регистрация /  вход

Національні варіанти готики (стр. 1 из 5)

ВСТУП

Найменування «готичне мистецтво» ( від італ. gotico - «готський», за назвою німецького племені готовий) виникло в епоху Відродження. «Готичне» у ті часи означало «варварське» на противагу «римському»: готичним називали мистецтво, яке не додержувалося античним традицій, а виходить, не представляло інтересу для сучасників. Подібні вистави змінилися лише в XIX в., коли епоху Середньовіччя перестали вважати «темними століттями» в історії людства. Однак назва «готичне» збереглося за європейським мистецтвом пізнього Середньовіччя. У різних європейських країнах готика мала свої характерні риси й хронологічні рамки, але її розквіт припадає на XIII-XIV ст. В історії мистецтва прийнято виділяти ранню, зрілу (високу) і пізню («полум'яніючу») готику.

Мета роботи − проаналізувати національні варіанти готики, щоб з'ясувати які фактори вплинули на формування готичного мистецтва. Для досягнення даної мети необхідно вирішити такі завдання:1. Виявити особливості, характерні риси готичного мистецтва у Франції як найбільш яскравого представника даного напрямку.2. Розглянути готичне мистецтво Франції як найбільш яскравого представника.

Таким чином, актуальність дослідження зумовлена що готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква, і під її егідою феодально-церковної основи зберігалися в ідеології й культурі епохи Готики. Готичне мистецтво залишалося переважно культовим по призначенню й релігійним по тематиці: воно було співвіднесено з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами.

Об’єктом дослідження є собори Франції в Шартрі, Реймсі, Сен-Дені.

Методи дослідження :

1. Метод зіставлення при дослідженні різних поглядів на сучасне і минуле

2. Описовий метод для визначення сучасного стану готичного стилю у Франції.

3. Історико-соціологічний метод для простеження історії готичного стилю у Франції.

Готика виростала поступово з романського стилю перетворюючи його майже непомітними нововведеннями. Вона народилася в Північній частині Франції (Іль-Де-Франс) у середині 12 в. і досягла розквіту в першій половині 13в

У Готиці Франції органічно переплелися ліризм і трагічні афекти, піднесена духовність і соціальна сатира. Поворот до готики почався з архітектури, і лише потім став поширюватися на скульптуру й живопис.

Тридцяті роки XII в. були часом бурхливого росту французької культури. Вигляд Франції сильно змінюється. Багато церков згоріло, але на їхньому місці будуються нові.

Саме в цю епоху, коли зустрічалися різні погляди могло зародитися готичне мистецтво з усім багатством його образів, стримуваних єдиною догмою католицької церкви. У плині цього часу не припинялися зв'язки з Візантією. Саме XIII в. залишив найбільш зроблені пам'ятники готичного зодчества, поступово перероджуючись, що харчуються новими естетичними ідеалами готичні форми продовжують жити аж до початку XIV в.

Прагнення до краси свідчачи про свіжість почуттів і інтелекту завжди властиво епосі підйому високої культури воно властиве готичному мистецтву аж до кінця XIII в. Вищим його вираженням був готичний храм з його єдністю архітектурного образа, що включав у себе як пластичне, так і чисто мальовниче оздоблення.

На відміну від романського періоду центрами європейському релігійному, культурному, політичному й економічному життя до кінця XII в. стали не монастирі, а міста Головне суспільне спорудження середньовічного міста, його собор, призначений не тільки для відправлення культу, але й для зборів міської громади. Собори повинні були вміщати все численне міське населення. Перед соборами виступали проповідники, проводили дискусії професора й студенти. Улаштовувалися тут і театралізовані релігійні вистави. Будували собори міські майстри (а не монастирські, як колись). Самі городяни часто були замовниками або творцями творів мистецтва для прикраси соборів.

Що стала справою всієї міської комуни архітектура соборів втілила істотні риси середньовічної ідеології, теологічної вистави про велич і стрункості світобудови, суспільного устрою (ієрархічна структура суспільства). Що піднялися високо над покрівлями звичайних будинків грандіозні кам'яні собори, прикрашені мереживом майже ювелірного різьблення, з'явилися найважливішим і найбільш яскравим породженням готики (яку багато дослідників уважають національним французьким стилем). Це - плід навченого досвідом людського розуму, натхненної творчості обдарованих майстрів, а разом з тим і тривалого, іноді двох-тривікового трудового подвижництва народу, одержимого ідеєю спокути земних гріхів шляхом служіння богові

Художня досконалість готичних споруджень немислимо без чудової якості робіт, що виконувалися організованими в цехи будівельниками-професіоналами. Вражаюча цілісність, властива навіть тем будинкам, де первісний задум значно мінявся в процесі будівництва, їх до тонкощів продумана структура минулого б недосяжні без нової особи -, що очолював будівництво майстра маляра, що здебільшого залишався невідомим і лише подекуди пойменованого серед візерунків декору, т.зв. лабіринтів, на кам'яній підлозі собору або відбитого в скульптурі

Розділ 1. ГОТИЧНИЙ СТИЛЬ В АРХІТЕКТУРІ

1.1 Зародження та розвиток готичного стилю

Можна сказати, що готика є візитною карткою могутньої середньовічної Європи, що утілила в собі всю потужність, віру і безмежну силу самобутнього мистецтва Західної Європи

Готичний стиль (італ. gotico – готи, за назвою племені готів) – художній стиль середньовічної Європи (Х-ХV ст.), який ґрунтується на народних традиціях готів (германців). В архітектурі характеризується вертикалізмом конструкцій, каркасним перекриттям, чіткістю ліній, незвичністю, використанням скульптур, вітражів. Стиль набув значного поширення в живописі. Шедевр готики – Нотр-Дам де Парі (собор Паризької Богоматері).

У історії західноєвропейської середньовічної культури виділяються два етапи: романський - IX-XI століття і готичний - Х-XV століття (в окремих країнах - до XVI ст.) [5, с.44-45].

Романський стиль (від лат. romanus - римський) повноцінно виявив себе передусім в архітектурі. Будови романського стилю різноманітні за типами, за конструктивними особливостями, за декором. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів, монастирів, замків.

У межах романського стилю водночас з архітектурою й у тісному зв'язку з нею розвивалися монументальний живопис та скульптура. За художніми ознаками мистецтво цього періоду схематичне, умовне. Романська композиція давала змогу використовувати простір, позбавлений глибини, різномасштабні фігури, утрирувані жести.

Слід відмітити важливу роль орнаментального мистецтва, яке в романському стилі вражає багатством і різноманітністю мотивів. В орнаменті своєрідно спліталися традиції античності Візантії, Ірану й навіть Далекого Сходу.


1.2 Готика, як один із основних стилів архітектури середньовіччя

Щодо мистецтва готичного (від італ. gotico - готський, варварський) стилю, то передусім привертає увагу пошук синтезу між архітектурою, живописом і скульптурою. Майстри готики широко зверталися до образів народної фантазії. Водночас в їхньому мистецтві сильніше, ніж у романському, відбився вплив більш раціонального сприймання світу, прогресивних тенденцій ідеології того часу.

Значного розвитку готика досягає у Франції, особливо в розвиненіших північно-східних регіонах країни. Готична архітектура Франції та інших країн Європи пройшла через етапи ранньої, високої та пізньої готики. Одним із шедеврів раньо-готичної архітектури можна вважати собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам де Парі). У межах готичного стилю митці XIII-XIV століть значну увагу приділяли розвиткові багатокольорових вітражів, оновлюється мистецтво книжкової мініатюри, ілюстрації, великого поширення набувають гобелени [5, с.44-45].

У XIV столітті бурхливий розвиток європейських міст стимулював демократизацію готики, її застосування в по закультовій архітектурі. Елементи готичного стилю починають використовувати навіть у предметах повсякденного вжитку (меблі), а таке широке використання готичного стилю сприяло виникненню численних національних і регіональних варіацій. Історія мистецтва оперує поняттями “англійська, французька, німецька готика”.

Слід враховувати, що протягом подальшої (від XIV ст.) історії ставлення до готики було неоднозначне. Приблизно до середини XVIII століття готика асоціювалася з “варварським мистецтвом”, сприймалася як порушення художнього смаку, почуття симетрії й пропорцій. Вважалося, що готичне мистецтво принижує людину, викликає почуття страху та приреченості. Нове сприймання готики пов'язане з ідеологією німецького й французького романтизму, які начебто знову “відкрили” цей стиль, наголосивши на пафосному характері готики, на її здатності пробуджувати в людини почуття піднесеного, величного почуття захоплення. Значення готики в історії європейської культури було підкреслено й у XIX столітті появою неоготичних тенденцій у мистецтві деяких країн Європи.

У творенні нової архітектури провідну роль відіграли ченці, а маршрути прощі полегшили обмін ідеями. Зі зростанням нових міст на заході виявилася тенденція до перетворення романського стилю на готичний. Власне, пізньороманський стиль витворив усі формальні передумови готики (стрілчаста арка, аркбутан, ребристе склепіння). Бракувало лише нового поштовху до розуміння простору в русі, що переймав усі маси й відкривав нові напрямки розвитку дії. У Даремі подвійний ефект (рух уздовж та вгору) треба було зробити якомога динамічнішим і легшим, аби вірника у костелі поривало водночас до вівтаря і вгору, до неба. Це потребувало нової сукупності напруг і звільнюючих ритмів, і вони з'явилися на хорах Сен−Дені у сорокових роках XII ст. Рух до вівтаря опоряджувався багатими новоствореними ритмами, одначе у першу чергу підкреслювалась вертикаль. Гармонійний всесвіт романського стилю перетворився на динамічний, спрямований угору всесвіт готики: знову тріумфував образ небесної гори. Поривання угору остаточно зосередилося у шпилі [6, с.10-15].

Узнать стоимость написания работы
Оставьте заявку, и в течение 5 минут на почту вам станут поступать предложения!