ВСТУП:
Прикладне мистецтво кожної країни у світі має свою особливу техніку та малюнки. Мистецтво кожного народу - це його життя, його душа, його минуле, сучасне та майбутнє. Усі турботи та надії, ідеали та розчарування часу знаходять свій вираз у мистецтві, якщо не в одному його жанрі, так в іншому.
Часто мистецтво повніше, переконливіше та яскравіше може розказати про народ іншої країни, ніж найдетальніші описи мандрівників, які бачать частіше за все лише зовнішню сторону життя.
Можна сказати, що географічні умови та характер народу даної країни створили особливості прикладного мистецтва. Однією з таких країн є Японія. Так яка вона складається з островів, тут дуже багато вологи, але нема ніякого перепаду тепла й холоду, які досить важко переносити. Відповідно, тут є ясні прикмети чотирьох пор року. Люди можуть насолоджуватися краєвидами, які характерні для чотирьох пір року. З давніх часів у Японії є один вираз: "Сніг - місяць - квіти". Це показує красу природи пор року: сніг взимку, місяць восени и квіті навесні. Природа Японії дуже спокійна, вона не має високих гір та широких річок. Таке природне оточення дає можливість населенню Японії любити природу та буди близьким до неї.
Природа ж допомагала розвитку у японців чуткості та витонченості в образотворчому мистецтві. Використовуючи натуральні матеріали для обробки витворів, майстри намагаються якомога повніше показати спектр можливостей. Це також можна побачити і у відношенні домалюнка. Так, зображуючи квітку, японці намагаються залишити його природну красу, тоді як у Європі прийнято модернізувати, і форма змінюється настільки, що важко впізнати основну форму квітки або структуру його малюнка.
Що стосується характеру самих японців, то треба відмітити, що вони зростають спокійному природному оточенні, а також вживають природну їжу. Однак їх життя складене з контрастів: шум та суєта величезних міст та ідилічний спокій селищ, спокійно-величава гора Фудзі, яка у своїх надрах ховає нестримну силу вулкану. Відповідно, у мистецтві відображається мудра стриманість народу з багатовіковою культурною традицією та душевні потрясіння, які пов'язані з войовничим минулим. У кожному виробі відображається характер не тільки автора, але й всієї країни, її історії. Японці добре вміють придати виробу просту ясну форму (що робить їх несхожими на майстрів Китаю, які виробляють тектонічну складну форму предмету). Однак проста форма не лишає виріб художньої цінності.
Японці чутко сприймають усі особливості природного матеріалу, і чудово володіють мистецтвом відображення матеріалу в художніх виробах.
ІСТОРИЧНА ЧАСТИНА:
Загальна характеристика країни у період пізнього середньовіччя (кінець 16 - середина 19 ст.)
Для того, щоб найбільш повно оцінити мистецтво Японії кінця 16-середини 19 ст., слід прослідкувати процеси, що відбувалися у японському товаристві в цей період.
Пізнє середньовіччя включає періоди Момояма (або Адзуті Момояма) та Едо. В ці періоди в області мистецтва відбулися величезні зміни.
Період Момояма.
Пізній феодалізм, що охоплює даний період (з 1573 до 1615 рр.) характеризується тим, що був покладений край довготривалим міжусобним війнам та встановлена централізована влада над великими феодалами (дайме). Кінець 16 ст. став межею не тільки політичних, але й культурних епох. Носієм нових художніх напрямків була верхівка войовничо-феодального стану, яка користувалася значною підтримкою багатого купецтва. Укріплення молодого та повного енергії купецького стану супроводжувалося демократизацією смаків, поглядів та понять. Розширення торгівлі з різними країнами, в тому числі і європейськими, допомагало зросту міст, розвитку ремесел, а слідом за цим розширювалося і уявлення про світ.
З другої половини 16 ст. все відчутніше становиться переосмислення духовних цінностей, перехід від релігійної свідомості до світської. В мистецтві збільшилося стремління до яскравої декоративності, багатобарвності, пишної видовищності. Але одночасно кінець 16 ст. був епілогом попередньої епохи. Саме у період Момояма (не дивлячись на його коротку тривалість) відтворилися в житті характерні для архітектури, живопису, декоративних ремесел зрілого середньовіччя принципи простоти та природності. Ще до початку даного періоду в Японії виникло "життєстверджуюче" мистецтво. Цей період характеризується процесом співіснування та взаємопроникання старого та нового.
Характеристика прикладного мистецтва:
В цей період до влади прийшов воєнний стан, який у своєму житті не був пов'язаний за старими звичаями та традиціями. З іншого боку, ще з кінця минулої епохи поступово укріплялося економічне положення буржуазії, у якої розвивалися нові смаки, які відповідали її величезним економічним можливостям.
Природно, що ці каси, які піднялися, пред'явили свої нові вимоги до прикладного мистецтва. Стимулом, який ще більш посилював цю тенденцію, було проникання в Японію іноземної культури завдяки торгівлі з європейцями. Оживленню прикладного мистецтва того часу допомагали такі специфічні явища, як устремління до розкошу, екстравагантності та ефектам. У замках, храмах, будинках багатих купців виникали та розвивалися подібні смаки. Ці замки та будинки поступово стали місцем зосередження майстрів прикладного мистецтва. Але, з іншого боку, володарям цих багатих будинків та маєтків, ніби то у противагу своєму яскравому життю, хотілося створити атмосферу спокійної та чистої краси та утихомирення. Так розповсюдилося чайна церемонія, одним з найвеличніших майстрів якої був Сен-но Рікю.
Широко розвивалося виготовлення виробів із золота та срібла, золото стало використовуватися значно більше, ніж у попередні часи. Іншою особливістю витворів прикладного мистецтва було те, що тепер вони призначалися головним чином для задовольняння повсякденних потреб людини.
Якщо раніше основний напрямок розвитку прикладного мистецтва був пов'язаний з релігійними обрядами в храмах та монастирях, то тепер нові форми та види прикладного мистецтва викликалися життєвими потребами.
Прикладне мистецтво широко розійшлося і у провінції. (Це визначалося тим, що у розкидані по всій країні володіння дайме приїздили для роботи майстри прикладного мистецтва, в період Едо подібна тенденція посилилася ще більше.)
Слід звернути особливу увагу на металевих виробах, які використовувалися в архітектурних спорудах. Із хронік відомо, що Адзуті та Осакський палаци були прикрашені тарними витворами прикладного мистецтва з металу. До теперішнього часу збереглися такі багато прикрашені виробами з металу споруди, як самбоін храму Дайгодзі, карамон синтоістського храму Ходоку-дзіндзя, кангакуин храму Ондзєдзі та синтоістський храм Єсіно-Мікумарі.
По мірі розповсюдження чайної церемонії широкі масштаби отримало виготовлення котелків для чаю, особливо в Кіото. Відливком котелків стали займатися майстри Нагосі та Нісімура, популярним став майстер Уудзі Сдзіро, з роду Нісімура, який виготовляв нарочито грубі котелки, які дуже полюбляв Сен-но Рікю.
Кращим витвором Уудзі є металевий ліхтар з зображенням дракону, що окутаний Аіарами». який зберігається в синтоістському храмі Тоєкуні-дзіндзя.
Для прикрашання інтер'єрів широко використовувалися маки-е -малюнки на виробах з лаку, які покриті золотим або срібним порошком. Дуже цікаві маки-е в існуючих й досі синтоістському храмі* Цукубусума-дзіндзя та храмі Дайкакудзі, які оброблені в середині з небаченою раніше розкішшю. Малюнки на лаку, які докриті золотим порошком, прикрашають олтар храму Кодайдзі; вони також відрізняються вражаючою розкішшю. Такі ж різні предмети домашнього побуту, що були власністю Тоєтомі Хідеєсі, які він заповів храму Кодайдзі. їх відрізняє не стільки майстерність виготовлення, скільки вишуканість та надлишок золота. Виготовлялися предмет^ домашнього побуту з лаку з малюнками, які покриті золотим або срібним порошком, на яких зображалися іноземці та різні предмети у корейському стилі інкрустовані мушлями, а також предмети, пов'язані з християнськими обрядами. Все це робить вироби з лаку ще більш цікавими з точки зору сучасного дослідження.
В інтер'єрах будівель у верхній частині перегородок кімнат над розсунутими стінами з'явилася витончена декоративна різьба. її можна побачити в кіотських храмах Нісі-хонгандзі та Дайтокундзі, а також у храмі Дзуйгандзі в Мацусіма.
Особливий розвиток в той період одержало гончарне виробництво. Під впливом художніх смаків видатними майстрами чайної церемонії створювалися високохудожні приналежності для приготування чаю. Дуже високі вимоги пред'являли майстри чайної церемонії до художнього оформлення чашки для взбовтування чаю (тяван), склянки з кришкою для гарячої води (мідзусасі), вази для квітів (ханаіке) та ін. Всі ці види кераміки, що виникли в період Момояма, продовжують вказувати величезний вплив на форму та малюнок сучасних японських керамічних виробів. Специфічні риси знайшла кераміка, виготовлена в Сато, Сіно, Орібе, які розташовані в провінціях Оварі та Єсіно. В Кіото майстер Тєдзіро почав виготовлення кераміки, що називається раку-які, вироби якої відрізнялися особливою красою. Предмети для чайної церемонії в великій кількості почали виготовлятися в Бідзен, Сігаракі, Іга, Карацу.
В Сакае та Кіото в районі Нісідзін почали розвиватися ткацьке виробництво та фарбування тканин.
Період Едо (Токугава).
У період Едо (або Токугава) політична влада знаходилася у руках уряду сєгуна-бакуфу. Період Едо тягнувся, починаючи з падіння дому Тоєтомі (1615) до революції Мейдзі (1868). В ці роки (етапи) у зв'язку з посиленням системи феодального контролю вільний розвиток мистецтва було укрвано. Більш того, у 1639 р. спеціальним законом про закриття країни було фактично заборонено проникання в Японію заморської культури, мистецтво та культура могли розвиватися лише у рамках ізольованої держави. У порівнянні з періодом Момояма мистецтво в ці роки зменшилося. Але навіть в цих умовах воно проникало у народні маси, навіть тоді існувало мистецтво, що уходило своїм корінням у глибину народного життя, та мистецтво місцевого характеру.