регистрация / вход

Гендерні стереотипи в культурі

Історичний розвиток людства. Основні соціо-філософські погляди на розрізнення жіночого і чоловічого. Розподіл ролей у сім’ї. Поняття соціального і гендерного стереотипу. Гендерні стереотипи у культурі і суспільстві. Формування теорії стереотипізації.

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

кафедра філософії

Р Е Ф Е Р А Т

на тему:

„ГЕНДЕРНІ СТЕРЕОТИПИ У КУЛЬТУРІ“

Аспірантки факультету іноземних мов

спеціальності література зарубіжних країн

Мельник Д. М.

Науковий керівник

Сафоняк Л.М.

Львів 2006

План

1. Вступ.

2. Основні соціо-філософські погляди на розрізнення жіночого і чоловічого.

3. Поняття соціального і гендерного стереотипу.

4. Процес формування гендерного стереотипу. Ознаки стереотипу.

5. Основні гендерні стереотипи у культурі і суспільстві.

6. Етнічні гендерні стереотипи.

7. Рефлексія гендерних стереотипів у культурі.

8. Висновки.

9. Список використаної літератури.

1. Вступ

Одним з найбільш фундаментальних і таких, що посідають онтологічний статус, членувань людського буття упродовж тисячоліть історії був його поділ на дві протилежні сутності - чоловіче та жіноче. Проблема існування жіночого і чоловічого у культурі розглядається культурологами на історичному матеріалі. Етнографами визнається два типи первісної культури – матріархат і патріархат (Баховен І., Фробеніус Л.). Матріархальний тип культури, головними ціннісними основами якого виступали зв'язок із землею та кровні узи, а найважливішою характеристикою – пасивне сприйняття і ставлення до природи, пов’язується з тим фактом, що на зорі людської історії кровні узи можна було простежити тільки за материнською лінією. Відповідно жінка-мати виступала правителькою і законодавицею як у роді так і у суспільстві. Головною рисою цього типу культури вважається природна рівність людей, через те, що всі люди – діти матерів діти Матері-Землі.

Історичний розвиток людства призвів до того, що ціннісна парадигма зазнала сильних змін, змінився відповідно і тип культури: чоловіки стали правлячою силою в родині і суспільстві. Встановлюється патріархальний тип культури, характерними рисами якого стали прагнення до змін навколишнього середовища, раціонально-практичне мислення. На зміну рівності приходить принцип «улюбленого сина в ієрархії».

Сучасні дослідження культури ґрунтуються на тому твердженні, що «жіночі» і «чоловічі» засади можна виявити в різних культурах. Перевага чоловічого початку в культурі обумовлює пріоритет влади, цінності речей, суверенності і незалежності, амбіцій і показовості. Жіночий початок у культурі забезпечує інші цінності: якість життя, дбайливість, взаємозалежність й у вищому значенні людяність. Обидва ці культурні типи відіграють однакову за значенням роль у житті людства. Становлячи дві протилежні характеристики культури вони призводять до майже діалектичного розвитку: боротьба і співіснування протилежностей породжує поступ.

Переважання патріархального типу збереглося до теперішніх часів.

У другій половині ХХ ст. питання розрізнення чоловічого і жіночого набуло особливої ваги, оскільки усталені норми сприйняття цих категорій зазнали значних змін. Це було насамперед пов’язане із феміністичним рухом, який сприяв тому, що увага від суто чоловічого перейшла і до жіночого, до жіночої культури, письма і життя загалом.

Фемінізм став не лише ідеологічним рухом за права жінок. Він розробив і ряд теоретичних положень, які поклали початок новим студіям, спочатку жіночим, які потім переросли у ґендерні студії, які в свою чергу охопили практично усі сфери гуманітарних наук: соціологію, філософію, психологію, літературознавство, лінґвістику і т.д.

Поняття ґендерних стереотипів чи не найпоширеніше у ґендерних студіях. Велика кількість праць, присвячених цьому питанню, свідчить не лише про актуальність даної теми, а й про її невичерпність і багатогранність. Звичайно, охопити всі концепції, погляди, класифікації ґендерних стереотипів у обмеженому за обсягом рефераті важко. Тому ми намагалися окреслити найосновніші і як нам здавалося найцікавіші моменти у дослідженнях ґендерних стереотипів.

Реферат складається із кількох невеликих розділів. Спочатку ми спробуємо окреслити основні філософські і соціобіологічні концепції, що вплинули на закріплення ґендерних стереотипів. Серед інших, аналізуються погляди З.Фройда, Т.Парсонса, Ф.Енгельса. Особлива увага звернена на етнічні ґендерні стереотипи, оскільки дослідження цих стереотипів дає змогу прослідкувати формування і утвердження стереотипів у культурі. В даному рефераті аналіз формування етнічних ґендерних стереотипів зосереджений на слов’янській культурі. Основною працею, на яку спирається розвідка є дослідження Оксани Кісь. Окремим пунктом розглядається рефлексія ґендерних стереотипів у культурі, зокрема у мистецтві, літературі і мові.

2. Основні соціо-філософські погляди на розрізнення жіночого і чоловічого

Однією з тих концепцій, яка глибоко вплинула на розвиток наукових поглядів щодо жінки ХХ ст. була теорія Зиґмунда Фройда. Фройд вважав, що особа жінки визначається самим фактом відмінності її анатомічної будови від чоловіка. Саме відмінності в будові жіночого тіла від чоловічого формують у жінки дві специфічні (і основні для розвитку жіночої психіки) особливості – кастраційний комплекс і заздрість до чоловічих геніталій. Ці комплекси за Фрейдом визначають три основні лінії розвитку жіночої психіки:

a. одна веде до придушення сексуальних імпульсів, а отже до неврозів;

b. друга – до модифікації характеру під чоловічі зразки, для якої характерні чоловікоподібні прагнення до творчої діяльності, сильні соціальні інтереси, активність;

c. третя – до нормальної жіночності, під якою Фройд розумів прагнення реалізувати бажання володіти чоловіком через заміжжя і народження сина.

Результатом нормального розвитку жіночої психіки і природними компонентам здорової жіночності є пасивність, відсутність відчуття справедливості, схильність до заздрості, слабкі соціальні інтереси, нездатність до творчості.

Таким чином, можна зробити висновок, що погляди З.Фройда на жінку базуються на постулаті про її біологічну неповноцінність, з якого формуються лише три можливі типи жіночої психіки: істерія, чоловікоподібність і «нормальна» жіночність [7; с.11]. Дивним чином теорія Фройда стала так би мовити основоположною не лише для закріпленні стереотипів у свідомості людей, а й виправдовувала ставлення до жінки як до істоти неповноцінної.

Усі подальші теорії у філософії і соціології лише закріплювали ці погляди. Так, американський соціолог Т.Парнсон, досліджуючи зміни, що відбулися з американською сім’єю у середині минулого сторіччя, приходить до висновку, що механізмом, який забезпечує рівновагу і стабільність системи соціальної взаємодії, є функціональне розділення сфер діяльності, тобто розподіл ролей. Він вважав, що для існування будь-якої соціальної системи необхідне виконання інструментальної і експресивної функцій. Одна людина не може перебрати на себе обидві ці функції, не може одночасно перейняти риси владності і жорстокості з одного боку і набувати м»якості та вміння врегулювати конфлікти з іншого. Іншими словами в одній людині важко поєднати діаметрально протилежні риси характеру і поведінки.

Відповідно і в сім’ї повинен існувати розподіл ролей: інструментальну функцію повинен перейняти чоловік, а експресивну – жінка. Парсонс вважає, що основним для жінок є статус дружини свого чоловіка, матері його дітей і особи, відповідальної за домашнє господарство. Соціально престижна професійна діяльність чоловіка зумовлює його верховенство у сім’ї. Парсонс вважав, що такий розподіл ролей запобігатиме можливому змаганню між подружжям за владу, статус, що може призвести до руйнівних для шлюбу наслідків. Жінка може займатися професійною діяльністю лише в тому випадку, якщо це не загрожує «змаганням» із чоловіком [7; с.12-13].

Частково складається враження, що такий розподіл ролей у сім’ї слугує не для збереження сімейного затишку, а для задоволення честолюбних потреб самих чоловіків, можливо, навіть певним чином компенсовувати комплекс меншовартості в тому разі, коли дружина досягає значних кар’єрних успіхів у порівнянні із чоловіком.

Цікавим моментом у теорії Парсонса є те, що спочатку він пропонує таку модель для американського суспільства, але потім оголошує її інваріантною для будь-якого суспільства. Звичайно, така модель могла б вирішити чимало проблем, але не у кожному суспільстві вона могла б бути ідеальною.

Лайонел Тайгер та Робін Фокс, представники біологічної концепції вважали, що людські істоти не є продуктом культури і виходили лише із біологічних чинників. Вони були переконані в тому, що домінування осіб чоловічого роду є біологічно детермінованим і характерне для всіх тварин у тому числі і для людини. Влада належить чоловікам, бо це закладено їх природою [7; с.14]. Слід згадати, що вчені робили свої висновки на основі вивчення приматів, оскільки вони нібито схожі із людиною.

Їх послідовник соціобіолог Едуард Вілсон, розвиваючи теорію Дарвіна, стверджував, що предметом природного відбору є не тільки фізичні, а й поведінкові характеристики. Він також відкидав вплив культури на людину, постійно проводив аналогії між людиною і твариною. Ще однин представник цієї школи, Девід Береш, пояснював відмінності в чоловічій і жіночій поведінці тим, що кожна біологічна істота використовує різні шляхи для збільшення своїх шансів на виживання і відтворення. Чоловікам вигідно бути агресивними, непостійними, нерозбірливими, а жінкам – сором’язливими стриманими, поки вони не знайдуть чоловіків із відповідним генотипом.

Що ж стосується філософських концепцій, то вони мало чим відрізняються від соціобіологічних і психонаналітичних. У західній філософії завжди обстоювалася диференціація чоловічого начала як первинного і духовного і жіночого як тілесного і вторинного. Фурман А.В. і Надвинична Т.Л. пропонують в даному випадку окремо розглянути роботу Ф.Енгельса «Походження сім’ї, приватної власності і держави», де основи дискримінації жінок розглядається з точки зору класового аналізу і представляється як окремий випадок придушення людини в антагоністичному класовому суспільстві. Фурман А.В. і Надвинична Т.Л. знаходять у роботі Енгельса ідею соціостатевої стратифікації суспільства, яка проте залишилася у тіні. Енгельс іде від аналізу питання, чому, в момент виникнення приватної власності розподіл праці за статевими ознаками набув такого вирішального значення [7; с.15]

Проаналізовані концепції хоч і належать до різних дисциплін все ж спираються на позиції біодетермінізму. Напевно, не варто підкреслювати, що авторами концепцій є самі чоловіки.

Вирішальну роль у виникненні принципово нової наукової парадигми у дослідженнях статі зіграв фемінізм. На даний момент фемінізм – це, як вважає Фурман [7; с. 17], альтернативна філософська концепція соціокультурного розвитку. Теоретики фемінізму почали формувати свої теоретичні претензії до традиційного західного знання і нові теоретико-методологічні підходи до аналізу культури. Це виявилося і у критиці психоаналітичного підходу Фрейда з його теорією «кастраційного комплексу», і у відстоюванні наявності жіночої культури, як рівноправної чоловічій, а не як субкультури і зрештою у руйнуванні стереотипів, пов’язаних із соціальними ролями жінок. Феміністична критика культури намагається зясувати марґінальне становище жінок у культурі та винайти шляхи подолання цієї ситуаціії. Представники фемінізму розробляють жіночу мову культури, теоретично – у філософії, літературознавстві, культурній антропології, психоаналізі, теоретично – у літературі, візуальному мистецтві, кінематографі.

Феміністичний рух, звичайно, не є однорідним. Розрізняють соціалістичний, марксистський, радикальний, психоаналітичний, постмодерністський фемінізм. Ми не будемо докладно зупинятися на кожній з цих течій фемінізму. Це, зрештою, не належить до завдань даного реферату. Варто лише згадати, що разом із феміністичним рухом, з»явився і маскулінний рух, який також намагався переосмислити основні суспільні стереотипи, але він не набув такої масовості як феміністичний рух.

3. Поняття соціального і ґендерного стереотипу

Початок формування теорії стереотипізації заклали американські вчені. У 1922 році вийшла книга Уолтера Ліппмана «Суспільна думка». Саме ця книга і ввела до наукового обігу поняття «стереотип». «Стереотипи, – писав Ліппман, - це упереджені думки, які рішуче керують усім процесом сприйняття. Вони маркують визначені об’єкти як знайомі або незнайомі, так що ледь знайомі здаються добре відомими, а незнайомі далекими. Вони збуджуються знаками, які можуть варіювати від точного індексу до невизначеної аналогії [7; с.285]. Будь-яке суспільство характеризується набором стереотипів як знаків, що полегшують і спрощують процес соціальної комунікації. Вони – «один з інструментів, що допомагає людині орієнтуватись у подіях, які виникають повсякденно» [2; с.9]

У найбільш загальному окресленні стереотип, як його визначає сучасна соціальна психологія, - це уявлення про особисті риси групи людей [9; с.435].

Дещо повніше визначення стереотипу знаходимо у Т.О. Дороніної: «Соціальний стереотип – стандартизований, стійкий, емоційно насичений, ціннісно визначений образ. В основі соціального стереотипу лежать психологічний феномен генералізації, узагальнення, схематизації отриманого досвіду. Особливостями соціального стереотипу як регулятора соціальних відносин є феномен поляризації якостей людини (як головного соціального об’єкта і основного змісту стереотипу) і тверда фіксованість такої полярної дихотомії.» [7; с.294]

Стереотип – це судження про особистісні якості групи людей, яке може бути занадто узагальнюючим і не точними [11; 154]. З допомогою стереотипів людина сприймає, «класифікує» інших людей за їх приналежністю до тієї чи іншої групи, соціально-економічного класу або ж за їх фізичними характеристиками (стать, колір шкіри, вік), наприклад підлітки, чоловіки/жінки, політики, безробітні і т.п. Стереотипи часто породжують помилкове і надто спрощене уявлення про людей, формують певні очікування щодо інших осіб, спрощують сприйняття інших.

Щодо ґендерних стереотипів, то тлумачення цих понять різними дослідниками перегукуються: О. Вороніна та, Т. Кліменкова вважають, що їх слід розглядати як стандартизовані уявлення про моделі поведінки та риси вдачі, що відповідають поняттям "чоловіче" та "жіноче" [4; с.57]. Дороніна визначає їх так: Ґендерні стереотипи – суспільні уявлення, що найбільш повно втілюють моделі поведінки та набір особистісних характеристик, обумовлених статтю. Іншими словами це розуміння того, що означає «бути чоловіком» чи «бути жінкою» у суспільстві. І.С.Кльоцина розуміє під ґендерним стереотипом спрощений, стійкий, емоційно забарвлений спосіб поведінки, рис характеру чоловіка і/або жінки [11; с.144] .

Зміст ґендерного стереотипу може варіюватися відповідно до соціокультурної специфіки, але залишається в межах розуміння чоловічого/жіночого (фемінності / маскулінності).

На даний час ґендерні стереотипи вивчаються у кількох аспектах:

· процес формування, розвитку і поширення

· вплив стереотипів на структуру особистості

· форми історико-культурної модифікації стереотипів

Найбільш впливові фактори, які формують ґендерні стереотипи – мова, школа, ігри, релігія, засоби масової інформації. Відповісти на питання, який фактор відіграє найважливішу роль досить важко. Для одних авторитетом є релігія, для інших – ЗМІ, але найзагальнішим, напевно є мова. Мова формує етнічну і національну ідентичність, але й у мові найбільш яскраво виявляються і ґендерні стереотипи.

4. Основні ґендерні стереотипи

Тупіцина І.А. виділяє три групи ґендерних стереотипів:

1. Стереотипи маскулінності –фемінності

Відповідно до цих стереотипів чоловікам притаманні активні творчі характеристики, інструментальні риси особистості, такі як активність, домінантність, агресивність, впевненість у собі, логічне мислення, здатність до лідерства.

Жінкам, навпаки, притаманні риси повністю протилежні. Жінки вважаються пасивно-репродуктивним началом, їм притаманна залежність від інших, турботливість, тривожність, низька самооцінка, емоційність [11; с144].

3. Уявлення про розподіл сімейних і професійних ролей:

Жінка – домогосподарка, мати, основним життєвим простором є приватна сфера життя. Іншими словами так зване правило 4 К: Kirche (церква), Küche (кухня), Kinder (діти), Kleid (одяг).

Чоловіки, відповідно створені для суспільного життя. Їм притаманна професійна успішність, на їх плечах лежить відповідальність за забезпечення сім»ї.

4. Специфіка змісту праці.

Жінці притаманний виконавчий характер праці – прислужниця, часто експресивна сфера діяльності. Жіночі професії належать до сфери освіти, медицини, торгівлі.

Чоловікам притаманна творчість та схильність до лідерства, відповідно чоловічими професіями є професії інструментальної сфери діяльності. [11; с.145].

У підручнику з соціальної психології Д.Майєрса наведено результати соціально-психологічних досліджень західних вчених, які доводять, що на загал жінки менш агресивні за чоловіків, більше за них схильні до опіки (турботи) [9; с.229]; жінки більше взаємозалежні, аніж чоловіки, більше орієнтовані на стосунки з людьми, виказують вищі показники конформності [9; с.229-231, 301]; жінки - емоційно чутливіші, більше здатні на емпатію (співпереживання), краще декодують невербальні емоційні повідомлення (міміку, жести, пози) [9; с.231-232]; чоловіки більш домінантні [9; с.232]; чоловіки ініціативніші у статевих стосунках [9; с.235]; жінки частіше звертаються по допомогу і частіше за чоловіків отримують її [9; с.619]. Іншими словами, можна стверджувати, що загалом перераховані стереотипні уявлення відповідають дійсності.

5. Процес формування ґендерних стереотипів. Основні характеристики стереотипів

Стереотипи формуються в продовж багатьох століть, вони глибоко вкорінені в культурі, історії кожного народу, етносу. Посідаючи значну етнокультурну специфіку, сформовані історично, стереотипи фемінінності / маскулінності (стереотипи статі) нерозривно пов'язані із властивою конкретній культурі системою вартостей. То ж головною соціальною функцією ґендерних стереотипів є захист групових цінностей у морально-етичній, релігійній, естетичній сферах [15; с.15].

Формування мужності і жіночності є соціально-культурним конструктом, що формується в процесі взаємного спілкування та обумовлюється соціально-культурними вимогами до чоловіків і жінок. Як вважає Шон Берн, «ґендер перебуває під постійним впливом як культурних норм, так і соціальної інформації [7; с. 293-295].

Однією з визначальних особливостей стереотипів як соціокультурних конструктів, вважає Оксана Кісь, є їх часова стійкість (резистентність) - здатність утримуватись у свідомості багатьох поколінь носіїв етнічної культури. Саме на винятковій часовій тривкості стереотипів та їх здатності до поширення наголошував також у висновках своєї статті "Стереотипи статевих ролей: сучасний зміст" І.Броверман. Інша прикметна риса - ригідність, тобто негнучкість, залежність від раніше сформованих образів та протидія нововведенням. Завдяки цим своїм властивостям стереотипи фемінінності / маскулінності становлять статичну складову ґендеру, відтворюючи та зберігаючи його ключові етнокультурні характеристики упродовж багатьох поколінь[8; с.28]. Прикметно, що стереотипи можуть містити і хибні уявлення, і тези, що відповідають дійсності.

Стереотипи фемінінності/маскулінності є стійким комплексом уявлень, що включають:

- культурні канони (ідеальні образи) чоловіка та жінки;

- уявлення про притаманні кожній статі риси вдачі;

- сфери, способи, стиль самореалізації чоловіка та жінки (в межах конкретного етнокультурного середовища);

- особливості процесів соціалізації хлопчиків та дівчаток;

- поведінкові моделі (норми, приписи, очікування щодо поведінки особи певної статі у стандартній ситуації та соціальні санкції за їх порушення);

- ґендерну стратифікацію (градацію соціальних статусів та ролей чоловіків та жінок, що визначає суспільний престиж статі).

6. Етнічні ґендерні стереотипи

При дослідженні ґендерних стереотипів важливо пам'ятати, що вони є продуктом тривалого культурно-історичного розвитку людства загалом і конкретної етнічної спільноти зокрема, тобто за своєю структурою ґендерні стереотипи мають полістадіальний характер, містять часові нашарування та елементи різних епох. З іншого боку, протягом свого "становлення" стереотипи повсякденної свідомості зазнають впливу різноманітних чинників, трансформуючись під їх дією, сприймаючи нові елементи та змінюючи сенс чи значущість інших. Все це зумовлює мозаїчний, неоднорідний характер стереотипів. То ж аналізуючи окремі складові ґендерних стереотипів важливо з'ясувати час та шляхи проникнення/впливу відповідних уявлень на конструювання образу жінки/чоловіка, їх первісний та сучасний сенс, трансформації та взаємодії з іншими структурними складовими стереотипу.

Цікавим дослідженням у даному співвідношенні є дослідження Оксани Кісь, яка прослідковує проникнення ґендерних стереотипів у культуру із міфології.

Спираючись на твердження О.Кона, вона робить висновок, що у доіндустріальних патріархатних культурах маскулінні та фемінінні риси вважались суворо дихотомічними, взаємовиключаючими, а будь-яке відхилення від нормативу сприймалось як патологія. Традиційно жіночими вважали такі риси як слабкість, залежність, пасивність, м'якість, емоційність, експресивність та орієнтованість на інших, на противагу силі, незалежності, активності, агресивності, раціональності, орієнтованості на індивідуальні досягнення, що їх вважали одвічно-чоловічими прикметами [9; с.30].

Незважаючи на те, що частково доведена відмінність чоловічого способу життя як предметного та інструментального від переважно емоційно-експресивного жіночого стилю, ми не можемо однозначно стверджувати їхню універсальність. Радше навпаки, сама культура формує у її носіїв такі риси, з огляду на прийнятний етнокультурний ґендерний стереотип.

О.Кісь вважає, що уявлення про чоловіче та жіноче зберігається далеко за межами суто соціальних функцій. Численні не пов'язані зі статтю феномени (природа та культура, чуттєвість та раціональність, божественне та земне, духовне та тілесне та ін.) через певний культурно-символічний ряд ототожнюються з "чоловічим" та "жіночим" таким чином, що всередині цих пар понять витворюється своєрідна ієрархія [8; с.32] . Все, що символізує жіноче, тобто промарковане як "жіноче" виявляється інферналізованим у культурі [4; с.55].

У більшості міфологічних сюжетів різних народів чоловіче та жіноче начала розглядаються як полярні (бінарні опозиції), які постають як несумісні, взаємовиключаючі, до певної міри ворожі сутності. Бінарній опозиції статей підлягає вся просторово-часова реальність світу, і життя самих людей. Вписане в архетипову структуру світобудови, репрезентовану образом Світового Дерева, співвідношення "чоловічого" та "жіночого" набуває ієрархічного вигляду: верхня його частина є незмінно позитивно-відзначеною і заповнена парадигматично-тотожніми символами верху - світла -- конструктивного начала -- чоловіка, тоді як нижня негативно-семантизована зона містить відповідні символи низу -- темряви -- хаосу -- жінки [14; с.93-94]. Символізація чоловічого начала повсюдно грунтується на визнанні його соціально-творчої ролі, а жіночого - як природно-пасивної сили.

На ранніх етапах розвитку людства жінці належала визначальна роль у життєзабезпеченні (мотичне землеробство та збиральництво), природному відтворенні (дітонародження), структурі спорідненості (матрилінійність), і головне - у системі вірувань (культ Великої Матері), що дозволило вченим висунути гіпотезу про особливий період людської історії, що був епохою домінування жінки -- матріархат. Провідна роль жінок в архаїчних ритуалах та магічних практиках (особливо тих, що мають відношення до життєво-вікового циклу та сімейної сфери) збереглась в українців аж до кінця XIX ст. [9; с.39].

Усі світові релігії, збудовані на протиставленні чоловічого та жіночого начал, репрезентують патріархатну модель світотворення і світобудови, в якій першорядною і конструктивною є саме чоловіча роль Жінці відводиться навпаки деструктивна роль, усе, що пов’язане із хаосом і безладом. Навіть християнська доктрина закріплює ієрархію стосунків між статями із характерним чоловічим домінуванням. У базових текстах християнського вчення отримує значний розвиток негативна настанова щодо земної жінки [9; с.43]. Пізнавши стать, Єва порушила головну вимогу - безумовної покори, що дає підстави деяким дослідникам говорити про те, що перша жінка (а відтак і все жіноцтво) була проклята і покарана саме за вияв надмірної (у порівнянні з чоловіком) активності та ініціативи. Гріховність жіноцтва визнається підставою причиною для обґрунтування особливих вимог до її моральності, аргументом на користь її вторинності щодо чоловіка, пониженого суспільного статусу та неповноцінності як соціальної істоти. Якщо християнство і визнає рівність чоловіка та жінки, то виключно як рівність їх перед Богом, але не між собою: земне призначення жінки - підлеглість і служіння чоловікові. Джерелом жіночої гріховності постає саме жіноче тіло. Жіноча плоть - осередок зла і спокуси, його слід соромитись, контролювати і приховувати самій жінці. Єдине, що виправдовує жіноче існування - це здатність жінки народжувати, і саме визначається християнством за головне її призначення і покликання перед Богом і перед людьми (тобто - чоловіками).

Християнська традиція у трактуванні земного жіночого покликання лягла на добрий ґрунт язичницьких уявлень, що зосереджували головну увагу на репродуктивному потенціалі жіноцтва. Зведення суспільної ролі жінки до народження та виховання нащадків є виявом властивої для всієї історії людської цивілізації тенденції ототожнювати жінку з Природою.

Саме протиставлення жінки/природи та чоловіка/культури як бінарних семантичних опозицій є базовою складовою андроцентричного світогляду людини нового і новітнього часу, що призводить до фактичного ототожнення чоловіків із усім людством, і, водночас, витіснення жінки в сферу Природи.

7. Рефлексія ґендерних стереотипів у культурі

Гендерні стереотипи у мистецтві.

Ми вже з’ясували, що ґендерні стереотипи є продуктом і невід’ємним компонентом культури. У цьому розділі ми спробуємо розглянути питання про те, яким чином стереотипи впливають на творення інших продуктів культури: мистецтво, літературу і т.п. Вже неодноразово згадувалося про те, що культуру, яка існувала до сьогодення творили чоловіки, відповідно і вплив на творення і рефлексію ґендерних стереотипів у культурі мали чоловіки.

Саме мистецтво було суто чоловічим. Ми не згадаємо жодної жінки, яка б прославилася на весь світ як художник, архітектор, скульптор. В історії мистецтва переважають лише чоловічі імена. Знову ж таки стикаємося із стереотипним уявленням про те, що геніальність властива лише чоловікам. Саме це твердження утверджувало обмежене входження жінок у кола митців і робило їхню творчість несуттєвим надбанням в історії мистецьких практик.

Усманова розглядає тезу про «відсутність» жінки у мистецтві, яка постає не «відсутністю згадки про жінку у ту або іншу добу розвитку мистецтва, а відсутністю жінки як на рівні візуальної репрезентації (у розумінні відсутності простору для «жіночого» погляду), так і на рівні рецепції»[7; с.312].

Споконвіків чоловік розглядався як творець, що начебто був уклінним перед Жінкою як об’єктом шанування. Усманова у своїй публікації пише: «Пропонується інший погляд, за яким сам об’єкт шанування настільки репресований, що вже не має права зійти із п’єдесталу, і тому йому (об’єкту) нічого не залишається, як … любуватися своїм зображенням чоловічого Его» [7; с.313]. Можливо, таке твердження є занадто радикальним і досить суб’єктивним. Але якщо відкинути емоційну забарвленість даного судження, то отримаємо досить цікаву думку: чоловік реалізував себе і самоутверджувався через зображення жінки, через її ідеалізацію. Применшувати вміння художника в даному випадку не можна, адже лише будучи талановитим художником можна відтворити природну красу. Але з іншого боку маємо певну ідеалізацію образу жінки – її зображали такою, якою хотіли бачити, а не такою, якою вона була насправді.

У шануванні поета, його лицарському служінні містичному ореолу жінка втратила свою індивідуальність. Тобто знову ж таки маємо справу із певними стереотипними уявленнями про жіночий образ у мистецтві. Проте жінка не мала права виправити цей стереотип, бо всі «двері» перед нею зачинялися.

«Традиційне мислення на рівні звичайних бінарних опозицій і сформовані на цій основі філософські категорії «жіночність» і «мужність», - підкреслює Т.В.Гречушнікова, - сприяли укоріненню в масовій свідомості уяви про «чоловіче» як суспільно-культурну норму й «жіноче» як відхилення від неї» [7; с.335]. Не дивно, що чоловіки-письменники сприймають літературу, творену жінками, як неповноцінну, бо вона виходить за рамки «нормальної» літератури, літературних канонів, встановлених чоловіками.

Таким чином, можна підтвердити тезу про те, що ґендерні стереотипи певним чином впливають на творення культури. До того часу, як жінки виступили за ствердження свого місця у культурі, культура була певним чином однобокою, спрямованою на чоловіків. З приходом жіночого мистецтва і літератури, культура стала, якщо не багатшою, то принаймні ширшою, повнішою, відкритішою.

Гендерні стратегії у мовленні

Ми вже згадували про те, що ґендерні стереотипи найповніше відображаються у мові та мовленні. І справді ґендерні стереотипи зумовлюють відмінності мовленнєвої поведінки чоловіків і жінок. Проводячи різні соціологічні, лінгвістичні, культурологічні, а також феміністичні та ґендерні дослідження було встановлено, що чоловікам важко сприймати темп, швидкість, емоційність та експресивність жіночої мови. Поряд з цим, жінкам не завжди зрозуміла повільність, занадто обміркованість та однобічність чоловічих думок. Ґендеристи вважають, що жіночій мові властива статичність, нейтральність, у її лексиці частіше зустрічаються застарілі слова та звороти. На відміну від жінок, чоловіки ліпше сприймають нове в мові, вони більше вживають неологізмів (нові слова), термінів. При цьому було встановлено, що з підвищенням рівня освіти відмінності у мові стираються.

Чоловіча стратегія у спілкуванні напориста, агресивна, орієнтована на монолог. О.Е.Пчеліцева пояснює це тим, що для чоловіка розмова – завжди змагання, він націлений на індивідуальний успіх [9; с.118].

Автори "Вступу до лінгвістичної гендерології" слушно зауважують, що жінки - тонкі комуніканти, вони винахідливі й мобільні у застосуванні контактовстановлювальних засобів, легше "перемикаються", вловлюючи бажання й настрій співрозмовника, простіше входять у світ інтересів іншої людини, здатні виявити співчуття у найрізноманітніших вербальних і невербальних формах. Налагодження стосунків за допомогою розмови - пріоритет жіночого розуму. Жінка легко читає між рядків і формує на тлі тексту підтекст [17] .

Розмірковуючи про специфіку вербальної поведінки жінки, слід вказати на певні суттєві моменти. Жінки легко відволікаються на ситуативні деталі, культивують побічні теми - тобто мають здатність до "асоціативного зісковзування": починаючи розповідь, жінка довільно хапається за логічно необхідне в даному тематичному полі розмови слово, а воно може дати імпульс для принципово іншої теми. До речі, неуважність до деталей, байдужість до вербального плану, властиву чоловікам, жінки схильні сприймати як "психологічну глухоту"[13] .

Жінка, на відміну від чоловіка, здатна взяти на себе кілька психологічних ролей водночас. Жіночі "маневри у спілкуванні" набагато витонченіші: психологічні виверти, розмова у режимі "побічних асоціацій", "макіяж" аргументів тощо. Особливо не люблять чоловіки жіночу звичку говорити натяками. Однак натяки на непрямі форми мови у деяких ситуаціях допомагають уникнути конфронтації, знизити мовну агресію

Ще Ніцше зауважив, що щастя чоловіка зветься „Я хочу!", а щастя жінки - „Він хоче!". Ніби під цим девізом будуються речові стратегії чоловіків та жінок. Чоловіча культура вчить акцентувати увагу на дії, а не на стані, на результаті, а не на його процесі. Прикладом тут можуть слугувати сентенції, структуровані з маскулінних позицій: „Прийшов, побачив, переміг!", „Пан або пропав" тощо.

Якщо порівняти основні стереотипні уявлення стосовно маскулінності / фемінності із способами комунікації чоловіків і жінок, то можна помітити певний збіг: чоловік, агресивний, цілеспрямований, прагне до влади, перемоги, результату, використовує і відповідні мовні стратегії – агресивне цілеспрямоване мовлення; жінка, якій притаманна чуттєвість, емоційність і в мовленні чуттєва і емоційна, гнучка, здатна на компроміс.

Якщо стереотипні жіночі риси протягом багатьох століть сприймалися негативно, то аналіз мовних стратегій показує, що жіноча мовна поведінка є позитивною в лані встановлення та підтримання контактів. Проте О. Пчелінцева підкреслює, що жінці для досягнення кар’єрного успіху у чоловічому суспільстві варто використовувати чоловічі мовні стратегії.


8. Висновки

Ґендерні стереотипи у культурі – тема строката і глибока, охопити всі аспекти, які вона включає, досить важко. У даному рефераті основна увага була зосереджена на формуванні стереотипів у культурі, передовсім чоловічій, оскільки жіноча культура лише в кінці минулого століття заявила про себе на повен голос і пройде чимало часу поки дана культура витворить свої власні стереотипи. Крім того розглядалися основні ґендерні стереотипи характерні для сучасного суспільства і формування цих стереотипів впродовж століть. Підводячи підсумок, можна сказати, що ґендерні стереотипи найсильніше вкорінені в культурі. З одного боку – вони є продуктом культури, з іншого боку певним чином впливають на творення культури.

Основними характеристиками ґендерних стереотипів є їх тривалість і незмінність у часі, тож змінити певні стереотипні уявлення досить важко. Тим паче, що формування стереотипів у патріархальній культурі пройшло довготривалий час, беручи свій початок від дохристиянських вірувань, з переходу від матріархату до патріархату. Жіноче начало пов’язувалося насамперед із чимось нечистим (християнство), неповноцінним (Ф.Ніцше, З.Фройд).

Окрема увага у рефераті була звернена на рефлексію гендерних стереотипів у культурі, тобто на їх вплив на творення культури, на їх вираження у продуктах культури. Говорячи про вплив на творення культури, ми наводили той факт, що залежно від стереотипних уявлень про жіноче/чоловіче, творилися і мистецькі твори, в них укорінювалися усталені образи чоловіка/жінки. І оскільки культура була переважно чоловічою, то й стереотипні уявлення, що формували культуру, виходили саме від чоловіків.

Найповніше стереотипні уявлення виражаються у мові, можна навіть стверджувати, що ґендерні стереотипи, тобто стереотипи маскулінності/фемінності і чоловічі і жіночі мовні стратегії накладаються.


9. Список використаної літератури:

1. Агєєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму: Монографія – К.: Факт, 2003. – 320 с.

2. Азарова Е.А. Функционирование моральних ґендерных стереотипов в современном коммуникативном пространстве // Этическое и эстетическое: 40 лет спустя. Материалы научной конференции. 26-27 сентября 2000 г. Тезиси докладов и выступлений. – Спб.: Санкт-Петербургское философское общество. 2000. – С. 9 -12

3. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./ М.Зубрицька. – Львів: Літопис, 1996. – 633 с .

4. Вороніна О., Кліменкова Т. Гендер и культура // Феминизм и гендерные исследования. Хрестоматия. - Тверь, 1999. - С.53-61

5. Ґендер і культура. Збірник статей. Упорядники: Віра Агеєва, Світлана Оксамитна. - Київ: Факт, 2001.

6. Ґендерний підхід: історія, культура, суспільство. /Ред.: Л.Гентош, О.Кісь. – Львів: ВНТЛ – Класика, 2003. – 252 с.

7. Ґендерний розвиток у суспільстві (конспект лекцій)/ Відп. ред. К.М.Левківський. – 2-е видання. – К.: ПЦ «Фантаст», 2005. - 351с.

8. Кісь О. Етнічні ґендерні стереотипи та джерела їх конструювання // Український жіночий рух: здобутки і проблеми: Зб. наук. праць. Вип. перший. Дрогобич: Коло, 2002. - С.26-43

9. Майерс Д. Социальная психология (Перевод с англ.). - СПб., 1997. - 684 с.

10. Пчелінцева О.Е. Комунікативна поведінка людини: Ґендерний аспект // Ґендер: Реалії та перспективи в українському суспільстві: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Київ, 11-13 грудня 2003р.). – К.: Фоліант, 2003. – С. 218-222

11. Практикум по ґендерной психологии: Учебное издание / Ред. И.С.Клецина. – СПб: Питер, 2003. – 480 с.

12. Синельников А. Паника, террор, кризис:Анатомия маскулинности // Ґендерные исследования 1/1998 /Гл. ред. Сергей Жеребкин. – Харьков: Харьковский Центр Ґендерных Исследований, 1996. – С. 217 – 227.

13. Ставицька Л.О. Ґендерна лінгвістика: українська перспектива // http/www.ua.slavica.org/modules.php?name=News&file= article & sid=59

14. Топоров В.Н. К происхождению некоторых поэтических символов // Ранние формы искусства.- М., 1972.

15. Трусов В.П., Филиппов А.С. Этнические стереотипы // Этническая психология (этнические процессы и образ жизни людей). - СПб.-М., 1981.

16. Тупицына И.А. Ґендерные стереотипы и жизненный путь человека // Практикум по ґендерной психологии: Учебное издание / Ред. И.С.Клецина. – СПб: Питер, 2003. – 480 с.

17. Чи рівні ми у слові // http/www.highway.com.ua/ art.php?id=6650

18. Gürtler Ch. Schreiben Frauen anders? Untersuchungen zu Ingeborg Bachmann und Barbara Frischmuth. Heinz Verlag (Salzburger Beiträge=Stuttgarter Arbeiten zur Germanistik, 8=134), Stuttgart 1983. – 417 S.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий