регистрация / вход

Характеристика головних рис літературного імпресіонізму на прикладі творчості Поля Верлена

Визначення імпресіонізму як художньо–стильового напряму, його принципи, особливості методів і прийомів виразу. Риси імпресіонізму в живописі, музиці, літературі та його значення в світовій культурі. Аналіз вірша "Так тихо серце плаче" П. Верлена.

Зміст

Вступ

Розділ І. Загальна характеристика імпресіонізму як художньо – стильового напряму

Розділ ІІ. Імпресіонізм в мистецтві і літературі

Заключна частина


Вступ

Тема роботи: Особливості імпресіонізму (на прикладі ліричного твору).

Мета: Розкрити особливості імпресіонізму як художньо – стильового напряму в різних галузях культури. Детальніше розглянути особливості літературного імпресіонізму. Проаналізувати ліричний твір Поля Верлена «Так тихо серце плаче…»…

Щоб досягти поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

- дати визначення імпресіонізму як художньо – стильового напряму;

- визначити особливості методів і прийомів імпресіоністів, ознайомитись з деякими принципами напряму;

- розглянути риси імпресіонізму в живописі, музиці;

- детальніше зупинитись на особливостях імпресіонізму в літературі;

- охарактеризувати головні риси літературного імпресіонізму на прикладі творчості Поля Верлена;

- розкрити значення імпресіонізму в світовій культурі.

Тема актуальна особливо в наші дні. Імпресіонізм сформувався як художній напрям на зламі століть (ХІХ – ХХ), коли соціальні негаразди викликають у митців розчарування, меланхолію, що приводить до мистецької кризи. Характеризуючи літературний процес ХІХ століття російський філософ М. Бердяєв писав: «…Почали прагнути не стільки краси, скільки правдивості… зблід ідеал краси. Зрештою, мистецтво почало цуратися краси… Це породжує глибоку кризу мистецтва.» [10,c.218] На зламі ХХ – ХХІ ст. спостерігаємо подібні процеси, що викликають песимістичні настрої в сучасній культурі, звучать нотки імпресіонізму.

Методи і прийоми: аналіз, синтез, дослідження, порівняння, співставлення, опис, метод історизму.

Новизна роботи полягає в тому, що паралельно відбувається аналіз і виділення характерних особливостей імпресіонізму в різних культурних галузях. Використовувались літературні джерела з естетики, культурології, теорії літератури, збірки літературних творів, поєднується художній і науковий стиль.


Розділ І

Сучасна культура є синтезом двох варіантів протестантського світогляду: північного ірраціоналізму і французького позитивізму. Якщо перший в образах дійсності прагне розгледіти ознаки потойбічного світу, то другий вагається в самій можливості побачити щось інше, крім власних відчуттів. З науковою точністю намагаються відновити свої чуттєві враження імпресіоністи.

Імпресіонізм – це художньо-стильовий напрям в мистецтві і літературі, що ннародився на зламі ХІХ – ХХ ст.. Імпресіонізм походить від французького слова impression – враження. Його народження і розквіт відбулися у Франції в 1860-ті – поч.1880-х років.[10, c.35] Термін з’явився в пресі в 1874р. в критичній статті – огляді першої виставки групи художників – однодумців, які відстоювали новий погляд на природу і способи її бачення і відображення. Він походить від назви картини французького художника Клода Моне «Враження. Сонце, що сходить.» (“ImpressionLevantsoleil”) Іноді виникнення терміну «імпресіонізм» пов’язують з новаторськими пошуками іншого французького художника Едуарда Мане. В передмові до каталогу своїх картин він так висловив власне естетичне кредо: «Митець прагне лише до того, щоб передати свої враження (impression)». [9, c.219]

Теоретично обґрунтовуючи імпресіонізм, Еміль Золя після довгих дискусій з Полем Сезанном прийшов до висновку: предмет або людина, яких зображують, є лише приводом. Геніальність полягає в тому, щоб показати цей предмет або людину в новому вигляді, більш правдивому або більш величному. «Мене, - писав він, - зачіпають не дерево, не обличчя, а художник, якого я бачу в цьому творі, могутній індивідуум, який опинився в стані створення поряд з божим світом свій власний світ, який очі мої не зможуть забути». [9, c.219]

Більшість дослідників вважає, що народження імпресіонізму ніяк не пов’язане з появою нових теорій, програм або поетичних маніфестів. Швидше можна говорити про співпадіння художніх задумів, що сталось в певний історичний момент в певному культурному середовищі – французькому.[1, c.45]

Письменники брати Гонкури запевняли суспільство в тому, що «сучасна меланхолія походить через збільшення кількості книг, тобто через примноження ідей. Ідея – це старість душі й хвороба розуму…; бачити, відчувати, виражати – в цьому все мистецтво.» [1, c.45]

«Я пишу те, що зараз відчуваю,» - зізнався один з провідних імпресіоністів Каміль Піссарро. Він же в 1883 році писав: «Імпресіонізм повинен бути теорією чистого споглядання» [1, c.45] Творчість імпресіоністів визначила межу між новим і новітнім мистецтвом. Імпресіонізм прагнув відтворити найточніші суб’єктивні відчуття та переживання, настрій та швидкоплинне враження автора від реального світу в його русі та мінливості. Важливим принципом імпресіонізму був відхід від типовості. В мистецтво ввійшла миттєвість, фрагментарність композиції, випадковий погляд, несподівані ракурси і точки зору, свіжість та безпосередність сприйняття. Головні риси імпресіонізму дістали свій розвиток в постімпресіонізмі.[8, c.219]

Безпосередньо історія імпресіонізму охоплює лише 12 років: від першої виставки 1874 року до восьмої, останньої, в 1886 році. Все почалося з того, що в 1863 році художники, яких офіційне журі не прийняло на чергову виставку «Салонів», організували свій «Салон знехтування». На цій виставці була представлена робота Едуарда Мане «Сніданок на траві»(Париж, музей Орсе), що спричинила грандіозний скандал. Ще полемічнішою була наступна картина художника – «Олімпія», що відбивала його уявлення про ідеал жіночої краси. Мане стає головною фігурою всієї прогресивної художньої інтелігенції Парижа. Навколо нього об’єднуюся молоді художники: Клод Моне, Огюст Ренуар, Каміль Піссарро, Едгар Дега, Анрі Тулуз – Лотрек , Берта Морізо, Альфред Сіслей, Поль Сезанн та інші. Ці талановиті митці не визнавали офіційних канонів мистецтва, жадали знайти нові, свіжі форми, особистісне рішення живописних завдань, тому кожний із них обирав свій шлях. [6, c.61]


Розділ ІІ

У чому ж секрети художнього методу імпресіоністів? Художники прагнули передати у своїх творах безпосереднє враження від середовища, що їх оточувало,і передовсім від сучасного міста з його рухливим, імпульсивним, різноманітним життям; від пейзажу з його швидкоплинністю, мінливістю, барвистістю. Ці враження художники втілювали в картинах, створюючи засобами живопису ілюзію світла й повітря. Вони розклали основні кольори спектра і почали писати чистим кольором, не змішуючи його на палітрі, використовуючи оптичне прийняття ока, що на певній відстані зливає окремі мазки в єдиний живописний образ. Імпресіоністи намагалися бути максимально наближеними до того, як той чи інший предмет людина бачить у натурі – в усій складній взаємодії зі світлоповітряним середовищем. Розчинивши колір у світлі та повітрі, позбавивши предмети матеріальної форми, імпресіоністи тим самим фактично зруйнували матеріальність світу. [4, c.62]

Проте у гонитві за враженнями, короткими та гострими, вони природно дійшли того, що картину практично не можна було завершити: враження весь час змінювались, і зупинити цей процес було неможливо. Картину підмінили етюдом, типове – випадковим, соціальне – фізіологічним, навіть біологічним. У цьому дослідники вбачали слабкість імпресіоністів.

Однак слід нагадати, що саме імпресіоністи вперше вийшли на пленер (живопис на відкритому просторі), представили колір в усій його чистоті, в повній силі. Вони володіли високою, досконалою культурою етюду, в якому виражають надзвичайну влучність спостережень, сміливість і несподіваність композиційних рушень. Усе це надзвичайно збагатило мову мистецтва і справило величезній вплив на всі наступні течії, напрями та ідеологічні платформи. [4, c.62]

Музичний імпресіонізм – художній напрям, що сформувався на зламі століть (ХІХ і ХХ) під впливом літературного символізм, зокрема поезії П. Верлена, С. Маларме, П. Луїса, М. Метерлінка. Він мав спільне коріння з французьким живописом тієї бурхливої епохи художніх пошуків і відкриттів, хоча пряму аналогію між ними провести неможливо. В галузі симфонічної музики було створено програмні твори, образи яких зумовлювалися не конкретними сюжетами, а загальною атмосферою, колоритом гармонії й тембрів. Імпресіонізм у музиці отримав перше втілення в творчості Клода Дебюссі (1862 – 1918) – найяскравішої сторінки історії французької музики. [7, c.76]

Своєрідним маніфестом музичного імпресіонізму стала оркестрова прелюдія «Післяполуденний відпочинок Фавна.» В цьому ж стилі написано й оперу «Пелеос і Мелізанда» за драмою М. Метерлінка. Найточніші відтінки людських емоцій, психологізм, вишуканість мелодики і тембрів, виразність гармонії, примхлива ритміка – ось ті риси творчості композитора, які визначили новий напряму музиці.

К. Дебюссі збагатив фортепіанну палітру. Піаністи – сучасники називали його «аристократом звуку». 24 прелюдії для фортепіано – це своєрідна енциклопедія імпресіоністських образів. Вражає живописність і поетичність назв прелюдій: напівреальних пейзажів – «Сліди на снігу», «Тераса, яку відвідує місячне сяйво», портретів – «Дівчинка з волоссям, ніби льон», сценок – «Перервана серенада», художніх або літературних образів – «Дельфійські танцівниці» (грецька ваза), «Звуків і ароматів сповнене вечірнє повітря». [7,c.77]

Твори Дебюссі за життя митця завжди викликали ажіотаж і полеміку, проте він визнавав у музиці тільки одного законодавця – «слух», єдине правило – «задоволення». Музичні ідеї видатного французького імпресіоніста надихали художню фантазію багатьох композиторів ХХ століття. Ідеї і стиль імпресіонізму справили значний вплив на творчість українського композитора, що тривалий час жив у Франції – Федора Акименка.

В літературі імпресіонізм не являв собою цілісного напрямку – як стильова особливість, прагнення передати миттєві враження, імпресіонізм притаманний творам літераторів різноманітних напрямків. Шанувальниками розтягнутих і глибоких психологічних досліджень були брати Гонкури, К.Гамсун (роман «Голод»); «в потік свідомості» перетворюється аналіз спогадів в епопеї Марселя Пруста «В пошуках втраченого часу». [3, c.260]

Імпресіонізм поширив діапазон нашого світогляду. В серії відомих парадоксів Уайльда міститься заява про те, що «від імпресіоністів ми запозичили ці дивовижні бурі тумани». І взагалі, «дивовижна зміна, що відбулась за останні десять років в кліматі Лондона, безперечно, відбулась завдяки цій своєрідній школі мистецтва», тобто завдяки імпресіоністам. [7, c.76]

В поезії імпресіонізм зімкнувся із символізмом. Імпресіонізм в поезії – це тонкі спостереження і описи з використанням чисто живописних засобів, але в ніжних пастельних тонах, притаманних неокласицизму (модерну), а також прийоми тонкого асоціативного звукозапису, притаманні творчості П.Верлена і його послідовникам. Наприклад. У К. Бальмонта:

Полночной порою в болотной глуши

Чуть слышно, бесшумно шуршат камыши.

Полночной порой камыши шелестят.

В них жабы гнездяться, в них змеи свистят. [ 9, c.260]

Але при спробах акцентувати надто сильні відчуття поет переходить вже до суб’єктивного накалу емоцій, що притаманно вже експресіонізму.

Одним із видатних представників імпресіонізму в поезії був французький поет Поль Верлен. Ще за життя поета називали «співцем занепаду і туги». В його творчості з граничною відвертістю і повнотою виражене гостре відчуття трагізму життя, почуття розчарованості, втоми, безвиході. [2, c.106]

Свою літературну діяльність Верлен починає в традиціях романтизму, парнаської школи і Бодлера. Уже в ранніх віршах Верлена виявляється глибока своєрідність бачення світу, основу якого складає інтуїтивне розуміння того, що «поет усередині», угадується прагнення поета змити враження від дійсності з образами душевних станів, виникає неповторна мелодія верленівської строфи, яка передує майбутній імпресіоністичній ліриці. [2, c.106]

Верлен – неперевершений майстер напівтонів, нюансів, майже невловимих чуттєвих образів. Для його поезії характерні симфонізм, віртуозна ритміка і мелодіка. Близька до сугестії імпресіоністичність подій Верлена, в якій головну увагу приділено зображенню особистих вражень, мінливих відчуттів та переживань. Фіксація почуттів у творчості письменника нагадує окремі штрихи на малярських полотнах імпресіоністів, які самі по собі не сприймаються, але, зливаючись в один малюнок, створюють певний настрій.

Поезія Верлена імпресіоністична, оскільки автора полонить стихія миттєвих вражень,порушуючи межу між суб’єктивним і об’єктивним, тілом і душею, піднесеним і буденним. [5, c.235]

Програмним твором Верлена став вірш «Поетичне мистецтво», в ньому сформульована програма імпресіонізму. «Найперше – музика у слові!»

«Люби відтінок і півтони, не барву – барви нам ворожі…», «Хребет риториці скрути та ще як слід приборкай рими.» Ці та інші заклики поета звучать як лаконічні і точні лозунги імпресіонізму.

Про що б не писав Верлен, все пронизане його меланхолією, незрозумілою печаллю. Погляд Верлена на світ нагадує пейзажі художників – імпресіоністів.

Найкращою поетичною книгою Верлена стала «Романси без слів». Збірка складеться із «співзвучній», тобто емоційних замальовок, фрагментів, мотивів, мелодій, які збираються разом в симфонію слова. Один із найвідоміших віршів «Так тихо серце плаче…» Сум передається образом дощу, а дощ, що поливає місто, проникає в душу поета. [7, c.77]

Так тихо серце плаче,

Як дощ шумить над містом.

Нема причин неначе,

А серце ревно плаче!

Існування речей для Верлена важливе лише в тому сенсі, в якому він їх одухотворяє, - в настрої. Він любить зображувати дощ, тумани, вечірні сутінки.

О, ніжно як шумить

Дощ по дахах, по листю!

У цю тужливу мить

Як солодко шумить!

Рядки вірша проникнуті невиразною тугою. У вірші немає подій. Навіть так часто оспівана Верленом природа, імпресіоністські пейзажі віршів, по суті, пейзажі душі поета. Сам світ уподібнюється до пристрастей і страждань поета. Часто його авторське «я» відходить на другий план, Верлен споглядає свої почуття. [7, c.77]

Відкіль цей плач, не знати,

В осиротілім серце?

Ні заради, ні утрати, -

Відкіль журба, не знати.

Творчість Верлена лірична, тому що їй притаманна емоційність, тонке зображення почуттів та роздумів людини, сам автор виступає ліричним героєм, який веде ліричний монолог, в якому світ представлений через призму його власних, насичених емоціями спостережень

Найтяжчій, певне, сум –

Без гніву, без любові,

Без ревнощів, без дум –

Такий нестерпний сум.

Значення поетичної діяльності Верлена полягає передусім у розкритті нових і розвитку засобів відтворення найтонших психологічних переживань. [5, c.236]


Заключна частина

Виходячи з вищезазначеного можна зробити наступні висновки.

В ХІХ ст.. в мистецтві відбувалися серйозні зміни. Для багатьох його діячів реалістичний напрямок перестає бути еталоном,і в принципі заперечується саме реалістичне бачення світу. Художники втомились від вимог об’єктивності та типізації. Народжується нова суб’єктивна реальність. Важливо не те, як всі бачать світ,а те, як я його бачу, бачиш ти, бачить він. На цій хвилі формується імпресіонізм – художньо-стильовий напрям в мистецтві і літературі.

Принципи імпресіонізму влучно висловлені самими імпресіоністами – письменниками і художниками: «басити, відчувати, виражати – в цьому все мистецтво», «я пишу те, що зараз відчуваю», «без жодної думки», «все в свідомості», «ми замкнуті в самих собі». [7, c.77].

Риси імпресіонізму є і в живописі, і в музиці, і в літературі. Цьому стилю притаманні специфічні прийоми і методи. Головним кредо імпресіоністів стали слова Каміля Піссарро: «Я пишу те, що зараз відчуваю». [7, c.45].

Імпресіонізм в літературі мав певні особливості. Він не являв собою цілісного напрямку. В поезії імпресіонізм зімкнувся з символізмом. Поетичним творам імпресіоністів притаманна глибока ліричність, навіть туга, сум, біль. Автор часто сам виступає в образі ліричного героя. Імпресіонізм впливав і на критику мистецтва, розкрив значення емоції в художньому сприйнятті і естетичних оцінках. Критик А.Франс визначав: «Це той, хто розповідає про подорожі своєї душі серед шедеврів.» Критик – художник; не істина, а прекрасне цікавить його, і зайнятий він «творінням». [7, c. 77]. Творчі пошуки імпресіоністів Франції вплинули на живопис багатьох країн Європи і Америки, а також Росії (І.Е.Грабарь, К.Ф.Юон). Імпресіонізм мав послідовників в скульптурі Франції , Італії, Росії (О.Роден, П.Трубецький), вплинув на розвиток музики і літератури. Він розширив діапазони нашого бачення. Творчість імпресіоністів визначила межу між новим і новітнім мистецтвом. Історія імпресіонізму порівняно короткочасна – всього 12 років, але головні риси імпресіонізму дістали свій розвиток в постімпресіонізмі. [8, c.219].


Література

1. Андреев Л. Импрессионизм. – М.1980.

2. Вивчення зарубіжної літератури. В.О.Мухін. Харків: Вид. «Ранок», «Веста». 2002.-139с.

3. В.С.Полікарпов. Лекції з історії світової культури. Навч. посібник. Київ. «Знання». 2002.-359с.

4. Естетика. Навч. видання. За ред. доктора філософських наук професора Л.Т.Левчук, Київ. «Вища школа» 1997.

5. Зарубіжна література ХІХ ст. 10 кл.. Посібник за ред. Ніколаєнко О.М., Мацапури В.І., Хоменко Н.В., Київ: «Академія» - 1999р.

6. Костеневич А.Т. От Моне до Пикассо. Франц. живопись второй половины ХІХ – начала ХХ в. в Эрмитаже.: Л. 1989.

7. Львова Е.П., Сарабьянов Д.В., Борисова Е.А., Фомин Н.Н., Березин В.В., Кабакова Е.П., Некрасова Л.М. Мировая художественная культура. ХІХ век. Изобразительное искусство, музыка и театр (+CD). СПБ.: Питер, 2007. – 464с.

8. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій: Київ: ЦУЛ. 2002 – 508с.

9. Художня культура світу. Європейський культурний регіон. Н.Є. Миропольська, Е.В. Бєлкіна, Л.М. Масол, О.І. Оніщенко.: Київ. «Вища школа».- 2007.- 191с.

10. Ю.Я. Малюга. Культурология. Учебное пособие. Москва. ИНФФА – М, 1998.-278с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий