Цариці Карпатських гір - смерека і береза

Смерека є головною лісоутворюючою породою Карпатських гір з прадавніх часів: високі деревинні якості й цілющі властивості смереки. Здавна люди шанували березу за корисні властивості. З незапам'ятних часів береза зігрівала, поїла, лікувала людей.

ЦАРИЦЯ КАРПАТСЬКИХ ГІР

Хто хоч раз побував у Карпатах, той ніколи не забуде чарівливих смерекових шат, які сповивають гори від долів до верховин. Смерека є головною лісоутворюючою породою цих гір з прадавніх часів. Сього­дні вона займає 40,4 % вкритої лісом площі Українських Карпат, а за запасами деревини — понад 126 млн. м3 .

Невибагливість смереки (ялини) до ґрунту справді вражаюча. Вона міцно вросла у непідвладний багатьом деревам кам'янистий ґрунт, ут­ворюючи щільні лісові масиви, і на голих кам'янистих розсипах та ске­лях, і на багатих на поживні речовини супіщаних та суглинистих ґрунтах. Добре розгалужена коренева система проникає у тріщини між ка­мінням, розповзається, скріплюючи ґрунт, далеко по поверхні. На мало-кам'янистих землях смерека менш стійка проти вітровалу порівняно з ялицею, тому домішка останньої (до 20—ЗО %) тут дуже доречна. Найчастіше смерека сусідує в Карпатах з явором та ільмом, буком та ялицею. Тіньовитривала, призвичаєна до надмірної вологості клімату, найкращі умови для зростання смерека знаходить на багатих, свіжих, добре дренованих, але не надто сирих землях та в лісах, зволожених протічними водами. Найкращі деревостани вона утворює в середній танижній частинах схилів (до 1100—1200 м н.р.м.) на суглинках та су-піщаниках. Тут зростають високопродуктивні насадження, що мають в середньому 700—800 м3 /га деревини у віці 120—150 років. Запас де­ревини смереки на 1 га площі у стиглих і перестійних лісостанах пере­вищує 400—500 м3 , а в окремих випадках становить 1000 м3 і навіть більше. У Рахівському лісокомбінаті зустрічаються окремі екземпляри висотою 50 м і діаметром 180 см. їх вік — 300—350 років.

Нижня межа смереки у Карпатах проходить на висоті 600—700 м (Прикарпаття) і 700—800 м (Закарпаття), верхня ж — 1400—1500 м н.р.м. Оптимальні умови зростання цієї породи спостерігаються на висоті 850—1100 м. Смеречники там відзначаються високою продук­тивністю, швидким ростом і малою ураженістю стовбурів серцевинною гниллю.

На потужних бурих лісових ґрунтах в умовах Карпат на висоті від .700 до 1100—1200 м смерека росте швидко. У віці 120—130 років вона виростає на 40 м у висоту. Взагалі за весь свій вік рідко коли дося­гає 40—50 м.

Крім Карпат та Прикарпаття, смереку, або ялину європейську, як декоративну породу культивують на всій території України. У при­родних умовах невеликими ділянками вона росте у хвойних лісах на Поліссі та в Західному Лісостепу.

Стовбур смереки вкритий порівняно тонкою з дрібними тріщинами корою. Крона у молодих та стиглих дерев різко вираженої пірамідаль­ної форми. Гілки та хвоя густі, довжина хвої коливається від 1 до 2,5 см, у поперечному розрізі вона ромбічної форми. Хвоя опадає через 5—7 років. Стільки ж часу триває перерва між урожайними роками. Цвіте смерека в травні — червні. Чоловічі і жіночі шишечки з'являю­ться на кожному дереві. Насіння дозріває до жовтня, але випадає з ши­шок лише у другій половині зими. Шишки звисаючі, довжиною 8—16 см. Насіння бурувате, з світло-коричневими крильцями, добре розно­ситься вітром. Його схожість досить висока — від 60 до 95 %, збері­гається протягом чотирьох-п'яти років. Воно дуже любить тепло і проростає лише тоді, коли ґрунт прогрівається до 18—20 °С. Крім на­сіння, смерека розмножується ще й відводками — вкоріненими ниж­німи гілками, вершини яких підіймаються угору і дають початок новій рослині.

Великої шкоди насадженням смереки завдають шовкопряд-монашка та типограф. Часто вона уражується і грибними хворобами — опеньком та кореневою губкою (спричинюють гниття).

У мішаних високопродуктивних та щільних смеречниках буре­ломи бувають рідко, переважно на гірських вітроударних хребтах та во­логих ґрунтах. У цих місцях необхідно створювати мішані лісостани з домішкою ялиці та модрини європейської (до 20 %).

Слід зазначити, що з 1945 по 1965 р. обсяг рубок головного кори­стування в смерекових лісах Карпат перевищував 2—3 розрахункові норми, що призвело до різкого виснаження лісостанів, посилення еро­зійних процесів на суцільних вирубках і стало однією з причин виник­нення вітровалів та повеней, які завдали великих збитків народному господарству. Щорічне змивання верхнього родючого шару грунту на вирубках досягло величезних розмірів (500—600 т/га) і призвело до зменшення продуктивності сучасних смерекових молодників.

Для підвищення вітростійкості і продуктивності смерекових лісів потрібно приділяти належну увагу рубкам догляду в молодниках і середньовікових лісостанах, реконструювати чисті смерекові молод­ники і відтворювати біологічно стійкі корінні типи смерекових лісів.

Деревина смереки має велике народногосподарське значення. Вона м'яка, легка, не надто насичена смолистими речовинами, її використо­вують у будівництві, в целюлозно-паперовій промисловості. Рідкісні ек­земпляри мають дуже щільну деревину, річні кільця її рівномірно при­тиснуті одне до одного. З таких смерек роблять музичні інструменти.

Кора смереки містить значну кількість танінів. Високо цінується також олія, яку добувають екстрагуванням або пресуванням з насіння. З хвої смереки також одержують ефірну олію для парфюмерії і кон­центрат вітаміну С. Скипидар та каніфоль, видобуті з живиці смереки, не поступаються за якістю сосновим. Смерека — також і медоносна рослина.

Для людей, які мешкають у горах, густі смерекові ліси завжди були і тереном проживання та промислів, і надійним захисником від ворогів. Не випадково ж саме у Карпатських лісах горяни зуміли зупинити й не пропустити вглиб Європи монголо-татарської орди. Буковинці, бой­ки, гуцули та лемки здавна використовували деревину смереки для гос­подарських потреб, з глибокою пошаною ставились до цього гордого дерева. Власне кажучи, чому — ставились? Адже народна традиція жива і сьогодні. Уродженець Карпат, молодий поет Василь Герасим'юк пише:


...коли в тобі зрубали

щось високе і горде, як смерека,

ти поглянь, як рубають смереки,

рубають на хату,

бо на хату в горах — тільки смерека,

як, до речі, і на труну...

Отож, коли в тобі зрубали

високу і горду смереку,

не притримуй — хай падає .

і боляче придавить серце...

Тоді обітни їй гілля,

але залиш верхівку,

бо й таке верхів'я ще пригодиться,

бо навіть повержене верхів'я смереки

витягне з дерева убитого всі соки,

зробить його легким і теплим

і непридатним для шашеля —

вивільнить твою душу...

і тоді відітни верхів'я,

бо з поверженим — не підведешся,

навіть із верхів'ям смереки.

Відітни!

На Україні назва смерека поширена на Прикарпатті та в Карпатах. У Лісостепу і на Поліссі це дерево називають ялиною. Перша назва по­ходить, очевидно, від слів «смерк», «смеркання», адже під покровом густого смерекового лісу і в день панують сутінки. До того ж смерека погано переносить літню спеку, під час якої її хвоя підсихає. Смерека дуже чутлива до вологості повітря, в суху погоду гілки никнуть, а перед дощем вигинаються догори. Особливо добре почуває себе це дерево в сутінках. Тож, можливо, саме ця особливість вплинула на виникнення назви смерека.

Справді легендарне дерево у Карпатах — смерека. Поважають його не лише за хорошу деревину, а й за цілющі властивості. Відвар з бруньок, заготовлених рано навесні до їх розпускання, вживають при туберкульозі легенів. При мікроінфарктах, міо- і ревмокардитах п'ють сироп, тобто настій бруньок смереки на цукрі, вистояний 3—4 тижні. Із смоли, одержаної в результаті підсочки, перевареної із свиня­чим жиром і змішаної з воском, одержують мазь, яку вживають при фурункульозі та інших наривах. Лапки смереки варять з сіллю і роблять ванни при радикуліті.

БІЛОКОРА КРАСУНЯ

Немає, мабуть, у наших лісах дерева, поетичнішого і привабливі­шого, ніж береза. Скільки добрих слів про неї мовлено, скільки пісень складено. Впродовж багатьох століть на Україні береза є символом ніжності й чистоти, вірності і щедрості, граціозності та краси, а нерід­ко — уособленням народної долі:

В чистім полі береза стояла, на березі зозуля кувала. Питається зозуля берези:

—Чом, березо біла, не зелена?

—Як я маю зеленою бути —
піді мною стояли рекрути,
піді мною стояли татари,
шабельками гілля обтинали.

З того гілля ярий вогонь клали. З-під коріння води добували.

Здавна люди шанували березу за корисні властивості, якими щедро наділила її матінка-природа. З незапам'ятних часів береза зігрівала, поїла, лікувала людей.

Ледь-ледь почне сходити сніг, а вона вже прокидається зі сну. Не­дарма ж і перший місяць весни у нас називається березнем,— у дереві починається рух соку. Потужним насосом постачає коріння життє­дайну вологу кроні — гіллю і брунькам. Але листків — споживачів соку ще немає, тому протягом двох-трьох тижнів, поки вони не роз­пустяться, із стовбурів через щонайменшу щілину у корі виділяється сік.

У цей період ще у княжі часи проводився збір соковиці — солод­кого березового соку. Не забутий цей промисел і в наші дні. Березовий сік — справжній еліксир здоров'я. Він приємний на смак, добре освіжає і тонізує, містить вітаміни С та групи В, мінеральні солі й мікроеле­менти, а також цукор (1,1 % ), окис кальцію, магній, мідь, калій, залізо, яблучну кислоту, сполуки сапоніну, бутулол, ефірну олію, дубильні, ароматичні та інші корисні речовини. Це дуже цінний лікувально-діє­тичний продукт. Особливо потрібен він організмові ранньою весною, коли в їжі мало вітамінів. У хворих з високою температурою він добре вгамовує спрагу. Сік активізує обмін речовин, видільні функції, зміц­нює нервову систему, а також діє сечогінно. Використовують його як вітамінний, протисклеротичний, глистогінний і загальнозміцнюючий засіб. Він корисний при цинзі, золотусі, подагрі та ревматизмі, хворо­бах нирок, печінки і шлунково-кишкового тракту. Із соку, заправле­ного підсмаженим ячменем або сухими грушами чи лимоном, виготов­ляють квас, який зберігає свої властивості кілька місяців. Сік викори­стовують також на виготовлення пива, сухих вин, зокрема й шампан­ського.

Народна медицина рекомендує пити березовий сік при захворюван­нях суглобів, трофічних язвах, фурункульозах, вуграх, екземах, інших хворобах шкіри. Соком виводять пігментні плями. Для живлення шкі­ри, підвищення загального її тонусу, розгладжування зморщок соком корисно зранку і ввечері протирати обличчя, руки, шию. Для виведення лупи, зміцнення волосся і запобігання його випаданню голову миють березовим соком або настоєм листя. Лікувально-дієтичні властивості березового соку підвищуються, якщо його настояти на цілющих травах, наприклад звіробої, чи змішати із соком плодів або ягід — горобини, чорниці, клюкви, буяхів, яблук, вишні, груші, сливи, малини, ожини.

Із «сліз берези» роблять не лише напої, їх успішно використовують у парфюмерній промисловості при виготовленні кремів, лосьйонів, шам­пунів.

Береза щедро дарує людям свої багатства, однак нерідко їй платять за це чорною невдячністю. Подивіться на берези, які зростають до­вкола міст і сіл. Майже на кожній з них — сліди підсочки. Часто це глибокі незагойні рани. Через порушення елементарних правил під­сочки гине чимало беріз. Кожна рана на стовбурі — ворота для спор грибів-трутовиків, які швидко руйнують деревину. Береза беззахисна проти гнилизни і невдовзі гине. Отже, добування соку — це передусім перевірка порядності людини. Навіть в експлуатаційних лісах збір соку дозволено проводити лише на стиглих деревах, які підлягають вирубу­ванню через два-три роки. Для інтенсивного соковиділення немає по­треби робити глибокі та великі надрізи, пошкоджувати деревину глибше 5—8, максимум 20 мм від поверхні стовбура. Після закінчення соковиділення отвори забивають дерев'яними кілками і замазують са­довим варом. Велику кількість соку дають пні зрубаних дерев і їх можна підсочувати без обмежень.

Лікарську цінність мають і березові бруньки. їх слід заго­товляти рано навесні, коли вони уже набрякли, але ще не розпустилися. Бруньки містять дубильні речовини, гіперозид, каротин, цукор, бето-лоретинову і аскорбінову кислоти, сапоніни, смоли, фітонциди, інші антибіотичні речовини, які вбивають мікробів. У народній медицині настій бруньок берези застосовують при захворюваннях шкіри (вуграх, висипу, подразненні шкіри), гострому ревматизмі, запаленні печінки, гастриті, язві шлунка і дванадцятипалої кишки, як сечогінний засіб; при бронхітах, грипі і гострих респіраторних захворюваннях п'ють чай з березових бруньок.

У народній медицині широко застосовують і молоді листочки. З них виготовляють настій проти набряків, захворювань нирок, недокрів'я, неврозів, вживають як сечогінний і потогінний засіб. При радикуліті з відвару листя берези роблять ванни. Вітамінний напій з молодого листя добре діє на шлунок і покращує обмін речовин.

З молодих гілок берези бородавчастої роблять банні віники. У га­рячій парі з бруньок та листя виділяються ароматичні речовини, які у поєднанні з високою температурою і фізичною дією віника на розпа­рене тіло сприятливо впливають на людину. Після такої процедури у лазні від людини три дні пахтить свіжим березовим духом.

На стовбурі берези іноді можна побачити чорні тверді округлої форми нарости. Це безплідна форма гриба-трутовика — інонатуса, ві­дома під назвою чаги. У народній медицині він вважається лікувальним і вживають його при шлунково-кишкових захворюваннях, у тому числі гастриті й язві. Проте слід пам'ятати, що препарати з чаги протипо­казані при коліті, хронічній дизентерії, а також при введенні пеніцилі­ну. Застосовують чагу і для заспокоєння нервової системи, покращення апетиту і сну.

Березовий дьоготь, який виготовляють з берести, застосовують зовні при паразитарних захворюваннях шкіри, опіках, гнійних ранах. Він входить до складу ряду мазей, у тому числі — мазей Вишневського та Вількенсона. Дьоготь використовують як антисептик. Березове вугілля вживають при отруєннях.

Дьоготь широко використовують і у виробничій сфері. Старше по­коління людей ще пам'ятає напівфанерні післявоєнні автомобілі-полу-торки. У ті сутужні часи не бензин, а багата на дьоготь березова дере­вина слугувала за паливо у полуторках.

З берести — цього унікального гнучкого і міцного матеріалу виго­товляють козуби, кошики тощо.

Славиться береза і високою якістю деревини. Довго вважалось, що годиться вона лише на дрова та вугілля, шевські кілки і копили, ручки для інструментів. Нині ж з березової деревини виготовляють целюлозу, фанеру, папір, спирт, оцет, меблі, арболіт, лижі, різноманітні точені вироби, сувеніри, музичні інструменти, посуд, деревний (метиловий) спирт. Деревина берези відмінно пресується, і це дає можливість ви­користовувати її для виготовлення деталей машин, втулок і прокладок замість бронзи і бабіту. Біла, тверда, міцна, з красивим візерунком бе­реза знаходить якнайширше застосування. Сьогодні деревину з'єд­нують з пластичними масами, металом і бетоном. Так з'являються нові матеріали — деревопластик, деревобетон, навіть деревометалопластик. З'єднання берези з пластмасою дає матеріал, який за міцністю не по­ступається залізобетону і легший від останнього у кілька разів. Тепло­провідність деревометалопластика у 40 разів вища, ніж самої деревини берези. Отже, з кожним роком цінність березової деревини і можли­вість її використання зростають.

На жаль, багато березової деревини не використовується, гниє і пропадає. Розрахункова лісосіка по березі не виконується — деревина її не знаходить збуту. Тільки в європейській частині Радянського Союз}' щорічно залишається невирубаними 40 млн. м3 стиглих і пере­стиглих березняків та осичників. Адже береза — порода швидкоросла і недовговічна. Обганяючи у рості сосну, дуб і навіть смереку, вона ро­сте у висоту 80—84 дні, тоді як, наприклад, сосна тільки ЗО—35, і сере­дньодобовий приріст берези у кілька разів більший. Вік стиглості бе­рези 50—80 років (хоч зрідка вона доживає до 120). Сосна і смерека до цього часу тільки набирають сили, тому вони поступово витісняють березу з лісостану. Разом з тим у борах і суборах, на ділянках із знач­ною домішкою берези вона витісняє сосну. Відбувається так званий процес зміни порід. Невелика ж домішка берези в сосняках та смеречниках (до 20 %) позитивно впливає на продуктивність і біологічну стійкість лісостанів. Береза — ґрунтополіпшуюча порода. Змішуючись з хвоєю, її листя утворює не щільну, а шарову, пухку підстилку, яка перегниває у 1,5—2 рази швидше, ніж у чистих сосняках та смеречниках.

Береза — дерево світлолюбне. Навіть у похмуру днину у березо­вому гаї світло й радісно. Чому ж білі стани у цих вабливих красунь? Якщо зняти із стовбура верхній її шар — бересту, можна побачити, що він легко розділяється на тонкі пластівці з тонкостінних клітин. Пер­ші — світло-жовті, блискучі, другі — заповнені білим порошком — бетуліном. Він і надає бересті білого кольору.

Плодоносити береза починає рано: поодинокі дерева з 10—15-річ-ного віку і з 20—ЗО — в насадженнях. У неї два види сережок: тичин­кові — довгі пониклі, по дві-три на кінцях гілок і маточкові — малень­кі, зелені з трьома квітками. Перші утворюються восени, другі весь цей час сховані в бруньках. Цвіте береза у квітні — травні в середньому 10 днів. Тичинкові сережки опадають, а жіночі перетворюються у горішки з двома перетинчастими крильцями і наприкінці літа та восени роз­носяться вітром (середній урожай — ЗО кг, або 150 млн./га насі­нин).

Рід берези дуже різноманітний. Всього у світі відомо 140 її видів, з яких 73 росте в СРСР, у тому числі 8 — на Україні. Найпоширеніші у нас берези бородавчаста та пухнаста. Береза утворює чисті й мішані лісові насадження на Поліссі, в Лісостепу, Карпатах. Вона була і зали­шається однією з основних лісоутворюючих порід.

Площа березових лісостанів у республіці становить близько 290 тис. га. Цю цінну ґрунтополіпшуючу породу доцільно ширше впро­ваджувати при створенні соснових культур у борах і суборах Полісся. Формування мішаних сосново-березових лісостанів у цих умовах не тільки підвищує біологічну стійкість і продуктивність деревостанів, а й одночасно зменшує небезпеку виникнення пожеж у сухих лісорослинних умовах.

Чисті соснові культури, створені у післявоєнний період, часто по­шкоджуються шкідниками і уражаються хворобами. Домішка ніжної білокорої красуні-берези оберігатиме сосну від захворювань і підви­щить естетичність ландшафту.

Велике значення має береза і при залісенні кам'янисто-щебнюватих схилів Українських Карпат, де питома вага Ті становить 20 % і більше. Вона першою з'являється на вітровальниках у смерековій зоні, формує свої молодники, під наметом яких створюються спри­ятливі умови для відновлення смереки.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ