Видатні українські гравери (стр. 1 из 2)
План
Вступ
1. Тарасевич Олександр — визначний мідеритник й офортист
2. Леонтій Тарасевич
3. Іван Щирський - визначний гравер на міді доби бароко
4. Левицький (Ніс) Григорій Кирилович
5. Мігура Іван Детесович - визначний український гравер кінця XVII - початку XVIII ст
6. Творчість Никодима Зубрицького
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Основоположником української школи граверства був Олександр Тарасевич (бл. 1640—1727) — найвидатніший митець мідериту й офорту в усій Східній Європі, автор портретів королів та інших знатних осіб, а також ілюстрацій, релігійних образів тощо. До його школи належали: Д. Галаховський — портретист гетьмана Мазепи, Л. Тарасевич — автор портрета І. Мазепи, І. Стрельбицький, І. Щирський, 3. Самойлович та цілий ряд граверів по дереву: М. Семенів, Л. Теодор, А. Тит та інші. Окреме місце серед них посідав Іван Мигура (1704—1772), що сполучав своєрідний стиль з елементами народного мистецтва.
Українська граверська школа доби Мазепи, як і в XVII ст., сягала своїм впливом Польщі, Аитви, Білорусії, Молдови й Валахії, та найбільше Росії, куди українці виїздили на короткий час або працювали там постійно М. Карповський, Г. Тепчегорський, І. Стекловський та інші.
Після 1709 р. почався занепад граверства, яке почало відроджуватися в З0-40-х роках XVIII ст. Найбільшим осередком його був Київ, де працювало до 50 граверів на чолі з Аверкієм Козачковським та Григорієм Левицьким (бл. І697 — 1769) — найвизначнішим українським гравером XVII., автором видатних «тезисів», з яких найкращим є зображення, присвячене Київському митрополитові Р. Заборовському. У Львові продуктивними мідеритниками були І. Филипович, а також Т. Корнахольський, І. Вишловський, М. Фуглевич, Т. Троцкевич.
З середини XVIII ст. розвивається граверство в Почаєві, де в гравюрах поряд із потужними західними впливами зберігається народна орнаментика. Найкращі почаєвські гравери Й. та А. Гогемські і Т. Стрельбицький.
З кінця XVIII ст. поширилось поимітивне популярне граверство на окремих аркушах. Головні осередки: Київ, Львів, Почаїв, Унів, Борзен-ський повіт на Чернігівщині.
1. Тарасевич Олександр — визначний мідеритник й офортист
Тарасевич Олександр, у чернецтві Антоній (близько 1650—1727) — визначний мідеритник й офортист.
Учився в майстерні братів А. і Ф. Кіліянів в Авугсбурзі, працював у м. Глуську на Білорусі (1670-ті pp.), у Вільні (1678 — 88) і (з 1688) Києві, де постригся у ченці Києво-Печерської Лаври і був деякий час її настоятелем. Тарасевич — представник східно-словянских мистецьких традицій — впровадив у книжкову й естампну графіку нову західно-европейську техніку гравюри — мідерит і офорт, підніс професійний рівень української графіки, вимагаючи від граверів знання усіх операцій — від рисунку до друкарських відбиток; сприяв розвиткові стилю українського бароко, виховав у Вільні і Києві плеяду майстрів: Леонтій Тарасевич, І. Щирський, І. Крщонович, С. Ялиновський, Д. Галаховський, І. Реклинський, І. Стрельбицький, З. Самойлович, М. Семенів, Федір, Тит, а поза Україною: В. Вощанко, М. Карнавський, Г. Тепчегорський, І. Стекловський та іншіх.
Переважно частина творів Тарасевича докиїського періоду: книжкові ілюстрації, тезові аркуші, барокові композиції, релігійні сюжети. За час діяльности у Глуську Тарасевич виконав серед інших 40 мідеритів до авґсбурзького видання літургічного календаря О. Полубинського «Rosarium» (1672 — 77), заголовну сторінку до віленського видання брошури Т. Біллевича «Triplex philosophia …» (1675) та портрет віленського єп. М. Слупського (1677). У 1680-их pp. виконав дві гравюри до краківського видання книги Ф. Бартошевського «Philosophia rationalis …» (1683), мідерити з зображеннями святих. Твори Тарасевича 1670 — 80-их pp. виконані у бароковому стилі західно-европейського зразка (алегоричність, багатство символів та геральдичних знаків); на деяких портретних гравюрах — короля Яна III Cобєського (1680), одна з них зображена нижче на рис. 1.1., митрополіта К. Жоховського (1683, у техніці офорту), К. Клокоцького (1685), князя М. Паца (1686) — помітні елементи народного мистецтва, зокрема орнаментальні оздоби. У Києві, крім ілюстрацій до книг «Три вінці молитовні» (1688) і двох заголовних аркушів до панегіриків на честь Варлаама Ясинського та іншіх, Тарасевич виконав майстерні портрети князя В. Голіцина (1690), архімандрита В. Вуяховича і архієпископа Л. Барановича (1693), на яких можна помітити зв'язок гравюр Тарасевича з особливостями української ікони та його обізнаність з виробами народних різьбарів, мосяжників, ткачів та ювелірів (прикраси одягу) [5].
Рис.1.1. Ян III Собеський. Гравюра Олександра Тарасевича, 1680 р
2. Леонтій Тарасевич
Леонтій Тарасевич — український гравер кінця XVII століття, учень братів Киліанов в Аугсбурге, що працював на міді міцною горілкою в манері цих художників. Під час соцарування на Русі Іоана і Петра Алексєєвічей був викликаний "з Черкас" разом зі своїм товаришем І. Щирським до Москви, де за дорученням Шакловітого вигравірував, за участю помічників, дві дошки: одну — із зображенням св. мученика Феодора Стратілата (патрона замовника) в рамці, що орнаментується фігурами двох янголів та військовою зброєю, іншу — з портретом царівни Софьі Олексіївни в короні, з державою в руках та з розташованими довкола портрета сім'єю алегоричними зображеннями (у медальйонах) доброчесностей. Єдиний уцілівший відтиск першої гравюри знаходиться в Московському прилюдному музеї (у зборах Д.А. Ровінського); екземпляри другої після падіння царівни Софї відбиралися у власників настільки старанно, що до нас не дійшло жодного з них, та про цю гравюру ми можемо скласти собі поняття лише по її копії, як була зроблена Блотелінком в Амстердамі.
Окрім цих двох зображень, налічується до 70 гравюр Тарасевича; найкращими серед них треба визнати виготовлений для київського видання Печерського Патеріка у 1702 році [4].
Деякі відомі гравюри автора представлені нижне на рис 2.1., 2.2.,2.3.
Рис. 2.1. Голіцин Василь Васильович – князь. Гравюра Леонтія Тарасевича. Початок 1680-х рр
Рис. 2.2. Нестор-літописець. Гравюра Леонтія Тарасевича. Київ, друкарня Києво-Печерської лаври, 1763 р
Рис. 2.3. Богоматір Азовська. Гравюра Леонтія Тарасевича. Києво - Печерський Патерик, 1768 р
3. Іван Щирський - визначний гравер на міді доби бароко
Іван Щирський, у чернецтві (з 1689) Інокентій (бл. 1650 — 1714), визначний гравер на міді доби бароко школи О. Тарасевича, церковно-культурний діяч родом імовірно з Чернігова.
Освіту здобув у Чернігівській Колеґії, в якій був викладачем (1707 - 09). У 1680 — 83 pp. Щирський працював у Вільні, з 1683 в Чернігові і з 1689 у Києво-Печерській Лаврі, не пориваючи з Черніговом. У 1690-их pp. Щирський заснував Любецько-Антоніївський скит-монастир і став його ігуменом, при підтримці І. Мазепи збудував 1711 церкву св. Онуфрія в Любечі близько Чернігова; там і помер. Живучи в монастирі, Щирський працював для друкарень Києва й Чернігова. З мистецької спадщини Щирського віденського періоду досі відомі: форта (титульна сторінка) панегірика на честь Я. Огінського (1680), гравюра-мідерит Іоана Златоустого й емблеманатюрморт (1682).
До найкращих праць Щирського зараховують 8 мідеритів до чернігівського видання панегірика Л. Крщоновича на честь єпископа Лазаря Барановича («Redivivus phoenix», 1683) і три мідерити до підручника реторики («Ilias oratoria», 1698), того ж автора. Найвідоміший тезис Щирського, виконаний у традиціях іконостасу, присвячений ректору Київської Академії П. Колачинському (1697 — 1702), у центрі якого зображена група студентів на чолі з ректором, на тлі будинку Академії, які представлений нижче на рис. 3.1.
Зразком бароккової композиції Щирського є тезис І. Обидовського на честь Азовської кампанії (1688 — 91) з символічними і алегоричними фігурами, емблемами, декоративними рамками тощо. 7 великих мідеритів Щирського оздоблюють панегірик С. Яворського, присвячений І. Мазепі «Echo głosu wołającego na puszczy» (польско-латинський друк Київської Лаври, 1698). Форта і три мідерити Щирського оформлюють друкпанегірик І. Орновського на честь полковника Г. Донець-Захаржевського «Bogaty Wiridarz» (1705). З того ж роду походять 2 гравюри Щирського в брошурі «Зерцало от писанія божественнаго...» з гербами І. Мазепи й І. Максимовича. І. Мазепі Щирський присвятив великого формату гравюру св. Онуфрія. Щирський працював перевавжно у панегіричній графіці в техніці мідериту, яку вперше застосував у кириличному виданні твору Л. Барановича «Благодать и истина ...» (1683). Офортом і дереворитом Щирський послуговувався дуже рідко. Для книг виконував головні титульні форти, фронтиспіси, нечисленні ілюстрації, декоративні орнаментальні рамки, кінцівки. Його великий мистецький дорібок тільки частинно ідентифікований.
Рис. 3.1. Тезис Щирського присвячений ректору Київської Академії П. Колачинському
4. Левицький (Ніс) Григорій Кирилович
Левицький (Ніс) Григорій Кирилович (бл. 1697, с. Маячка Новосанжарського р-ну Полтавської обл. — 19.05. 1769, там само) — автор станкових і книжкових гравюр на міді, ілюстрацій до богослужбових та світських друків, численних естампів.
Григорій Левицький походив з відомого козацького роду Носів. Народився в сім’ї священика. Коли і чому він змінив своє прізвище — невідомо. Ще у зовсім юному віці Г. Левицький залишив рідну Маячку, і відомості про нього як гравера на міді у Вроцлаві (Польща) з’являються лише наприкінці 1720-х рр.
Станкові композиції Г. Левицького відзначаються великою майстерністю. Серед них — зображення святих, сцен на новозавітні сюжети, а також відтворення романських і готичних скульптурних пам’яток давнього Вроцлава — тимпану собору Марії на Пясковому острові, надгробних плит шльонських князів.