Смекни!
smekni.com

Музеєзнавство (стр. 1 из 7)

Загальні відомості

Методичні вказівки призначені для студентів базового напряму "Культура'' спеціальності "Документознавство та інформаційна діяльність" для забезпечення самостійної підготовки занять з дисципліни "Музеєзнавство".

У методичних вказівках відображено тематику лекцій з вказаного курсу відповідно до навчальної програми. До всіх тем відповідно до планів занять наведено основні положення кожного з питань, а також словник музеєзнавчих термінів та назв з посиланням на список літератури.

Метою вивчення дисципліни "Музеєзнавство" є формування у студентів теоретичних і практичних знань про музеєзнавство як сферу знань, необхідну в професійній діяльності, а саме - ознайомлення з характером збірок найбільших музеїв світу та України, а також набуття практичних навичок із створення музею в певній установі, веденні фондової документації музею, побудові експозиції тощо.


Тема 1. Музеєзнавство як наукова дисципліна

1.1. Музеєзнавство як наукова дисципліна. Зміст терміна. Об'єкт і предмет дослідження музеєзнавства[21; 36; 40; 44; 49],

Музеєзнавство як вчення про музеї виникло у XVIIIст. вслід за появою професійних державних музеїв, В IIпол. XIX ст. - музеєзнавство формується як наука, тоді ж з'являється і сам термін (у зарубіжній літературі - музеологія).

Музеєзнавство - наукова дисципліна, що вивчає закономірності виникнення та розвитку музеїв, їх соціальні функції, форми та способи реалізації цих функцій на різних етапах суспільного розвитку. Включає теорію та історію музейної справи, музейне джерелознавство, музеографію та методику музейної справи.

Музеєзнавство належить до інтердисциплінарних наук. Воно інтегрувало елементи різних профільних історичних дисциплін, а також спеціальні та допоміжні дисципліни: історіографію, джерелознавство, археологію, етнографію, нумізматику, сфрагістику, палеографію. Сучасний розвиток музеєзнавства неможливий без взаємодії з теорією інформації, документалістикою, архівознавством, бібліотекознавством, педагогікою, психологією, соціологією. В останні десятиліття сформувалася така наукова дисципліна, як музейна педагогіка.

Майбутнє музеєзнавства теоретики пов'язують із певною інформаційно-управлінською наукою, що охоплює лише проблеми культурної спадщини. Вона має координувати можливості бібліотек, музеїв, виставкових центрів, реставраційних служб, органів охорони пам'яток, архівів та інших установ і засобів масової інформації

Музеографія - галузь музеєзнавства, завдання якої - опис музеїв, експозицій, колекцій.

Мета музеографії - вивчення історії колекцій, нагромадження та розповсюдження інформації про музейні збірки, популяризація та реклама музеїв,

Перші музеографічні твори з'являються у XVIIIст. До музеографічних видань належать: путівники, каталоги, довідники, проспекти. Об'єкт музеєзнавства - музеї та музейна справа. Ознакою самостійної наукової дисципліни є наявність предмета дослідження.

Концепції музеєзнавства: 1) інституціональна (предмет, закономірності розвитку музеїв); 2) предметна (предмет науки - музейний предмет як феномен); 3) комплексна (поєднує дві попередні, є найбільш точною).

Предмет музеєзнавства становить коло об'єктивних закономірностей, що відносяться до процесів накопичення і збереження соціальної інформації- пізнання і передачі згаслих традицій, уявлень за допомогою музейних предметів, вивчає питання виникнення та розвитку суспільного функціонування музеїв.

1.2. Ключові поняття музеєзнавства: "музейний предмет", "музей" та його суспільні функції, музейна справа. Методи та функції музеєзнавства [28]

Ознаки музейного предмета: реальний, істинний, зберігається довгий час, раритетний (рідкісний). У XIXст. предмет набуває нових характеристик: джерело наук, твір мистецтва, природничий препарат. Тоді ж з'являється поняття "колекційний предмет". В музейному предметі відображаються ставлення людини до дійсності, яка виявляється в музейній потребі (зберігання і суспільного використання речей, що мають властивість відображення дійсності, є джерелом інформації, являють собою естетичну чи етичну цінність). Музейний предмет - пам'ятка історії культури, видобута із середовища побутування і включена в музейне зібрання завдяки властивості характеризувати історичну культуру певного суспільства, виступає в музеї як джерело знань та емоційного впливу, а також освіти.

Термін "музей" походить від "Музейону" - храм муз в Стародавній Греції. Музей -науково-дослідна і культурно-освітня установа, яка відповідно до своїх суспільних функцій здійснює комплектування, облік, збереження, вивчення пам'яток історії, культури та об'єктів природи. Функції музеїв (суспільні): науково-документаційна (наукове документування явищ природи та суспільства), охоронна (збереження пам'яток), дослідницька, освітньо-виховна.

Відповідно до основних напрямків музейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна робота, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'яткоохоронна робота. Музеї є юридичними особами, крім тих, що створюються і діють при підприємствах, установах, організаціях, навчальних закладах.

Музейна справа - особлива сфера суспільної діяльності, яка включає: І) музейну практику (науково-фондова, науково-ексгюзиційна та науково-освітня робота); 2) спеціальна наукова дисципліна - музеєзнавство; 3) музейну політику (законодавство); 4) спеціалізовану періодику - особлива сфера культури, яка охоплює усі сторони комплектування, обліку, зберігання, вивчення та використання музеями культурних цінностей країни.


Тема 2. Історія розвитку музею та музейної справи у світі.

Великі музеї

2.1. Передісторія музеїв та музейної справи [1; 36)

Перші музейні зібрання, як правило, ведуть свій початок від приватних колекцій. Колекціонування оригінальних предметів існувало вже у первісному суспільстві. Перші приватні музеї з'являються в Стародавніх Греції та Римі. Особливої популярності колекціонування предметів мистецтва та старожитностей набуває в Європі в епоху Ренесансу.

Поняття "колекціонування" впровадив в обіг римський оратор Марк Тулій Цицерон. У стародавньому світі колекціонування було популярним: досить згадати бібліотеку Ніневійського палацу (Ассірійська держава, VII ст. до н. е.), яка містила сотні тисяч глиняних табличок із клинописними текстами. Першими музейниками були раби. Знаменитий філософ Арістотель, наприклад, збирав гербарні. З IIIст. до н. е. популярними мистецькими предметами колекціонування стають камеї (геми з випуклими зображеннями), батьківщиною яких вважають Александрію. Великі колекції камей (дактиліотеки) були у Помпея і Цезара.

Найбільшою колекцією стародавніх рукописів (близько 700 тис.) володів Александрійський музейон, який виник при перших Птолемеях. Книги зберігались у футлярах. Полиці виготовлялись з кедрового дерева (щоб не було жуків). Тут працювали тисячі копіювальників текстів. Збірка існувала до VIIст., поки не була спалена халіфом Омаром.

У Візантії колекції мистецьких пам'яток та старожитностей накопичувались в монастирях та церквах. В епоху Відродження склались найвідоміші сучасні музейні збірки Італії: Лоренцо Медічі у Флоренції, Ватіканський музей у Римі (XVI ст.); у Німеччині збірки Августа Саксонського в Дрездені (XVI ст,), формуються приватні колекції різного характеру.

2.2. Великі музеї світу

а) Британський національний музей ~ найстаріший музей світу [і; 8; 9; 64; 72], заснований декретом англійського парламенту у 1753 р. та відкритий для огляду у 1759 р. Первісно розташовувався у будинку лорда Галіфакса - Монтегю-хаус.

У Британському музеї зберігаються пам'ятки: первісного мистецтва (головним чином Британських островів), культури Стародавнього Єгипту і Месопотамії, Стародавніх Греції і Риму, середньовічного мистецтва Європи, Африки, Азії, Америки, що хронологічно охоплюють два мільйони років розвитку цивілізації, Тут зібрані величезні колекції гравюр, монет, медалей, кераміки, художнього металу і ювелірного мистецтва. Експонати розташовані у 94 галереях завдовжки 4 км.

Найцінніші колекції: античних старожитностей - придбані у 1772 р. (колекція грецьких і римських ваз); 1814-1815 рр, (скульптури афінського храму Парфенон); єгипетські старожитності - колосальні статуї єгипетських богів і фараонів, мумії, гробниці, колекції побутових речей; знаменита на весь світ бальзатова плита - "Розеттський камінь" (195 рік до н. е.) з тримовним написом - хвалебною промовою жерців на честь правителя Птодемея Єпіфана, знайдена у 1.799 р. біля м. Розетта у Єгипті, а згодом використана французьким вченим Жаном-Франсуа Шампольйоном для розшифрування текстів, написаних єгипетськими ієрогліфами.

Бібліотека Британського музею зберігає 7 млн. друкованих книг, 105 тис. рукописів, близько 100 тис, хартій і грамот, понад 3 тис. папірусів: автографи В. Шекспіра, О. Кромвеля, Е. Роттердамського. Ґ. Галілея, М.Лютера, І Ньютона та інших видатних особистостей;

б) Стара пінакотека в Мюнхені (1; СЮ; 78] представляє лише картини ("пінакотека" – від (грецьк.) "сховище картин"). Творцями живописного зібрання Пінакотеки є баварські курфюрсти з роду Віттельсбахів. Початок збірки покладено купівлею полотна німецького художника Альбрехта Альтдорфера "Битва Олександра Македонського з перським царем Дарієм" (1529 р.). Згодом придбано 11 цінних творів Альбрехта Дюрера ("Автопортрет", 1500 р.), колекцію творів фламандського художника Пітера Пауля Рубенса (1577 - 1640),

Для показу картин широкій публіці зведено нову будівлю (арх. Лео фон Кленце, 1836 р,). Експозиційні зали природно освітлювались за допомогою скляних плафонів на стелях.

Сьогодні для огляду представлено лише 800 полотен, які охоплюють творчість європейських художників ХІV-ХVIII ст. Експозиція побудована за тематико-хронологічним принципом: картини розташовані за мистецькими школами та за часом, коли творили художники шкіл: німецької (Міхаель Пахер, Альбрехт Альтдорфер, Альбрехт Дюрер, Лукас Кранах, Ганс Гольбейн Старший), голландської (Якоб Рейсдал, Рембрандт), нідерландської (Пітер Брейгель, Ієронім Босх), фламандської (Антоніс ван Дейк, Пітер Пауль Рубенс: 70 полотен, наприклад, "Автопортрет з Ізабеллою Брандт", "Битва греків з амазонками"), італійської (Рафаель, Леонардо да Вінчі, Тиціан, Тінторетто, Франческо Гварді), іспанської (Ель Греко, Хосе Рібера, Веласкес, Франсіско Гойя), французької (Нікола Пуссен, Клод Лоррен, Франсуа Буше, Жан Батист Шарден) та інших: