Реферат
з Харківщинознавства на тему:
«Драматичний театр та кінематограф»
Виконала: учениця 9-А класу
Чуденко Христина
Перевірила: учитель
Запорожченко Людмила Романівна
2007 рік
Зміст
1. Вступ ………………………………………………….…………3
2. Основна частина
1) трупи………………………………………………….……5
2) театр Синельникова……………………………………6
3) Малий театр……………..……………………………….8
4) Театральні студії та гуртки……………………..……9
5) Оновлені театри……………………………….………..9
6) Театр кабаре………………………………………….11
7) Кінематограф…………………………………….…….11
3. Висновок …………………………………………………….14
Список використаної літератури ………………….…………15
ВСТУП
На початку XXстоліття український драматичний театр розвивався у надзвичайно несприятливих умовах. Численні українські трупи, переслідувані цензурними обмеженнями, гнані матеріальними нестатками, мандрували по Україні та інших регіонах Російської імперії, позбавлені можливості зупинитися десь на постійну роботу. До того ж у цей період українське театральне мистецтво, яке в попередні роки мало визначні здобутки, вже не могло задовольнити потреб нового часу, незважаючи на те що це були здобутки, пов'язані з іменами М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського. Але попри всі негаразди творча інтелігенція України глибоко відчувала дух часу, молоді таланти, спираючись на величезні здобутки своїх попередників, шукали нових шляхів у мистецтві.
Початок XXстоліття ознаменувався розквітом різноманітних пошуків і експериментів у сфері російського драматично-театрального мистецтва. На межі сторіч в осередку передової художньої інтелігенції Росії виник могутній рух за рішуче оновлення всієї театральної справи. Зрозуміло, що всі новації столичних театрів впливали й на розвиток провінційного театрального мистецтва. До Харкова приїжджали на гастролі Художній і Малий театри, трупа В. Мейєрхольда, Драматичний театр В. Комісаржевської, який з вересня 1902 до травня 1903 р. двічі побував у місті. Харків на початку XXстоліття належав до «першого ряду» провінційного театру — сюди тяглися майже всі акторські сили широкої театральної провінції. Державні театри відкривали досить незначну кількість вакансій, у рядового актора потрапити із провінції до столиці було дуже мало шансів. Інша справа — солідна провінційна антреприза, на яку при сезонних змінах у складі трупи можна було розраховувати. Яким же було організаційне становище провінційного театру? Театральних приміщень, якими б володіли приватні особи, у провінції було мало, більшість належала міському громадському управлінню.
Справами театрів формально відали міські думи, які обирали театральну комісію, що зазвичай отримувала назву «дирекції міського театру». На кожен сезон або на кілька сезонів дума здавала приміщення театру антрепренеру. Так, Харківський театр російської драми утримували понад сімдесят років три покоління антрепренерів Дюкових — до 1905 року. У сезоні 1906/1907 р. трупу в Харківському міському театрі зібрав антрепренер Линтварьов за участю режисера К. Марджанішвілі. В цей час у Харкові працювала ще одна трупа російської драми професійних акторів антрепренера Соколовського у приміщенні оперного театру. Тут теж був підібраний досить сильний акторський колектив, який створював справжню конкуренцію міському драматичному театру.
ОСНОВНА ЧАСТИНА
Трупи
У 80 — 90-х роках XIXстоліття Харків разом з Одесою, а згодом і Києвом, стає надійним пристановищем для багатьох українських мандрівних труп: М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського, а також Г. Деркача, О. Суслова, О. Суходольського, Д. Гайдамаки, Л. Сабініна та ін. Безперечно, велику роль у розвитку українського театрально-драматичного мистецтва міста відіграв М. Кропивницький, який з літа 1889 р. купив для себе хутір «Затишок» за 120 верст від Харкова і став частіше навідуватися до губернського центру. На початку століття Кропивницький залишався неперевершеним актором якого критики називали «недосяжним українським Сальвіні». Він однаково був талановитим і в ролях трагедійних, і в побутових, і в комедійних. Актор володів соковитим і виразним голосом, а тому був віртуозним читцем і розповідачем. Незважаючи на глухоту, що прогресувала, Кропивницький не залишав сцени: допомога суфлерів йому не була потрібна, бо він знав усі ролі свого великого репертуару напам'ять.
У Харкові з кінця 90-х років XIXстоліття починають гастролювати трупи О. Суслова, О. Суходольського, Л. Сабініна. Трупа О. Суходольського довгий час працювала у Харкові, орендуючи театрально-циркове приміщення братів Нікітіних. Цей колектив українська таросійська критика вважала «зразковою українською трупою» за її демократичний репертуар та виконавські традиції, спрямовані на задоволення перш за все потреб глядачів з найбідніших верств населення. З часом із трупи О. Суходольського виділилася трупа Л. Сабініна, яка прагнула, за свідченням її керівника, до радикального оновлення репертуару за рахунок творів світової та модерної вітчизняної драматургії. Вже у 1908 р. відбулися прем'єри вистав «Уріель Акоста» К. Гуцкова, «Ревізор» М. Гоголя, «Гетьман Дорошенко» Л. Старицької-Черняхівської, «Лісова квітка» Л. Яновської, п'єс Б. Грінченка. Цікавою сторінкою в історії харківського театрального мистецтва були заходи у 1910—1912 рр. П.
Саксаганського і М. Заньковецької щодо створення в Харкові постійного українського художнього театру на зразок МХТу. Юридичним засновником цього театру повинно було стати Товариство імені Г. Квітки-Основ'яненка. Передбачалося створити при театрі спеціальні вокальні та драматичні класи, залучивши до роботи молодих акторів. Театральна рада, яка займалася влаштуванням нового театру, провела значну організаційну роботу, вирішила чимало фінансових проблем, плануючи вже на другу половину вересня 1912 р. відкриття сезону. Але на початку вересня у місцевій газеті «Утро» з'явилася замітка, з якої стало зрозуміло, що театру, подібного до МХТу, у місті не буде через протидію посадових осіб, що недоброзичливо ставилися до ідеї відкриття українського театру. «Нарешті питання про український театр було закрите, всі починання поховано заживо», — констатувала газета.
Театр Синельникова
І все ж злет харківської російської драми пов'язаний перш за все з діяльністю видатного актора, режисера і антрепренера М. М. Синельникова. У серпні 1910 р. він приступив до керівництва театром, який незабаром вийшов на почесне місце не тільки в Україні, а й у всій театральній Росії. Режисер з перших днів узяв за мету створити серйозний театр, а тому оточив себе талановитими акторами, художниками, кваліфікованим технічним персоналом. Організовуючи трупу, він залучав до неї, за його словами, «свіжі молоді акторські сили», які ще не були отруєні театральною рутиною, з якими було б легко працювати і здійснювати свої режисерські задуми. Склад трупи, поповнюючись і кристалізуючись, поступово прийшов до незмінного ансамблю видатних артистів: В. Блюменталь-Тамарін, О. Полевицька, О. Шатрова, О. Баров, П. Баратов, І. Пєвцов, С. Кузнецов, Л. Колобов, Б. Путята, В. Петіпа, А. Петровський, М. Тарханов, М. Ходотов, В. Юренєвата ін.
Із 1910 до революційного 1917 р., за свідченням самого режисера, в Харківському міському драматичному театрі було поставлено близько сімдесяти п'єс. На перші спектаклі Синельникова «Марія Стюарт», «Затоплений дзвін», «Остання жертва» одразу ж з'явилися позитивні рецензії в журналах «Театр и искусство» та «Рампа и жизнь». Рецензенти відзначали зіграність акторського ансамблю і особливо тепло відгукувалися про молоді сили трупи.
Як тільки фінансове становище театру покращилося, Синельников зробив досить сміливий крок — відкрив у 1912 р. Загальнодоступний театр у робітничому районі Харкова в приміщенні колишнього цирку Грікке. Проте у цього театру були досить серйозні конкуренти: опера, міський театр самого Синельникова з першокласною трупою і Театр мініатюр. Тому через матеріальну скруту Загальнодоступний театр не протримався й року.
4 січня 1914 р. в Харківському міському драматичному театрі відбулася видатна подія, яка привернула до себе увагу театральних кіл усієї Росії, — святкування 40-річного сценічного ювілею М. М. Синельникова. З усіх куточків країни з'їхалися актори та режисери, щоб привітати ювіляра. Це дало можливість скласти незабутню і виняткову щодо акторської майстерності програму.
Роки з 1912 до 1915 стали в історії Харківського драматичного театру періодом найвищого підйому антрепризи Синельникова. В подальшому, як і весь російський театр, вона переживала поступовий занепад. Із початком Першої світової війни криза загострилася. У зв'язку з воєнним часом театр Синельникова втратив кращого свого глядача: молодь була призвана до діючої армії, матеріальне становище населення погіршилося, що одразу ж позначилося на відвідуванні спектаклів. 1 лютого 1915 р. закінчився перший термін оренди Синельниковим Харківського міського драматичного театру. За умовою нового договору з управою антрепренер повинен був узгодити свої плани і дії з театральною комісією, створеною із впливових осіб міста. Утримувати театр у провінції за таких складних умов на тому високому рівні, який встановив сам Синельников, коштувало значних зусиль. У той час, коли репертуар драматичних театрів ставав усе більш дріб'язковим, коли справжнє мистецтво вироджувалося в «танго смерті» або «танго апашів», Синельников залишався серед тих, хто вірив у високу духовну та виховну силу мистецтва.
Малий театр
У 1901 р. в Харкові на кошти титулярного радника Львова за проектом архітектора Цауне на місці старого цирку розпочалося будівництво Малого театру, історія якого є красномовним свідченням того, як у гонитві за прибутками театр від найкращих зразків драматургічного мистецтва поступово скотився до вельми сумнівного кафешантанного репертуару. З самого початку приміщення приватного театру призначалося для спектаклів, концертів, лекцій, гастролей, балів, що проводилися з благодійницькою метою. 25 грудня 1902 р., на Різдво, Малий театр відкрився спектаклем О. Островського «Таланты и поклонники», збір від якого пішов на важливу загальноміську справу — закінчення будівництва народного будинку Харківського товариства грамотності. Під час сезону 1905 р. в Малому театрі давали спектаклі трупи антрепренерів П. Гайденбурова, Португалова, Товариства любителів драматичного мистецтва під керівництвом Ю. Юр'євського (справжнє ім'я Ю. Алексєєв — брат К. Станіславського), проходили концерти знаменитої актриси Н. Тамари, що славилася виконанням оперних арій, російських і циганських романсів, гастролював єврейський театр «Унзер Вінкл» («Затишний куточок»).