План
Вступ
1. Основні види бібліографії
1.1 Процеси бібліографічної діяльності
1.2 Поняття бібліографічної інформації
1.3 Анотація: структура, методика анотування
2. Рекомендаційно-бібліографічне обслуговування читачів (РБО)
2.1Довідково-бібліографічне обслуговування читачів
2.2Види, форми й методи інформаційно-бібліографічного обслуговування
2.3 Організація інформаційно-бібліографічного обслуговування
3. Формування бібліографічної культури та пропаганда бібліотечно-
бібліографічних знань
4. Технологічні особливості процесів обробки документів при переході від ручної до автоматизованої технології
Висновки
Додатки
Використана література
Вступ
Дім, в якому немає книг, подібний до тіла, позбутого душі. Цицерон
Довгий історичний шлях розвитку книжкової справи привів до відокремлення бібліографічної діяльності у самостійну галузь суспільної практики. Якщо в античному світі бібліографія мала синкретичний характер (тобто була нерозчленованою, мало розвинутою), виступала як похідне, супровідне явище історико-літературних занять з книгою, то в епоху повсюдного запровадження книгодрукування (XV–XVI ст.) вона стає фактором загального піднесення національних культур. У XVIII–XIX ст., у зв’язку з промисловою революцією та інтенсивним розвитком науки, відбувається диференціація (ділення) бібліографії на види і на сфери застосування, формується професія бібліографа-фахівця, зароджується наука про бібліографію.
Революція в світі книг, що прийшлася на XX ст., надала бібліографічній роботі риси масовості.
Підвищення ролі й значення бібліографічної інформації в соціалістичному суспільстві, особливо в сучасних умовах науково-технічної революції, послужило стимулом для загальнодержавної перебудови бібліографічної служби в нашій країні. Відбулося переосмислення самого терміну «бібліографія». Нині бібліографія розглядається як діяльність (організаційно-управлінська, виробнича, науково-методична та науково-дослідна) по забезпеченню функціонування (дії) бібліографічної інформації в суспільстві.
Основними напрямами бібліографічної діяльності є:
1) створення бібліографічної (вторинно-документальної) інформації всіх видів і форм,
2) доведення БІ до споживачів,
3) науково-теоретичне осмислення бібліографії як суспільного явища.
Бібліографія, таким чином, є закономірним, органічним сполученням науки і практики.
Бібліографія як специфічна форма діяльності виникла у відповідь на потребу суспільства в інтенсивному використанні знань, сконцентрованих у книгах.
Винахід книгодрукування в середині XV ст. відкрив книзі широкий шлях до людей всіх країн і континентів. Водночас він поклав початок прискореному зростанню друкованої продукції. Якщо в XVIII ст. в усьому світі було видано 1,6 млн. назв книг, в XIX — 6,1 млн., то XX ст., за попередніми підрахунками, має принести людству не менше 50 млн. назв книг. Лише в нашій країні щороку виходить понад 80 тис. книг і брошур, більше 1300 журналів і близько 8 тис. газет.
Інтенсивність книгодрукування вступила в наш час у протиріччя з фізичними можливостями людини в сприйманні й переробці інформації. Саме тому соціальне важливим е питання про те, як виявляти потрібні публікації і що відбирати для читання з величезного масиву друкованої продукції. Ця проблема розв'язується за допомогою бібліографічної інформації.
1. Основні види бібліографії
Вид бібліографії – це насамперед вид діяльності, спрямованої на підготовку та доведення до споживачів певного роду бібліографічної інформації. Через це поняття розкриваються характер, особливості та специфіка функціонування бібліографічної інформації в суспільстві.
До введення в дію державного стандарту на бібліографічну термінологію (1971 р.) види бібліографії ототожнювали з видами бібліографічних посібників. Цього не слід робити хоча б тому, .що посібники виступають як один із результатів і засобів бібліографічної діяльності, вони лише частина цілого, яким є бібліографія. На схемі «Класифікація бібліографічних явищ» (дод.1) це принципове положення підкреслено тим, що зображення видів бібліографії розташовано в зоні бібліографічної діяльності, в той час як бібліографічні посібники – в зоні бібліографічних реалій (предметів).
Види бібліографії прийнято ділити на основні й додаткові. Основними вважаються ті види, функції яких найбільшою мірою відповідають суспільному призначенню бібліографічної інформації. Такими є державна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна і рекомендаційна бібліографії. Основні види розвиваються відповідно до своїх внутрішніх закономірностей і діють в суспільстві відносно самостійно, що також свідчить про їх особливе положення серед споріднених бібліографічних явищ.
Кожен вид бібліографії має своє специфічне суспільне призначення, зумовлене конкретизацією тих завдань, що стоять перед бібліографією в цілому. Так, головними завданнями державної бібліографії є «реєстрація всіх творів друку, які вийшли на території країни»; видавнича-книготорговельної – інформування населення, працівників бібліотек і книготорговельних організацій про літературу, яка щойно вийшла або незабаром вийде в тих чи інших видавництвах; науково-допоміжної – «сприяння науковій та професійно-виробничій діяльності»; рекомендаційної – сприяння освіті, самоосвіті, комуністичному вихованню та пропаганді знань. Кожен вид, взятий окремо, в чомусь функціонально обмежений, однобічний; кожен охоплює, групує й розкриває явища бібліографії тільки в своїй площині і в своєму радіусі дії. У сукупності ж основні види з належною повнотою і всебічністю забезпечують саме ті інформаційно-бібліографічні потреби, що виникають на сучасному етапі нашого розвитку у найважливіших сферах людської діяльності.
Державна бібліографія становить найважливішу ланку системи бібліографічної інформації в нашій країні. Це зумовлено, по-перше, тим, що саме на рівні державної бібліографічної реєстрації здійснюється первинна бібліографічна обробка друкованої продукції, яка потім відбивається в системі державних бібліографічних покажчиків (в «літописах» друку). Державні ж покажчики становлять базу для розвитку інших видів бібліографії та для налагодження інформаційно-бібліографічного обслуговування читачів. По-друге, державна бібліографія сприяє ефективному використанню інтелектуального потенціалу радянського суспільства в цілях комуністичного будівництва. Адже в літописах друку специфічно фіксуються досягнення народного господарства, науки, техніки, мистецтва та інших сфер суспільної практики. По-третє, державна бібліографія у сукупності всіх своїх видань виступає як один із засобів державного контролю і регулювання видавничої діяльності в країні.
Функціонування державної бібліографії забезпечує існуюча в Україні система обов'язкового примірника. Суть цієї системи полягає в тому, що на основі діючого законодавства кожне поліграфічне підприємство в обов'язковому порядку надсилає заздалегідь визначеним державним книгосховищам, бібліографічним центрам та бібколекторам установлену кількість примірників з тиражу кожного свого видання. У сукупності ці тиражні відчислення складають комплекти обов'язкового примірника.
Різні бібліотеки одержують різні типи обов'язкового примірника: платний, безплатний, відомчий (безплатний ще називають контрольним).
Особлива роль в нашому суспільстві належить рекомендаційній бібліографії. Це зумовлено тим, що на неї покладено відповідальні ідейно-виховні, педагогічні функції, пов'язані з формуванням нової людини.
На відміну від державної бібліографії, рекомендаційна бібліографія не тільки інформує читачів про твори друку, а й кожен раз оцінює їх шляхом цілеспрямованого добору та анотування. Більше того, рекомендаційна бібліографія орієнтує читача в соціальне значущій тематиці, розкриваючи зміст і значення саме тих галузей знань і тем самостійного читання, які найбільшою мірою сприяють формуванню людини. Як метод керівництва читанням рекомендаційна бібліографія максимально наближена до запитів конкретних читачів, враховує їх вікові, психологічні та інші риси й особливості.
Специфіка рекомендаційної бібліографії полягає також у тому, що зона озброює читача ефективними методами роботи з книгою, навчає його вмінню самостійно вибирати й оцінювати твори друку, виходячи із принципів і критеріїв критики і естетики.
Поняття про загальну та спеціальну бібліографію
Терміни «загальна» і «спеціальна» бібліографія ще не мають точного визначення. Тому їх немає в державному стандарті на бібліографічну термінологію.
«Загальна» і «спеціальна» бібліографія – поняття, які вживаються в теорії бібліографії для первісного, найбільш широкого розмежування бібліографічної інформації за її суспільними функціями. (Це розмежування приводить далі – на рівні бібліографічної діяльності – до утворення конкретних видів і різновидностей бібліографії і бібліографічних посібників). Вважається, що в «загальній» бібліографії з найбільшою повнотою і чіткістю реалізуються комунікативна та пошукова функції, в «спеціальній» – оціночна.
Поняття «загальна» і «спеціальна» бібліографія відбивають не стільки конкретні бібліографічні явища, скільки науково-теоретичні абстракції, необхідні для розкриття логіки і суті переходу бібліографічної інформації з однієї форми в іншу. Тому основне місце їх за схемою «Класифікація бібліографічних явищ» в зоні науково-теоретичних абстракцій. В систематизації бібліографічної продукції ці поняття використовуються для утворення термінів «загальні» й «спеціальні» бібліографічні посібники (див. дод. 2 «Систематизація бібліографічних посібників») по аналогії з іншими термінами, що стосуються видів бібліографії: державна бібліографія – державний посібник, рекомендаційна бібліографія – рекомендаційний посібник і т. д.