Смекни!
smekni.com

Різноманіття й багатозначність підходів у дослідженні культури (стр. 1 из 3)

Різноманіття й багатозначність підходів у дослідженні культури


Людина живе не тільки у світі речей, але й у світі понять. Одні з них відбивають наш повсякденний побут і доступні для кожного, інші - лише вузькому колу присвячених. Але є й такі поняття, які за своєю гаданою простотою приховують всесвіт людських страстей і інтелектуального наднапруження в пошуках відповіді на питання: що таке людина й у чому зміст його буття? Одне з таких понять - культура.

Поняття «людина» і «культура» нерозривно зв'язані один з одним. Ґрунтознавство оперує терміном «гумус» (показник родючості ґрунту). У контексті взаємозв'язку людини й культури напрошується метафоричний висновок про те, що рівень «духовної родючості» людини, його «духовного гумусу» в істотному ступені визначається впливом на нього культури, і зокрема таких її інструментів, як виховання, освіта, розвиток творчих задатків і т.д. Образно говорячи, древо людства може виростати й плодоносити лише на багатому культурному ґрунті.

На жаль, XX в. виникли передумови, що ведуть до виснаження «культурного гумусу», втраті людяності, гуманності в людині. Расова нетерпимість, культи насильства й техніки, «масова культура», секс і порнографія, тваринний індивідуалізм - все це кидає виклик культурі. А дві світові війни, що знищили мільйони людей, концентраційні табори й газові камери, зброя масової поразки, натовські - все це надає контр культурний реальний обрис.

Всі ці трагічні колізії є результат не природних стихій або злого провидіння, а людської діяльності. Саме в такий спосіб було зруйновано одне з великих оман епохи Просвіщення - віра в те, що прогрес нескоримий. Розвінчання ілюзії прогресу поставило під сумнів реальний вплив фундаментальних цінностей культури на зміст і призначення людства. Ерозія надій на осмислене майбутнє підвела людство до своєрідного футурологічного «шоку»: страх перед невизначеністю в житті, втрата змісту свого існування, зниження рівня самооцінки й, як наслідок цього, втрата поваги до оточуючих людей.

Чи можливий вихід із цієї ситуації? Існують два варіанти: перший - жити виходячи із принципу - після нас хоч потоп; другий - вироблення стратегії збереження культури.

Перший принцип аморальний і злочинний, тому що він знімає історичну й етичну відповідальність людини за збереження не тільки культури, але й людства в цілому.

Другий варіант вимагає насамперед інтелектуального осмислення того, що таке культура. Розуміння досягається в процесі сумлінного, ненавмисного вивчення цього явища у всім його обсязі.

Однак, перш ніж розкрити науковий зміст поняття «культура», необхідно перейти вбрід ріку часу, зробити екскурс в історію становлення культурологічних концепцій, щоб належним чином оцінити всю глибину того світоглядного зрушення в науці про культуру, що відбувся в XX в.

Перш ніж здійснити цей екскурс, спробуємо попередньо усвідомити для себе, наскільки нетривіальним є розуміння культури вже на рівні повсякденної свідомості.

До явищ культури можна віднести граматику мови, «Сікстинську Мадонну» Рафаеля, університетську освіту, звичай кивати головою в знак вітання, «Іліаду» Гомера. Цей список виглядає безглуздою мішаниною доти, поки ми не глянемо на кожне з перерахованих явищ як на один із взаємозалежних елементів національної або регіональної культури. Так, християнська традиція зберегла для нас легенду, у якій розповідається про птаха, що спотворив свій довгий тонкий дзьоб, намагаючись витягтися цвяхи, якими Христа прибили до хреста, і яка була названа на ім'я «хрестоклюв». У результаті ми сприймаємо хрестоклюва зовсім інакше, чим який-небудь китаєць, не гірше нас знайомий із цим птахом. От ілюстрація того, як система культурних цінностей впливає на сприйняття. Культура може проникнути й дійсно проникає надзвичайно глибоко в нашу природу, так глибоко, що ми часом уважаємо природним те, що насправді породжено культурою, «просіяне» через її ціннісний «фільтр».

Як бачимо, культура багатогранна, і тільки в системі цінностей можна досить змістовно зрозуміти її прояви. А прояву її нескінченні. Можна говорити про культуру людства, про культури різних епох (антична, середньовічна й т.д.), про культури різних етносів і країн (росіянці й Росії, французької й Франції), про релігійні культури (буддійської, ісламської, християнської), культурах різних соціальних і професійних груп (селянської, поміщицької, міський, сільської й т.д.) і навіть про культуру окремих особистостей (Пушкіна, Конфуція, М. Ганді й ін.).

Багатогранність культури знайшла своє відбиття в численних спробах її визначення й у розмаїтості самих підходів до її визначення (антропологічний, філософський і соціологічний). Уже в 1964 р. американські вчені А. Кребер і К. Клакхон зібрали 257 дефініцій культури, і, на думку Л.Кертмана, їхня кількість в 1987 р. подвоїлося. Така разюча багатозначність свідчить не тільки про усе більше активний обіг учених до проблем культури, але головним чином про об'єктивну складність і багатогранність самого феномена культури.

Навряд чи можна дати закінчене визначення культури, подібно тому як фізика визначає свої фундаментальні поняття: маса, прискорення й т.д. Найбільш продуктивний підхід до проблеми усвідомлення культури як цілісного явища дає філософія, тому що вона намагається осмислити культуру в самій її суті.

Отже, звернемося до історичного досвіду й крок за кроком, разом з великими мислителями минулого пройдемо шлях теоретичного збагнення культури.

Мислителі Древньої Греції, Рима й християнства про культуру

Уже в античному суспільстві культура визначалася як сукупність навичок і вмінь, а також результатів діяльності людини була виділена як предмет осмислення. Відповідно до культурологічного міфу Протагора - давньогрецького філософа, виникненням матеріальної культури, а також упорядкованим розвитком громадського життя люди зобов'язані богам. На думку інших мислителів, серед яких перебував і Демокрит, творець культури - людина. Він створює культуру, підкоряючись своїм потребам і наслідувати природу.

Давньогрецькі мислителі розрізняли природне й моральне як два конфронтуючих один одному почала й підкреслювали перевагу греків над дикими й невихованими варварами.

Давньогрецька культура, зробивши людини мірою всіх речей, не страждала гигантоманією, уникала усього того, що не погоджувалося з людиною і його поняттями. У греків навіть боги людиноподібні, не тільки по зовнішньому вигляді, але й по поводженню. Вимагаючи шанування, давньогрецькі боги не валили індивіда в містику, не віднімали в нього здатності мислити й судити про що-небудь, у тому числі про вола богів. Грецькі храми, що зводилися на честь безсмертних богів, також співвіднесені з людиною, з мірою його релігійно-міфологічних подань і з його художньо-естетичним ідеалом.

Демократична й гуманістична спрямованість грецької культури дозволила їй стати духовною цінністю в повному розумінні слова, забезпечивши європейській культурі можливість зайняти й зберегти провідне місце у світі от уже протягом двох тисячоріч.

Достоїнство грецької культури в тім, що вона відкрила людину-громадянина, проголосивши верховенство його розуму й волі. Греки вперше дали ідеали демократії й гуманізму. Історії невідомі більше видатні відкриття, тому що для людини немає нічого більше коштовного, чим сама людина.

Звичайно, все сказане про давньогрецьку культуру - деяка ідеалізація, тому що її мислителі не виробили ще поняття «людина взагалі», а Аристотель учив, що люди від природи народжуються вільними й рабами. І разом з тим саме давньогрецька культура обдарила сучасну цивілізацію міфами про Прометея, Аполлона, Діониса й інших, що стали символами різних культурних традицій, а також заклала основи розвитку науки й техніки в західноєвропейських країнах.

Свій внесок у розуміння культури внесли й давньоримські мислителі. Так, Цицерон учив: «Як родюче поле без оброблення не дасть урожаю, так і душу. Оброблення душі - це і є філософія: вона висапує в душі пороки, готує душі до прийняття посіву й довіряє їй - сіяє, так сказати, - тільки ті насіння, які, визрівши, приносять урожай».

У своїх творах римський оратор учив культивувати душу й розум, щоб не скотитися до варварства. Тільки Рим з його громадянами й державою, думав Цицерон, може бути зразком культури. Республіканський пристрій не виключає розходження інтересів суспільства й індивіда й одночасно дозволяє їх примирити. Заради вищої мети, процвітання республіки громадяни й суспільство повинні йти на самообмеження. Людина, що забула про інтереси суспільства, і правитель, що забув про інтереси громадян, - не римляни, а варвари. Протилежністю варварства є культура, і тому саме головне в Римській республіці те, що вона - держава культури.

Культура для Цицерона не вичерпується освіченістю, розвитком наук і мистецтв, турботу про які він уважає скоріше більше характерної для Греції, чим для Рима. Справжня культура укладена для знаменитого оратора в особливому ладі життя, де духовний стан людини й спільний інтерес держави перебувають у суперечливій і нерозривній єдності. Протиріччя соціального життя роз'їдали римську солідарність; державну цілісність і єдність індивіда й колективу, робили їх деякою мірою фікціями, химерами. Але, з іншого боку, інтереси Рима вимагали їхнього постійного відродження й підтримки. Внаслідок цього культура розкривалося як явище, що належить дійсності й у той же час суперечне їй. Тому її сферою й формою ставали не тільки й не просто мрії, не просто й не тільки реальна повсякденність, а те, що їх зв'язує, - слово.

Цицерон вірив, що громадянин і держава знаходять у слові своє живе, рухливе й внутрішньо розчленована єдність, а саме слово стає необхідною формою ідеальної республіки. Але подання про слово як універсальному засобі рішення життєвих протиріч перебувало в кричущому протиріччі з положенням величезної більшості населення.