліматичних умов зони та агротехніки такі норми гною: на Поліссі-40-50 т/га , у лісостеповій зоні - 30-40 т/га і у Степу 20-30 т/га. Норми рідкого гною збільшуються у 1.5-2 рази. Кращі результати дає внесення гною восени під зяблеву оранку. В районах Полісся можна вносити і навесні під культивацію або нашій зябу. Оптимальні норми внесення мінеральних добрив рекомендують азоту - 90-120, фосфору - 90-120 і калію - 120-150 кг діючої речовини на гектар. Мінеральні добрива повинні бути збалансовані за елементами живлення і найкраще співвідношення М:Р:К - 1:1:1.3. Основну частину мінеральних добрив вносять під зяблеву оранку. Азотні добрива вносять весною, під передпосівний обробіток ґрунту. Ефективним є локальне внесення добрив підчас нарізання ґрунту. Решту добрив вносять при посадці: азоту -15-20, фосфору 15-20 і калію - 20-25 кг діючої речовини на гектар і 30-40 кг азоту в підживлення.

Кращими для картоплі азотними добривами є сечовина, сірчанокислий амоній і аміачна селітра, з калійних - сульфат калію і калімагнезія, фосфорних - суперфосфат.

2. Овочівництво, як важлива галузь сільського господарства

Овочами називають різні соковиті органи або частини органів трав'янистих рослин (корені, бульби, стебла, квітки, листки, плоди, кореневища), які людина використовує як їжу.

Овочеві культури містять багато вуглеводів, вітамінів, мінеральних речовин. Часник, цибуля та інші овочі містять ще й особливі речовини - фітонциди, які запобігають багатьом захворюванням людини.

Середня річна норма споживання овочів на одну людину становить 146 кг. Площі під овочевими культурами значно розширились і в останні роки займають в країні близько 500 тис. га.

За тривалістю життя розрізняють однорічні овочеві культури, що утворюють насіння в рік висівання; дворічні - у перший рік дають овочевий продукт, а на другий рік - насіння; багаторічні - овочевий продукт і насіння дають протягом кількох років.

Основні овочеві культури. Однорічні: помідори, баклажани, перець (пасльонові); огірки, гарбузи, кабачки (гарбузові); горох, квасоля, боби (бобові); редиска (хрестоцвіті); кріп (зонтичні); салат (складноцвіті).

Дворічні: капуста, редька, бруква, ріпа (хрестоцвіті); буряки (лободові); цибуля, часник (лілійні); морква, пастернак, селера, петрушка (зонтичні).

Багаторічні: щавель, ревінь (гречкові); хрін (хрестоцвіті); спаржа (лілійні); естрагон (складноцвіті).

Вимоги до тепла в овочевих культур неоднакові, тому серед них розрізняють: а) холодостійкі - всі багаторічні культури, а також цибуля, часник, капуста, морква, буряки, кріп, салат. Багаторічні витримують тривалі морози під час перезимівлі у ґрунті, а одно- і дворічні переносять приморозки до мінус 5 ° С, а іноді й до мінус 10°С. Краще ростуть і розвиваються рослини цієї групи культур при температурі 15-17°; б) теплолюбні: помідори, перці, баклажани, огірки, квасоля, кабачки, гарбузи. Ці культури гинуть від приморозків і найкраще розвиваються при температурі 20-25 С С.

Вимогливість овочевих культур до вологи висока. Транспіраційний коефіцієнт у них коливається в межах 300-800. Розрахунки показують, що при врожайності рослинної маси 100 т/га витрата води на випаровування становить близько 6000 м3 . Вимоги овочевих культур до вологи грунту зумовлюються особливостями розвитку кореневої системи та інтенсивністю виграти рослиною вологи. Вміст води у товарній частині овочів становить 77-96 %. При недостатньому забезпеченні овочевих культур вологою в плодах, стеблах і листках дуже розвивається судинна тканина, внаслідок чого овочі стають грубими, дерев'янистими. Особливо вимогливі до води капуста, огірки, салат, редиска, ріпа, селера. Вони потребують достатньої кількості вологи протягом періоду вегетації. Цибуля-ріпка вимоглива до води в першій половині вегетації, а перезволоження в другій половині вегетації може спричинити загнивання її. Багато вологи потрібно для набубнявіння насіння. Так, насіння капусти і огірків потребує для цього вологи близько 50 %, насіння зонтичних культур - 100, бобових - 150 % їхньої маси.

На ріст і розвиток овочевих культур впливає вологість не лише грунту, а й повітря. За вимогливістю до вологості повітря їх поділяють на 3 групи. До першої належать культури, для яких оптимальна вологість повітря становить 60-70 % (помідори, баклажани, перець, квасоля); до другої - 70-75 % (цвітна і білоголова капуста, щавель, кріп, петрушка); до третьої - 80-90 % (огірки, салат, шпинат, цибуля-порей та ін.). У зв'язку з високою потребою у воді овочеві культури, як правило, вирощують на низинних зволожених угіддях або на зрошуваних землях.

Всі овочеві культури дуже вимогливі до родючості ґрунту, оскільки коренева система їх менше розвинена, а потреба в поживних речовинах у них значно більша, ніж у польових культур. Кислі та лужні ґрунти для більшості овочевих непридатні.

Овочеві культури різняться тривалістю вегетації. Наприклад, технічна стиглість редиски, зеленої цибулі, салату настає через 25-30 днів після висівання, головки ранньої капусти та плоди помідорів утворюються через 100-120, а головки пізньої капусти - через 180 днів.

У зв'язку з високою вимогливістю овочевих культур до вологи велике значення для них має повітряний режим ґрунту. Ось чому кількість обробітків ґрунту під овочеві, як правило, більша, ніж під польові культури.

Відповідно до особливостей вирощування окремих культур розрізняють овочівництво відкритого і закритого ґрунту. Овочівництво відкритого ґрунту - це вирощування овочів на ділянках висіванням або садінням розсади. Вирощування овочів у штучно створених умовах у парниках, теплицях та інших спорудах називають овочівництвом закритого ґрунту.

3. Агротехніка вирощування овочевих культур

Агротехніка кожної овочевої культури має свої особливості, однак є спільні питання для овочівництва, правильне вирішення яких забезпечує підвищення продуктивності цієї галузі.

За агробіологічними властивостями всі овочеві культури можна поділити на 5 груп. З цього виходять при визначенні кількості полів у сівозміні з тим, щоб кожну групу культур розмістити в окремому полі.

Культури родини гарбузових (огірки, кабачки, гарбузи) мають підвищені вимоги до вмісту в ґрунті азоту, не потребують інтенсивного розпушування ґрунту.

Коренеплодам (бурякам, моркві, ріпі, редьці, пастернаку, селері) потрібне насамперед фосфорне і калійне підживлення, а також розпушування ґрунту, яке забезпечують багаторазовим обробітком міжрядь.

Листоплідні та зеленні (капуста білоголова, кольорова, кольрабі, брюссельська, салат, шпинат) мають підвищені вимоги до азоту.

Цибулинні і плодові (цибуля, часник, помідори, баклажани, перець) вимогливі до всіх елементів живлення, добре ростуть на незабур'янених площах. Надмірне азотне живлення затримує утворення плодів та ріст плодових.

Бобові (горох, квасоля, боби) невимогливі до азоту та частих розпушувань ґрунту.

Найчастіше в овочевій сівозміні буває 4-5 полів. Якщо за площею посіву окремих груп культур і розміром угіддя доцільно нарізати 4-пільпу сівозміну, то баштанні і листоплідні розміщують в одному полі.

Капуста належить до родини хрестоцвітих. У виробництві найбільш поширена білоголова капуста. Вирощують також червоноголову, кольрабі, брюссельську та ін.

Це холодостійка культура, витримує приморозки до мінус 7е С. Капуста починає проростати при температурі 3-4 °С. Вона вологолюбна, але надмірне зволоження для неї шкідливе. Потребує родючого грунту, особливо добре реагує на внесення азотних і калійних добрив. Поживність її невисока, бо вміст води в товарній частині капусти досягає 90 %, але вона має високі смакові якості і містить багато вітаміну С.

Розрізняють ранні (Димерська 7), середні (Слава 1305) та пізні (Амагер 611) сорти капусти. Найбільш урожайні пізні сорти, проте при застосуванні правильної агротехніки збирають високі врожаї і середніх сортів.

Огірки - теплолюбна культура. Насіння їх починає проростати при температурі 13-14 °С. Оптимальна температура 20-28°С Приморозки мінус 1°С для огірків згубні. Гинуть вони навіть при тривалому зниженні температури до мінус 3-5 0 С. Краще витримують зниження температури рослини, вирощені із загартованого насіння. Для загартування трохи зволожене насіння, яке почало проростати, витримують протягом 10-12 діб в умовах змінної температури: 12 год. при 1°С, а наступні 12 год при 18-20°С. Огірки належать до волого- і світлолюбних культур. У теплу погоду за умов достатнього зволоження й освітлення товарні плоди утворюються на 6-й день після запліднення.

Помідори - тепло- і світлолюбна культура. Добре розвиваються при температурі 20-25° тепла. Приморозки мінус 1 °С для них згубні. Відносно стійкі до посухи, але в разі нестачі вологи в ґрунті утворюються дрібні плоди і знижується врожайність їх. При надмірних поливах, особливо навесні, коли ґрунт ще добре не прогрівся, ріст помідорів затримується. Вони добре ростуть лише на родючих ґрунтах, чутливі до нестачі фосфору, У виробництві поширені ранньо-, середньо- і пізньостиглі сорти, серед них Новинка Придністров'я, Донецький 3/2-1, Київський 139.

Вирощують помідори здебільшого способом розсади.

Урожай починають збирати наприкінці липня.

Коренеплоди. Основними овочевими коренеплодами є столові буряки і столова морква. Це дворічні культури, вимогливі до родючості ґрунту, холодостійкі, світлолюбні культури, які погано розвиваються при надмірно високих температурах.

Найбільш поширені сорти столових буряків Бордо 237, Носівський плоский, моркви - Нантська харківська, Шаитене сквирс-ка. При вирощуванні столових буряків під час передпосівного обробітку у ґрунт треба вносити аміачної селітри - 1,5 ц/га, суперфосфату - 2 і калійної солі - 1,5 ц/га.

Зберігають столові коренеплоди в овочесховищах, буртах і траншеях: буряки насипом, а моркву пересипають пошарово вологим піском. Температура зберігання 0-1 °С.

Збирати моркву треба до настання приморозків, а столові буряки і пізніше, але до встановлення стійкої холодної погоди.

Цибуля має велике харчове значення. Вона містить цукор, білок, мінеральні солі, фітонциди. Незамінна цибуля і як смаковий продукт, що не тільки робить їжу приємною, а й сприяє її засвоєнню.

На Україні поширена одно- і дворічна культура цибулі. При однорічній культурі за одне літо з насіння (чорнушки) мають товарну цибулю-ріпку. При дворічній культурі в перший рік з насіння вирощують дрібну цибулю-ріпку, яку сортують на сіянку-арбажейку (діаметром до 2,2 см) і вибірок (2,2-3 см). На другий рік арбажейку рано навесні висаджують і вирощують цибулю-ріпку, а вибірок доцільно використовувати для вирощування цибулі на перо. Найбільш поширені сорти цибулі Стригунівська носівська, Сквирська.

Цибуля - холодостійка культура. Насіння її проростає при температурі 4-5 °С, а молоді сходи витримують приморозки до мінус З-6 °С. Оптимальна температура для росту цибулі 18-20 °С.

Щоб виростити цибулю-сіянку з насіння, застосовують стрічковий дворядний спосіб з відстанню між рядками в стрічці 12, а між стрічками - 58 см. На таких посівах використовують систему машин для повної механізації вирощування цибулі. Сіянку для вирощування цибулі-ріпки садять рано навесні сівалкою СЛН-8Б рядковим способом з міжряддями 25 см. Норма садіння 6-11 ц/га залежно від величини сіянки Догляд за сіянкою і удобрювання такі самі, як і при вирощуванні цибулі-ріпки з насіння. Проривання не провадять.

Останнім часом при вирощуванні цибулі сіянки та цибулі-ріпки з насіння широко застосовують широкосмуговий спосіб сівби. Ширина смуги становить 12-16, міжряддя - 60 см. Норма висіву насіння при вирощуванні цибулі-ріпки 20, а цибулі-сіянки 80 кг/га. При такому способі сівби немає потреби в проріджуванні посівів. До появи сходів грунт боронують легкими боронами, а потім міжряддя систематично розпушують культиваторами.

Збирають цибулю, коли листя прив'яне і лежатиме на землі, а верхні листки цибулини стануть сухими. Особливо старанно протягом 2-3 тижнів сушать цибулю-сіянку. Потім цибулю сортують і обрізують на ній підсохле листя. До настання стійкої холодної погоди сіянку зберігають у сухому приміщенні при температурі 18- 20 °С.

Овочеві бобові. До овочевих бобових належать квасоля і горох, Квасоля - теплолюбна культура, погано росте при зниженій температурі. Приморозки і навіть зниження температури до 0° для неї згубні. Горох - холодостійка культура, витримує приморозки до мінус 5-6 °С. Різняться вони і за вимогами до вологи. Квасоля - досить посухостійка, за винятком деяких сортів, а горох потребує достатнього зволоження. Обидві культури світлолюбні і вимогливі до родючості ґрунту, потребують внесення фосфорно-калійних добрив. Квасоля і горох містять багато білка, жиру, цукру, а також вітамінів. Крім того, бобові в овочевій сівозміні підвищують родючість ґрунту, збагачуючи його на сполуки азоту.

Найбільш поширеними сортами гороху є Неістощимий 195, Овочевий 76, Ранній консервний 20/21; квасолі - Білозерна 361, Ювілейна 287. У стулках бобів гороху сорту Неістощимий 195 (цукровий сорт) немає грубого пергаментного шару, тому його можна використовувати для приготування їжі та консервів у вигляді зеленого горошку або бобів. Всі інші сорти лущильні і їх споживають і консервують у вигляді зеленого горошку.

Горох висівають рано навесні разом з ранніми зерновими, а квасолю, коли ґрунт прогріється до 10-12 °С. Спосіб сівби гороху суцільний (міжряддя 15 см) або широкорядний (45 см), а квасолі - широкорядний з міжряддями 45 см або стрічковий дворядний з відстанню між рядками у стрічці 30, а між стрічками 60-70 см, Норма висіву залежить від способу сівби та крупності насіння: гороху 120-200, а квасолі 100-150 кг/га кондиційного насіння.

Удобрюють посіви овочевих бобових переважно фосфорно-калійними добривами: суперфосфату - 1,5-2 і калійної солі - 1 ц/га. Добрива вносять під зяблеву оранку або під час передпосівної підготовки ґрунту. Кірку на поверхні грунту до появи сходів знищують легкими або дротяними боронами на малій швидкості трактора. Вдруге посіви боронують по діагоналі або впоперек напряму рядків після появи сходів, у фазі 2-3 листочків. Дальший догляд за широкорядними посівами полягає у розпушуванні міжрядь.

Збирати врожай починають тоді, коли утворюються придатні для їжі або консервування лопатки із зеленим насінням.

4. Скорочення втрат при вирощуванні і збиранні врожаю картоплі

На Україні картоплю вирощують на площі близько 500 тис, га. Для задоволення потреб населення і переробної промисловості країни валове виробництво картоплі необхідно збільшити в 1,3-1,5 рази. При цьому врожайність повинна зрости до 150-160 ц/га. Така врожайність при відповідному рівні матеріально-технічної бази галузі реальна. Наприклад, в Чернігівській області за останні роки врожайність картоплі доведена до 155,4 ц/га. Окремі господарства одержують врожаї продовольчої картоплі по 200-225 ц/га і більше.

Недобір потенціального врожаю і втрати вирощеної картоплі в країні становлять понад 2,5 млн. т. Основними причинами цього є недотримання вимог внутрішньогосподарського насінництва, недостатня забезпеченість добривами, пестицидами, спеціальною технікою для їх внесення, низький рівень забезпеченості місткостями сховищ, контейнерною тарою, а також недосконалість форм заготівель і реалізації продукції.

В останні роки в основному вирішене питання товарного виробництва насінної картоплі в спеціалізованих господарствах, якого достатньо для забезпечення планових сортозмін і сортооновлення районованих перспективних сортів. Проте навіть в спеціалізованих картоплярських господарствах нерайоновані сорти вирощують на площі понад 20 %, не виділяються насіннєві ділянки для розмноження високоякісного посівного матеріалу в повній потребі. В приміських господарствах бувають випадки, коли насінну картоплю високих репродукцій використовують на продовольчі цілі.

Необхідно уже зараз повністю освоїти нову систему насінництва, яка вимагає щорічного завезення в кожне спеціалізоване на вирощуванні картоплі господарство Полісся і Лісостепу насінного матеріалу з розрахунку 45 тна кожні 100 га насаджень культури. В південних областях насіння картоплі необхідно завозити на всю площу насаджень.

У господарствах України щорічно на зберігання закладають 2,6-2,8 млн. тнасінної картоплі, із них тільки близько 25 % зберігають в типових сховищах. Решту закладають в траншеї і бурти, де не забезпечуються необхідні умови зберігання, внаслідок чого відхід (втрати) становить 15-25 % і більше, знижуються продуктивні властивості садивного матеріалу: 17-20 % бульб не дають ростків. Стільки ж уражених вірусними і бактеріальними хворобами гине в період вегетації або дає низьку продуктивність. Тому хоча на 1 га і висаджують близько 70 тис. картоплин, до початку збирання кількість кущів часто не перевищує 30-40 тис. Прямі втрати тільки насіння картоплі по країні становлять близько 800 тис. т.

Для ліквідації вказаних втрат необхідно особливу увагу приділяти будівництву типових сховищ з автоматичним регулюванням необхідного мікроклімату для зберігання 1,8 млн. тнасінної картоплі. Зберігання картоплі в сховищах поряд з підвищенням садивних якостей картоплі дозволяє своєчасно підготувати бульби до висадження їх в ґрунт, що насамперед забезпечить проведення робіт в оптимальні строки і підвищить врожайність на 10- 15 %. Крім того, картоплю, яка не проростає і не придатна на посівні цілі, можна використовувати як продовольчу або фуражну.

Великої шкоди завдають насадженням картоплі шкідники і захворювання фітофторозом. Це викликано в основному тим, що господарства часто не в змозі забезпечити себе необхідною кількістю фунгіцидів, порушують строки обробітку посівів. Вітчизняна промисловість постачає хлорофос, фозалон та інші препарати з коротким періодом токсичної дії. Тому насадження протягом вегетації слід обробляти 4- б раз, чого не завжди дотримуються, а інколи виконують і неякісно. Багато господарств недостатньо забезпечені засобами для обробітку пестицидами і вимушені розтягувати строки їх внесення. Представники агрохімлабораторії і санепідстанції не завжди перевіряють якість вирощеної картоплі на вміст нітратів і залишків пестицидів

З метою ліквідації вказаних недоліків керівники господарств повинні вжити необхідних заходів щодо своєчасного і якісного обробітку насаджень Картоплі і вимагати від районних агрохімічних лабораторій своєчасно робити аналізи.

Назріла необхідність ставити питання перед директивними органами про поліпшення постачання господарствам відповідної техніки, а також налагодження виробництва більш ефективних і в достатній кількості засобів захисту рослин від хвороб і шкідників.

Значних збитків картоплярству завдає засміченість насаджень. До початку збирання картоплі на половині площ біомаса бур'янів досягає 70-90 ц/га, прицьому загальний недобір врожаю картоплі по країні становить до 850 тис. т. За тиждень до початку збиральних робіт стебла картоплі і бур'яни епатують тракторними косарками. Проте на дуже засмічених ділянках залишається велика стерня. Внаслідок цього підкопуючі органи картоплезбирального комбайну забиваються, що спричинює до 30 % втрат врожаю, а із зниженням продуктивності техніки строки збирання розтягуються до 50 днів замість 20-25 оптимальних. Частину врожаю збирають при понижених температурах, що призводить до пошкодження бульб, внаслідок чого спостерігається потемніння м'якоті, збільшуються втрати від зниження якості при зберіганні

Нерідкі випадки, коли на виробничих посівах біомаса бур'янів досягає 100 ц/га і більше, що спричинює зниження врожайності на 50-120 ц/га.

Як показують результати досліджень, ефективною є комплексна система боротьби з бур'янами на основі формування оптимальної густоти насаджень, своєчасного проведення механічних обробітків та застосування пестицидів.

Останніми роками розроблена і впроваджується ресурсозберігаюча технологія виробництва картоплі, За цією технологією кількість операцій на догляді за посівами скорочується з п'яти-шести до однієї. Через 15-18 днів після садіння культиватором-гребенеутворювачем формуються повнопрофільні гребені, поверхня яких обробляється гербіцидами. Останні забезпечують чистоту площ протягом вегетаційного періоду до збирання врожаю. В повнопрофільних гребенях бульби нового врожаю повністю прикриті шаром ґрунту, що захищає їх від ураження фітофторозом і позеленіння. На чистих від бур'янів площах в 1,5-2 рази зростає продуктивність картоплезбиральних комбайнів

Спостерігаються втрати бульб також при відсутності відповідного регулювання робочих органів збиральних агрегатів. Внаслідок цього значна кількість картоплі пошкоджується, просипається через транспортери і залишається на поверхні поля. Різко знижується її якість, особливо при падінні із вивантажувального елеватора в тракторний причіп або автомобіль, де висота її перевищує допустиму норму в 3-4 рази. На збір втрачених бульб господарства вимушені залучати працівників промислових підприємств, установ, учнів професійно-технічних училищ і шкіл. Неякісне і незаінтересоване виконання цієї роботи призводить до додаткових непродуктивних витрат

З метою ліквідування вказаних недоліків, кількісних і якісних втрат картоплі (до 25-30 %) керівники господарств повинні спрямовувати свої зусилля на поліпшення обробітку насаджень, вести постійну боротьбу за культуру ланів, що сприятиме підвищенню якості роботи збиральної техніки. Механізатори господарств повинні проводити чітке регулювання підкопуючих органів комбайна, тиску в барабанах грудкоподрібнювача, виходячи із конкретних умов збирання і стану ґрунту. Особливу увагу слід приділити ліквідуванню причин, які викликають пошкодження бульб при проходженні їх через очисні органи комбайна, а також при вивантаженні їх в транспортні засоби.

5. Застосування прогресивних методів зберігання картоплі

Бульби картоплі під час зберігання схильні до зменшення маси, загнивання, погіршення кулінарних і технологічних показників, тому що в них в цей час інтенсивно продовжується обмін речовин з виділенням в навколишнє середовище вологи і тепла. При певних умовах цього буває досить, щоб почалося підвищення температури і псування продукції або зниження її якості. Справа може погіршитись, якщо на зберігання потрапляє картопля з механічними пошкодженнями або молода. Інтенсивність волого- і тепловиділення таких бульб у 1,5-2 рази вища. На бульбах є величезна кількість патогенної мікрофлори, яка через ушкодження і сочевички проникає в середину тканин і може викликати гниття, створює передумови втрат під час зберігання.

Втрати в картоплі бувають природні - у вигляді паростків і гнилей. Встановлено, що в процесі зберігання бульби можуть відновити втрати вологи. Тому у виробничих умовах більше доводиться турбуватися про запобігання втратам у вигляді паростків і гнилей, які можуть відповідно становити 1 -15 і 1 - 100 %, Обидва ці види втрат впливають також на насінну продуктивність картоплі.

Втрати картоплі від проростання і гнилей викликаються різними причинами. Проростання бульб і ріст паростків зумовлюються в основному температурою при зберіганні. При О °С бульби практично не проростають, а тому не дають відходів у вигляді паростків, але при цій температурі в тканинах нагромаджуються цукру, що не дозволяє використовувати їх для харчування та садіння. Відмічено також, що при різних температурах зберігання втрати у вигляді паростків і врожай картоплі різних сортів не однакові Бульби, які зберігалися при оптимальній, підвищеній і високій температурах, мали втрати відповідно 0,2; 6,5 і 7,9 %, а врожай - 178,3; 146,3 і 133,1 ц/га. Така закономірність і спостерігається в ряді інших досліджень. Однак враховуючи те, що температури зберігання окремих сортів добре відомі, цих втрат можна запобігти при певній матеріальній базі.

Виключно складним є питання втрат у вигляді гнилей Вони можуть виникати в результаті несприятливих умов вирощування, перевезень, вберігання, механічного травмування і т. п. Певну роль при цьому відіграють і сорти. В окремі роки, коли під час бульбоутворення випадає значна кількість опадів, втрати на важких запливаючих грунтах і по видолинках у вигляді гнилей становлять 30 % і більше.

До значних втрат і погіршення товарної якості призводять механічні пошкодження і хвороби. Якщо непошкоджені бульби мали 2 % втрат у вигляді гнилей, то з обідраною шкіркою - 21,3, з подряпинами і саднами - 57,6, роздавлені - 60, із зрізами і половинками - 73,3, побиті - 76 %.

У практиці великого значення надається способам зберігання і їх впливу на втрати. Дати об'єктивну характеристику різним способам, яка б цифрами точно відображала стан справ з цього питання, неможливо. Пов'язано це з тим, що, по-перше, ніхто з дослідників не ставив перед собою мети визначити величину всіх втрат при різних способах зберігання. По-друге, навіть якби це було зроблено, то такі дані могли б мати тільки місцеве значення, бо в інших умовах абсолютні величини втрат відрізнялися від уже одержаних. Тому, оцінюючи різні способи по їх здатності впливати на втрати, ми можемо говорити лише про тенденцію, яка реально складає основу способу і дає можливість стверджувати їх ефективність

Що стосується сучасних способів зберігання, то найбільш перспективними є сховища з активною вентиляцією Зумовлено це не тільки кращою лежкістю, а й деякими іншими, у тому числі економічними, показниками, На одиниці площі в сховищах з активною вентиляцією розміщується на 30 % більше продукції. Вартість їх будівництва значно менша, ніж контейнеросховищ. До цього слід додати й те, що завантаження контейнерів під час збирання картоплі та використання їх для завантаження саджалок дуже трудомісткі і не можуть конкурувати з прийомами механізації цих процесів в сховищах з активною вентиляцією.

Реальний шлях вирішення проблеми скорочення втрат і підвищення якості продовольчої картоплі - не відмовлення від прийнятої системи заготівель і перехід на нову, більш раціональну. В місцях спеціалізованого виробництва необхідно будувати комплекси для післязбиральної й товарної доробки, зберігання і реалізації продовольчої картоплі (оптовими партіями, фасованого, очищеного) по прямому зв'язку - виробничник - споживач. Тут же здійснюється своєчасна переробка і утилізація відходів. Ураженість бульб при цьому зменшується в З рази.

6. Скорочення втрат при вирощуванні і збиранні овочів

Основними постачальниками овочевої продукції є господарства країни. Валовий збір овочів у 1996 р. становив 5918 тис. т, в 1997 p.- 6132, а в 1998 p.- 5268 тис. т

Найбільша питома вага в закупках овочевих культур: помідорів - 27,7 %, капусти - 25,3, буряків столових - 11, цибулі - 10,1 %, решта - морква, огірки та інші культури. Середня врожайність культур в 1996 р. по країні становила 145 ц/га, тоді як в Херсонській, Донецькій і Кримській областях одержали відповідно по 184, 202 і 203 ц/га. Окремі передові овочеві господарства одержують врожаї значно вищі. Безумовно, всі господарства не зможуть в найближчі роки одержати таку врожайність овочевих культур, проте підвищення її до рівня, досягнутого південними областями, цілком реальне і дасть змогу значно більше заготовити вітамінної продукції для споживання в свіжому вигляді та повністю забезпечити переробну промисловість сировиною.

Поряд з підвищенням врожайності, важливим резервом збільшення продукції є скорочення втрат і підвищення їїякості.

В останні роки із збільшенням виробництва і заготівель овочевої продукції якість її знижується, зростають втрати на всіх стадіях проходження від виробників до споживача. Тільки по спеціалізованих овочевих господарствах країни, які одержують більш високі врожаї, нестандартна частина продукції становить 13-15 %, щорічно на годівлю худоби відвантажується 7-8 % валового збору. В цілому в суспільному секторі втрати вирощеного врожаю овочевих культур більші. Через відсутність збиральної техніки, недостатню забезпеченість відповідною тарою, несвоєчасне подавання транспорту, нестачу постійних робітників на збиранні й сортуванні втрати продукції щорічно становлять понад 1 млн. т. На стадії заготівель реалізується більше 750 тис. тнестандартних овочів. Крім того, із-за недостатнього рівня забезпеченості господарств і заготівельних організацій сховищами, недотримання режимів зберігання і технології переробки спостерігаються високі наднормативні втрати. Загальні втрати овочевої продукції досягають 2,0-2,4 млн. т.

Якість овочевої продукції взаємопов'язана з біологічними особливостями кожної конкретної культури і залежить в основному від строків виходу продукції з поля.

Збереження якості можна досягти своєчасно проведеними заходами по захисту врожаю овочевих культур від шкідників і хвороб. У період епіфітотій і масового розмноження шкідників, коли не проводиться відповідна робота, врожай овочів може загинути майже повністю (пероноспороз огірків і цибулі, фітофтороз пасльонових, білокрилка та ін.), Високу ефективність в боротьбі з цими втратами дає застосування пестицидів системної дії, таких як фундазол, ридомил, топсин-М, сайфос і препаратів групи перетроїдів для боротьби з білокрилою (цимбуш та ін.). Поряд з цим для обробки овочевих насаджень необхідно конструктивно доопрацювати і розширити випуск нових високопродуктивних машин і апаратів переважно штангового типу. При внесенні пестицидів особливу увагу слід приділяти контролю за допустимим рівнем їх залишків.

Низька якість овочів у період збирання спостерігається в основному таких культур, як огірки і помідори, які в силу біологічних особливостей необхідно збирати по 8-10 разів за період вегетації. В більшості господарств республіки ці умови не виконуються і строки збирання затягуються, що в кінцевому результаті негативно впливає на якість і зростання кількісних втрат. Дослідами Українського НДІ овочівництва і баштанництва встановлено що найвищий врожай товарних огірків одержують при збиранні продукції через 2 дні. Якщо збирати через 3 дні, то втрати становлять до 7 %} через 5 днів - 14 і через 6-до 22%.

Оптимальний період між збиранням помідорів дорівнює б днів. Зменшення або збільшення його знижує врожайність за рахунок втрат продукції. При проведенні збору через 3-4 дні втрати становлять до 7 %, а при збільшенні до 12-15 днів -·12-19%.

Оптимальний період збирання цибулі становить 7 днів. Запізнення тільки на 2 дні призводить до втрат врожаю на 2,2 % за рахунок проростання та загнивання цибулин, за кожний наступний день втрати збільшуються на 0,4 %. Агротехнічні строки проведення збирання зеленого гороху 2 дні, при продовженні їх на 2 дні витрати уже становлять близько 9 % врожаю і за кожний наступний день вони збільшуються на 6 % при одночасному зниженні якості. Аналогічні приклади можна привести і по інших овочевих культурах.

У зв'язку з цим спеціалісти і керівники окремих ланок господарств повинні приділити особливу увагу організації своєчасного збирання овочевих культур, а також здійснювати конкретні заходи по впровадженню науково-технічного прогресу в овочівництві. Господарства слід забезпечити спеціалізованими збиральними машинами, сортувальними лініями.

Значні втрати сільськогосподарської продукції, особливо овочевої, виникають при безтарному транспортуванні. Це пов'язано з недостатнім рівнем забезпеченості господарств і заготівельних організацій контейнерною і ящиковою тарою. Широке застосування контейнерної тари дає змогу раціональніше і ефективніше використовувати транспортні засоби, створює умови для комплексної механізації трудомістких вантажно-розвантажувальних робіт, забезпечує збереження продукції від механічних пошкоджень і підвищує її якість.

Особливу увагу слід приділити збільшенню виготовлення і використання тарних ящиків із пластику, які дають економічний ефект 5-7 грн.. на 1 тпродукції. Така тара довговічніша в експлуатації, за сезон її можна використовувати в межах області 10-15 разів, вона більш гігієнічна, оскільки легко обробляється синтетичними миючими засобами. Проте таких ящиків поки що недостатньо.

Один з важливих резервів скорочення втрат овочевої продукції - це транспортування її після збирання. Навіть відсортовані овочі, якщо перевозити їх з порушенням правил затарювання, укладання і кріплення в кузові, механічно пошкоджуються (натиск, проколювання м'якоті плода). Така продукція перетворюється в нестандартну, технічний або абсолютний брак і практично уже не використовується споживачем або частково відвантажується на переробні підприємства чи на годівлю худобі.

Перед відвантаженням овочі слід довести на сортувально-здавальних пунктах або при збиранні на полі до високої якості і закласти у відповідну контейнерну чи ящикову тару, щоб створити оптимальні умови транспортування з мінімальним зниженням якості в дорозі, Овочі повинні бути свіжими, чистими, без механічних пошкоджень шкідниками і уражень хворобами, однорідними за ступенем стиглості в кожній підготовленій до відвантаження партії. При міжобласних перевезеннях доцільно проводити також короткочасне охолодження.

Укладають відсортовану продукцію в ящики врівні з краями тари при висоті штабеля на рівні 2,2-2,4 м. Такі овочеві культури, як морква, буряки столові, капуста пізніх строків достигання, доцільно транспортувати в контейнерній тарі, проте за домовленістю з заготівельником ці овочі можна перевозити й насипом, але при строгому дотриманні висоти вороху продукції і температурного режиму.

Необхідно прийняти відповідні заходи щодо скорочення втрат і зниження якості при промисловій переробці овочевої продукції. На переробку необхідно відвантажувати овочі, які відповідають стандарту за ступенем стиглості, однорідності за розміром плодів і якості На переробні підприємства овочеву сировину відвантажують великими партіями, тому не завжди в міру збирання врожаю вона потрапляє рівномірно згідно з розробленими графіками. Бувають випадки, коли порушуються строки збирання, відвантажуються перезрілі овочі тощо,

Все це призводить до погіршення якості й кількісних втрат при переробці сировини і знижує вихід продукції переробних підприємств. Так, за останні роки внаслідок комплексу негативних факторів якість овочевої сировини на Херсонському консервному комбінаті різко погіршилась. Питома вага нестандартної продукції в загальному обсязі капусти становила 54,9%, огірків - 47,9, кабачків - 42,9, моркви - 46,2 %. Після переробки сировини з такою кількістю нестандартної не може бути високоякісної консервної продукції. Слід також відмітити, що при реалізації нестандартної сировини заготівельник розраховується з постачальником за домовленими цінами і знижка може становити в закупівельній ціні до 50 %, господарства недобирають значні суми грошових надходжень.

Особливу увагу слід приділяти скороченню втрат при доставці сировини на переробні підприємства. Як показує досвід, тільки 50 % овочів транспортують на державні консервні заводи на відстань до 25 км, другу половину до 75 км і навіть на більшу відстань, що призводить до значних втрат сировини. Так, при транспортуванні помідорів до 25 км їх збереженість становить 80-85 %, до 80 км -55-60 %, а на більшу відстань - 40- 45 %.

Для запобігання цим втратам необхідно добиватись скорочення радіусу постачання сировини. Насамперед цього можна досягти шляхом підвищення концентрації виробництва в спеціалізованих господарствах, які входять в сировинну зону переробних підприємств, або за рахунок приближення переробних підприємств до сировинної зони.

Поряд з цим значну частину свіжих овочів, які за зовнішнім виглядом не відповідають стандарту, можна відправляти в цехи на квашення, соління, виготовлення салатів, де її за технологією шинкують, обварюють або обжарюють без втрат якості.

Організація цехів по переробці овочів з дещо зниженою за зовнішнім виглядом якістю, але придатною для переробки в сфері торгівлі і споживчої кооперації, дає змогу скоротити втрати за рахунок їх переробки особливо в масовий період заготівлі,

Скорочення втрат овочевої сировини на переробних підприємствах залежить від забезпечення технологічних ліній безперервною роботою, що вимагає поліпшення постачання переробних цехів відповідним технологічним і лабораторним обладнанням, запасними частинами, паливом, спеціями і окремими видами сировини промислового виробництва, допоміжними матеріалами.


Література

1. В.А. Павчак, Р.А. Іванух, В.Г. Поплавський Економіка сільського господарства. К.: Вища школа. – 1995.- 398 с.

2. С. Мочерний Основи економічних знань. К.: Феміна. – 1995, - 350 с.

3. В.П. Ступаков, П.М. Кондратенко, М.І. Самокиш Основи сільського господарства. К.: Вища школа. – 1992. – 242 с.

4. Основи сільського господарства. Практикум. Під редакцією Польського Б.Н. – К.: Вища школа, 1983.

5. П.Д. Клименко Основи землеробства і тваринництва. К.: - Вища школа, 1991.

6. З.Ф. Бриндзя, І.О. Джула Система технологій в рослинництві. Навчальний посібник. Тернопіль: Консультаційний центр. – 2000, 188 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий