Смекни!
smekni.com

Українські міста в контексті європейської культури (стр. 1 из 9)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Київ-культурна столиця України

Розділ 2. Чернігів — колиска української культури

Розділ 3. Луцьк – культурний центр Волині

Розділ 4. «Українські Афіни». Острозький культурний феномен

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Кожна з більш ніж двох тисяч національних культур, що існують у світі, має свою специфіку, яка і робить її неповторною й унікальною. Ця своєрідність виникає на основі впливу географічного чинника, особливостей історичного шляху народу, взаємодії з іншими етнокультурами.

У будь-якій національній культурі основоположною і базисною є народна культура. Потім на її основі поступово формуються професійні наука, література, мистецтво. Внаслідок труднощів історичного шляху України (монголо-татарське завоювання в ХIII ст., польсько-литовська експансія в ХIV - ХVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в ХIХ - ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. Саме народній культурі завдячують своїм розвитком українські міста. Київ, Чернігів, Луцьк, Острог — всі ці міста в різні періоди свого існування були провідними і визначними політичними, культурними, духовними, релігійними й економічними центрами України і були знані по всій Європі. Це відображають пам’ятки культури, собори, фортеці, замки, які збереглися до нашого часу і стали національним культурним надбанням. Ці пам’ятки увібрали у себе не тільки свій власний самобутній стиль, але й віяння тогочасної європейської культури, архітектури, художнього мистецтва тощо. Так само вітчизняні традиції та нововведення були часом запозичені європейськими культурними діячами. Тому, розвиток українських міст, таких як Київ, Чернігів, Луцьк, Острог відбувався паралельно з розвитком європейських міст, а деколи, навіть випереджав європейські культурні віяння. Наприклад, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на Візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти в добу Козаччини завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників – К.Острозьким, П.Конашевичем-Сагайдачним, І.Мазепою та ін. – все це дозволило піднести культуру українських міст до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, мистецтва, досягти значних успіхів у науці.

Відомий дослідник української культури І. Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії (боязні чужого) і гуманізм. Саме ця відвертість світу і прослідковується в культурі Острога, Києва, Чернігова Луцька та інших українських містах, наприклад, створені в свій час навчальні заклади, такі як Острозька та Києво-Могилянська Академії, Чернігівський колегіум орієнтувались на провідні центри Європи.

Майже тисячолітня історія західноєвропейської україніки, яка так чи інакше стосується вказаних міст, поділяється на багато етапів і періодів, різних за змістом і характером, за превалюючими інтересами і тенденціями. Свій початок вона веде з ХІ-ХII ст., з часів Київської Русі, котра визначилася як передусім європейська держава, включена в контекст європейської історії, а її культура й література — як складова частина розмаїтої культури європейського середньовіччя. Активна участь Київської держави, її культурних та соціально-політичних центрів — Чернігова та Києва, в політичному житті тогочасної Європи зумовила появу значного інтересу до Русі на Заході, який відбився і в літературних пам'ятках, зокрема в історичних хроніках та епічній поезії. Ці різнорідні пам'ятки засвідчують, що в свідомості європейців ХІ-ХII ст. вона існувала як етнополітичне утворення, включене в систему європейських реальностей і відносин. Відповідно західними хроністами й поетами Київ та Чернігів сприймалися не як фантастичний край чудес, а на реалістичний лад, як знана географічно-політична реальність, як міста сильної держави з безпосереднім впливом на політичне життя континенту.

У ХV-ХVI ст. розвиток обізнаності Західної Європи з Україною був тісно пов'язаний з культурним рухом Відродження. Причому переважно з тим аспектом цього руху, який незаслужено залишається в тіні — з великими географічними відкриттями, бурхливим розширенням знань про «земний світ». Не слід забувати, що доба Відродження — це не тільки відкриття давніх манускриптів і освоєння античної культурної спадщини, а й відкриття нових світів та їх вивчення, не тільки Поджо Браччоліні, а й Христофор Колумб. У відповідності з сутністю ренесансно-гуманістичної ідеології це вивчення набувало своєрідного людинознавчо-етнографічного характеру. Стосується сказане й західноєвропейської україніки доби Відродження, в якій найчисленнішу групу пам'яток становлять географічно-етнографічні описи українських земель — Галичини, Волині, Поділля, Києва з Київщиною і Сіверщини. Особливо тій частині пам'яток, які були написані «людьми практики», притаманні ренесансний раціоналізм і емпіризм, прагнення до точної і правдивої фіксації маловідомої країни та життя її народу.

Найбільший інтерес на Заході в ХVI-ХVIII ст. викликала бурхлива соціально-політична історія України, невтомна боротьба «країни козаків» за національне й соціальне визволення. Але поряд з тим у західних джерелах знаходить широке відображення мирне життя українського народу, його хліборобський життєвий уклад і заняття, йогопобут і звичаї. Ці джерела містять багатий етнографічний і соціологічний матеріал, який ще належною мірою не використаний нашою наукою. Починаючи з другої половини XVI ст., в західних джерелах проявляється зацікавлення пам'ятками давньоруської культури, зокрема архітектурою київських соборів і церков. В багатьох західних пам'ятках кінця XVII й XVIII ст. йдеться про «університет у Києві», тобто Києво-Могилянську академію, і зазначається її визначна роль у розвитку української культури й культури всього східнослов'янського реґіону.

Оскільки відомості про особливості соціально-культурного життя Острога, Києва, Чернігова Луцька розпорошені по різних джерелах вважаємо доцільним і актуальним створити єдине дослідження по вивченню аспектів соціального та культурного життя цих українських міст в контексті європейської культури. Проблема не втратила своєї актуальності в наш час. Саме на регіональний аспект досліджень направлена нині увага вчених, адже цілісна історія того чи іншого народу, тієї чи іншої країни включає в себе історію окремих населених пунктів, регіонів. Сучасний же стан вітчизняної історіографії виявляє в даному відношенні немало "білих плям". Зокрема, наявні студії далеко не завжди відтворюють у деталях весь комплекс тих процесів і явищ, які мали місце в межах певних регіонів у досліджуваний час. Бракує спеціальних праць, присвячених окремим періодам регіональноїкультури іісторії. Саме з цих позицій привертає увагу обрана автором тема. ЇЇдослідження дає змоіу розкрити глибинність тих соціально-культурнихпроцесів, які мали місце на Чернігівщині, Київщині, в Острозі та Луцькув різні етапи їх існування.

Мета дослідження: проаналізувати основні етапи культурного розквіту зазначених українських міст, визначити основні закономірності та тенденції становлення унікальної культури кожного з цих міст, встановити зв’язок соціального та культурного життя Острога, Києва, Чернігова Луцька з європейською культурою в давнину та наш час.

Метою продиктовані основні завдання:

· висвітлити культурно-історичні подіїта чинники розвитку кожного з зазначених українських міст, як культурних цетрів Європи в різні історичні епохи;

· охарактеризувати пам’ятки культури європейського рівня міст Острог, Київ, Чернігів Луцьк.

Об'єктом дослідження є культурні особливості життя зазначених українських міст, які вивели їх на провідні місця у Європі. Предмет дослідження становлять зародження та розвиток різних культурних епох в історії Острога, Києва, Чернігова Луцька, створення нових стилів в мистецтві, архітектурі, літературі та інших сферах культурного життя, їх основні характеристики та представники, які прославили ці міста.

Методи дослідження. В основу роботи покладено проблемно-хронологічний і порівняльний методи, які дозволили належним чином структурувати дослідження та показати еволюцію та розвиток культурного життя Острога, Києва, Чернігова Луцька в різні історичні періоди та зупинитися на найбільш яскравих. Для проведення всебічного наукового аналізу проблеми також використано такі методи, як системний підхід, структурний аналіз, метод актуалізації, діахронний (метод періодизації). Методологічними засадами послужили загальнонаукові принципи об'єктивності та історизму.

Історіографія досліджуваного питання досить широка, але вона стосується культури та історії кожного окремого міста, а не в комплексі. Стосовно історії та культури Острога заслуговують на увагу дослідження М.П.Ковальського «Етюди з історії Острога», «Острозькі просвітники XVI—XXст.». «Острогіана» завжди займала почесне місце в науковому доробку професора. Опубліковано чимало цінних документів, що стосуються історії міста (зокрема його описи з різних років), а також Острозької слов’яно-греко-латинської академії XVI—XVIIст., написано фундаментальну історичну повість про фундаторку академії Гальшку, написано багато статей про краєзнавців Острога, вчителів, інтелігентів, зібраний безцінний іконографічний матеріал. Цінним відомостями про культуру Острога наповнена колективна праця «Матеріали VІІ– ІХ науково-краєзнавчих конференцій «Остріг на порозі 900-річчя» 1996– 1998 роки». – Остріг. – 2000.