регистрация / вход

Веди - стародавні пам'ятки індійської релігійної літератури

Індійська культура в історії світової культури. Ведійська література як осереддя стародавньої духовності. Структура індійської священної книги Веди: методи пізнання, знання про нашу істинну сутність, походження народу. Теорія походження Всесвіту.

План

Вступ

1. Структура індійської священної книги Веди

2. Теорія походження світу

Висновки

Список літератури використаної при написанні реферату


Вступ

Індійська культура посідає одне з чільних місць в історії світової культури. Вона характеризується грандіозними досягненнями протягом більш ніж тритисячолітнього періоду розвитку, їй притаманні не тільки довговічність, а й творче сприйняття досягнень чужоземних культур та здатність не втрачати власні основоположні цінності. Ці тисячоліття були наповнені боротьбою, підйомами і спадами, що виявлялося в піднесенні і загибелі династій, в розповсюдженні, процвітанні і згасанні релігійних учень; складалися все нові і нові школи у філософії, архітектурі, творенні, музиці і танцювальному мистецтві.

Спадкоємність індійської культури значною мірою ґрунтується на соціальних інститутах (варни, касти, сім'я) і великому поширенні загальновживаного переліку релігійних цінностей серед станів та общин.

Однією з найважливіших культурних пам’яток Індії, осереддям її древньої духовності виступає ведійська література. Це велике зібрання текстів у віршах і прозі, які включають гімни й урочисті вірші, легенди та тлумачення ритуалу, філософські діалоги та міркування.

До їх складу входять саліхіти – це 4 збірки до яких входять молитви, заклинання, певні тлумачення, міфи, розповіді про богів, гімни, давні світоглядні уявлення. Веди як збірник давньоіндійських релігійних гімнів і заклинань були створені у 1500-1000 рр. до Р.Х., вони широко описують арійські племена такими, що знають ремесла, у т.ч. виробництво зброї з міді і бронзи.

Послідовники індуїзму вважають Веди священною книгою. . Початок створення їх сягає періоду після вторгнення в країну арійських племен в середині II тисячоліття до н.е. Протягом наступних десяти століть усна ведична традиція видозмінюється і поповнюється. Записані Веди були лише в першій половині І тисячоліття до н.е. Велика за обсягом ведична література поділяється на чотири типи: Самхити, Брахмани, Араньяки, Упанішади. Такий поділ відображає історичну послідовність розвитку всієї цієї літератури. Кожна її група не є єдиним цілим. Самхити — це чотири збірки; Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа.

Найдавнішою за часом створення і найбільшою за обсягом (1 028 гімнів і 10 500 віршів) вважають Ригведу.

Ріґведа— стародавній збірник релігійних гімнів, написаних ведичним санскритом. Збірник є одним з чотирьох канонічних текстів індуїзму та індійської літератури загалом, відомих як Веди. Деякі з гімнів Ріґведи все ще читають при індуїстських молитвах та в інших випадках, що робить цей текст одним з тих, що безперервно використовувалися протягом найбільшого часу. Загалом Ріґведа є одним з найстаріших збережених творів, складених індоєвропейськими мовами. Лінгвістичний аналіз показує, що Ріґведа була складена в північно-східній частині Південної Азії між 1700 і 1100 роками до н. е., під час раннього ведичного періоду. Гімни збірника характеризуються лінгвістичною та культурною схожістю з протоіранським текстом Авеста, що часто асоціююється з Андронівською культурою близько 2200—1600 років до н. е.

Са́ма-ве́да — третя в звичайному порядку нумерації з чотирьох Вед.

За святістю та значенням для ритуалу «Сама-веда», або «Веда піснеспівів», йде відразу ж після Рігведи. Її Самхіта, або метричний текст, складається переважно з гімнів, які співалися священиками-удгатарами під час важливих жертвопринесень, в яких на честь різних богів відбувалися узливання соми, очищеної і змішаного з молоком та іншими інгредієнтами. «Сама-веда», можливо, була складена близько 1300 до н. е.

Збірка складена з гімнів, частин гімнів і окремих віршів, взятих переважно з «Ріг-веди», перемішаних та розставлених без зв'язку зі своїм початковим порядком, щоб краще підходити до релігійних церемоній в яких вони повинні були використовуватися. Вірші призначені не для простого читання, а для співу на спеціально позначені мелодії з використанням семи нот. Такі пісні називаються саманом, і в цьому сенсі «Сама-веда» — дійсно книга гімнів.

У гімнах часто зустрічаються відмінності від текстів «Ріг-веди» — іноді важливі, іноді незначні. Деякі по суті є явно поясненнями і, можливо, старші та ближчі до першооснови, ніж варіант «Ріг-Веди». При співі ці вірші все ж змінюються через продовження, повторення і вставки складів, різних модуляцій, пауз і інших модифікацій, приписаних ганами, або Книгами пісень. Два таких керівництва, Грамагеягана (Gramageyagana), або «Зібрана», і Араньягана (Aranyagana), або «Лісова книга пісень», слідують порядку віршів першої частини Самгіти, а два інших, Ухагана і Ухагаяна, — другій. Ця частина більш зв'язна, ніж перша, і організована переважно триплетами, в яких перший вірш — часто повторення вірша, що з'являвся в першій частині.

«Сама-веда» збереглася повністю в одній шакхі (редакції), Каутхуме, у другій шакхі — Джайміні, або Талавакара, вона збереглася частково, у вигляді Джайміні-Самгіти. У Джайміні шакхі також існують Джайміні-брахмана, Джайміні-упанішад-брахмана.

Оскільки «Сама-веда» записана віршами, її можна співати.

Яджур-веда — одна з Вед, «Веда жертовних формул». На думку більшості вчених, «Яджур-веда» була складена на початку залізного віку, близько X століття до н.е., і відображала практики ведичної релігії тих часів.

«Яджур-веда» складається з двох основних самхіт: «білої» (Шукла) і «чорної» (Крішна). Обидві містять в собі мантри, необхідні для проведення ведичних ритуалів, але в «Крішна Яджур-веді» до складу основної Самгіти входить додатковий коментар в прозі, тоді як у «Шукла Яджур-веді» коментарі були виділені в окремий брахман - «Шатапатха-брахман».

Атхарва-веда - священний текст індуїзму, одна з Вед, зазвичай під час нумерації розташовується на четвертому місці.

Згідно індуїстській традиції, «Атхарва-веда» була в основному складена двома групами ріші, відомими як Бхрігу і Ангіраса. Частина «Атхарва-веди» приписується іншим ріші, таким як Каушік, Васіштха і Каш’япа. Збереглися дві редакції ( шакхи) «Атхарва-веди», відомі як Шаунакія і Пайппалада.

Належачи до самого раннього, ведичного, періоду староіндійської літератури, ця памятка займає особливе місце серед інших Вед, відрізняючись від них і за своїм змістом, і по тому ритуалу, який з нею пов'язаний. «Атхарва-веда» унікальна бо відображає ті сторони життя найдавніших індійців, память про які зникла б назавжди, якби його не було зафіксована в цій Веді.

Інші Веди звернені до богів, подвиги яких вони вихваляють. Вони представляють високу, ієратичне поезію і можуть лише побічно відобразити інтереси і потреби людей того часу. «Атхарва-веда» набагато більш безпосередньо виражає потреби і бажання ведичних аріїв. У її заговорах і заклинаннях людина постає в інтимних аспектах свого існування. Саме з «Атхарва-веди» ми дізнаємося про нього такі побутові подробиці, які за своєю дрібʼязковістю не могли знайти місця в ієратичних гімнах. У Атхарваведі мова йде звичайно не про богів і міфи, а про людину у її суспільному й особистому житті, її хвороби і страхи і тощо. Це свого роду енциклопедія побуту ведійських племен, з якої можна почерпнути відомості і про помазання царя на царство, і про весілля або похорон, і про будівництво хатини, і про лікування хворих.

Безсумнівно належачи до ядра ведичних писань, Атхарваведа в деякому роді також є незалежною традицією, паралельною Рігведі і Яджурведі.

Атхарваведа - перший індійський текст, пов'язаний з медициною. Він визначає в якості причин хвороби живих істот. Атхарванивідшукують їх і вбивають за допомогою ліків, щоб перемогти хворобу. Цей підхід до хвороби несподівано просунутий порівняно з тригуморальною теорією, розробленої в пуранічних періоді. Залишки оригінальних атхарваніческіх думок все ще траплялися в пуранічному періоді, як ми можемо бачити в медичному трактаті Сушрута (Гаруда Пурана, карма Канді). Тут, слідуючи атхарванскій теорії, пуранічний текст вважає мікробів причиною прокази. У тій же главі Сушрута також розширює роль гельмінтів у викликанні захворювань. Ці два висловлювання можна простежити аж до Атхарваведа-Самгіти. З опису аушадхі як рослини з чорними стеблами і темними плямами можна зробити висновок, що мається на увазі, швидше за все, лишайник з антибіотичними властивостями. Таким чином, Атхарваведа може вважатися першим текстом, що містить записи про використання антибіотиків.

Атхарваведа також інформує нас про війну. Своє місце в самгіті Атхарваведи знаходять такі пристосування як, наприклад, стріла з каналом для отрути і отрута з касторової олії, бобів, отруєна сітка і пастки з гаками, використання жуків які поширюють хвороби і димових завіс (наприклад, гімни IX .9, IX.10, гімни трішамді і ньярбуді ). Ці відсилання до військових практик та пов'язаних з ними ритуалів шатріїв і послужили причиною формування страшної репутації Атхарваведа. Під час ери Махабхарати, що послідувала відразу після періоду атхарван частими були порівняння зброї і мантр героїв. Можливо, це порівняння спочатку означало застосування смертельної зброї у відповідності з традицією атхарванів.

Веди належать до текстів одкровення (шруті). Кожна Веда має основну частину (Самхіту) та коментарі до неї Брахмани, Араньяки й Упанішади.

Самі Веди містять достатньо відомостей про власне походження.Вважається, що крім нашого Всесвіту з усіма його планетами і зірками, існує незліченна кількість інших всесвітів.

Слідуючи цій теорії, різноманітні всесвіти порівнюються з бульбашками піни, плаваючими в причинному океані. Вся сукупність цих всесвітів називається матеріальним світом. За межами матеріального світу знаходиться духовний світ. Говориться, що духовний світ принаймні в три рази більше ніж матеріальний. Тому духовний і матеріал світи називають тріпад-вибхути і екапад-вибхути - три-чверті надбання і одна-чверть надбання Крішни. Духовний світ вічний, тоді як матеріальний світ схильний до циклічного творіння і руйнування.

2. Теорія походження світу

Створення матеріального світу Веди поділяють на два основних етапи:

1) сарга – початкове творіння; 2) вісарга - вторинне творіння.

Початкове творіння здійснює Господь Крішна за допомогою Своїх пуруша-аватар з трансцендентальної платформи. Цей процес описується в Брахма-самгіті. Для здійснення творіння Крішна приймає форму трьох пуруша-аватар: Каранодакашайі Вішну (Його також називають Маха-Вішну), Гарбходакашайі Вішну (Хіранмайах) і Кшіродакашайі Вішну (Харі, Параматма, Свсрхдуша). Маха-Вішну творить Махат-таттви, в якій, потенційно укладені всі матеріальні енергії і всі живі істоти. Гарбходакашайі Вішну входить у створені Всесвіт і створить там різноманітність, приймаючи вселенську форму (Вірати-РУПу). Кшіродакашайї Вішну входить в серця всіх живих істот і в кожний атом матеріального світу.У Брахма-самгіті описується, що Маха-Вішну лежить в причинному (Каранарнава) океані і занурений у містичний сон (йога-Ніор). З кожним Його видихом з пор Його трансцендентального тіла виходять незліченні Всесвіти і з кожним Його вдихом ці всесвіти знищуються. Цей період часу, коли Маха-Вішну робить свій видих-вдих, називається маха-калпоі. Маха-Калп збігається з часом існування всесвіту. У створені всесвіту входить Гарбходакашайі Вішну і лягає на водах океану Гарбходака. З пупка Гарбходакашайі Вішну виростає лотос, на якому народжується вторинний творець - Брахма. Потім починається наступна стадія творіння - вісарга. Вторинне творіння здійснює Брахма, наділений необхідним розумом для цього. Він творить планетні системи і створює прототипи живих істот, чоловічі і жіночі особини. Потім ці живі істоти самі починають розмножуватися і заселяють увесь всесвіт. У Ведах говориться, що живі істоти знаходяться всюди, на всіх планетах. І типи їхніх тіл ідеально пристосовані до умов цих планет. Процес вторинного творіння докладно описаний в третій пісні Шрімад-Бхагаватам. Підтримка життя у всесвіті шляхом відтворення живими істотами собі подібних називається рушійною силою творіння (уті). Природно, рушійною силою творіння є сексуальне бажання. В кінці маха-Калп всесвіт знищується Шивою, оточеним почтом демонів. Крім такого, глобального, знищення всієї всесвіту, існує ще часткове знищення, коли всі три планетні системи, крім кількох вищих планет, затоплюються в кінці кати (дня Брахми). Тому на початку нової Калп (ранок Брахми) Брахма щоразу відновлює вищі, нижчі і середні планетні системи. Виклав письмово науку про створення світу В’ясадев (сімнадцяте втілення Крішни, описане у Ведах).

Його так описує Бгаґавата-пурана:

«Якось він (В'ясадева), щойно зійшло сонце, зробив ранкове омовіння у водах Сарасваті і на самоті сів на березі, щоб зосередитись. Великому мудрецю В'ясадеві відкрилось, що люди відійдуть від обов'язку, визначеного їм для цієї доби. Таке трапляється на землі в різні епохи через те, що з плином часу дається взнаки дія Провидіння».

Трансцендентному баченню великого мудреця, наділеного повнотою знання, відкрилося, як під впливом цієї доби буде зменшуватися духовність, розумові здібності, пам'ять, тривалість життя людей, які за браком благочестя не знатимуть спокою. Тоді він замислився над тим, як допомогти людям усіх верств і укладів життя.

Він бачив, що згадані у Ведах жертвоприношення є засобом, яким можна очистити людську діяльність. І щоб цей засіб став доступнішим і поширився в людському суспільстві. Він розділив єдину Веду на чотири.

Саме він вичленив у первинних джерелах знання (Ведах) чотири підрозділи. Описи історичних фактів та дійсних подій, що містяться в Пуранах, іменують п'ятою Ведою. Після того, як Веди були розбиті на чотири частини, Пайла Ріші став вчителем «Ріґ Веди», Джайміні - вчителем «Сама Веди», і тільки Вайшампаяна прославився «Яджур Ведою». Суманті Муні Ангірі була довірена «Атгарва Веда», і він присвятив себе їй. Ромахаршані доручені були Пурани та історичні літописи.

Своєю чергою всі ці великі вчені передали довірені їм Веди своїм численним учням, учням учнів та учням тих учнів. З того постали відповідні школи послідовників Вед. Так великий мудрець В'ясадева, надзвичайно милостивий до темних мас, подав Веди так, щоб менш розумні люди змогли їх засвоїти.

Сповнений співчуття, великий мудрець уклав для людей з невисоким інтелектом великий історичний твір "Махабгарату", зваживши, що це дасть людям можливість досягти найвищої мети життя." Звідси виходить, що Веди не є плодом праці багатьох людей протягом тисячоліть, про це можна знайти свідчення в багатьох місцях Вед. Ведична література поділяється на кілька частин: власне чотири Веди, Упанішади, "Веданта-сутра" й Історії (Ітіхаси) . Варто розглянути кожен розділ. Слово Веда означає "знати", "вінець знання", "достовірні знання". Воно стосується знання, що має божественне (надлюдське) походження. Веди, в основному, є гімнами, які виконувались жерцями у славу богів. Багато віків ці гімни не записувались.

Говориться, що коли людина жадає матеріальних благ життя за життям, вона мусить здійснювати жертвопринесення, описані у Ведах. Чотири Веди заохочують задоволення матеріальних бажань через поклоніння півбогам. Наприклад, хто шукає удачі, має поклонятись богині Дурзі, а той, хто жадає сили, повинен шанувати Аґні, бога вогню. Хто прагне багатства, повинен шанувати Васу, а той, хто хоче, щоб тіло його було сильним - Землю. Ті, хто хочуть мати гарне потомство, повинні вшановувати великих предків, Праджапаті. У будь-якому разі, ведична література говорить про півбогів не як про продукт уяви, але як про наділених владою виконавців вищої волі, які управляють справами всесвіту.

Природа не діє сама по собі, за будь-яким її проявом стоїть особистість. Наприклад, Індра розподіляє випадання дощів, а Варуна відає морською стихією. Це подібно до того, як, побачивши досконало сконструйований автомобіль, прозорлива людина бачить за цим ваш розум конструктора. Проте слід зазначити, що жоден із цих богів, а їх налічується близько тридцяти трьох мільйонів, - не знаходиться на одному рівні з Всевишнім, Бгаґаваном (Вішну, Крішною). Коли б не здійснювалось поклоніння півбогам (Індрі, Варуні й іншим), щоб воно було успішним, необхідно вшановувати Вішну. У Ведах міститься багато вказівок на вищість Верховного Господа. Веди стверджують: "На початку творення існував тільки Бгагаван. Не було ні Брахми, ні Шиви, ні вогню, ні місяця, ні зірок, ні сонця. Існував тільки Крішна, який створив усе й насолоджується всім."(Маха Упанішад 1).

Хоча Веди й містять вказівки, слідуючи яким можна досягти матеріального благополуччя, в дійсності Веди призначені для духовного розвитку. Коли людина проходить через усе, що Веди можуть запропонувати для задоволення чуттів, вона отримує можливість духовного розуміння в формі Упанішад. Упанішади - це зібрання 108 філософських творів. Слово упа-ні-шат означає "сидіти поблизу" і вказує на учня, який сидить поблизу від свого ґуру (буквальне значення слова ґуру - "важкий", істинний ґуру повинен бути важким, навантаженим знаннями) й уважно слухає його, щоб осягнути трансцендентну ведичну мудрість ("Хто має вуха - нехай слухає!"). Таким чином, Упанішади знаменують початок трансцендентного життя.

Мудрість Упанішад явно вище того, з чим мають справу чотири Веди, тому що "...мета релігії - це не досягнення земного і райського щастя при допомозі правильного здійснення жертвопринесень богам, але - звільнення від необхідності народжуватись знову в матеріальному світі". "Яка ж користь людині, що весь світ здобуде, а вічну душу занапастить?" (Єв. від Луки, 9.25). Упанішади не заперечують, що Абсолютна Істина має якості особи. Спростовуючи, що Бог є матеріальною особою, Упанішади насправді утверджують духовну природу особистості Бога. Існує багато гімнів, які стверджують, що Верховна Абсолютна Істина - особа, яка не належить до цього матеріального світу. Хоча майже кожна Упанішада спочатку описує Верховного Бога безособистісним, у кінці опису проступають особистісні риси Господа. Крім того, частина Упанішад також стверджують, що в серці кожної живої істоти містяться як індивідуальна душа, так і Наддуша (Господь).

Описуючи антиматеріальні якості Абсолюту. Упанішади готують ґрунт для правильного розуміння трансцендентної особи (Верховного Господа).

"Веданта-сутра" складається з афоризмів, які розкривають метод осягнення ведичного знання. Це найбільш стисла форма у всій ведичній мудрості, бо ж "сутра - це афоризм, який виражає сутність усякого знання в найбільш стислій формі". «Веданта-сутра» складається з чотирьох глав, кожна з яких вміщує чотири розділи. Тобто, "Веданта-сутра" містить шістнадцять розділів афоризмів.

"Веданта-сутра" дає правильне розуміння кінцевої мети Вед: відновити втрачені взаємостосунки живої істоти з Крішною і дати їй можливість здійснювати віддане служіння Богу й досягнути чистої любові до Нього.

Історії або Ітіхаси - це додаткова ведична література. Вони включають Пурани, "Махабгарату" й "Рамаяну". Оскільки ведичні ритуали нелегко зрозуміти, а "Веданта-сутра" є дуже стислим і суто філософським твором, Ітіхаси пропонують ведичну мудрість у формі оповідань і описів історичних подій. Тому про Пурани, "Махабгарату" й "Рамаяну" говорять як про п'яту Веду. Вважається, що Пурани розповідають про реальні події, які відбувались не тільки на цій планеті, а й на багатьох інших планетах Всесвіту. Те, що не вкладається в нашому розумі, ще не обов'язково не існує. Послідовники Пуран говорять, що зрозуміти їх зовсім неважко, якщо взяти до уваги, що описувані в них явища відбувались на різних планетах, у різний час і за різних обставин. Великий мудрець В'ясадева не заповнював своїх творів вигадками.

Пурани описують надлюдську діяльність Верховного Господа (Бгаґавана) і Його різних втілень, розповідають про життя мудреців і відданих Бгаґавана.

"Махабгарата" - розповідь про "велике царство Бгарата-варшу" - описує історію імперії, до складу якої входив весь давній світ. "Махабгарата" - найбільша поема в світовій літературі, нараховує сто тисяч чотиривіршів. Згідно з ведичною традицією, її автором теж є В'ясадева. Іноді звана "Ведою Крішни", "Махабгарата" яскраво розкриває образ Бгаґавана Крішни (Крішна -"Всепривабливий"), особливо в своїй головній частині, "Бгаґавад-Ґіті".

"Рамаяна" - епос древнього поета Валмікі Муні про прихід і діяння Бгагавана в образі Рами, ідеального царя.

Існує 18 основних Пуран. Краща й найпопулярніша з усіх Пуран -"Бгаґавата Пурана" (й ще звуть "Бгаґаватам", що перекладається як "прекрасна наука про Бога"). Вона вважається прямим коментарем до "Веданта-сутри", оскільки обидва твори належать перу В'ясадеви.

Основна тема "Бгаґаватам" - опис особи Бгаґавана Крішни, Його діянь, оточення і Його відданих. Часом Пурани згадують також поклоніння півбогам, але "Бгагаватам" говорить тільки за Верховного, Бгагавана. Тут В'ясадева пише безпосередньо про Абсолютну Істину - джерело всього сущого."Шрімад Бгаґаватам" говорить про Бгаґавана Крішну як про кінцеву мету Вед і "Веданти". Оскільки лише Крішна проявляє всі властивості Господа, про Нього говориться як про джерело всіх втілень, включаючи експансії Вішни. "Бгаґаван Крішна є вище благо" - це головна тема "Бгаґаватам".


Висновки

Неможливо кількома словами розповісти про Веди, але найголовніше із вчення: ми - не просто тіло. Людина є духовною істотою, ув'язненою в плоті . Вона повинна вирватись із матеріального світу і повернутись до Бога, віднайшовши таким чином істинне щастя. Окрім усього, Веди пропонують методи пізнання, які не схожі на методики вчених-матеріалістів. Більш сокровенне, глибинне, реалізоване знання про нашу істинну сутність, походження Всесвіту, походження народу, здатна пізнати людина з чистою свідомістю. Критерії чистої свідомості описані в Святих Писаннях: скромність, простота, правдивість, здатність вгамовувати свій гнів, відмова від насильства, терпимість, милосердя та ін.


Список літератури:

1. Бонгард-Левин Г.М. “Древнеиндийская цивилизация.Философия, наука, религия”. – М.: “Наука”, 1980. – 333с.

2. Калінін Ю.А., Харковченко Е.А “Релігієзнавство”: Підручник для вузів. – К., 2004

3. Эрман В.Г., Темкин Э.Н. “Мифы древней Индии”. – М.: “Наука”,1975. – 270с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий