Давньоєгипетська література і наука

Давньоєгипетські приповідки філософсько-морального змісту як найстаріший вид літератури, сатира на урядництво, гімни на честь богів і фараонів. Числова система єгипетських математиків. Успіхи астрономії та медицинські папіруси. Зачатки географічної науки.

Міністерство освіти і науки України

Український державний університет

водного господарства та природокористування

Кафедра філософії

Реферат

З дисципліни “Українська та зарубіжна культура”

На тему: Давньоєгипетська література і наука

Виконав: студент I курсу ІВГ групи ВВ-11 Глух С.В.

Перевірив: СарнавськаОксана В’ячеславівна

Рівне,2002


Зміст

1. Види літератури

1.1 Приповідки

1.2 Сатира

1.3 Роман

1.4 Гімни і пісні

2. Наука

Висновок

Список літератури

1. Вид и літератури

На ниві літератури єгиптяни не дали творів найвищого рівня. В їхніх письменницьких працях виявляється тверезість і поміркованість, яка примушує їх триматись конвенціональних зразків і не дозволяє розвинути ширше індивідуальні сили. Коли з’являлась якась літературна форма, письменники трималися її цілими століттями, не зважуючись будь-чим змінити спосіб писання. Тому єгипетске письмо здається нам сірим і одноманітним.

1.1 Приповідки

Найстаріший вид літератури в Єгипті – це приповідки філософсько-морального змісту. Вже з часів IV династії зберігся збірник таких повчань міністра Кагеммі. Життєві науки цього мудреця доволі обмежені.

Треба бути поміркованим – води й зілля вистачить на поживу. Але неможна воювати з людьми, що інакше думають, - навіть із пияком можна сидіти за одним столом аби тільки самому зберегти поміркованість. Не варто говорити зайвого перед людьми, які не вміють мовчати. Не треба бути занадто гордовитим, бо майбутнє – непевне...

Птахотеп, королівський міністр із часів Vдинастії, починає свої міркування такими словами:

Приходить слабість, і людина стає дитиною. Кожний день приносить свою біду. Очі слабнуть, вуха глухнуть; серце затикається, вуста мовкнуть; пам’ять зникає і її не вистачає, щоб згадати те, що сталось вчора. Що було добрим, стає лихим. Людина втрачає апетит; ніс її затканий, вже не видихає ...”

Старий філософ звертається до людей різних класів і дає їм практичні вказівки, як жити.

Багатий може жити по своїй вподобі, бо має всього доволі. Але йому загрожує небезпека від облесників та від його власних пристрастей. Треба стримувати свою вдачу, утримувати лице у спокої, завжди мати погідний погляд. Коли він мудрий – одружується вчасно, добре поводиться з жінкою, доглядає її і одягає. Хото шукає жінок у чужих домівках, той пропадає. Освідчений письменник повинен бути приязним до всіх, бо від кожного можна чогось навчитися. Треба мовчки прислуховуватися, як говорять люди, що добули мудрість. Не треба впадати у гнів, навіть коли хто має за собою правду. Залежні люди повинні бути покірливими і слухняними: панові подобається покора і глибокий уклін слуги. Хто слухатиме таких вказівок, той зайде високо й сам стане паном. Люди говоритимуть про нього: “Яким добрим є те, що виходить із його вуст!”

Письменник Енеї у своїх повчаннях говорить багато про жінок. Він наказує мати найглибшу пошану до матері й вірність для дружини. Мудрий чоловік старається утримати жінку в доброму гуморі, не докучає їй непотрібними наказами, завжди є лагідним, не починає сварки. Але від чужих жінок треба триматися здалека:

Бережися перед жінкою, яку не знають у місті. Не дивися на неї, як вона проходить, не старайся познайомитись з нею. Вона є потік глибокої води: його вирів ніхто не знає!”

Найглибщі за змістом є повчання фараона Аменемхета І, які він залишив своєму синові. це вже не практичні вказівки щодо життя, а поважний погляд на світ і його вартість. Заповіт фараона сумний: він зневірений у людях – всі вони зрадливі й невірні, важко знайти між ними добро і чесноту...

1.2 Сатира

До найстаріших зразків сатири належить історія про “красномовного мужика”. Нечесний урядовець безправно забрав у селянина віслюка, але мужик так хитро й красномовно боронив свою справу, що його промову записали й передали фараонові. “Серцю його світлості це було приємніше, ніж усе, що є в усій країні”. Це – сатира на єгипетське урядництво.

У сатирі “На вибір” автор жартує з долі військового старшини:

Що ти кажеш, що офіцерові доводиться краще, ніж писареві ? Ходи оповім тобі про долю славетного офіцера! Приводять його ще дитиною й замикають в казармі. Дістає кулаком у живіт, дістає вдруге в чоло, голову має розлупану раною, кладуть його і б’ють, аж нагаї ріжуть йому шкіру. Ходи, я скажу тоді, як він іде походом до Сирії, як марширширує через гори; свої харчі і воду несе сам на рамені, навантажений, наче віслюк... Коли зійдеться з ворогом, то як впійманий птах. Коли повернеться назад, до Єгипту, то є як дерево, яке перегриз хробак. Він хворий, лежить, везуть його на віслюкові додому, його вбрання розкрадають, а його служник утікає. Тому, писарю, звертай назад зі своєю думкою про щастя офіцера”.

Ту саму тему зустрічаємо в листах писаря Веннофре до його приятеля Нехтсотепа. І тут із гумором й іронією описано, як амбітний старшина намагається здобути собі вищу кар’єру й як потрапляє у всілякі трагікомічні ситуації.

1.3 Роман

Коли в приповідках і сатирах проявляється духовна тверезість єгипетського народу, то в казках і оповіданнях єгиптянин дає волю своїй буйній фантазії.

Першою спробою роману є оповідання про пригоди князя Сінуге – свояка Аменемхета І, який, хвилюючись за своє життя, втік з Єгипту до Сирії. Князь сам описує свою втечу, під час якої в тривозі ховався в чагарнику, на човнику без керми переправлявся через ріку, перекрадався пустелею, щоб не зустріти нікого з людей. Він зайшов над “гірке озеро ” й тут упав, знеможений спрагою. “Так смакує смерть!” - сказав собі. Але почув мекання овець. Підійшли степові пастухи, дали йому води, зварили молока й забрали із собою. В Сирії князь Тену прийняв його гостинно, віддав йому за жінку найстаршу доньку і зробив його намісником країни Яа.

“Це була гарна країна. Ростуть у ній фіги і виноград, а вина там більше ніж води. Вона багата медом і оливками, всякі овочі ростуть на деревах. Є там ячмінь і пшениця, а отар – без ліку. Щоденно я пив вино, їв хліб, варене м’ясо й гусячу печеню, до того ще й дичину, яку для мене ловили...”

Сінуге прожив у Сирії багато років, відзначився як лицар і здобув собі велику славу. Але на старості віку затужив за рідною землею і повернувся до Єгипту. Фараон зустрів його з гнівом. Люди дивувалися: “Дивіться, це Сінгуре, що став бедуїном ”. Але остаточно прощено князеві провини, і він знову став єгиптяненом:

Обголили мене і скинули з мене бруд пустелі та одяг мешканців піщаної країни. Вбрали мене в тонке полотно, намастили оливою, і я заснув на ліжку ..”

Більш фантастичний зміст має казка про князя, якому ворожка заповіла, що він загине від крокодила, гадюки або собаки. Князь подався у мандри й зайшов до Нагарини в Сирії. Тамтешній король оголосив, що віддасть свою доньку за жінку тому, хто дістанеться її вікна,а вікно було на висоті сімдесят ліктів від землі. Князь здобув королівну, і вона стала йому вірною дружиною. Вона вбила гадюку, яка вночі наблизилася до князевої постелі, врятувала його з пащеки крокодила, але князь не минувся своєї долі й загинув від свого улубленого пса...

Із часів Середньої держави походить оповідання про моряка, що розбився на морі й потрапив на таємничий острів, де панувала цариця-гадюка. Тут знайшов він розкішну рослинність і усілякі багатства. Царицю він причарував своїм оповіданням про свої пригоди й повернувся щасливо додому з різними дорогоцінними речами. Це – прототип поширеного потім на Сході оповідання про моряка Синдбада.

Жіноча зрада – це головний мотив оповідання про двох братів – Анупа й Бату. Старший брат, Ануп, мав жінку, яка забажала спокусити молодшого – Бату. Коли ж той не піддався на її намови, зрадлива жінка оббрехала його перед своїм чоловіком, і той у гніві кинувся на свого молодшого брата. Але Бата втік, а боги, бачачи його невинність, кинули за ним ріку, повну крокодилів. По довгій мандрівці Бата зайщов до кедрової долини і тут зустрів дев’ятьох богів, і вони створили йому жінку. Вона була легкодушна і цікава. Незважаючи на заборону Бати, пішла на берег моря, й море забрало в неї один кучер волосся. Цей кучер передали фараонові, і він наказав шукати цю жінку по всій країні, знайшов її і взяв собі за дружину. Щоб позбутися від Бати, за намовою жінки він вирубав усі кедри, й тоді впав також кедр, з яким було пов’язане життя Бати, й той помер. Але боги оживили його, і він став фарвоном Єгипту.

1.4 Гімни і пісні

Улюбленою поетичною формою Стародавнього Єгипту були гімни на честь богів і фараонів. У них єгипетський поет оповідав про свою любов до природи, до сонця, до всесвіту, до всього далекого й недосяжного. Найстаріші гімни мають будову доволі просту. Ось, наприклад, гімн про Ра:

Слава тобі, великий, сину великого! До тебе біжить великий дім володаря полудня, до тебе біжить великий дім володаря півночі! Ти відчиняєш отвори небесних вод,перед тобою відкривається небо. Слава тобі, єдиний, що триває вічно!..”

Але пізніше зміст пісні стає багатший,а форма – більш витонченою. В одному гімні Ра сам оспівує свою велич:

Я є той, хто створив небо і землю, підняв гори і всім істотам дав життя.Я є той, хто створив воду іпривів велику повінь та дав життя плідному бикові. Я є той, хто створив небо і таємницю його обріїв і посадив туди душі богів. Коли я відкриваю очі, стає ясно, коли замикаю – темнішає. Вода Нілу тече, коли я накажу. Я є той, хто творить години і створює дні. Я є той, хто починає ріки і творить повінь. Я є той, хто створив живий вогонь...”

До найвищої форми довів цей вид поезії фараон Ехнатон.

Простою і маловибагливою була єгипетська народна пісня. Маємо лише невеликі її зразки з надгробних написів. Пастух, що гнав овець через поля, залиті водою Нільської повені, співав:

Ваш пастух є у воді, між рибами,

Він говорить із сомом,

Він здоровить щуку...

Ваш пастух – пастух заходу...

Коли молотили збіжжя, погонич волів співав:

Молотіть для себе, молотіть для себе.

Ви, воли, молотіть для себе!

М олотіть для себе. Солому на поживу,

А зерно для вашого пана!

Не спочивайте, воли,

Сьогодні нам холодно!

На народних мотивах розвинулась любовна лірика. Коханці звали один одного словами: “мій брат”, “моя сестра”. Ось пісня закоханої дівчини:

Голос голубки кличе.

Вона каже: “Земля є ясна!”

Що маю я діяти?

Пташки не карайте мене!

Я зустріла мого брата.

Моє серце щасливе надмірно!

Ми кажемо: “НЕ РОЗЛУЧИМОСЯ НІКОЛИ!”

Дівчина-стрілець своє кохання оспівує так:

Скаржиться дика гуска,

Зловилася на принаду, -

Твоя любов тримає мене,

Не можу звільнитися від неї.

Заберу мої сіті додому, -

Але, що скажу моїй мамі:

Щодень поверталася я із здобиччю...

Не поставлю вже сітей сьогодні, -

Полонила мене твоя любов.

ЗаXIX – XXдинастій постали майстерні любовні пісні, в яких виступають різні дерева як символи кохання. Поет оспівує сикомору, яку посадила любка власною рукою:

“Вона є гарна, гілля її миле, свіжо-зелене. Вона має багато овочів, - вони червоні, як кармін, листя їх як малахіт, світяться, як скло. Вона витягає плечі, тінь її холодна. Вона кладе листя до рук малої дівчинки-садівнички й посилає її швидко до любої: “Прийди, пробудь одну хвилину серед молоді! Гай, повний зелені, святкує свій день; хатина й шатро готові; молодь радіє, що тебе побачить... Прийди, святкуй цей день у веселості – сьогодні, й завтра, ц післязавтра – три дні! Сідай у моїй тіні!.. Як оп’янілий бенкет заметушиться, сама залишишся з твоїм братом. Але я [сикомора] мовчазна й не розповім того, що побачу ”.

Як єгиптяни цінували життя й як вміли його використовувати, про це свідчить пісня, яку склав поет Манерос:

Одні люди проходять, інші залишаються від часів предковічних. Боги, що колись жили, спочивають у своїх пірамідах. Так само поховано і вельмож, і мудреців. Ті, хио будував будинки, не мають тепер своєї містини, - бачиш, що сталося з ними. Я чув слова Імхотепа і Гардедефа, які кажуть так у своїх приповідках: “Дивися, їхні будинки, їхні мури розпадаються, нема їм місця, так, ніби їх ніколи і не було! Ніхто не приходить звідти, щоб нам сказати, що з ними сталося,щоб скріпити наше серце, коли підемо туди, куди вони пішли!..” “з веселим серцем не забувай величаво жити. Іди за своїм серцем, як довго живеш! Поклади мірру на свою голову, одягнися в тонке полотно, намастися правдивими божими чудесами! Прикрасися як тільки можеш і не дай впасти твоєму серцю. Іди за своїм серцем і за своїми радощами, поки живеш. Не засмучуй свого серця, поки не прийде день жалощів. Але той, чиє серце стоїть тихо, не чує жалів, а той, хто лежить у могилі, не приймає смутку. З ясним лицем святкуй радісний день і не спочивай у ньому, бо ніхто не бере із собою свого добра й ніколи не повертається той, хто відійшов туди…”

Ця пісня, своїм змістом нагадує пізніші оди Горація, - це, майбуть, найпомітніший твір єгипетської поезії.

2 Наука

Крім художньої літератури, до нас дійшло немало творів наукового характеру. Єгипет створив перші початки наукових дослідів. Єгиптяни не були творцями будь-яких наукових теорій, але практично розв’язали багато наукових проблем.

Особливо розвинута в Єгипті була математика. Але числова система була в єгипетських математиків досить громісткою. Жодних спроб надати цифрам позиційного значення не робилося. Рисочка завжди позначає одиницю, дужка – десяток, хвиляста мотузка – сотню, квітка лотоса – тисячу. Щоб написати, наприклад, дев’ять тисяч, потрібно дев’ять разів підряд намалювати квітку лотоса. Недивлячись на усі ці труднощі і вади, єгипетські писарі ухитрялись вирішувати складні задачі. У геометрії вже визначалася площа квадрата, трикутника, трапеції, кола, зрізаної піраміди і відношеня довжини кола до його діаметру (останнє з помилкою всього на дві сотих ). З практичних причин, для вимірювання кількості збіжжя, навчилися обраховувати об’єм кулі та еліпсоїда. Про те, як єгипетські архітектори вправно оперували математичними правилами свідчать піраміди. Найповніша збірка єгипетських математичних правил – це так званий папірус Рінд – підручник, в якому наведено багато практичних прикладів і трохи теорії. Цікавим є і його заголовок: “Приписи, як дійти до знання усіх темних речей, усіх таємниць, що містяться у предметах”.

Єгиптяни знали найважливіші закони механіки, завдяки яким вміли пересувати з місця на місце, а також підносити у гору великі маси, наприклад, колосальні моноліти. Щодо пірамід – треба ще відзначити, що вони надзвичайно точно зорінтовані до сторін світу. Такої точності досягають лише високоточні сучасні інструменти.

Єгипетська астрономія також досягла великих успіхів. Єгиптяни докладно знали рухи Сонця і Місяця, ділили небо на частини і дали назви головним зіркам. Спостерігали час появи Сіріуса на небі, який попереджував про розлив Нілу, хоча цей збіг був випадковістю. Єгиптяни жили за сонячним календарем. Рік ділився на дванадцять місяців по тридцять днів в кожному, а місяць на три декади. Зайві п’ять днів вважалися святковими і не включались ні в один з місяців.

До нас дійшли і медицинські єгипетські папіруси. Багато в їхніх рецептах здається сучасному читачу наївним. Вживаються такі ліки, як товчене копито віслюка або “молоко жінки, яка народила хлопчика” для охорони від лихих впливів використовували також амулети. Однак ряд спостережень виявили точно благотворну (або шкідливу) дію тих чи інших трав. Вже були уявлення про закони кровооббігу і їхня наука про “соки” – це найдавніша фізіологія . Що стосується хірургії, то особливо славились єгипетські окулісти, яких навіть запрошували у VI столтті до н. р. До двору персидських царів.

У Єгипті, також, були і зачатки географічної науки, до того ж спостерігається тенденція до відомої систематики. Один напис у святині в Карнаку подає імена 359 народів Півночі і 269 народів Півдня. Землю уявляли собі у вигляді прямокутника з припіднятими краями (горами) і омиваного з усіх сторін океаном (“Великим кругом”). Передньою стороною вважався Південь, звідки тече Ніл, задньою стороною – Північ (острови Середземного та Егейського морів), правою стороною – Захід (де вважалось помешкання душ померлих), а лівою стороною – Схід (“Країна бога”, тобто Ра). Все це свідчить про тісний зв’язок зачатків наукових знань з міфологічним сприйняттям світу, яке єгипетські мислителі не могли подолати.

Народи, по уяві стародавних єгиптян, ділилися по кольору шкіри та мові, а також на мешканців долини Нілу, життя яких залежить від благодійної річки, та усіх інших, які використовують падаючу з небес воду (атмосферні опади).

Збереглись географічні карти Стародавнього Єгипту(наприклад, детальна карта району золотих родовищ в Аравійській пустелі). До нас дійшов найстародавніший в світі літопис, охоплюючий понад п’яти століть. Однак широких історичних висновків не робилося, і переміни в житті держави пояснювались волею богів та моральними якостями людей.

Менше в Єгипті процвітали гуманітарні науки. Історія обмежувалася звичайним літописанням. Так, наприклад, славний “камінь з Палермо”, що походить з якоїсь гробниці, подає роки володіння найдавніших династій без будь-якого прагматичного зв’язку. Стиль дуже сухий, речення короткі. Живішими були описи військових походів та боїв, як, наприклад, опис експедиції генерала Тоті до Сирії за Тутмоса ІІІ.

Висновок

Коли грецький історик Геродот досліджував Єгипет, єгипетські жерці казали йому: “Ви, греки, проти нас є дітьми”. Те саме можна сказати про всі інші народи й культури. Єгипет був чиненайдавнішим осередком високої цивілізації. Коли навіть беремо Єгипет із часів Менеса і перших династій, то вже зустрічаємо високу цивілізацію, величаві споруди, календар, письмо. І ця старовинність культури дає Єгиптові перше й найпочесніші місце серед усіх народів землі.

Список літератури

1 Крип’якевич Іван Всесвітня історія – К.: Либідь, 1995.

2 Д.Г. Редер, Е.А. Черкасова История древнего мира – М.: “Просвещение”, 1985.