Смекни!
smekni.com

Еволюція сфери гостинності міста Києва другої половини XIX - початку XX століття в контексті розвитку українського туризму (стр. 4 из 6)

Потужний поштовх розвитку міста та його інфраструктури дало відкриття регулярного залізничного сполучення. Це прискорило вантажообіг між підприємствами Києва і регіонами не тільки України, а й всієї Російської Імперії (так, Україна, була фактично „цукровою житницєю” Імперії), а також сприяло інтенсифікації ділових поїздок тогочасних бізнесменів у професійних справах.

Всі ці процеси позитивно вплинули і на розвиток сфери гостинності Києва. Так, наприклад, під час Контрактового ярмарку, який щорічно проводився в Києві у лютому, міські готелі вдвічі підвищували плату за послуги, що ними надавалися. Це було пов’язано з великим напливом гостей міста, внаслідок чого попит на тимчасове житло різко збільшувався. Були повністю завантажені не тільки готелі, але й так звані мебльовані кімнати. Піднімали ціни на свої послуги і інші заклади, що могли надавати послуги з тимчасового розміщення. Звісно, послугами закладів розміщення такого рівня користувалися не стільки ділові люди, які могли дозволити собі зупинитися у престижних готелях, а й численні гості міста, що прагнули непогано провести час у Києві, адже протягом проведення Контрактового ярмарку користувалися підвищеним попитом і послуги розважальних закладів.

Після реформи 1861 року, що скасувала кріпосне право, відбулися зміни й у культурному житті Києва. У наступні 40 років кількість навчальних закладів зросла з 38 до 152, число студентів і учнів у них збільшилося з 5 тис. 460 чоловік до 22 тисяч. В цей час у Києві були створені кілька наукових товариств природничого і гуманітарного профілю: Товариство натуралістів (1869 рік), Історичне суспільство Нестора-літописця (1873 рік). У 1863 році було організовано Київське відділення Російського музичного суспільства, відкрилися Російська опера (1867 рік), Музичне училище (1868 рік), Художня школа М.І. Мурашко (1875 рік). У 70-х роках розпочався потужний український театральний рух, чому сприяв дозвіл давати українські вистави у Києві приватним гурткам.

Багата культурна, у тому числі, архітектурно-історична спадщина Києва у зв’язку з інтересом до власної історії приваблювала багатьох представників української інтелігенції та спонукала до відвідування міста. Важливим чинником перетворення Києва на привабливий центр туристичних відвідувань став розвиток освіти і мережі освітянських закладів. Цей чинник сприяв зацікавленості широких верств учнів і педагогічної інтелігенції вітчизняною історією, природою, культурою і навіть розвитком промисловості. Подорожі з подібною метою оформилися у так званий „краєзнавчий туризм”, який став третім після паломництва і ділового туризму видом туризму, що інституалізувався в Україні наприкінці ХІХ ст. Цей вид туризму виростає з екскурсій з пізнавальною метою, коли виходить за певні часові та просторові рамки (туризмом вважається подорож в оздоровчих, пізна-вальних або професійно-ділових цілях, яка триває понад 24 години) і становить прообраз сучасного історико-культурного туризму.

У підрозділі 3.2. ”Мережа світських закладів гостинності як складова сфери гостинності Києва” розглянуто типи закладів, які надавали притулок прибулим до Києва та відстежено зміни їх кількісних та якісних характеристик. Однією з поширених на початок 60-років ХІХ ст. форм світських закладів тимчасового розміщення в Україні були гостинні, або постоялі чи заїжджі двори. Вони вели свій родовід ще з часів Київської Русі. Щодо готелів міста, то їх розвиток прискорився з відкриттям регулярних залізничних рейсів. Так, 1880 року у Києві нараховувалося 15 готелів, а на початку ХХ ст. вже 64. Виділялися суперзіркові готелі, готелі другого класу, мебльовані кімнати. Серед найбільш престижних були: готель „Європейський”, „Гранд-отель”, „HoteldeFrance”, „Континенталь” та ін. Ці заклади були одними з перших, в яких впроваджувалися технічні новинки: електрика, телефони, гаряче водопостачання, що давало можливість приймати ванни. На жаль, більшість готелів Києва не збереглися після Жовтневої революції: вони були перепрофільовані або ж зруйновані. Під час роботи з архівними матеріалами, дисертантом виявлено імена власників деяких готелів, досліджено цінову політику готельних закладів, асортимент послуг, що ними надавалися, а також вимоги до якості послуг і кадровий склад обслуговуючого персоналу.

Окрему групи складали так звані „доходні будинки”, кімнати в яких здавалися в оренду. І хоча знімати їх могли й місцеві мешканці, вони також залучалися до надання тимчасових послуг прибулим до міста. Після революції всі вони були конфісковані і вилучені зі сфери гостинності, оскільки їх було передано до житлового фонду міста або просто зруйновано.

У підрозділі також розглядаються заклади харчування як складова сфери гостинності Києва, виділяються такі установи, як ресторани, кафе, кондитерські, харчевні і трактири.Найбільш ранніми формами цих закладів, поширеними у Києві, були трактири і харчевні. Київські трактири надавали не тільки основні послуги – харчування та розміщення, але й додаткові: розважальні і рекреаційні. В них можна було не тільки поїсти, а й потанцювати, послухати музику, подивитися на виступи артистів.

При готелях існували їдальні, до яких згодом додалися кафе і ресторани. Плата за харчування, як правило, входила до загальної вартості проживання в готелі. Варто відзначити, що у другій половині ХІХ ст. трактирами також називали готелі „низького” розряду і шинки, де обслуговувалися малозабезпечені верстви населення. Але в цей же час відслідковується тенденція зведення трактирів тільки до ролі закладів громадського харчування. Так, у 1893 році Дума прийняла ухвалу, що забороняла мати при трактирах приміщення, готельні номери і кімнати, які закривались зсередини, і навіть мати загальний вхід з мебльованими кімнатами.

В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. в Києві налічувалося не менше півсотні ресторанів, кращими серед яких вважалися ресторани при першокласних готелях. В цих ресторанах було передбачено і розважальні заходи: виступи оркестру чи хору і навіть концерти органної музики.

Окрему категорію закладів харчування в Києві становили кафе і кондитерські: наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. їх нараховувалося більше двадцяти. Відвідувачам пропонувалися шоколад, кава, чай, морозиво, прохолодні напої і навіть кефір, а також кондитерські вироби, асортимент яких був дуже широким.

Особливістю цих закладів сфери гостинності було те, що їхніми послугами користувалися не тільки місцеві мешканці, які складали основний контингент відвідувачів, але й приїжджі.

Серед власників закладів сфери гостинності переважали купці. Вони становили близько 90% власників готелів, харчевень, ресторацій. Решту складали поодинокі представники інших соціальних жертв Києва. Так, серед власників готелів міста 1858 року був один селянин (Сичов), власників кондитерських – дворянин (Ільницький), власників харчевень – міщанин (Федоров). У 1859 р. кофейню утримувала дружина колежського регістратора Флорентіна Хоржевська. Частина закладів сфери гостинності з дозволу губернського управління передавалась в оренду, насамперед, це стосувалося управління трактирами. Серед орендарів левову частку знов-таки складали купці, хоча бували і виключення. Так, того ж 1859 року один трактир був переданий в управління селянину Юдіну.

Відкривати заклади гостинності в Києві дозволялося не тільки підданим Російської Імперії, але й іноземцям. Для цього необхідно було подати заяву („прошение”) до Київської міської управи разом із довідкою („атестатом”) від Київського міського голови про те, що претендент „до суду не притягався”, всі повинності сплачував вчасно.

В підрозділі також висвітлено роль, яку відігравав розвиток транспорту і шляхів сполучення у розвитку сфери гостинності міста. Зазначається, що саме Київ у 1892 р. став „батьківщиною” першого електричного трамваю в Російській Імперії і п’ятнадцятим містом у світі, де використовувався електричний трамвай. Крім трамваю, перевезення пасажирів, особливо трансфер від вокзалу до готелів, з 1879 р. здійснювали омнібуси, а до цього – карети, екіпажі. Омнібуси, зазвичай, були приписані до великих готелів, а маршрут пролягав від готелю до вокзалу або річкової пристані і навпаки. Крім омнібусів, поширеним видом транспорту у Києві була конка, перший вагон якої відправився за маршрутом 11 серпня 1891 року. Невдовзі вона була витіснена електричним трамваєм, а згодом з’явився ще один новий вид транспорту – автобус і таксі (автомобілі – таксомери), проте до 1917 року регулярного автобусного сполучення в Києві так і не з’явилося.

У Висновках до розділу підводяться підсумки щодо аналізу розвитку світських закладів гостинності Києва протягом досліджуваного періоду. Зазначається, що цьому процесу сприяло збільшення поїздок з комерційною метою (прообраз ділового туризму) до Києва, зокрема, у зв’язку з щорічним проведенням Контрактового ярмарку, який приваблював не тільки суб’єктів економічної діяльності, а й численних відвідувачів, що вбачали у ньому не стільки комерційний, скільки розважальний захід. Збільшення попиту на послуги закладів сфери гостинності призвів до розвитку мережі готелів, ресторанів, розважальних закладів, їх диференціації за ціною і сервісом. Зростанню кількості світських закладів гостинності міста сприяло і становлення історико-культурного туризму в Україні, який формувався на основі екскурсій і подорожей з пізнавальною метою.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження: