регистрация / вход

Розвиток друкарства в Україні в ХІХ ст. Теорія мистецтва книги

Визначення ролі приватних і казенних друкарень в книжковій справі України І пол. ХІХ ст. Основні теорії мистецтва книги. Процес оформлення книги, як результат співпраці автора, художника, редакторів (літературного, художнього, технічного) і поліграфістів.

І. Приватні та казенні друкарні в книжковій справі України 1 пол. ХІХ ст.

Книгодрукування на Україні зародилося у 2-й половині ХVІ ст. Основоположником українського і російського друкарства вважається І. Федоров.

Упродовж кількох століть в Україні виникла досить густа мережа друкарень: Львівська друкарня І.Федорова (засн. 1573; як Львівська братська друкарня, існувала 1591-1787 рр.), Острозька друкарня (1580-1612 рр), германська (1602-1618), Струтинська (1604-1606), Києво-Печерська (1615-1918), Почаївська (1618; 1-а пол. 18 ст. - 1917), Чернігівська друкарня (1646; 1679-1820) тощо.

У пореформений період у зв’язку з розвитком капіталізму книгодрукування почало інтенсивно розвиватися. Осередками книгодрукування в той час стали Київ, Харків, Чернігів, Полтава, Одеса і Львів. Особливе значення у виданні наукової літератури мали друкарні Києва та Харкова.

Українська ліберальна буржуазія та буржуазно-націоналістичні кола здійснювали активну видавничу діяльність через громади ,”Просвіти”, земства тощо. Проводячи великодержавну шовіністичну політику, царський уряд переслідував національні культури народів, що населяли Російську імперію, у тому числі й українського народу. Валуєвський циркуляр 1863р. та Ємський акт 1876р. обмежували видання книг українською мовою. Їх намагалися друкувати в Москві, Петербурзі й за кордоном (Лейпцніг, Женева та ін). Книгодрукування українською мовою проводилося здебільшого на громадських засадах на кошти окремих осіб і громадських організацій.

На Західних українських землях після конфіскації „Русалки Дністрової” (1837) друкування книг українською мовою було заборонено аж до революційних подій 1848р.

На початку XIX в. книги друкувалися переважно в казенних друкарнях — Сенатської, Академії наук, друкарні військового міністерства і морської друкарні — в Петербурзі; Університетської і Синодної — в Москві. У 1807 р. був виданий високий рескрипт про відкриття друкарень у всіх губернських містах.

У 1817-1819 рр. уряд відпустив величезні кошти на технічне оснащення друкарні Експедиції заготовляння державних паперів, розрахованої на щорічний випуск «для приросту доходів скарбниці» до 2 млн. листів асигнацій і 9-10 млн. листів гербового паперу. У друкарні друкувалися і деякі книжкові видання. З 1802 р. у зв'язку з дозволом відкривати вільні друкарні зростає число друкарень, що належать приватним особам. Якщо в 1802 р. в столиці налічувалося 5 вільних друкарень, то в 1811 р. їх вже близько 20. Швидко зростало число друкарень в Москві, в провінції.

На початку XIX в. деякі освічені представники дворянського класу, колекціонери і бібліофіли займалися виданням книг, вкладаючи в нього часто все свій стан. Кращі з них керувалися щирою зацікавленістю в долях російської науки і літератури, бажанням послужити на благо російської просвіти.

Проникнення товарно-грошових відносин в книжкову справу сприяло розвитку комерційних видавництв.

Якщо видавці-меценати не прагнули отримувати вигоди з випуску книг, то видавці-комерсанти основною задачею ставили прибуток, відносилися до книги як до товару і будували свою роботу з урахуванням попиту на книжковому ринку в першу чергу. Це були підприємства буржуазно-підприємницького характеру. Звичайно, і комерційні видавництва не могли не враховувати потреби суспільного розвитку, розуміли культурне, освітнє значення книги, випустили немало цінних наукових, художніх і інших творів. Їх видання робили вплив на читачів, формували їх смаки, пристрасті. Але книжкова продукція цих видавців відрізнялася строкатістю. У деяких вона мала чисто «ринковий» характер і по духу була суто вірнопідданською. Інші видавці-комерсанти обмежувалися культуртрегерським завданням в рамках самодержавно-кріпосницької дійсності. Треті були не чужі ліберально-буржуазним устремлінням.

Економічне, політичне і культурне становище України у І половині XIXст. Основні напрямки книжкової справи. Зростання суспільних потреб в друкованій продукції Реформа освіти, здійснена царським урядом. Відкриття Харківського (1805р.) і Київського (1834р.) університетів. Видавнича діяльність університетів. "Опыт риторики" - перша книга, видана друкарнею Харківського університету. 1805 - 1814рр.: найбільш сприятливий для роботи друкарні. коли університети мали право власної цензури. Відкриття при університеті Товариства наук. Невдала спроба налагодити випуск доповідей його членів у 2х друкованих органах: "Праці " (латинню) та "Денні записки" (російською мовою). Початок у 1819р. періоду найбільш важкої для університету цензури, коли право його власної цензури скасоване і вимагається цензура навіть перевидань. Новий цензурний статут 1826р., пов'язаний з забороною друку україномовної книги. Значне зменшення обсягів друкованої продукції.

Важкі умови роботи друкарні Київського університету. Непродуктивна робота друкарні впродовж 1834 - 1861рр. Пожвавлення роботи друкарні в післяреформений період.

Видавнича діяльність Києво-Печерської Лаври та друкарні Київської духовної академії Намагання Лаври повністю підпорядкувати собі академічну друкарню Розширення друкарні Києво-Печерської Лаври в першу третину XIXст. Сувора цензура Необхідність цензури книг духовного і гражданського змісту. Право безцензурного друку перевидань книг Московської синоідальної друкарні. Введення указом Синоду від 1824 року вимоги подвійної (гражданської і духовної) цензури для друку класичних, історичних і морально-етичних книг.

Приватні га казенні друкарні в книжковій справі України першої половини XIXст. Друкарня І.Вальнера (1846 p.). Випуск нею книг російською, латинською, німецькою, французькою монами. альбомів, краєвидів Києва, нот. Друкарня Ф.Гліксберга (1845 p..) і видання книг російським гражданським шрифтом. Приватні друкарні Одеси (Брауна, Неймана і К°, Ніцше, Францова та Калловича, Садовського. Одеська казенна друкарня. Казенні друкарні в Полтаві, Житомирі. Сімферополі, Херсоні. Зростання кількості казенних друкарень

Відсутність до 40-х років XIX ст. гражданських друкарень в Західній Україні „Буквар, новим способом уложенный..." та „Спосіб борзо виучити читати" Й.Кобринського (1842 р.) перші iз Західній Україні книги гражданського друку. Львівська казенна друкарня та приватні друкарні Міллера, Шнайдера, Оссолінських, Поремби, Львівська Ставропігійська друкарня. „Книжниця читальная для начинающих" О.Духновича перший на Закарпатті букквар.

Друкування української книги за межами України. Москва і Петербург як центри українського друкарства першої половини XIXст. ,,Руська трійця" і друкарство у Будапешті та Відні.

Цензура в законодавство про друкування. Відміна указів, що обмежували приватну підприємницьку діяльність у видавничій справі. Цензурний статут 1804 р. Встановлення поліцейського нагляду за друком. Закони про цензуру 1826-1828 pp. Цензурний терор в Російській імперії, створення таємного цензурного комітету.

Виробництво і оформлення книги. Технічні нововведення до друкарства.

ІІ. Основні теорії мистецтва книги

Мистецтво книги як єдність видів творчої діяльності по проектуванню, художньому оформленню і відтворенню видання. Складові мистецтва книги: література, графіка, мистецтво шрифтів, мистецтво книгодрукування. Сучасне розуміння мистецтва книги як процесу створення книги - художньої форми, одночасно, тиражованого видання. Розуміння мистецтва книги як мистецької галузі, у якій створюються витвори мистецтва, що забезпечують візуальне втілення літературного твору.

Процес оформлення книги як результат співпраці автора, художника, редакторів (літературного, художнього технічного) та поліграфістів. Етапиоформлення видання: видавничий, художній, виробничий.

Завдання оформлення книги:

1) максимально повне донесення до читача думки автора:

2) сприяння багатогранному розкриттю змісту літературного твору;

3) досягнення високого ступеню зручності користування книгою;

4) забезпечення достатньої міцності книги;

5) досягнення значної естетичної привабливості книги.

Умови вирішення зазначених завдань: урахування особливостей читацької категорії, на яку видання розраховане, та специфіки виду видання.

Книжкове мистецтво як органічна єдність художнього отруювання, книжкової графіки та друкарського мистецтва.

Художнє конструювання - творча діяльність, спрямована на організацію книги як складної функціональної системи. Поняття про художній ансамбль книги. Вплив епохи, стилю автора, творчої манери художника на художній ансамбль книги. Ключовий засіб створення єдиного книжкового ансамблю - композиція, тобто організація книги, що забезпечує сприйняття її читачем як єдиного ідейно-змістового та художнього цілого. Засоби оформлення книги.

Матеріальна конструкція книги як організація елементів книги в систему, що забезпечує оптимальні умови читання. Історичний відбір форм матеріальної конструкції книги: сувой і кодекс Незвичні за формою книги.

Вплив епохи, коли створювалась книга, естетичних течій та місцевих традицій на матеріал носія інформації, формат, оправу книги.

Книжкова графіка. Проблема образного оформлення книги та ілюстрування. Зв'язок ілюстрацій з літературним твором й, меншою мірою книжковим ансамблем. Художня ілюстрація як каталізатор всебічного осмислення ідейної та художньої сутності твору. Художня самоцінність ілюстрацій як твору мистецтва, історичний розвиток ілюстрацій. Розквіт мистецтва ілюстрування після винайдення книгодрукування. Прихильники та противники ілюстрацій.

Мистецтво шрифтів. Різновиди шрифтів за насиченістю (світлі, напівжирні, жирні); шириною ( нормальні,вузькі, широкі), призначенням (текстові, титульно-заголовочні, акцидентні), нахилом (прямі, курсивні). Поняття про розміри (кеглі) шрифтів. Шрифтову гарнітура як сукупність шрифтів різногокреслення та розміру, об'єднаних спільністю, основного малюнку.

Родини шрифтів, що склались в процесі їх історичного розвитку. Шрифти ..антиква", „баскервіль'', шрифти-гротески, ,,єгипетські шрифти, Інші. Сучасні гарнітури шрифтів -літературна, „банниківська", звичайна, академічна, інші.

Задовго до появи друкарства в нашій країні існувало мистецтво рукописної книги. Переписування книг було відоме в Київській Русі вже в IXстолітті.

Виготовлення рукописних книг було на Русі почесною справою. Повага до книги, до її переписувачів не раз відзначається в древньоруських літописах.

Переписувачі і художники прагнуть надати своїм творам привабливого, святкового вигляду. Згадане «Остромирове євангеліє» не тільки найдавніша, але водночас і одна з найкращих пам'яток древньоруського книжкового мистецтва. Його заставки, мініатюри, ініціальні літери, саме письмо виконані з такою старанністю, каліграфічною точністю і майстерністю, в такій розкішній кольоровій гамі, що й сьогодні ми з захопленням дивимося на цей гідний подиву твір.

Ретельно, з глибоким розумінням специфіки книжкового організму оформлені численні рукописні книги наступного часу. Вони мали великий вплив на слов'янських першодрукарів, які творчо використовували вироблені на протязі кількох століть різноманітні засоби та елементи багатого художнього оформлення рукописної книги.

Основним елементом оформлення східнослов'янської, в тому числі й української рукописної книги, на відміну від книги західної, була заставка. Термін «заставка», або «заставиця» відомий уже в XIстолітті. Ними прикрашались початкові сторінки книги, її розділи, вони служили також для відокремлення рядків тексту з різним змістом.

Найчастіше в українській рукописній книзі зустрічаються заставки прямокутної форми, рідко з півкруглим вирізом у нижній частині прямокутника; бувають вони у вигляді присадкуватої літери П.

За орнаментальними мотивами заставки ділять; на рослинні, плетінчасто-геометричні і тератологічні. Останні побудовані з композиції плетінки, рослинних мотивів і фантастичних зображень різних птахів та звірів. Взагалі орнаментальне багатство рукописних заставок — видатне досягнення тодішнього декоративного мистецтва.

Під заставкою, як правило, стояв заголовок, який з. XIVстоліття стали писати складним декоративним письмом - в'яззю. Текст починався заголовною літерою, виконаною переважно червоною фарбою або золотом. Нерідко сама літера, її форма перетворювалася в розкішний орнаментальний узор.

Рукописи прикрашались також мініатюрами (фігурними зображеннями) - кольоровими ілюстраціями, виконаними однією, переважно чорною фарбою. Вони розміщались на окремих сторінках або між рядками тексту. Треба, однак, сказати, що мініатюра в українській рукописній книзі не набула значного поширення. - Оздоблення рукописів тісно пов'язувалось з характером шрифту, почерком, яким писались книги. Древньо-руська й українська рукописна книга знає три основних види письма, що послідовно змінювались: устав, півустав і скоропис. Найдавнішим з них є уставне письмо, яке вживалося в основному до XIVстоліття. Зрідка уставом писались рукописи і пізніше. Устав - строге і красиве письмо, кожна літера якого писалась в кілька прийомів і не з'єднувалась з іншою.

У другій половині XIVстоліття на зміну уставу приходить півустав. Його літери писались швидше, вони „дрібніші, простіші за будовою, часто злегка нахилені. У півуставі зустрічається велика кількість скорочень і .надрядкових знаків, так званих титлів. Півустав був використаний, як буде сказано нижче, Іваном Федоровим З Петром Мстиславцем для створення наборного шрифту першодруків.

Скоропис з'явився майже одночасно з півуставом, але в рукописах українських він широко починає використовуватись аж з XVIIстоліття. Цей почерк розрахований насамперед на значне прискорення процесу письма. Його основну графічну особливість становлять численні продовження літер, що виходять за рядок вверх і вниз і мають часто декоративний характер. Елементи українського скоропису були використані згодом в створенні острозьких друкарських шрифтів.

Найдавніші східнослов'янські, в тому числі й українські, книги написані на пергаменті - відповідно обробленій шкірі тварин (овець, кіз). Пергамент в українських рукописах вживався до середини XVстоліття. Є, правда, випадки, коли його використовували і пізніше. На пергаменті, наприклад, написані одні з кращих пам'яток українського книжкового мистецтва середини XVI століття пересопницьке «Євангеліє» і розкішно оздоблений «Ірмологіон» з XVII століття.

У другій половині XIVстоліття у нас з'являється набагато дешевший і зручніший для письма матеріал — папір. Першою східнослов'янською книгою, написаною на папері, вважають «Поученіє Ісаака Сіріна» з 1381 року. Найдавніші паперові українські рукописи відносяться до-другої половини XVстоліття.

Писали гусячими, зрідка павиними перами. Для писання золотом, інколи й кіновар'ю використовувався пензель. Перед тим як писати, на пергамент, а пізніше і на. папір легким натискуванням спеціальним приладом «штільцем» наносили лінії для рядків, а також відграфлювали поля. Легкі, ледве помітні лінії не перешкоджали читанню тексту, не розбивали композиції сторінки, як це було в латинських кодексах, у яких такі лінії виконувались фарбою.

Тодішнє чорнило відзначалось надзвичайною стійкістю, воно добре закріплювалось на пергаменті чи папері. Назви книг, статей, розділів, початкові літери, інколи приписки, замітки і поправки, як правило, виконувались кіновар'ю, суриком і золотом. Особливо широко використовувався червоний колір, чого не було у західноєвропейських книгах. У цьому відношенні оздоблення рукописної книги можна порівняти з чудовими древньоруськими вишивками, в яких червоний і чорний колір становлять основну кольорову гаму.

Обкладинки рукописних, а потім і друкованих книг, до кінця XVIIстоліття виготовлялись виключно з дерев’яних (дубових або соснових) дощок, обтягнутих шкірою чи коштовними тканинами (оксамитом, шовком).

До початку XVстоліття палітурки були гладкими,, без прикрас. Згодом з'являється сліпе або блінтове тиснення і металеві прикраси -- середники, угольники, жуковини. Часом були коштовні оправи із золота і срібла,, які прикрашались дорогоцінним камінням, перлами, емаллю і черню. Для збереження аркушів книги від псування обкладинки скріплювались спеціальними застібками. Наскільки уважно рукописні майстри ставились до збереження книг, свідчать численні приписки, одна з яких має такий зміст: «А которий поп или диякон чтеть [прочитавши] а не застегает всих застежек, буди проклят».

Переписувачами книг були ремісники-книгописці,які працювали поодинці або в майстернях, а також монахи в монастирях, попи, дяки. Мистецтво каліграфа дуже високо цінилося, воно переходило від батька до сина. Переписувачі мали звичай робити в кінці книги або на полях різноманітні приписки, в яких вказували своє прізвище, місце і час написання, а також повідомляли про різні події побутового, культурного, історичного та іншого характеру. Так, наприклад, у приписці до «Апостола» 1307 року знаходимо згадку про розбрат між руськими князями Юрієм Московським і Михайлом Тверським: «При сих князех сеяшется и ростяше усобицами, гиняше жизнь наша...»

У роботі над виготовленням рукописної книги поряд з переписувачами брали участь також художники. На жаль, вони дуже рідко підписувались під своїми творами, а переписувачі, яким напевно належала провідна роль у виготовленні книги, не вважали за потрібне, за рідкісними винятками, вказувати прізвище художника.

У тих випадках, коли художник рукопису наважувався назвати своє прізвище, робив це досить скромно. У «Сійському євангелії» 1339 року художник всередині заставки найдрібнійшми літерами написав: «Господи, помози многогрешному Іоану "написать ми заставицю сию». В розкішно оздобленому волинському рукописі середини XVIстоліття («Служебник», Державний історичний музей, Москва, Вос. 3), художник так визначив свою роль: «А мазал Андричина многогрешний».

Майстри книг високо цінили свою працю. У зв'язку з тим, що при переписуванні могли траплятись помилки, переписувачі заздалегідь просили у читачів пробачення. «Исправляюче чьтете, не кльнуче, но поминаюче, ацезда буду где описался худым умом грешным, простите, благословите» («Галицьке євангеліє» 1266 рік).

Переписування книг було важкою, виснажливою працею. Одна книга часом писалась близько року. Тому зрозуміла та радість і задоволення, з якими закінчував свою роботу переписувач. «Яко радуется жених о невесте, -- читаємо в «Добриловому євангелії» 1164 року, — тако радуется писец, видя последний лист». Або: «Яко рад заяц сети избег, так рад писец последнюю страницу дописав».

Рукописне мистецтво — дуже цікаве і своєрідне. Рукописна книга протягом кількох століть розвитку досягла високого художнього рівня.

Але з розвитком суспільства, з піднесенням його економіки і культури, рукописне мистецтво не могло вже задовольняти зрослі потреби в книзі. Процес переписування, при якому кожну букву треба було вималювати за всіма правилами каліграфії, був дуже повільним і, отже, малопродуктивним/ А раз книга писалась довго, до того ж в одному примірнику, ціна на неї була дуже висока. Зрозуміло, що її могли купувати лише заможні люди. Є ряд приписок в книгах, які свідчать про те, що одна книга куплялась часом цілим селом і оплачувалась не грішми, яких селяни не мали, а натурою. Рукописні книги мали ще одну непереборну ваду: вони рясніли помилками, часто досить грубими. Адже важко було написати кількасотсторінкову книгу, не зробивши помилки. Були й випадки, коли переписувачі свідомо відходили від тексту оригіналу, трактуючи те чи інше положення так, як їм хотілось. Та в процесі економічного та культурного розвитку названі недоліки стали настільки відчутними й дошкульними, що необхідно було шукати якийсь інший, більш прогресивний спосіб виготовлення книги, який міг би задовольнити потреби суспільства. Таким засобом значного прискорення у виготовленні книги, притому не в одному примірнику, а в сотнях і тисячах ідентичних примірників з добре вивіреним текстом, і з'явилось книгодрукування.

Винайдення способу друкування рухомими металевими літерами — велика подія середньовіччя.

Уже сучасники в значній мірі усвідомлювали велику історичну вагу нового винаходу. Але тільки згодом, коли виявилось, що книгодрукування є могутнім засобом спілкування людей, незамінним засобом точного збереження і швидкого розповсюдження віками набутих знань та ідей, лише тоді було повністю усвідомлене епохальне значення цього винаходу. Віктор Гюго говорив: «Винайдення книгодрукування найвизначніша подія в історії... Це основа революцій...».

На велике значення винаходу книгодрукування вказували К. Маркс і Ф. Енгельс. «Піднесенню ремесла значно сприяв ряд більш або менш важливих винаходів, в історії яких найблискучішу сторінку становили винахід пороху і друкарство», - відзначав Ф. Енгельс.

Зрозуміло, книгодрукування в тому значенні слова, в якому ми його вживаємо тепер, було вінцем, а не початком винаходу. Йому передували численні спроби перенесення малюнка і навіть тексту з оригіналу на тканину чи на пергамент, які відносяться до глибокої давнини. В цьому нарисі ми не маємо можливості, та й немає потреби детально розглядати ці спроби. Відзначимо лише, що задовго до винаходу Івана Гутенберга відомі були такі види друкування:

1. Відтискування літер або фігурних зображень на м'якому матеріалі (глині, шкірі, пергаменті, м'якому металі) штемпелями, виготовленими з заліза чи іншого твердого матеріалу. Так у давнину здійснювалось карбування монет, таврувалась цегла у Вавілоні, робились фірменні помітки на амфорах у Римі.

2. Перенесення з дерев'яних або металевих дощок вирізьбленого на них малюнка або тексту на тканину, пергамент або папір шляхом намазування дощок фарбою і притискання їх до названого матеріалу. Таким чином отримувалась потрібна кількість цілком ідентичних відтисків — аж поки не псувалася дошка. Цим способом виготовлялась древньоруська набійка, друкувались у Західній Європі гральні карти (XIV —XVстоліття). Його вперше використано в Китаї для книгодрукування, друкарською формою при цьому служила дерев'яна дошка з вигравірованою на ній сторінкою тексту.

3. Друкування за допомогою рухомих літер. Цей спосіб також був відомий задовго до Гутенберга. Його винайшов китайський коваль Бі Шен у середині XIстоліття. Свої літери він виготовляв з глини при допомозі пунсонів і матриці та випалював їх у горні. Бронзовими літерами друкувались книги в Кореї в XIV —XVстоліттях. ЇВ Західній Європі запровадження книгодрукування рухомими металевими літерами, виготовленими з друкарського гарту, з застосуванням друкарського верстата зв'язано з іменем Івана Гутенберга, який з 1447 року почав друкувати книги.

Способом І. Гутенберга почали друкувати книги в 1465 році в Італії і Голландії, в 1468 році — в Чехії і Швейцарії, 1470 році - у Франції, 1473 році — в Угорщині та в Польщі, в 1476 році — в Англії.

Першою друкарнею, в якій було надруковано книги церковнослов'янською мовою кириличними літерами, була друкарня Швайпольта Фіоля, заснована ним у Кракові наприкінці XVстоліття. Фіоль надрукував 5 книг, дві з них датовані 1491 роком («Осмогласник» і «Часословець») і дві — «Тріодь цвітна» і «Тріодь постна» не мають вихідних даних. Бібліографії відома й п'ята книга цього друкаря — «Псалтир», яка ще не знайдена. В 1491 році друкарня була ліквідована внаслідок втручання інквізиції. Ряд дослідників цілком справедливо вважають, що за один" рік не можливо видати початкуючому друкареві зразу 5 книг значного обсягу, до того ж надрукованих вперше кириличним шрифтом. Він мусив розпочати друкування значно раніше. Професор П. М. Попов відносить дату появи слов'янського кириличного друку до 1483 року.

У своїй праці по створенню перших кириличних друків Фіоль опирався на мистецтво східнослов'янської рукописної книги, на її внутрішнє і зовнішнє оздоблення.

Усі чотири книги Швайпольта Фіоля надруковані шрифтом, який імітує рукописний кириличний устав. Заставка (спільна для чотирьох книг) та ініціали виконані в стилі плетінки, яка була провідним видом рукописного орнаменту в східнослов'янській книзі XV століття. Подекуди в окремих ініціалах використані елементи тератології. Фіоль друкував у дві фарби — чорну і червону. Він не вживав ще шпацій ні для розбивки букв в слові, ні для самих слів у рядку, не вживав пробільного матеріалу і для заповнення коротких рядків до відповідної довжини, не нумерував сторінок.

Через три роки після Фіоля кирилицею почали друкувати книги в місті Цетині (Чорногорія). За технікою друкування цетинські видання стоять вище швайпольтових. Щодо оздоблення, то крім прикрас, запозичених з слов'янських рукописів, у чорногорських інкунабулах відчутний певний вплив мистецтва італійського Відродження, особливо в трактовці фігурних ініціалів, у яких рослинна орнаментика збагачена зображенням птахів, тварин, навіть людськими фігурками.

друкарня книга автор поліграфіст


Список використаної літератури

1. Баренбаум И.Е. История книги. – М.: Книга, 1984. – 284с.

2. Буров К.М. Записки художественного редактора. – М., 1987. – 269с.

3. Герчук Ю.Л. Художественная структура книги. – М., 1984. – 207с.

4. Єфремов С. Історія українського письменства. – К., 1995. – с. 68-93; 114-125; 13-157; 222-228; 239-249; 385-392; 430-433; 461-463; 500-502.

5. Запаско А.П. Первопечатник Иван Федоров. – Львів: Каменяр, 1964. – с. 9-20.

6. Запаско А.П. Мистецтво книги на Україні в ХVІ-ХVІІ ст. – Львів, 1971. – 120с.

7. Клименко О. Національний буквар Західної України (перша половина ХІХ ст.); книгознавчий аспект // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. Вип. 3. – К.: НБУВ, 2000. – с. 286-292.

8. Книги гражданського друку, видані на Україні ХVІІ – 1 пол. ХІХ ст.: Каталог / Скл. С.О. Петров. – Х., 1971. – с. 3-38.

9. Книгопечатание как искусство: Типографии и издатели ХVII-ХХ веков о секретах своего ремесла. – М., 1987. – 383 с.

10. Кузьмин Н. Художник и книга: Заметки об искусстве илюстрирования. – М., 1985. – 191с.

11. Купчинський А.О. Видавничо-археографічна діяльність „Руської трійці” // Бібліотека. Книга. Читач. – К., 1987. – с. 19-34.

12. Лосієвський И.Я. Роль изданий Харьковского университета в развитии социологической мысли в Украине в первой четверти ХІХ в. // Социологическая роль книги: Сб. науч. труд. – К., 1987. – с. 19-34.

13. Малиновська Н. Друкарі Миколаєва (кінець ХVІІІ- початок ХХ ст.) // Вісник книжної палати. – 2000. - №8. – с. 25-27.

14. Маслов С. Друкарство на Україні в ХVІ-ХVІІІ ст. – К., 1924.

15. Молодчиков А.В. Книгоиздательское дело в Украинской РСР. 1917-1960. В кн.: Исследования и материалы. Т. 5. М., 1961; Українська книга. – К.-Х., 1965.

16. Проблемы художественного оформления современной книги: Аналитический обзор // Науч.-производ. объединение «Всесоюзная книжная палата»; Науч.-исслед. ин-т книги. – М., 1990. – 84с.

17. Попов П.М. Початковий період книгодрукування у слов’ян. – К., 1958.

18. Райков Г.П. Дизайн книги. – М., 1988. – 222с.

19. Різник М.Г. Письмо і шрифт. – К., 1978.

20. Рукопись – художественный редактор – книга: Опыт художественного редактирования изданий: Сб. статей / Сост Е.Б. адамов. – М., 1985. – 295с.

21. Шип Н. Интеллигенция на Украине (ХIХв.): Историко-социологический очерк. – К., 1991. – с. 36, 41, 42, 58-60, 85, 88, 98, 101, 103, 105, 128-129.

22. Шматов Б.Ф. Искусство книги Франциска Скорины. – М., 1990. – 205с

23. Фръев Ф.И. Цвет в искусстве книги. – К., 1987. – 246с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий