регистрация / вход

Хвороби кролів, спричинювані найпростішими з неясним систематичним положенням. Нематодози

Спірохетоз — захворювання дорослих кролів, що передається статевим шляхом.. Нематодози - гельмінтозні захворювання, що викликані збудниками паразитичних червей. Клінічна картина хвороб, епізоотологія, їх діагноз і лікування, заходи боротьби з ними.

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ: ХВОРОБИ, СПРИЧИНЮВАНІ НАЙПРОСТІШИМИ З НЕЯСНИМ СИСТЕМАТИЧНИМ ПОЛОЖЕННЯМ. НЕМАТОДОЗИ


ХВОРОБИ, СПРИЧИНЮВАНІ НАЙПРОСТІШИМИ З НЕЯСНИМ СИСТЕМАТИЧНИМ ПОЛОЖЕННЯМ

Спірохетоз — захворювання дорослих кролів, що передається переважно статевим шляхом.

Етіологія. Збудник — Treponemacuniculiмає вигляд тонкої, гвинтоподібної нитки з 6—9 звивинами завдовжки 5—15 μ (рис. 18).

Збудник спірохетозу розмножується поперечним діленням і є рухливою формою паразита.

Епізоотологія. Зараження відбувається під час статевого акту, але можливі випадки і позастатевого зараження.

До захворювання сприйнятливі кролі і зайці.

Патогенез. При природному зараженні місцем найчастішої локалізації спірохет є слизова оболонка статевих органів та кінцевої частини прямої кишки. У місцях уражень розвивається процес запалення, який супроводжується гіперемією, набряком, серозно-слизовими, іноді гнійними виділеннями, утворенням дрібних вузликів, що невдовзі перетворюються у виразки, які збільшуються, вкриваються кірками.

При ураженнях шкіри розвиваються невеликі, що розростаються від центра до периферії, папули, які зливаючись, утворюють бородавчасті розрощення завбільшки із 3—5 копійок.

Клінічна картина. Інкубаційний період триває 3—4 тижні, але може змінюватись залежно від місця первинного проникнення збудника від 5 до 120 днів.

Хвороба починається почервонінням і набряком препуція у самців і великих соромітних губ у самок з наступним серозно-слизовим або гнійним витіканням із них.

У ділянці уражень


утворюються дрібні струпи, під якими знаходяться кровоточиві садна. У самок хвороботворний процес може поширитись углиб передньої частини піхви або на слизову оболонку прямої кишки і ануса. Крім того, хвороботворний процес може захопити і волосяну частину тіла. У цьому разі на задній частині тулуба, поблизу статевих органів і ануса, а також навколо рота, носа, очей, вух з'являються сірувато-жовті утворення завбільшки від головки шпильки до горошини і більші, після видалення яких залишаються облисілі ділянки і садна.

Хвороба протікає хронічно і триває місяцями, іноді роками. Нерідкі випадки, коли ознаки хвороби на деякий час зникають, а потім знову з'являються. Хвороба особливо помітно загострюється восени і взимку.

Кролиці, хворі на спірохетоз, не допускають до себе кролів, а хворі самці не йдуть до парування.

Діагноз встановлюють за клінічною картиною, але іноді бувають випадки, коли необхідно провести мікроскопічні дослідження матеріалу. Матеріал беруть за допомогою зскрібання по периферії ураженої ділянки тіла і з виступаючої кров'янистої рідини роблять мазки. їх фарбують за Романовським — Гімза, або роблять так:

приготовлені мазки після висушування на повітрі, без попередньої фіксації, покривають на 3 хв 5-процентним розчином марганцевокислого калію, споліскують водою, фарбують протягом 2 хв.карбол-фуксином, розведеним водою у 10 разів, знову споліскують, сушать і випробовують під імерсією.

Лікування. Усім хворим кролям, підозрюваним на захворювання підозрюваним на зараження, 2 рази з проміжком у 14 днів вводять у вушну вену 8-процентний свіжовиготовлений розчин новарсенолу на стерильній дистильованій воді в дозі 0,08 г на 1 кг живої ваги.

Для лікування можна внутрішньом'язово вводити міарсенол по 0,008—0,01 г на 100 г живої ваги тварини у вигляді 5-процентног© розчину на дистильованій воді.

Добрий терапевтичний ефект дає також саліцилова сіль вісмуту. Вона використовується у вигляді 10-процентної емульсії у маслі (вазелінове) і застосовується внутрішньом'язово в дозі 0,5 — 0,8 мл емульсії на 1 кг живої ваги кроля.

Можна застосовувати також готовий препарат бісмутогві в дозі 0,6—0,9 мл емульсії на 1 кг ваги. Для кращого результату в лікуванні рекомендують спочатку застосовувати миш'яковистий препарат, а через 15—20 днів — препарат вісмуту.

Профілактика та заходи боротьби. Для попередження хвороби провадять загальні профілактичні заходи. Перед кожним паруванням оглядають зовнішні статеві органи самців та самок, хворих не парують. Усіх хворих і підозрюваних на зараження кролів ізолюють, лікують і через два тижні, якщо зникли симптоми хвороби, їх вважають здоровими. Приміщення механічно очищають і знезаражують 5-процетним розчином формальдегіду або 3-процентним розчином лізолу. М'ясо, шкурки і пух хворих кролів ніяким обмеженням не підлягають.

Токсоплазмоз. Кролі, як і інші ссавці, сприйнятливі до токсоплазмозу. Хворі на цю хворобу кролі можуть бути джерелом зараження людини і тварин.

Етіологія. Збудник — Toxoplasmagondiiмає форму півмісяця і нагадує частку апельсина. Один кінець паразита загострений, а другий закруглений: довжина його дорівнює 4—7 μ, ширина 2—4 μ (рис. 19). При фарбуванні за методом Романовського — Гімза протоплазма паразита фарбується в голубий колір різних відтінків, ядро — в рубіново-червоний.

Життєвий цикл паразита досить складний і залежно від паразитування в того чи іншого живителя може відбуватись статевим і позастатевим шляхом.

Статевий цикл розвитку паразита може відбуватися лише в організмі представників котячих: у свійської кішки, червоної рисі, сніжного барса і, можливо, в інших видів цього сімейства.


Розвиток вегетативних стадій може відбуватися в організмі дуже великої кількості видів тварин, у тому числі і кролів, тоді як статевий цикл розвитку — лише у представників родини котячих, які є основними живителями паразита. При зараженні основного живителя, яке відбувається в природних умовах аліментарним шляхом, розвиток токсоплазм може проходити двома шляхами. Частина паразитів інвазує клітини війчастого епітелію кишечника кішки, в яких потім і відбувається кишковий цикл розвитку токсоплазм. Кишковий цикл, що передує утворенню ооцист, відбувається за схемою, принципово схожою з життєвою схемою кокцидій роду Isosрога.

Місцем розвитку кишкових стадій токсоплазм є дорсальні відділи війчастого епітелію порожньої і клубової кишок.

Токсоплазми, що проникли в епітеліальні кишкові клітини, починають розмножуватись шляхом шизогонії, в результаті якої утворюються мерозоїти (від 4 до 30).

Епізоотологія. До токсоплазм сприйнятливі майже всі теплокровні тварини, а також є повідомлення про виявлення токсоплазм у рептилій і навіть у риб.

В усіх країнах світу у кролів (від 25 до 79%) встановлено спонтанний токсоплазмоз. Зараження відбувається при контакті хворих тварин із здоровими, при поїданні інфікованих кормів, внутрішньоутробно та ін.

Патогенез захворювання недостатньо вивчений. Як спонтанний, так і експериментальний токсоплазмоз може протікати як у гострій, так і в хронічній формі.

Первинні ураження в місцях ввідних воріт інвазії лишаються непоміченими. З первинного вогнища токсоплазми з кров'ю або лімфою проникають у інші органи. При цьому відмічають фібриноїдний набряк стінок кровоносних судин, некробіотичні та некротичні зміни у клітинах гранулем, ретикулярних клітинах міжальвеолярних перегородок, епітелії ворсинок шлунково-кишкового тракту.

На висоті інвазійного процесу до загальнотоксичних явищ до даються алергічні та запальні зміни, що виникають як реакція на безпосереднє подразнення тканин токсоплазмами та руйнування уражених клітин.

Морфологічно експериментальний токсоплазмоз характеризується наявністю цист та проліферативно запальними процесами в паренхіматозних органах та центральній нервовій системі. Токсоплазми локалізуються в нервовій тканині, де вони можуть лишатися у вигляді цист протягом кількох років. В результаті виникають енцефаліти.

Клінічна картина. Клінічна картина токсоплазмозу вивчена на експериментально заражених кролях. Уже на другий день після зараження настає пригнічений стан, слабість, втрата апетиту, спрага. До кінця другого дня з'являються сухий кашель, і серозно-гнійне виділення з носа, температура тіла підвищується до 40,9— 41,3° і утримується на цьому рівні до кінця захворювання. Протягом усього періоду хвороби у тварин відмічають прискорення дихання (96—100), пульсу (до 200 ударів за хвилину), посилення тонів серця; у легенях — жорстке дихання. В окремих тварин спостерігають порушення функції шлунково-кишкового тракту (діарея), ригідність потиличних м'язів, судороги, параліч задніх кінцівок. Кролі худнуть, втрачають апетит і вже на третю добу більшість тварин не може стати на ноги. Вагітні — абортують. Загибель тварин настає через 5—7 днів.

При розтині в легенях, особливо в нижніх частках, виявляють геморагії, печінка і селезінка збільшені, вкриті некротичними вогнищами білувато-сірого кольору. Брижові лімфатичні вузли збільшені, на слизовій оболонці кишечника множинні крововиливи. У черевній порожнині сліди гнійного перитоніту.

Судини головного мозку, серця, брижі дуже ін'єковані; щитовидна залоза збільшена і гіперемійована.

Діагноз. Відсутність специфічного симптокомплексу, характерного для токсоплазмозу, примушує при поставленні діагнозу нього захворювання виходити з епізоотологічних даних, клінічної картини і, головним чином, результатів лабораторних досліджень.

До епізоотологічних даних слід віднести наявність на кролефермі захворювань нез'ясованої етіології, які особливо проявляються в патології перебігу вагітності і родів, захворюванні і загибелі молодняка, хронічних захворюваннях дорослого поголів'я.

Іноді у тваринницьких приміщеннях спостерігають захворювання і загибель синантропних тварин: горобців, голубів, мишей, щурів та ін. Усе це повинно насторожувати обслуговуючий персонал щодо можливого захворювання на токсоплазмоз, а тварин необхідно відповідно дослідити.

Клінічна і патологоанатомічна діагностика також має лише допоміжне значення. Найбільш вірогідними є лабораторні методи діагностики. Тепер їх поділяють на дві групи: прямі, або паразитологічні, і посередні, або імунологічні.

До паразитологічних методів належать пряме мікроскопування і__ виділення токсоплазм за допомогою біологічної проби (біопробою на білих мишах). Негативний результат мікроскопії не дає права вважати тварину вільною від токсоплазм. Метод біологічної проби полягає в тому, що досліджуваним матеріалом (від хворої тварини або трупа) заражують білих мишей, курячі ембріони, щоб розмножити токсоплазми, які є в незначній кількості у вихідному матеріалі, і тим самим зробити можливим їх найшвидше виявлення.

Вирішальне значення для виявлення токсоплазмозу мають так звані посередні, або серологічні, методи діагностики для виявлення специфічних імунологічних зрушень в організмі зараженої тварини.

Внаслідок контакту хворої тварини із збудником токсоплазмозу в її крові вже на першому тижні з'являються антитіла, які можна виявити, використовуючи специфічний токсоплазмозний антиген, за допомогою реакції зв'язування комплементу (РЗК), реакції з барвником (РС-Ф) і реакції пасивної гемаглютинації (РПГ).

Лікування не розроблене.

Профілактика та заходи боротьби. В основу всіх профілактичних заходів повинна бути покладена, як і при будь-якому іншому захворюванні, особиста і громадська профілактика як щодо окремих осіб, так і до колективу людей.

Виявлені хворі тварини повинні бути ізольовані і знищені. Забій проводять з додержанням усіх санітарно-гігієнічних вимог особистої профілактики.

НЕМАТОДОЗИ

Нематодозами називають гельмінтозні захворювання, збудниками яких є паразитичні черви, що належать до класу круглих червів (Nematoda). Звичайно у кролів нематоди паразитують у травному тракті.

Пасалуроз дуже поширене нематодозне захворювання серед кролів.

Особливо часто пасалуроз спостерігають в тих господарствах, де кролів утримують у незадовільних зоогігієнічних умовах.

Етіологія. Збудником пасалурозу кролів є нематоди виду Passalu-rusambiguus. Це дрібні, веретеноподібної форми гельмінти з стоншеними хвостовими кінцями. Довжина самки 8—12 мм, довжина тіла самця 4—5 мм. Для паразита характерна наявність стравоходу з бульбоподібним розширенням (рис. 26).

Епізоотологія.

Пасалуроз споостерігають всюди. Зараження пасалурозом настає при проковтуванні кролем разом із кормом або водою інвазійних яєць паразита. У травному тракті кролів з яєць виходять личинки, які потім перетворюються в дорослих паразитів; дорослі форми паразита оселяються у сліпій і товстій кишках.

Клінічна картина. При інтенсивному зараженні, під час пересування самок паразита, в ділянці прямої кишки і анального отвору у кролів спостерігається сильний свербіж, внаслідок якого хворі розчухують собі ділянку заду і корінь хвоста; у цих місцях спостерігається почервоніння і припухання. Відмічається розлад травлення: втрата апетиту, пронос і схуднення. Перехворювання молодняка супроводжується затримкою росту і розвитку.

При розтині загиблих від пасалурозу кролів спостерігають їх схуднення. Брижові лімфатичні залози соковиті, набряклі, збільшені у 2—3 рази. У товстому відділі кишечника відмічають рідкий вміст. Слизова оболонка сліпої кишки набрякла, часто в крапкових або смугастих крововиливах; кишечник заповнений паразитами. На анусі і вульві виявляють травматичні ушкодження різної інтенсивності.

Діагноз. Захворювання встановлюють за клінічними і пато-логоанатомічними ознаками. Проте найточнішим методом діагностики є метод мікроскопічного дослідження. Для цього за допомогою ватного тампона, змоченого у 50-процентному гліцерині, беруть з скрібки з параанальної ділянки. При мікроскопії з скрібків виявляють яйця паразита, які мають видовжено-овальну форму і злегка асиметричні.

Лікування. Добрий лікувальний ефект при пасалурозі дає піперазину сульфат у дозі 1,5 г на 1 кг живої ваги тварини. Дрібно потертий піперазину сульфат зміщують з кормом і після 12—15-го-динної голодної дієти дають кролям.

Для дегельмінтизації кролів при пасалурозі груповим методом рекомендується піперазину адипінат у дозі 0,5 г на 1 кг живої ваги тварини з кормом у співвідношенні 1 : 20—30.

При пасалурозі може бути рекомендований фенотіазин у дозі 1 г на 1 кг ваги тварин протягом двох днів.

Профілактика та заходи боротьби. Основним профілактичним заходом при пасалурозі кролів є суворе додержання загальних санітарно-гігієнічних правил догляду і годівлі тварин.

У неблагополучних господарствах потрібно періодично виявляти хворих кролів, ізолювати їх і лікувати.

Для профілактики пасалурозу призначають солі піперазину (адипінат, фосфат, сульфат), які дорослим кролям вводять один раз у дозі 1 або 0,5 г на 1 кг ваги протягом двох днів, а молодняку — два рази по 0,75 г на 1 кг ваги протягом двох днів.

Клітки і годівниці слід періодично дезинфікувати окропом або вогнем паяльної лампи.

Трихоцефальоз. Це нематодозне захворювання кролів, збудник якого паразитує в товстому відділі кишечника.

Етіологія. Збудником трихоцефальозу є нематода виду Trichocephalusleporis. Тіло паразита має характерну форму — воно поділено на дві частини: передню — дуже довгу, тонку, волосоподібну і задню — коротку і потовщену. Середня довжина тіла паразита 5—8 см. Хвостовий кінець у самців нерідко згорнутий кільцем у півтора оберта і більше на вентральний бік. Самки більші за самців. Хвостовий кінець їх не згорнутий в кільце. Паразит виділяє яйця лимоноподібної форми, з «пробочками» на полюсах, вкритих товстою жовто-коричневого кольору шкаралупою.

Епізоотологія. Трихоцефальоз серед кролів спостерігають скрізь. При сприятливих умовах зовнішнього середовища яйця волосоголовців досягають інвазійної стадії не раніше як через 3—4 тижні. Інвазійні яйця дуже стійкі проти несприятливих факторів.

Тварини заражуються аліментарно. У товстому відділі кишечника з яєць вилуплюються личинки, які спочатку мігрують у товщу слизової оболонки кишечника, тут линяють, після чого знову проникають у просвіт кишечника, заглиблюються з головним кінцем у його слизову оболонку, ростуть і через 1,5 місяця перетворюються на статевозрілих самців і самок. У кишечнику тварин волосоголовці здатні паразитувати до 8 місяців, після чого мимовільно відчіпляються від слизової оболонки кишечника і виділяються з екскрементами тварин у зовнішнє середовище. Захворювання передається через грунт, воду і корм, забруднені інвазійними яйцями.

Патогенез. Трихоцефали виділяють токсини, проте їх дія на організм кроля не вивчена. У патогенезі трихоцефальозної інвазії певне значення має механічна дія трихоцефалів на слизову оболонку товстого відділу кишечника, оскільки паразити фіксуються тонким головним кінцем, прошиваючи поверхневі шари кишкової стінки.

Клінічна картина. Хворі кролі втрачають апетит, з'являється стійкий пронос з великою кількістю слизу, іноді з домішкою крові. Розвивається різка анемія, внаслідок чого видимі слизові оболонки стають блідими. Кролі пригнічені, шерстний покрив їх тьмяніє і стає скуйовдженим. При тяжкій формі, особливо у кроленят, спостерігають епілептичні припадки. Тварини швидко худнуть, а молодняк незадовільно росте і розвивається.

При розтині на слизових оболонках сліпої і ободової кишок виявляють різну кількість (іноді сотні екземплярів) заглиблених в їх товщу самців і самок волосоголовців. Відмічається катаральне запалення кишечника; слизова оболонка його потовщена, набрякла, вкрита крапковими крововиливами.

Діагноз. Для точного встановлення діагнозу користуються гельмінтокопрологічним дослідженням методом флотації за допомогою насиченого розчину кухонної солі. При мікроскопії можна виявити яйця трихоцефалюсів.

При діагностиці враховують патологоанатомічну картину.

Лікування. Для лікування кролів при трихоцефальозі можна застосовувати фтористий натрій у дозі 0,01—0,02 г на 1 кг ваги тварини або кремнефтористий натрій у дозі 0,02—0,04 г на 1 кг ваги тварини 2 рази на день протягом 4—5 днів з сухим кормом.

Профілактика та заходи боротьби. Хворих на трихоцефальоз кролів виділяють в окрему групу і лікують. Потрібно регулярно очищати клітки і не рідше одного разу на місяць обробляти їх вогнем паяльної лампи або ошпарювати окропом; додержувати зоотехнічних правил годівлі та утримання кролів.

Трихостронгілідози — захворювання, пов'язані з паразитуванням гельмінтів у шлунку і тонкому відділі кишечника.

Етіологія. Збудником трихостронгілідозів є три види гельмінтів з роду Trichostrongylus. Це дрібні волосоподібні нематоди.

Паразити характеризуються стоншеним головним кінцем. Довжина самця 4—7, самки 5,8—8 мм.

Рот оточений трьома невеликими губами. Ротова порожнина виражена слабо. Кутикула поперечно і вподовж покреслена. Бурса трилопатева з дуже маленькою дорзальною лопаттю. У самців є одна пара масивних спікул, жовто-бурого кольору, з тригранним виростом на кінці.

Вульва у вигляді подовжньої щілини розміщена в задній частині тіла.

З відкладених самками яєць у зовнішньому середовищі при сприятливих умовах уже через добу розвиваються личинки першої стадії; через 1—2 доби вони перетворюються у другу стадію, потім вдруге линяють і стають інвазійними. У кишечнику кроля інвазійні личинки скидають чохлик, заглиблюються в товщу слизової оболонки кишечника і через 3—4 тижні перетворюються на дорослих самців і самок.

Епізоотологія. Захворювання спостерігають скрізь і особливо у теплу пору року. Кролі заражуються при поїданні трави і питті води, забруднених інвазійними личинками.

Патогенез. Трихостронгіліди присисаються своєю ротовою порожниною до слизової оболонки тонкого відділу кишечника, рідше — шлунка. При цьому паразити висисають кров з кишкових капілярів, виділяючи в рану токсини, які перешкоджають зсіданню крові. При інтенсивній інвазії розвивається виснаження і сильна анемія.

Клінічна картина. У хворих відмічають в тій чи іншій мірі розлад травлення; розвивається стійкий пронос з великою кількістю слизу і навіть з прожилками крові, внаслідок чого кролі значно відстають у рості і розвитку, втрачають апетит, шерсть стає скуйовдженою, без блиску, кон'юнктива блідою з жовтяничним відтінком. Хворі худнуть, стають малорухливими.

При гострій формі хвороба може тривати 8—12 днів, а при хронічній — понад 2—3 місяці.

При розтині відмічають виснаження, набряки, гідремію, асцит. На слизовій оболонці тонкого кишечника на місцях прикріплення паразитів розсіяні численні крапкові крововиливи, іноді ерозії і навіть виразки. Слизова оболонка шлунка і тонкого відділу кишечника набрякла, почервоніла. Після відмивання слизової оболонки водою на ній можна побачити прикріплених до стінки шлунка і кишечника дуже тонких трихостронгілід.

Діагноз. Для точного встановлення хвороби вдаються до мікроскопічного дослідження випорожнень від хворих кролів методом флотації, при якому виявляють яйця трихостронгілід видовжено-овальної форми, з тонкими оболонками, світло-сірого кольору, з багатьма кулями дроблення всередині. При розтині діагноз підтверджується патологоанатомічною картиною.

Лікування. Добрий лікувальний ефект при трихостронгілі дозах кролів дає застосування фенотіазину очищеного по 0,03— 0,04 г на 1 кг ваги тварин 3 рази на день протягом 3—4 днів підряд.

Профілактика та заходи боротьби. У неблагополучних щодо трихостронгілідозу пунктах у теплу пору року, коли є загроза зараження кролів цією хворобою, слід періодично, не рідше одного разу на місяць, застосовувати фенотіазин за методикою, зазначеною вище. При клітковому утриманні не слід здоговувати кролям траву з неблагополучних щодо трихостронгілідозу ділянок. Необхідно додержувати загальних зоогігієнічних правил годівлі.

Кролиць, носіїв трихостронгілідозної інвазії, слід заздалегідь звільняти від цієї інвазії за допомогою фенотіазину.


Використана література:

1. Болезни кроликов. А. П. Гончаров.К., «Урожай», 1976, стр. 152 (на украинском языке).

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий