Смекни!
smekni.com

Музичні митці України (стр. 1 из 4)

Розвиток музики на Україні у XVII – XVIII ст.

Як відомо, кінець XVI - перша половина XVII століття йшли під знаком національно-визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти й покатоличення, проти турецько-татарськпх на­бігів. Козацько-селянські повстання під проводом С. Наливайка, Т. Федоровича, Д. Гуні та інших були тими спалахами, які відбивали хвилі невдоволення й протесту трудового селянства. Вершиною кон­фліктних зіткнень широких мас з іноземними поневолювачами була селянська війна 1648 -1654 років під проводом видатного сина укра­їнського народу, талановитого полководця Богдана Хмельницького. Вона завершилась дуже вагомим історичним актом - возз'єднанням України з Росією, яке мало величезне значення для дальшого істо­ричного розвитку українського, російського і білоруського народів.

У першій половині XVIII століття українські землі залишались роз'єднаними, вони входили до складу різних держав: Росії, Польщі, Туреччини і Угорщини. Протягом століття велась боротьба за визво­лення Правобережної України, яка завершилася в кінці XVIII віку возз'єднанням її з іншими українськими землями. Це мало велике прогресивне значення в житті народу, сприяло роз­витку економіки і культури.

Разом з тим, відбувалось дальше класове розшарування суспіль­ства; розподіл вільних земель поміщикам, козацькій старшині, мо­настирям, з одного боку, і покріпачення селян, з другого боку. Це викликало хвилі протесту, повстанські рухи гайдамаків та опришків.

Велику роль у суспільному й культурному житті українського народу відіграли братства, які виникли наприкінці XVI століття. Це - товариства, організації, що об'єднували прогресивних і най­більш освічених та свідомих представників інтелігенції та інших верств міського населення. В силу історичних умов братства гуртувалися навколо церковних парафій, хоч були майже цілком світськи­ми організаціями. У їх програмі - боротьба за рідну мову, розвиток письменства, освіти й культури, за православну віру. Велика історич­на роль братств у організації широкої сітки шкіл, у тому числі ви­щих учбових закладів - колегіумів, зокрема Львівської школи (1587 р.), Острозького і Київського колегіумів (1580, 1632). Згодом Київський колегіум указом Петра І реформовано в «Академію наук вольних» (1701 р.), яка стала центром науки і культури не тільки південно-східного краю Російської імперії, а й усіх східнослов'ян­ських народів. Цей заклад щороку відвідувало близько однієї тисячі учнів як з України - діти козацької старшини, духівництва, рядо­вих козаків, міщан, - так і з Росії, Білорусії, Молдавії, Сербії, Чор­ногорії, Болгарії та Греції. У Київському колегіумі навчалися ви­значні вчені й письменники, видатні діячі освіти й культури - Л. Барановпч, І. Галятовський, Є. Славинепькиіі, С. Полоцький, Г. Сковорода, Ф. Прокоповпч, А. Ведель та багато інших.

Дуже важливу роль відіграли братські школи й колегіуми у роз­витку музичної культури. Тут треба відзначити передусім таку деталь. Керівництво братств розуміло, що боротьба проти покатоли­чення повинна вестися у різних формах. Завоювати симпатії мас можна і через красивий, багатоголосний спів.

Співи були органічною і невід'ємною складовою частиноювихо­вання дітей у школах. Навчали хоровому (нотному) співу, музич­ній грамоті. У вищих школах учні проходили хорову практику, осно­ви композиції тощо. Добре поставлене музичне виховання у брат­ських школах першої половини XVII століття сприяло дальшому розвитку професіонального музичного мистецтва.

Багатоголосний спів зароджується ще наприкінці XVI століття. Вже у січні 1591року Львівське братство вітало київського митро­полита дванадцятиголосним хором.

Основним жанром тогочасної фахової музики був партесний кон­церт. Це - багатоголосний одночастинний хоровий твір. Слово «партесний» походить від латинського pагtes, що означає спів за парті­ями з нот. Поряд з концертом розвивалися й інші жанри: кант, псальма, одноголосна пісня з інструментальним супроводом. Відомо також з курсу музичної літератури попереднього року, що великого розквіту набувають на Україні у

XVI-XVII ст. думи та народні пісні: ліричні, жартівливі, танцювальні, історичні. Між згаданими жанрами існували зв'язки. На кант і псальму впливала народна пісня, кант, в свою чергу, впливав на партесний концерт.

Народні ліричні пісні набувають популярності не лише в Україні, але й поза її межами. Про високий рівень музичного мистецтва свідчить ви­дана у Вільно 1677 р. "Граматика мусикійна" киянина Ми­коли Дилецького - відомого педагога і композитора.

Турбота козацької держави щодо розвитку музичного ми­стецтва проявилася навіть у тому, що в 1652 р. Богдан Хмельницький підписав універсал про утворення музичного цеху в Лівобережній Україні. На Запорожжі існували спеці­альні школи, які готували професіоналів "вокальної музи­ки і церковного співу". Вчитися сюди їхали з усієї України. Вагомий внесок у розвиток музичного мистецтва зро­била Києво-Могилянська академія, в якій вивчалися му­зика, хоровий спів, були організовані хори, оркестри. Чи­мало випускників академії стали видатними співаками, ке­рівниками хорових колективів, композиторами.

Вершин тогочасної музичної культури досягли хорові твори Артемія Веделя, Максима Березовського, Дмитра Бортнянського, котрі також (крім Д. Бортнянського) були випускниками академії. Ці твори поєднали традиції східно­слов'янської релігійної музики і народної пісенності з ви­соким професіоналізмом. Хорові концерти А. Веделя, ке­рівника хорів академії і Харківського колегіуму, написані на церковні тексти. Але сучасники вважали їх "театраль­ними", такими, що не відповідали духу релігійної музики.

Одним із творців українського хорового стилю у духовній музиці був М. Березовський (1745-1777). Він узагальнив досягнення вітчизняної та західноєвропейської хорової му­зики у хорових духовних композиціях. Його твори виріз­няються вишуканістю й художньою досконалістю ("Літур­гія", "Причасні вірші"). Найзначнішим досягненням ком­позитора є жанр хорового концерту ("Не отвержи меня во время старости").

Відомим осередком музичної освіти була Глухівська спі­вацька школа. У школі навчали гри на різних музичних інструментах, готували співаків для Придворної капели. Звідси вийшов видатний український композитор Дмитро Бортнянський (1751-1825), який був реформатором цер­ковного співу, диригентом. Навчався в Італії. Написав опе­ри "Креонт", "Алкід", "Квінт Фабій".

Повернувшись з Італії, став управителем Придворної капели в Петербурзі. У його творчій спадщині переважа­ють концерти. Духовна музика Д. Бортнянського звучить у церквах багатьох країн світу.

Певним підсумком більш ніж 200-літньої традиції ство­рення духовних пісень в Україні стало видання "Богогласника" (Почаїв, 1790-791 рр.). Збірник містить 250 віршів з нотами.

Інструментальна музика не досягла такого рівня, як хо­ровий спів. До здобутків інструментальної музики XVIII ст. належить "Концертна симфонія" Д. Бортнянського та "Українська симфонія" Є. Ванжури.

Одним із зачинателів української фортепіанної музики був О. Лизогуб - композитор і піаніст, виходець з козаць­ко-старшинського роду, що був на Чернігівщині та Полтав­щині. Йому належать варіації на теми українських народ­них пісень "Ой у полі криниченька", "Ой ти, дівчино" та ін.

Семен Гулак-Артемовський

Якщо ви були в оперному театрі на виставі «Запорожець за Дунаєм», то вже знайомі з Іва­ном Карасем та його дружиною Одаркою, із си­ротою Оксаною, що живе в родині Карасів, та її коханим Андрієм, іншими героями опери, а мож­ливо, й чули, що «Запорожець за Дунаєм» - це перша українська опера.

Щодо останнього судження, то мусимо сказати, що воно не зовсім точне, бо першими українськими композиторами, що написали опери, були Максим Березовський і Дмитро Бортнянський ще в 70-х роках XVIIIст. Одначе твори ці були ство­рені за італомовннми текстами і прямо чи опосе­редковано України не стосувалися - ні пробле­матикою, ні реаліями чи складом дійових осіб.

Отже, опера «Запорожець за Дунаєм» стала першою оперою з українського життя, яка, попри таке піонерство, відразу виявилася не просто недилетантським, а високопрофесійним твором, який ось уже друге сторіччя не сходить зі сцени.

Хто ж творець цієї опери?

Семен Степанович Гулак-Артемовський наро­дився 16 лютого 1813 р. на хуторі Гулаківщина (тепер у складі м. Городище на Черкащині) в родині священика. Походив із давнього козаць­кого роду. Навчався в Київському духовному училищі. Замолоду співав у митрополичому хорі в Софійському соборі, був першим солістом хору Михайлівського Золотоверхого монастиря. Мав чудовий баритон.

1838 р. композитор М. І. Глинка забрав С. Гулака-Артемовського до Петербурга і особисто ке­рував його заняттями зі співу. Голос молодого співака був такої сили, згадував один із слухачів, що наступного дня генерал, який жив поверхом вище, запитував: «Яка це гармата у вас учора рев­ла?»

Після першого ж концерту (1838), що виявився надзвичайно успішним, Гулак-Артемовський виїз­дить на навчання до Італії, де 1841 р. дебютує у Флорентійському оперному театрі. Про перебуван­ня співака у Флоренції П. М. Михайлов-Остроумов писав князеві М. Д. Волконському: «Маю надію, що Артемовський з часом перевершить усіх басів Італійських. Його прекрасному голосові тут немає суперників».

Чутки про успіхи співака дуже швидко дійшли до Росії, і його запрошують до Петербурга. У 1842-1864 рр. С. Гулак-Артемовський був солістом Імпе­раторського оперного театру, а у 1864-1865 рр. - Великого театру в Москві. За своє творче життя співак виконав понад півсотні найрізноманітні­ших оперних партій і драматичних ролей, зокре­ма й роль Івана Карася, що була йому особливо близькою.

Прем'єра опери «Запорожець за Дунаєм» відбу­лася на сцені Маріїнського театру в Петербурзі з величезним успіхом: автора й виконавця голов­ної ролі, писав один із рецензентів, «викликали після кожного акту і в кінці п'єси разів десять, якщо не більше».