регистрация /  вход

Місце і роль освіти у сучасному світі (стр. 1 из 3)

Система освіти, її зміст та призначення.

Найважливішим компонентом духовного життя виступає система освіти, яка пов’язана з реалізацією процесу поширення знань. Вона охоплює діяльність реально сформованих суспільних інститутів, які здійснюють підготовку молоді до життя на основі отриманих знань в дошкільних дитячих установах, в середніх спеціальних, професійно-технічних і вищих навчальних закладах. Значення освіти в житті людини зростає, і тому вона не може обмежуватися лише періодом навчання. Нагальна потреба в постійному підвищенні рівня знань привела до появи такого цікавого феномену в суспільному житті, як безперервна освіта. Цей процес супроводиться пошуком нових форм і методів навчання, що сприяють правильному формуванню наукового світогляду, більш глибшому розумінню економічних, соціальних змін, що відбуваються.

Освіта – це один з найдавніших соціальних інститутів, що викликана потребами суспільства відтворювати і передавати знання, уміння, навики, готувати нові покоління для життя, готувати суб’єктів соціальної дії для вирішення економічних, соціальних, культурних проблем, що стоять перед людством. У сучасному світі освіта – складне і багатоманітне суспільне явище, сфера передачі, усвоєння і перероблення знань і соціального досвіду. Освіта є певна система навчальних і виховних закладів, що здійснюють різноманітні форми залучення їх досвідів в усвоєння багатств культури. Освіта інтегрує різні види навчальної і виховної діяльності, їх зміст в єдину соціальну систему, орієнтує їх на соціальне замовлення, на соціальні потреби людства. Серед соціальних інститутів суспільства сучасної цивілізації освіта займає одну з провідних позицій. Адже благо людини, становище культури та духовності в суспільстві, темпи нкономічного, науково-технічного, політичного і соціального прогресу саме і залежать від якості і рівня освіти. Навчання, уміння, вивчення, та інші поняття, терміни використовуються для забезпечення навчального процесу.

Основи вихованості людини, її працелюбність та багато інших духовних якостей закладаються ще з раннього віку. Велика в цьому роль дошкільних установ. Однак їх значимість недооцінюється. Досить часто з поля зору випадає те, що це надзвичайно важлива ступінь освіти, на якій закладається першооснова особистісних якостей людини. І суть не в кількісних показниках “охоплення” дітей і задоволення батьківських заявок. Дитячі садки, ясла, комбінати – не просто засіб “нагляду” за дітьми, тут проходить їх фізичний, розумовий і духовний розвиток.

На відміну від дошкільного виховання, яке охоплює майже половину дітей, шкільне навчання є загальним. Це означає, що всім молодим людям надається і гарантується можливість закінчити середній навчальний заклад, що в системі освіти немає “глухих кутів” (“тупиків”), перешкоджаючих отриманню середньої освіти. Однак трактування загальної середньої освіти як безумовно обов’язкової призвела на практиці до формальної гониви за обов’язковим охопленням всіх, хто закінчив неповну середню школу, повною середньою освітою, до зниження якості знань, завищенню оцінок, “процентоманії” та інших значних недоліків у навчанні та виховній роботі.

В житті людини навчання займає тривалий період, забираючи її продуктивні творчі сили і роки. Претендуючи на професію, ту чи іншу спеціальність молода людина повинна учитися не менше десяти - п’ятнадцяти років, а для професії вищої кваліфікації – навчання доходить до двадцяти років. Навчання втручається в життя людини ще з дитинства, по суті, людина не має чіткого уявлення про психологічні наслідки такого втручання. Адже встановилась уже традиція: в сім’ї дитина досягає шести – семи років і тоді її посилають в школу, забуваючи про її підготовку фізично, психологічно та ін. Вважається, що дитина має вчитися, освоювати знання, загальні і відповідальні фази навчання припадають на період соціального самоутвердження, мужіння людини – професійного, сімейного, громадянського. Буває ж у дитини змалку проявляються ті чи інші нахили, але в сім’ї їх не помічають, і в школі їх не помічають, а тим часом нахили пригнічуються, а інтарес, потяг до тих чи інших знань у дитини згасає, не розвивається. Дитина поступово перетворюється ніби в посудину, що наповнюють всім потроху. І більшість юнаків і дівчат, закінчуючи школу, так і не уявляють чітко про ту чи іншу професію, спеціальність, а одержують про них відомості від батьків. Часто-густо в сім’ях, де тільки одержавши ту чи іншу спеціальність намагаються передати її дітям: педагоги посилають дітей учитися на учителів, лікарі – на лікарів та ін. Затягнуте навчання, де людині відводиться, як правило, пасивна роль, приємниці культури, не рідко дає плоди інфантильності. Молоді люди частіше потрапляють у стресові ситуації, змінюють прфесію, повторно здобувають ті чи інші знання, спеціальність, а іноді розчарувавшись, зневірившись формально відмовляються від одержання знань, а за те прагнуть одержати атестата, диплома, свідоцтва про знання.

Молодь вступає в життя – трудове, суспільно-політичне, маючи, як правило, повну середню освіту. Тим не менше не можна випускати з поля зору суттєве відставання загальноосвітньої підготовки молоді від сучасних вимог. Значні розбіжності є в якості освіти, залежні від соціальних факторів: в спеціалізованих школах з поглибленим вивченням окремих предметів вона вища, аніж в звичайних масових; в міських школах вища а ніж в сільких.

Сьогодні школа розширює сферу своєї самостійності, збільшилась багатообразність форм її роботи, з’явилися незвичайні і, здавалося б такі, що відійшли в далаке минуле, гімназії та ліцеї. Дані конкретних досліджень показують, що ці нововведення були сприйняті громадськістю позитивно.

Соціологічний аналіз підготовки молоді до життя пов’язаний з вивченням позашкільних дитячих закладів – станцій юних техніків і натуралістів, дитячих і юнацьких спортивних шкіл, художніх і музичних навчальних закладів. Однак зміст роботи позашквльних установ досить часто не відповідає інтересам і запитам учнів. Через це підлітки не рідко обходять такі установи, створюючи власні “неформальні групи”, які інколи стають грунтом для поширення далеко не кращих духовних цінностей. Формалізм, “заорганізованість” наносять значну шкоду вихованню.

В цілому, зруйнувавши стару систему освіти і не створивши нової, суспільство потрапило в дуже складне становище. Відмова від діяльності дитячих громадських організацій, злиденний стан вчителя прозвели до того, що освіта втратила майже всі орієнтири, не придбавши нових. Цей процес посилюється спробами комерціалізації школи, що аж ніяк не завжди супроводиться підвищенням якості навчання. Про це свідчать серйозні конфлікти між батьками і організаторами нових форм освіти.

Закінчення загальноосвітньої школи стає для молодої людини одночасно і моментом вибору майбутнього життєвого шляху, професії, роду занять. Зупинившись на одному із варіантів, випускник школи тим самим віддає перевагу тому чи іншому видові професійної освіти.

Однак оптимум поєднання загальноосвітньої і професійної підготовки ще не знайдений. Після серйозної критики, що викрила багато вад, вже не відповідні духу часу стандарти і правила, підсистема професійної освіти стає більш гнучкою. Але її роль у відповідальність за підготовку кваліфікованих культурних, добре вихованих працівників ще далекі від бажаного рівня.

Професійна освіта – важливий етап в духовному становленні особистості, в її гармонійному розвитку. Професія, спеціальність – не антипод, а сутнісна характеристика особистості. Нерозуміння об’єктивно необхідного зв’язку розвинутості і професіоналізму породжує не лише схоластичні суперечки відносно того чи іншого “перотиріччя”, а й серйозні прорахунки в практиці роботи з молоддю, коли оволодіння професійними знаннями і навиками в тій чи іншій формі протиставляється загальногуманітарній культурі. В результаті виникають або горезвісні “технократичні перекоси”, або спроби формувати гуманітарну культуру людини у відриві від життя, від праці і суспільної практики.

Особливе місце в збагаченні інтектуального потенціалу країни належить вищій школі. Необхідні серйозні зміни і в змісті, і в напрямках, і в структурі її діяльності.

Перед вищою школою стоїть ряд невідкладних проблем. Перш за все дуже хвилює якість навчання. Процес підготовки професійних “напівзнавців” з вищою освітою зайшов дуже далеко.

Одна з найсерйозніших перешкод на шляху розвитку вищої школи – відсутність тісної інтеграції науки і навчального процесу, особливо у вузах, що готують спеціалістів для нових і авангардних технологій, наукомістких підприємств. Відставання від вироблених в світі нових взаємовідносин науки і освіти багато в чому пояснюється тим, що екстенсивна економіка не вимагала високої якості спеціаліста. Рівень життя людини не залежав від її професійної компетентності, якості праці.

Вагомим показником якості спеціаліста вищої кваліфікації є звернення до духовності, до загальнолюдських цінностей, до багатства світової культури. Життя пред’явило справедливий рахунок кожному спеціалісту – не замикатись в рамках “професійного кретинізму”. Гуманізація всієї вищої освіти стала невідкладним завданням вже нинішнього дня.

Соціологічний аналіз проблем розвитку освіти підтверджує, що освіта виступає як інтегральна, узагальнююча цінність духовної культури. Поряд з політичною і правовою культурою освіта формує естетичні і духовні риси особи у нерозривному з’вязку з життям суспільства.

Універсальність системи освіти.

Сучасна система освіти виконує спільне призначення – залучення людини до досягнень культури. Освіта – викладання учням знань, освоєння ними системи наукових знань, причому системи, що створює відносно повну картину природи суспільства, мислення. Освіта завдяки системності, іншими словами, завдяки викладанню взаємоз’вязаних основ наук формує в учнів, студентів уміння підійти до аналізу речей і процесів з різних позицій, охопити речі і процеси з ряду боків. Система знань з тим або іншим успіхом, в залежності від ступеня науковості, закладає початки уміння оперувати нагромадженими знаннями, вирішити нові, нестандартні проблеми, завдання. Багатосторонній підхід до проблем освіти, виховання розвиває наукове мислення. Якість і надійність основ освіти залежить від рівня науковості системи освіти. Разом з тим освіта реалізує і інші різноманітні функції, служить універсальним засобом, механізмом вирішення багатьох життєвих проблем людини і суспільства. Та очевидно, освіта ще не визначає вирішення проблеми формування людської особи, і щоб сформувати особу людини, необхідна системе виховання і освіти.