регистрация / вход

Педагогічна культура вчителя

Реферат на тему: „Педагогічна культура вчителя” План 1. Роль вчителя сьогодні. 2. Педагогічна культура вчителя як предметника. 3. Особиста культура вихователя.

Реферат на тему:

„Педагогічна культура вчителя”


План

1. Роль вчителя сьогодні.

2. Педагогічна культура вчителя як предметника.

3. Особиста культура вихователя.

4. Роль вчителя як людини в умовах ефективності освітньо-виховного процесу.


Використана література

1. Особиста культура вихователя як основна умова ефективності освітньовиховного процесу // Позакласний час. – січень № 1-2. – 2002.

2. Моделирование педагогических ситуаций. / Под. ред. Ю.Н.Кулюткина, Г.С.Сухобской. – М., 1981.

3. Педагогічна майстерність: Підручник. / І.А.Зязюн. – К.: Вища математика, 1997.

4. Сухомлинський В.О.: Вибрані твори в 5-ти томах. Т.5. Статті. К., „Радянська школа”, 1997.


Нема жахливішої роботи, ніж учительська

Нема виснажливішої роботи від учительської,

де нерви паляться, мов хмиз сухий,

де серце рветься ...

Але нема щасливішої долі,

коли людина з твоїх рук, учителю,

іде у світ – на краплю світ людніє.

(„Дума про вчителя” І.Драч)

Видатний український поет зумів показати суть призначення сучасного вчителя гуманізувати, олюднювати вже добряче озвіріле людство в цьому божевільному світі. Олюднювати – означає застерігати від „отваринення” душі людей, попереджувати процес їх озвіріння, масовий прояв якого читаємо щодня в кримінальних оглядах періодичних видань. Злочинність в останній чверті ХХ століття зростає в геометричній прогресії – і органи правопорядку тут безсилі, порятунок може надати лише сім’я та школа, а саме учитель. Тому можна впевнено сказати, що кермо планети і доля людства, його майбутнє в руках вчителя.

Але щоб заслужити на такий незвичайний ранг суспільного відзначення, учитель має відповідати певним вимогам. Ось деякі з них:

1. Бути освіченою, культурною людиною.

2. Любити дітей.

3. Бути закоханим у свій фах.

4. Бути відданим своєму народові.

5. Мати:

а) глибоку людяність;

б) високу інтелігентність;

в) внутрішню культуру;

г) моральну чистоту;

д) осмислену віру в Бога;

е) почуття національної та людської гідності;

є) естетичне чуття.

Особу вчителя можна розглядати в трьох параметрах – як предментика, як вихователя, як людину.

1. Учитель як вихователь навіть якщо вчитель не обійме посади класного керівника, він все ж не має права залишатися тільки урокодавцем, а неодмінно своє вчительське життя буде ще й вихователем у широкому розумінні цього слова. І на уроці, і на перерві, і під час відвідин учнів удома, і на годині класного керівника, і на зборах, і під час екскурсій своєю поведінкою, власним прикладом він буде виховувати. І навіть при груповій ґрунтовній організації самовиховання та самоуправління учнів роль вчителя – вихователя чимала. Якщо керівництво навчальним процесом – це рівняння з одним відомим (з чим піде завтра вчитель на урок?) і одним невідомим (з чим прийдіть учні на урок?), то виховання – це завжди рівняння з багатьма невідомими. Але якщо в своєму серці педагог носитиме лише Світлу Радість, Справжнє Добро і Християнську Справедливість, то це рівняння завжди буде розв’язуватись успішно. Додаймо ще суттєве зауваження видатного польського педагога Януса Корчака: „Не може виховувати інших той, хто не виховує себе самого”. Отже, самовиховання – предмет щоденних турбот учителя. А можливості самовиховного процесу воістину безмежні: тут і самоспостереження з їх фіксацією та самоаналізом зібраного матеріалу, самозаохочення, самозаборона, само покарання і багато інших ефективних „механізмів”, які надають учителеві величезні можливості для фізичного, морально-етичного, вольового, громадянського та інших аспектів самовдосконалення особистості.

„Справжній вихователь той. – писав Василь Сухомлинський, - хто йде до вихованців зі своїми яскравими думками, ідеями, переконаннями. Йдеться про духовні потреби вчителя виражати себе як особистість, розвивати свій внутрішній світ...”

Має значення і те, як іти до учнів: близько до них, як їх старший і досвідчений друг, чи стояти над ними зверху високо-високо? Відомий український психолог Іван Синиця застерігав учителів від руйнівської позиції зверхності, він був за помірковану дистанцію у взаєминах з учнями, але не таку, яка стане стіною між ними і вихователем.

2. Коли буде відчутним результат виховної дії в учнів і втіха від своїх виховних зусиль у вчителя? визначити і зафіксувати це дуже складно. Результат швидше настає, коли виховання не вербальне і не гуртове, а індивідуальне. Може, зрештою, бути і гуртове виховання, але здійснювати його слід так, аби учні не відчували, що їх виховують. Тобто це має бути опосередковане, а не лобове виховання. Наприклад, нераціонально втовкмачувати учням: „Погано бути нетерплячим. Це призводить до великих витрат. Старайтесь бути терпеливим! Виховуйте в собі терплячість, але ніколи не очікуйте негайних наслідків у цій справі. Терпіння – понад усе!”.

3. Найбільш популярною методикою можна вважати ту, за якої вихователь не промовить і слова, а все ж виховує, потужно, навіть надпотужно. Маю на увазі приклад „Усі метод, разом узяті”, - писав Лев Толстой, - не здійснюють і тисячної долі того впливу, що його приклад. А в тому прикладі щоб не було місця для погроз і підозри, дорікання і залякування, не кажучи вже про мстиве переслідування, яке викликає страх, а страх, як відомо, породжує підлість. Ось де витоки прямоти і хамелеонства, порядності й марризму, доброти серця й жорстокості. Прислухаймось, як характеризував учень свою вчительку: „Будь-коли на будь-яке запитання відповідає і зі знанням справи, і спокійно, ніколи не перериває учнів. Може спрямувати на правильний шлях життя, здатна надихнути учнів на грані діла. Притягує до себе ласкою. Доброзичливістю, чуйністю”.

Для підлітка, а тим більше – для юнаків ідея невіддільна від особи. А тому вчителя як предметника і як вихователя вони сприймають передусім через призму загальнолюдських цінностей. Якщо учневі заімпонують морально-етичне обличчя вчителя, глибінь його духовності, витонченість естетичних смаків, широта кругозору і громадянська позиція в пекучих проблемах сучасності. То він повірить і в його коментар навчальної теми.

Великодушного, чуйного до чужого горя і навіть не дуже ерудованого вчителя учень „прийме” і відкриє йому своє серце, черства душа. Про таких влучно зауважив Олександр Довженко, що їхній розум одержав вищу освіту, а серце немає навіть нижчої. Найнебезпечніше професійне захворювання вчителя – бацила байдужості до дітей. Ця інфекція здатна перекреслити всі творчі потенції педагога. Зрештою, саме дитячій винахідливості та енергії перетне шлях учителева байдужість, то перебування в школі стане для нього тортурою. А будь-яку властивість учителя, в тому числі байдужість, школярі вловлюють умить. Учитель завжди на видноті – і в школі, і в населеному пункті. Його поведінка фіксується й обговорюється.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий